Реферат: Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

З м і с т


стор.

ВСТУП .......................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1. ІДЕЙНІ ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА .....................................................


9

1.1. Розбудова українського громадянського суспільства:
правові основи та існуючі проблеми ...............................................................


9

1.2. Ідейні цінності в правових принципах громадянського суспільства ....

16

1.3. Теоретико-методологічні засади дослідження взаємодії громадянського суспільства і держави ............................................................


43

1.4. Правові засади розвитку дослідження інститутів громадянського суспільства в українській юриспруденції .......................................................


48

Висновки до розділу 1 .......................................................................................

66

^ РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ПРАВОВОМУ

ЖИТТІ УКРАЇНИ ...........................................................................................



69

2.1. Правові форми громадських об’єднань

в інституціональному розвитку громадянського суспільства .......................


69

2.2. Інституціонально-правові аспекти формування

і діяльності неурядових громадських структур та організацій .....................


80

2.3. Діяльність молодіжних громадських організацій

і правові аспекти їх громадянської інституалізації .....................................


89

2.4. Законодавче забезпечення правового функціонування

релігійних організацій серед інститутів громадянського суспільства .........


95

2.5. Правовий статус профспілок за законодавством України

та їх роль у становленні інститутів громадянського суспільства .................


105

2.6. Діяльність політичних партій України та інституалізація громадянського суспільства ............................................................................


115

Висновки до розділу 2 .......................................................................................

126

^ РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ

ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ .....................................................



131

3.1. Правова нормативістика в інституалізації сучасного

українського громадянського суспільства ......................................................


131

3.2. Передумови і фактори формування інститутів

громадянського суспільства в правовому житі України ...............................


142

3.3. Перспективи і проблеми становлення інститутів

громадянського суспільства в Україні ............................................................


158

Висновки до розділу 3 .......................................................................................

165

ВИСНОВКИ ..............................................................................................

169

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .....................................

188

В С Т У П

Актуальність теми. В сучасній Україні проблема громадянського суспільства опинилася в центрі політико-правових досліджень та дискусій. Поняття “громадянське суспільство” ємко увійшло у понятійний апарат теорії держави і права, політології, соціології, конституційного права тощо. Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживаються терміни “громадянське суспільство” і “правова держава”. При цьому одні виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала демократичною правовою державою, з розвиненим громадянським суспільством, а інші – з прагнення довести, що побудова такого типу суспільства і держави є справою більш віддаленої перспективи. В основу громадянського суспільства і його незмінного супутника – правової держави – покладено єдність влади, громадянина, спільноти і права, їхню правову рівність перед законом, хоча сучасна українська дійсність характеризується невисоким рівнем політичної і правової культури, правовим нігілізмом, слабкістю демократичних традицій і навичок.

Як своєрідний світоглядний феномен, громадянське суспільство розглядалося й аналізувалося вітчизняними та зарубіжними науковцями. Цікаві спостереження щодо ідеї інститутів громадянського суспільства можна зустріти у працях українських правників, політологів і публіцистів ХІХ–ХХ ст.ст., зокрема у В. Винниченка, М. Грушевського, М. Драгоманова, Б. Кістяківського, В.  Липинського, С. Подолинського. Останнім часом вагомими у цьому зв'язку є наукові доробки багатьох сучасних дослідників.

Однак і нині дискусійними залишаються саме поняття “громадянське суспільство” і його сутнісні ознаки. Відкритими залишаються і питання щодо етапів становлення, різновидів інститутів, форм взаємодії з державою, перспективи інститутів громадянського суспільства в умовах утвердження соціальної держави тощо. Така наукова невизначеність стримує процес реалізації правової і політичної реформи, якої давно потребує країна.

Водночас необхідно зазначити, що в сучасній українській юриспруденції створено низку фундаментальних праць, які забезпечують ґрунтовну методологічну основу для осмислення поняття, явищ і форм розвитку громадянського суспільства. Однак усі вищезгадані роботи є присвяченими деталізації загальних або спеціальних аспектів питань розвитку інститутів громадянського суспільства і в них не здійснюється комплексний аналіз проблемних питань становлення його інститутів, існування, форм і перспектив розвитку як цілісного процесу і правового феномена.

Таким чином, і вітчизняні, і зарубіжні дослідники зосереджують свою увагу, по-перше, на історії становлення і розвитку деяких окремих напрямів теорії громадянського суспільства, по-друге, на окремих аспектах концепції, без ґрунтовної юридичної концептуалізації його сутності. Усе вищезазначене й обумовлює актуальність теми цього дисертаційного дослідження.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою наукових досліджень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка здійснює розроблення наукової теми “Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний аналіз змістовних, структурних і функціональних характеристик інститутів громадянського суспільства як правового явища, а також можливостей його методологічного застосування в юридичній теорії, науковому пізнанні, гносеології, дослідженні процесів структурування, функціонування і розвитку громадянського суспільства і правової держави. Виходячи з потреб практики, у дослідженні ставиться мета щодо уточнення висхідного і фундаментального явища феномена “інститутів громадянського суспільства”, інакше кажучи, щодо спроби наблизитися до його концептуальної сутності; визначити основні особливості реалізації цієї концепції у правовому і політичному розвитку українського суспільства. Досягнення цієї мети потребує звернення до історії правової думки і до сучасної законотворчої діяльності, де і викристалізувалося уявлення про феномен, який із часом отримав назву “інститут громадянського суспільства”.

Метою аналізу інститутів громадянського суспільства є визначення ключових рис правових основ і механізмів їх побудови, щоб вони стали продуктом вільної громадянської спілки людей і знаходилися під їх контролем. Розбудова громадянського суспільства в Україні потребує вирішення трьох стратегічних завдань: по-перше, сформувати чітке розуміння характеру та функцій інститутів громадянського суспільства з точки зору національної специфіки; по-друге, розкрити потенційну роль інститутів громадянського суспільства у підвищенні продуктивності влади і, по-третє, розробити комплекс практичних заходів щодо підтримки розвитку інститутів громадянського суспільства як засобу соціалізації держави та захисту прав і свобод громадян.

Конкретизація та реалізація мети дослідження зумовила необхідність виконання таких завдань:

з'ясувати правовий зміст концепції інституалізації громадянського суспільства, демократичної правової держави, самоврядування добровільних організацій та асоціацій, індивідів;

дослідити форми контролю інститутів громадянського суспільства за діяльністю державних органів, функціональну правову структуру, багатоманітність соціальних ініціатив, громадянську правову культуру і свідомість;

конкретизувати правове забезпечення інститутів громадянського суспільства, його форм;

визначити фактори доступу громадян до участі в державних і суспільних справах, взаємну відповідальність держави та громадян за виконання конституції та законів;

узагальнити існуючі концепції розбудови інститутів громадянського суспільства;

проаналізувати правове вчення про інститути громадянського суспільства, про плюралізм поглядів та ідеологій;

розкрити сутність теорії інституалізації громадянського суспільства;

виокремити особливості правового розвитку у сфері трансформації інститутів сучасного громадянського суспільства в Україні.

^ Об'єктом дослідження є громадянське суспільство як сфера взаємодії людини, держави, політики, права в структурі інститутів громадянського суспільства.

^ Предметом дослідження є концепції та моделі правового забезпечення розбудови інститутів громадянського суспільства в сучасній Україні.

Методи дослідження. У цій якості постають теоретичні розробки сучасних і класичних вітчизняних та зарубіжних дослідників інститутів громадянського суспільства, які розглядаються як методологічні та теоретичні передумови різнобічного, предметно зумовленого процесу осягнення цих інститутів як цілісного феномена юриспруденції.

Основну роль у формуванні методологічних засад дисертації відіграли ідеї та наукові доробки таких дослідників, як В. Авер'янов, В. Андрейцев, А. Батіффоль, Р. Белламі, П. Бельди, Ю. Габермас, Є. Головаха, В. Горбатенко, А. Заєць, В. Кампо, Дж. Кін, Б.О. Кістяківський, М. Козюбра, О. Копиленко, А. Колодій, О. Лафонтен, Г. Луф, Г. Маркузе, О. Мироненко, М. Михальченко, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, Р. Павленко, Р. Патнем, В. Погорілко, П. Рабінович, К. Роде, С. Рябов, В. Селіванов, О. Скакун, О. Скрипнюк, Ш. Смід, В. Тацій, Р. Ціппеліус, І. Шапіро, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін.

Розгляд позицій та концепцій ґрунтується на методі порівняльного аналізу. Методологічні принципи дослідження спираються на критичну теорію правових досліджень (зокрема, Вінфріда Брюґґера, професора публічного права, загального державного права та філософії права Гейдельберзького університету; Юргена Габермаса, професора, директора Інституту правових процесів Франкфуртського університету), згідно з якою пізнавальна ситуація “чистого” правового дослідження не може існувати. Суб'єкт (носій пізнавальних здібностей і громадсько-правової діяльності) та об'єкт (сукупність фактів) є взаємодіючими факторами гносеологічних досліджень у середовищі громадсько-правової тотальності – сукупності усієї суспільно-правової практики на даному етапі її історичного розвитку. Внаслідок цього будь-яка пізнавальна діяльність є частиною цілісної історичної суспільно-правової практики громадянського суспільства і правової держави, виникаючи, розвиваючись і відображуючись у ній. Теоретичну і методологічну основу дослідження складає певний спектр загальнонаукових принципів. Перш за все, це принципи історичності і доказовості наукових знань, комплексності оцінки об'єкта і предмета пізнання, принцип єдності теорії та можливостей її практичного застосування.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Уперше після проголошення незалежності України здійснено комплексне монографічне дослідження інститутів громадянського суспільства як єдиного, цілісного явища, зроблено висновки і сформульовано нові наукові положення, що виносяться на захист, зокрема:

уперше:

інститути громадянського суспільства розглядаються як цілісний, методологічно та проблемно взаємопов'язаний феномен;

здійснено системний аналіз змістовних, структурних та функціональних характеристик інститутів громадянського суспільства у правовому ракурсі;

проаналізовано розуміння феномена інститутів громадянського суспільства (у його проявах, опосередкованостях і тотальності) у правових і політико-правових концепціях, філософії права, теорії держави та права;

виявлено передумови інституалізації громадянського суспільства та їх правове забезпечення;

визначено особливості трансформації правової основи інститутів громадянського суспільства сучасної України.

удосконалено визначення поняття громадянського суспільства як системи суспільних відносин, де відповідні індивіди та організації пов'язані між собою правовими, економічними та іншими інтересами і мають можливість діяти вільно та за своїм розсудом в умовах розвинутого самоврядування та переходу власних повноважень та відповідальності від органів державної влади до місцевого самоврядування та суспільних об'єднань громадян, не порушуючи при цьому законних інтересів інших осіб і суспільства в цілому;

дістала подальшого розвитку аргументація того, що для України найкращою є модель взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства, згідно з якою вони співпрацюють одне з одним, за умови відносної однорідності інтересів та цінностей індивідів та соціальних груп, визначених в українському праві.

^ Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати сприяють збагаченню категоріального апарату теорії держави і права, філософії права, конституційного права та політології. В роботі введено в обіг і критично переосмислено комплекс ідей інституалізації громадянського суспільства, наукових, соціально-практичних надбань різних напрямів класичного та сучасного права. Основні положення та висновки дисертації про інституалізацію громадянського суспільства та її правових засад можуть бути використані в процесі подальших загальноправових та філософсько-правових розвідок, застосовуватися у викладацькій діяльності, у створенні курсів лекцій та спецкурсів.

Крім того, одержані результати уможливлюють подальшу комплексну і галузеву розробку різноманітних аспектів громадянського суспільства і правової держави, аналітики державно-правових і політико-правових досліджень, методології теорії не тільки в межах права, а й на рівні загальнонаукового, суспільного, політичного аналізу і можуть застосовуватися у розробках у сфері державного управління, політології, соціології. Ця робота може служити та сприяти становленню української правової школи інституціоналізації громадянського суспільства.

^ Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії. Результати дисертаційного дослідження оприлюднювались у виступах і доповідях на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (м. Одеса, 26 квітня 2006 р.; м. Одеса,
27–28 квітня 2007р.); “Другі Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 2006 р.); “Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії” (м. Одеса, 3 вересня 2006 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох статтях, три з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

^ Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

В И С Н О В К И


Нині помітно зріс загальний інтерес до проблем громадянсь­кого суспільства, а наукові його дослідження здійснюються в органічному зв'язку з проблематикою правової та соціальної держави. В громадянському суспільстві інтеграція особи й держави відбувається через соціальні інститути, які є незалежними від держави. Громадянське суспільство потребує, щоб держава була правовою, тобто керувалася правом і визнавала наявність незалежних від неї соціальних інститутів. Це таке суспільство, в якому особа бере активну участь у суспільному житті. Реалізується це через соціальні інститути, вільні від державного контролю. Причому де­які із цих інститутів можуть чітко переслідувати політичні цілі, на­магатися істотно вплинути на державу. Але до структури громадянського суспільства входять і неполітичні інститути [39,
с. 144]. Подальший розвиток відносин суспільства і держави є гарантією того, що суспільство стане громадянським, а держава – демократичною .

Сутність громадського суспільства полягає передусім у забезпеченні прав людини. Особистість у громадянському суспільстві має гарантоване законами право вибору різноманітних форм економічної, соціальної та іншої діяльності, право вибору певної ідеології, світогляду тощо. Економічною основою громадянського суспільства є відносини ринкового характеру, передусім різноманітні форми власності, особливо приватної. Наявність власності у громадянина спонукає його до ділової активності та плідної роботи, стає умовою свободи особистості в суспільстві. Політична основа громадянського суспільства — це демократична правова держава, що забезпечує кожному громадянинові можливість узяти участь у державних та громадських справах. У де­мократичній правовій державі абсолютно неприпустимою є будь-яка дискримінація за національно-етнічними, політичними, релі­гійними та іншими ознаками. Як характерну ознаку такої держа­ви можна назвати можливість вільного самовизначення людини щодо світоглядних та духовних уподобань, гарантій життя та безпеки людини, усебічний захист найрізноманітніших прав людини з боку судових органів та громадських організацій. Зміст поняття “громадянське суспільство” включає су­купність неполітичних відносин у суспільстві, тобто еко­номічні, духовно-моральні, релігійні, національні та ін. Громадянське суспільство виступає як сфера реалізації правових, політичних, еко­номічних, соціальних, етнонаціональних, культурних та інших громадських інтересів, які перебувають поза безпосередньою діяльністю держави, що опосередковує їх відноси­ни з індивідами.

Соціальним підґрунтям громадянського суспільства стає суспільство з динамічною соціальною структурою, яка весь час розвивається та вдосконалюється. Щодо духовного життя, характерною ознакою громадянського суспільства можна вважати високий розвиток освіти, науки, мистецтва, індивідуальний вибір культурних цінностей. Культурно-політичний плюралізм сприяє реалізації різнопланових духовних інтересів людей і стає важливою умовою розвитку й удосконалення такого суспільства.

Наголошуючи на альтернативності ознак та рис громадянського суспільства і правової демократичної держави, слід, проте, зазначити, що це свідчить не про антагонізм цих сфер суспільного життя, а про їхню взаємозалежність та взаємозумовленість. Як без громадянського суспільства не може бути правової демократичної держави, так і без такої держави не може ефективно функціонувати й динамічно розвиватися громадянське суспільство. Ось чому громадянське суспільство та демократична правова держава нині стають двома складовими життя кожної окремої людини і сучасного загальноцивілізаційного розвитку суспільства. Найголовнішою умовою всіх демократій є існування сильного, активного та добре організованого громадянського суспільства. Немає жодної демократії у світі, яка б не мала діючого громадянського суспільства.

Між державою і громадянським суспільством існує діалектич­ний взаємозв`язок. Держава – результат функціонування суспільства, яке на сучасному етапі не може існувати без держави, її регулюючого впливу на суспільні відносини. В політико-правовій практиці будь-якої країни одним із основоположних питань є співвідношення держави і суспільства, можливості впливу грома­дянського суспільства на діяльність державних інституцій. Це безпосередньо відноситься до проблеми становлення демократії, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, “характеристики” політичного режиму. Особливе значення ця проблема має для країн активного конституційного будівництва, до якої належить і Україна. В умовах України, держава за допомогою правових та інших засобів повинна сприяти станов­ленню структур громадянського суспільства. Одним із таких ос­новоположних важелів є Конституція як акт найвищої юридичної сили, який має велике значення не тільки для держави, а й для суспільства. Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтру­чання держави в життя громадянського суспільства. Тобто, говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадянина як самостійного суб`єкта, що усвідом­лює себе індивідуальним членом суспільства, наділений пев­ним комплексом прав і свобод, і в той же час несе відповідальність перед суспільством.

Однак, саме держава має виступати гарантом прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічному виявленню їх ініціативи, здібностей. Державні органи реагують на запити й потреби соціальних груп, приймають нормативно-правові акти, слідкують за їх виконанням, за­побігають появі та розвитку політичних конфліктів. Тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, наскільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави, не в останню чергу визначається демократичність політичного режиму. Ідея громадянського сус­пільства дозволяє провести межу між політичним, офіцій­ним та приватним життям громадян. Освіта, охорона здоров`я, житлове будівництво і соціальне забезпечення відносяться до числа тих конкретних сфер, де часто вимагається втручання держави. Стабільну економіку і стабільний політичний порядок не можливо побудувати в нестабільному суспільстві. Для того, щоб повністю реалізувати свій потенціал, люди повинні брати активну участь у розробці власних цілей, а їх голоси повинні бути почуті в директивних органах.

Громадянське суспільство починається з громадянина, його свободи, благополуччя, активної позиції в політико-правовій сфері відносин. Відповідно завдання конституційного регулюван­ня полягає в тому, щоб за допомогою конституційних приписів забезпечити умови для реалізації прав і свобод людини і громадянина, їх честі і гідності. Наявність розвинутого громадянського суспільства є головним гарантом того, що держава захищатиме права і свободи людини і громадянина, законні інтереси юридич­них осіб.

В громадянському суспільстві діяльність органів державної влади реалізовується в демократичних, правових фор­мах і спрямовується на забезпечення й захист прав людини і громадянина, гуманістичних цінностей. Громадянське суспільство є гарантією проти всевлад­дя держави, оскільки без такого сус­пільства державна влада, як правило, стає тоталітарною. Тільки завдяки громадянському суспільству влада служить людині, захисту її законних інтересів. Демократична держава, будучи право­вою формою організації і функціонування публічної політичної влади, не відокремлюється від громадянського суспільства і тим більш не протистоїть йому. Держава повинна бути обмеженою у своїх повноваженнях і перебувати під ефективним соціальним контролем суспільства, діяти в межах конституційних приписів.

Розвиток громадянського суспільства є важ­ливим напрямком демократичної модернізації суспільства, умовою соціальної стабільності та національної безпеки. Суттєвими ознаками такого розвитку є становлення відкри­того суспільства, роздержавлення приватного життя грома­дян, відокремлення його від казарменого офіціозу держав­ної бюрократії, цінування багатоманітності форм його прояву. Рівень розвитку громадянського суспільства можна визначити умовно. Суспільство – це два кола, які являють собою державу і людей. Громадянське суспільство є результатом співпраці держави і людей, відповідно – ці кола накладаються один на одного. Величина накладання, тобто співпраці, і є показником рівня “громадянськості’ суспільства. Термін “громадянське суспільство” характеризує переважно саме суспільство на відміну від держави й господарства, а “відкритий суспільний устрій” охоплює як перше, так і друге і третє, що поєдналися певним чином.

Інститута­ми громадянського суспільства є об`єднання громадян (у т.ч. громадські організації, політичні партії, профспілки, церква, сім'я, різні заклади освіти, приватна власність, засоби масової інформації), які: є засобом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними власних інтересів; захищають інтереси певної групи в її протиборстві іншими групами інтересів; зменшують деструктивну силу протистояння інтересів і впорядковують енергію людей, вводячи в організоване русло протести, акції непокори тощо; оберігають суспільну систему від хаосу і створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади; виступають гарантом непорушності особистісних прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, є опорою у їх можливому протистоянні з державою. Елементами громадянського суспільства є: наявність демократичної правової держави, самоврядування добровільних організацій та асоціацій, індивідів, різноманітність форм власності, ринкова економіка, плюралізм ідеологій і політичних поглядів, багатопартійність, доступ всіх громадян до участі в державних і суспільних справах, взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів, розвинута громадянська політична культура і свідомість, цінування прав громадян вище за державні закони, контроль суспільства за діяльністю державних органів, наявність розвинутої соціальної структури, багатоманітність соціальних ініціатив,

Наріжним каменем ідеології громадянського суспільства є визнання того, що держава існує перш за все для того, щоб захищати особисту свободу і власність, здо­буту власною ж працею людей; вона повинна діяти тільки у чітко окреслених межах, вихід за які може призвести до гро­мадянської непокори. Характер взаємодії держави і грома­дянського суспільства значною мірою визначає стан сус­пільної стабільності й безпеки. Громадянське суспільство потребує існування правової держави як своєї передумови. Разом з тим, тільки розвинуте, стабільне громадянське сус­пільство уможливлює утворення правової держави, є осно­вою стабільного демократичного політичного режиму й ав­торитетної влади.

Громадянське суспільство – це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулюван­ня держави, але охороняються та гарантуються нею, це суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та добровільно ство­рених ними організацій. Громадянське суспільство як сферу са­моврядування вільних індивідів захищають від свавілля держав­ної влади та жорсткої регламентації з боку її органів відповідні закони. Ось чому в реальному суспільному житті громадянське суспільство та правова держава є взаємопов'язаними інститутами, функціонування яких забезпечується верховенством закону, що надійно гарантує та захищає права і свободи громадян. Це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів та колективів, життєдіяльності соціальної, культурної та духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління.

Право формує вільний характер людської свободи і дії, водночас обмежуючи егоїстичну та колективістську сваволю. Правові норми в державі повинні складатися в результаті компромісу та консенсусу між різними зацікавленими групами, що забезпечить життєвість суспільства, та унеможливить деструктивні прояви.

Вільним та демократичним є те суспільство, в якому всі громадсь-
ко-політичні та культурні традиції мають рівні права та вільний доступ до влади. Водночас таке суспільство виключає надмірний тиск з боку якої-небудь однієї традиції чи групи, не надаючи нікому особливого привілейованого місця в суспільстві та пріоритетного доступу до влади. Таке суспільство об'єднане тим, що громадяни регламентують своє спільне життя у відповідності до тих принципів, які, оскільки вони засновуються на рівних інтересах кожного, можуть знайти обґрунтоване схвалення всіх. Воно структуроване відносинами взаємного визнання, в яких кожен може розраховувати на повагу до себе в якості вільного та рівного з боку всіх.

Ця модель виходить з того, що сучасні громадянське суспільство і правова держава – це демократія обговорення, компромісу та консенсусу, що людина готова до усвідомлення себе громадянином. Тобто від тих, хто відносить себе до даної нації очікується готовність і здатність виступити членами даного правового співтовариства, його минулого та майбутнього, форм його інститутів, в рамках яких мислять та діють його члени. Це вимога визнання права, мови, культури, цінностей та інститутів суспільства, які сприяють формуванню та відтворенню громадян. Таким чином ідентичність громадсько-політичної спільноти тримається перш за все на вкорінених в правовій культурі юридичних принципах, а не на особливій етнічній формі. Демократія у формі громадянського правового суспільства сповідує патріотизм, який є відчуттям відповідальності за власну свободу і обов'язково передбачає вільне мислення людини. Оптимум у взаєминах громадянського суспільства і держави стає зараз ключем до з'ясування перспектив людини і суспільства та до збагачення інструментарію міждержавного спілкування.

Взаємовідносини між суспільством, що рухається до повноцінного громадянського, і держави, що претендує на статус правової, покликані забезпечувати в Україні:

- для людини – утвердження її самоцінності в діапазоні від суспільної думки до предметних правових норм, створення достатньої законодавчої основи для реалізації політичної свободи, соціальних гарантій і справедливості, для захисту від державно-чиновницької сваволі й соціальної стихії;

- для суспільства – рівну правову захищеність усіх його соціальних прошарків з боку держави, безумовну перевагу основ, що обумовлюють у громадському житті його безконфліктність, структурованість і політичну упорядкованість (усі суперечки вирішуються у межах ухвалених законів), режим громадянського миру і злагоди, загальний захист суспільства як цілісного, соціально диференційованого, саморегулювального організму від негативного впливу зовнішніх чинників і, нарешті, контроль суспільства над державою, прозорість діяльності і підзвітність його структур;

- для держави – втілення прав людини в юридичні норми і механізми захисту цих прав, що виключає політичний волюнтаризм владних структур, соціальну і національну дискримінацію, забезпечує панування права в усіх сферах життя, формування оптимальної, самодостатньої системи державно-політичних інститутів, створення умов для продуктивної законотворчої діяльності, результати якої відповідають інтересам людини і втілюються у повсякденному житті через потужний виконавчий механізм, ефективний поділ усіх гілок влади.

Таким чином, проблема співвідношення суспільних і державних основ, соціальних і політичних регуляторів виступає однією з істотних за визначенням спрямованості і темпів стратегічного розвитку країни, а також структури і характеру взаємодії політичних інститутів з інститутами громадянськими. Саме узгоджене соціально-етичне і політико-правове вирішення цієї проблеми через політичне регулювання ринку складає концептуальну основу правової, соціальної держави, що відповідає демократичним і гуманістичним принципам удосконалення людини і соціуму. Сила держави, заснованої на придушенні громадянських інститутів, є дуже умовною, уразливою й історично швидкоплинною.

Щоб запобігти цьому, Україна пішла шляхом політичного реформування, практичними заходами підкреслюючи роль громадянських інститутів та стимулюючи їхній розвиток. Саме якість темпи демократизації суспільства мають вирішальне значення в оцінці змін в Україні як з точки зору іміджу країни у міждержавних відносинах, так і з боку впливових світових інституцій – Міжнародного валютного фонду, Ради Європи тощо.

Проте в Україні громадянське суспільство формується в особливих умовах. Серед них слід виокремити такі.

Визначення стратегії розбудови громадянського суспільства в Україні відбувається тоді, коли ця проблематика вже не є нагальною для країн сталого розвитку. Останні акцентують на розвитку соціальної державності, бо мають для того століттями створені матеріально-духовні умови, що об'єктивно не можуть бути наразі створені в Україні. Однак саме це, як це не парадоксально з практичної точки зору, ставить Україну перед необхідністю йти власним, найкоротшим шляхом розбудови громадянського суспільства з оглядом на певний дефіцит соціального потенціалу держави. Це, у свою чергу, викликає суперечності між необхідністю інтенсивного розвитку громадянських інститутів та вимогою (за умов творення національної державності) зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, зокрема завдяки створенню нових державних органів влади.

Радикальна зміна стратегій соціального розвитку передбачає досить тривалий перехідний період протиборства різних тенденцій. Одна з них спирається на вкарбовані упродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована на наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, проте недостатньо узгоджуються з національно-історичними особливостями українського суспільства. До того ж в Україні в основі суспільної піраміди досі превалює патерналізм і пасивність суспільства. Головна причина цього – бідність та відсутність сформованого та дієздатного середнього класу, який є запорукою стабільності суспільства.

Досвід політично
Закони України

Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
2-го скликання від 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.

Про звернення громадян: Закон України від 2.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. – № 47. – Ст. 256.

Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 20.05.1997 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 1.12.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 1. – Ст. 2, (Із змін., внес. згідно з Рішенням Конституційного Суду № 18-рп/2001 від 13.12.2001).

Про національні меншини в Україні: Закон України від 25.06.1996 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 529.

Про об'єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

Про органи самоорганізації населення: Закон України від 11.07.2001 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 2001 – № 48. – Ст. 254.

Про політичні партії в Україні: Закон України від 5.04.2001 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.

Про правонаступництво України: Закон України від 12.09.1991 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 45. – Ст. 617.

Про прийняття Конституції України і введення її в дію: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 142.

Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: За