Реферат: Гендерна мапа центрально-східної європи матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Суми, 21-22 квітня 2011 року) Суми 2011

Наукове видання


ГЕНДЕРНА МАПА ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

М А Т Е Р І А Л И

Міжнародної науково-практичної конференції

(Суми, 21-22 квітня 2011 року)


Відповідальний за випуск Н.Д.Світайло

Комп’ютерне верстання Радько Л.С.


Формат 60х84/16. Ум.друк.арк.9,06. Обл.– вид.арк. 8,87. Тираж 100 пр. Зам. №


Видавець і виготовлювач

Сумський державний університет,

вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12.2007.


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет


^ ГЕНДЕРНА МАПА
ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ


Матеріали

Міжнародної науково-практичної конференції

(Суми, 21-22 квітня 2011 року)


Суми

2011


УДК 314.96 (063)

Г 34


Редакційна колегія:

Головний редактор - канд. філос. наук, доцент, проректор з науково-педагогічної роботи Світайло Н.Д., відповідальний редактор - старший викладач Павленко В.П.


Гендерна мапа Центрально-Східної Європи: матеріали
Г 34 міжнародної науково-практичної конференції, м. Суми,
21 – 22 квітня 2011 р./ редкол.: Н.Д.Світайло,
В.П. Павленко. – Суми: Сумський державний університет,

2011. – 154 с.


УДК 314.96(063)


© Сумський державний університет, 2011


^ РОЗДІЛ І СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕССИ


Монолатій Іван Сергійович,

д. політ. н., доц. каф. політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника


^ Правові аспекти ґендерної політики в Габсбурзькій монархії: фактор політичної та громадянської участі

Формалізація Австро-Угорщиною політичної участі її громадян передбачала їхню участь у виборчому процесі. Проаналізуємо процес еволюції основних принципів електоральної участі, закріплених у правовому полі Австро-Угорщини. Щоб бути включеною до числа виборців, людині було потрібно відповідати певним ознакам, «кваліфікаційним критеріям». Передусім, бути громадянином країни, досягти певного віку, а також не підпадати під категорії осіб, що позбавлені виборчих прав у законодавчому порядку як недієздатні. У досліджуваний період виборче право не мало загального поширення, а участь етнофорів у виборах була обмежена виборчими цензами – офіційно визначеними умовами й ознаками, на підставі яких громадянам надавали право обирати й бути обраними. Серед них були: володіння майном, стать, термін осілості, рід і характер професійної діяльності.

Правові основи австрійського парламентаризму, закладені у 1848–1849 рр. встановлювали таку виборчу процедуру. На першому етапі виборів обиралися виборщики. На цих виборах право голосу і право бути обраним володіли усі австрійські громадяни з 24-річного віку, громадські права яких не були обмежені і які проживали у своєму виборчому окрузі не менше шести місяців. На другому етапі виборщики таємним голосуванням обирали депутатів. Кандидатом міг бути лише той австрійський громадянин, який мав 30 років і в першому обраний виборщиком. Обраним вважався кандидат, що здобував абсолютну більшість голосів (у разі потреби могли проводитись другий і третій тури голосування) [1].

Тривалий час виборче право в Австрії обмежувалося майновими цензами. Так, до 1896 р. в Австрії існували чотири курії (особливі класи, категорії виборців), кожна з яких посилала депутатів до рейхсрату абсолютно окремо від інших. Перша курія представляла великих землевласників, друга – жителів міст і фабричних селищ, третя (з 1868 р.) – членів торгово-промислових палат, а четверта – сільські громади. Зауважмо, що кожна з цих курій мала раз і назавжди надане їй право обирати визначену кількість депутатів, незалежно від кількості виборців у ній.

Обрання депутатів безпосередньо населенням було введене виборчою реформою 1873 р. З цього часу почали утверджуватися прямі стосунки між виборцями і кандидатами у депутати, закладалося підґрунтя для поступового розвитку політичних партій. Перші прямі вибори відбулися у 1873 р. Щоправда, у них прийняли участь 254 012 осіб із 20 074 645 осіб населення – тільки ті чоловіки, котрі щорічно сплачували не менше 20 корон прямих податків. Згодом, у 1882 р. це право здобули і ті, хто платив мінімум 10 корон прямих податків щорічно (т.зв. «п’ятиґульденові чоловіки») [2].

Після реформування виборчого законодавства у 1873 р. були закладені й специфічно ґендерні положення. Так, § 9 закону «Про вибори членів Палати послів рейхстрату» («Положення про вибори до рейхсрату») від 2 квітня 1873 р. визначав, що правом голосу був наділений кожен повноправний громадянин Австрії чоловічої статі, якому виповнилося 24 роки і який не був виключений з виборчого права. Стосовно жінок, виборчими правами були наділені особи жіночої статі виключно у курії великих землевласників (найбільші платники податків), котрі вважалися, як і чоловіки, повноправними, досягли 24-річного віку і не були виключені з виборчого права [3]. Однак після того, як Каринтія і Крайна у 1884 р. обмежили виборче право для жінок у курії великих землевласників, аналогічні кроки здійснили Нижня та Верхня Австрія, Штирія, Моравія та Істрія. Участь жінок у крайових та муніципальних виборах була скасована й на Буковині (у курії міст і сільських громад), а в Ґраці – у муніципальних виборах [4].

Показово, що у «Тимчасовому законі про громади» від 17 березня 1849 р. право голосу в громаді було надано обом статям в межах цензового виборчого права: право голосу мали платники податків (чоловіки і жінки) на підставі володіння землею чи будинком, дрібного виробництва або «економічної активності» за умови постійного перебування у громаді. При цьому жінки мали можливість брати участь у політичному житті, однак ця участь, на думку Б. Бадер-Заар, не була повноцінною, оскільки згідно із § 30 дружин на виборах репрезентували чоловіки, а вдови, розлучені і неодружені жінки були представлені уповноваженою особою чоловічої статі. Однак у містах, які мали статути і ухвалювали власні положення про вибори (наприклад, Відень і Прага), жінки могли принципово виключатися з виборчого права. Жодних змін щодо права участі жінок у виборах не приніс і Імперський закон про громади 1862 р. [5].

Демократизація виборчого права і визнання права громадян Австро-Угорщини на політичну участь були чітко детерміновані за статевою ознакою. Найпослідовніше це проявилося у діяльності Палати послів рейхсрату під час запровадження загального і рівного виборчого права виключно для чоловіків 26 січня 1907 р. Проте скасування куріальної системи на парламентському рівні означало втрату активного права голосу великими землевласницями [6]. Відсутність підтримки більшості представлених в рейхсраті і крайових сеймах партій, а також соціальні і міжнаціональні суперечності, які мали місце у дуалістичній імперії аж до початку Першої світової війни, не принесли успіху рухам жінок за виборчі права. Лише із розпадом Габсбурзької монархії здійснилася їхня мета як наслідок нового співвідношення сил в державах-наступницях. Виборче право для жінок ввели в Австрії, Польщі та Чехословаччині у 1918 р.


Література:

1. Настасяк І.Ю. Організація управління Галичиною і Буковиною у складі Австрії (1772–1848 рр.) : Монографія / І. Ю. Настасяк. – К. : Атіка, 2006. – C. 128.

2. Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774–1918 рр.) / М.В. Никифорак. – Чернівці : Рута, 2004. – С. 126.

3. Quellensammlung zur Österreichischen und Deutschen Rechtsgeschichte vornehmlich für den Studiengebrauch / Hrgs. von Rudolf Hoke und Ilse Reiter. – Wien; Köln; Weimar : Böhlau, 1993. – S. 455.

4. Bader-Zaar B. Frauenbewegungen und Frauenwahlrecht / Birgitta Bader-Zaar // Die Habsburgermonarchie 1848–1918. Im Auftrag der Kommission für die Geschichte der Österreichisch-Ungarischen Monarchie (1848–1918) herausgegeben von Helmut Rumpler und Peter Urbanitsch. – Band VIII : Politische Öffentlichkeit und Zivilgesellschaft. – 1. Teilband: Vereine, Parteien und Interessenverbände als Träger der politischen Partizipation. – Wien : Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 2006. – S. 1011–1012.

5. Op. cit. – S. 1010.

6. Op. cit. – S. 1012.


Dr.Amira Mostafa,

Executive Director of Arab World Center

for Democratic Development & Human Rights (Jordan)


^ FREEDOM OF INFORMATION AND WOMEN RIGHTS


The paper is an explanation of women’s practices in the processes that have led to the formulation, enactment and implementation of laws or policies that enable citizen to enjoy the freedom of information and be informed in the custody of the government.

Freedom of information allows the citizens of any country to have the right of access to official information to held and custody their government thus promoting transparency and accountability. It invokes an obligation on the part of the government to facilitate easy access to information under its docket to publish important information pro-actively and regularly for general public use.

Once women citizens know what their government is doing on their behalf they will be in a better position to observe and monitor where necessary those in public offices accountable for their decisions, actions or non-action.

Having freedom of information legislation and politicizes is very important for democratic state as it is fundamentally related to good governance and sustainable development. On the benefits of some researches in women and gender studies , which makes right of people to know what and how the power holders are making decisions that impact on their lives, we can think about numerous of this legislations which include:

Inclusion and partnership with government to get more transparent and accountable to the people.

Training and engaging people to participate in public life and self-governance.

Inclusion of those currently marginalized such as poor women, un-educated women etc.

Inclusion of private sector according to their needs to the communities they work within regarding respect of human rights particularly the right for development.

Empowerment of the capacity of NGO’s and other institutions to minimize and expose corruption in all its numerous forms including nepotism.

Prove the processes of decision making as factual information and quality data information with priorities choice and resource allocation decisions.

Assure that the governors are becoming accountable and expose human rights violations.

Promote workers in enabling them for negotiating and use of their rights for better service especially for women employees to achieve the work also taking into consideration their social life balance.

It’s great potential of enhancing women’s rights and empowerment to enable their rule in society. Many women get infected by HIV/AIDS due to the lack of information. Teenage girls faced with high levels of teenage pregnancies due to the lack of basic information about their health and sexuality and right of access to family planning information and facilities. Women suffer from violence in their families or husbands because of negligence of law institutes and lack of information. Girls and women are ignored because of the rule of the religious authorities and power of money.

The issue of professional negligence in the medical facilities across the continent has reached alarming levels. However, the majority of women are not fully informed about their rights as patients. The government has the responsibility to make information about patients’ rights readily available and accessible (in the form that they can understand and used the need of the women as citizen).


Resources :

1. http://www.peacewomen.org/

2.http://www.theadvocatesforhumanrights.org/Stop_Violence_Against_Women_Website_Project.html

3. Freedom of information in Africa. FEMNET.

4. Equality for Women Right , Sameer Jarrah.

5. Human Rights for Women. Amira Mostafa.


Боринська Ольга Леонідівна,

к. політ. н.,

Прикарпатський національний університет

ім. Василя Стефаника


Демократизація – політичні вибори – гендерна паритетність


Визначаючи шляхи гармонійного розвитку держави, мета якої - консолідована демократія, необхідно усвідомлювати два основні напрямки впровадження структурних змін. Перший напрямок – удосконалення політико-правового забезпечення, приведення фундаменту законодавчої бази у відповідність із європейськими стандартами, що дає змогу впроваджувати безпосереднє волевиявлення народу як основну передумову легітимності влади. Другий напрямок – побудова громадянського суспільства, основне місце в якому займає політична культура громадян та необхідність паритетного представництва у політичній сфері.

Ґрунтуючись на методологічних дослідженнях відомого політолога А.Лейпхарта, спробуємо з’ясувати, яка виборча система (мажоритарна, пропорційна чи змішана) є найбільш доцільною для демократичного розвитку держави. Відзначимо, що представництво жінок у органах влади та політичних об’єднаннях є одним із якісних показників демократичного поступу і розглядається європейською спільнотою як одна із обов’язкових умов функціонування демократичного режиму.

У державах, де на виборах діє принцип більшості, швидше за все утверджуються двопартійні системи, однопартійні уряди та існує домінуюче положення виконавчої влади стосовно законодавчих органів. Перераховані ознаки відповідають вестмінстерській або мажоритарній виборчій системі. Пропорціональне представництво відповідає багатопартійній системі, коаліційним урядам і більш поміркованому співвідношенню виконавчої та законодавчої гілок влади [2]. Проводячи паралелі зазначимо, що практично всі держави, серед них і Україна, після розпаду СРСР, обрали мажоритарну систему, але у жодній з держав вона не призвела до демократичної стабільності.

Звертаючись до питання гендерного представництва, відзначаємо, що у постсоціалістичних державах жінки користуються досить високим соціальним статусом, особливо це стосується освіти, професійної кваліфікації, але політичною активністю поступаються своїм західним колегам. Українські політологи виділяють ряд факторів, які гальмують процес повноцінного входження жінок до політичної сфери, серед них політична культура (традиційні уявлення суспільства перешкоджають політичній активності жінок) і несприятливий вплив політичних інститутів (зокрема, виборчої системи) [1].

Повертаючись до аналізу виборчих систем, зазначимо, що пропорційна система, як консенсусна модель демократії, яка є протилежністю однозначному правлінню більшості, втілює прагнення до обмеження і розподілу влади різними способами [2]. На наш погляд варто відзначити, що саме ця система сприяє також збільшенню представництва жінок у парламенті. Пропорційна система дає можливість пройти жінкам за партійними списками, так як виборці голосують за партію, а не за особи. Більші шанси пройти є у жінок-політиків в багатомандатних округах, так як збільшення кількості партій і зниження виборчого бар’єру призводять до отримання великої кількості мандатів, і, відповідно, ширшому представництві жінок [3].

Сприятливим фактором для жінок-політиків є централізоване формування партійних списків – у такому випадку гендерне питання більш контрольоване і жінки мають можливість потрапити до «першої десятки» (переваги політичної реклами, і, власне, проходження до парламенту).

У висновках спробуємо зупинитись на оптимістичні ноті – виборча система сучасної України не ускладнює представництво жінок-політиків у парламенті. Останніми роками зберігається тенденція, що частина жінок-політиків, переобраних на другий термін, вища ніж чоловіків [1, 236]. Україні, як державі, що прагне демократичних перетворень, необхідно удосконалити політико-правове забезпечення, а парламентсько-пропорційна система може бути надійним підґрунтям.


Література:

1.Сурніна-Далекорей О. Вплив інституційно-правових механізмів на політичне представництво жінок в країнах Центрально-Східної Європи в 90-х роках ХХ – на початку ХХІ століття / О. Сурніна-Далекорей // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. – 2008. – № 9. – С. 234–241.

2.Лейпхарт А. Конституционные альтернативы для новых демократий / А. Лейпхарт. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks

3.Жидкова Н.Г. Избирательная система, политические партии и представительство женщин: теоретический аспект / Н.Г. Жидкова // Политическая наука. – 2003. – № 1. – С. 127–144.

N.V. Dumitras, PhD student,

Graduate School for Social Research, Warsaw, Poland.


^ NO MIRACLES HERE: DIVERSE IMPACT OF EUROPEAN UNION ACCESSION ON WOMEN'S NGOS IN POLAND.


As a core democratic institution, civil society is a main bridge between the government and the people, and a major tool through which citizens can monitor and influence governmental policies1. The third sector, consisting of non-governmental organizations (NGOs), represents a rich potential for challenging and changing state policies and its institutions and is a vital link in the dialogue between state and women's interests. While considered a “bottom up” process2, we must also consider the larger, international context, and for Central and Eastern Europe this means the powerful impact of the European Union (EU) and accession into this supranational body. An important part of the EU integration process is the transportation of EU legislation to the national level of new member states, via adoption of the acquis communaitaire, where the new member state is gradually integrated into EU structures and institutions3. In this context gender policy is considered as a priority policy at the EU level, a fact which influences NGOs at the national civil society level4. Polish women’s groups, especially those working in NGOs, expected something of a miracle from EU integration in terms of its greatly enhancing NGOs ability to advocate for women’s issues and reduce women’s social, economic and political inequality.

This paper combines policy analysis with interview data of NGO actors to specify the impact of European Union integration on NGOs dealing with women’s issues in Poland. The practical part of the paper consist of analyses of 12 semi-structured interviews, conducted with representatives of 10 women NGOs from Warsaw. As a result of both literature and interview data analysis the paper has three main conclusions. First, the communist past left a profound imprint on NGO’s ability to address women’s issues, one that persists throughout the post-communist era. Second, by building the “normative and legal platform” during the pre-accession period women’s NGOs in Poland gained in the EU an important ally in advocating for women’s issues. This process created a vibrant framework for further promotion and defence of women’s issues in Poland. Third, from a feminist standpoint, the EU process had unintended, negative consequences for women’s issues, some of which stems from the legacies of the Communist past, and others which are pan-European in character. In case of Poland, the revitalization of gender issues in the society and inserting them in the political agenda was a huge challenge for women NGOs. Because, on the one hand they had to fight the legacies of the past and on the other hand they had to face the challenges of the transformation period and coming changes as a result of Poland EU integration process, such as funding challenge. In the end, when no miraculous transformation appeared, NGOs fought through a “survival period” and remained hopeful for the future.

In a nutshell, by combining policy analysis with a constructivist view that asks the actors themselves how EU impacts third sector functioning, this paper improves our understanding of the “survival period” from which Polish women’s NGOs are only now emerging. The paper starts with emphasizing the general role of the third sector in generating change, as well as its importance for the feminist literature on substantive representation. I analyse the challenges and obstacles presented by the Communist past on the emergence of women NGOs in Poland. Analysing state policy, NGO activities, and perceptions of NGO actors, I highlight both the positive and negative impact of Poland's European integration of women’s NGOs. I conclude by discussing the lasting impact of the “survival period” of adaptation of women’s NGOs to the new framework in reflecting on future development of women NGOs in Poland.


List of references:

1. Grugel, Jean,. (2002). Democratization. A critical introduction. New York: Plagrave.

2. Einhorn, B. (2004). Citizenship in an Enlarging Europe: Contested strategies. Sociologicky ustav AVCR, vol41, No.6.1023-1039; also in Brunell, Laura,. (2005). Marginality and the new geography of domestic violence policy in past-communist Poland. Gender, Place and culture, Vol. 12, No. 3, September, (pp. 293-316).

3. Bretherton, Charlotte,. (2001). Gender mainstreaming and EU enlargement: swimming against the tide?. Journal of European Public Policy 8:1 February. Routledge. (pp.60-81).

4. Kronsell, Annica. (2005). Gender, power and European integration theory. Journal of European public policy. 12:6 December. Routledge. (pp. 1022-1040); also in Bretherton, Charlotte,. (2001). Gender mainstreaming and EU enlargement: swimming against the tide?. Journal of European Public Policy 8:1 February. Routledge. (pp.60-81).


Демченко Олена Миколаївна,

к.п.н., начальник Управління державної служби Головдержслужби

в Сумській області

 

^ СТАН ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ З ОГЛЯДУ НА ГЕНДЕРНІ ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ (за матеріалами Управління державної служби Головдержслужби України в Сумській області)


У системі світового оновлення і реформування Україна прагне до створення громадянського суспільства на нових гуманітарних засадах, що є передумовою демократичного устрою. Важливою складовою демократії є гендерна демократія, яка стверджує основи громадянських, політичних і соціальних прав людини без дискримінації статі. Отже, необхідність утвердження статевої рівності прав пов'язана з потребами сучасного українського суспільства в гендерній демократії як складової суспільного й державного устрою, політичного режиму.

На сучасному етапі гендерні перетворення все більше набувають пріоритетного напряму та стають невід’ємною частиною державної політики, оскільки проблеми рівних можливостей та реалізації своїх прав чоловіками і жінками в Україні сьогодні є актуальними з точки зору реалізації прав людини, її участі в економічному, політичному, соціальному і культурному розвитку. Україна підписала міжнародні документи, в яких визначається гендерна дискримінація, і взяла зобов’язання щодо її подолання. Цим кроком було визнано об’єктивну необхідність у проведенні гендерних перетворень, інтеграції гендерної перспективи в усі програми розвитку Українського суспільства на принципах свободи, рівності та толерантності.

Найважливіші аспекти гендерної політики відображені в Конституції України (ст. 23, 24, 36, 38, 51) [1], яка виступає орієнтиром і визначає стратегію розвитку держави, та інших нормативно-правових документах, які регулюють гендерні суспільні відносини.

Але на сьогодні основною проблемою гендерної рівності в державі є її декларативний характер та формальність прав жінок.

З метою підвищення ефективності державної політики і узгодження співпраці органів виконавчої влади по забезпеченню рівних прав і можливостей жінок і чоловіків Указом Президента України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” визначено конкретний перелік функцій, які повинні здійснюватись цими органами з метою забезпечення гендерної рівності.


Політика гендерної рівності складається з таких компонентів:

- законодавство рівних можливостей і недискримінаційні закони;

- існування механізму розгляду скарг щодо нерівності або створення комісії рівності чи ради захисту від дискримінації;

- потужний апарат інституції, на яку покладене вирішення проблем у сфері рівності, наявність адекватних інструментів і ресурсів;

- пріоритетність політики рівності і застосування заходів, які визнають різні потреби жінок і чоловіків;

- існування організаційних одиниць, на які покладено питання забезпечення рівності, в кожному апараті державного органу;

- дослідження і тренінги з питань гендерної рівності;

- просвіта громадськості з питань гендерної рівності [3].

Загальновідомо, гендерні стереотипи є досить живучими і суттєво впливають на суспільство в цілому та на його окремі сфери. Негативні наслідки впливу таких стереотипів можна простежити через аналіз гендерних проблем професійних відносин. Йдеться про стереотипи, які пов’язані зі змістом праці. Існуюче в суспільстві явище професійної сегрегації є відображенням дії стереотипів про пріоритети професійної діяльності саме для чоловіків. Як результат – специфічне представництво жінок в професійній структурі суспільства, що призводить до нерівності в оплаті праці, дискримінації при наймі на роботу, нерівномірного розподілу чоловіків та жінок у різних галузях (горизонтальна сегрегація) та дискримінація щодо розподілу посад у рамках однієї професійної групи. І владні структури і державна служба не є винятком. Всупереч конституційним нормам стать є критерієм, який диференціює можливості та кар’єрного росту державного службовця [5].

Аналіз чинного законодавства України свідчить, що воно є анти дискримінаційним щодо жінок, створює певні передумови для рівноправності, але нажаль, не забезпечує їх реалізацію.

Україна не дотримується принципів гендерної рівності у своєму політичному і бізнесовому житті. Очевидним є гендерний дисбаланс на рівні прийняття політичних і соціально-економічних рішень, а також в управлінні ресурсами. Керівні посади в усіх сферах управління обіймають переважно чоловіки. Станом на січень 2011 року кількість жінок у Верховній Раді становить 7,5%. Жіноча складова у нинішньому українському парламенті – 36 парламентаріїв, інші 414 – чоловіки. Становище майже таке як, наприклад, в Ірані та інших мусульманських країнах. Це один з найнижчих показників у Європі та світі. У той же час в демократичних країнах цей показник забезпечується на рівні 18,9%, у країнах Європи – 21,9%. Такі дані наведено у відповідній доповіді ООН. Це означає, що Україна не виконала поки-що взяте перед ЄС зобов’язання довести представництво жінок у Верховній раді як мінімум до 15% (Фінляндія – 39%, Норвегія – 35,8%, Швеція – 33,5%, Данія – 33,8%).

У сільських, селищних та районних радах представництво жінок наближається до 40%, в обласних радах залишається менше 10%. В органах виконавчої влади на національному та регіональному рівні представленість жінок залишається низькою. Україна є єдиною країною в Європі, де немає жодної жінки у складі Кабінету Міністрів.

Отже, просуваючись на шляху інтегрування в європейське співтовариство, Україна має орієнтуватися на досягнуті там стандарти, в тому числі і в питаннях політики рівності чоловіків та жінок. Саме система державного управління має найбільше можливостей для того, щоб забезпечити гендерні перетворення в українському суспільстві.

Одним з визначальних принципів гендерного підходу є визначення кола осіб, які розробляють та приймають управлінські рішення, тобто тих, хто значною мірою може визначити напрямки розвитку регіону, а також реалізувати результати розроблених програм та проектів. З цієї точки зору важливим чинником адекватного впливу на прийняття рішень стосовно всіх напрямків розвитку області та районів є забезпечення паритетного представництва жінок та чоловіків на керівних посадах в органах державної влади та місцевого самоврядування. Проте, гедерний аналіз кадрового складу органів публічної влади, який протягом трьох років проводе наше Управління показує інше.

Управлінням державної служби Головдержслужби України в Сумській області протягом декілька років проводе аналіз представництва жінок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування Сумської області станом на 01 січня 2011 року. Аналіз виконано на основі статистичних даних органів державної влади та місцевого самоврядування.


Загальна кількість працюючих в даних установах складає:

державних службовців

–

7554 (100%)

посадових осіб місцевого самоврядування

–

3379 (100%)

10933, з них жінок:

державних службовців

–

5769 (76%)

посадових осіб місцевого самоврядування

–

2521 (75%)

з них чоловіків:

державних службовців

–

1785 (24%)

посадових осіб місцевого самоврядування

–

858 (25%)


Наведені числа показують значне переважання жінок як серед державних службовців, так і серед посадових осіб місцевого самоврядування.

Проте в ході подальшого аналізу виникло питання, чи дійсно існує гендерний баланс на всіх рівнях влади, і чи є у жінок реальні важелі впливу на процеси прийняття владних рішень? Як бачимо, абсолютні числа досить переконливо говорять про відсутність гендерного балансу, при цьому, начебто, на користь жінок. В той же час більш детальний аналіз ситуації показує зворотну картинку.


Керівники органів державної влади (станом на 01.01.2011):

Категорія посади

Кількість працюючих державних службовців

З них - чоловіки

З них - жінки

1

1

1 (100%)

0 (0%)

2

2

2 (100%)

0 (0%)

3

30

24 (80%)

6 (20%)

4

150

84 (56%)

66 (44%)

5

749

239 (32%)

510 (68%)

6

1254

420 (33%)

834 (67%)



Керівники органів місцевого самоврядування (станом на 01.01.2011):

Категорія посади

Чоловіки

Жінки

1

1 (100%)

0 (0%)

2

4 (100%)

0 (0%)

3

31 (97%)

1 (3%)

4

323 (69%)

147 (31%)

5

149 (19%)

652 (81%)

6

29 (29%)

70 (71%)



Спеціалісти органів державної влади (станом на 01.01.2011):

Категорія посади

Кількість працюючих державних службовців

З них - чоловіки

З них - жінки

5

423

134 (32%)

289 (68%)

6

2303

423 (18%)

1880 (82%)

7

2642

458 (17%)

2184 (83%)



Спеціалісти органів місцевого самоврядування (станом на 01.01.2011):

Категорія посади

Чоловіки

Жінки

5

6 (22%)

21 (78 %)

6

143 (16%)

743 (84%)

7

172 (16%)

887 (84%)

За віковими категоріями розподіл відбувся таким чином: серед керівників жінок органів виконавчої влади переважна більшість жінок у віці – 45 років та обіймають керівні посади 5 категорії; серед посадових осіб органів місцевого самоврядування на керівних посадах жінки віком від 35 до 45 років – 6 категорії. Щодо спеціалістів органів виконавчої влади – то жінки 35 років 6 категорії посад, а в органах місцевого самоврядування вік від 28-35 років 7 категорія посад. За освітою розподіл відбувся таким чином: 1-2 рівень акредитації (молодші спеціалісти, бакалаври): в органах виконавчої влади – 1008, з них жінок – 950 (94%), в органах місцевого самоврядування – 202, з них жінок – 173 (86%). Щодо 3-4 рівня акредитації (спеціалісти, магістри), то в органах виконавчої влади – 4842, з них жінок – 3396 (70%), в органах місцевого самоврядування – 1048, з них жінок – 751 (72%). Цифрові показники дають змогу чітко простежити переважання чоловіків на посадах вищого рівня.

Дискримінація жінок щодо керівних посад спричиняє і іншу проблему. Незважаючи на високу професійну та освітню підготовку (на 100 чоловіків з вищою освітою приходиться 140 жінок з вищою освітою), жінки обіймають посади менш престижні та менш оплачувані. Тому можна сказати, що в цілому жінки та чоловіки, які мають однакову професійну та освітню підготовку, мають і різну зарплатню, і зовсім не рівні можливості впливу на прийняття рішень.

Управління державної служби Головдержслужби в Сумській області спільно з Сумським ресурсним гендерним центром за підтримки Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні провели соціологічне дослідження щодо оцінки державними службовцями та посадовими особами ситуації з забезпеченням гендерної рівності, а також власної поінформованості з цих питань.

Стосовно кар’єрного зростання жінок більше половини опитаних зазначили, що їм у цьому ніщо не заважає (54,44%), 27% вважають, що певні перешкоди є, а 18,55% не змогли дати оцінку.

Серед чинників, які все-таки заважають (з точки зору опитаних) кар’єрному просуванню жінок можна зазначити як найбільш значимі обов'язки по вихованню дітей (12,5%), зайнятість домашніми справами (12,1%) та високу конкуренцію з боку чоловіків (11,29%). При цьому оцінки опитаних чоловіків і жінок по всіх зазначених позиціях практично співпадають.

Результати аналізу відповідей респондентів на питання: «Які з перелічених галузей працюватимуть краще, якщо їх очолить жінка?» показують, що жінкам дістались культура (24,19%) та освіта (20,16%), фінанси (11,29%). Близькі показники мають також позиції «Інформація та ЗМІ» (8,47%), «Торгівля» (8,87%), «Економіка» (7,66%) та «Охорона здоров’я» (6,85%). При цьому чоловіки частіше готові визнати за жінками потенціальний успіх у керівництві промисловістю (6,67% проти 2,13% жінок), судочинстві та сільському господарстві (по 6,67% проти 1,6%), економіці (10% проти 6,91%), у галузі інформації та ЗМІ (10% проти 8,47% жінок). Самі ж жінки вдвічі частіше визнають, що були б кращими в галузі освіти (22,87% проти 11,67% чоловіків), фінансів (13,3% проти 5% чоловіків) та охорони здоров’я (7,45% проти 5% чоловіків) [5].

Реалізація конституційного принципу рівності прав і свобод обох статей залежить також від психологічної готовності влади, посадових осіб сприймати концепцію прав людини в аспекті гендерної рівності та враховувати ідеї гендерної справедливості в процесі реалізації своїх повноважень. Ми вважаємо, що подібна картина є характерною для всіх регіонів України. Результати проведеного моніторингу та аналізу представництва жінок в органах публічної влади області щодо забезпечення рівноцінного доступу жінок до важелів впливу на процеси прийняття рішень, дозволяють зробити наступні висновки:

В органах держаної влади та місцевого самоврядування гендерний дисбаланс представництва на керівному рівні є системним явищем, що зумовлює нерівноцінний доступ і далеко не рівні можливості впливу жінок і чоловіків на прийняття управлінських рішень стосовно всіх напрямків розвитку регіону.

Відповідні кадрові служби області при формуванні кадрового резерву не дотримуються принципу паритетного представництва жінок та чоловіків для заміщення вакантних посад державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування. В органах публічної влади жінки обіймають переважно найменш престижні та низькооплачувані посади. Така ситуація є не тільки проявом гендерного дисбалансу, але фактично створює і відображає існуючий стереотип відношення до жінки у суспільстві, тиражуючи його на всі сфери життя регіону.

Враховуючи неможливість на сучасному етапі впровадити принцип рівноправності між чоловіками і жінками за допомогою механізмів, які існують, держава повинна на деякий термін взяти на себе здійснення певного протекціонізму щодо забезпечення гендерної рівності тієї соціальної статі, яка перебуває у дискримінаційному становищі. За допомогою правового механізму це може стати реальним, через закріплення в законодавстві політичних гендерних квот (для жінок 30-відсоткова у партійних списках), тобто гарантованих законом норм представництва. Такий підхід забезпечить демократичне формування влади обома соціально-статевими групами суспільства.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.// http://www.rada.gov.ua

2. Закон України про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації. // http://www.rada.gov.ua

3. Указ Президента України № 1135/2005 „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. // http://www.rada.gov.ua

4. Гендерна статистика України: сучасний стан, проблеми, напрями вдосконалення, Запоріжжя: Друк. Світ, 2011. – 192 с.

5. Жінка в публічній владі: звільнення від стереотипів : Матеріали міжнародної наук.-практ. конф./ За заг. Ред.. Н, Світайло. – Суми: Видавництво СумДУ, 2010. – 86 с.

6. Олійник А.С. Конституційне законодавство України: Гендерна експертиза. – К.: Логос, 2001. – 77с.

7. Організаційні та правові елементи інституційного механізму забезпечення гендерної рівності в Україні. Запоріжжя: Друкарський світ, 2011. – 140 с.


Авилова Наталия Леонидовна,

д. ист. н., Юго-Западный государственный университет


^ РОЛЬ ЖЕНЩИНЫ В ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОЙ РОССИИ


Вторая половина ХХ века явила миру новый феномен политической жизни – своего рода прорыв женщин в высшие эшелоны власти. В ряде стран Западной Европы, Юго-Восточной Азии, Латинской Америки они взяли власть в свои руки. Процес притока женщин в политику основательно поколебал сложившийся стереотип: политика – для мужчин, а семья, дети – для женщин. Но этот стереотип еще не сломлен. В целом, доля женщин на уровне принятия решений в большинстве стран остается низкой и далеко не соответствует их доле в населении и рабочей силе.

Как и почти 90 лет назад, сегодня актуально звучат слова из петиции в І Государственную думу: «Русская женщина во всех областях труда и забот, в деле развития и роста родины участвует наравне с мужчиной: в труде крестьянском, в работе фабричной, на поприще науки, литературы и искусства, в несении великих обязанностей воспитания будущих граждан. Она платит налоги и подати наравне с мужиной и одинаково ответствует перед законом. Женщина должна иметь право на защиту своих интересов путем участия в законодательном собрании, решения которого близко касаются ее судьбы» [1, 10].

Взяв в 1917г. Власть, большевики провозгласили освобождение женщин и подвели под этот лозунг соответствующую юридическую базу. Был оформлен законодательно комплекс прав, которые женщины многих развитых стран мира получили лишь в середине ХХ века. Нельзя отрицать также, что в первые годы советсвкой власти был накоплен большой организационный опыт, позволивший в кратчайшие сроки решить многие принципиальные вопросы положения женщин.

Можно сколько угодно иронизировать по поводу слов В.И.Ленина о том, что «каждая кухарка должна научиться управлять государством», но надо признать, ято в 20-е гг. задача привлечения женщин к общественной жизни, участия их в политической деятельности решалась быстрыми темпами. Предложения, высказанные женщинами на делегатских собраниях, встречали идейную поддержку и с целью реализации быстро переводились в плоскость государственных действий. Женщин не только призывали к общественной деятельности, но и создавали механизм, позволяющими включиться в нее.

С 1930 г. «женский вопрос» стал считаться решенным, и он исчез из политики партии, ее организационных структур и из научных дискуссий. Забота о « политической роли женщины в обществе» проявилась в системе квот участия женщин в представительных органах власти. В 1980-1985 гг. доля женщин в Верховном совете РФ составляла 35%; в Верховном Совете
СССР – 32,8%; в Верховных советах союзных республик – 36,2% автономных республик – 40,3% [1,56].

Эти квоты не отражали истинное положение женщин в политической жизни страны, хотя нельзя не признать, что на низовом, локальном уровне женщины были достаточно активны и их представительство в местных органах власти было высоким.

Первые выборы без кв