Реферат: Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад „ужгородський національний університет на правах рукопису кампо георгіна михайлівна

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”


На правах рукопису


КАМПО ГЕОРГІНА МИХАЙЛІВНА


УДК 334.012.


УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МАЛОГО БІЗНЕСУ РЕГІОНУ (на матеріалах Закарпатської області)


Спеціальність 08.00.05 – Розвиток продуктивних сил

і регіональна економіка


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук


Науковий керівник

Мешко Іван Михайлович

Д.і.н., к.е.н., професор


Ужгород – 2009

ЗМІСТ

Вступ ................................................................................................................

3

Розділ 1. Теоретичні засади формування системи управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні .................................

9

1.1.Економічна сутність, значення та еволюція поняття „малий бізнес” ...................................................................................................

9

1.2.Зміст державного управління розвитком малого бізнесу ..........

34

1.3.Сутність управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні .............................................................................


56

Висновки до розділу 1 ....................................................................................

74

^ Розділ 2. Аналіз стану та оцінка діючої системи управління розвитком малого бізнесу в Закарпатській області ................................


77

2.1 Аналіз та оцінка діяльності суб’єктів малого бізнесу регіону ..............

77

2.2. Аналіз зовнішнього середовища функціонування суб’єктів малого бізнесу області .................................................................................................

103

2.3. Оцінка функціонування діючої системи управління розвитком малого бізнесу в Закарпатській області ........................................................

121

Висновки до розділу 2 .....................................................................................

147

Розділ 3. Напрями удосконалення управління розвитком малого бізнесу регіону ................................................................................................

149

3.1. Напрями удосконалення діючої системи управління розвитком малого бізнесу регіону ...................................................................................

150

3.2. Підходи до оцінки рівня розвитку малого бізнесу в містах і районах регіону ..............................................................................................................


172

Висновки до розділу 3 .....................................................................................

194

Висновки .........................................................................................................

196

Додатки ............................................................................................................

200

^ Список використаних джерел .....................................................................

242



ВСТУП


Малий бізнес – найдемократичніший суспільний інститут, завдяки якому мільйони людей реально беруть участь в економічному житті власної країни. Саме через його розвиток утворюється та забезпечується середній клас, укріплюється конкурентне середовище, створюються нові робочі місця. Зважаючи на значну соціальну роль малого бізнесу у здійсненні економічних реформ на шляху до соціально-орієнтованої ринкової економіки та його чутливість до несприятливого зовнішнього середовища, необхідним є створення такої системи управління розвитком малого бізнесу, яка б дозволила максимально вирішувати проблеми, з якими стикаються підприємці України і стимулювала б малий бізнес до саморозвитку.

Для регіонів країни, які не володіють значним промисловим потенціалом саме розвиток малого бізнесу може сприяти економічному зростанню та вирішенню соціальних проблем. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень при розробці регіональних програм соціально-економічного розвитку необхідно вдосконалення науково-методичного забезпечення управління розвитком малого бізнесу на регіональному та місцевому рівнях.

Аналіз стану наукової розробки даної проблеми у вітчизняній літературі доводить, що українськими вченими створено підґрунтя для її подальшого вивчення. Вагомий внесок у дослідження малого підприємництва, його розвитку, розміщення і територіальної організації зробили С.Аржевітін, О.Бухвальд, А.Віленський, З.Варналій, Л.І Воротіна, В.Геєць, В.Герасимчук, А.Дадашев, Б.Данилишин, М.Долішній, М.Єрмоленко, М.Журавльова, І.Комарницький, М.Козоріз, С.Ксьондз, О.Кужель, О.Кузьмін, І.Лукінов, А.Мельник, І.Михасюк, В.Мікловда, О.Нижник, В.Парсяк, М.Пітюлич, С.Реверчук, С.Слава, М.Тимчук, І.Тирпак, В.Черняк, Л.Чернюк, М.Чумаченко, А.Чухно та інші.

Загальним та спеціальним підходам і принципам в організації державного управління, формуванні державно-управлінських рішень, у тому числі й у сфері управління розвитком малого підприємництва в Україні, присвячені праці В.Бакуменка, Г.Губерної, А.Дєгтяря, С.Майбороди, О.Мордвінова, П.Надолішнього, В.Олуйко, В.Рижих, С.Серьогіна, Ю.Шарова, Л.Шкляра та інших.

Проте проблема формування ефективної системи управління розвитком малого бізнесу на державному і регіональному рівнях потребує подальшого дослідження. Зокрема, відсутні єдине визначення та єдиний підхід до трактування поняття „малий бізнес”, досі не розроблено методику оцінки рівня розвитку малого бізнесу на регіональному рівні. Назріла необхідність цілісної системи державного управління сталим розвитком малого бізнесу, при цьому особливо важливим є перенесення значної частини повноважень та відповідальності на регіональний та місцевий рівні управління. Тому дослідження сутності, структури, завдань системи управління розвитком малого бізнесу в Україні, особливо на регіональному рівні, є актуальним, відповідає запитам теорії і практики регіонального управління.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематики науково-дослідних робіт економічного факультету ДВНЗ „Ужгородський національний університет” – „Структурна політика і регіональні пріоритети розвитку Закарпатської області в умовах економічної трансформації” (номер державної реєстрації 0105U004082).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування теоретико-методологічних і практичних засад управління розвитком малого бізнесу в регіоні та визначення його пріоритетних напрямів у сучасних умовах.

Для досягнення даної мети було поставлено і вирішено наступні завдання:

дослідити еволюцію поглядів та уточнити сутність понять „підприємництво” та „малий бізнес”;

провести аналіз основних функцій державного управління, спрямованих на розробку державної політики підтримки і стимулювання розвитку малого бізнесу;

визначити сутність та обґрунтувати функції регіонального управління розвитком малого бізнесу;

дослідити сучасний стан розвитку малого бізнесу в Закарпатській області;

оцінити систему управління розвитком малого бізнесу в Закарпатській області;

розробити і запропонувати органам виконавчої влади та місцевого самоврядування рекомендації для оцінки зовнішнього середовища функціонування малого бізнесу в регіоні;

розробити пропозиції щодо вдосконалення регіональної політики сприяння розвитку малого бізнесу;

розробити підходи до комплексної оцінки розвитку малого бізнесу в регіоні.

^ Об'єктом дослідження є система управління розвитком малого бізнесу на регіональному рівні.

Предмет дослідження – теоретичні та прикладні аспекти управління розвитком малого бізнесу регіону в умовах економічної трансформації.

^ Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, теорії державного регулювання економіки та інституціональної теорії, теорії менеджменту.

Для досягнення поставленої мети застосовувались наступні методи: метод логічного узагальнення застосовано для теоретичного обґрунтування поставлених задач та уточнення ключових понять дисертаційного дослідження. Історико-логічний метод використано для визначення сутності підприємництва. За допомогою методів аналізу і синтезу узагальнено теоретичні основи управління розвитком малого бізнесу на державному та регіональному рівні. Методи системного підходу застосовувались при розкритті соціально-економічної природи малого бізнесу як об’єкту державного управління; абстрактно-логічний метод – для визначення поняття управління розвитком малого бізнесу. В процесі аналізу тенденцій розвитку малого бізнесу використовувалися методи статистичного аналізу, метод експертних оцінок – для виявлення проблем розвитку малого бізнесу в регіоні, метод соціологічних опитувань – для дослідження зовнішнього середовища функціонування малого бізнесу у Закарпатській області, метод багатовимірного аналізу – для розрахунку регіонального індексу розвитку малого бізнесу в розрізі міст і районів Закарпатської області.

Інформаційною базою підготовки дисертації слугували статистичні дані щодо розвитку малого бізнесу в Україні та Закарпатській області, інформація Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.

^ Наукова новизна дослідження полягає в розробці наукових положень та методичних підходів, спрямованих на активізацію розвитку малого бізнесу шляхом удосконалення управління цим процесом на регіональному рівні.

Результати дисертаційного дослідження містять такі елементи новизни:

Вперше:

розроблено підходи до формування регіонального індексу розвитку малого бізнесу на основі комплексної оцінки територіальних особливостей розвитку малого бізнесу регіону, що дозволяє визначати рейтинг кожного міста і району в регіоні як за загальним рівнем розвитку малого бізнесу, так і за окремими його складовими.

удосконалено:

систему розподілу повноважень у сфері управління розвитком малого бізнесу між трьома рівнями управління: загальнодержавним, регіональним та місцевим;

інструментарій досліджень інституційних та структурно-організаційних аспектів розвитку малого бізнесу на основі розробленого комплексного підходу до аналізу зовнішнього середовища функціонування малого бізнесу на регіональному рівні.

отримало подальший розвиток:

наукове трактування малого бізнесу як важливого структуроутворюючого елементу ринкової економіки та системного об’єкту державного управління.

^ Практичне значення проведеного дослідження полягає в розробці теоретичного і методичного забезпечення процесу управління розвитком малого бізнесу в регіоні, визначенні пріоритетних напрямів реалізації відповідної регіональної політики. Висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва.

Наукові розробки автора використовуються Закарпатською обласною державною адміністрацією в процесі управління розвитком малого бізнесу регіону (довідка № 06-20/1038 від 12.05.2008), у діяльності управління економіки виконавчого комітету Мукачівської міської ради (довідка № 405/01-8 від 17.04.2008), в роботі Уповноваженої з питань захисту прав підприємців у Закарпатській області (довідка №34 від 27.05.2008р.) та при викладанні навчальних дисциплін на кафедрі фінансів та кафедрі економіки, менеджменту та маркетингу ДВНЗ „Ужгородський національний університет” (довідка № 01-10/1084 від 1.06.2008р.).

Особистий внесок автора. Результати дослідження, викладені в дисертації, отримані автором особисто. В роботі використані лише ті здобутки, які є особистим доробком автора.

^ Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні положення дисертаційної роботи оприлюднені на конференціях: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „ДНІ НАУКИ – ‘2006” (м. Дніпропетровськ, 2006р.), міжнародній науково-практичній конференції „Современные направления теоретических и прикладных исследований ‘2008” (Одеса, 2008р.), міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, 2008р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць у фахових наукових виданнях ( 7 наукових статей, 3 тези доповідей) загальним обсягом 3,9 д.а., з яких особисто автору належить 3,7 д.а.

^ Структура роботи визначена завданнями і логікою здійсненого дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 199 сторінок комп’ютерного тексту. Дисертація містить 12 рисунків, 12 таблиць, 6 додатків. Список використаних літературних джерел нараховує 209 найменувань.


РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МАЛОГО бізнесу НА РЕҐІОНАЛЬНОМУ РІВНІ


^ 1.1. Економічна сутність, значення та еволюція поняття „малий бізнес”


З'ясування суті малого бізнесу набуває особливого значення в умовах ринкового трансформування економіки України. Адже, на думку багатьох дослідників, підприєм­ництво виступає атрибутивною ознакою будь-якої економічної системи, що базується на ринкових принципах, і є провідною формою господарювання. Виникнення підприємни­цтва – це результат економічного трансформування суспільства і водночас найнадійні­ша гарантія подальшого поглиблення реформування ринкових відносин. Тому методологічно обґрунтованим є підхід, коли підприємництво розглядається в широкому загально історичному контексті еволюції економічних систем.

Головне управління економіки обласної державної адміністрації є структурним підрозділом облдержадміністрації, підзвітним та підконтрольним голові облдержадміністрації та Міністерству економіки України. До складу головного управління економіки входять три управління, в структуру яких входять шість відділів, а саме:

 Управління зведеного аналізу і прогнозу соціально-економічного розвитку:
– Відділ аналізу соціально-економічного розвитку;

– Відділ прогнозування регіонального розвитку;

 Управління розвитку соціальної сфери  і торгівлі:

– Відділ соціальної сфери і природних ресурсів;

– Відділ торгівлі і матеріальних ресурсів;

 Управління розвитку підприємництва і  ринкових відносин:

– Відділ  розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури;

– Відділ конкурентної та цінової політики.

Основними завданнями Головного управління є участь у:

– реалізації державної політики економічного і соціального  розвитку України;
– реалізації, в межах компетенції, державної регуляторної  політики і державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму;
– формуванні і проведенні державної регіональної політики;

– розроблені проектів державних  цільових, галузевих і регіональних і міжрегіональних  програм.

– формуванні та реалізації державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму, проведенні моніторингу її реалізації та соціально-економічних результатів, сприянні розвитку на території області конкуренції, підвищенні ефективності функціонування об’єктів ринкової інфраструктури.

 

Управління у своїй роботі керується положенням про головне управління економіки обласної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 28 листопада 2005 року № 731.[164]

Наступний елемент організаційної структури регіонального управління – Представництво Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Закарпатській області. Представництва   в  Автономній  Республіці Крим,    областях,   містах   Києві та Севастополі   (далі - Представництво) підпорядковані і підзвітні  Державному  Комітету України з  питань регуляторної політики та підприємництва (далі - Держпідприємництво України) та є його територіальними органами.

Представництво Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Закарпатській області керується у своїй діяльності Положенням [165], яке затверджує голова Держпідприємництва України. Його основними завданями є:

участь у  формуванні  та  реалізації  державної  регуляторної політики у сфері господарської  діяльності  та  політики  у  сфері підприємництва, ліцензування господарської діяльності та державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців  відповідно в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

координація діяльності  місцевих  органів  виконавчої  влади, пов'язаної  з  розробленням та реалізацією заходів щодо проведення державної регуляторної політики у сфері господарської  діяльності, ліцензування   господарської   діяльності,   державної  реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

сприяння формуванню системи  фінансово-кредитної, консультативної  та  інформаційної  підтримки   підприємництва   в регіоні,  здійснення  аналізу  ефективності використання бюджетних коштів  для  реалізації  затверджених  програм   розвитку підприємництва.

Ще один елемент реґіональної організаційної структури – уповноважений з питань захисту прав підприємців. Це особа, яка сприяє Державному комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво) у реалізації повноважень щодо захисту прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Уповноважений керується у своїй діяльності Положенням [166] та призначається головою Держпідприємництва України на 1 рік.

Головні завдання уповноваженого:

1) сприяє послідовному здійсненню територіальними представництвами Держпідприємництва України державної політики у сфері підтримки та розвитку підприємництва та координує свою роботу з ними;

2) за дорученням Держпідприємництва України, зверненнями суб’єктів підприємницької діяльності або з власної ініціативи здійснює захист прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності всіма способами, передбаченими законодавством;

3) надає консультаційну допомогу суб’єктам підприємницької діяльності з питань започаткування, розвитку та захисту підприємницької діяльності; сприяє їхній правовій інформованості;

4) бере участь в обговоренні проекту регіональної програми розвитку малого підприємництва;

5) бере участь у проведенні моніторингу стану виконання  законодавства України щодо розвитку підприємництва, аналізі його впливу на соціально-економічний розвиток регіону та вносить відповідні пропозиції керівництву територіального представництва Держпідприємництва України та Держпідприємництва України;

6) аналізує причини виникнення порушень норм законодавства України  з питань підприємництва та вносить до територіального представництва Держпідприємництва України та до Держпідприємництва України пропозиції щодо їх усунення;

7) спільно з територіальним представництвом Держпідприємництва України організовує роботу регіональної громадської колегії, типове положення про яку затверджує Держпідприємництво України;

8) організовує  роботу громадської приймальні;

9) забезпечує інформування громадськості про стан дотримання місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності законодавства України в частині забезпечення прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та про свою діяльність;

10) узагальнює результати своєї роботи та інформує про них Держпідприємництво України в порядку, визначеному Держпідприємництвом України.

Наступний елемент організаційної структури – Регіональний фонд підтримки підприємництва по Закарпатській області (скорочено РФПП) створено 29 березня 1999 року. Фонд є некомерційною та неприбутковою установою і не ставить за мету отримання прибутків та їх перерозподіл між Засновниками. Всі надходження до бюджету Фонду використовуються для виконання його статутних завдань.

Головною метою РФПП є організація правової підтримки представників малого бізнесу, сприяння діяльності громадських організацій підприємців, налагодження співпраці між ними та органами державної влади та місцевого самоврядування. РФПП надає безкоштовну консультативну допомогу підприємцям з питань економіки та права, проводить освітні та навчальні семінари, тренінги для підприємницьких структур регіону допомагає в розробці бізнес-планів, пошуках інвесторів та залученні інвестицій в економіку регіону [167].


Вырезано.

^ Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.


Концепція підприємництва Й.Шумпетера ґрунтується на трьох засадах: 1) функція підприємництва полягає у тому, щоб „ ... реформувати або революціонізувати спосіб виробництва за допомо­гою використання винаходів або, в широкому розумінні, через реалізацію невипробуваних технологічних можли­востей для виробництва нових товарів або старих товарів новим способом за допомогою відкриття нових джерел постачання сировини або нових ринків збуту, або через реорганізацію виробництва” [14; с.53]; 2) підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, марке­тингом тощо) і тому «розсіюється» серед багатьох спеціалістів; 3) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації. За Й.Шумпетером, бу­ти підприємцем означає, по-перше, „робити не те, що роблять інші”, а, по-друге, „робити не так, як роблять інші” [14; с.54]. Іншими словами, одна й та сама особа може бути підприємцем, поки впроваджує інновації, тобто впроваджує нові технології, нові продукти, нові джере­ла постачання, нові організаційні форми бізнесу, і втрачає цю влас­тивість, як тільки запустить свою справу та поставить її на рутинні рей­ки.

Починаючи із другої половини XX в. все більша кількість дослідників підприємництва третьої "хвилі" роблять спроби інтегрованого розгляду підприємництва як поліфункціональної діяльності у взаємозв'язку з її макросередовищем. Появу цілісної поліфункціональної теорії підприємництва пов'язують із роботами Л. фон Мізеса й Ф. фон Хайека. У них уперше підприємництво було розглянуто як процес розвитку ідеї, а їхній послідовник И. Кірцнер побудував теорію підприємництва як процесу переходу від одного рівноважного стану "арбітражних угод" до іншого.

Ф. фон Хайек на­голошує, що носій підприємницької ініціативи є рушійною силою по­шуку новацій, оскільки прагне до найбільш ефективного поєднання свого унікального «ноу-хау» з ринковою ситуацією і тим самим до досягнення першості в конкуренції та більшого доходу. Таким чином, у системі ринку для виробника-підприємця головна і найважливіша пе­ревага – отримання прибутку. „Прагнення прибутку – це якраз те, що дозволяє найбільш ефективно використовувати потенціал виробництва. Високо свідомий соціалістичний лозунг „виробництво в ім'я споживання, а не заради прибутку” свідчить про повну відсутність ро­зуміння того, як примножити виробничі можливості” [15; с.182]. Ф. Хайек визначає суть підприємництва як пошук і вивчення нових економічних можливостей, як характеристику поведінки, але не як вид діяльності. За Хайеком, по-перше, найвищою цінністю є особиста свобода, адже вона дозволяє людині продуктивніше розпоряджатися своїми здібностями та знаннями, своїм інформаційно-економічним потенціалом. По-друге, ринок через дію цінових механізмів координує процеси використання підприємницького потенціалу особи, інформує про шанси й ризики, стан попиту і пропозиції, можливості нових засобів задоволення потреб споживачів. По-третє, функція підприєм­ництва є притаманною усім індивідам, але щодо цього особливо виділяються групи людей, готових випробувати свої можливості. По-четверте, підкреслюються спільність і відмінності підприємництва і управлінської діяльності. Основна властивість менедже­ра – вміння внести організованість у неструктуровану організацію – може бути не притаманною навіть успішному підприємцю. Саме тому, на думку Ф. Хайека і А. Шапіро, на значній частині підприємств (насамперед, великих) на зміну підприємцю-новатору повинен прийти високопрофесійний управляючий – менеджер.

Л.Мізес та І.Кірцнер зазначають, що ринковий процес неможли­во відділити від механізму конкуренції, в центрі якої стоїть підприємець. Причому підприємець – це не яка-небудь невизначена фігура, а швидше за все певна функція, яка відображає цілеспрямо­ваність людини на знаходження та використання нових можливостей у виробництві, суспільстві тощо [16; с.11], а також „зрівноважуюча си­ла” [17; с.115], що забезпечує рух ринків до стану рівноваги.

У цей час починають розвиватися напрямки, які фокусуються на макроекономічних проблемах. Вони не зробили прямого впливу на теорію підприємництва, але додали імпульс розвитку популярної в 1970–1980-і роки теорії пропозиції, яка зробила важливий внесок у формування принципів державної економічної політики стимулювання приватного підприємництва.

Праці П. Дракера [18,19,20] можна віднести вже до четвертої "хвилі" розвитку концепцій підприємництва, більшість представників якої включають у розгляд не тільки сутнісні, але й управлінські аспекти підприємницької діяльності, переходячи на міждисциплінарний рівень аналізу. Згідно з підходами П. Ф. Дракера, підприємці не виступають капіталістами або інвесторами у повному розумінні цих термінів. На його погляд, суть підприємницької діяльності полягає в обґрунтуванні та утвердженні положень економічної та соціальної теорій, згідно з якими зміни за умов динамічної нерівноваги ринкової системи господа­рювання – це цілком нормальне і природне явище. При цьому головне завдання під­приємця в економічному розвитку полягає в одержанні результатів, відмінних від попередніх, а не в поліпшенні чогось, що вже існує. Інакше кажучи, підприємця характе­ризує, в основному, намагання створити щось нове й відмінне від уже існуючого, що змінювало б і перетворювало наявні в суспільстві ціннісні настанови.

На нашу думку, принципово новим кроком у дослідженні суті підприємництва є підхід Г. Піншота, який приділяє увагу не тільки підприємництву як способу організації та подальшого розвитку бізнесу на самостійній, незалежній основі, але й внутріфірмовому підприємництву (або інтрапренерству). Він використовує такі ключові категорії: „інтрапренер”, „інтрапренерство” і „інтракапітал” (іntrapreneur, іntrapreneurshіp, іntracapіtal) (intra - всередині (лат) [21; с.42]. З точки зору Г. Піншота та його прихильників, поява інтрапренерства пов'язана з тим фактом, що багато великих виробничих структур здійснюють перехід на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво передбачає обов'язкову наявність свободи творчості, то підрозділи цілісних виробничих структур дістають право на свободу дій, що, у свою чергу, передбачає і наявність інтракапіталу – капіталу, необхідного для реалізації ідей, які лежать в основі внутріфірмового підприємництва.

Р. Хізріч вважав, що суть підприємництва – це процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – це людина, яка витрачає на нього весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психоло­гічний та соціальний ризик, одержуючи як винагороду гроші й задоволення досягнутим [22; с.20].

А. Хоскінг стверджував, що індивідуальним підприємцем є особа, яка веде справу за власний рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно приймаючи рішення. Його винагородою є одержаний у результаті підприємницької діяльності прибуток і задоволення, яке він відчуває від заняття вільним підприємництвом. Але, поряд з тим, підприємець повинен брати на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства [23; с.28].

Дослідження мікро - і малого бізнесу, а також неформального сектора, досить важливі в аспекті формування теорії підприємництва, одержали розвиток здебільшого в останні 25-30 років. Насамперед це праці В. Репке, де аналізується оптимальний розмір підприємства й прогнозується феномен широкого поширення малого й середнього бізнесу [24; с.50]. До них відносяться й роботи А. Гібба, де підприємництво й малий бізнес розглядаються крізь призму організаційного життєвого циклу в рамках кросфункціонального міждисциплінарного підходу й виявляються якісні відмінності мікро - і малого бізнесу від великих підприємств. Особливості функціонування неформального сектора вивчаються в роботах К. Поланьйї, Т. Шаніна, К. Харта, Дж. Скотта. Досягнення інституціональної теорії також важливі для формування теорії підприємництва, оскільки в рамках інституціонального підходу організації розуміються як відкриті системи.

Е.Дж. Долан і Д. Ліндсей наго­лошують, що визначати підприємницт­во як четвертий вектор виробництва на рівні праці, капіталу і природних ресурсів не зовсім правомірно, тобто більш зручно і обґрунтовано вва­жати підприємництво процесом пошуку найкращого шляху поєднання трьох основних факторів виробництва. Під підпри­ємництвом вони розуміють сам „про­цес пошуку нових можливостей, вико­ристання нових технологій і нових сфер вкладання капіталу, подолання старих стереотипів та меж” [25; с.13]. Такий підхід, на думку Кіреєва, заслуговує особливої уваги, оскільки в сучасних умовах господарю­вання, в епоху стрімкого розвитку науково-технічного прогресу одним з основних ресурсів, що необхідно витратити для виробництва товару, а, отже, фактором виробництва є технології, які являють собою „...наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності” [26; с.23]. При цьому необхідно розуміти, що застосування технології є не легким „рецептом розвитку”. Воно не принесе очікуваних результатів без „...виховання підприємницького духу. Країна не може процвітати без групи власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові заводи, освоювати нові технології, протистояти трудовим спорам, імпортувати нові підхо­ди ведення справи” [27; с.489].

Макконнелл К. Р. і Брю С. Л. визначають підприємницьку здатність як „здатність людини використовувати певне поєднання ресурсів для виробництва товару, приймати послідовні рішення, створювати нововведення та йти на ризик” [28; с.56].

Наведений аналіз концептуальних підходів до визначення суті підприємництва як особливого виду діяльності дозволяє стверджувати: поки що не створено загаль­ноекономічну теорію підприємництва або, принаймні, чіткі методологічні позиції щодо вивчення підприємництва як предмета та об'єкта економіко-теоретичного дослідження.

У радянський період проблеми підприємництва не одержали належного розвитку в економічній науці ні в теоретичному, ні в практичному аспектах. Однак з кінця 80-х років становище змінилося й у роботах українських і російських учених уже з'явилися свої визначення підприємництва, хоча чіткого, заснованого на науковій теорії, визначення підприємництва як і раніше немає.

Українські вчені – економісти Ю.В. Ніколенко, М.М. Діденко, А.В. Шегда [29; с.4] вважають підприємництво системою функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення його права ініціативи у виборі сфери, форм, методів господарювання, економічної, організаційної й технічної творчості й новаторства.

Відомий український учений у сфері теорії й практики малого підприємництва З.С. Варналій визначає підприємництво як ініціативну, самостійну, інноваційну, систематичну діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг, що відбувається на власний ризик і під особисту майнову відповідальність із метою одержання підприємницького доходу [30; с.18].

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;

локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак – конкуренція з боку великих підприємств;

висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), невисокий рівень кваліфікації та професіоналізму у більшості підприємців, брак відповідних навичок.

Малий бізнес у трансформаційних економіках виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління.

Малий бізнес виконує значну соціальну роль, що підтверджено не тільки численними дослідженнями, а й практикою життя. По-перше – це сфера прикладення праці й джерело доходів значної частини населення. Це – найбільш гнучка частина ринку праці, що поглинає основну масу трудових ресурсів невисокої кваліфікації й з недостатнім досвідом, що бажають мати гнучкий робочий день. Часто тільки тут можуть знайти роботу жінки, молоді люди, що вперше шукають роботу, особи, які мають невисокий рівень освіти й трудового досвіду. Будучи головним джерелом доходів не тільки значної частини людей, зайнятих у його сфері, але й членів їхніх родин, малий і середній бізнес може стати важливим фактором росту національного добробуту. По-друге – малий бізнес є потенційно ефективним засобом розвитку ділових і підприємницьких навичок у населення, підвищення ступеня його адаптованості до ринкових відносин, сприяє подоланню власт