Реферат: Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТУ КРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО СТУДЕНТІВ ТА АСПІРАНТІВ

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ


Міжнародне науково-технічне співробітництво:

принципи, механізми, ефективність


Матеріали

VI (XVIII) Всеукраїнської

науково-практичної конференції


Київ

НТУУ «КПІ»

2010


УДК 339.9

ББК 65.5-55+65.9(4 УКР)-55

М58


Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність [Текст]:

Матеріали VІ (XVIII) Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 11-12 березня 2010 р.: тези доповідей / [редкол.: В.Г. Герасимчук (відпов. ред) та ін.].–К.: НТУУ «КПІ», 2010.- 290с.


Затверджено на засіданні кафедри міжнародної економіки.

Протокол № 8 від 3 лютого 2010 р.

^ Редакційна колегія:

Герасимчук В.Г. д.е.н., професор (відповідальний редактор)

Гавриш О.А. д.т.н., професор (заступник відповідального редактора)

Охріменко О.О. к.е.н., доцент (заступник відповідального редактора)

Войтко С.В. к.е.н., доцент

Дергачова В.В. д.е.н., професор

Кочетков В. М. д.е.н., професор

Попович О.С. д.е.н., професор

Сакалош Т.В. к.е.н., ст. викладач

Серебренніков Б.С. к.е.н., ст. доцент

Скоробогатова Н.Є. к.е.н., ст. викладач

Стеченко Д.М. д.е.н., професор

Соловйов В.П. д.е.н., професор

Любимова К.О. асистент, координатор закордонних комунікацій

Кичук А.В. технічне редагування


Матеріали доповідей учасників VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції «Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність» (11-12 березня 2010 р. у м. Києві) охоплюють широке коло питань присвячених актуальним проблемам стратегії та механізмам міжнародного науково-технічного співробітництва, а також підвищенню конкурентоспроможності промислового комплексу України.

Материалы докладов участников VI (XVIII) Всеукраинской научно-практической конференции «Международное научно- техническое сотрудничество: принципы, механизмы, эффективность» (11-12 марта 2010 г. в г. Киеве) охватывают широкий круг вопросов, посвященных актуальным проблемам стратегии и механизмам международного научно-технического сотрудничества, а также повышению конкурентоспособности промышленного комплекса Украины.

Reports of participants of the VI (XVIII) Scientific conference «Іnternationl scientific and technical cooperation: principles, mechanisms, efficiency» ( March, 11-12th 2010, Kyiv, Ukraine) omnibuses wide range of questions devoted actual problems of strategy and mechanisms international scientific cooperation and enhancing the competitiveness of the industrial complex of Ukraine.

© ФММ НТУУ «КПІ», 2010

© Автори матеріалів

^ Шановні учасники VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції «Міжнародне науково-технічне співробітництво - 2010»!


Кожен з Вас отримав можливість висловити свої думки, оприлюднити результати наукових пошуків на сторінках збірника матеріалів конференції «МНТС-2010». З проблематики, яка зазначена у назві збірника, ми проводимо конференцію вшосте (VI). Якщо ж заглянути глибше в історію, то рішення про проведення 27-28 травня 1993 р. Першої (з XVIII) конференції з проблем управління підприємством приймалося у 1992 р. на одному із засідань кафедри управління виробництвом Київського політехнічного інституту (нині кафедра менеджменту НТУУ «КПІ»). Співзасновниками тодішньої конференції стали – Інститут державного управління та самоврядування при КМУ, Міжнародний інститут менеджменту «МІМ-Київ». Конференція пройшла під назвою: «Потенціал управлінських систем: питання формування та розвитку».

Мета проведених конференцій: узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду з проблем теорії і практики управління основною ланкою економічної «піраміди» держави, світової економіки – підприємством (фірма, корпорація, організація). Саме з підприємства починається формування соціально-економічного потенціалу держави. На підприємстві впроваджуються результати наукових досліджень, проектно-конструкторських робіт, здійснюється технологічна й організаційна підготовка виробництва, відбувається процес виготовлення продукції. Підприємство створює ланцюжок робочих місць. Працівники підприємства отримують можливість розкрити свої здібності, свій творчий потенціал, свій талант. Для підтримання належного рівня потенціалу підприємства власники, керівники, увесь персонал мають піклуватися про ефективне використання трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних ресурсів, застосовувати високопродуктивне обладнання, прогресивну технологію з метою досягнення високого рівня конкурентоспроможності продукції, задоволення всезростаючих потреб споживачів.

З 2002 року, коли в НТУУ «КПІ» було розпочато підготовку бакалаврів, спеціалістів і магістрів з міжнародної економіки, організатори конференцій дещо змінили їх тематику, зосереджуючи увагу на теоретичних, методологічних, методичних та практичних проблемах здійснення експортної політики, міжнародного науково-технічного співробітництва. В умовах ринкової економіки підприємство виступає виключно як відкрита система з розгалуженими міжнародними партнерськими зв’язками.

За останні роки в країні накопичилось чимало проблем, пов’язаних з неефективним використанням інтелектуального потенціалу, зниженням темпів технологічного розвитку економіки, падінням рівня конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників, збільшенням «інноваційного розриву» порівняно з розвиненими країнами. Світова фінансова криза ще більше розкрила розмаїття «вузьких місць» у здійсненні економічної політики держави. Вирішувати накопичені проблеми повинні нинішні керівники й, безперечно, ті, хто прийде їм на зміну завтра, тобто випускники вищих навчальних закладів, фахівці нового покоління з новим мисленням, з новими підходами до ведення бізнесу.

Виходячи з висловлених міркувань, члени організаційного комітету намагаються залучити до дискусій на пленарних і секційних засіданнях студентів, починаючи зі студентів-першокурсників, аспірантів, молодих науковців як з України, так і з провідних університетів Росії, Білорусі, Казахстану, Китаю, Болгарії, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Сербії, Македонії, Словенії, Хорватії, Греції, Литви, Латвії, Естонії, інших країн, з якими встановлені довгострокові творчі зв’язки.

Професорсько-викладацький склад кафедри прагне надати студентам глибокі знання з маркетингу, фінансів, управління, світової економіки для успішного поєднання економічних та інженерних знань, найпередовіших досягнень науки, технології, техніки. В організації навчального процесу підготовки фахівців з міжнародної економіки дотримуємося принципів: математизації, комп’ютеризації, лінгвізації, інженеризації, економізації. Безумовно, конкурентні переваги в процесі підготовки фахівців з міжнародної економіки мають знайти відображення в конкурентних перевагах наших випускників на ринку праці, а також у підвищенні конкурентоспроможності підприємств.

Основними тематичними напрямами роботи конференції визначено:

1) роль держави в розвитку міжнародного співробітництва (керівник - д.е.н., с.н.с. О. С. Попович);

2) формування національної та регіональної інноваційних систем в контексті сталого розвитку (керівник - д.е.н., професор Д. М. Стеченко);

3) міжнародне співробітництво в інноваційній сфері: досвід та нові підходи (керівник – д.е.н., професор В. П. Соловйов);

4) науково-технічне співробітництво як фактор підвищення конкурентоспроможності промислового комплексу країни (керівник - д.е.н., професор В. В. Дергачова);

5) інтеграція національних фінансових ринків (керівник - д.е.н., професор В. М. Кочетков).

Зазначені напрями є пріоритетними у науковій діяльності кафедри міжнародної економіки, відповідають стратегічним орієнтирам розвитку НТУУ «КПІ» як університету дослідницького типу в підвищенні його ролі та авторитету на вітчизняному і міжнародному ринку надання освітніх послуг.


Доктор економічних наук,

професор кафедри міжнародної економіки

^ НТУУ «КПІ»,

голова організаційного комітету Василь Г. Герасимчук


Березень 2010 року


Вітаю учасників конференції !


З 2005 року на базі факультету менеджменту та маркетингу (ФММ) НТУУ «КПІ» проводиться серія конференцій під загальною назвою «Міжнародне науково-технічне співробітництво». Ініціатором заходів була кафедра міжнародної економіки, яка безпосередньо пов’язана з підготовкою фахівців, які знаються на міжнародній торгівлі, володіють інформацією стосовно науково-технічної продукції, орієнтуються у структурі світових ринків високотехнологічної та наукомісткої продукції.

Факультет менеджменту та маркетингу має багаторічний досвід організаційно-економічної підготовки студентів у НТУУ «КПІ». Історично основою вважається кафедра організації виробництва та економіки промисловості, яка була заснована в 1937 році. Нині у складі ФММ налічується 6 кафедр (менеджменту, промислового маркетингу, математичного моделювання економічних систем, економіки та підприємництва, міжнародної економіки, теоретичної та прикладної економіки). Діє аспірантура. Функціонує Спеціалізована вчена рада з захисту докторських дисертацій.

Факультет тісно співпрацює з всіма факультетами та інститутами КПІ, забезпечує підтримкою економічної складової при реалізації науково-технічного потенціалу Київської політехніки, яка вже понад 110 років готовить інженерні кадри, які, у свою чергу, створюють новітні розробки. Досягнення наукових шкіл, експериментальні вироби, серійна продукція підрозділів університету формує низку напрямів науково-технічного прогресу світу. Реалізація цього потенціалу на світових ринках потребує комерціоналізації наукових досягнень, захисту прав інтелектуальної власності, державної підтримки, можливостей виходу на світові ринки. А це досить складне завдання і саме питання стосовно цього планується підняти та обговорити на цій конференції.

Узагальнюючи вищесказане хочу відмітити наступне, що інтеграція ФММ до європейського та міжнародного наукового, освітнього, підприємницького простору має за мету розвиток міжвузівської співпраці на рівні факультетів, кафедр, які представляють професорсько-викладацький склад, аспіранти, студенти багатьох вищих навчальних закладів з різних країн.

Бажаю учасниками конференції подальшого творчого зростання, успішної реалізації намірів! Натхнення, щастя та успіхів!


З повагою,

декан факультету

менеджменту та маркетингу

завідувач кафедри міжнародної економіки,

д.т.н., професор О. А. Гавриш


Березень 2010 року

Програмний комітет

Голова програмного комітету:

Герасимчук В. Г., д.е.н., професор, завідувач кафедри міжнародної економіки, НТУУ «КПІ»

Співголови:

Гавриш О. А., д.т.н., професор, декан факультету менеджменту та маркетингу, НТУУ «КПІ»

Соловйов В. П., д.е.н., професор, заступник директора Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України

Члени програмного комітету:

Ангелов К. – д.е.н., доцент, Технічний університет, м. Софія, Болгарія

Бажал Ю. М. – д.е.н., професор, зав. кафедри економічної теорії Національного університету „Києво-Могилянська академія”, м. Київ, Україна

Барбаш В. А. – к.х.н., доцент, заступник проректора з наукової роботи НТУУ „КПІ”

Благоєв В. – д.е.н., професор, директор Вищої школи Міжнародний Коледж (International University College), м. Софія, Болгарія

Бондаренко Г. А. - д.т.н., професор, директор Інституту післядипломної та додаткової освіти Новгородського державного університету ім. Ярослава Мудрого

Дасич П. – д.е.н., професор, Вища технічна машинобудівна школа, м. Трстенік, Сербія

Діденко М. І. – д.е.н., професор, зав. кафедри світової економіки Санки-Петербурзький державний політехнічний університет, Росія

Йованоскі Д. – д.е.н., професор, зав. кафедри індустріальної інженерії та менеджменту, Університет «Св.Кирила і Методія», м. Скоп’є, Македонія

Кожушко Л. Ф. – д.т.н., проф., зав. кафедри менеджменту, Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне, Україна

Колот А. М. – д.е.н., професор, проректор Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Україна

Кузьмін О. Є. – д.е.н., професор, директор Інституту економіки та менеджменту Національного університету “Львівська політехніка”, Україна

Нейкова Р. Н. – к.е.н., доцент, директор Центру дистанційної освіти, зав. кафедри управління та маркетингу Технічного університету Габрово, м. Габрово, Болгарія

Попович О. С. – д.е.н., с.н.с., зав. міжгалузевою лабораторією Міністерства освіти і науки та Національної академії наук України з проблем формування та реалізації науково-технічної політики в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, м. Київ, Україна

Радчук А. П. – к.т.н., доцент, доцент кафедри менеджменту Брестського державного технічного університету, м. Брест, Білорусь

Соловйов В. П. – д.е.н., професор, заст. директора Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. М. М. Доброва, м. Київ, Україна

Фалько С. М. – д.е.н., професор, зав. кафедри економіки та організації виробництва, Московський державний технічний університет імені Н. Е. Баумана, Росія

Федулова Л. І. – д.е.н., професор, зав. відділом технологічного прогнозування та інноваційної політики Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, м. Київ, Україна

Хабакук М. – д.е.н., професор, ректор Естонської бізнес-школи, м. Таллінн, Естонія

Хвесик М. А. – д.е.н., професор, в.о. Голови Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, керівник відділу економічних проблем водокористування та рекреації, чл.-кор. УААН, м. Київ, Україна

Чосіч П. – д-р філософії, доцент, кафедра проектування виробництва, Механіко-інженерний факультет, Університет м. Загреб, Хорватія



Організаційний комітет


Голова:


Герасимчук В. Г., д.е.н., професор, завідувач кафедри міжнародної економіки, НТУУ «КПІ».


Співголови:


Гавриш О. А., д.т.н., професор, декан факультету менеджменту та маркетингу, НТУУ «КПІ».

Соловйов В. П., д.е.н., професор, заст. директора Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. М. М. Доброва НАН України.


Члени оргкомітету:


Дергачова В. В., д.е.н., професор

Кочетков В. М., д.е.н., професор

Попович О.С., д.е.н., професор

Стеченко Д.М., д.е.н., професор

5. Охріменко О. О., к.е.н., доцент

6. Чайковська М.А., к.е.н., доцент


Висловлюємо подяку за участь:

Білоруському державному економічному університету (Білорусь)

Білоруському республіканському фонду фундаментальних досліджень (Білорусь)

Володимирському державному університету

ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК»

Донецькому національному університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган Барановського

Запорізькому національному технічному університету

Інституту економіки та прогнозування НАН України

Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАНУ

Карагандинському державному університету ім Е.А. Букетова (Казахстан)

Київському національному економічному університету ім. В. Гетьмана

Київському національному університету ім. Тараса Шевченка

Консалтинговій компанії KMS PROJEKTS (Польша)

Луцькому національному технічному університету

Міжнародному університету фінансів

Міністерству економіки України

Північно-Східному науковому центру НАН і МОН України

Національному авіаційному університету

Національному університету «Львівська політехніка»

Національному університету державної податкової служби України

Національному університету водного господарства та природокористування

Одеському державному економічному університету

РВПС України НАН України

Рівненському інституту слав’янознавства

Севастопольському національному технічному університету

Сумському державному університету

Східноукраїнському національному університету імені Володимира Даля

Технічному університету м.Габрово (Болгарія)

Тернопільському національному економічному університету

Таврійському національному університету ім. В.І. Вернадського

Українському державному університету фінансів та міжнародної торгівлі

Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАНУ

Центру системного аналізу і стратегічних досліджень НАН Білорусі

Чернігівському державному інституту економіки і управління

Черкаському державному технологічному університету

Черкаському національному університету ім.Б.Хмельницького

^ Особлива подяка за участь в організації конференції:

Верхоляд Ірині, Зеленюк Тетяні, Зорі Марині, Кичук Аліні, Клименко Дарії, Кузнєцовій Катерині, Мельник Софії, Очеретяній Вікторії, Пацан Марині


^ Секція 1.
Роль Держави в розвитку міжнародного співробітництва


Міжнародна передача технологій як інноваційний фактор економічного зростання
Андрієвський А.В., студент НТТУ КПІ

Поняття „технологія” найчастіше розуміється як сукупність знань про впровадження або вдосконалення машин, обладнання виробництв, що забезпечує обробку, виготовлення, зміну стану, властивостей і форми сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції. У структуру технології включається і „hardware”, тобто сукупність засобів виробництва, яка необхідна для цих процесів та виробництва благ і послуг.

Міжнародний обмін технологій посідає особливе місце в сучасній системі міжнародної економіки. Це зумовлено такими факторами: в епоху постіндустріальної цивілізації технологія та інформація стали головним чинниками економічного розвитку; відбуваються якісні зміни у міжнародному поділі праці, що характеризуються виділенням наукомісткої спеціалізації та прискореним розвитком науково-технічної кооперації; ринковий характер розвитку міжнародної економіки, що постійно вимагає інновацій; загострення міжнародної конкуренції за науково - технічні ресурси та продукти; настання нової стадії міжнародної конкурентоспроможності країн, де ключовим фактором є інновації.

Міжнародний обмін технологіями стає одним із способів такого насичення, коли поділ праці у сфері науки й промислового освоєння результатів науково-дослідних та конструкторських розробок поглиблює спеціалізацію, а отже, й потребу в кооперації зусиль і капіталів різних країн. Головними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси, є США, Японія та країни Західної Європи, зокрема члени ЄС.

Проте останнім часом стрімко зростає кількість науково - технічних працівників і, відповідно, зміцнюються позиції у галузі високих технологій тих країн, які раніше належали до країн так званого „третього світу”. Це явище охопило значні райони "третього світу", особливо Тайвань, Таїланд і Сінгапур а також Індія. У цьому плані Україна нині переживає далеко не кращі часи. Більше того, щорічно наукову сферу в Україні залишають 30 тис. учених та спеціалістів. Лише 1% промислових підприємств України займався освоєнням нових технологій. Щодо розвитку інноваційної інфраструктури в Україні перспективним є: будівництво технопарків, обладнаних необхідними комунікаціями і виробничою інфраструктурою, на базі малих підприємств; організація технопарків на базі непрацюючих підприємств, яких достатньо в усіх регіонах.

Враховуючи міжнародний досвід, з метою стимулювання інноваційної діяльності українській державі необхідно визначити свої порівняльні переваги в міжнародній науково-технічній сфері та реалізувати ряд заходів у таких напрямках:

запровадження фінансово-економічних та податкових інструментів;

створення системи фондів для фінансування інноваційної діяльності;

створення механізмів кредитування та інноваційних банків;

вдосконалення правового та нормативного забезпечення інноваційної діяльності;

формування науково-дослідної інфраструктури, інформаційної бази та систем консультацій;

На мій погляд пріоритетними напрямами державної політики в інноваційній сфері мають стати такі:

розвиток співробітництва українських виробників з лідерами світового ринку та створення спільних підприємств;

доцільне входження українських компаній у мережі закордонних ТНК з метою виходу на захищені зарубіжні ринки високотехнологічних виробів;

підтримка високотехнологічних корпорацій та їхніх міжнародних проектів;

активізація та покращення співпраці між представниками ринку і державними органами влади України;

створення високоефективної системи телекомунікацій, запровадження новітніх методів передачі та обробки інформації в усіх сферах людської діяльності, забезпечення якнайшвидшої інтеграції України в світовий інформаційний простір

Таким  чином,  в  умовах  сучасного техноглобалізму визначальною стає концепція міжнародного науково-технологічного співробітництва як запорука успішного розвитку економіки Україні. МНТС має виконувати такі важливі завдання:

- не допускати імпорту в країну застарілих технологій;

- сприяти інтелектуалізації вітчизняного експорту;

- допомагати впровадженню сучасних високоефективних технологій;

- сприяти вільному руху наукових ідей та дослідників між Україною та світом з боку урядів України й інших країн

Прогрес у науці і техніці – вирішальний чинник нарощення конкурентоспроможності країн у всьому світі. Основу цього процесу складає тісна взаємодія національних економік з приводу об міну й передачі знань. Участь України в міжнародній системі науково-технологічної співпраці дасть шанс вивести економіку на новий етап її розвитку.

^ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
Баглай О. Ю., УС 51с, НТУУ « КПІ»

Целюлозно-паперова промисловість України об’єднує біля 100 підприємств по виробництву паперу і картону та виробів з них, а разом з переробниками, трейдерами, посередниками, науковими, монтажними та спеціалізованими торгівельними організаціями їх налічується більше 300. В галузі працює понад 30 тисяч чоловік [1]. Відсутність в Україні власного виробництва первинних напівфабрикатів поставило підприємства галузі в повну залежність від імпортерів сировинних ресурсів та спонукало їх орієнтуватись на випуск таких видів паперу і картону, які виробляються з вторинного волокна – макулатури. Тому в структурі виробництва паперу і картону переважають такі види як картон тарний, папір для гофрування, картон коробковий, папір санітарно-гігієнічний. Виробництво білих сортів паперу є незначним і недостатнім для потреб ринку України. Як приклад, папір крейдований та папір-основа для шпалер не виробляються в країні і тому імпортуються. Також імпортується 88,6 % паперу для друку і письма, паперу газетного – 74,5 % [2].

В Україні на одного жителя сьогодні припадає 34,4 кг паперу та картону на рік, що майже удвічі нижче рівня середньосвітового споживання, який дорівнює 65 кг на рік. Для прикладу: в країнах Західної Європи, США, Канаді, Японії цей показник складає понад 200кг/рік. В Європі найвищі показники мають: Бельгія – 333,7, Фінляндія – 333,4, Швеція – 268,0 кілограмів на рік.

У 2008 році в Україні виготовлено 924,3 тис. т паперу і картону, що склало 98,9 % від рівня попереднього року. Цей показник перевищує показник 1990 року, коли целюлозно-паперова промисловість України мала найвищі показники виробництва. Проте він незрівнянно нижчий за аналогічний у розвинених країнах. Для порівняння: виробництво паперу і картону у деяких країнах складає: США – 83 млн. т, Китай – 55 млн. т, Японія – 31 млн. т, Фінляндія – 12 млн. т, Росія – 7млн.т [1].

Обсяг експорту картонно-паперової продукції за 2008 рік склав 389,9 тис. т, що на 6,4 % менше, ніж у 2007 році. Продовжує збільшуватись вітчизняний ринок споживання картонно-паперової продукції. У 2008 році він становив 1586,2 тис. т проти 1577,1 тис. т у 2007 році (темп росту – 0,6 %), в якому імпорт складає 1051,8 тис. т, або 66,3 %. Такий рівень долі імпорту спостерігається на протязі останніх чотирьох років.

Найбільшими експортерами картонно-паперової продукції до України є Російська Федерація та Фінляндія, які разом поставляють 50% паперу, картону та виробів з них. Ця частка є стабільною на протязі 2000–2008 років [3]. Найбільше продукції вітчизняних виробників поставляється до Росії – майже 60,0 %. В основному це папір для гофрування, шпалери, тара транспортна картонна, папір санітарно-гігієнічного призначення.

Основними причинами, що стримують подальший розвиток целюлозно-паперової промисловості є:

- недостатній технічний рівень підприємств целюлозно-паперової промисловості, старіння виробничих потужностей, знос основних фондів яких складає понад 60 відсотків, що не забезпечує конкурентноздатності продукції в ринкових умовах;

- відсутність в Україні власного виробництва первинних напівфабрикатів (целюлози та деревної маси);

- недостатнє виробництво білих сортів паперу, у першу чергу, газетного та друкарського.

Оптимальним варіантом розв’язання цих проблем є впровадження інноваційно-інвестиційного шляху розвитку целюлозно-промислової промисловості, що передбачає:

- прискорення технологічного оновлення виробництва та впровадження сучасних енергозберігаючих технологій;

- створення сприятливих умов для залучення інвестицій з метою розвитку галузі та вітчизняного ринку картонно-паперової продукції;

- сприяння розвитку вітчизняної сировинної бази для картонно-паперових підприємств;

- розширення асортименту картонно-паперової продукції, розвиток виробництва, насамперед, друкарських видів паперу і картону [1].

Таким чином буде забезпечуватись сталий комплексний розвиток целюлозно-паперової промисловості шляхом реалізації взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на створення сировинної бази галузі, технологічне оновлення існуючих та створення нових підприємств на основі використання науково-технічного потенціалу, розширення асортименту та підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції, збільшення експортного потенціалу галузі.


Література:

Целюлозно-паперова промисловість: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua.

Асоціація українських підприємств целюлозно-паперової галузі «УкрПапір» (скорочено - АУП «УкрПапір»): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.paperandlife.com/.

Державний комітет статистики України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.



^ Використання міжнародного досВіду для удосконалення управління науковими дослідженнями та інноваціями з боку держави.
Балицький Є.В., зав. відділом

Міністерство економіки України


Управління процесами інноваційного розвитку і, зокрема, сферою досліджень і розробок є нагальною проблемою для України. У 2008 році було розпочато дві загально національні програми щодо створення інноваційної інфраструктури та щодо моніторингу інноваційної діяльності в Україні . Нажаль, економічна криза завадила повномасштабній реалізації обох програм, але вже на початковому етапі було проаналізовано міжнародний досвід у цій сфері та розроблено оригінальну методику оцінки інноваційної діяльності на загальнодержавному рівні.

Як свідчить міжнародний досвід, однією із функцій управління інноваціями є визначення напрямів і встановлення критеріїв підтримки з боку держави. При цьому слід зазначити, що механізми управління з часом змінюються, у відповідності зі змінами в національних потребах. Для ефективного управління інноваціями важливо забезпечити високу якість значної кількості взаємозв’язків. Якщо взаємозв’язки неадекватні або застарілі то механізми управління можуть створювати вузькі місця та викликати збої системи. Різні національні системи управління мають індивідуальний стиль або культуру, які, в свою чергу, йдуть корінням в історію і традиції адміністративного управління.

Оцінка ефективності наборів методів політики передбачає аналіз їх охоплення, актуальності та спрямованості. Під оцінкою охоплення набору методів політики мається на увазі визначення областей і стадій інноваційного процесу, на які спрямовані дані методи політики. Для оцінки актуальності даного набору методів політики необхідно чітко уявляти сильні та слабкі сторони інноваційної системи досліджуваної країни, які необхідно враховувати в наборі методів політики для цієї країни. Для оцінки спрямованості конкретного набору методів політики існує потреба в розумінні наступних аспектів: спрямованість інструментів інноваційної політики; взаємозв’язок між спрямованістю досліджень і інновацій; типи інструментів, що використовуються; орієнтованість інноваційної політики на використання активних або пасивних інструментів.

Важливою особливістю України є відносно гостра необхідність оцінки діяльності науково-технологічних організацій (НТО). Це стосується не тільки регулярних річних або середньострокових оцінок НТО, але й інституційних оцінок, що проводяться з метою реструктуризації всієї системи НТО шляхом зміни структури і організації дослідницьких інститутів і їх дослідницької діяльності.

Проте необхідно відмітити, що хоча кількість інструментів і механізмів реалізації інноваційної політики у всіх країнах „наздоганяючого розвитку”, до групи яких належить і Україна, збільшилась, виникає питання щодо їх індивідуальної ефективності та загальної узгодженості наборів методів політики. При оцінці ефективності та узгодженості методів стимулювання інновацій необхідно враховувати два наступні моменти:

По-перше, ефективність окремих інструментів політики слід розглядати в контексті національних інноваційних систем із урахуванням конкретних цілей застосування досліджуваних інструментів в цих системах. Кожний такий інструмент слід розглядати в контексті більш широкого портфелю методів політики й інноваційної системи, в якій він функціонує. Для того, щоб ефективний набір інструментів політики працював з найбільшою віддачею, необхідно забезпечити взаємодію та синергізм його компонентів. В цьому контексті вимірювання відносної ефективності можна провадити, використовуючи комплексні методологічні підходи, а також шляхом консультацій з зацікавленими сторонами та органами, що використовують відповідні інструменти політики.

По-друге, адекватні системи управління являються необхідними для ефективної роботи національної інноваційної системи, але самі по собі вони не можу забезпечити таку роботу. Успіх інноваційної діяльності залежить від більш широкого кола факторів, що виходять за рамки власно інноваційної політики та включають як базові умови, так і різноманітні фактори нетехнологічного характеру. Слід також відзначити, що жодний окремо взятий підхід до оцінки інноваційної діяльності не забезпечує якісного виконання цієї роботи. Необхідно застосовувати комбінації різних підходів і перевіряти отримані результати на відповідність.

Міністерство економіки розробило у 2009 році спеціальну методику оцінки ефективності інноваційної діяльності, що базується на показниках вітчизняної статистики та максимально наближається за своїм змістом до процедур та показників, що використовуються у країнах ОЕСР. Запропонований набір включає 21 комплексний показник, що може бути використаний на рівні країни або регіону та забезпечує порівняння із показниками розвинених країн світу.
^

Оценка государственной программы по обеспечению аграриев топливом
Бисултанова И.С., УС-51с, НТУУ « КПІ»

Во время посевной и уборочной компаний обычно остро встает проблема потребности в мазуте, а цены на него довольно высокие в нашей стране. Проанализировав украинский рынок нефтепродуктов можно выявить ряд проблем, которые требуют незамедлительного решениия:

- отсутствие механизма защиты интересов потребителей в условиях повышения цен;

- низкий уровень платежеспособности промышленных потребителей, в частности сельскохозяйственных предприятий;

- отсутствие экономических механизмов регулирования состояния рынка в случае недостаточного его обеспечения энергоресурсами[1].

В связи с этим, одной из первоочередных задач правительства была необходимость выработать экономические механизмы регулирования состояния рынка нефтепродуктов в Украине.

Учитывая высокий удельный вес энергоресурсов в себестоимости сельскохозяйственной продукции, малейшее подорожание топлива делает продукцию украинских производителей неконкурентоспособной и приводит к большим убыткам. К тому же низкая платежеспособность сельскохозяйственных предприятий зачастую вообще ставит под большой вопрос возможность проведения полевых и уборочных компаний. С начала 2009 года оптовые цены, по которым предприятия агропромышленного комплекса приобретали топливо, за это время выросли: дизтопливо – на 34%, бензин – на 32% [1].

Диспаритет цен, зависимость Украины от импортных энергоресурсов, низкая платежеспособность сельскохозяйственных предприятий – основные причины несовпадения структуры себестоимости и энергоемкости производства продукции сельского хозяйства. Влияние элементов энергетических и денежных затрат на изменение объема сельскохозяйственного производства неодинаковый. Поэтому во время поисков резервных путей снижения себестоимости сельскохозяйственной продукции, важно уделять должное внимание анализу ее энергоемкости.

В 2009 году впервые Украине удалось избежать сезонного увеличения потребления топлива, вызываемого посевной и уборочной компаниями. В связи с кризисом в стране снизилось потребление нефтепродуктов, в связи с чем на рынке образовались определенные излишки топлива, которые позволили избежать ажиотажа весной и осенью 2009 года.

В 2009 году была успешно проведена государственная программа по обеспечению аграриев льготным топливом. Об этом может свидетельствовать отсутствие дефицита топлива, а также приемлемые для аграриев и нефтетрейдеров цены на ресурс [2].

На протяжении года правительством было издано три распоряжения, обязывающие обеспечить аграриев топливом. Поставляла топливо компания «Укргаздобыча». В феврале-мае необходимо было поставить 52 тыс. т дизельного топлива по цене 4200 грн/т и 68 тыс. т бензина по цене 4000 грн/т (с учетом НДС). Но на деле было поставлено намного меньше, всего 26,7 тыс.т дизтоплива и 16,2 тыс. т бензина. В июне по второму распоряжению был поставлен практически весь запланированный объем и реализован. Последним распоряжением Кабмина от 23 июля поручено в период сентября-ноября 33 тыс. т дизельного топлива по цене 4900 грн/т и 51 тыс. т бензина по 5500 грн/т. Топливо распределяли в регионах во всех трех случаях пропорционально посевной площади, а отбор операторов-поставщиков проводили облгосадминистрации [3].

На протяжении года отношение трейдеров и аграриев к инициативам правительства менялось. Весной к госпрограмме не было особого интереса в связи с незначительной разницей в цене между льготными нефтепродуктами и рынком. В марте сельхозпроизводители, покупая топливо в рамках помощи правительствам, могли сэкономить лишь около 200 грн/т.

Но летом ситуация резко изменилась. Цены на топливо на розничном рынке шли вверх, в то время как отгрузки с Шебелинки шли по фиксированной цене. Разница по дизельному топливу превысила 500 грн/т [2].

Для аграриев появилась возможность сэкономить. Осенью тенденц