Реферат: Вступ

Це видання було підготовлене співробітниками Агентства США з міжнародного розвитку (USAID/АМР США).


Авторами є співробітники сектору сільського господарства відділу економічного зростання, Місії АМР США для України, Білорусі та Молдови:

Рей Мортон, Кевін Шарп, Богдан Хом’як, Наталія Степанець, Олександр Муляр, Наталя Олешко


Довідник підготовлено у співпраці та за підтримки наступних організацій, які виконують проекти технічної допомоги АМР США:


Chemonics (Проект підтримки приватизації землі в Україні);

CNFA (Програма в країнах СНД „Волонтери в агробізнесі”/”Фермер до фермера”);

Land O’Lakes (Проект Аграрного Маркетингу);

LSU (Агро Центр Університету штату Луїзіана) (Проект розвитку дорадчих служб у сільському господарстві та Проект Партнерства в галузі розвитку харчової промисловості);

UNDP (Проект „Аграрна політика для людського розвитку”).


Автори виражають особливу подяку Інні Чапко, аналітику проекту “Аграрної Політики” АМР США/ПРООН, за її участь в підготовці комп’ютерної версії бюджетів підприємств.


ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Погляди авторів цього видання не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду США
ВСТУП
Цей посібник є принципово новим довідником для малих і середніх сільгоспвиробників в Україні. Його мета – надання допомоги фермерам та власникам особистих селянських господарств у прийнятті рішень, що виробляти в наступному сезоні та як визначати ті культури, які принесуть прибуток. Невеликі сільськогосподарські виробники і менеджери можуть скористатися ним при плануванні та підготовці бізнес-планів; а також при аналізі конкуренції на ринку.


Цей довідник можуть використовувати як підручник і посібник комерційні банки і кредитні спілки, які займаються кредитуванням фермерів; сільськогосподарські донори, які надають технічну допомогу; сільськогосподарські дорадчі служби; волонтери; трейдери; фахівці з сільського господарства; економісти; науковці, а також індивідуальні сільськогосподарські інвестори. З цією метою в посібнику вміщена відповідна інформація щодо аналізу ринків за попередні роки, в основу якої покладено дані науково-дослідних економічних інститутів, статистичних органів, сільськогосподарських донорів, приватних компаній та мережі анонімних дрібних сільськогосподарських товаровиробників, які погодилися надати інформацію про свою сільськогосподарську діяльність у 2004 р.


Крім того, у 2004 р. місією USAID в Україні, Білорусі та Молдові були підготовлені Бюджети виробництва за участі організацій, які мають контракти або гранти USAID, і які здійснювали технічну допомогу шляхом виконання сільськогосподарських проектів.


^ Довідник складається з двох частин:


Частина 1 – ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ;


Частина 2 – МЕНЕДЖМЕНТ НЕВЕЛИКИХ ГОСПОДАРСТВ


На додаток до цього посібника була створена^ Електронна модель Довідника з підготовки бюджетів виробництва продукції в українському сільськогосподарському підприємств^ ЧАСТИНА 1. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ 1. ГЕОГРАФІЯ, ҐРУНТИ ТА КЛІМАТ
Україна – це одна з найбільших країн Європи. Вона межує з Білоруссю, Угорщиною, Молдовою, Польщею, Румунією, Росією та Словаччиною. Загальна територія країни становить 603,700 тисячі квадратних кілометрів, що приблизно дорівнює 5,7 % всієї території Європи або 0,44 % земної кулі.

Завдяки сприятливому географічному розташуванню в центрі Європи та гарно розвинутій системі повітряного, залізничного, морського та автомобільного транспорту Україна має значний транзитний потенціал для подорожуючих і вантажів з різних країн.

Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, на південному заході країни знаходяться Карпатські, а на півдні – Кримські гори. На півдні Україна омивається водами Чорного та Азовського морів, її берегова лінія становить 1 758 км. В Україні добре розвинена річкова система, яку складають 73 тисячі великих і малих річок та близько 20 тисяч озер. Найбільша річка України, Дніпро, є третьою за довжиною в Європі.

Рельєф України є переважно рівнинним: 95 % території України займають рівнини, і лише 5 % – гори. В Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва: рельєф близько 60 % сільськогосподарських угідь є рівнинний, а ще 35 % мають кут нахилу в діапазоні між 1° та 3°.

Володіючи однією третиною найбагатших у світі чорноземів, Україна займає провідне місце серед країн-сусідів щодо частки високоякісних плодючих ґрунтів. Чорноземи займають 54 % площі земель і має збагачений шар гумусу завтовшки в 40-50 і більше сантиметрів.

Структура ґрунтів (відсоток від сільськогосподарських угідь): важкі суглинки – 27 %, легкі суглинки – 16 %, середні суглинки – 21 %, важкі глиноземи – 3 %, легкі глиноземи – 24 %та піски – 10 %.

Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 70 % всієї території України. З них рілля становить 55 % від загальної площі, пасовища – 9 %, сіножаті – 4 % та багаторічні насадження – менше 2 %. Землезабезпеченість в Україні становить 0,80 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,64 га ріллі на одну людину. Однак внаслідок різної щільності населення та міграцій існує значна варіація цих показників в різних регіонах та в різні проміжки часу.

Щодо вертикального зонування території, виділяють два гірські райони: Кримські гори і Карпати. У гірських районах країни існують особливі кліматичні умови внаслідок вертикального зонування, відмінностей у циркуляції повітря тощо. Загалом клімат України є помірно-континентальним (за винятком Криму, де клімат субтропічний, середземноморського типу) з чітко вираженими змінами пір року.

^ Природно-кліматичні зони

В
ідповідно до широтного зонування вся територія України поділена на три основні природно-кліматичні зони (див. мал. 1). Рівнинні частини країни складаються з трьох географічних поясів: Полісся, Лісостепу та Степу, кожен з яких має кліматичні відмінності та різну рослинність.


^ Рис. 1. Природно-кліматичні зони України


БОЛОТИСТА ЛІСОВА МІСЦЕВІСТЬ і КАРПАТСЬКА ЗОНА (ПОЛІССЯ): Івано-Франківська, Чернігівська, Львівська, Рівненська, Волинська, Закарпатська і Житомирська області (ПІВНІЧНА ЗОНА)

Це зона змішаних лісів; вона займає північну частину України. Південна межа між поліссям та лісостепом проходить по лінії Володимир-Волинський-Луцьк-Рівне-Корець-Шепетівка-Полонне-Чуднів-Троянів-Житомир-Крнин-Київ-Ніжин-Батурин-Кролевець-Глухів. На захід від Шепетівки до Рави-Руської тягнеться між Волинською височиною на півночі і Подільською на півдні смуга так званого Малого полісся.

Загальна площа Полісся становить 113 500 кв. км або близько 19 % всієї території України. Характерною рисою природних умов цієї зони є здебільшого мозаїчний характер природних комплексів з низинним рельєфом, якому притаманні широкі та здебільшого заболочені низини.

Клімат Полісся континентальний з теплими і вологими літами та м’якими зимами. Середня температура повітря в липні становить +17 – +19°C, у січні вона знижується до -4.5 – -7.8°C. Період вегетації триває з другої декади квітня до третьої декади жовтня. Період із середньодобовими температурами понад +15°C триває приблизно 95-125 діб. Річна сума температур, які перевищують +10°C, становить близько 2 600. Період без легких заморозків на поверхні ґрунту складає 160-180 днів. Рельєф – рівний, середньорічний рівень опадів становить 550-650 мм. Найбільша кількість опадів, на рівні 400-450 мм, випадає в зоні торф’яно–підзолистих ґрунтів, домінуючих у верхніх шарах ґрунту, які займають десь 75 % території Полісся, вони . Середній рівень лісистості зони становить 30 %. Рілля займає 33 % всієї території зони, що становить понад 4 мільйони га, сінокоси – 1,2 мільйони га та пасовиська – 0,7 мільйонів га. Ця територія є широкою просторовою базою для виробництва зернових (жита, вівса і гречки), технічних культур, льону, хмелю, цукрового буряка та картоплі, а також для переробки льону, м’яса і молочних продуктів.


^ ЛІСОСТЕПОВА ЗОНА (Лісостеп) — Черкаська, Чернівецька, Харківська, Хмельницька, Київська, Полтавська, Сумська, Тернопільська і Вінницька області (ЦЕНТРАЛЬНА ЗОНА)

Ця зона розташована між Поліссям і Лісостепом. Південна межа проходить по лінії Фрунзівка-Озеро Ананіїв- Криве- Вільшана — на північ від Кіровоград-Знам’янка-Кременчук-Красноград-Зміїв. Площа зони становить 202 000 кв. км., в основному це рівнинна територія, лівобережну частину якої складає Волинсько-Подільська височина, а правобережну – Дністровська височина Дніпра.

Клімат зони помірно-континентальний. Середня температура липня в північно-західній частині становить +18°C, а на півдні вона сягає +22°C. Середня температура січня – в межах від -5 до -8°C. Період вегетації в середньому триває 200-210 днів. Період, коли середня добова температура перевищує +15°C, на заході складає приблизно 100 днів, а на південному сході – приблизно 120 днів. Річна сума температур, які перевищують +10°C, на півночі становить 2 500 – 2 600, а на півдні – приблизно 2 800. Період без легких заморозків на поверхні ґрунту триває приблизно 135-140 днів. В західній частині зони випадає в середньому близько 550-700 мм опадів, в центральній частині – 500-550 мм, а на південному сході – 450 мм. Найбільша кількість опадів, близько 75 %, випадає від квітня до вересня.

Верхні шари ґрунту є досить різноманітними за складом, від підзолистих грунтів до типових чорноземів. Лісистість території незначна – близько 12 %. Сільськогосподарські угіддя займають 70 % території, в т.ч. 66 % – це рілля. Спеціалізація сільського господарства Лісостепу – буряківництво та зерновиробництво, а також в молочне та м’ясне тваринництво і відгодівля свиней. У структурі посівних площ: озима пшениця займає понад 30 %, кукурудза – 10 %, близько 8 % – ячмінь та бобові. Більше 10 % посівних площ зайнято цукровим буряком та соняшником.


^ СТЕПОВА ЗОНА (СТЕП) – Кримська, Дніпропетровська, Донецька, Херсонська, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська та Запорізька області (ПІВДЕННА ЗОНА)

Ця зона включає всю південну та східну частини України, від Чорного і Азовського морів на півдні до зони Лісостепу на півночі. Площа становить близько 240 200 кв. км., рельєф здебільшого рівнинний.

Клімат зони помірно-континентальний із спекотним літом і холодною зимою. Середня температура січня становить від -5 до -7°C, в липні – +21- +23°C. Тривалість періоду вегетації, як правило, становить210-245 днів, а періоду із середньою температурою понад +15°C – 120-140 днів. Річна сума температур, які перевищують 10°C, становить від 2 800 до 3 600.

Середньорічна кількість опадів становить від 350 мм на півдні до 500 мм на півночі. Більшість опадів випадає в літні місяці, часто бувають зливи. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі – 1,3. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії.

Чорноземи (займають приблизно 90 % площі зони) переважають у верхньому шарі ґрунтів. Темні каштанові чорноземи є типовими для південної частини. Зона Степу є найбільш розораною в Україні, і приблизно 48 % ріллі країни знаходиться тут.

Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових, фруктів і овочів, а також на виноградарстві. Основними зерновими є озима пшениця, кукурудза, ячмінь і технічні культури, соняшник. Широко поширене овочівництво, особливо в приміських зонах великих міст, наприклад, Донецька.
^ 2. АДМІНІСТРАТИВНИЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ
Згідно з даними Державного комітету статистики за 2004 рік, в складі України були:

24 області та одна автономна республіка;

490 регіонів (районів, як вони називаються в Україні);

1 341 міських поселень;

28 597 сільських поселень; і

10 279 сільських рад.

Згідно з даними Державного комітету статистики України та результатами перепису населення 2001 року (див: http://www.ukrcensus.gov.ua), міські території – це поселення, які визнаються місцевим законодавством як міста і селища міського типу. Усі інші поселення – сільські і належать до сільської території. Розмір поселення не є основним фактором при визначенні категорії місцевості, основою для надання тій або іншій місцевості міського або сільського статусу можуть бути наявність чи відсутність необхідної інфраструктури, комунальних зручностей та виробнича спеціалізація. Проект Закону України про адміністративний і територіальний устрій України (статті 8, 9, 10, 11, 12) від 07/08/97 дає такі визначення сіл і міст різних категорій.

Міські поселення (селища міського типу та міста). В Україні налічується 1 341 міських поселень, в т.ч. 886 селищ міського типу і 455 міст.

1) Селища міського типу – це міські поселення, розташовані поряд з промисловими підприємствами, спорудами, залізничними станціями, гідротехнічними спорудами, сільськогосподарськими/переробними підприємствами та інші поселення, котрі мають комунальну та соціальну інфраструктуру, і населення яких перевищує 2 000 мешканців, дві третини з яких зайняті в промисловій, соціальній або культурній сферах.

2) Міста:

— Категорія міст районного підпорядкування включає міста, в яких розташовані промислові підприємства, комунальні служби, будівельний сектор та мережа соціальних і культурних закладів, їх населення становить понад 10 тис. мешканців, дві третини з яких зайняті в промисловій, соціальній або культурній сферах (або в інших несільськогосподарських галузях).

— Категорія міст республіканського підпорядкування (Автономна Республіка Крим)), міст обласного підпорядкування — включає міста, які є економічними та культурними центрами, мають розвинуту промисловість, сектор комунальних послуг, значний будівельний сектор та населення понад 50 тис. мешканців. До цієї категорії також можуть належати міста, населення яких менше 50 тис. мешканців, однак вони мають велике промислове, соціальне, культурне або історичне значення з перспективами економічного розвитку, або ж поселення, які є зонами відпочинку/курортами і в яких розташовані санаторії, лікувальні та рекреативні заклади, туристичні табори та інші заклади відпочинку.

^ Містами із спеціальним статусом згідно з Конституцією України є міста Київ і Севастополь.

Сільські поселення (села)

В Україні налічується 28 597 сіл. З усієї кількості сіл в Україні 151 (0,5 % від загальної кількості) взагалі не мають населення. Іншими словами, існують цілі райони або місцевості України, де ніхто не живе. Села – це сільські населені пункти, постійне населення яких веде сільський спосіб життя і здебільшого зайняте в сільськогосподарському виробництві. У залежності від кількості населення села поділяються на малі (до 500 мешканців), середні (500-1 000 мешканців) і великі (понад 1 000 мешканців). Згідно з даними, наданими Державним комітетом статистики України, на перше січня 2001 року у 5 700 селах не було дітей до 6 років; у 2 200 селах– дітей і підлітків віком від 7 до 15 років; у 4 000 селах – молоді від 16 до 17; і у 1 600 селах – молоді від 18 до 28 років.

Згідно з індексами демографічної ситуації майже 8 000 сіл належать до категорії вимираючих сіл, де стабілізувати населення неможливо без втручання уряду України. Сільські адміністративні райони, в яких приблизно половина сіл належать до цієї категорії, вважаються районами з демографічною кризою. Найбільша частина таких районів знаходиться в таких областях: 22 у Чернігівській, 15 – Сумській, 16 – Харківській та 16 у Полтавській областях.

Протягом останніх п’яти років понад 300 шкіл, більше ніж 2 тис. дитячих дошкільних закладів, така сама кількість закладів культури і близько 500 місцевих лікарень були закриті. Будинки, в яких проживають сільські мешканці, є дуже старими з дуже низьким рівнем муніципальних послуг. Лише 17 % місцевого населення забезпечені централізованим водопостачанням, 12 % мають каналізацію, а 27 % населення постачається природний газ.
^ 3. СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ
Згідно з даними української статистики, на кінець 2003 року населення України становило 47 622 436 осіб, у тому числі 73 % українців, 22 % росіян.

За щільністю населення Україна займає п’яте місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії та Франції) і 21 місце в світі. Приблизно сім відсотків населення Європи чи біля одного відсотку населення світу мешкає в Україні.

^ Середня щільність населення України становить 80 осіб на один квадратний кілометр.

МІСЬКЕ населення складає 68 % (32 146 465 осіб).

СІЛЬСЬКЕ населення складає 32 % (15 475 971 осіб).

Із загальної кількості сільського населення особи, які не досягли працездатного віку, становлять приблизно 20,3 %, особи працездатного віку – приблизно 50,9 %, а старші працездатного віку особи – 28,6 %.

Структура сільського населення за статтю є такою: жінки – 53,8 %, чоловіки – 46,2 %.

^ Співвідношення народжуваності/смертності сільського населення в 2003 році: народилось 142 175 осіб, померли 305 441 особа. Рівень смертності перевищив рівень народжуваності на 163 266 осіб на рік. Протягом останніх років у 90 % сіл кількість померлих перевищувала кількість народжених, а в 11 % сіл взагалі не було зареєстровано народження жодної дитини. Ще одна тенденція – знелюднення сіл.

Згідно з даними вибіркового обстеження Державного комітету статистики України у 2001 році (жовтень), середня людність міського домогосподарства становила 2,63 осіб, сільського – 2,89. Загалом домогосподарство з двох осіб є типовим для України.

У більшості домогосподарств з дітьми є тільки одна дитина . Домогосподарства з двома або більше дітьми швидше притаманні сільським, а не міським територіям. Наприклад, 40,2 % сільських домогосподарств мають двох дітей, у той час як у містах і селищах міського типу їх 27,5 %; у 9,4 % та 2,6 % домогосподарств відповідно троє дітей; у 2,6 % та 0,5 % – чотири; у 1,6 % та 0,2 % – п’ять та більше дітей.

^ Освітній рівень сільського населення значно нижчий, ніж у містах. У сільській місцевості 25,8 % зайнятого населення станом на 2001 рік мало вищу або основну середню освіту. Водночас 2,9 % сільського населення мало лише початкову загальну або взагалі не мали освіти.

^ Основна характеристика ситуації в сільських районах України (семінар Британської програми DFID „Підвищення рівня життя сільського населення”, липень, 2003).

Рівень доступу до інформації становить 50 %. У сільських районах працюють радіо і телебачення, а також у тій чи іншій мірі є доступ до інших ЗМІ, наприклад, газет.

Мінімальні фінансові ресурси внаслідок існуючих нині методів планування та розподілу бюджетних коштів; органам місцевого самоврядування не надано належний обсяг повноважень, необхідний для забезпечення захисту інтересів сільської громади.

Приблизно 40 % сільських територій України мають достатню кількість інституцій для підтримки свого населення. У цілому ж на селі є дуже мало інституцій, які можуть впливати на місцеву політику або на процес прийняття рішень. Існує достатня кількість законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють розвиток села, проте вони погано виконуються, механізми їх реалізації – неефективні. Існують закони, які передбачають пріоритетний розгляд питань, пов’язаних із соціальним розвитком села, та інших проблем у цій сфері, але механізми їх виконання відсутні.

Рівень активності населення відображає, наскільки активно сільські мешканці беруть участь у вирішенні власних соціальних і економічних проблем. Цей показник все ще перебуває на низькому рівні (20 %). Що ж до рівня культури сільського населення та участі в різних процесах і чоловіків, і жінок, то показник є відносно високим – 70 %.


^ 4. ЗАЙНЯТІСТЬ ТА ДОХОДИ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ


Зайнятість

Серед різних видів господарської діяльності сільське населення переважно зайняте в сільському господарстві, лісовому господарстві та риболовлі (понад 55 %, у т.ч. особисті господарства населення – 23 %); 15 % – в освіті та охороні здоров’я, 11 % – у видобувній та переробній промисловості та 6 % – у роздрібній і оптовій торгівлі.

76,5 % сільського населення є найманими працівниками, а 19,2 % працюють як самозайняті.

Згідно з інформацією вибіркового обстеження, проведеного Державним комітетом статистики України улистопаді 2001 року, у складі 61,1 % або майже в двох третинах домогосподарств України є працюючі особи, з яких 50,2 % – сільські домогосподарства. У сільській місцевості частка домогосподарств без працюючих осіб дорівнює 66,7 %.

У багатьох домогосподарствах є земельні ділянки, що активно використовуються. У 37,1 % з усіх домогосподарств України утримують велику рогату худобу, птицю або вулики. Із цих домогосподарств 85,7 % знаходяться у сільській місцевості, 31,5 % – у маленьких містах і 3 % – у великих містах. У 62,4 % усіх домогосподарств є у володінні земельні ділянки, з яких 98,7 % належать сільським домогосподарствам. У 44,3 % сільських домогосподарств є у землекористуванні наділи площею понад 1 га, а майже в однієї третини (30,6 %) їх площа становить від 0,16 до 0,30 га.


^ Рівень безробіття

Офіційний рівень безробіття низький: 3,3 % станом на листопад 2004 року, але цей показник не відповідає дійсності. Більшість експертів сходяться на думці, що офіційний рівень безробіття занижений, а реальний рівень безробіття, більш вірогідно, становить 9,3 %.

Проблема зайнятості сільського населення є, як завжди, нагальною. Кількість офіційних робочих місць для сільських мешканців з 1990 року на сьогоднішній момент зменшилася на 30 %. Вся зайва робоча сила досі зайнята в особистих селянських господарствах товарність яких невисока.

Серед звільнених в Україні у період з січня до вересня 2003 року (приблизно 146 800 осіб) майже кожен п’ятий працівник (приблизно 31 400 осіб) був зайнятий у сільському або лісовому господарстві. Слід відзначити, що середня кількість безробітних у країні у перші 9 місяців 2003 року віком від 15 до 70 років порівняно з цим же періодом попереднього року зменшилася на 7,2 % або на 161,6 тис. осіб (Таблиця 1). Однак у сільській місцевості рівень безробіття зріс до 9,6 %, що становить 38,5 тис. осіб.


^ Таблиця 1. Кількість безробітних у сільській місцевості, кількість осіб

Показники

^ Станом на 1 жовтня:

2003 р.

2002 р.

Усе безробітне населення країни віком 15-70 років

2 070 800

2 232 400

Безробітне населення в сільській місцевості віком 15-70 років

442 700

404 100










Працездатне доросле населення

442 300

403 800

Люди похилого віку не працездатні/інваліди

300

400



Джерело: Державний комітет статистики України


Можливості для зайнятості на підприємствах у сільській місцевості є дуже обмеженими. Фактично серед сільського населення кількість людей, які втратили будь-яку надію знайти роботу, протягом перших 9 місяців 2003 року складала 22900, що більше на на 9,3 %, ніж у минулому році. Наприклад, співвідношення між кількістю сільських мешканців, які не змогли знайти роботу, та економічно активним сільським населенням було в два рази більшим, ніж у містах – відповідно 4,6 % і 2,5 %. Згідно з рекомендаціями міжнародних організацій зазначена категорія повинна розглядатися як безробітне населення.

Через недостатню кількість незайнятих робочих місць в офіційному секторі економіки та розповсюдження незареєстрованого безробіття в сільській місцевості середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних сільських мешканців, зафіксована у січні-вересні 2003 року, перевищила розрахований Міжнародною організацією праці рівень безробіття на 2,5 %.

Відповідно до оцінок фахівців рівень прихованого безробіття в сільській місцевості становить десь 0,9-0,95 мільйонів осіб.

Випробуваним методом створення нових робочих місць і зменшення рівня безробіття в сільській місцевості є активний розвиток малого та середнього бізнесу.

^ Гендерний аналіз (Джерело: Проект аграрного маркетингу та АПК-Інформ, 2003)

Гендерні проблеми в сільському господарстві України відрізняються від гендерних проблем в багатьох інших країнах, що розвиваються. У консервативніших сільських районах жінки зазнають статевої дискримінації, оскільки їх часто першими звільняють при зниженні ділової активності підприємств, зменшенні обсягів виробництва. Історично склалося так, що жінки в Україні працюють поза своїми домогосподарствами і водночас піклуються про свої родини, рідних, виконують домашні обов’язки.

У результаті проведеного проектом USAID “БІЗПРО” глибокого аналізу підприємницької активності жінок в Україні було отримано висновок, що кількість жінок-власників малого бізнесу є такою самою, як і чоловіків. Фірми, які належать жінкам, складають більшість в оптовій та роздрібній торгівлі; на кожного зайнятого там чоловіка припадає дві жінки.

Майже 70 % розглянутих в огляді підприємств, якими володіли жінки, діяли в галузі оптової та роздрібної торгівлі (підприємств, якими володіють чоловіки, у цій сфері 37 %). Найбільша частка підприємств, якими володіють жінки, функціонує у сфері торгівлі, ресторанного і сільського господарства. У сільському господарстві, наприклад, підприємств жінок і чоловіків відповідно 34 % і 67 %. Жінок більше, ніж чоловіків, і в оптовій торгівлі.

У більшості видах сільськогосподарської діяльності в малих сімейних господарствах жінки працюють стільки ж, як і чоловіки, але мають при цьому додаткові обов’язки щодо догляду за дітьми, ведення домашнього господарства та догляду за худобою. З огляду на ці обов’язки жінки в сільській місцевості перебувають у більшій соціальній ізоляції, ніж чоловіки, меншою є вірогідність того, що вони зможуть вчитися в містах або відвідувати курси внаслідок відсутності можливості залишити з кимось дитину, поганого транспортного сполучення, наявності інших домашніх обов’язків.

У 2002 році Land O’Lakes було проведено обширне обстеження неурядових організацій у сфері сільського господарства, яке показало, що приблизно 10-30 % їхніх членів – жінки. Існує ціла низка жіночих фермерських асоціацій, наприклад Спілка жінок-фермерів і Асоціація жінок-фермерів Харківщини, асоціація „Жінки в аграрній освіті” у Києві, Рада жінок-фермерів України і Клуб жінок-фермерів (Хуторяночка) в Одесі та жіночий кооператив на Закарпатті.

Двома найбільшими жіночими організаціями в і сільському господарстві є ^ Асоціація ради жінок та Спілка сільських жінок. Асоціація, яка нараховує 3,5 тис. членів у 14 областях, надає членам базові знання з фінансових питань, обліку, планування бізнесу, комп’ютерної грамоти та надає консультації у сфері кредитування. Надається також допомога в розповсюдженні інформації, яка стосується проекту, та надає в обмеженому обсязі юридичну допомогу жінкам-фермерам. Крім того, асоціація створює торгівельні кооперативи в Одесі, Миколаєві та Херсоні.

^ Спілка сільських жінок у Полтавській області налічує 4 270 членів-фермерів в 20 районах. Асоціація надає своїм членам такі послуги: (1) юридичні консультації, особливо з приводу земельних питань і щодо того, яку вигоду може принести збільшення комерційної діяльності фермерам з низьким рівнем доходів; (2) консультаціями у сфері сільськогосподарського виробництва; (3) послуги розвинененої мережі центрів інформації в Інтернет та з питань розвитку кооперативів, у т.ч. кредитних спілок.

Будь ласка, ознайомтесь з контактною інформацією про Асоціацію в додатку 2.


^ Доходи домогосподарств (зарплати та майно у власності)


1) Зарплати в сільському господарстві

У 2000 році зарплати в сільському господарстві були в два рази меншими, ніж в цілому в народному господарстві. Така диспропорція збереглася і після підвищення зарплат у сільському господарстві у 2003 році. Дані свідчать, що, хоча середня зарплата при повній зайнятості в сільському господарстві зросла на 18,2 проценти в 2003 році порівняно до попереднього року, ця збільшена зарплата все ще становила лише 45,4 % середньої зарплати в народному господарстві країни та була в 2,8 рази нижчою, ніж зарплата в промисловості.

Для того, щоб якось компенсувати зменшення зарплат та зменшення можливостей зайнятості в сільській місцевості, сільські домогосподарства все більше зверталися до виробництва в підсобному господарстві як до основного джерела забезпечення продуктами харчування та грошових доходів. У багатьох випадках дохід, отриманий від підобного господарства, нижчий за межу бідності. Приблизно 40 % сільських мешканців відповідно до офіційного визначення бідності в Україні мають дохід нижчий за межу бідності. Середнє сільське домогосподарство виробляє в місяць продуктів харчування на 35 доларів США, з яких продукція еквівалентна 24 доларам США споживається в самому домогосподарстві, а решта продуктів харчування домогосподарством продається для отримання грошового доходу (Доповідь Організації економічного співробітництва та розвитку /Світового Банку „Досягнення сільськогосподарського потенціалу України: стимулювання зростання сільського господарства та покращення життя на селі (Achieving Ukraine’s Agricultural Potential: Stimulating Agricultural Growth and Improving Rural Life, 2003 рік).


2) Доходи від володіння майном

У 2001 році сільські домогосподарства заробляли у доларовому еквіваленті 4,24 доларів США щомісяця за рахунок оренди та дивідендів, що на 27 % більше, ніж місячний дохід в середньому по країні. Це є результатом земельної реформи, в результаті якої у сільських мешканців з’явилась можливість здавати в оренду свою землю. Володіння землею забезпечило сільським домогосподарствам значне джерело грошових доходів. Ці доходи дорівнюють близько 25 % їхніх готівкових зарплат або приблизно 40 % готівки, яку сільські домогосподарства отримують від продажу продуктів харчування з власних підсобних господарств (Доповідь Організації економічного співробітництва та розвитку /Світового Банку „Досягнення сільськогосподарського потенціалу України: стимулювання зростання сільського господарства та покращення життя на селі”, 2003 рік).

3) Споживання продуктів харчування

Бідність в сільській місцевості України є причиною серйозних проблем із забезпеченням продовольством та охороною здоров’я, оскільки 70 % доходу сільського домогосподарства витрачається на продукти харчування (для порівняння: у Франції – 25 %, інших країнах ЄС – 21 %, Японії – 20 % та США – 15 %). В Україні сільські домогосподарства споживають на 33 % більше молока, на 46 % більше картоплі та на 7 % більше хліба, ніж міські домогосподарства , але в них споживають на 3 % менше м’яса, на 30 % менше фруктів і на 21 % менше яєць, риби та рослинної олії. У результаті у розрахунку одного сільського мешканця споживання калорій є на 4 % вищим, ніж в середньому по країні (Таблиця 2).

^ Таблиця 2: Річне споживання основних продуктів харчування в Україні (в розрахунку на одну особу, кілограми)

Продукти харчування /Роки

1990

1995

1999

2000

2001

2002

2003

^ М’ясо та м’ясні продукти, у т.ч. субпродукти та жири

68,2

38,9

33,1

32,8

31,1

32,6

34,5

Молоко та молочні продукти

373,2

243,6

210,9

199,1

205,2

225,3

226,4

Яйця

272,0

171,0

163,0

166,0

180,0

209,0

214,0

Хліб та хлібобулочні вироби

141,0

128,4

122,4

124,9

129,6

131,2

124,5

Картопля

131,0

123,8

122,5

135,4

130,5

132,8

138,0

Овочі та баштанні

102,5

96,7

96,3

101,7

104,8

108,0

113,6

Фрукти, ягоди та виноград (без вина)

47,4

33,4

22,2

29,3

26,4

28,5

33,0

Риба та рибні продукти

17,5

3,6

7,3

8,4

11,0

11,9

12,0

Цукор

50,0

31,6

32,7

36,8

39,5

36,1

36,4

Олія

11,6

8,2

9,0

9,4

10,0

10,7

11,3



Джерело: Державний комітет статистики України

Д
жерело: Державний комітет статистики України

^ Рис. 2: Річне споживання основних продуктів харчування в Україні (в розрахунку на одну особу, кілограми)


Web-РЕСУРСИ:

Для отримання базової основної інформації про політичну та економічну ситуацію в країні та в сільській місцевості скористайтеся наступними Інтернет-сайтами:

Основні коментарі держдепартаменту США: http://www.state.gov/r/pa/ei/bgn/3211.htm;

Економічні звіти консультаційних фірм: http://www.ukragronsult.com; http://www.agroperspectiva.com; http://www.proagro.com.ua; http://www.agriukraine.com.

Міністерство аграрної політики: http://www.minagro.kiev.ua

Державний комітет статистики: http://www.ukrstat.gov.ua.
^ 5. ВИЗНАЧЕННЯ РІЗНИХ ТИПІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ


З огляду на розвиток і зміни у сільському господарстві України, що відбувались протягом останнього десятиріччя, важко було дати чітке визначення та класифікувати сільгоспвиробників. В Україні прийнято виділяти такі три наступні категорії сільгоспвиробників.


^ Сільськогосподарські підприємства, які ще називають великими сільгоспвиробниками: до цієї категорії належать державні господарства, акціонерні компанії та товариства усіх типів, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські підрозділи промислових, транспортних та інших підприємств, організацій і науково-дослідних інститутів.


^ Особисті господарства населення, які ще називають особистими селянськими господарствами (у т.ч. дачні ділянки) або дрібні сільгоспвиробники: до цієї категорії належать індивідуальні або сімейні господарства, які мають земельні ділянки, такі форми сільгоспвиробництва, коли окрема особа або сім’я виробляє сільгосппродукцію для задоволення потреб сім’ї в продуктах харчування або з іншою метою.


^ Фермери, які також, як правило, розглядаються як дрібні виробники: форма вільного підприємства, у якому використовується власна або орендованого земля та інше майно. Приватний фермер займається на своєму підприємстві виробництвом, іноді переробкою та збутом сільгосппродукції, держава реєструє його як фермера.

Таким чином, категорія сільськогосподарських підприємств включає великі сільськогосподарські землеволодіння, такі як колишні радгоспи та колгоспи, які все ще намагаються функціонувати в пострадянських реаліях, та сучасні ефективні землеволодіння корпоративного типу. До приватних господарств відносять індивідуальні та сімейні сільські господарства, які виробляють продукти харчування здебільшого для особистого споживання, однак вони також реалізують певну частину своєї продукції, щоб поповнити доходи сім’ї. Останні, приватні ферми, дуже подібні до приватних господарств, але вони реєструються як бізнес.

Зручно розглядати сільськогосподарські підприємства як великі виробники, а інші дві категорії господарств – як малі виробники.

У розділі 7 цієї книжки ми проаналізуємо розвиток малих сільськогосподарських ферм.
^ 6. ВИЗНАЧЕННЯ МАЛИХ ТА СЕРЕДНІХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
ГОСПОДАРЧИЙ КОДЕКС України (16 січень, 2003, №436-IV); глава „Організаційні форми та типи підприємств”


Визначення малого підприємства: якщо середня кількість працівників згідно зі штатним розкладом за відповідний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та розміри річного валового доходу не перевищують 500 000 євро.


Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва”


Стаття 1. Поняття суб’єктів малого підприємництва: Суб’єктами малого підприємництва є: юридичні особи – це суб’єкти господарювання будь-якої організаційної та юридичної форми та форми власності, в яких середній штат працівників за відповідний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а розмір річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро.


^ Стаття 2. Сфера застосування Закону: Сфера застосування цього Закону поширюється на усіх суб’єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у т.ч. включно з тими, котрі працюють у галузі сільського господарства.


^ Проект АМР/ПРООН „Аграрна політика для людського розвитку”/Секретаріат Координаційної ради з пита