Реферат: Мова то серце народу

МОВА - ТО СЕРЦЕ НАРОДУ


За роки своєї історії рідна мова зазнавала утисків та переслідувань. Але, всупереч цьому, вона чудово збереглась та є державною мовою.

9 листопада ми святкуємо День української мови та писемності.

У 1834 році вчений-мовознавець Ізмаїл Срезневський писав, що українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов, що вона навряд чи поступається чеській за кількістю слів і виразів, польській - мальовничістю, сербській - приємністю. «Ця мова,- писав він, - може рівнятися з освіченими мовами гнучкістю й багатством синтаксису, мова поетична, музична, мальовнича». Але так вважають не всі, особливо молодь. Коли йдеш по вулиці, то рідко почуєш милозвучне українське слово, мешканці міст вважають, що українська мова - це мова сіл, і тому нині майже всі намагаються вживати максимальну кількість російських слів, вважаючи, що це, як вони говорять, «круто», «модно».

Але хіба це модно, коли ти зрікаєшся рідної мови? Чи задумувалися ми хоч раз над тим, що не зустрінеш громадянина Росії, який би говорив українською мовою?!

Звісно, ні! Росіяни є патріотами своєї країни і не «зрікаються» рідної мови так, як це робимо ми.

Й.-Г. Гердер вважав, що той, хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини. Ти маєш право вивчати різні мови, для досконалого їх вивчення потрібно 6 років, але ти не маєш права забувати рідну мову, яку ти повинен вивчати протягом усього свого життя.

Щоб любити рідну мову, треба думати українською. Сьогодні нам, українцям, треба плекати рідну мову. Ми маємо свою державність, відчуваємо себе нацією. Мова - це душа народу. Якщо у людини забрати мову, вона перестане бути Людиною.

А найбільше хочеться погодитися зі словами П. Шафарика. Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її відкидає й зрікається, чинить над собою самогубство. Тому, захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, право на існування, на майбутнє.

Доки мова жива в устах народу, до того часу живий і народ.


Вікторія КАШТАНОВА,

студентка 2 курсу спеціальності «Журналістика»


Студентський вісник № 7 (50) від 10 грудня 2010 року

Полтавського інституту економіки і права

Університету «Україна»