Реферат: Надія Михайлівна Пазяк веде нас у широкий світ української гуманітарної культури

Надія Михайлівна Пазяк веде нас

у широкий світ української гуманітарної культури

(творчий портрет)

Рего Вадим,

студент 3 курсу спеціальності

«Українська мова та література».

Університет «Україна» (денне відділення, м. Київ)


У неї своя, неповторна манера спілкування зі студентами, яку неможливо відтворити іншому викладачеві, хоч би він і щиро прагнув цього. Ця манера геть позбавлена менторства, научування, сухого викладу теоретичного матеріалу. Уже сама зовнішність викладачки – просвітлений, лагідний погляд, звичка одягатися просто, шляхетно пов’язувати українську хустку, − виявляє в ній глибинну органічність, щирість, відсутність бодай крихти якоїсь показушності, неприродності.

Передусім вражає уже голос викладачки – глибокий, неквапливий, із багатими модуляціями й розмаїттям інтонацій. «Просто сценічне мовлення», − подумалося мені на першій лекції. І зовсім неповторними були звернення Надії Михайлівни Пазяк до нас, студентів: «Мої дітоньки! Мої серденяточка!» І це не були штучні, карамельно-солодкі слова, вона справді так сприймала своїх студентів. Надія Михайлівна на першому курсі читала у нас «Вступ до мовознавства» і «Вступ до слов’янської філології». Здавалося б, не вельми цікаві дисципліни, але вона зуміла їх так викласти, що багато чого закарбувалося в пам’яті на все життя. Скільки цікавого ми дізналися про особливості мовних явищ різних народів світу. А яке ємнісне і лапідарне формулювання дала Надія Михайлівна поняттю «мова» − «це словесний, духовний, психічно-енергетичний код, зашифрована знакова система, що слугує для зв’язку людей між собою і пов’язує людину з Богом».

А якими яскравими, насиченими цікавими і маловідомими фактами були її лекції з курсу української фольклористики! Цертелєв і Срезневський, Максимович і Костомаров, Микола Маркевич і Пантелеймон Куліш – ці імена в розповіді Надії Михайлівни набували історичного колориту і рельєфних образів. Аргументовано, переконливо вона показала, що за радянських часів українська фольклористика була фортецею духу нашого народу. Батько Надії Михайлівни, відомий учений-етнограф, був залучений М.Т. Рильським до підготовки й укладання унікального 54-томного видання «Українська народна творчість». І Надія Пазяк, тодішня студентка й аспірантка, була особисто причетною до збирання перлин національного фольклору. На лекціях з курсу української фольклористики не просто викладала нам навчальний матеріал, а формувала почуття патріотизму, гордості за нашу героїчну минувшину, захоплення красою і милозвучністю нашої мови. Разом із Надією Михайлівною ми співали українських народних пісень, читали історичні думи і балади.

Цікаво, що на іспитах і заліках Надія Михайлівна ставиться до студентів із розумінням, але не поблажливо, об’єктивно оцінюючи знання кожного.

Пригадалося, як погожого квітневого дня викладачка, завершуючи лекцію, звернулася до нас із такими словами: «Мої дітоньки! Будете повертатися додому, погляньте на дерева, на ніжне блідо-зелене листячко, на квіточки, вклоніться весняному сонцю, небу, бо цей Божий світ – справді прекрасний».

Надія Михайлівна Пазяк відкриває нам, філологам, не тільки двері у широкий світ української гуманітарної культури, багатства нашої мови і творів красного письменства, а й учить бути свідомими громадянами, патріотами, формує прагнення до самовдосконалення – в розвитку особистості, у фаховому зростанні.