Реферат: О. мартиненко державна превенція злочинності в системі органів внутрішніх справ

О.МАРТИНЕНКО

ДЕРЖАВНА ПРЕВЕНЦІЯ ЗЛОЧИННОСТІ В СИСТЕМІ

ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Право України, №6, 2005


Беручи свій початок від детермінант загально-соціального рівня та специфіки правоохоронних органів як окремого соціального інституту, злочинність серед працівників ОВС являє собою стале негативне явище системного характеру, протидія якому потребує передусім масштабних превентивних заходів на державному рівні.

Через глобальні негаразди економічного характеру частина кримінологів СНД схильна вбачати першочерговим завданням держави вирішення фінансових проблем функціонування органів внутрішніх справ як найбільш універсальний метод попередження правопорушень серед особового складу. У зв’язку з цим пропонується досить широкий спектр економічних заходів – переструктурування бюджету та системи фінансування ОВС, забезпечення соціального захисту працівників, створення нормальних умов для праці та відпочинку та ін. Як самостійне джерело фінансування розглядається можливість розширення ринку платних послуг підрозділів міліції через надання юридичних консультацій, додаткову охорону об’єктів, розробку програмного забезпечення, навчання на курсах водіїв тощо [1,114; 2, 197].

Не заперечуючи слушність запропонованих заходів, слід відзначити, що їх ефективна реалізація можлива лише після вирішення концептуальних протиріч, які виникають при реалізації підрозділами ОВС платних послуг на ринку праці. Традиційне розуміння міліції як силової структури державної влади від початку не передбачає можливості “продажу” частини власних послуг громадянам та недержавним юридичним особам, оскільки це потенційно небезпечно з оглядом на можливість виникнення корупції та децентралізації влади. Саме тому європейські країни поступово трансформували силову функцію поліції у сервісну, задекларувавши надання послуг населенню як одну з пріоритетних функцій поліції у сучасному суспільстві. При цьому вважається неприпустимим змішування обслуговуючої функції з виконанням поліцією обов’язкових адміністративних завдань – безкоштовного консультування населення, видачі паспортів та посвідчень водія, охорони об’єктів та ін.

Сьогодні діяльність органів внутрішніх справ України, хоча й зазнала реформаційних змін, однак зостається в межах традиційного силового підходу, орієнтованого на боротьбу зі злочинністю як на основний вид правоохоронної діяльності. Віддаючи належне позитивним аспектам даної моделі, європейські поліцеїсти серед основних її недоліків вказують на те, що робота з населенням здійснюється міліцією не для партнерської участі в охороні правопорядку, а здебільшого як засіб збирання оперативної інформації та негласного контролю за правопорушниками. Силовий стиль, на противагу сервісному, заважає міліції стати дійсно відкритою у своїй роботі для громадського контролю, що значно підвищує ризик виникнення серед працівників корупції та неетичної поведінки. Нарешті, традиційна спрямованість на боротьбу зі злочинністю зазвичай надає перевагу не усуненню причин злочинності, а роботі з її зовнішніми проявами, що не може вважатися задовільним з точки зору довгострокової перспективи [3, 30-33].

Вочевидь, що вирішення проблем попередження злочинності серед працівників ОВС знаходиться не стільки у площині фінансового та матеріально-технічного забезпечення їх діяльності. Враховуючи орієнтацію України на європейську інтеграцію, першочергову увагу держави, на наш погляд, має бути приділено визначенню місця і статусу міліції в українському суспільстві, що дозволить правильно будувати державну превентивну стратегію. Нагадаємо, що теза про неминучість перетворення поліції з ізольованої організації закритого типу на публічну службу у процесі становлення правової держави обґрунтовувалася ще на початку ХХ сторіччя [4, 21].

У свою чергу, визначення нових функціональних особливостей правоохоронних органів у демократичній державі потребує на цілком логічну реорганізацію міліції в орган виконавчої влади європейського типу – поліцію. Серед принципів, які мають при цьому бути покладені за основу при реформуванні органів внутрішніх справ та їх подальшого функціонування, ми вважаємо за необхідне виділити такі, що мають особливе значення для попередження правопорушень серед працівників ОВС:

чітка узгодженість норм усіх галузей права, що регламентують діяльність працівників ОВС;

остаточна деполітизація ОВС та поступова децентралізація управління з метою розширення ініціативи керівників у роботі з персоналом та розвинення форм громадянського контролю;

орієнтація на громадську думку як на один з основних критеріїв ефективності діяльності ОВС;

професіоналізм, компетентність та високі моральні якості як основна запорука кар’єрного зростання у системі органів внутрішніх справ;

безконфліктне співіснування особистих, корпоративних та державних інтересів;

проактивний, випереджуючий підхід у розробці заходів соціального захисту особового складу для нейтралізації криміногенного впливу;

пріоритет індивідуальної відповідальності кожного працівника за виконання покладених обов’язків;

інтегрованість ОВС України у систему міжнародних поліцейських асоціацій;

Нагадаємо, що Комітет міністрів Ради Європи ще у 1998 р. створив Експертну раду з поліцейської етики та проблем, пов’язаних з реалізацією поліцією своїх функцій (The Committee for Experts on Police Ethics and Problems of Policing) у складі Комітету з проблем злочинності (The European Committee on Crime Problems - CDPC). До компетенції ради входить вивчення питань щодо ролі поліції у суспільстві та системі кримінальної юстиції, задач поліції у відповідності з верховенством закону, етичних аспектів управлінської діяльності та контролю за поліцією.

Перші результати Експертної ради були предметом обговорення на 12-му Колоквіумі з кримінології “Повноваження та відповідальність поліції у демократичному суспільстві”, що відбувся у 1999 р. Від того часу діяльність ради спрямована на розробку міжнародних засад, у відповідності з якими національні уряди мають вдосконалювати власні системи державного нагляду за діяльністю правоохоронних органів.

Вочевидь, що сьогодні серед правових заходів попередження перш за все слід звернути увагу на максимально можливе приведення повсякденної роботи ОВС України у відповідність до міжнародних стандартів в області правоохоронної діяльності. З оглядом на це актуальним питанням, що потребує свого вирішення на рівні держави, є ратифікація фундаментальних програмних документів, якими є “Декларація про поліцію”, прийнята у травні 1979 р. Асамблеєю Ради Європи та “Європейський кодекс поліцейської етики”, прийнятий Комітетом міністрів Ради Європи у вересні 2001 року.

Одночасно потребує на кардинальний перегляд Закон України “Про міліцію”, де мають бути закріплені не тільки наведені вище основні принципи роботи міліції у сучасному суспільстві, але й чітко сформульовані права та обов’язки працівників, умови їх реалізації для зведення до мінімуму небажаних дискреційних повноважень посадових осіб.

Для підтримання рівня дисципліни та законності серед персоналу ОВС російськими дослідниками пропонується проголошення кримінально-правової політики, спрямованої на посилення каральних санкцій, що передбачає наступні заходи:

виключення зі статей Кримінального кодексу щодо відповідальності за посадові злочини усіх видів покарання, окрім позбавлення волі на строк не менше 2 років [5, 6];

посилення заходів кримінальної репресії за вчинення працівниками ОВС загально-кримінальних злочинів;

запровадження адміністративної відповідальності за порушення законності;

запровадження адміністративної або кримінальної відповідальності за спричинену моральну шкоду [2, 209; 6, 142-146].

Вважаючи, що запропоновані заходи мають певний сенс, ми повинні також звернути увагу на існування у вітчизняній практиці вкрай довільного визначення терміну “законність”, що увійшов до правничого лексикону ще за радянських часів, але й дотепер є практично не закріпленим у законі. Найбільш узагальнене трактування пропонує розуміти під законністю режим точного, суворого, неухильного виконання усіма суб’єктами права законів та заснованих на їх підставі підзаконних актів [7]. За порушення законності працівники міліції зазвичай підлягають заходам дисциплінарного характеру, проте така практика зовсім не прояснює нормативно-правовий статус поняття “законність”. Також зостається невизначеним обсяг протиправних дій, які підпадають під означену оціночну категорію. З урахуванням викладеного вважається доцільним розглянути два варіанти удосконалення системи юридичної відповідальності працівників ОВС.

В першому варіанті слід відмовитися від використання категорії “порушення дисципліни та законності” в обліково-статистичній практиці МВС України та перейти до оперування термінами “порушення дисципліни” й “порушення закону”. В межах останньої категорії доцільно виділяти порушення закону, що потягли за собою настання кримінальної відповідальності (злочини) та порушення закону, що потягли настання адміністративної відповідальності. Другий варіант, до якого схиляються як вітчизняні, так і російські дослідники, передбачає подальше використання терміну “порушення законності”, але за умови законодавчого закріплення останнього з чітким визначенням кваліфікуючих ознак, підстав юридичної відповідальності та санкцій, що має виключити можливість недобросовісної кваліфікації протиправних дій посадових осіб міліції та фальсифікації відомчої статистики [2, 216; 6].

Говорячи про вдосконалення правового регулювання діяльності ОВС на державному рівні, абсолютно не можна обходити увагою питання захисту працівників та членів їх сімей від тиску кримінальних структур з метою підкупу та залякування. Тому актуальним напрямком загальнодержавної діяльності зостається створення системи заходів соціального та кримінально-правового захисту персоналу ОВС, що отримав назву “система кримінальної безпеки органів внутрішніх справ” та має останнім часом тенденцію до активної розробки [8, 29-37; 9; 10].

Комплексною соціально-правовою проблемою вважається питання щодо особливостей ресоціалізації засуджених з числа колишніх працівників ОВС. Ця група є досить специфічною категорією громадян, оскільки у більшості своїй це люди, які мають навички поводження зі зброєю та спецзасобами, знають внутрішню систему роботи підрозділів та слабкі місця оперативно-розшукової діяльності, зберегли зв’язки з колишніми колегами та їх знайомими, орієнтуються в особливостях кримінальної активності того чи іншого регіону.

Окреме вивчення автором особистості колишніх працівників, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, показало, що провідні мотиви колишньої службової діяльності та риси професійної деформації зберігають свою надзвичайну стійкість. Навіть після відбуття покарання колишні працівники ОВС намагаються отримати роботу, що надає виключний статус та владні повноваження: 42,7% з них будуть шукати роботу у приватних службах безпеки, 35,06% - бажають працювати охоронниками, 31,8% - кур’єрами для конфіденційних доручень. За умови несприятливого збігу обставин ризик рецидиву серед цієї категорії громадян є досить високим, через що не зважати на їх криміногенний потенціал було б нерозважливо.

Для попередження процесу залучення колишніх працівників ОВС до кримінальної діяльності та використання їх досвіду в інтересах організованої злочинності, державі, на наш погляд, необхідно визначити власну політику щодо ресоціалізації людей, що мають специфічний досвід правоохоронної діяльності. Як загально-соціальний превентивний захід у цьому напрямку можна розглядати надання цільової допомоги у працевлаштуванні колишніх працівників до охоронних агенцій, приватних служб безпеки, юридичні фірми. При цьому обов’язковою має бути заборона на працевлаштування їх до тих структур, стосовно яких у правоохоронних органів маються обґрунтовані підозри щодо участі останніх у нелегальній діяльності та зв’язках з організованою злочинністю. Колишнім працівникам, таким чином, буде надана можливість працевлаштування та одночасно суттєво обмежена можливість використання їх навичок та вмінь іншими особами для вчинення протиправних дій.

Означені напрямки державної превенції злочинності серед працівників органів внутрішніх справ, звичайно ж, не є остаточними. Поширення заходів громадського контролю за діяльністю силових структур, розвинення муніципальних підрозділів охорони правопорядку також мають значний попереджувальний потенціал, що його має реалізовувати держава з урахуванням набутого досвіду, рівня національної свідомості та міжнародних стандартів у сфері охорони прав і свобод людини.

Використана література:

1. Новаков О.С.Кримінологічна характеристика та профілактика злочинів, які вчиняються працівниками міліції у сфері службової діяльності: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 205 с.

2. Алтухов С.А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики). – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 271 с.

3. Neyroud P., Beckley A. Policing, Ethics and Human Rights. Cullompton, Devon: Willan Publishing. 2001, 235 p.

4. Гессен В.М. Лекции по полицейскому праву. – СПб., 1907-1908.

5. Гаухман Л. Коррупция и коррупционное преступление // Законность. №6, 2000, с.2-6.

6. Баранов П.П. Теория систем и системный анализ правосознания личного состава органов внутренних дел. Ростов-н/Д., 1997.

7. Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности ОВД. - К.: Юридическая литература, 1986. – 112 с.

8. Сафронов А.Д. Преступность в России и криминальная безопасность органов внутренних дел: Монография. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 415 с.

9. Осадчий В.І. Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності: Автореф. дис...докт. юрид. наук: - 2003.

10. Терещенко Л.В. Попередження органами внутрішніх справ посягань на життя та здоров’я працівників міліції у зв’язку з їх службовою діяльністю: Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.08/ НАВСУ. – К., 2002. – 20 с.