Реферат: Криза мотивації є чи не найбільшою перешкодою на шляху змін у шкільній освіті України

Стельмах А.Г., методист центру методичного забезпечення загальної

середньої, дошкільної та позашкільної освіти ОІППО


Вплив мотивації на розвиток професійної

компетентності педагогічних кадрів

Криза мотивації є чи не найбільшою перешкодою на шляху змін у шкільній освіті України.

І. Підласий

Чому мотивація така важлива?

Спочатку звернемося до тлумачення окремих понять.

Мотив – це внутрішнє спонукання людини до діяльності з метою задоволення потреб.

Мотиви – збудники діяльності, які формуються під впливом умов життя суб’єкта та визначають напрямок його активності. У ролі мотивів можуть виступати потреби та інтереси, нахили та емоції, установки та ідеали.

Мотивація – це процес спонукання людини до діяльності з метою досягнення особистих цілей, колективних та суспільних.

А тепер зішлемося на висновки вітчизняних та зарубіжних вчених
(В. Гладкова, І. Підласий, Г. Сазоненко, С. Сагайдак, А. Божович, Н. Кузьміна,
Я. Єгошин, Е. Ільїн, П. Якобсон та інш.), які довели, що мотивація є рушійною силою людської діяльності для досягнення конкретної мети, а в освітній сфері – для забезпечення її якості. Саме мотивація має сильний вплив на поведінку та діяльність будь-якого індивідума, у тому числі, й педагогічну діяльність.

Як бачимо, існує органічний взаємозв’язок між мотивацією і рівнем професійної компетентності педагогічних кадрів, від яких, в основному, і залежить створення якісної національної освіти. Адже «освітянського плуга», такого важкого і складного, в той же час значимого, «тягнуть» педагоги, переважно жінки. І як тут не процитувати І. Драча:

Нема жахливішої роботи, ніж учительська,

Нема виснажливішої роботи від учительської,

Де нерви паляться, мов хмиз сухий,

Де серце рветься в клекоті і чаді.

Але нема щасливішої долі,

Коли Людина з Твоїх рук, Учителю,

Іде у світ – на краплю світ людніє.

«Дума про вчителя».

Сьогодні, в ситуації змін, які відбуваються у суспільстві, в освіті, державними нормативно-правовими документами окреслено основні вимоги до професійної діяльності педагога, а саме:

забезпечення результативності та якості своєї роботи;

гармонізація науково-предметних і світоглядно-методологічних, дидактичних, психологічних знань;

оволодіння сучасним інструментарієм вивчення особистості дитини;

бути носієм культури і вселюдських цінностей;

вміння організовувати навчальний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв’язання завдань життєтворчості;

оволодіння новим, прилучення до перспективних моделей педагогічного досвіду і набуття власного в різноманітній практиці;

здатність до творчого пошуку, саморозвитку;

засвоєння та впровадження нових інформаційних технологій;

конкурентноспроможність на ринку праці;

високі моральні якості;

фізичний та психологічний стан здоров’я, що дає змогу виконувати службові обов’язки.

Перераховані вимоги є надзвичайно об’ємні і визначальні за своєю суттю. Зрозуміло, що реалізувати їх спроможні (при створенні відповідних умов на державному та місцевому рівнях) ті педагоги, які мають стійку мотивацію щодо розвитку професійної компетентності та забезпечення високого рівня професійної діяльності.

Як маємо розуміти професійну компетентність?

^ Професійна компетентність педагога – це сукупність особистісних якостей, знань, умінь, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності, її результатів.

Які ж складники входять до професійної компетентності?

Н. Кузьміна вважає, що структура професійної компетентності може охоплювати такі основні елементи:

спеціальна компетентність у галузі дисципліни, що викладається;

методична компетентність у галузі засобів формування знань, умінь, навичок, компетентності;

психолого-педагогічна компетентність у сфері навчально-виховного процесу;

диференційно-психологічна компетентність у галузі методів, здібностей, спрямованості учнів;

рефлексивна або аутопсихологічна компетентність.

Інші вчені доповнюють даний перелік ще такими елементами (на наш погляд актуальними), це:

компетентність у сфері інформаційних технологій;

мотиваційна компетентність;

загальнокультурна;

здоров’язберігаюча компетентність;

комунікативна компетентність;

проективна компетентність;

управлінська компетентність.

Таким чином, основним мотивом педагога має бути досягнення високого рівня професійної компетентності не лише задля власного самовдосконалення в професійному плані. Головним мотивом має бути така установка: педагог повинен досягнути успіху, щоб його досягли учні, а учні повинні досягнути успіху, щоб його досягли держава і суспільство.

На превеликий жаль, дана формула поки що в Україні не спрацьовує, тому що є великі складності. У суспільстві існують фактори, які нівелюють позитивні мотиви як вчителів, так і учнів, а саме: відсутність запиту на професіоналізм, людську порядність; необґрунтована соціальна нерівність; зниження людської, професійної національної та громадянської самоповаги, взаємоповаги; масовий відтік інтелекту за межі країни і масове безробіття в країні; аморальність; тотальна брехня…

Чи не тому із 135 вчителів-курсантів, на запитання «Чи ви є активними учасниками змін, які відбуваються в освіті?» – 75 % дали негативну відповідь.

Із 57 педагогів, на прохання засвідчити свою відповідь на резюме «Я педагог-професіонал», лише двоє дали позитивну відповідь.

За соціологічними даними лише 15 % вчителів працює на високому і творчому рівні професійної компетентності.

Частина педагогів порівнює свою професійну діяльність із працею Сізіфа.

Думаю, що важко заперечити тезу або і неможливо, що «тільки та країна, яка спроможеться забезпечити пріоритетний розвиток науки та освіти, не на словах, а на ділі, і зберегти інтелект держави, зможе забезпечити гідне життя своїм громадянам та претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві, бути конкурентноспроможною».

Але, не чекаючи «милості ні від кого», поміркуємо, як, враховуючи реальні можливості, можна поновлювати, підтримувати, підвищувати мотивацію до якісної професійної діяльності, до готовності впровадження у навчально-виховний процес інноваційних технологій, до дослідно-експериментальної роботи.

Безперечно, у вирішенні цієї вагомої проблеми провідне місце має належати тим, хто найближче стоїть до вчителя, а це: керівник школи, його заступник, який опікується організацією роботи з педагогічними кадрами щодо підвищення їх професійної компетентності; працівники відділу (управління) освіти, методичного кабінету (центру).

Перш за все, необхідно розробити відповідний алгоритм роботи щодо вивчення впливу мотивації на розвиток професійної компетентності педагогічних кадрів, враховуючи індивідуальні фактори мотивації (до чого кожен прагне) та його реальні можливості.

Складові алгоритму можуть бути такі:

Самоаналіз окремих чинників стилю управлінської діяльності.

Наявність даних щодо мотивів вибору педагогічної професії.

Наявність даних про мотиви продовження педагогічної діяльності.

Наявність даних про мотиви формування безперервної освіти.

Наявність даних про рівень професійної компетентності педагога.

Наявність даних про результативність професійної діяльності педагога.

Виявлення причин, які заважають реалізації мотивів педагога щодо зростання його професійної компетентності.

Визначення способів підвищення мотивації до розвитку професійної компетентності педагогічних кадрів.

Створення зведеної діагностичної таблиці.

Організація науково-методичної роботи з педкадрами із задекларованої проблеми.

Моніторинг результатів.

Вивчення та узагальнення кращого досвіду.

Розробка рекомендацій

Зупинимось на змісті окремих складових алгоритму.

1. Самоаналіз окремих чинників стилю управлінської діяльності проводиться тими, хто братиме участь у реалізації задекларованої проблеми.

Такий самоаналіз можна провести за змістом анкети:

Чи володієте ви достатнім рівнем довіри, поваги в колективі?

Прислухаєтесь до порад більш досвідчених колег та побажань колективу?

Перевіряєте ідеї, які хочете впровадити, на собі?

Знаєте, чого хочуть колеги від роботи?

Виявляєте інтерес до трудової діяльності співробітників?

Знають ваші підопічні, на яку підтримку вони можуть розраховувати?

Здатні ліквідувати фактори, які заважають позитивній мотивації педагогів?

Допускаєте зміну управлінських рішень?

Стимулюєте зворотній зв'язок?

2. Важливо володіти інформацією щодо мотивів вибору педагогічної професії за таким критеріями: випадковий; неусвідомлений; близькість вузу до місця проживання; збіг обставин; матеріальні міркування; традиції сім’ї; поради друзів; рекомендації вчителів; бажання виховувати молодь; відповідність роботи характеру, здібностям; привабливість професії; інтерес до педагогічної діяльності; за покликанням.

До речі, П. Саух на одній із телепередач повідомив, що за покликанням у Житомирському університеті навчаються лише 12 % студентів – майбутніх педагогів.

3. Важливо також мати відповідні дані про мотиви продовження педагогічної діяльності за такими показниками: впливати своєю працею на становлення морально розвиненої особистості; реалізувати свої знання, здібності у навчально-виховній діяльності; працювати у культурному середовищі; працювати в умовах високопрофесійного і гуманного керівництва; працювати в умовах цікавого професійного спілкування; надавати допомогу батькам у вихованні дітей; впливати своєю працею на науково-технічний прогрес; мотивувати учнів до творчості, саморозвитку; допомагати молоді у загальнокультурному та соціальному розвитку; сприяти розвитку творчої, морально вихованої, працьовитої, фізично розвиненої особистості; сприяти розвитку інтелектуальності учнів; модернізувати навчально-виховний процес; працювати, щоб вижити.

Для вивчення мотивів продовження педагогічної діяльності можна використати розповсюджені методи: анкетування, діагностичне інтерв’ю і співбесіду, кейс-аналіз. Зручним приводом для аналізу внутрішніх ресурсів може стати атестація вчителів і т.д.

4. Необхідно володіти даними про мотиви формування безперервної освіти. Серед них найчастіше зустрічаються: прагнення до постійного самовдосконалення, самовираження, самореалізації та самоствердження особистості; професійне зростання; розширення кругозору; підвищення розвитку усіх видів компетентностей; наявність пізнавальної зацікавленості; створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег; підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації; отримання нагород; підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування тощо.

5. Важливе значення мають дані про рівень професійної компетентності педагога, яких у науці задекларовано п’ять. Г. Ковальчук пропонує такі рівні професійної компетентності


^ Рівень професійної компетентності

Критерії результативності педагогічної діяльності вчителя

Репродуктивний, дуже низький

Здатний розповідати учням те, що знає сам.

Мету занять визначає стихійно, без урахування підготовленості учнів. Навчальну літературу використовує мінімально. Зміст навчального матеріалу обирає стихійно. Переважають традиційні методи одностороннього пояснення, учні пасивно сприймають інформацію. Елементи організаційної структури заняття не обґрунтовані, не чіткі. Спроектована модель занять має декларативний характер

Адаптивний, низький

Вміє пристосовувати своє повідомлення до особливостей аудиторії. Мету і структуру заняття визначає адекватно до рівня розвитку учнів, проте не варіює методи навчально-пізнавальної діяльності. методи активізації застосовує рідко

Локально-моделюючий, середній

Володіє стратегією навчання учнів ЗУНам за окремими розділами курсу. Мета і завдання діяльності обґрунтовані, але не визначені рівні засвоєння учнями бази знань і відповідних форм і методів роботи. Переважають традиційні і прийоми навчально-пізнавальної діяльності учнів здійснюється без глибокого дидактичного обґрунтування

Системно-моделюючий, високий

Володіє стратегією навчання учнів ЗУНам. Мету, завдання і структуру занять обирає з урахуванням особливостей учнів, ролі навчального матеріалу, між предметних зв’язків. Моделює рівень засвоєння з теми, форми і методи навчально-пізнавальної. Зміст викладає відповідно до мети. Переважають проблемні методи навчання, що відповідають потребам, мотивам і інтересам учнів

Творчий, найвищий

Використовує стратегії перетворення свого предмета як спосіб формування особистості учня. Цілі, завдання і структура занять відповідають потребам формування технологічного мислення учнів. Використовує диференційований та особистісно-орієнтований підхід. Методи навчально-пізнавальної діяльності підкорені реалізації алгоритмічно-дієвого і творчого рівнів знань. Проектує діяльність і поведінку учнів у конкретних педагогічних ситуаціях

6. Для отримання даних про результативність професійної діяльності педагога необхідно провести моніторингові дослідження щодо рівня навчальних досягнень учнів, їх вихованості, розвитку та рівня компетентності; їх участі у конкурсах, олімпіадах, МАНах тощо.

7^ . Виявити причини, які заважають реалізації мотивів педагога щодо зростання його професійної компетентності.

Вони можуть бути такими: живучість стереотипів професійного мислення; збайдужілість до педагогічної праці в результаті того, що праця освітянина в державі не є престижною; умови життя вчителя залишають йому дуже мало часу для самоосвіти, що веде до зниження професіоналізму; відсутність стимулів (а стимули і мотиви знаходяться у тісному діалектичному взаємозв’язку); незнання того, яким себе хоче бачити вчитель і яка в нього для цього мотивація, що він для цього робить; відсутність чіткого уявлення самого педагога про очікувані результати своєї праці; відсутність належних умов праці та відповідного навчально-матеріального оснащення, оновлення дидактичного забезпечення для здійснення освітнього процесу; формальний підхід до самоосвітньої роботи щодо підвищення професійного рівня; відсутність у колективі творчого клімату, взаємоповаги; авторитарний стиль керівництва; необ’єктивність в оцінюванні результатів праці; розчарування у зв’язку з відсутністю прогресу в роботі; відсутність науково-методичного супроводження, на всіх рівня методичної роботи; не враховується мотивація педагога, його індивідуальних особливостей і можливостей.

8. На основі аналізу одержаних результатів необхідно продумати способи підвищення мотивації до розвитку професійної компетентності педагогічних кадрів, які були б вагомим стимулом. Способи можуть бути такі: економічні, інтелектуально-творчі, ресурсні та статусні.

^ До економічних способів належить матеріальна підтримка для стимулювання співробітників-професіоналів. Тут можливі такі варіанти: премії за підсумками роботи; оплата науково-методичної літератури та підписних періодичних педагогічних видань; сприяння у поліпшенні житлових умов; безкоштовна санаторна путівка; атестація на більш високу категорію та інш.

^ До інтелектуально-творчих способів мотивації відносять: доброзичлива предметна співбесіда з позитивною оцінкою виконаної роботи; усна похвала після відвіданого уроку, заходу; допомога в узагальненні досвіду, підготовці авторських програм посібників; проведення відкритих уроків, семінарів; презентація досвіду роботи; направлення слухачем на різні конференції, семінари; сприяння у висуненні на престижний конкурс.

До важливих варіантів мотивації можна також віднести: доручення бути наставником молодих спеціалістів; залучення до роботи у складі творчої групи різних рівнів; надання можливості працювати за експериментальною програмою, підручником; призначення членом атестаційної комісії; перевід на самоконтроль.

Мають місце ресурсні способи, які економлять час або розподіляють його ефективно, це: додаткові відгули; зручний графік відпустки; найбільш компактний розклад роботи; методичні дні; можливість вибору навчального навантаження; надання постійного навчального кабінету; додаткове обладнання кабінету; створення комфортної робочої обстановки.

^ До статусних способів входять такі складові: надання адміністрацією допомоги щодо розв’язання конфліктних ситуацій; публічна похвала на нараді чи педраді; винесення подяки в наказі; представлення до грамоти або звання; визнання успіхів учнів, яких навчає вчитель (виставки, виступи, концерти учнів тощо); висловлювання визнання зі сторони учнів, їх батьків, громадськості.

9. На основі даних необхідно розробити загально зведену діагностичну таблицю, яка можне мати такі складові:

№

ПІБ педагога

Освіта, фах

Педстаж

Категорія

Мотиви вибору педагогічної професії

Мотиви продовження педдіяльності

Рівень профкомпетентності

Результат роботи

Причини, які заважають реалізації мотивів

Способи підвищення мотивації



































10. Наявність діагностичної карти сприятиме розробці конкретної моделі науково-методичної роботи з педкадрами щодо забезпечення належного супроводу розвитку стійкої позитивної професійної мотивації педагога на інноваційній основі враховуючи індивідуальні особливості та можливості.

Звичайно, щоб піднятися на вершину професійного розвитку, треба до цього, перш за все, прагнути самому йти до успіху, долаючи перешкоди, мобілізувати себе на подолання труднощів об’єктивного і суб’єктивного характеру. Сходження педагога до власної вершини (власного «АКМЕ») складне, але перемагає той, хто не стоїть на місці.

Більш глибоко допоможе осмислити дану проблему, яка носить не лише локальне, а суспільне значення, і намітити реальні шляхи її вирішення – це опрацювання такої науково-методичної літератури.

Канюк С.С. Мотивація діяльності спонукання, активність, успіх / С.С. Канюк. – Луцьк, 1998.

Занюк С.С, Психологія мотивації та емоції/ С.С. Занюк. – Луцьк, 1997.

Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность / Х. Хекхаузен. – М.: Педагогика, 1986.

Акмеологія розвитку. Посібник. Під ред.. В. Гладкової, С. Пожарськогого. – СПб. – 2006.

Акмеологія шкільної освіти Г. Сазоненко. Посібник. – К., 2008.

Продуктивний педагог. І. Підласий. Посібник. – К., 2010.

Управлінська компетентність: проект інноваційної школи. Калініна Л.М. X.: „Основа", 2007. - 96с.

Управління розвитком професійної компетентності вчителів у сучасному закладі освіти. Сакович С.А. // „Управління школою", №19-21, 2007.

Підвищення професійної компетентності педагога. Віаніс-Трофименко К.Б. X.: „Основа", 2007. - 176с.

Професійна компетентність вчителя. Ситник О.П. // „Управління школою", №14, 2006.

Самоосвіта сільського вчителя - найважливіша умова підвищення професійної майстерності та загальної культури. Даниленко Л.І. // „Управління школою", №4, 2007.

Удосконалення професійної компетентності. В.Дзега. // „Сільська школа", №7, 2007.