Реферат: Вступ

План

Вступ..........................................................................................................3-10


Розділ 1. Концептуальні засади суверенітету та їх реалізація в історії і сучасності...................................................................................................11

Виникнення та розвиток ідеї суверенітету.................................11-29

Поняття та ознаки суверенітету держави...................................30-51

Фактори, що впливають на сучасне розуміння державного суверенітету...................................................................................52-72

Перспективи суверенітету держави в умовах загальносвітових процесів глобалізації.................................................................73-102


Розділ 2. Суверенні права народу, нації та держави..........................103

2.1. Співвідношення категорій „суверенітет” і „суверенні права”....103-114

2.2. Суверенні права народу...............................................................115-131

2.3. Суверенні права нації..................................................................132-159

2.4. Суверенні права держави............................................................160-178


Висновки.............................................................................................179-182


Список літератури............................................................................183-200


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП

^ Актуальність теми дослідження. Проблема державного суверенітету завжди була актуальною, але після проголошення незалежності України вона повстала на національному рівні з особливою силою. Набуття Україною державної самостійності, правовими підставами якої стали Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, поставило її перед необхідністю провести всебічну модернізацію суспільства на глибокому науковому підґрунті. Належне усвідомлення сутності та змісту реалізації суверенітету є однією з необхідних умов розбудови народом України власної держави, проведення її зовнішньої та внутрішньої політики.

Орієнтація розвитку молодої держави на побудову її як демократичної, правової, соціальної вимагає комплексного вивчення державного, народного і національного суверенітету, їх співвідношення та ступеня залежності одного від другого. Ці питання особливо актуалізувалися із закріпленням Конституцією України таких визначальних засад, як пріоритет прав і свобод людини (ст. 3 Конституції України), суверенітет народу (ст. 5), принцип розподілу влади (ст. 6) та принцип верховенства права (ст. 8), на основі яких здійснюється організація та функціонування державної влади.

Проблема суверенітету з самого початку її концептуально визначеної постановки у новій історії була предметом багатоаспектного вивчення філософів, політологів, конституціоналістів, істориків та теоретиків права тощо. Об’єктивною основою необхідності опанування зазначеної проблеми суспільними науками є те, що суверенітет, як відомо, втілюється в різних формах, його реалізація обумовлюється багатьма чинниками зовнішнього та внутрішнього, об’єктивного та суб’єктивного характеру. Теорія і практика суверенітету, в свою чергу, суттєво впливає на інші політико-правові явища, призводить до їх трансформації, модифікації, обмеження. Це потребує ґрунтовних досліджень поняття і сутності суверенітету, його ознак та форм реалізації, місця і значення у системі політичних та юридичних категорій.

Далеко не всі аспекти цієї проблеми можна вважати вичерпаними. Загальносвітові процеси глобалізації призводять до поступового зникнення певних бар’єрів між державами та потребують нового аналізу концепції суверенітету. Актуалізує проблему суверенітету держави входження України до складу багатьох європейських і міжнародних об’єднань (ЄС,СНД), формування транснаціональних суспільств, непідконтрольних окремим державам, утворення міждержавних співтовариств, активізація діяльності міждержавних урядових і неурядових організацій і інститутів, децентралізація влади всередині держави в зв’язку з розширенням прав регіонів... Всі ці фактори суттєво впливають на обсяг суверенітету будь-якої держави і обумовлюють актуальність його дослідження.

Прийняття цілого ряду міжнародних актів, що прямо чи опосередковано стосуються проблеми суверенітету, ставлять перед необхідністю збагаченого, оновленого розкриття таких питань, як закономірності й випадковості формування державного суверенітету, можливість добровільного чи примусового його обмеження; обсяги понять „суверенітет” і „суверенні права”; взаємозалежність державного, народного, національного суверенітету, тощо.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконується відповідно до Цільової комплексної програми НАН України „Актуальні проблеми національного державотворення”, Наказу МВС України № 635 від 30.06.02 про пріоритетні напрямки досліджень, а також згідно з „Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 - 2005 рр.”.

^ Мета і задачі дослідження.

Метою дисертації є дослідження природи суверенітету, генезису і становлення його концепцій, структури поняття „суверенітет держави”, динаміки його реального функціонування у єдності з народним і національними суверенітетами як його якісними характеристиками. У дисертації висвітлюються закономірності, особливості та тенденції розвитку державного суверенітету України.

Відповідно до мети, сформульовані наступні задачі даного дослідження:

- запропонувати періодизацію розвитку ідеї суверенітету на шляху до її концептуальної завершеності;

- розкрити зміст первинних та сучасних концепцій суверенітету;

- узагальнити основні наукові підходи до розкриття сутності суверенітету держави, народу та нації;

- на основі виявлених закономірностей формування та оформлення суверенітетів держав світу розробити та сформулювати універсальну дефініцію „суверенітет держави”;

- виявити найбільш суттєві фактори, що визначають сучасне розуміння державного суверенітету та впливають на його реалізацію;

- поглибити характеристику ознак внутрішньої та зовнішньої сторін державного суверенітету з врахуванням загальносвітових процесів регіональної та глобальної інтернаціоналізації та інтеграції;

- проаналізувати співвідношення категорій „суверенітет” та „суверенні права”, ґрунтуючись на сучасних нормативно-правових джерелах;

- розробити класифікацію та розкрити зміст основних суверенних прав народу, нації та держави;

- спрогнозувати тенденції розвитку державного, національного та народного суверенітетів України в умовах формування демократичної, правової, соціальної держави.

^ Об'єкт дослідження - суверенітет як політико-правова категорія.

Предмет дослідження - загальнотеоретичні проблеми становлення, розвитку та реалізації суверенітету і суверенних прав народу, нації та держави в сучасних історичних умовах.

^ Методологічна основа дослідження. При дослідженні предмету дисертації автор виходив перш за все з законів та категорій діалектики, котрі дозволили розглянути категорію суверенітету як динамічне явище, що постійно поповнюється елементами якісно нового змісту, змінює обсяг та форми свого прояву протягом історичного розвитку.

З огляду на багатоаспектність проблеми, автор спирався також і на загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких провідне місце посідають: системний, історико-генетичний, структурно-функціональний та формально-догматичний, методи компаративного аналізу, емпіричного узагальнення, моделювання та абстрагування.

Так, наприклад, історико-генетичний метод використовувався насамперед під час аналізу закономірностей виникнення перших теорій суверенітету в європейській політико-правовій думці та їх поступової теоретичної та практичної трансформації; формально-догматичний – при узагальненні виявлених закономірностей і випадковостей та формулюванні дефініцій, системний – при аналізі конституцій та конституційних законів держав світу, що закріплюють їх суверенітет; метод компаративного аналізу – при виявленні загальних та особливих рис у первинних та новітніх моделях державного суверенітету.

Були використані загально-гносеологічні прийоми пізнання – індукції, дедукції, аналізу та синтезу, що дозволило вирішити завдання дослідження теоретичної та логічної сутності феномену суверенітету та допомогло продемонструвати відмінність загальнотеоретичних категорій „суверенітет” і „суверенні права”.

Таке поєднання різного характеру і рівня методологічних засобів й зумовило своєрідність дисертаційного дослідження.

Емпіричну базу дослідження склали Конституція України та конституції зарубіжних країн, закони, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні нормативні документи та судова практика - у межах досліджуваних питань. Об'єктом аналізу були також вже не чинні правові акти, що відображають шляхи становлення суверенної української держави.

^ Теоретичною основою дослідження стали роботи класиків зарубіжної наукової думки, таких як Ж. Боден, Г.В.Ф. Гегель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, Г. Еллінек, Г. Кельзен, Д. Локк, Н. Макіавеллі, Ш.Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, А. Токвіль, Л. Фейєрбах, Р. Шпрінгер, К Ясперс та ін., а також відомих дореволюційних, радянських та сучасних вітчизняних учених: С.С. Алексєєва, М.А Аржанова, А.Н. Вилєгжаніна, А.Д. Градовського, В.В. Євгенієва, Л.М. Карапетяна, Б.О. Кістяківського, Ю.І. Римаренка, М.І. Козюбри, Ф.Ф. Кокошкіна, М.М. Коркунова, Б.М. Лазарєва, Й.Д. Левіна, Я.М. Магазинера, Б.Л. Манеліса, Л.А. Моджоряна, О.Г. Мурашина, В.С. Нерсесянца, П.І. Новгородцева, Н.І. Палієнка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Ю.А. Тихомирова, Ю.М. Тодики, Б.Н. Топорніна, Р.А. Тузмухамедова, Н.А. Ушакова, М.В. Цвіка, В.С. Шевцова, Б.С. Ебзєєва, А.С. Ященка та ін.

^ Наукова новизна дисертаційного дослідження. Дисертація є комплексним монографічним дослідженням теоретико-правових проблем суверенітету, де з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням багатовікових та новітніх досягнень філософської, юридичної та політологічної наук, на якісно новому рівні досліджено роль та значущість верховенства держави в межах власної території та її незалежності у міжнародних відносинах; розкрито співвідношення суверенітету і суверенних прав; здійснено системний порівняльний аналіз суверенітету народу, нації та держави як взаємозалежних соціальних явищ, що визначають становище людини у державі. У ході дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:

продемонстроване послідовне розгортання ідеї суверенітету, яка розвивалася поетапно у такому напрямку: „суверенітет держави” – „суверенітет народу” – „суверенітет нації”;

акцентовано увагу на необхідності збереження термінологічної чистоти поняття „суверенітет” в науці і практиці і застосування його для характеристики верховної влади держави, народу та нації. Використання цього терміну в іншому сенсі (економічний, фінансовий, законодавчий суверенітет тощо) веде до його розмиття та спричиняє втрату політико-правової цінності даної категорії;

запропоновано розрізняти такі поняття, як „суверенітет нації” та „національний суверенітет”. Під суверенітетом нації слід розуміти верховенство нації як політичного утворення, котре складається з осіб всіх національностей, що проживають у державі, а під національним суверенітетом – суверенітет нації в етнічному розумінні;

зроблено висновок про те, що суверенітет не слід розглядати як невід’ємну ознаку держави на всіх етапах її розвитку, оскільки історично держава виникає не як суверенна організація влади; суверенітет – це історично обумовлена політико-юридична властивість сучасної держави;

сформульоване положення про те, що оскільки суверенітет держави має дві сторони свого прояву: внутрішню та зовнішню, які є єдиними та нероздільними і тільки в єдності характеризують його сутність, вживання понять „внутрішній суверенітет” та „зовнішній суверенітет” є не зовсім коректним. У такому разі руйнується його структура, відривається одна сторона його сутності від другої та втрачається природа цього явища.

до основних факторів, що впливають на зміну сутності суверенітету держави, віднесено такі чинники, як: - форма правління; - ступінь децентралізації та деконцентрації державної влади; - форма державного устрою; - принцип верховенства права; - розвиток міжнародного права; - утвердження міжнародних стандартів прав людини; - поглиблення загальносвітових процесів глобалізації;

обґрунтовано положення про те, що навіть за умов всеосяжної світової глобалізації держава зберігає суттєві важелі впливу на інших суб’єктів, (як національних, так і міжнародних) і не втрачає свого суверенітету;

обґрунтовано нетотожність категорій „суверенітет” та „суверенні права”. Різниця між ними криється у системно-структурному змісті таких явищ, як народ, нація, держава, що виступають суб’єктами (носіями) і об’єктами певного змісту – якісної властивості, якою є суверенітет. Наявність такої властивості, як суверенітет, слугує підставою виникнення суверенних прав, через які він юридично виявляється.

сформульоване положення про те, що суверенні права – це права переважні, виключні, тобто такі, що належать відповідному суб’єкту і не належать нікому іншому.

розроблено власну класифікацію суверенних прав народу, нації та держави.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що фактичний матеріал дисертації може бути використаний:

у науково-дослідній сфері (галузях конституційного, міжнародного права, теорії держави і права, історії політичних і правових вчень, політології) для подальшого опанування питань, пов’язаних з функціонуванням сучасної держави і розвитком державності в цілому;

в законотворчій діяльності, з метою визначення та уточнення правового статусу держави, народу та нації в сучасних історичних умовах, їх суверенних прав в процесі законотворення;

у роботі органів виконавчої влади в процесі реалізації суверенних прав народу, нації та держави;

для написання і викладання учбових курсів у вузах, у процесі підготовки і навчання кадрів державних службовців, правознавців, політологів;

при аналізі політико-правової ситуації в Україні, прогнозуванні перспектив подальшого розвитку Української держави.

^ Апробація результатів дисертації відбувалась в процесі обговорення концепції, основних положень та висновків дисертації на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків). Окремі аспекти дослідження були оприлюднені шляхом опублікування тез і участі в роботі науково-практичних конференцій, зокрема, на ХІ історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (м. Суми, 2004 р.).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

^ Структура й обсяг дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом даного дослідження, їхня різноманітність зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаних джерел включає 215 найменувань (17 сторінок).

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ
Узагальнення результатів дослідження дає можливість зробити низку висновків і пропозицій, що мають відповідне теоретичне й практичне значення.

Ідея суверенітету діахронно розгортається за схемою „суверенітет держави” – „суверенітет народу” – „суверенітет нації”. Ці три уособлення суверенітету, разом з тим, в сучасних умовах розвиваються синхронно, взаємообумовлюючи та взаємостримуючи одне одного.

Поняття „суверенітет” слід застосовувати саме в цьому контексті, тобто як характеристику верховної влади держави, народу чи нації. Його використання в іншому сенсі (наприклад, в літературі досить часто згадується про суверенітет особи, економічний, фінансовий, законодавчий суверенітет тощо) фактично призводить до його девальвації. Він позбавляється своєї визначеності, чіткості, у зв’язку з чим втрачає свою політико-правову цінність. Юридична наука має інші загальновизнані терміни для визначення вказаних вище феноменів. Наприклад, замість суверенітету особи слід говорити про її права та свободи, замість суверенності адміністративно-територіальних одиниць мова повинна йти про місцеве самоврядування тощо. Категорія ж „суверенітет” має пов’язуватись виключно з державою, народом та нацією, вживатись в якості визначальної характеристики саме цих суб’єктів.

Суверенітет держави є генетично першим у вказаній тріаді. Ідея суверенітету народу виникла як антитеза абсолютній владі монарха. В її основі – протиставлення правителя та підвладних. Ідея суверенітету нації є соціально-примірювальною, вона об’єднує можновладців та народ в єдине ціле. В сучасних умовах суверенітет держави є вторинним, похідним від суверенітету народу (нації).

Від суверенітету нації як політичного утворення, що об’єднує представників всіх національностей, котрі проживають на відповідній території та утворюють єдиний організм, слід відрізняти поняття „національний суверенітет”, яке окреслює рівень самостійності певної національності у збереженні власної ідентичності.

Історичні умови виникнення ідеї державного суверенітету наклали свій відбиток на його сприйняття як явища абсолютного, нічим не обмеженого. Проте, з часом відбувається поступова юридизація суверенітету. Держава, яка набуває ознак і властивостей юридичної особи, характеризується не лише наявністю владних повноважень, але й обов’язками та відповідальністю у відповідності з національним законодавством та міжнародним правом. Але від цього суверенітет держави не зникає та не обмежується, а набуває більш об’ємної, правової форми та юридичного змісту.

Суверенітет держави не слід розглядати як невід’ємну ознаку держави, оскільки історично держава виникла не як суверенна. Державний суверенітет – це історично обумовлена політико-юридична властивість сучасної держави, що відображає її верховенство і рівень її самостійності у вирішенні внутрішніх питань та у взаємовідносинах з іншими державами і міжнародними організаціями (корпораціями). Під сучасною державою тут розуміється той тип держави, що утворився внаслідок Вестфальської угоди у XVII столітті та (з деякими модифікаціями) зберігається до наших часів.

Форма правління; - ступінь децентралізації та деконцентрації державної влади; - форма державного устрою; - принцип верховенства права; - розвиток міжнародного права; - утвердження міжнародних стандартів прав людини; - поглиблення загальносвітових процесів глобалізації розглядаються як основні чинники, що спричиняють зміну розуміння та практичної реалізації концепції державного суверенітету в сучасному світі.

Прогнозується, що глобалізація сучасного світу призведе до суттєвих змін політичної карти планети, але не усуне державу від виконання дуже важливих функцій. Держава і надалі залишатиметься основним суб’єктом глобальної та внутрішньої політики, а державний суверенітет збереже своє значення в нових історичних умовах.

Суверенітет – це не саме право, а певна властивість держави, народу чи нації, яка є умовою, підставою виникнення відповідних прав. Існує безпосередній зв’язок між юридичною категорією „правосуб’єктність”, під якою розуміється здатність бути суб’єктом права, та політико-правовою категорією „суверенність”. Стосовно таких специфічних суб’єктів права, як народ, нація та держава можна сказати, що уособленням їхньої правосуб’єктності є саме суверенітет.

З попереднього положення слід зробити висновок про невідчужуваність суверенітету. Передати, делегувати можна права, а не саму здатність їх мати чи реалізовувати. Тому, наприклад, насильницький захват певної держави або введення певних обмежень відносно неї не позбавляє її суверенітету (в сенсі її правосуб’єктності). Міжнародне право повинно мати відповідні механізми, котрі забезпечують відновлення суверенних прав, що обумовлені правосуб’єктністю держави.

Необхідно розрізняти такі поняття, як „суб’єктивне право” та „суверенне право”. Ці поняття є дуже близькими за змістом, але, разом з тим, вони є цілком самостійними категоріями. Суб’єктивне право – це певна юридично закріплена та гарантована можливість поведінки, що належить тій чи іншій особі. Суб’єктивні права мають всі суб’єкти права. Одне й те ж саме суб’єктивне право може належати одночасно багатьом суб’єктам. Суверенне право – це право верховне, виключне, що належить відповідному суб’єкту і не належить нікому іншому. В окремих випадках суверенні права можуть делегуватися іншим суб’єктам, але їх носій зберігає стосовно них верховенство.

Суверенними правами народу є: право визначати і змінювати конституційний лад, право на законні форми протесту, право змінювати територію власної держави, право на володіння, користування і розпорядження національним багатством, право формування складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Для реального гарантування права народу визначати і змінювати конституційний лад необхідно, щоб Конституція та деякі інші конституційні закони (наприклад, закони про вибори народних депутатів та президента) перед їх підписанням Президентом України виносились на всенародне обговорення, оскільки народ самостійно повинен визначати базові підвалини свого політико-правового існування.

Суверенними правами нації є право нації на самовизначення та право на збереження та розвиток національної мови. Ці права є базовими, на основі яких розвиваються інші права. Перше право відображає рівень самостійності нації, її потенційну та фактичну суб’єктність, яку вона може реалізувати як шляхом створення суверенної держави, так і у формі регіональної або культурно-національної автономії. Саме в тому, яким чином намагається реалізувати нація це право, яке місце в цьому процесі займають права і свободи людини, проявляється рівень її політичної і правової зрілості. Друге право визначає національну самобутність та є основою національної культури, уособленням національного менталітету. Визначення статусу національної мови є також досить важливим політичним питанням, оскільки воно тягне за собою безліч проблем (мова законодавства та діловодства, доступність освіти, реалізація права на отримання достовірної інформації про події та процеси, що відбуваються в державі та світі, відчуття захищеності і причетності окремих націй до державотворення тощо)

До суверенних прав держави слід віднести: право законотворчості, право визначати правовий статус особи, право збору податків, право формування державного бюджету, право державної власності, право на зовнішньоекономічну діяльність, право застосування примусу, право забезпечення національної безпеки, право формування і розвитку загальнодержавної ідеології, право на інформацію.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
^ Список літератури



Amoore L. e. a. Overturning “Globalization” //New Political Economy. – 1997. – No.2. – P.179.

Cobben A. The Nation-State and National Self-determination. – N.Y., 1970. – 170p.

Conditions of World Order. Ed. By S. Hoffman. – Boston, 1968. – 74p.

Deutch R. The Analysis of International Relations. – N.Y., 1968. – 340p.

Friedman W. Legal Theory. – London, 1967. – 617p.

Glynn P. The age of Balkanization //Commentary. Vol. 96. – 1993. - №1. - P.21.

Golay J. The Founding of the Federal Republic of Germany. – Chicago: University of Chicago Press, 1958. – 212p.

Haas E. The Uniting Europe: Political, Social, and Economic Forces. – Stanford CA: Stanford University Press, 1968. – 370p.

Held D. e. a. Global Transformations. Politics, Economics and Culture. – Cambridge, 2000. – 37p.

Kegley Ch. and Wittkopf E. World Politics. Trend and Transition. – N.Y., 1999. – 274p.

Kelsen H. The Law of United Nations. – London, 1952. – 96p.

Klafkovski A. Pravo miedzunarodowe publiczne. Warszawa, 1964. — 128p.

Krasner S. Sovereignty //Foreign Policy. — 2001. — February. — P. 48.

Layne Ch. Rethinking American Grand Strategy. Hegemony or Balance of Power in the Twenty-First Century? //World Policy Journal. – Summer 1998. – P.12.

Mancini P. Della nazionalita come fondamento del diritto delle genti. – Torino, 1851. – 64p.

Maynes Ch. W. America’s Fading Commitments //World Policy Journal. Summer 1999. – P.18.

Mill J.S. On Liberty. – Chicago: Gateway Edition, 1958. – 54p.

Ohmae K. The Borderless World. – L., 1990. – 112p.

Peres de Couelyar. A new conception of state influence //World Policy Journal. – Summer 1999. – P.1.

Reinecke W. Global Public Policy //Foreign Affairs. November-December 1997. – P.137.

Rieff D. A New Age of Liberal Imperialism? //World Policy Journal. – Summer 1999. – P.3.

Rieff D. A Second American Century? The Paradoxes of Power //World Policy Journal. Winter 1999/2000. – P.11.

Rosenau J. Along the Domestic-Foreign Frontier: Exploring Governance in a Turbulent World. – Cambridge, 1997. – 192p.

Sandel M. Democracy’s Discontent. – Cambridge, 1996. – 94p.

Sassen S. Losing Control? Sovereignty in an Age of Globalization. - N.Y., 1996. — 116p.

Willoughby. The fundamental concepts of public law. 1924. — 143p.

Абдульдін Бассам Саїд. Глобалізація і проблема відсталості у постбіполярному світі. - Автореф. дис. ... канд.. політ. наук. – К., 2001. – 18с.

Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. //Збірник нормативних актів з конституційного права України. вип..1. – Х., 1997. – С 64.

Александренко Г.В. Буржуазный федерализм. (Критич. анализ буржуазных федераций и буржуазных теорий федерализма). – Киев, Изд-во Акад.. наук УССР, 1962. – 355с.

Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. (Курс лекций). Учеб. пособие. Вып.2. – Свердловск, 1964. – 226с.

Аржанов М.А. Государство и право в их соотношении. – М., Изд-во Акад. наук СССР, 1960. – 287с.

Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М. Изд-во „БЕК”, 1998. – 516с..

Беліцер Н. В. Сучасні уявлення про право націй на самовизначення у контексті політичного майбутнього посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи //Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-американського Бюро захисту прав людини: Вип. 10. — Київ-Харків, 1994. - С. 41.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования. — М., 1999. - 956с.

Берлін І. Чотири есе про свободу. – К.: Основи, 1994. – 272с.

Блавацкий С. Дилемма глобализации и государственного суверенитета //Зеркало недели. – 2002. - №1 (12 января). – С.4.

Боден Ж. Шесть трактатов о республике //История политических и правовых учений. – М., 1995. – С. 180.

Бойцов В.Я. Система субъектов советского государственного права. Уфа, Башкнигоиздат. 1972. – 160с.

Бромлей Ю.В., Подольный Р.Г. Человечество – это народы. – М.: Мысль, 1990. – 391,[1]с.

Быховский Б.Э. Шопенгауэр. – М.: Мысль, 1975. – 206с.

Власть. Очерки современной политической философии Запада. /Отв. ред. В.В. Мшвениерадзе; АН СССР, Ин-т философии. – М.: Наука, 1989. – 326с.

Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года //Права человека. Основные международные документы. – М.: Международные отношения, 1989. – С. 134-142.

Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524с.

Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества./Пер. и примеч. А.В. Михайлова; [АН СССР] – М.: Наука, 1977. – 703с.

Гитлер А. Моя борьба. – Ашхабад, 1992. – С. 325.

Гладышев В. Испанский опыт решения национального вопроса //Россия ХХI. – 1993. - №9-10. – С. 57-58.

Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского. Предисл. и ред. А. Ческиса [М.], Соцэкгиз, „Образцовая” тип., 1936. – 503с.

Градовский А.Д. Национальный вопрос в истории и литературе /Изд. Д.Е. Кожанчикова. – СПб.: Тип. и лит. А.Траншеля, 1873. – VI, 309с.

Гроций, Гуго. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права. – М.: Ладомир, 1994. – 868с.

Гусейнов Латіф Гусейн огли. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини. - Автореф. дис. ... доктор юрид. наук. – К., 2000. – 26с.

Данилів В.Ю. Солідарність і солідаризм. – К.: Видавничий дім „КМ Academia”, 2000. – 150с.

Декларация о недопустимости вмешательства во внутренние дела государств, об ограждении их независимости и суверенитета, принятая 21.12.1965 Резолюцией 2131 (XX) на 20-ой сессии Генеральной Ассамблеи ООН. //Организация обьединенных наций: Сб. документов. – М., 1981. – С. 451-454.

Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций от 24 октября 1970 года //Действующее международное право. Т. 1.- М.: Московский независимый институт международного права, 1996. - С. 65 – 73.

Декларация о соблюдении суверенитета, территориальной целостности и неприкосновенности границ государств-участников Содружества Независимых Государств (Москва, 15 апреля 1994 года) //Действующее международное право: В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – Том1. – М., 1999. – С. 196-197.

Декларация принципов, регулирующих отношения между государствами-членами СВМДА (Алма-Ата, 14 сентября 1999 года) //Дипломатический вестник. - 1999. - №11. - С. 8 – 12.

Декларація прав національностей від 1 листопада 1991 року. //Збірник нормативних актів з конституційного права України. вип..1. – Х., 1997. – С. 139-141.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. //Збірник нормативних актів з конституційного права України. вип..1. – Х., 1997. – С. 64.

Демократизация советского общества и государственно-правовые аспекты национальных отношений в СССР (Круглый стол) //Советское государство и право. – 1989. - №2. – С. 18-33.

Договір про Союз Суверенних Держав від 23 липня 1991 року //Голос України. – 1991. - №159 (17 серпня).

Дюги. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства. Лекции, чит. въ 1908г…Пер. Я.Ященко. Съ пред…А.С.Плекстьева. – М., изд. Н.А.Клочкова, 1909. – 148с.

Евгеньев В.В. Правосубъектность, суверенитет и невмешательство //Советское государство и право. – 1955. - №2. – С. 75-84.

Еллинек Г. Общее учение о государстве. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 752с.

Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты. – М.: Юристъ, 2002. – 365с.

Загальна теорія держави і права /За редакцією В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320с.

Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе (Хельсинки, 1 августа 1975 года) //Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Вып. ХХХI. – М., 1977. – С. 544-589.

Закон України „Про виключну (морську) економічну зону України” //Відомості Верховної Ради. — 1995. — № 21. — Ст. 152.

Закон України „Про громадянство України” //Офіційний вісник України. – 2001. - №9. – Ст.342.

Закон України „Про державну таємницю” //Відомості Верх. Ради України. – 1994. – №16. – Ст.93.

Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” //Відомості Верховної Ради. – 1991. - №29. - Ст. 377.

Закон України „Про національні меншини в Україні” //Відомості Верховної Ради. – 1992. - №36. - Ст.529.

Закон України „Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року //Відомості Верховної Ради. – 1999. - № 31. - Ст.254.

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» //Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 20. — Ст. 99.

Иноземцев В.Л. Пределы «догоняющего развития». – М., 2000. – С. 63-66.

Исаев И.А. Метафизика власти и закона: У истоков политико-правового сознания. – М.: Юристъ, 1998. – 256с.

Каныгин Ю.М. Основы когнитивного обществоведения. – К., 1993. – С. 163.

Карева Ю.В. Гражданско-правовой статус публичных образований //Юрист. – 2003. - №5. – С. 20-29.

Касьян Н.Ф. Консенсус в современных международных отношениях: международно-правовые вопросы. – М.: Междунар. отношения, 1983. – 118с.

Кессиди Ф.Х. Глобализация и культурная идентичность //Вопросы философии. – 2003. - №1. – С. 76-79.

Кистяковский Б.А. Государство правовое и социалистическое //Вопросы философии. – 1990. - №6. – С. 141-159.

Кленнер Г. От права природы к природе права. – М.: Изд-во Прогресс, 1988. – 320с.

Ковальова О.О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 338с.

Козюбра М. Принцип верховенства права у конституційному правосудді //Закон і бізнес. – 2000. - №17. – С.10.

Кокошкин Ф.Ф. Русское государственное право. Т.2. – СПб., 1908. – 155с.

Колісник В. Національний суверенітет та право нації на самовизначення //Вісник Академії правових наук України. – 2001. - №1. – С. 33-39.

Колпаков В. Адміністративна юрисдикція: парадигма поняття //Юридична Україна. – 2003. - №7. – С. 32-34.

Конвенция Организации Объединенных Наций по морскому праву 1982 года. //Действующее международное право: В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – Том 1. – М., 1999. – С. 772-775.

Конончук М.У. Діяльність державної митниці Донбасу по зміцненню національного суверенітету України 1991-1997 рр. (на матеріалах Донецької і Луганської областей). – Автореф. дис. ... канд.. істор. наук. – Донецьк, 2000. – 18с.

Конституции буржуазных государств: [Учеб. пособие для вузов по спец. „Правоведение”. Сборник /Сост. В.В.Маклаков]. – М.: Юрид. лит., 1982. – 408с.

Конституции государств американского континента. Пер. под. ред. д-ра юрид. наук проф. Г.С. Гурвича. М., Изд. иностр. лит. – Т.3. 1959. – 470с.

Конституції нових держав Європи та Азії. – Київ: УПФ, 1996. – С. 516.

Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 /Відповідальний редактор канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. - К.: Юрінком Інтер, 2001.-Кн.1.-512с.

Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 /Відповідальний редактор канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. - К.: Юрінком Інтер, 2001.-Кн.2.-504с.

Конституція України від 28 червня 1996 року //Відомості Верховної Ради. – 1996. - №30. – Ст.141.

Конституція України: Науково-практичний коментар /В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво „Право”; К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 808с.

Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 430с.

Кравчук С.С. Государственно-правовые отношения в советском социалистическом государстве //Советское государство и право. – 1956. - №10. – С.101-105.

Кремень Т.В. Державний суверенітет у добу глобалізації //Політика і час. – 2003. - №10. – С. 36-40.

Кудас И.Б. Меры укрепления доверия как институт права международной безопасности //Проблеми законності.: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 1998. – Вип. 35. – С. 33-40.

Лазарев Б. М. Федерация или конфедерация? - В кн.: Новый союзный договор: поиски решений. М., 1990. – 128с.

Латвия: без права на родной язык //Событие. – 2004. - №18 (29 апреля- 5 мая). – С. 5.

Лебединец О.Н. Гражданская правосубъектность (сущность, значение, содержание и элементы) //Юрист. – 2003. - №9. – С.3-6.

Левин И.Д. Сув