Реферат: Рефор м а системи пенсійного с т рахування

РЕФОРМА СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ

Проблеми

Україна відстає від країн пострадянського простору у проведенні пенсійної реформи і створенні адекватної ринковим умовам системи соціального захисту громадян, які втратили працездатність. З початку пенсійної реформи в 2004 р. більшість проблем в Україні залишаються невирішеними:


– низький розмір пенсій переважної більшості пенсіонерів і нерівніумови пенсійного забезпечення. Пенсія 55 % пенсіонерів не перевищує 800 грн, а їх частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій складає усього 38 %. Разом з тим 12 % пенсіонерів з порівняно високими пенсіями (понад 1500 грн) одержують

28 % від загального обсягу місячних видатків на виплату пенсій. Тільки 3,2 тис. пенсіонерів одержують дійсно високі пенсії (понад 10000 грн), з них третину складають особи, які мають видатні заслуги перед Батьківщиною (Герої України);


– пенсійні видатки зростають випереджальними темпами порівняно з можливостями економіки щодо їх забезпечення: питома вага пенсійних видатків у ВВП в Україні одна з найвищих у світі й має тенденцію до збільшення (у 2004-2007 рр. – 12-14 %, у 2008 р. – 15,8 % ВВП). У кризовому 2009 р. цей показник досяг 18,0 % ВВП, при цьому трансферти з держбюджету склали майже 40 % доходів Пенсійного фонду. Високі пенсійні зобов'язання відволікають ресурси економіки від цілей розвитку, ставлять під загрозу виконання державою своїх функцій.


В основі згаданих вище проблем є такі ключові причини:


– численні пенсійні пільги за професійною й соціальною ознаками ставлять під сумнів справедливість пенсійної системи й знижують стимули участі у ній;


– низький рівень залучення населення до пенсійного страхування – внески сплачують тільки ¾ зайнятих або понад половину населення працездатного віку. На 10 платників внесків припадає 9 пенсіонерів. Внаслідок високого рівня тінізації зайнятості й доходів майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із зарплати, яка не перевищує мінімальну;


– недостатня диверсифікованість механізмів пенсійного забезпечення. В Україні повною мірою функціонує лише солідарний рівень пенсійного страхування, тоді як впровадження II рівня (обов'язкової накопичувальної системи) постійно відкладається, розвиток добровільного пенсійного забезпечення обмежується нерозвиненістю фондового ринку, низьким рівнем доходів і недовірою населення до фінансових інститутів;


– пенсійний вік жінок на 5 років нижчий, ніж у чоловіків, що є однією з причин низького розміру їх пенсій, а також суперечить гендерній рівності в трудових і соціальних правах.


Мета та завдання


Метою реформи пенсійної системи є посилення соціального захисту осіб, які втратили працездатність, забезпечення гідного рівня їх життя в результаті стійкого розвитку пенсійної системи на засадах збалансованості інтересів пенсіонерів та громадян, які працюють.


Для цього необхідно вирішити такі завдання:

– стабілізувати солідарну пенсійну систему;


– запровадити загальнообов'язкове накопичувальне й розвивати добровільне накопичувальне пенсійне страхування;


– поліпшити адміністрування пенсійної системи.


Необхідні кроки


Для стабілізації солідарної пенсійної системи необхідно:

– підвищити мінімальну тривалість страхового стажу для одержання пенсії за віком з поточних 5 до 15 років;


– стимулювати більш пізній вихід на пенсію шляхом підвищення нормативної тривалості стажу з 20/25 років до 30/35 років з одночасним збільшенням коефіцієнта обліку кожного року наднормативного стажу або кожного року відстрочення виходу на пенсію;


– звільнити солідарну систему від невластивих для неї видатків (зокрема на фінансування дострокових та пільгових пенсій);


– обмежити максимальний розмір пенсій, що виплачуються з солідарної системи й/або за рахунок коштів державного бюджету;


– здійснювати виплату пенсій за віком для всіх пенсіонерів, які працюють, у розмірах, визначених Законом про обов'язкове пенсійне страхування;


– поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;


– визначити умови участі самозайнятих осіб у пенсійному страхуванні, відокремити внесок на соціальне страхування від єдиного податку;


– створити рівні умови індексації пенсій незалежно від закону, за яким призначена пенсія;


– скоротити пільги щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків;


– вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків (поступово, з кроком по 6 місяців щороку протягом 10 років).


Для введення й розвитку накопичувальних складових пенсійної системи необхідно:


– уточнення умов запровадження II рівня (у т.ч. розмір внеску, оцінювання величини одного року стажу в солідарній системі для учасників дворівневої системи тощо);


– наближення пенсійного віку до європейських стандартів (65 років) для учасників

II-го рівня пенсійної системи;


– передання Пенсійному фонду України функцій збору й адміністрування коштів II

рівняпенсійноїсистеми, ведення системи єдиних пенсійних рахунків;

– забезпечення можливості залучення приватних компаній для управління активами й спрямування внесків II рівня до недержавних пенсійних фондів за бажанням і вибором застрахованих осіб;


– забезпечення виплат дострокових або підвищених пенсій для особливих категорій професій, пов’язаних із шкідливими або особливими умовами праці, за рахунок запровадження корпоративних (професійних) пенсійних схем;


– диверсифікація схем приватного недержавного пенсійного страхування.


Для поліпшення адміністрування пенсійної системи необхідними є:


– запровадження єдиного соціального внеску;


– удосконалення регулювання діяльності накопичувальних пенсійних фондів, у т.ч.

перехід до пруденційного нагляду на основі оцінки й аналізу ризиків;


– забезпечення регулярної звітності фондів обов'язкового соціального страхування; регулярне інформування громадян про їхні права щодо виплат зі страхових фондів.


Етапи реформи


I етап (до кінця 2010 р.):


– запровадження фіксованого розміру пенсійного внеску для суб'єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування;


– розробка системи інформування громадян про страховий стаж і коефіцієнт заробітної плати;


– обмеження максимальних пенсій;


– уточнення умов запровадження II рівня пенсійної системи, здійснення організаційно-підготовчої роботи.


^ II етап (до кінця 2012 р.):


– створення стимулів для пізнішого виходу на пенсію й збільшення мінімальної тривалості страхового стажу для одержання пенсії за віком;


– удосконалення порядку призначення й індексації пенсій;


– скасування необґрунтованих пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків;


– початок поступового вирівнювання пенсійного віку жінок і чоловіків;


– запровадження єдиного соціального внеску;


– поступовий перерозподіл ставки внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;


– підвищення ефективності нагляду за накопичувальними пенсійними фондами;


– запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;


– запровадження обов'язкових корпоративних пенсійних схем для фінансування дострокових і спеціальних пенсій для особливих категорій професій, пов’язаних з ризиком для життя.


^ III етап (до кінця 2014 р.):


– завершення переходу до сплати внесків на пенсійне страхування у повному обсязі всіма категоріями платників;

– створення механізмів розвитку недержавного пенсійного страхування;

– напрацювання механізмів пруденційного нагляду за діяльністю накопичувального пенсійного фонду;


– диверсифікованість схем приватного пенсійного страхування, його економічне стимулювання, запровадження програм спільного інвестування тощо.


Індикатори успіху:


– коефіцієнт заміщення (співвідношення середніх розмірів пенсій і зарплат) – не менше 45 %, у т.ч. із солідарної системи – 40 %;


– співвідношення середніх розмірів пенсій жінок і чоловіків – не нижче 75 %;


– ставка відрахувань на пенсійне страхування – не більше 35%;


–співвідношенняобсягу пенсійнихвидатків таВВП – не більше 12 %до 2014 р.