Реферат: Державних організацій. 20

ЗМІСТ.

ВСТУП. 3

І. Утворення держави в первіснообщинному ладі. Суспільна влада. 5

2. Виникнення держави. 12

3.Основні ознаки держави 17

4. Механізм держави як система державних організацій. 20

5.Ппоняття і структура державного апарату. 23

6. Державна влада та форми державної діяльності. 27

7.Державна влада в Україні. 29

8. Державна податкова адміністрація України як механізм держави 32

ВИСНОВОК. 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 35

ВСТУП

Розбудова незалежної демократичної держави обумовлює потребу у формуванні відповідної правової системи, державної влади. Від рівня адекватності національної правової системи існуючим економічним, політичним, соціокультурним умовам життя, а також історичному досвіду українського суспільства залежить ступінь імовірності подолання глибокої кризи в державі.

У найбільш загальному вигляді під правовою системою розуміється уся сукупність правових явищ, які існують у певній країні. До складу правової системи входять: система законодавства, система суб'єктів законотворчої діяльності, комплекс форм і виявів правосвідомості, стан законності у державі. На формування правової системи значно впливає цілий ряд факторів, головним чином соціально-політичного характеру. Так, за часів СРСР у праві України було багато формальних декларативних елементів. Нині ж трапляються у великій кількості елементи, механічно запозичені з тих чи інших іноземних правових систем. Звичайно, у абсолютно чистому вигляді національні правові системи зустрічаються порівняно рідко. Але є недоцільним надмірне перевантаження правової системи України елементами іноземних систем. Практичний висновок з цього положення полягає у тому, що Україна, доцільно використовуючи закордонний досвід, повинна формувати свою правову систему, виходячи з інтересів і потреб насамперед власного суспільства.

Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інституцій, місцевого самоврядування, системи національного права. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну соціальну, правову державу. Основоположними принципами такої держави об'єктивно виступають верховенство Права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина. Саме тому ст. З Конституції України підкреслює, що "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Частина ж перша ст. 8 Основного Закону нашої дер­жави проголошує: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Все зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи

^ 1. Утворення держави у первіснообщинному ладі. Суспільна влада

Першою ступінню родового устрою являється матріархат, коли жінка займала пануюче положення в роду. При умовах більш або менш осідлого способу життя жіноча праця при низькому рівні розвитку виробничих сил являлася постійним джерелом існування (збирання поживних рослин, оброблення сільськогосподарських культур). Крім того жінка була охоронцем домашнього вогнища, виготовляла одежу і домашній посуд, виховувала дітей, чоловіки ж будучи зайняті мисливством, не були постійними жителями стійбищ роду і не гарантували постійного харчування. Встановлення матріархату було зв'язано з введенням екзогаліі, тобто з забороною вступати в шлюб в середині даного колективу. Але цьому передувала заборона статевих зв'язків між батьками і дітьми, а потім вже між братами і сестрами. Виникає сім'я при якій ряд братів, єдиноутробних або більш дальніх ступеней спорідненості, був в спільному шлюбі з певним числом жінок, але тільки не своїх сестер. При такій формі групового шлюбу було невідомо, хто батько дитини, але відомо, хто її мати, тому рахунок рідненості вівся тільки по материнській лінії, і засновником роду і його головою спільна праматір (прабаба, баба). Спадкування майна в роду проводилося по жіночій лінії. При такій формі шлюбу виникає дуальна організація, при якій об'єднуються два зв'язаних між собою роди, які утворюють фрарію, або плем'я. Співродичи повинні були допомагати один одному і сприяти помсті за образу кого-небудь із них інородцем. Ця помста за образу рахувалась обов'язково так як в силу колективного зв'язку, основаного на кровних узах, будь-яка образа і кривда індивіда розцінювалась як образа і кривда всього роду. За вбивство співродича весь рід зобов'язувався кровною помстою.

Кровноспоріднені родові зв'язки розпадаються і замінюються територіальними, сусідськими зв'язками.

Сільська община характеризується співіснуванням колективної і приватної власності: кожна індивідуальна сім'я мала в своїй власності будинок, присадибну ділянку і відокремлене майно, а земля залишалась колективною власністю всієї сільської общини. Кожна сім'я по кількості робітників або по кількості їдоків отримувала від общини земельний наділ, який оброблявся силами цієї сім'ї, і все, що нею утворювалось, ставало її власністю, приватною власністю. Поки, всі члени первісної общини виробляли спільно всі необхідні для них продукти, - була неможлива і приватна власність. Коли ж в общину проник розподіл праці і члени її стали кожний поодинці займатися виробництвом одного якого - небудь продукту і продавати його на ринку, тоді виразником цієї матеріальної відокремленості товаровиробників став інститут приватної власності. І приватна власність, і спадщина - категорії таких суспільних порядків, коли склались вже відокремлені, малі сім'ї (моногамні) і став розвиватися обмін.

Велику роль у виникненні приватної власності зіграла релігія. Вироблена в період первіснообщинного устрою система табу (заборон) була використана спочатку для захисту майна володів, а потім і інших общин. Система табу забороняла користуватися речами тим, кому вони не належали.

Розвиток розподілу праці, обміну і поява приватної власності призводять до майнового розкладу в общині, до розподілу на бідних і багатих.

Важливим фактором, прискорившим розпад первіснообщинного устрою, став третій великий суспільний розподіл праці: поява класу, який займається вже не виробництвом, а тільки обміном продуктів - класу купців.

Таким чином, всередині первіснообщинного устрою виникли глибокі зміни; по-перше, суспільство розкололось на класи; по-друге, були зруйновані кровноспоріднені зв'язки і виникли територіальні зв'язки між членами общини. Виникло суспільство, яке в силу всіх своїх економічних умов життя повинно було розколотися на вільних і рабів, на експлуататорів і експлуатованих, - суспільство, яке не тільки не могло знову примірити ці протилежності, але повинно було все більше загострювати їх. Таке суспільство могло існувати тільки в постійній відкритій боротьбі між цими класами або ж під пануванням третьої сили, яка ж би мовити, стоячи над взаємно борющимися класами, подавляла 'їх відкриті сутички і допускала класову боротьбу саме більше тільки в економічній області, в так званій законній формі. Родовий устрій віджив свій вік. Він був взірваний розподілом праці і його наслідком - розкладом суспільства на класи. Він був замінений державою.

Ф. Енгельс вказує на три ознаки, які відрізняють державу від родової організації. По-перше, розподіл населення по територіальній ознаці, а це означає, що людей з'єднують вже не кровноспоріднені, родові зв'язки, а єдність території на якій вони проживають. По-друге "заснування публічної влади, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням організуючим себе як озброєна сила". Із суспільства виділяється і стає над суспільством спеціальний апарат управління. "Коли з'являється така особлива група людей, яка тільки тим і зайнята, щоб управляти, і яка для управління потребує особливого апарату примусу, підкорення чужої волі насильству - в тюрмах, в особливих загонах людей, війську і ін., - тоді з'являється держава". По-третє, податки - внески громадян на утримання публічної влади.

Специфічні риси і ознаки держави, які відрізняють її від родової організації, виникають не відразу і не одночасно. Довгий час в класовому суспільстві зберігаються установи старого родового устрою, які в кінцевому результаті ліквідуються в результаті упертої і жорстокої боротьби або перетворюються в органи держави. Так в Афінах до реформи Клісфена існували родові підрозділи, у Франкській державі довгий час існували народні зібрання общин і сотен.

При загальних закономірностях виникнення держави є особливості в умовах виникнення і утворення різних держав. Ф. Енгельс в своїй праці "Походження сім'я приватної власності і держава" показує три головні форми, в яких держава, виникає в результаті розпаду родового устрою. Він рахує, що сама чиста, найбільш класична форма мала місце в Афінах, так як держава виникла там безпосередньо і здебільшого із класових антагонізмів, які розвинулись всередині родового суспільства. В Римі процес утворення держави був прискорений боротьбою між родовою аристократією (патриціями) і існуючими поза родовою організацією плебеями. У германських народів, розгромивши Римську імперію, держава виникає як безпосередній результат завоювання великих чужих територій, для панування над якими родовий устрій не дає ніяких засобів.

Потрібно відзначити, що завоювання не зовсім були причиною утворення держави у древніх германців. До завоювання римських провінцій германські племена вже знаходились на стадії розкладу первіснообщинного устрою: у них виникла приватна власність, рабство і майнове розшарування. Вони жили устроєм військової демократії. Дуже важливим елементом цього устрою, який сприяв підвищенню ролі військового начальника і утворенню знаті у германців, була дружина, яка виділялась із загальної маси озброєних общинників. "Військовий вождь, який придбав славу, збирав навколо себе загін жадавших здобичі молодих людей, зобов'язаних йому особистою вартістю, як і він їм. Він утримував їх і давав їм нагороди, встановлював певну ієрархію між ними."

Така організація могла існувати за рахунок постійних війн і розбійних набігів, її ціллю був грабіж. З одної сторони, вона сприяла появі королівської влади, а з іншої - росту майнової нерівності, розкладу первіснообщинного устрою. Завоювання римських провінцій стало поштовхом до розпаду родового устрою і утворення держави.

Однією з закономірностей функціонування держави є її обумовленість певною стадією суспільного розвитку. Відповідно в різних країнах на однотипних стадіях цього розвитку існують споріднені між собою державні інститути. Традиційно розрізняють п'ять основних етапів, через які пройшов розвиток / цивілізації і первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і соціалізм. В марксистський літературі ці етапи було прийнято називати суспільно-економічними формаціями.

В рамках кожної історичної епохи на розвиток держави мають значний вплив особливості розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. (Продуктивні сили - це категорія, яка охоплює власне виробників і знаряддя праці, науково-технічний потенціал, що ними використовується. Виробничі відносини -це категорія, що характеризує відносини між людьми в процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Ці два чинники є визначальними, вони в першу чергу створюють ту об'єктивну основу, на якій розвиваються всі державні інститути.

Держава також тісно пов'язана з політикою, етикою, релігією, філософією, мистецтвом та іншими так званими ідеологічними інститутами суспільства (В марксистській літературі всі ці елементи разом з державою об'єднують терміном "надбудова").

Залежність держави від зазначених вище факторів соціально-економічного розвитку проте не слід абсолютизувати. Вона не має фатального "механічного" характеру. Держава здатна до саморозвитку, а в окремі історичні періоди навіть випереджають загальний розвиток суспільства.

Основну причину розвитку держави згідно діалектичному матеріалізму потрібно шукати в боротьбі протилежностей, які є в кожному явищі. Ця боротьба є змістом процесу розвитку у всіх його стадіях і його рухомою силою. Дуже важливо прослідкувати роль народних мас в історії держави. Хоча держава є знаряддям пануючого в даний історичний момент експлуататорського класу, народні маси здійснюють вплив на її розвиток. Цей вплив здійснюється через класову боротьбу народних мас проти експлуатації і пригнічення. Держава виникла з переходом від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Цей процес спричинила спільна дія багатьох факторів економічного, політичного і соціального та іншого характеру. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники:

економічні - три великих розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява людей, що займались лише обміном);

- поява надлишкового продукту;

- можливість експлуатації чужої праці;

- концентрація засобів праці та запасів товару у окремій сім'ї;

- внутріродова нерівність, поява приватної власності;

- політичні-неможливість існування в нових умовах родоплемінної організації;

- виникнення класів з протилежними інтересами;

- необхідність в органі, здатному забезпечити функціонування суспільства як цілісну систему;

- потреба у сильній владі з відособленим апаратом, що має можливість здійснювати примус;

- соціальні - ліквідація племінного та общинного колективізму;

- поява соціальних протиріч між групами людей;

- ускладнення процесів соціального регулювання;

- упорядкування відносин між людьми, необхідність вирішення спорів, що виникають в результаті індивідуалізації суспільства;

- психологічні - заміна єдиної свідомості свідомістю з почуттям вини;

- розподіл свідомості на права та обов'язки;

- культурні - необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами.

Наряду з загальними передумовами існували особливі, що відображали історичні умови розвитку конкретного додержаного суспільства.

Таким чином, виникнення держави є результатом внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привів до виникнення класів, непримиренних протиріч, необхідності упорядкування суспільних відносин та забезпечення монархії та феодальних відносин. Для них характерні наступі риси: формальне проголошення і закріплення рівноправ'я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності і договорів, невтручання держави в суспільне життя; цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади; зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях; збереження в механізмі держави значних позицій дворянсько-поміщицьких сил; поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи; множинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс з дворянством, демократична республіка в країнах , де буржуазія досягла певного панування); ріст апарату держави розширення сфери впливу та функцій держави; процес зрошування фінансових монополій з державним апаратом; зростання ролі зовнішніх функцій держави, що часто носять експансивний характер.

^ 2. Виникнення держави

Держава є формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цільність і нормальне, стабільне функціонування суспільства, тому її виникнення обумовлено відповідними потребами і змінами його станів, у першу чергу, ускладненням власне соціального життя, якісний стрибок якого виявив неспроможність "первинної демократії" в нових умовах ефективно виявляти, забезпечувати та охороняти суспільні інтереси.

Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність, призначення.

Необхідність виникнення держави здебільш пов'язується з появою у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви (класи), зміною форми і характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними перемінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин відбиває свій підхід до державогенезу - класовий, теологічний, патріархальний, договірний, психологічний, насильницький і т.д.

При класовому розумінні сутності держави як знаряддя, машини класового пригноблення, основною причиною її виникнення висувають відповідно розподіл суспільства на класи, потреби пануючого класу зберегти і закріпити своє становище в суспільстві за рахунок придушення боротьби пригноблених класів за своє визволення від експлуатації. Разом з цим, історія людства надає факти виникнення держав у суспільствах; в яких ще не існували класово-антагоністичні протиріччя

Виникнення держави в кожному окремому суспільстві обумовлювалося своєрідним "набором" цих причин, в свою чергу, залежних від особливостей існування попереднього стану суспільства та його подальшого розвитку (географічних, кліматичних, етнічних, виробничих і т.д.). Крім того, виникнення і формування держави є суспільний процес, який має свою історію та відповідні стадії, етапи становлення.

Доцільно розподілити типічний і нетипічний дсржаво-генез (політогенез), розглядати виникнення держави і соціальне розшарування суспільства на класи, як довготривалі, суперечливі та взаємообумовлюючі процеси (Сурілов О.В.).

Держава виникає виходячи з необхідності, потреби суспільства в збереженні своєї цілісності при його розшаруванні на нерівні за своїми соціальними положеннями верстви, в здійсненні ефективного соціального управління в умовах кількісного збільшення населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв'язків на опосереднені продуктами спеціалізованого виробництва тощо, що є проявом якісного і кількісного ускладнення суспільного життя. Всі ці та інші зміни в стані розвитку суспільства, зрештою, призводять до того, що виникає необхідність у черговому розподілі суспільної праці на матеріальну та ідеологічну, а відповідно - остаточного виділення зі сфери матеріального виробництва прошарку населення, який за своїми костями був би спроможний забезпечити більш чи менш ад'єктивне осмислення закономірностей розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов функціонування.

Цей етап розподілу суспільної праці призводить до розшарування суспільства на два угрупування, верстви, що мали різні джерела виникнення, функції, форми праці, закономірності розвитку. Природно, що угрупування членів суспільства, що були зайняті безпосередньо у матеріальному виробництві, виникали і об'єднувалися на основі єдності матеріально-виробничих і соціальних закономірностей, а ті. що здійснювали управління -відповідно на соціальних і політико-управлінських.

Подальше кількісне збільшення населення, розвиток виробничих сил, утворення спільності більш високого порядку ніж община та обумовлене цими процесами зростання конфліктних ситуацій - зіткнення інтересів не тільки між членами общини але й між общинами призводять до того, що охоронна діяльність із безпосередньо суспільної перетворюється у професійну. Для виконання охоронних функцій в общинах і племенах установлюються відповідні посади, що постають як початки державної влади.

Завершення розкладу організації суспільної влади родового ладу і утворення власне держави пов'язано зі встановленням публічної влади, що є її суттєвою ознакою. Якщо армія і флот, як первинна форма публічної влади, існували у вигляді озброєної сили пануючого класу, що безпосередньо співпадала з ним і тому протистояла тільки більшості населення, то створення поліції є наступним етапом відчуження держави від суспільства. Держава виступає вже як озброєна влада, що відокремлена і стоїть не тільки над більшістю населення, але й над кожним окремим членом пануючого класу.

Публічна влада не співпадає повністю з державою - це особливим чином організована влада фізичного примусу у вигляді армії, флоту, поліції, тюрем тощо.

Особливість місця, функції і значення держави і суспільства знаходиться у прямій залежності від якісних і кількісних характеристик рівня розвитку суспільних протиріч:

а) ступеню загострення протиріч між верствами населення, індивідами, всередині суспільства:

б) збільшення територій і населення у державах, що зіткаються.

Це призводить до того, що слаборозвинута в суспільствах з незначними внутрішніми та зовнішніми протиріччям публічна влада в разі їх зростання, набуває все більшого значення як в державі, так і суспільстві.

Особливість місця і ролі публічної влади в державі і суспільстві визначаються її матеріальністю, що якісно відрізняє її від ідеологічної сили держави, яку у значній мірі формує чиновництво. Але і матеріальність публічної влади держави певного роду, бо крім неї держава володіє і іншою матеріальною владою - економічною.

Ця диференціація матеріальної сили держави зумовлена тим, що саме матеріальне життя суспільства поділяється на виробництво: матеріальних умов життя людини і відтворення безпосередньо • людини як біологічної істоти. Звідси витікають єдність і відміни матеріальної сили держави, її форм, призначення, засобів, що нею використовуються. В соціальній сфері матеріальним носієм суспільних відносин є біологічне тіло індивідів, тому й специфіка публічної влади відбивається у формах і засобах впливу на нього (за допомогою зброї, інших засобів фізичного впливу), тоді як в економічній сфері держава використовує такі засоби як податки, ціни тощо.

Виникнення писемності дає можливість чиновництву надавати своїм велінням, рішенням письмову форму, за допомогою якої робити ці рішення загальновідомими всім членам суспільства, забезпечувати їх сталість у часі. Саме веління держави у формі письмових законів і тією ідеологічною владою, яка була у змозі за допомогою матеріальної сили об'єднати суспільство в єдине ціле, забезпечити його стале функціонування.

Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства призвело до відділення права у формі письмових законів від безпосередньо матеріального життя суспільства, його самостійного розвитку як законодавства, до перетворення звичаєвого права у загальнообов'язкове, здійснення якого забезпечувалося методами фізичного та економічного впливу.

^ Держава і право за своєю сутністю - дві відносно незалежні, але взаємодіючі сили суспільства, які відчужені від останнього і панують над ним за допомогою матеріальної сили - публічної влади.

Відчуження держави, права у формі законів, публічної влади означають в плані суспільного розподілу праці не тільки відокремлення, але й панування чиновників, юристів, поліцейських, військових. Та це панування лише часткове, тому що у дійсності матеріальна сфера життя суспільства (соціальна і економічна), зрештою, обумовлює як зміст, так і форми діяльності цих прошарків.

суспільства, підкорення її загальним закономірностям розвитку останнього, хоча їхня роль у проведенні реальної політики ніяк не може бути звуженою.

В цьому плані виникнення і розвиток апарату державного управління, законів, публічної влади зумовлений потребами розвитку самого суспільства, а саме - потребами в сталості функціонування і розвитку його як цілого.

^ 3. Основні ознаки держави

Значний час у юридичній науці панували уявлення про державу, що походили від ідеї класового устрою суспільства, в світлі якої вона розглядалася, як знаряддя, машина для придушення одного класу іншим.

Але говорити, що ці визначення сутності держави, які вважалися класичними і повинні були сприйматися без будь-яких сумнівів, було б невірно. За найдавніх часів розрізнялись дві функції держави - забезпечення блага і здійснення організованого примусу. Панування в політичній уяві тієї чи іншої з них обумовлювалось конкретними історичними обставинами розвитку суспільства. На стадії розвитку капіталізму, коли суспільство мало яскраво виражену класову структуру, коли в ньому існували антагоністичні класові протиріччя, сформувалось вчення про класову боротьбу як суті уявлень про державу і право.

За таких умов воно було історично виправданим. Але навряд чи це вчення може бути основою для дослідження і конструювання сучасної держави і права, коли в суспільстві сформувались нові умови.

А саме:

а) у суспільстві немає чітко визначених класів, а існує складна і розгалужена соціальна структура;

б) соціальні протиріччя вже не є антагоністичними, а тому організоване державою насилля по відношенню до великих соціальних груп втрачає свою актуальність;

в) рівень матеріального розвитку суспільства дозволяє забезпечити вже не меншості, а більшості населення рівень життя, що відповідає сучасним уявленням про людську гідність.

Разом з цим, відмова від теорії класового насильства як панівної теорії сутності держави і права однозначно не визнає вибір в тій же якості будь-якого іншого вчення. Для цього потрібний аналіз історичних умов, що складалися, тенденцій і динаміки їх розвитку.

Сучасний період розвитку людства характеризується тим, що його метою є розвиток людини, забезпечення умови життя, прав і свобод. Дійсність просякнута ідеями гуманізму, пріоритету загальнолюдських цінностей.

Все це знаходить своє відображення у сучасних державах найбільш розвинутих країн - правових, демократичних, соціально-орієнтованих.

Держава є організацією, яка певним чином відокремлена, інститутиризована у вигляді механізму держави (державної системи), мас власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби і інтереси. Тому вивчення характеристик держави повинно і здійснюватись як з точки зору єдності держави і суспільства, так і їх відокремлення. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності та призначення держави є тлумачення держави як особливої форми організації суспільства, форми, яка є його внутрішньою організацією, структурою соціальних відносин, засобом їх упорядкування і забезпечення безперешкодного існування, а в зовнішньому аспекті об'єднує суспільство у вигляді території, фізичних осіб - громадян та їх об'єднань, державних посадових осіб та органів, законів та інших правових документів.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:

1) всеохоплююча організація - об'єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відбиває та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

2) територіальна організація - об'єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

3) єдина організація, що об'єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;

4) офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

5) універсальна організація, бо об'єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

6) верховна організація - є вищим за значенням та силою об'єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

7) централізована організація - внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

Незважаючи на те, що держава є формою організації загального інтересу, тобто інтересів всіх членів суспільства, вона не об'єднує їх абсолютно в усіх сферах, сторонах їх життя. Поряд з загальносуспільним інтересом існують інтереси особливі та індивідуальні, які відбиваються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними об'єднаннями, угрупуваннями чи особисто індивідом. Держава не повинна сама втручатися в сферу цих інтересів, але вона покликана забезпечити їх незалежність, гарантувати і зберігати від втручання з боку інших соціальних суб'єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявність гарантованих державою сфер їх життя є важливою ознакою цивілізованості держави і громадського суспільства.

Особливості держави як організації всього суспільства накладають свій відбиток на форми, процеси об'єднання громадян, упорядкування їх суспільного життя, забезпечення нормальних умов існування та розвитку, що здійснюються за допомогою механізму держави - сукупності державних організацій (органів державної влади і управління, державних підприємств і установ), які концентрують, зосереджують, спрямовують зусилля громадян на здійснення загальносуспільних справ.

^ 4. Механізм держави як система державних організацій

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.

Механізм держави — це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійснюється її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави) наділяється владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Державні підприємства і установи — це організації, що під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язаної із створенням матеріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (державні установи). Про державні підприємства і установи як складові частини системи державних організацій слід сказати, що вони являють собою організовані державою трудові колективи робітників і службовців на чолі з призначеним і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Для державних установ типовою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектуванні, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.

Слід мати на увазі, що державні підприємства і установи не можуть вважатися державними органами, вони не є носіями державної влади. Вони відрізняються від державних органів тільки їм властивою організаційною структурою, характером повноважень. До того ж адміністрація підприємств і установ здійснює управлінські функції виключно в сфері своєї діяльності, у рамках даного підприємства чи установи.

Державні підприємства і установи як різновид державних організацій не можна ототожнювати з органами держави, в той же час їх не можна й протиставляти, тому що державний апарат в процесі здійснення державного керівництва, забезпечує практичну реалізацію функцій держави саме завдяки діяльності підприємств і установ, якими він керує. Для кращого розуміння сутності державних підприємств і установ потрібно проаналізувати чинне законодавство, що регулює різні аспекти їх створення і діяльності. Так, згідно з Законом "Про підприємництво в Україні" вони є основною організаційною ланкою народного господарства. Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має самостійний баланс та права юридичної особи для здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності. Підприємства мають право здійснювати будь-які види господарської діяльності, не заборонені законодавством України, якщо вони відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Відповідно до форм власності, встановлених Законом "Про власність", до механізму держави в Україні у повному обсязі відносяться лише державні підприємства, які діють на основі загальнодержавної власності. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевими, територіальними та іншими принципами.

Тлумачення механізму держави як системи всіх державних організацій, що здійснюють не тільки управління суспільними справами, але і забезпечують життєдіяльність всього суспільства, переносить акцент з політичного характеру діяльності держави на її соціальну спрямованість, де політика є важливим, але не єдиним аспектом цієї діяльності. Такий підхід до визначення держави закріплений у Конституції України, де в статті 1 сказано, що "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Держава діє лише в тих сферах суспільного життя і в тих. обсягах, що не можуть бути вирішені громадянським, суспільством самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності та еволюційного розвитку. Виходячи саме з такого поняття державного механізму, який буде виконувати завдання і функції не просто держави, а держави демократичної, соціальної, правової, необхідно хоча б у загальному плані окреслити напрямки його перебудови і подальшого формування, а це насамперед:

— роздержавлення частини державних підприємств і установ, що сприятиме формуванню повноцінного громадянського суспільства;

— формування законодавства, яке б регулювало взаємовідносини між підприємствами і установами на основі принципу "дозволено все, що прямо не заборонено законом", а між підприємствами, установами і державними органами на основі "заборонено все, що прямо не дозволено законом" щодо останніх;

— запровадження принципів самофінансування, самоокупності щодо державних підприємств і установ;

— скорочення державного апарату, його реорганізація, децентралізація, запровадження принципу поділу влад;

— переорієнтація роботи державного апарату на проблеми реалізації прав і свобод громадян, охорону порядку та навколишнього середовища, з одночасною відмовою від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави, функції спр