Реферат: Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі апк сутність конкурентоспроможності та її особливості в молокопродуктовому підкомплексі апк

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В МОЛОКОПРОДУКТОВОМУ ПІДКОМПЛЕКСІ АПК
1.1. Сутність конкурентоспроможності та її особливості в молокопродуктовому підкомплексі АПК
Мінливість економічного середовища в контексті розвитку динамічних ринкових процесів створює необхідність розгляду питань, пов’язаних з виникненням основних ознак існування ринку – конкуренції і конкурентоспроможності.

Теоретичними засадами дослідження конкурентоспроможності суб’єктів господарювання і їх продукції є загальна теорія про конкуренцію, вчення про сутність, функції і роль конкуренції у суспільстві. Враховуючи те, що конкуренція є основою розвитку ринкових відносин в суспільстві, це зумовлює її вивчення і дослідження в контексті через категорію конкурентоспроможність. Конкурентоспроможність продукції проявляється лише в конкурентній боротьбі та в її наслідках. Здатність продукції брати участь в конкуренції визначається її конкурентоспроможністю.

Враховуючи, що конкуренція і конкурентоспроможність взаємопов'язані та взаємообумовлені категорії та з метою більш конкретного і глибокого дослідження сутності конкурентоспроможності продукції, необхідно, в першу чергу, розкрити суть конкуренції.

Термін “конкуренція” в наукових колах у радянський період був малознайомим і рідковживаним. Тривалий час трактування даного терміну вважалося як синонім капіталізму, буржуазії, що не було сприятливим фактором для формування вітчизняними вченими наукових доробків, пов’язаних з даним питанням.

Тому майже повна відсутність у вітчизняній економічній літературі теоретичного обґрунтування сутності конкуренції між сегментами в молокопродуктовій галузі АПК та її продукцією зумовила необхідність зосередження нашої уваги на цій проблемі, виявлення її особливостей в молокопродуктовому підкомплексі, які, однак, можуть бути розкриті лише на основі аналізу сутності конкуренції взагалі.

Значним поштовхом для наукових пошуків вітчизняними вченими, після досить інертного періоду застою розвитку економіки, слугував перехід національної економіки до ринкових відносин. Все це, відповідно, пожвавило інтерес науковців до теоретичного інтерпретування і глибшого розкриття даної економічної категорії.

(ВЫРЕЗАНО)

Сутність поняття “конкуренція” походить з грецької мови, де дана економічна категорія трактується як суперництво. В результаті, суть вищезазначеного поняття означає боротьбу за одержання високих кінцевих результатів діяльності кожного суб’єкта господарювання. Тобто, конкуренція – змагання кількох підприємців за досягнення однієї й тієї ж мети [167, С. 3].

В Законі України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” сказано: “конкуренція – змагання підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач” [96, С. 1].

Підґрунтям для виникнення конкуренції є формування сталих і стабільних економічних умов, які сприяють створенню конкурентного ринкового середовища. Це створює в суспільстві нові вимоги до розвитку багатьох галузей народного господарства, зокрема до - молокопродуктового підкомплексу АПК, що змушує галузь, як одну з важливих і життєво-необхідних, адаптуватися і вишукувати нові підходи до існування галузі в даному середовищі.

Вивчення досліджуваної проблеми в історичному аспекті засвідчує, що виникнення і формування конкуренції відбулося в результаті розвитку товарного виробництва, продуктивних сил і більш досконалих економічних відносин, які характерні для капіталізму

Ринкова економіка сприяє виникненню вільної конкуренції, внаслідок чого господарська і економічна діяльність здійснюється на основі юридичних правил, які захищають виробника, сприяють свободі підприємництва і самостійності у вирішенні питань господарської діяльності. [167, С. 4].

Доцільно відмітити, що ще з перших пір зародження і формування підприємницької діяльності відбувалося постійне стимулювання конкуренції. За твердженням А. Сміта розв’язання ряду негативних соціально-економічних ситуацій в суспільстві є можливим через їх запобігання методом конкуренції при яких: індивідуальне суперництво між суб’єктами господарювання сприятиме піднесенню добробуту суспільства і економічному зростанню держави [193, С.87].

Разом з тим, в період виникнення і зародження ринкових відносин конкуренції був притаманний стихійний характер, де мала місце відсутність дії різних регуляторних державних важелів.

З метою комплексного підходу до вивчення конкуренції нами представлена її структурна характеристика (рис. 1.1).

Як видно з рис. 1.1, в даний час функціонують чотири види конкуренції [167, С.5-8].

Досконала. При даному виду конкуренції характерна така ситуація, коли ринок представлений значною чисельністю споживачів і виробників, при якому не існує можливості впливу учасників ринку на зміну ситуації в певному сегменті.

– Не досконала. Притаманним для даного виду конкуренції є розвиток взаємовідносин між учасниками ринку, які формують ціну на певний вид продукції або товару.

– Олігополістична. Особливістю даного виду конкуренції є участь небагатьох крупних підприємств, які здатні забезпечити вимоги і запити споживачів ринку. Основна роль в дослідження ринкової ситуації відводиться різноманітним дослідницьким маркетинговим компаніям.

– Монополія. Альтернативою досконалій конкуренції є монополістичний вид конкуренції при якій переважають великі підприємства, які пропонують продукцію і формують за певними правилами ціну на неї.



^ Рис. 1.1 Структурна характеристика конкуренції.

Примітка: розроблено автором на основі [167, С. 11-23].

Сегментація ринку спричинила до появу різноманітних форм конкуренції [167, С. 11-23].

– Міжгалузева. При даному виді конкуренції має місце підвищений рівень потреб споживачів на продукцію тих галузей, які є головними учасниками ринку. Все це є наслідком підвищення ціни на продукцію інших галузей.

– Внутрішньогалузева. Суть даного виду конкуренції полягає в тому, що вона формується внутрі галузі, яка виробляє продукцію одного виду. Основним завданням цих продуцентів є пошук найбільш ефективних способів виробництва і реалізації продукції та одержання найвищих кінцевих результатів при найменших затратах ресурсів. Все це веде до підвищення результативності і якісних показників.

– Міжвидова. Особливість даного виду конкуренції заключається в пропозиції однорідної продукції за найменуванням, проте з різними якісними параметрами.

– Предметна. Виникає внаслідок виготовлення аналогічних товарів, що мають незначні відмінності за характеристиками;

– Функціональна. Даний вид конкуренції існує тоді, коли якась конкретна потреба товаровиробника задовольняється різноманітними способами.

(ВЫРЕЗАНО)

Існує чимало функціональних ознак, притаманних конкуренції. Важливо виділити наступні функції: орієнтаційну, спонукальну, мотиваційну, стимуляційну, коригувальну, регулятивну (рис.1.2).

Досліджуючи сучасний етап розвитку конкуренції, різні автори дають неоднозначне визначення її сутності. Так, за трактуванням авторів Пасічника В.Г.і Акіліна О.В., конкуренція – це “елемент ринкового механізму, що забезпечує взаємодію ринкових суб’єктів” [181].

Азоєв Г. Л. розглядає конкуренцію протилежно на мікрорівні називає це суперництвом між окремими фізичними і юридичними особами у досягненні певної мети [8].

Детальніше твердження конкуренції проводить Т.А. Гайдаєнко, за яким конкуренція – це суперництво товарів і підприємств, спрямоване на оволодіння увагою потенційних покупців [45].




^ Рис. 1.2. Функції, які властиві конкуренції на національному рівні.

Примітка: розроблено автором

Під іншим кутом зору підходить до визначення даного поняття Заблоцький Б.Ф., який трактує конкуренцію “як економічний процес взаємодії, взаємозв’язку та боротьби виробників і постачальників у процесі реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками чи постачальниками товарів і послуг за найвигідніші умови виробництва і збуту” [92].

Своєрідне визначення сутності конкуренції подає Ф. Хайєк. Він характеризує дану категорію як процес одержання і передачі знань [233].

Підсумовуючи висловлювання щодо сутності і розвитку конкуренції та характеру її дії в ринковому середовищі, Д.І. Котельников, С.М. Задорожна справедливо відзначають, що конкуренцію можна охарактеризувати “як явище, яке ніколи не вщухає на ринку” [126, С. 23].

На основі результатів літературного огляду сутності поняття “конкуренція”, нами подається власне її трактування. Конкуренція-це орієнтаційно-спонукальний механізм динамічного розвитку і удосконалення економічних та ринкових процесів у суспільстві, в галузях і секторах національної економіки, що є індикатором для формування глибоких і докорінних змін у виробництві.

Поглиблення глобалізаційно-інтеграційних процесів, які інтенсивно укорінилися в державах з ринковими умовами господарювання в останні роки, поступово утверджуються в країнах з перехідною економікою, зокрема в Україні. Це викликає дещо інше бачення конкурентоспроможності, яка за останні декілька років трансформувалася, змінюючи своє первісне значення на ланцюгу “регіональна – національна – міжнародна – глобальна” у “регіональну – глобальну” конкуренцію.

Основою конкуренції, її рушійною силою є конкурентоспроможність продукції. Тому складовими чинниками, які повинні сприяти зміцненню конкурентного середовища в економіці України, є проведення заходів щодо формування конкурентоспроможності економіки України. Посилення конкурентних відносин в сучасній системі господарювання стане каталізатором створення ефективних ринкових механізмів, роль яких зводиться до формування конкурентних переваг певної продукції тієї чи іншої галузі в національній економіці.

Стратегія побудови ринкової економіки в сучасний період пов’язана з постановкою і вирішенням актуального питання – формування конкурентоспроможності виробництва і галузей економіки на національному рівні. Замкнутість командно-адміністративної системи створювала вигляд “ефективного” та “не конкурентоспроможного” виробництва, а визначення ж останнього сприймалося як елемент капіталізму.

Депресійно-кризовому стану, що виник на початку 90-их років, передувала зміна механізмів управління економікою, яка базувалася на відмові від планових та швидкий перехід до саморинкових механізмів регулювання. Суттєвих покращень не дали інституціональні перетворення в галузях національної економіки, в тому числі і в молочній, оскільки процеси, які прискореними темпами розвивалися, були невідворотними. Водночас і десятирічний досвід формування теоретичних і методологічних засад ринкових механізмів не сприяв істотному підвищенню конкурентноздатності галузей національної економіки, зокрема молокопродуктового підкомплексу в умовах всепоглинаючого масштабу міжнародної конкуренції, яка в багатьох випадках носить на сьогоднішній день глобальний характер.

Динамічний і безперервний розвиток конкуренції, який досягає великих масштабів на світовому ринку, ставить питання, якими саме критеріями керуватись виробникові для досягнення переваг в національному конкурентному середовищі? Як потрібно розвиватися сегментам молокопродуктового підкомплексу для досягнення конкурентоспроможності цих секторів і їх продукції на національному рівні в умовах вступу до СОТ?

Для обґрунтування об’єктивної відповіді на поставлені запитання, необхідно провести дослідження сутності поняття “конкурентоспроможність”.

Згідно вчень англійським економістом Д.Рікардо, який на початку ХІХ століття обґрунтував теоретичні основи конкурентоспроможності продукції, реалізація продукції на зовнішньому ринку має бути високої якості, на відміну від тих, що вона виготовляє в своїй країні. [250, С. 516].

Така ідея була продовжена в працях Хекшера і Оміса в кінці ХІХ століття. Разом з тим ці економісти більший наголос ставили на наявність матеріально-грошових ресурсів, - до складу яких включають людський капітал, природно-економічні умови розвитку, наявність основних і оборотних фондів [251, С. 14].

Дальший розвиток поняття конкурентоспроможності як економічної категорії знайшло своє відображення в роботах Б. Бермана. Його основна думка про досягнення високого рівня конкурентоспроможності зводилася до того, що результативність поставлених завдань можна досягти шляхом скорочення матеріально-грошових ресурсів на виробництво продукції при одночасному зростанні обсягів виробництва. При цьому важливу роль в цій ситуації має відігравати впровадження інновацій, прогресивних форм організації і управління виробництвом. Отже, основна увага має бути зосереджена на економії витрат матеріально-грошових ресурсів, якісних характеристик виготовлюваної продукції [28, с. 17].

Значний теоретичний внесок у дальший розвиток змісту і поняття „конкурентоспроможність” зроблений вітчизняними і зарубіжними вченими, не дає остаточної відповіді щодо конкретного визначення сутності даної економічної категорії.

Конкурентоспроможність в економічній літературі в економічно розвинутих країн трактується як успішна реалізація продукції підприємства на міжнародному ринку по високих цінах , а також високий рівень сервісного обслуговування, що сприяє більшій привабливості товарів цих виробників і в кінцевому підсумку призводить до конкурентних переваг.

Даний зміст конкурентоспроможності критично оцінюють вітчизняні економісти Ф.Ф. Шамрай і Г.В. Табунія, які доповнюють вищеописаний зміст конкурентоспроможності такими важливими чинниками, як рух пропозиції і попиту. Крім того ці вчені надають перевагу використанню основного критерію конкурентоспроможності, до якого відносять високі якісні параметри виробу, рівень цін, після продажний сервіс і ін [238].

Як видно з огляду літературних джерел, існують різні підходи вчених-економістів щодо визначення сутності конкурентоспроможності товарів, що реалізовуються на ринку.

Таким чином, окремі автори в поняття конкурентоспроможність включають найбільш важливі властивості продукції, до якої слід віднести якість, конструктивну надійність, витрати ресурсів, ціни і ін [218, С. 39]..

Інші ж вчені автори розглядають конкурентоспроможність продукції „... як сукупність властивостей продукції відповідати вимогам ринку у визначений момент” [9, С. 4].

Розглядаючи міжнародну конкурентоспроможність через призму поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених, нами спостерігається фокусування їх бачень на багатоваріантності теоретичних підходів.

Бурхливий динамізм, як фактор безперервного розвитку економічних процесів, вимагає інших підходів до розгляду даного питання у більшій пристосованості до умов сьогодення та науково-теоретичного синтезу щодо дефініції національної конкурентоспроможності молокопродуктової галузі. Разом з тим, необхідно відмітити, що ситуація вимагає послідовного аналізу проблем із прийняттям теоретико-практичних рекомендацій щодо формування конкурентних позицій даної галузі на національному ринку.

Відомий сучасний класик з теорії конкуренції професор Гарвардського університету М.Портер виділяє чотири стадії розвитку конкурентоспроможності галузі, що визначають розвиток конкуренції в окремі періоди певної галузі. Визначальними, на думку М. Портера, є розвиток конкурентоспроможності певних галузей на основі: факторів виробництва, інвестицій, нововведень і багатства. За Майклом Портером, конкурентоспроможність – це рентабельність і продуктивність використання ресурсів [185-187].

Більш осучаснене трактування конкурентоспроможності в галузі дають Должанський І.З., Загора Т.О., які вважають це здатністю підприємств входити до складу галузі, швидко реагуючи на зміну в її структурі, брати до уваги тенденції до зміни, відновлювати свої соціально-економічні системи і зберігати досягнутий рівень конкурентоспроможності виробництва [90, С. 118].

(ВЫРЕЗАНО)

Теоретичний підхід щодо розвитку дефініції основних похідних конкурентоспроможності, на нашу думку, не є доцільним і теоретично-обґрунтованим. Відображення в ширшому контексті основних категорій теорій конкуренції, а саме: конкурентний потенціал, конкурентні переваги, конкурентна політика, конкурентна позиція і конкурентний статус, на нашу думку, є змістовно ідентичні до категорії конкурентоспроможність, що в даному дослідженні не потребує додаткового теоретичного розкриття.

З метою комплексного підходу до дослідження проблеми конкурентоспроможності нами представлена схема взаємозв’язку між її рівнем, рівнем її потенціалу і механізмом конкуренції (рис.1.3).

Як видно з наведеної схеми, рівень конкурентоспроможності залежить від наявного її потенціалу та використовуваного механізму конкуренції.

Стосовно розвитку і підвищення конкурентоспроможності молокопродуктового підкомплексу вважаємо, що ця проблема є актуальною. Проте до сьогодні залишаються невирішеними чимало питань, що стосуються сутності, напрямків і стратегії розвитку молокопродуктового підкомплексу в системі національної конкурентоспроможності економіки України. Розмаїтість поглядів і думок серед вітчизняних і зарубіжних вчених є вагомим доказом посилення актуалізації вивчення цих питань серед науковців і спеціалістів.

В результаті проведеного аналізу літературних джерел і послідовного розкриття дефініції даного терміну, визначимо, що конкурентоспроможність молокопродуктового підкомплексу – це здатність формування, розвитку і діалектичної взаємодії ринкових компонентів, які спрямовані на створення конкурентного середовища, визначають успіх галузі на певному ринку при скоординованих і адекватних діях держави в умовах невизначеності і непередбачуваності у збуті продукції.



Рис. 1.3. Залежність рівня конкурентоспроможності від потенціалу конкурентоспроможності та організаційного механізму конкуренції.

Примітка: розроблено автором.

Щодо теоретичного обґрунтування напрямів підвищення конкурентоспроможності галузі, автор вважає, що для формування своєї позиції у конкурентно-ринковому середовищі кожний із секторів молокопродуктового підкомплексу повинен усвідомити свої реальні можливості щодо охоплення ринку на відповідному рівні, провівши моніторинг діяльності серед основних конкурентів у своєму галузевому сегменті та на основі уже сформованого критерію будувати свою поведінку на регіональному рівні [70].

Розробка і оцінка діяльності конкурентів у певному секторі в прогнозних цілях потребує значно глибшого аналізу як результативних показників, так і низки інших показників, які в своїй сукупності при детальному дослідженні їх дії мають вагомий вплив на стан справ у галузі.

В економічній літературі найбільш розповсюдженою до останнього часу вважалася фінансова оцінка діяльності суб’єкта господарювання, яка була основним і, практично, єдиним критерієм щодо оцінки потенційних можливостей конкурентів [70]. Необхідно відмітити, що даний метод при частковій відсутності конкуренції або її низькому рівні є економічно виправданим і логічно обґрунтованим. Однак притаманний динамізм, який характерний розвитку конкуренції в сучасний період не тільки видозмінює її, але й є стимуляційним чинником посилення її впливу на багатьох рівнях.

Підвищення конкуренції в багатьох підгалузях харчової промисловості, яка є, за визначенням багатьох дослідників, основною рушійної сили ринку, спонукає до глибшого і неоднозначного проведення аналізу. Таким аналізом може бути всебічне діагностування стану діяльності конкурентів, який є набагато ширшим за ознаками і об’єктом дослідження і включає в себе широке коло показників діяльності підприємницької структури.

До їх переліку, ми вважаємо, можна віднести низки економічних, психологічних і соціальних факторів. Кожний з них, на певній ланці управління, здійснює вагомий вплив на прийняття певних рішень, і при врахуванні кожного з них є можливість запобігання багатьох непорозумінь і конфліктних ситуацій [70].

Проте, маючи аналіз стану діяльності конкурентів та всі передумови зайняти лідерські позиції на ринку, досить часто виникає проблема у правильній і послідовній реалізації визначених завдань. В першу чергу, це стосується побудови відносин із постачальниками сировинних ресурсів. Враховуючи мотиви сектору перероблення молока, суть яких зводиться до загальновідомих факторів, зокрема доступу до якісної і недорогої сировини, потрібно вміло та гнучко проаналізувати ринок ресурсів та, організовуючи співробітництво з товаровиробниками продукції, потрібно їх будувати на засадах прозорості і стабільності.

Для досягнення найвищих конкурентних позицій молокопродуктової галузі, на нашу думку, необхідно сегменту переробки молока при формуванні взаємовідносин із своїми партнерами враховувати наступні принципи: взаємовигідності, стабільності, конкретизованості, паритетності, взаємообумовленої мотивації [70]. Дотримання даних принципів розвитку паритетних і конкурентних відносин сприятиме формуванню конкурентоспроможності усіх секторів галузі досліджуваного підкомплексу АПК.

Важливим напрямком подальшого розвитку і підвищення конкурентоспроможності молокопродуктового підкомплексу в сучасних умовах є більш широкий і розгалужений розвиток асортиментної політики на молокопереробних підприємствах для більш повної інтеграції виробника і споживача. Вона базується на визначенні набору асортиментних груп, які є найбільш необхідними і економічно вигідними для виробника і споживача в певному періоді, а також охоплює два напрямки: співвідношення видів продукції, яка виробляється.

Відзначимо, що конкурентоздатність асортиментної політики не обмежується постійною видовою різноманітністю продукції, а формується з урахуванням положень концепції життєвого циклу і завжди включає інноваційні розробки.

Розглядаючи теорію асортиментної політики щодо виробництва різних видів продукції доктор економічних наук А.М. Асаул рекомендує інтеграцію асортиментної політики вирішувати на розв’язанні таких завдань: найбільш повне задоволення диференційованого споживчого попиту; оптимізація сукупних фінансових результатів; ефективне використання інноваційного потенціалу виробника; залучення ширшого кола споживачів; поєднання принципів менеджменту та маркетингу і забезпечення росту конкурентноздатності всіх сегментів молокопродуктового підкомплексу [16].

Вивчення асортиментної політики в молокопродуктовому підкомплексі необхідне як для удосконалення та покращення роздрібного товарообороту молочних продуктів, так і для нарощування темпів виробництва молочної продукції з метою забезпечення фізіологічно необхідних потреб споживання. Загальновідомо, що в структурі витрат на харчування молоко і молочні продукти займають 15% від усіх витрат на харчування, що є необхідністю постійного зростання виробництва високоякісної молочної продукції вітчизняного виробництва та забезпечення нею населення. В структурі оптового товарообороту частка молокопродукції вітчизняного виробництва, зокрема в Тернопільській області досягає майже 100 % рівня [207-212].

(ВЫРЕЗАНО)

При обґрунтуванні стратегічних засад розвитку галузей національної економіки, зокрема молокопродуктового підкомплексу і всіх його секторів (виробництво – переробка – збут), необхідно передбачати чітку орієнтацію на міжнародний ринок. Для цього необхідно здійснити низку інноваційно-інвестиційних перетворень на галузевому та національному рівні Основними засадами, якими повинні керуватися дана галузь в конкурентному середовищі, є поступова адаптація всіх її сегментів до умов, які існують на світовому ринку.

Таким чином, тільки за умови виконання всіх необхідних завдань, в першу чергу наближення всіх виробничих параметрів молокопродуктового підкомплексу галузі до світових стандартів, трансформування і побудова нових гнучких механізмів управління секторами виробництва молока, переробки молокосировини і збуту молочної продукції дасть можливість істотно підвищити конкурентоспроможність молокопродуктів не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.


^ 1.2. Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності молокопродуктового підкомплексу АПК

Результативність розвитку секторів молокопродуктового підкомплексу АПК в економічній науці може визначатися рівнем конкурентоспроможності або рівнем розвитку конкурентних переваг підкомплексу та всіх взаємозв’язаних його секторів.

Сутність категорії „конкуренція” і її похідної „конкурентоспроможності” інтерпретується вітчизняним і зарубіжними науковцями з різних позицій, а у методиці обчислення останнього не існує єдиного критерію і показника, який би виражав єдину позицію щодо дослідження конкретного об’єкта.

Визначення конкурентоспроможності в молокопереробному секторі включає розрахунок важливих економічних показників, які одержують внаслідок реалізації даної продукції на вітчизняному і міжнародному ринках. Основними показниками ефективності мають бути прибутковість всього і на одного працюючого, насиченість ринку аналогічною продукцією і т.д.

Крім того до основних показників, що визначають рівень конкурентоспроможності відносять кількість продукції, що реалізовується на внутрішньому і зовнішньому ринках, продуктивність праці, ціни, чистий прибуток , рентабельність. Аналіз показників ефективності виготовлюваної продукції дозволяє зробити відповідні висновки про конкурентні переваги досліджуваного підприємства. Неабияку роль при цьому відіграє як дана продукція вписується в міжнародну спеціалізацію.

Розраховані вищевказані показники допомагають підприємству виявити вузькі місця, які негативно впливають на конкурентоспроможність галузі.

Як відомо конкурентоспроможність молочної продукції молокопродуктового підкомплексу має тісний зв’язок та ієрархічну залежність, тому нами враховані всі чинники, які впливають на вказані об’єкти дослідження.

Для визначення конкурентоспроможності молокопродуктового підкомплексу, нами враховувалися ряд чинників, що безпосередньо впливають на результативність діяльності молокопродуктового підкомплексу в цілому і на окремі його сектори. Для цього використовували різні підходи в розрахунках.

- за наявністю матеріально-грошових ресурсів, що включає постійний і змінний капітал, стан технології і природно-кліматичні умови;

- за зміною позиції молокопродуктового підкомплексу на зовнішніх ринках відносно ситуації, що склалася на внутрішньому ринку;

- інтегральне обчислення показника конкурентоспроможності з метою виявлення рівня розвитку молокопродуктового підкомплексу;

Всі ці підходи взаємопов’язані і їх слід використовувати в комплексі, що дає більш об’єктивні результати для визначення рівня конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі.

Використовуючи системну модель щодо оцінки конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі необхідно враховувати, крім внутрішніх, зовнішні фактори, так як вихід на міжнародний ринок спричиняє їх вплив на вітчизняну продукцію. Цим питанням присвятили свої наукові праці М. Портер (США), А. Кругман (Канада) і ін.

Для підвищення ефективності підприємств національного рівня слід раціонально використовувати наявні матеріально грошові кошти, що в кінцевому підсумку призведе до зростання результативності кожного з них. Конкурентноздатність ринкового середовища, на думку вченого, – це об’єднання окремих детермінантів у „даймонд”, до якого включають ряд змінних показників, які позитивно або негативно впливають на створення конкурентного ринку (рис. 1.4).

Згідно визначення М.Портера „даймонд” – це динамічна система, яка включає різні параметри кожної детермінанти, які тісно пов’язані між собою. Конкурентоспроможність національної економіки за М.Портером, включає чотири детермінанти [187]:

- фактори виробництва (1);

- природні ресурси, людський капітал та інфраструктура (2);

- характер і обсяг попиту на товари і послуги місцевих споживачів (3);

- галузі, що підтримують конкурентоспроможність національної економіки на міжнародному рівні (4).

Рівень національної конкуренції підприємств визначає стратегію і концепцію розвитку кожної галузі, а також є підставою для створення умов розвитку і організації управління підприємствами. Разом з тим важливу роль при цьому відіграють такі змінні параметри детермінанти, як державні регулятори уряду та вплив випадкових чинників, що значно впливає на загальну результативність.

Аналіз результатів досліджень М.Портера дозволяє зробити висновок про те, що конкурентоспроможність на міжнародному рівні залежить від окремих складових характеристик національного „даймонду”.

Досліджуючи експортний потенціал України, нами за поданою моделлю визначені чинники, що впливають на конкурентоспроможність молокопродуктового підкомплексу АПК.



Рис. 1.4. “Даймонд” – модель конкурентних переваг країн за М.Портером.

Примітка: складено на основі [187,с.18].

(ВЫРЕЗАНО)

.

Реформування економіки, які мали місце в Україні в минулому десятиріччі та мають місце і сьогодні в окремих регіонах дозволяє стверджувати те, що основою конкурентних переваг є не тільки базові фактори, скільки створюючі в ринковій економіці чинники , що відображають досконалу інфраструктуру, новий якісний рівень кваліфікованої робочої сили.

Зважаючи на таку ситуацію М. Портер вказує, що ті країни, які започатковують освоєння ринкових відносин, повинні не робити наголос на пряме використання базових факторів, коли вони і так є в наявності. Важливим для таких країн є дальший і поглиблений розвиток розвинутих факторів до яких відносять сучасні технології, інфраструктуру, людський капітал, які сприяють зменшенню ресурсоємності, що в кінцевому підсумку підводить кожне підприємство і національну економіку в цілому до конкурентних переваг на ринку певних видів продуктів як всередині країни, так і на міжнародному рівні [187, С. 675-680].

Розвинуті фактори вимагають значних інвестицій, але їх використання дозволяє тій чи іншій країні мати значні переваги в подальшому розвитку економік окремих галузей на рівні з економічно розвинутими країнами, що уже досягли аналогічного рівня. Цей шлях розвитку дозволяє успішно нарощувати конкурентний потенціал окремої галузі як на вітчизняному, так і на міжнародному ринку.

Використовуючи минулий і сучасний досвід розвитку економіки інших країн, ми переконливо можемо стверджувати, що розвинуті фактори можуть бути освоєні в сучасних умовах досить швидко, що дозволить навіть змінити напрям пріоритетних інвестувань. Приклади такого напрямку розвитку економіки уже мають місце в інших розвинутих країнах, де завдяки трансформації власної економіки досягли високих економічних результатів розвитку, який відповідає сучасному капіталомісткому виробництву.

В Україні важливим є також перегляд пріоритетності факторів виробництва. Особливо це стосується молокопродуктового підкомплексу, де фактори природних ресурсів є досить вагомими і потенційне їх використання дозволить досягти високого рівня виробництва. Подальшого розвитку потребує удосконалення і розширення виробничої і соціальної інфраструктури в галузі, що забезпечить збільшення обсягів виробництва молокопродуктів, а отже можливість забезпечення конкурентних переваг для національної економіки в цілому і для молокопереробних підприємств зокрема.

В сьогоднішніх умовах розвитку молокопродуктового підкомплексу важливим є використання промислових технологій розвитку молочного скотарства з метою одержання високоякісної молочної сировини і нових зразків техніко-технологічної бази для виробництва молокопродуктів, які б відповідали передовим зразкам світових стандартів і їх аналогів.

Такий напрям розвитку молокопродуктового підкомплексу сприятиме розширенню ринків молока і молокопродуктів, що значною мірою впливатиме на рівень цін, які є важливим і основним аргументом конкурентоспроможності.

Отже, в поглибленні розвитку і удосконаленні створюючих чинників виробництва першочергове місце відводиться рівню розвитку людського капіталу, що включає ряд якісних характеристик, до яких слід віднести кваліфікацію, здібності, професіоналізм, комунікабельність тощо.

В умовах ринку людський капітал в економічній теорії – це здатність кваліфікованої робочої сили створювати прибуток, що включає заробітну плату і прибуток підприємства. Звідси сьогоднішня значимість людського капіталу в тому, що він є найціннішим виробничим ресурсом. В економічній теорії людський капітал називали ще змінним капіталом, але на відміну від основного людський капітал постійно оновлюється, вдосконалюється і є фактором соціально-економічного прогресу.

Не випадково країна, що прямує до ринкових відносин вважає пріоритетним вкладення інвестицій в людський капітал, який при ефективному використанню стане запорукою досконалого розвитку послідуючих факторів виробництва таких, як техніка, технологія, сучасна інфраструктура.

Таким чином фактори виробництва є пріоритетними і важливими у забезпеченні конкурентних переваг для національної економіки і молокопродуктового підкомплексу зокрема.

Використовуючи сучасну технологію та інфраструктуру в молокопродуктовому підкомплексі галузь може використати переваги із забезпечення базовими факторами виробництва.

Конкурентоспроможність молокопродуктового підкомплексу визначається впливом характеру та умовами формування попиту на продукцію. Так, як свідчить досвід, ринок буде менш конкурентноздатним, якщо покупці володіють на високому рівні ринковою владою, яка ефективно відстоює свої інтереси. Разом з тим покупці прагнуть підвищення якості продукції, зниження цін, що є наслідком використання прибутків у товаровиробників. Вимоги покупців до виробників можуть зростати, коли вони організовані, а витати на продукцію галузі складають переважаючі витрати покупців, продукція галузі однорідна і витрати на закупівлю незначні. Ринок молокопродуктів має монопсонічну будову і це досить помітно впливає на характер ціноутворення на молокопродукти та доходи товаровиробників.

На ринку молокопродуктів може мати місце нееластичність попиту відносно ціни і доходу і товаровиробників. Іноді, а то й дуже часто має місце ситуація, коли витрати перевищують ринкову ціну. Все це створює ситуацію непостійності одержання доходів по роках, що негативно відбивається на конкурентоспроможності молокопродуктового підкомплексу АПК.

Як уже відмічалося нами вище, що впливовими факторами, що діють в молокопродуктовому підкомплексі є підтримуючі і пов’язуючі галузі. В молокопродуктовому підкомплексі АПК виробництво молокопродуктів має підтримуючі і пов’язуючі галузі. В молокопродуктовому підкомплексі виробництво молокопродуктів на переробних підприємствах є більш конкурентоспроможним, якщо має місце формування системи міжгалузевої кооперації, де забезпечена нерозривна лінія технологічного циклу від товаровиробника до переробки сировини.

В Україні при потенційному використанні всіх видів ресурсів в молочній галузі є можливість їй бути конкурентоспроможною навіть на зовнішньому ринку. Все це призведе до зниження витрат на виробництво молока, а випуск якісної молоко