Реферат: Я україни буковинський державний медичний університет т. В. Хмара, Б. Г. Макар методичні вказівки студентам I курсу фармацевтичного факультету освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Т.В.Хмара, Б.Г.Макар


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

студентам I курсу фармацевтичного факультету

освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”

(заочна форма навчання)


ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

З АНАТОМІЇ ЛЮДИНИ


Чернівці – 2009


ВСТУП

Враховуючи те, що студентам I-го курсу фармацевтичного факультету спеціальності „фармація”, освітньо-кваліфікаційного рівня – бакалавр, заочної форми навчання важко розібратися за досить короткий час в складному навчальному матеріалі, а підручників і посібників з анатомії людини для фармацевтів, написаних українською мовою немає, ми вважаємо доцільним і вчасним видання даного навчального посібника для самостійної роботи під час підготовки до практичних занять, який полегшить засвоєння студентами матеріалу з основ нормальної анатомії.

Запропонований навчальний посібник для самостійної роботи з анатомії людини для фармацевтичних фахівців допоможе студенту зорієнтуватися: що і в якому обсязі він повинен засвоїти в межах заданої теми заняття, дозволить проводити самоконтроль знань, а також буде сприяти цілеспрямованому використанню часу як на практичних заняттях, так і при самостійній підготовці.

Включення в текст посібника питань функціональної анатомії, відомостей про варіанти та природжені вади деяких органів і структур та інших питань, що не внесені в програму і навчальний план, зроблено нами свідомо з метою розширення інтересу і світогляду з окремих розділів анатомії людини.

Назва структур на латинській і українській мовах узгоджена із сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан-Пауло, 1997) та українським стандартом (Київ, 2001). Поряд з латинською назвою окремих структур наведена їх грецька назва, адже в клініці ряд термінів мають також грецьке походження.

Автори сподіваються, що засвоєння матеріалу, викладеного у навчальному посібнику, буде основою для глибокого сприйняття фармацевтичних дисциплін.

Автори з вдячністю приймуть всі зауваження і побажання та врахують їх у подальшій роботі.


^ Тема № 1. СКЕЛЕТ, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ. КІСТКА ЯК ОРГАН. ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН БУДОВИ СКЕЛЕТУ ГОЛОВИ, ТУЛУБА, КІНЦІВОК.


Кількість годин – 5


1. Актуальність теми: Розуміння будови кістки, як органа, знання окремих частин скелета має важливе значення для подальшого вивчення інших розділів анатомії і фізіології апарату руху, впливу соціальних чинників на структурно-функціональні особливості кісток. Знання вікових змін, хімічного складу, фізичних властивостей і будови кісток необхідні для вирішення численних проблем акушерства, ортопедії і травматології, педіатрії і геронтології.


^ 2. Навчальна мета: Вивчити будову кісток і розвиток кісткової системи.

Конкретні цілі:

звернути увагу на залежність форми і будови кісток від функції;

мати уявлення про розвиток кісток після народження;

вивчити хімічний склад та фізичні властивості кісток, будову і функцію окістя та кісткового мозку.

2.1. Студент повинен знати:

макро- і мікроскопічну будову кісток;

класифікацію кісток в залежності від їх форми та внутрішньої будови;

будову остеона як структурно-функціональної одиниці кістки;

будову та функцію окістя;

будову кісткового мозку та його функціональне значення;

за рахунок яких структур відбувається ріст кістки;

які стадії розвитку проходить кістка;

як змінюються хімічний склад і фізичні властивості кісток з віком.

2.2. Студент повинен вміти:

- показати на розпилі кістки щільну та губчасту речовину, а також на кістці склепіння черепа – губчатку (диплоє);

- показати на довгій трубчастій кістці епіфізи, діафіз, метафізи, живильний отвір;

- пояснити зміну фізичних властивостей кістки з використанням декальцинованої і паленої кісток.


^ 3. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вичення теми (міжпредметна інтеграція):

Дисципліни Знати Вміти
Біологія


Хімія



Розвиток скелету в філо- та онтогенезі. Зміни в кістках після народження, функцію окістя і кісткового мозку.


Хімічний склад кісток: спів­від­ношення органічних і неорганічних речовин.

Відрізнити окремі кістки черепа, тулуба і кінцівок.


Відокремлювати органічні та неорганічні речовини.


^ 4.1. Зміст теми.
Опорно-руховий апарат складається з кісток, їх з’єднань та м’язів. Кістки та їх з’єднання складають пасивну частину, а м’язи – активну частину опорно-рухового апарату. Кістки утворюють скелет, який поділяється на кістки тулуба (ossa trunci), кістки черепа (ossa cranii), кістки кінцівок (ossa membrorum). Кістки виконують функцію важелів, а м’язи змінюють положення кісток.
Загальні дані про систему скелета

Це комплекс щільних утворів, які розвиваються із мезенхіми. Увесь скелет людини складається з кісток голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. Скелет виконує наступні функції:

- опори (внаслідок прикріплення м’яких тканин до різних частин скелета і завдяки неперервним видам з’єднань кісток);

- локомоції (рухів) завдяки наявності суглобів – перевних з’єднань кісток скелета;

- захисту (шляхом формування кісткових каналів і порожнин – череп, грудна клітка, таз та ін.);

- обміну речовин (особливо мінеральний обмін, тому що кістка є депо мінеральних солей – фосфору, калію, кальцію, заліза тощо);

- кровотворення (кістковий мозок, який міститься в кістках).

Класифікація кісток:

1. Довгі кістки (ossa longa) або довгі трубчасті кістки, які мають тіло або діафіз (diaphysis) і кінці або епіфізи (epiphyses) – проксимальний та дистальний. Між діафізом та епіфізом є “зона росту” – метафіз (metaphysis), за рахунок чого кістка росте у довжину. Вирости на епіфізах називають приростками або апофізами (apophysis).

2. Короткі кістки (ossa brevia) або короткі трубчасті кістки – наприклад, фаланги пальців.

3. Плоскі кістки (ossa plana) – широкі, мають захисну функцію (наприклад, лопатка).

4. Атипова кістка (os irregulare) або змішана кістка (ossa mixta) – вона складається з частин, що мають різну будову і форму схожу на вищевказані групи або бувають різні за розвитком та мають елементи плоских кісток, а значна їх частина представлена губчастою кістковою тканиною. Наприклад, хребці,в яких тіло хребця за формою (і за будовою) вналежить до губчастих кісток, а дуга та відростки – до плоских кісток.

5. Повітроносні кістки (ossa pneumatica) – мають порожнину (повітроносні комірки або пазухи; синуси), які заповнені повітрям (наприклад, верхня щелепа, лобова та клиноподібна кістки).

6. Сесамоподібні кістки (ossa sesamoidea), які містяться в товщі сухожилків і належать до допоміжного апарату м’язів (наприклад, наколінок).


Кістка як орган. Кістка (os) як орган складається із різних тканин: основної – власне кісткової, а також хрящової, кровотворної, жирової, її пронизують судини і нерви. Кісткова тканина складається з клітинних елементів та основної (міжклітинної) речовини. Серед усіх тканин організму міжклітинна речовина кістки вирізняється високим вмістом неорганічних речовин, що забезпечує механічну міцність скелета. Знежирена, відбілена та висушена кістка (мацерована) на 1/3 складається з органічних речовин, які отримали назву “осеїн” і на 2/3 – з неорганічних (макро- та мікроелементи).

У живому організмі кістка містить до 50 % води, 28,15 % органічних речовин, в тому числі 15,75 % жиру і 21,85 % неорганічних речовин, які представлені сполуками кальцію, фосфору, магнію та інших елементів.

Якщо опустити кістку в кислоту, то солі розчиняться, а органічна речовина залишиться. Таку кістку можна зав’язати у вузол і вона не зламається. Якщо кістку спалити, то органічна речовина згорить, а солі залишаться і така кістка буде твердою, але крихкою. Саме наявність як органічних, так і неорганічних речовин одночасно спричинює міцність та пружність кісток.

Таким чином, міцність кістки (механічні властивості) забезпечується фізико-хімічною єдністю органічних та неорганічних речовин, а також конструкцією кісткової тканини.

Кожна кістка складається із щільної (компактної) та губчастої кісткової речовини, співвідношення яких є неоднаковим у різних кістках і навіть в межах однієї кістки. Універсальною структурною одиницею зрілої кісткової тканини є пластинка, яка в губчастій речовині формує трабекули, а в компактній – остеони.

Остеон утворений концентричними пластинками, що обмежовують центральний канал, в якому проходять судини і нерви. Остеони в щільній речовині розміщуються впорядковано та орієнтовані відповідно до найбільшого навантаження на кістку. Щільна кісткова речовина розміщується завжди на поверхні кісток і утворює товстий шар у діафізах довгих кісток та тонкий зовнішній шар в їх епіфізах, а також в губчастих і плоских кістках. Губчаста кісткова речовина зазвичай розміщена всередині кістки. У цій речовині кісткові пластинки формують трабекули, що мають різний напрямок та обмежують комірки, які заповнені червоним кістковим мозком. Існує різновид губчастої речовини – губчатка або диплоє. Вона знаходиться в кістках склепіння черепа між зовнішньою та внутрішньою пластинками щільної речовини. Всередині довгих кісток є кістковомозковий канал, який у внутрішньоутробному періоді та в новонароджених заповнений червоним кістковим мозком, а в подальшому він замінюється на жовтий кістковий мозок.

Зовні кістка, за винятком суглобових поверхонь, покрита окістям. Окістя (periosteum) складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон та глибокого остеогенного шару (в ньому розміщені остеобласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане судинами, здійснюється живлення кісткової тканини; клітинні елементи остеогенного шару забезпечують ріст кістки у ширину та її регенерацію. Суглобові поверхні кістки покриті суглобовим хрящем (cartilago articularis). Між епіфізом та діафізом трубчастих кісток міститься хрящова пластинка росту (епіфізарна), за рахунок якої кістка росте в довжину.

У своєму розвитку кістки послідовно проходять три стадії: перетинчасту (мезенхімну, сполучнотканинну), хрящову та кісткову. Виняток складають плоскі кістки (склепіння черепа), які розвиваються без стадії хряща. Осифікація (скостеніння) здійснюється послідовно з первинних, вторинних та додаткових точок (ядер) скостеніння, які зливаються, а хрящові прошарки між ними зникають – перихондральне скостеніння. Це відбувається вже після народження. Як правило, в 21-25 роки закінчується процес росту і синостозування (з’єднання) кісток скелета. У новонародженої дитини нараховується десь 350 кісток, які в процесі життя зростаються одна з одною і десь після 25 років кісток стає біля 206. У довжину короткі і довгі (трубчасті) кістки перестають рости в дівчат у 16 років, у хлопців – 18 років. Периостальне скостеніння відбувається шляхом нашарування молодих кісткових клітин (аппозиція), формуючи кісткову пластинку. При цьому кістка росте в товщину. Навколо кровоносних судин кісткові клітини відкладаються концентричними рядами, утворюючи кісткові канальці. Отже, за рахунок окістя кістка росте в товщину. Одночасно кісткова тканина починає утворюватись всередині хряща, в який проростають кровоносні судини і хрящ починає руйнуватися. Випрямляючись тяжі кісткових клітин формують на місці внутрішніх шарів хряща типову губчасту кісткову речовину – енхондральне скостеніння.

У трубчастих кістках (довгих та коротких) до хрящових залишків належать тонка пластинка в ділянці майбутньої суглобової поверхні – суглобовий хрящ та хрящовий прошарок між скостеніваючим наростком (епіфізом) і тілом кістки (кістковим діафізом) – епіфізарний хрящ; наростковий хрящ (cartilago epiphysialis).

Наростковий хрящ виконує кісткоутворюючу функцію до 18-25 років, поки цей хрящ не заміщується кістковою тканиною і епіфіз зростається з діафазом – синостоз. Внаслідок кістковоутворюючої функції епіфізарного хряща трубчаста кістка росте у довжину.

Остеопороз – з віком кістки стоншуються та стають порозними внаслідок втрати кісткової тканини і в чоловіків, і в жінок. Однак, оскільки гормон естроген сприяє збереженню кісткової маси, зменшення його кількості у жінок під час менопаузи призводить до більш вираженого остеопорозу у літніх жінок, ніж у чоловіків. При остеопорозі втрата щільності кісток є причиною частих переломів; це також може призводити до викривлення хребта; при падінні виникають частіше переломи. При остеопорозі вміст мінералів зменшується з 65% до 35% маси кістки. Кістковомозковий канал у центральнійчастині кістки розширюється, а щілини у пластинках зумовлюють ламкість кісток. При остеопорозі, що розвивається з віком, руйнування сітки колагенових волокон та відкладених солей кальцію відбувається набагато швидше, ніж утворення їх. Канали, що з’єднують остеоцити, розширюються, з’являються нові проміжки у колагеновому каркасі. Ці зміни послаблюють кістку.

Остеомаляція – при цьому кістки розм’якшуються внаслідок втрати кальцію та фосфору. Цей стан відрізняється від остеопорозу тим, що не втрачаються компоненти білкового каркасу. У дітей це називається рахітом. Основною причиною є нестача вітаміну D, потрібного для засвоєння організмом кальцію та фосфору. Захворювання здебільшого зумовлене недостатнім перебуванням дитини на сонці.

^ Хвороба Педжета – при цій хворобі, яка ще інакше називається деформуючим остеїтом, порушується фізіологічна регенерація ківсток. Кістки часто ламаються і швидко заміщуються зміненою кістковою тканиною. Цей стан рідко трапляється у молодих, але в людей віком понад 40 років він виявляється у 3% випадків. При хворобі Педжета найчастіше уражується череп, хребет, таз і кістки нижніх кінцівок. Одним з проявів цієї хвороби єпотовщення та ущільнення певних кісток. Збільшення кісток має різні прояви, зокрема втрата слуху через стискання черепних нервів або посилена тепловіддача, зумовлена надмірним кровопостачанням.

^ Пухлини кісток – пухлини, що походять з кісток, називаються первинними. Переважно злоякісні пухлини кісток є наслідком поширення пухлинних клітин з первинного вузла іншої локалізації; такі пухлини називаються вторинними, або метастазами. Пухлинні клітини можуть потрапляти у кістки з різних органів через кров та лімфу.

До кісток тулуба належать хребці (vertebrae), груднина (sternum), ребра (costae).

Хребці (vertebrae) утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із 7 шийних, 12 грудних, 5 крижових, 5 поперекових і 3-5 куприкових хребців.

Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) – справжні хребці.

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зрослися в крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці. Кожний хребець складається з тіла хребця (corpus vertebrae) і дуги хребця (arcus vertebrae). Вони обмежовують хребцевий отвір (foramen vertebrale). Хребцеві отвори, накладаючись один на другий, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).

На дузі є 7 відростків:

- непарний остистий відросток (processus spinosus);

- парні поперечні відростки (processus transversi) - для з’єднання з ребрами (costae) або з їх рудиментами;

- парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores) – для з’єднання з нижніми суглобовими відростками верхнього хребця;

- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) - для з’єднання з верхніми суглобовими відростками сусіднього нижнього хребця.

Шийні хребці [CI–CVII] - vertebrae cervicales [CI–CVII] мають такі особливості:

1. На поперечних відростках (processus transversi) є поперечні отвори (foramina transversaria);

2. Остисті відростки (processus spinosi) роздвоєні (крім VII хребця);

3. Поперечні відростки (processus transversi) мають передні горбки та задні горбки, які містяться відповідно на ребровому відростку- processus costalis (або передньому відростку – processus anterior) і власне поперечному відростку - processus transversus (або задньому відростку – processus posterior);

4. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать у горизонтальній площині;

5. Тіло хребця (corpus vertebrae) угорі скошене в поперечній площині, а донизу - в стріловій площині.

Особливості атланта, першого шийного хребця (atlas):

1. Відсутнє тіло хребця.

2. Замість тіла хребця залишилися бічні маси атланта.

3. Бічні маси атланта з’єднані передньою і задньою дугою атланта.

4. На передній дузі атланта є передній горбок, а на задній дузі атланта – задній горбок.

5. Замість суглобових відростків є відповідні верхні суглобові поверхні і нижні суглобові поверхні.

6. На задній поверхні передньої дуги атланта є ямка зуба для з’єднання із зубом осьового хребця.

^ Осьовий хребець, другий шийний хребець (axis) має зуб осьового хребця, який складається з верхівки зуба і основи зуба. На зубі міститься передня і задня суглобові поверхні. На хребці з’являється нижній суглобовий відросток.

^ III-V шийні хребці – типові.

Передній горбок VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком, тому що до нього притискають загальну сонну артерію при кровотечах у ділянці лицевого черепа або у верхній ділянці шиї.

^ VII шийний хребець називається виступним хребцем (vertebra prominens), тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток. Він є орієнтиром для лікарів при відрахуванні хребців під час пункції спинномозкової рідини.

Шийні ребра – це вроджена вада розвитку. Від VII шийного хребця (vertebra prominens), рідко від VI шийного хребця відходять рудиментарні ребра, які досягають більшого або меншого розвитку і формують атипову конфігурацію шиї. Вони можуть защемлювати гілки шийного та плечового сплетінь, викликаючи біль та парези верхніх кінцівок. Іноді здавлюють підлючичні та сонні судини, що приводить до порушення кровопостачання та відтоку крові з голови та рук.

Особливості грудних хребців [TI–TXII] (vertebrae thoracicae [TI–TXII]):

1. Мають на тілі верхні та нижні реброві ямки (напів’ямки) для з’єднання з голівками ребер.

2. На поперечних відростках містяться реброві ямки поперечних відростків.

3. Остисті відростки довгі, спрямовані донизу, черепицеподібно накривають один одного.

4. Суглобові поверхні верхніх і нижніх суглобових відростків лежать у лобовій площині.

^ Перший грудний хребець – на бічній поверхні тіло хребця має цілу верхню реброву ямку і нижню реброву напів’ямку.

На тілі Х грудного хребця – на тілі хребця є лише верхня реброва напів’ямка.

^ ХІ-ХІI грудні хребці – на їх тілі є лише одна повна реброва ямка, а на поперечних відростках ребрових ямок немає.

Верхні суглобові відростки XII грудного хребця лежать у лобовій площині, а нижні суглобові відростки – у стріловій площині.


Особливості поперекових хребців [LI–LV] (vertebrae lumbales [LI–LV])

1. Містять соскоподібний відросток та додатковий відросток.

2. Мають масивне, бобоподібної форми, тіло.

3. Остистий відросток короткий, спрямований горизонтально.

4. Поперечні відростки, які є рудиментами ребер, називаються реброподібними відростками; ребровими відростками (processus costiformes; processus costales);

5. Суглобові поверхні лежать у стріловій площині. При цьому верхні суглобові поверхні обернені всередину, а нижні суглобові поверхні – назовні.

Крижова кістка (крижові хребці [I–V]) – os sacrum (vertebrae sacrales [I–V]) утворена п’ятьма крижовими хребцями, які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Угорі на ній міститься основа крижової кістки, а унизу – верхівка крижової кістки. На ній є тазова поверхня або передня поверхня та спинна поверхня або задня поверхня.

На тазовій поверхні є чотири поперечні лінії, які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців. Є чотири пари передніх крижових отворів і чотири пари задніх крижових отворів. На спинній поверхні внаслідок зрощення відростків утворилося п’ять гребенів: серединний крижовий гребінь – непарний; присередній крижовий гребінь і бічний крижовий гребінь – парні.

Всередині кістки проходить крижовий канал, який унизу на верхівці закінчується крижовим розтвором. Останній обмежений двома крижовими рогами.

На бічних частинах крижової кістки містяться вушкоподібні поверхні для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток. Дозаду вушкоподібної поверхні міститься горбистість крижової кістки.

Тіло I поперекового хребця з тілом I крижового хребця утворюють кут, спрямований допереду – мис.

Куприкова кістка; куприк; куприкові хребці [I–IV] (os coccygis; coccyx; vertebrae coccygeae [I–IV]) утворена 3-5 куприковими хребцями (vertebrae coccygeae), які зрослися. Має тіло куприкової кістки і спрямовані догори куприкові роги.


Усі хребці складають хребтовий стовп (columna vertebralis). Він має:

- первинну кривину (curvatura primaria). Первинне скривлення хребта, що є наслідком черевного згинання ембріона, зберігається в грудній і тазовій ділянках. До нього належать грудний кіфоз (kyphosis thoracica) і крижовий кіфоз (kyphosis sacralis) – це вигини, які обернені дозаду;

- вторинну кривину (curvatura secundaria). Вторинні скривлення хребта є увігнутими, спричинені дією м’язів плода (на початковій стадії є скоріше функціональними, ніж структурними). До них належать шийний лордоз (lordosis cervicis) і поперековий лордоз (lordosis lumbalis), які обернені допереду.

При неправильній поставі може розвинутись сколіоз – бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному відділі).

Випадіння диска – хрящові диски, що розділяють хребці, мають щільне волокнисте кільце (зовнішнє покриття) і драглисте ядро (желеподібну середину). Внаслідок зношування або навантаження зовнішня оболонка розривається, спричиняючи випадіння центральної частини та стискання нервових корінців. При так званому “ковзаючому диску” виникає виражений біль у спині внаслідок стискання нервових корінців. Біль може посилюватись навіть під час кашлю, згинання або тривалого сидіння.

Ішалгія – біль у сідницях та задній частині стегна може спричинюватись стисканням корінців сідничого нерва. причиною цього найчастіше є випадіння міжхребцевого диска, рідше – пухлина, згусток крові, спазм м’язів або тривале сидіння у незручній позиції.


Груднина (sternum) складається з ручки, тіла і мечоподібного відростка. Між тілом і ручкою груднини утворюється кут груднини, який добре пальпується під шкірою.

На ручці груднини угорі міститься яремна вирізка, а по боках – ключичні вирізки. На бічних поверхнях ручки і тіла груднини є реброві вирізки для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер.

Ребра (costae). Кожне ребро складається з кісткової частини (реброва кістка) і хрящової частини (ребровий хрящ).

Верхні сім ребер – справжні ребра, тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною.

VIII-Х ребра своїми хрящами прикріплюються до ребрового хряща вищерозміщеного ребра і називаються несправжніми ребрами.

XI-XII ребра мають короткий ребровий хрящ, який закінчується в м’язах черевної стінки, і називаються коливними ребрами.

Кісткова частина ребра (реброва кістка) має передній кінець– груднинний кінець і задній кінець – хребтовий кінець.

На хребтовому кінці розрізняють голівку ребра, на якій міститься суглобова поверхня голівки ребра. Вона розділена на верхню і нижню частину гребенем голівки ребра. За голівкою ребра міститься шийка ребра, допереду від якої розташований горбок ребра. На горбку ребра є суглобова поверхня горбка ребра для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця.

Хребтовий кінець ребра, переходячи в тіло ребра, утворює кут ребра. Тіло ребра має внутрішню і зовнішню поверхні, верхній і нижній краї. На внутрішній поверхні нижнього краю ребра міститься борозна ребра, де проходять судини і нерви.

^ Перше ребро [I] (costa prima [I]) має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра співпадає з горбком ребра. На верхній поверхні першого ребра міститься горбок переднього драбинчастого м’яза, допереду від якого проходить борозна підключичної вени, а дозаду – борозна підключичної артерії.

На зовнішній поверхні другого ребра [II] (costa secunda [II]) міститься горбистість переднього зубчастого м’яза.

У одинадцятого і дванадцятого ребер передній кінець вільний, відсутній гребінь голівки ребра, відсутній горбок ребра (ребро сполучається з відповідним хребцем лише голівкою). На одинадцятому ребрі закінчується кут ребра.

^ КІСТКИ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ (ossa membri superioris)

Вони поділяються на грудний пояс (cingulum pectorale) або пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris) і вільну частину верхньої кінцівки (pars libera membri superioris).

^ Грудний пояс; пояс верхньої кінцівки включає в себе ключицю (clavicula) і лопатку (scapula).

Ключиця – це парна (трубчаста) коротка кістка S-подібної форми, яка має груднинний та надплечовий кінці, тіло ключиці, верхню та нижню поверхні. На нижній поверхні груднинного кінця ключиці міститься втиснення реброво-ключичної зв’язки, а на нижній поверхні надплечового кінця – конусоподібний горбок і трапецієподібна лінія. Груднинний кінець закінчується груднинною суглобовою поверхнею для з’єднання з ключичною вирізкою груднини, а надплечовий кінець закінчується надплечовою суглобовою поверхнею для з’єднання з надплечовим відростком лопатки.

Лопатка (scapula) – парна плоска кістка, яка має реброву (передню) і задню поверхні; верхній, присередній і бічний краї; верхній, нижній, бічний кут та шийку лопатки. На задній поверхні лопатки угорі міститься ость лопатки, яка поділяє її на надостьову і підостьову ямки. Ость лопатки переходить у надплечовий відросток, на якому міститься ключична суглобова поверхня для з’єднання з ключицею і має кут надплечового відростка.

На верхньому краї лопатки міститься вирізка лопатки. Реброва поверхня лопатки сформована підлопатковою ямкою, в якій розташовується однойменний м’яз. На бічному куті лопатки міститься суглобова западина для з’єднання з голівкою плечової кістки. Над суглобовою западиною нависає дзьобоподібний відросток. Над та під суглобовою западиною розташовані надсуглобовий горбок та підсуглобовий горбок.


^ Вільна частина верхньої кінцівки поділяється на плече (brachium), передпліччя (antebrachium) і кисть (manus).

Плечова кістка (humerus) є складовою частиною плеча і належить до типової (трубчастої) довгої кістки, яка має проксимальний наросток або епіфіз, або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло плечової кістки, - діафіз.

На проксимальному епіфізі міститься голівка плечової кістки, на якій знаходиться суглобова поверхня для з’єднання з лопаткою. Голівку плечової кістки відмежовує анатомічна шийка, під якою на задньобічній поверхні кістки міститься великий горбок, а на передній поверхні – малий горбок. Кожен з них переходить у свій гребінь – гребінь великого горбка і гребінь малого горбка, між якими проходить міжгорбкова борозна. На межі між проксимальним епіфізом і тілом кістки розташована хірургічна шийка плечової кістки.

^ Тіло плечової кістки має передньоприсередню, передньобічну і задню поверхні; присередній і бічний краї. На верхній третині задньої поверхні тіла плечової кістки міститься дельтоподібна горбистість, дозаду і донизу від якої проходить борозна променевого нерва..

На дистальному епіфізі міститься виросток плечової кістки, а на ньому – блок плечової кістки, що розташований присередньо; збоку від блока – головочка плечової кістки. Над блоком плечової кістки допереду міститься вінцева ямка, а над головочкою – променева ямка. На задній поверхні навпроти цих ямок розташована ліктьова ямка. На краях дистального епіфіза плечової кістки містяться присередній та бічний надвиростки. Між присереднім надвиростком і блоком плечової кістки проходить борозна ліктьового нерва.

Епіконділіт – патологічний процес в основі якого лежать запально-дегенеративні зміни окістя присереднього надвиростка плечової кістки.

^ Кістки передпліччя (ossa antebrachii). З бічної сторони передпліччя міститься променева кістка (radius), а з присередньої – ліктьова кістка (ulna).

Ліктьова кістка (ulna) є складовою частиною передпліччя і належить до (трубчастих) типових довгих кісток. Має проксимальний наросток, або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло ліктьової кістки, – діафіз.

На проксимальному наростку ліктьової кістки угорі міститься ліктьовий відросток, а донизу і допереду від нього – вінцевий відросток. Між ними розташована блокова вирізка. На бічній поверхні проксимального наростка міститься вирізка променевої кістки для з’єднання з голівкою променевої кістки. На тілі ліктьової кістки донизу від вирізки променевої кістки міститься гребінь м’яза-відвертача. Дещо нижче від вінцевого відростка міститься горбистість ліктьової кістки.

^ Тіло ліктьової кістки має передню, задню і присередню поверхні; передній, задній і міжкістковий краї.

На дистальному наростку ліктьової кістки розрізняють голівку ліктьової кістки, яка має суглобовий обвід. На присередній стороні голівки ліктьової кістки міститься шилоподібний відросток ліктьової кістки, який добре пальпується під шкірою.

Променева кістка (radius) є складовою частиною передпліччя і належить до (трубчастих) типових довгих кісток. Має проксимальний наросток, епіфіз або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло променевої кістки, – діафіз.

На проксимальному наростку променевої кістки міститься голівка променевої кістки з суглобовим обводом і з суглобовою ямкою. Голівка переходить у шийку променевої кістки.

^ Тіло променевої кістки має передню, задню і бічну поверхні; передній, задній і міжкістковий краї та горбистість променевої кістки.

На дистальному наростку променевої кістки з бічної сторони добре пальпується під шкірою шилоподібний відросток променевої кістки. З присередньої сторони міститься вирізка ліктьової кістки для з’єднання з голівкою ліктьової кістки. На дистальному наростку променевої кістки міститься зап’ясткова суглобова поверхня для з’єднання із зап’ястковими кістками.

^ Кістки кисті (ossa manus) поділяються на зап’ясткові кістки (ossa carpi), п’ясткові кістки (ossa metacarpi) і кістки пальців, фаланги (ossa digitorum; phalanges manus).

Зап’ясткові кістки утворюють проксимальний і дистальний ряди. В проксимальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- човноподібна кістка – os scaphoideum(має горбок човноподібної кістки - tuberculum ossis scaphoidei);

- півмісяцева кістка (os lunatum);

- тригранна кістка (os triquetrum);

- горохоподібна кістка (os pisiforme).

В дистальному ряді з бічної в присередню сторону розташовані:

- кістка-трапеція – os trapezium (має горбок кістки-трапеції - tuberculum ossis trapezii);

- трапецієподібна кістка (os trapezoideum);

- головчаста кістка (os capitatum);

- гачкувата кістка – os hamatum(має гачок гачкуватої кістки - hamulus ossis hamati).

Зап’ясткові кістки утворюють борозну зап’ястка.

П’ясткові кістки складаються з п’яти коротких кісток, кожна з яких має основу, тіло і голівку п’ясткової кістки.

На обернутих одна до одної поверхнях основ II-V п’ясткових кісток містяться суглобові поверхні для з’єднання між собою.

Кістки пальців; фаланги кисті складаються з основи, тіла і голівки фаланги. На голівці фаланги міститься блок фаланги.

II-V пальці кисті мають проксимальну, середню і кінцеву фалангу.

Великий палець кисті; перший палець (pollex; digitus primus) складається лише з проксимальної і кінцевої фаланги. Кінцеві фаланги на дистальному кінці мають горбистість кінцевої фаланги, на якій розміщується ніготь.


^ КІСТКИ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ (ossa membri inferioris)

Вони складаються з кісток тазового пояса (ossa cinguli pelvici) і вільної частини нижньої кінцівки (pars libera membri inferioris).

^ Тазовий пояс; пояс нижньої кінцівки (cingulum pelvicum; cingulum membri inferioris) включає в себе кульшові кістки (ossa coxae) та крижову кістку (os sacrum).

Кульшова кістка (os coxae) складається з клубової кістки (os ilium), лобкової кістки (os pubis) та сідничої кістки (os ischii). В тій ділянці, де тіла усіх трьох кісток зростаються, утворюється кульшова западина, яка має півмісяцеву поверхню, ямку кульшової западини, крайі вирізку кульшової западини. Кульшова кістка має затульний отвір та велику сідничу вирізку.

Клубова кістка складається з тіла і крила клубової кістки, а також має дугоподібну лінію. Крило клубової кістки угорі закінчується клубовим гребенем, на якому розрізняють зовнішню і внутрішню губу та проміжну лінію. Допереду клубовий гребінь закінчується верхньою передньою клубовою остю та нижньою передньою клубовою остю, а дозаду – верхньою задньою клубовою остю і нижньою задньою клубовою остю.

Внутрішня поверхня крила клубової кістки зайнята клубовою ямкою, а на сідничній поверхні містяться передня, задня та нижня сідничні лінії, до яких прикріплюються сідничні м’язи. На крижово-тазовій поверхні розташована вушкоподібна поверхня для з’єднання з крижовою кісткою, а вище і дозаду від неї міститься клубова горбистість.

Лобкова кістка розміщена допереду від клубової кістки і має тіло лобкової кістки, верхню та нижню гілку лобкової кістки. Останні, з’єднуючись, утворюють лобковий симфіз. На місці переходу верхньої гілки лобкової кістки у нижню гілку лобкової кістки розміщена симфізна поверхня.

На верхній гілці лобкової кістки міститься гребінь лобкової кістки, а допереду – лобковий горбок, який розташований на тілі лобкової кістки. Присередньо від лобкового горбка до симфізної поверхні йде короткий лобковий гребінь. Нижній край верхньої гілки лобкової кістки, який оточує затульний отвір, містить затульну борозну, яка обмежена переднім і заднім затульними горбиками. Між лобковим горбком та кульшовою западиною над затульним отвором знаходиться затульний гребінь. На місці зрощення клубової кістки з лобковою кісткою розташоване клубово-лобкове підвищення.

Сіднича кістка має тіло і гілку сідничої кістки, дозаду і донизу від якої розташований сідничий горб. Над сідничим горбом розміщена сіднича ость, яка відокремлює велику сідничу вирізку від малої сідничої вирізки.

Лобкова і сіднича кістки обмежовують затульний отвір.

^ Вільна частина нижньої кінцівки (pars libera membri inferioris) поділяється на стегно (femur), гомілку (crus) і стопу (pes).

Стегнова кістка є складовою частиною стегна і належить до (трубчастих) типових довгих кісток). Має проксимальний наросток, епіфіз або проксимальний кінець і дистальний наросток, епіфіз або дистальний кінець та тіло стегнової кістки, – діафіз.

На проксимальному наростку стегнової кістки міститься голівка стегнової кістки, на якій є суглобова поверхня голівки для з’єднання з кульшовою западиною. На голівці стегнової кістки розміщена ямка голівки стегнової кістки. Дистальніше від голівки стегнової кістки розрізняють шийку стегнової кістки, а дозаду – великий вертлюг, на якому розташована вертлюгова ямка і малий вертлюг. Дозаду вертлюги з’єднуються між собою міжвертлюговим гребенем, а допереду – міжвертлюговою лінією.

Передня поверхня тіла стегнової кістки гладенька, а на задній поверхні розміщена шорстка лінія, яка складається з бічної і присередньої губи. Присередня губа вгорі переходить у гребінну лінію, а бічна губа – у сідничу горбистість. Донизу ці губи розходяться і обмежовують підколінну поверхню.

На дистальному наростку стегнової кістки розташовані бічний та присередній виростки, вище від яких містяться бічний та присередній надвиростки. Між бічним та присереднім виростками лежить міжвиросткова ямка, яка угорі і дозаду обмежована міжвиростковою лінією. На передній поверхні дистального наростка міститься наколінкова поверхня для з’єднання з наколінком.

Наколінок (patella) – губчаста сесамоподібна кістка, яка розміщена у товщі чотириголового м’яза стегна і має основу, верхівку наколінка, передню та суглобову поверхні.

^ Кістки гомілки (ossa cruris): присередньо розташована великогомілкова кістка (tibia), а збоку – малогомілкова кістка (fibula).

Великогомілкова кістка є складовою частиною гоміл