Реферат: Григорій Верба "білі плями"

... С Т А Т Т І ...


Григорій Верба

"БІЛІ ПЛЯМИ" В ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ Г.С. СКОВОРОДИ В ПЕРЕЯСЛАВІ

Період перебування Г.Сковороди на викладацькій роботі у Переяс­лавському колегіумі (семінарії) був одним із найкоротших і водночас одним із важливих у становленні його як педагога, поета (до цього його знали як чудового музиканта) і як особистості.

Більшість дослідників користується при висвітленні цього періоду життєписом Г.С.Сковороди, написаним першим його біографом, учнем Хар­ківського колегіуму і другом Михайлом Ковалинським. Варто процитувати звідомлення М.Ковалинського повністю в оригіналі: ''Возвратясь из чужих краев, наполнен ученостію, свЂдЂніями, знаніями, но с пустым карманом, в крайнем недостаткЂ всего нужнЂйшаго, проживал он у своих прежних при­ятелей и знакомых. Как и сих состояніе не весьма зажиточно было, то искали они случая, как бы употребиться ему с пользою его и обественною. Скоро открылось мЂсто учителя поезій в Переяславле, куда он и отправился по приглашенію тамошняго епископа.

Сковорода, имЂя основательнЂе знанія в науках, нежели каковыя тогда были в училищах провінціальных, написал разсужденіе о поезій и руководс­тво к искуству оной так новым образом, что епископу показалось странным и несообразным прежнему старинному обычаю. Епископ приказал (курсив наш.. —Г.В., В.Н.) переменить и преподавать по тогдашнему обыкновенному образу ученія. Сковорода, увЂрен будучи в знаній своем и точности дЂла сего, не согласился переменить и отставить написанныя им правила для поезій, которыя были простЂе и вразумительнЂе для учащихся, да и совсЂм новое и точное понятіе давали об оной. Епископ требовал {курсив наш. - Г.В., В.Н.) от него письменнаго отвЂта образом судебным через консисторію, для чего он не выполнил повелЂнія. Сковорода отвЂтствовал, что он полагается на суд всех знатоков в том, что разсужденіе его о поезій и руководство, написанное им, есть правильное и основанное на природЂ сего искуства. При том в объясненіи прибавил латинскую пословицу: "Alia res sceptrum, alia pleetrum, то есть: иное дЂло пастырский жезл, а иное пастушья свирель".

Епископ, преобратя незнаніе свое в непослушаніе его и самомнЂніе о учености своей в гордость и вьісокоуміе его, дал своеручное повеленіе на докладе консисторіи следущее: "Не живяше посреди дому моего творяй гор­дыню (Це був сьомий вірш сотого Давидового псалма й витлумачити його було дуже просто: хочеш бути гордим — іди геть! — Г.В., В.Н.). По сему Ско­ворода выгнан был из училища переяславскаго не с честію. Сей был первый опыт твердости духа его" [5, с. 441].

Як бачимо, М. Ковалинський передає основне, що він почув від свого вчителя із розмови з ним за декілька місяців до його смерті. Сковорода з радістю прийняв запрошення єпископа після повернення із закордонної ман­дрівки з Токайською місією і відразу ж почав викладати поезію за новими правилами, до того ж написав спеціальний курс "Міркування про поезію і посібник з поетичного мистецтва" (для цього потрібно було мати певний по­етичний досвід і знання). Одначе його розуміння поетичного мистецтва по­мітно відрізнялось від узвичаєних у старій українській школі засад поетики, тож тамтешній єпископ, під наглядом якого перебував колегіум, наказав йому викладати так, як заведено. Г.Сковорода відмовився виконати це повеління. Виник конфлікт. Сковорода і в письмовім поясненні підтвердив свою незгоду з єпископом, додавши оте дотепне латинське прислів'я, яке розгнівило єпис­копа, і він був вигнаний з колегіуму без честі.

М. Ковалинський підкреслює основну рису характеру філософа: при­нциповість, непоступливість у разі своєї правоти, силу його духу.

Проте в розповіді М.Ковалинського залишилось багато таємниць, які ще й сьогодні залишаються нерозгаданими. Біограф не зазначає, коли Г.Сковорода перебував за кордоном і коли повернувся в Україну (до Києва), а, отже, коли він був запрошений до Переяславського колегіуму (можливо і сам письменник не повідомляв цього); хто із єпископів запросив його до Пе­реяслава; хто із приятелів подбав про влаштування на роботу його як одного з кращих студентів Києво-Могилянської академії. Багато загадок викликала 26-та пісня "Саду", яку Г.Сковорода присвятив Іванові Козловичу, коли той вступав на єпископський престол у м. Переяславі: в одному із списків (авто­граф не зберігся) зазначено 1750 р., в іншому - 1758 р.

І сьогодні на меморіальній дошці скульптора І.П. Кавалерідзе та архі­тектора Г.П. Бикова на стіні Києво-Могилянської академії на Подолі читаємо наступний напис: "Тут, у будинку колишньої Києво-Могилянської академії, в 1744-50 рр. навчався видатний український філософ і поет Григорій Савич Сковорода".

Д.І. Багалій у своїй фундаментальній праці "Український мандрований філософ Григорій Сковорода" писав: "Повернувшись додому 1753 року, Г.С. Сковорода тоді ж одержав посаду вчителя в Переяславській семінарії. Єпископ у Переяславі, що спочатку прийняв, а потім усунув з посади Г.С. Сковороду, був, на гадку професора Н.І. Петрова, Іван Козлович, що йому Г.С. Сковорода присвятив 26-ту пісню свого "Саду" з нагоди приїзду його до Переяслава на єпископську катедру. В цій пісні виявляється радість з нагоди прибуття його в Переяслав. Ця пісня, як і прибуття єпископа в Переяс­лав, віднесені Сковородою до 1750 року, але це, як зазначив проф. Петров, очевидна помилка {автограф не зберігся, а список написаний почерком не Сковороди. -Г.В.,В.Н.), тому що Іван Козлович вступив у Переяслав на єпис­копську катедру 7 березня 1753 р. (він був призначений Синодом 7 березня, а прибув до Переяслава у червні - липні 1753 р. - Г.В., В.Н.). Однак дивно, що тією особою, що вороже поставилась до Г.С.Сковороди за його погляди на піїтику був не тільки єпископ, якого вітав Сковорода, але й відомий рані­ше, як освічений навчитель Академії по філософії. У Гр.П. Данилевського в уривку, наведеного з списку Ковалинського, єпископом, що закликав Сково­роду, названо не Козловича, а Никодима Сребницького. В оригіналі рукопису Ковалинського ім'я єпископа не названо, і у мене виникає сумнів, щоб це був Козлович" [1, с. 60].

Версії академіка М.І. Петрова про те, що єпископом був Іван Козло­вич, дотримувався і Дмитро Чижевський. "Вже старшим дослідникам впада­ло в очі, що єпископом, за усіма даними, зовсім не була людина неосвічена, а, навпаки, культурна, бувший проф. філософії в Київській академії Іван Коз­лович, якому, до речі, Сковорода присвятив одну з пісень свого "Саду" (26). Багалій — без всяких підстав — навіть усомнився в тому, чи єпископом, що віддалив Сковороду, дійсно був освічений навчитель Академії по філософії Козлович" [9, с 130].

Як бачимо, не було єдиного погляду на питання, хто був єпископом, з яким виник конфлікт у Г.Сковороди - Козлович чи Срібницький, навіть у таких визначних учених, як Д.Багалій і Д.Чижевський.

Загальноприйняту хронологію життя Г.Сковороди, висунуту академі­ком М.І.Петровим, вперше переглянув Л.Є. Махновець [3].

За Л. Махновцем, Г. Сковорода повернувся до Києва після 5-річного пе­ребування з Токайською місією закордоном у жовтні місяці 1750 року і невдов­зі був запрошений на посаду вчителя поетики в Переяславський колегіум.

Більшість сучасних сковородознавців дотримуються висвітлення пе­ріоду викладацької праці Г.Сковороди в Переяславському колегіумі, спираю­чись на дослідження ЛМахновця, - Леонід Ушкалов [7; 8 ], Мирослав Попо­вич [4], Володимир Стадниченко [6], Валерій Шевчук [10].

І все ж, найбільшою таємницею для учених залишився зміст посібни­ка "Разсужденіе о поезій и руководство к искуству оной", рукопис якого не зберігся. А. конфлікт між Г.Сковородою і єпископом Никодим Срібницьким розгорівся, власне, з-за нього.

І. Снєгірьов висунув думку, що Г.Сковорода написав зазначений твір під впливом розвідок В.Тредіаковського та М.Ломоносова, архієрей же вище ямбів Ломоносова ставив вірші Симеона Полоцького [1, с 59 ].

Ця гіпотеза була підтримана російським дослідником Володимиром Ерном та іншими, щоб показати вплив російських учених на Г.Сковороду. Насправді наш поет не зазнав жодного впливу силабо-тонічної системи вір­шування, яку впроваджували російські поети.

Найбільш переконливо це довів Дмитро Чижевський у своїй моно­графії "Українське літературне бароко" [9]. У цій книзі є розділ "Рештки підручника поетики Сковороди" [9, с. 122-188 ]. Учений висунув думку про те, що в основу практичного курсу поетики лягла частина "Разных стихот­ворений", котрі у виданні Д.Багалія 1894 р. становлять цілий відділ. Це де­кілька слов'яно-українських та латинських віршів, написаних Сковородою до того, як він почав писати вірші "Саду". Д.Чижевський пише: "Але ще більше ймовірності, що українські вірші Сковороди з "Разных стихотворе­ний" є зразки з його підручника поетики... Справді, що знаходимо в "Раз­ных стихотворениях"? По-перше, оди: світсько-моралістична ода Мурета в перекладі Сковороди, духовна ода на різдво Христове того самого Мурета та ода Горація. Три вірші носять назву "Fabula" — себто віршоване опові­дання.. . Знаходимо в збірці і епіграми... Два вірші є панегіричні... Нарешті маємо зразок драматичної техніки. Це розмова між "мудрістю" та людиною: "Разговор о премудрости", в якому маємо добрий приклад техніки діалога... Можливо до цієї ж групи віршів належать і переклади "порівнянь" з "Енеїди" Вергілія...

Гадаю, що така різноманітність віршів, серед яких до того кілька пе­рекладів та кілька незакінчених віршів,... може, найліпше походити від того, що "Разные стихотворения" € не що інше, як рештки "руководства" Сковоро­ди, себто зібрання прикладів з цього руководства...

Що вірші, про які говоримо в цій главі, дійсно повстали раніше, аніж вірші "Саду", на це вказує вжиток в них традиційних силабічних розмірів. Щоправда і ці вірші Сковороди, які ми, здається, маємо право звати його "ранніми віршами", мають певні оригінальні риси (рими)..." [9, с 124-127].

Які ж оригінальні риси відзначає Д.Чижевський у цих віршах? Найос-новніше - це чоловічі і неповні рими. Можливо це і вразило єпископа, адже традиційно поети українського бароко їх не вживали. Цієї ж думки дотримувався і відомий сучасний дослідник творчості Сковороди Леонід Ушкалов, підкреслюючи: "...у власних віршах Сковороди можна побачи­ти принаймні дві риси, які могли запросто збити з пантелику Нікодима Срібницького. По-перше, Сковорода рясно вживає "чоловічі" рими, тобто таке співзвуччя рядків, при якому під наголос потрапляють їхні останні склади. Тим часом шкільна українська традиція визнавала правильними тільки "жіночі" рими, коли під наголосом стояли передостанні склади рядка. По-друге, Сковорода дуже часто користувався неточними римами. Це значно розширювало можливості поетичного слова, але так само було грубим порушенням традиційної норми, яка визнавала тільки точні рими. Можливо, Сковорода якраз і спробував теоретично обґрунтувати, зокре­ма те, що нормативність "жіночої" рими в українській поезії аж ніяк не є обов'язковою, адже українська мова, на відміну від польської, в якій слова мають фіксований наголос на передостанньому складі (мода на "жіночі" рими прийшла в Україну якраз із польської поезії), цілком дозволяє різні типи рим" [8, с 24-25].

Слід сказати, що в суперечці Г. Сковороди з переяславським владикою правда все ж таки була на боці філософа. Подальший розвиток вірша пішов шляхом його "розкріпачення" в дусі нашого поета. Від часів Тараса Шевчен­ка і "чоловічі", і неточні рими стають звичними в національній літературі.

Зовсім іншу гіпотезу щодо змісту посібника Сковороди з поети­ки висунув наш сучасник Валерій Шевчук у книзі "Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима" [10]. Не згадуючи розвід­ку Д.Чижевського, він стверджує, що в основі практичного курсу поетики Сковороди лежали його ранні вірші "Саду". І це в той час, коли Сковорода викладав у колегіумі лише декілька місяців (жовтень 1750- травень 1751). В.Шевчук підкреслює різноманітність силабічної строфічної будови. Не заперечує цього і Д.Чижевський, але мову веде не про вірші "Саду", а про "Разные стихотворения". Концепції Д.Чижевського та Л.Ушкалова, на нашу думку, більш переконливі.

Про свою викладацьку роботу в колегіумі Сковорода згадує лише один раз у листі до М.Ковалинського (1764 р.): "Дуже важливе значення має те, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Доки ми їх слухаємо, ми їхній дух у себе вбираємо. Отже, демон печалі став надзвичайно мучити мене - то страхом смерті, то страхом нещасть, які мають статися. Я прямо так став міркувати: переяславські миші стали причиною того, що мене викинули із семінарії з великими неприємностями..." [5, с 338-339]. Про яких мишей мовиться - незрозуміло. Проте, Г.Сковорода дуже негативно згадує про свій початок праці в Переяславському колегіумі.

Сьогодні Переяслав-Хмельницький ніби спокутує свою вину за той вчинок єпископа Срібницького, який так різко обірвав кар'єру молодого пе­дагога.

У місті є вулиця, що носить ім'я Григорія Сковороди, на якій в при­міщенні колишнього колегіуму знаходиться його меморіальний музей. Міс­цевий педагогічний університет також носить ім'я Григорія Сковороди. При університеті функціонує Центр Сковородинознавства, який глибоко дослід­жує життєвий шлях і наукову спадщину великого українського християнського філософа, богослова, поета, педагога, музиканта Григорія Савича Ско­вороди [2], свято шанує пам'ять про нього.


^ Григорій Верба

ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНІ В 30-і - 80-і рр. XX СТОЛІТТЯ

Яскраву сторінку в історію педагогічної освіти на Переяславщині вписало Переяслав-Хмельницьке педагогічне училище. За більш як 50 років своєї діяльності училище пройшло складний, але поступальний шлях розвитку народної освіти в Українській РСР, яка перебувала в складі СРСР, від запровадження загального початкового навчання дітей у 30-х роках до обов'язкової середньої освіти молоді та широкого впровадження суспільного дошкільного виховання дітей у 80-х роках. Цей шлях можна було б умовно поділити на два періоди, -а саме: до початку Великої Вітчизняної війни і після звільнення Переяслава від німецько-фашистських загарбників.

З початку свого заснування в 1932 році ( році утворення Київської області) цей середній педагогічний навчальний заклад іменувався "Переяславський педтехнікум"[2]. Першим директором педтехнікуму було призначено Нестирука [3]. Технікум 2 роки розташовувався в одноповерховому пристосованому для навчання приміщенні по вул. Набережній (зараз вул. Горького).

У травні 1934 року директором педтехнікуму було призначено І.Ф.Шатилюка. Невдовзі технікум було переведено у двоповерхове приміщення по цій же вулиці. Перший випуск 24

учителів початкових класів відбувся в червні 1935 року. Цій важливій події в освітянському житті Переяславщини було присвячено спеціальний номер газети "Колективіст Переяславщини" (№79,1 липня 1935 р.). У 1934 р. при технікумі було відкрито вечірній відділ, а в 1937 - заочний. У 1937 р. І.Ф.Шатилюка переведено на партійну роботу [4].

Директором педшколи (так став називатися навчальний заклад) з 1937 по 1938 р. працював Р.Р.Козак, а після його призову до лав Червоної Армії заклад очолив В.Г.Удод, який перед цим обіймав посаду завуча медшколи [5].

Період становлення навчального закладу співпав і тяжкими роками голодомору (в технікумі навчалося багато дітей-сиріт), культурної революції, "боротьби з буржуазною ідеологією" ("з технікуму вигнано дочку куркуля,", "лектора золотопогонника", "лектора - попа") [6]. Водночас це були роки поступового економічного зростання країни, підвищення загальної культури та освітнього рівня молоді. Незважаючи на те, що престиж учительської професії був і невисоким (мала заробітна платня, відсутність нормальних житлово-побутових умов), молодь прагнула до педагогічної освіти.

До початку Великої Вітчизняної війни педшкола мала хороше приміщення з добре обладнаними кабінетами та бібліотекою, їдальню, гуртожитки. Колектив кваліфікованих викладачів (серед них слід назвати П.П.Дремлюгу, Н.В.Рубана, які працювали в навчальному закладі з початку його заснування), успішно розв'язував завдання підготовки вчителів для початкової школи. Випускники направлялись на роботу в сільські школи Переяславського району та інші райони Київської області. Але із випуску 1940 р. частина випускників була направлена на роботу в Кам'янець-Подільську область [6].

Останній передвоєнний випуск відбувся в червні 1941 р., коли вже розпочалася Велика Вітчизняна війна. Більшість випускників-юнаків і викладачів-чоловіків пішли на фронт захищати рідну землю. Багато випускників загинуло на війні. Із тих, що повернулися з фронту, за ратні подвиги було нагороджено високими урядовими нагородами Д.Т.Швидкого, В.К.Шимченка, О.О.Набока, В.І.Мовчана, а випускнику 1941 року О.П.Роману було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

У вересні 1941 року німецько-фашистські війська окупували м. Переяслав. За два роки окупації міста все майно педшколи було розграбоване і знищене. В аудиторіях першого поверху педшколи фашисти влаштували конюшню, а при відступі у вересні 1943 року спалили приміщення.

Директор педшколи В.Г.Удод, будучи інвалідом від народження, залишився на окупованій ериторії, працював у Обухівському райкомі компартії зв'язківцем. Влітку 1943 р. по дорозі з Переяслава до Трипілля він був схоплений фашистами і розстріляний [8].

21 вересня 1943 року місто Переяслав було звільнено радянськими військами від німецько-фашистських загарбників. Місцеві органи радянської влади приступили до відновлення роботи шкіл і інших закладів освіти. Уже у жовтні відновила свою роботу педагогічна школа. Розпочався 44-річний повоєнний період діяльності Переяслав-Хмельницького педагогічного училища (так став називатися навчальний заклад із грудня 1944 року) [9].

У повоєнні роки педучилище очолювали директори: П.Р.Захарченко (жовтень 1943 - лютий 1959), Г.М. Новохатько (березень 1959 - серпень 1984 ), В.А. Коломієць (серпень 1984 -липень 1987).

Однією з головних проблем, яку постійно доводилось розв'язувати керівництву училища, була проблема створення необхідної матеріальної бази. Особливо це стосується періоду 1943-1958 р.р.

У кінці 1943 року з великими труднощами були відремонтовані 2 пристосовані під навчальні заняття одноповерхові приміщення, і 11 січня 1944 р. розпочали навчання 160 студентів І-ПІ курсів, що витримали вступні іспити з мов і арифметики. Їх навчало 13 викладачів.

Парт, лавок не вистачало, підручників майже не було, гуртожитки були відсутні, зошитами для письма студенти були не забезпечені (писали на папері з плакатів).

І хоча в наступні роки під навчальні заняття ще було пристосовано 2 приміщень (всіх було 4), що знаходились на відстані 100-200 м. одне від одного, і під гуртожитки пристосовано 2 приміщень (на 50 ліжок), матеріальна база залишалась слабкою. Були відсутні фізкультурний, актовий і читальний зали. Навчання проводилось у дві зміни.

І все ж, незважаючи на брак навчальних площ, у перший же рік було організовано роботу педагогічного кабінету в дві зміни, бібліотеки (з 9 год. до 21 год., а в квітні, травні і червні -до 22 год.30 хв.), у наступному році - роботу їдальні, а ще пізніше природничого, фізичного, музичного, військово-спортивного кабінетів та кабінету української мови і літератури. Зростав поступово бібліотечний фонд: з 1099 книг і брошур в 1945 р. до 13000 в 1957 р. Поліпшувалось забезпечення підручниками. Училище мало в користуванні 10 га орної землі, де вирощу­вались овочі для учнівського харчування в їдальні.

З 5 грудня 1958 року педучилище перейшло на навчання в новий корпус (реставроване і відбуцоване двоповерхове приміщення дитячого будинку по вул. Сковороди, 50), який відповідав усім вимогам педагогічного училища: прекрасні аудиторії, спортивний, актовий, читальний зали, бібліотека, навчальні кабінети, буфет, пізніше -їдальня.

У 1966 році введено в дію новий двоповерховий, а в 1974 році - триповерховий гуртожиток загалом на 200 місць.

Структура підготовки молодих спеціалістів була наступною:

Шкільний відділ (спеціальність - учитель початкових класів)

на базі неповної середньої школи

1944-1948 (денна форма навчання; 3-річний термін)

1948-1987 (денна форма навчання; 4-річний термін)

на базі середньої школи

1948 - (денна форма навчання; 2-річний термін)

Дошкільний відділ (спеціальність-вихователь дитячого садка)

на базі середньої школи

1960-1987 (денна форма навчання; 2-річний термін)

1980-1987 (заочна форма навчання; 2,5-річний термін)

на базі неповної середньої школи

1970-1987 (денна форма навчання; 4-річний термін).

У перші повоєнні роки проводилась також підготовка вчителів на 4-9 місячних курсах.

У 1963-1964 н.р. здійснено підготовку 58 вчителів в однорічному педагогічному класі.

Контингент учнів училища (у 40-х - 50-х роках називались "слухачами") формувався в основному з випускників шкіл Переяслав-Хмельницького району та інших лівобережних районів Київської області. Випускники складали екзамени. Обов'язковим був екзамен з української мови (диктант - для вступників на базі неповної середньої школи і твір з літератури- на базі середньої школи). З 70-х років правилами прийому вступникам за бажанням дозволялось складати екзамен з російської мови, але з обов'язковою умовою оволодіння українською мовою і складання державного екзамену з української мови. Відмінники зараховувались без екзаменів (в межах 60 % до плану прийому). Контингент учнів на денній формі навчання поступово зріс з 160 осіб в 1944 р. до 960 на початку 80-х років.

До середини 50-х років навчання було платним. Плата за рік в середньому дорівнювала місячній стипендії учня. Звільнялись від плати за навчання учні-сироти, учні, батьки яких загинули у Великій Вітчизняній війні або були інвалідами. У 40-х - 50-х роках стипендія призначалася лише тим учням, які складали екзамени на "5" і "4", а в 60-х - 80-х роках стипендія також призначалась і з урахуванням сімейно-побутових умов учня (в межах 70 % від всього складу учнів). Процент забезпеченості учнів гуртожитком у різні роки був різним, але не перевищував 40 %. У 40-х - 50-х роках проживання учнів на приватних квартирах частково оплачувала держава.

Велика увага в училищі приділялась підбору педагогічних кадрів, які призначались за погодженням з обласним відділом народної освіти. З 1944 року по 1980 рік кадровий потенціал зріс як кількісно, так і якісно. Якщо в 1944 році навчальний процес забезпечували

13 викладачів (із них із вищою освітою - 9), то в 1980 - 80 (усі і вищою освітою і переважно з великим стажем педагогічної роботи) Майже третину складу викладачів становили викладачі музики. Збільшення контингенту учнів і викладацького складу в 70-80-ії роки було обумовлене значним розширенням дошкільного відділу.

Підготовка вчителів початкових класів та вихователі и дошкільних закладів здійснювалась за навчальними планами, затвердженими Міністерством освіти СРСР з урахуванням специфіки республіки - викладанням української мови та літератури. Навіть побіжний аналіз навчальних планів дає підстави зробити висновок про достатній рівень загальноосвітньої (особливо гуманітарної) підготовки і високий рівень педагогічної, методичної та практичної підготовки майбутніх учителів початкових класів та вихователів дошкільних закладів. Водночас простежується високий рівень ідеологізації навчального процесу: на історію СРСР, нову історію, історію ВКП (б) разом відводилося 421 год., а на історію України всього 51 год., вивчалась географія капіталістичних країн, географія СРСР, а географія України не вивчалась (навчальний план з 4-річним терміном навчання введено в дію в 1948 році).

У подальшому навчальні плани хоч і зазнавали змін, але незначних: іноземна мова була введена як обов'язковий предмет, вивчення історії ВКП(б) у групах на базі неповної середньої ніколи замінено вивченням суспільствознавства, вивчення Конституції СРСР і УРСР - вивченням основ правознавства, знято вивчення логіки, вивчення географії замінено економічною географією.

Навчальні програми з усіх навчальних дисциплін розроблялись Міністерством освіти СРСР і УРСР.

Як на навчальних планах і програмах, так і на всьому навчально-виховному процесі лежить відбиток політичного і ідеологічного життя країни 40-х - 80-х років: це і перемога СРСР над фашистською Німеччиною, і культ особи Сталіна, і розвінчування культу особи, і хрущовська відлига, і прийняття програми будівництва комунізму, і брежнєвська стабілізація, і застій, і андропівська спроба реформування, і початок горбачовської перебудови.

Викладання всіх навчальних дисциплін (за винятком військової підготовки та частково фізвиховання), вся навчальна документація, діловодство велися українською мовою.

Для всіх періодів діяльності училища характерною була висока організація навчального процесу. Велика роль у цьому належала завучам (заступникам директора з навчальної роботи). З 1944 р. по 1987 рр. на цій посаді перебували: О.І.Федірко, А.А.Семеняк, О.В.Павлюк, В.А.Пальчиківська, С.А.Шкіра, А.П.Халявченко, Г.М.Верба, М.Г.Тараненко, Т.О.Степіка.

Головна увага навчальної частини спрямовувалась на підвищення ефективності навчального процесу і покращення підготовки молодих спеціалістів.

Важливе місце в підготовці вчителя початкових класів і вихователів дитячого садка посідала педагогічна практика. На її проведення державою виділялися значні кошти. Практика проводилась у базовій початковій школі (з 1944 р.) або в базових початкових класах СШ № 2 чи в базовому дитячому садку.

Безпосереднє планування і керівництво практикою здійснювалося завідуючим практикою, а з кінця 70-х років -заступником директора з навчально-виробничої роботи. Жоден показовий чи пробний урок не проводився без участі викладача-методиста. Більше того, всі показові уроки з фізвиховання, трудового навчання, співів, малювання, природознавства, частково російської мови проводилися викладачами методики педагогічного училища. Виробничу практику учні училища проходили в сільських школах і дитячих садках Київської області, але знову ж - під контролем викладачів - методистів училища.

Учні училища залучалися до активної участі в предметних гуртках за інтересами (педагогічному, математичному, фізичному, хімічному, мовно-літературному, виразного читання, дошкільної педагогіки, умілі руки, образотворчого мистецтва, фотогуртку, ТЗН).

В училищі була добре розвинена художня самодіяльність. Хорош колективи, вокальні ансамблі, окремі солісти виходили переможцями на районних та обласних оглядах хуцожньої самодіяльності. А жіночім хоровій капелі учнів у 1967 р. було присвоєно високе звання "народної" (худ. керівник З.І.Мина). Учнівські культбригади проводили велику купьтурно-масову роботу серед населення міста та району.

Добре в училищі була поставлена спортивно-масова робота. Широко практикувались гандбол, волейбол, баскетбол, легка атлетика, настільний теніс, шахи і шашки. Часто команди училища і окремі учасники ставали призерами районних та обласних змагань. Окрасою міських свят була спортивна колоші педучилища (організатори М.М. Бездольний, І.А.Колівошко). В училищі склалася традиція широкої участі колективу в громадсько-корисному житті. Особливо слід відзначити роботи по ремонту навчальних приміщень та гуртожитків, будівництву с Чирське, спаленого німецькими фашистами при відступі, відбудові рідного міста (1944-1945); участь у насадженні більш як 2000 дерев по Київському шляху (1951-1952); роботи по благоустрою і озелененню подвір'я училища по вул. Сковороди, 50 (1958-1960); шефство над центральним парком та вулицями Сковороди та Шевченка (60-і - 90-і роки); роботи по благоустрою міського стадіону (70-і роки) і будівництву інституту (1985-1986 рр.)

Училище протягом 40 років (1947-1987) здійснювало шефство над учасником Великої Вітчизняної війни, інвалідом І групи, жителем села Зарубенці ( а пізніше - Циблі) В.М.Крадених. За більш як п'ятдесятирічну свою історію Переяслав-Хмельницьке училище підготувало понад 9000 висококваліфікованих учителів початкових класів та вихователів дитячих садків, які направлялись на роботу в школи та дошкільні заклади не лише Київської області, але й інших областей України. Значна частина випускників у різні роки була направлена в такі області: Волинську (1948 р. - 83 ), Закарпатську (1950 р. - 100), Рівненську (1951р. - 27, 1963р. - 60, 1970 р. - 25, 1979 р. - 23), Чернігівську (1953 р. - 17), Херсонську

(1961 р. - 22), Ворошиловоградську (1970 р. -27), Одеську (1969 р. -43), Чернігівську (1966 р. - 69,1970 р. - 32), Кіровоградську (1972 р. -36, 1973 р. - 22), Кримську (1973 р. - 62), Сумську (1964 р. - 56), Харківську (1973 р.-39) та ін.

Обласні відділи народної освіти у своїх відгуках завжди давали високу оцінку якості підготовки випускників училища.

На початку 60-х років понад 50 випускників було направлено на роботу на цілинні землі Казахської РСР.

За багаторічну сумлінну роботу по підготовці педагогічних кадрів та високу педагогічну майстерність директорів училища П.Р.Захарченка та Г.М.Новохатька було нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, їм було присвоєно високе звання "Заслужений учитель УРСР", а заступника директора училища з навчально-виховної роботи Г.М.Вербу (випускника училища) було відзначено Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Серед випускників училища - Герой Радянського Союзу О.П.Роман, Герой Соціалістичної Праці О.Пилипенко, кавалер ордена Леніна, вчителька початкових класів Г.І.Любченко, відомий український поет Станіслав Тельнюк, кандидат психологічних наук, професор Переяслав-Хмельницького ДПІ ім. Г.С.Сковороди П.Я.Ярмоленко, заслужена вчителька УРСР, доцент цього ж інституту Н.С. Гаврилюк, доктор філологічних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова Л.І.Мацько, Герой України, вчителька початкових класів Драбівської ЗОШ №1 Т.С.Прошкуратова.

На початку 80-х років постало питання про перевід училища до м. Біла Церква і про відкриття Переяслав-Хмельницького філіалу Київського державного педагогічного інституту ім. М.О.Горького. У 1984 р. директором училища було призначено В.А.Коломійця, який у цей час працював заступником директора з навчально-виробничої роботи (в минулому - випускник училища).

У 1985 році в м. Біла Церква відкрито філіал Переяслав-Хмельницького педагогічного училища. У цьому ж році заступника

директора з навчально-виховної роботи Г.М.Вербу переведено на посаду директора СШ №4, а на його посаду було призначено М.Г.Тараненка. Перед керівництвом училища було поставлено завдання організовано здійснити перевід училища до м. Біла Церква і підготувати до відкриття філіал педінституту.

У 1986 р. відкрито Переяслав - Хмельницький філіал Київського ДШ ім. О.М.Горького. Першим директором філіалу було призначено М.Г.Тараненка.

06.05.1987 року Міністерство освіти УРСР видало наказ № 125 "Про перевід Переяслав-Хмельницького педучилища в м. Біла Церква".

У червні 1987 року училище здійснило свій останній випуск -182 вчителі початкових класів і 252 вихователі дошкільних закладів. 05.09.1987 р. Переяслав-Хмельницьке педагогічне училище припинило свою діяльність.

Своєю славною історією в освітянському житті Переяславщини і всієї України педагогічне училище завдячує великій когорті викладачів декількох поколінь.

Серед них слід назвати тих, хто віддав справі підготовки педагогічних кадрів понад 25-30 років, а саме: П.П.Дремлюгу, О.Ф.Куліченко, О.І.Федірка, Д.І. Матвійчука, М.П.Воловика, З.Т.Хабазню, А.А.Семеняка, С.Л.Воловика, К.С.Левченко, О.К.Макаренка, І.Д. Слюсара, Н.П.Сакун, Б.Г.Мехеда, М.К.Юхименка, Я.І. Юхименко, І.А.Колівошка, Г.Я.Яківець, Л.І.Шаповала, Н.В.Куліковську та ін.

Багато років працювали викладачами училища випускники цього ж училища: Є.М.Левченко, М.Ф. Василенко, Н.В.Фісун, Н.П.Швидка, Л.П. Коваленко, Г.В. Кисіль, Г.П.Новохатько, П.Г.Пономаренко, Н.С.Кудря, Л.Т.Матвієнко, В.П.Матвієнко, Л.С.Бернікова, Г.І. Кибальчич, П.О.Фесенко, І.Я.Міщенко, Г.М.Верба, Г.М.Кириченко, В.П.Кондес.

Після закриття училища викладачі М.П.Ляшко, О.О.Борисова, М.Г.Колос, Г.О.Хомич, Г.М.Кириченко, а пізніше Г.М.Верба, ОІ.Красов, Л.І.Ляшко, М.К. Потапова перейшли на роботу в інститут.

Усі інші викладачі були переведені на роботу до Білоцерківського педагогічного училища або ж залишились працювати у школі № 6 чи в інших школах міста.


Григорій Верба,

^ ПЕРЕЯСЛАВ НА ПЕРЕХРЕСТІ ІСТОРИЧНИХ ШЛЯХІВ

(Роздуми над непрочитаною книгою)

Народ, який не знає своєї історії, є народ сліпців

Олександр Довженко

Узятися за перо мене спонукала карта м. Перея­слава-Хмельницького, яку я нещодавно придбав у кіос­ку. Чудесне оформлення. Дуже потрібна для туристів, таксистів, працівників зв'язку та й усіх, хто захоче придбати су­венір, цеглу, відвідати кафе (щоправда, недешево), бібліотеку, аптеку, замовити меблі (про ціни не питайте), відремонтувати машину, зайнятися спортом, навіть помолитися та ін. Правда, як недолік можна зазначити те, що відсутня дата виходу в світ карти. На карті ми не знайдемо і поради, на які підприємства можна влаштуватися на кваліфіковану роботу з високою платнею.

Мене ж вона зацікавила з іншого погляду, а саме: про що ж розповідають назви вулиць нашого міста в рік відзначення 1100-ліття першої літописної згадки про Переяслав?

Зародження та розвиток нашого міста є частиною історії більш як півторатисячолітнього шляху нашої Вітчизни - України-Русі. У назві і міста, і його вулиць переплелись цілі епохи - від Русі (була одна Русь, а потім російські історики дали назву "Київська Русь", щоб не "плутати" з "Московською Руссю") до сьогоднішньої незалежної України.

Після здобуття Україною незалежності зростає інтерес до власної історії, її знаменних дат, здобутків і уроків. Події більш як 80-річної давнини сприймаються неоднозначно й суперечливо.

В історичній науці перша згадка про Переяслав датуєть­ся літописною статтею 907 р., дё в договорі між греками та Руссю третім у списку міст Русі (після Києва та Чернігова) називався Переяслав (хоч дехто із учених відносить виник­нення міста до дещо пізнішого часу - 988-993 років). Ще з тих далеких часів існувала і народна легенда про походження назви міста. За цією легендою, саме тут, за Трубежем, відбув­ся двобій між отроком-богатирем Кирилом Кожум'якою (чин­барем із Заальтиці) і велетнем-печенігом, в якому руський воїн здобув перемогу і тим самим "перейняв славу" (перея славу) руському війську. Коли ж на Русі виникло ще кілька міст із назвою Переяслав, перший із них (який дав цю назву іншим) став називатися Переяслав Руський (є і зараз під Москвою місто Переяславль-Залєський).

З тих далеких часів до нас дійшли лише назви вулиць Великопідвальна, Малопідвальна, Замкова, Кріпосна, Києвобрамська, які свідчать про те, що Переяслав був форпос­том у боротьбі проти печенігів та половців на південно-східно­му рубежі Русі на підступах до Києва.

Тотальне перейменування вулиць відбулося після 1917 року.

Можна умовно виділити такі періоди та події, які позначи­лися на появі назв вулиць: жовтневий переворот у Петербурзі 1917 року, революційні події та громадянська війна (1918-1920 роки), колективізація (1930-1933 роки), Велика Вітчизняна війна (1941-1945 роки), відзначення 300-ліття Переяслав­ської ради, освоєння космосу (з 1961 року), будівництво Канів­ської ГЕС (1967-1970 роки), Чорнобильська катастрофа і ліквідація її наслідків (1986 рік), афганська війна (1980-ті роки), проголошення Україною Незалежності в 1991 році.

У зв'язку з "новою ерою в історії людства – будівництвом комунізму" майже всі назви вулиць дореволюційного часу були відмінені, а замість них з'явилися назви, що несли імена класиків марксизму-ленінізму: Карла Маркса, Фрідріха Ен­гельса, Леніна (зараз Гімназійна), Сталіна (зараз Мазепи); державних та партійних діячів Російської Радянської рес­публіки та Радянського Союзу: Свердлова, Калініна, Урицького, Куйбишева (зараз Гаяринська), Петровського (зараз Петропавлівська), Дзержинського (зараз Підварська), Орджонікідзе (зараз Ярмаркова), Кірова, Рози Люксембург, Карла Лібкнехта (зараз Московська), Крупської або ж - Па­ризької Комуни, Комуністична, Інтернаціональна, 1 Мая, Ра­дянська, Революції (зараз Петра Костюка).

Кілька вулиць отримали назви російських полководців Олександра Невського, Олександра Суворова, М