Реферат: Національна академія державної податкової служби України

Національна академія державної податкової служби України


На правах рукопису


Смелік Владислав Борисович


УДК 341.4


МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ІНТЕРПОЛУ


Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник:

Тимченко Леонід Дмитрович

доктор юридичних наук, професор


Ірпінь – 2005
Зміст

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..................................................................4

ВСТУП........................................................................................................................5

РОЗДІЛ 1.

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ………………….....................................................15

Міжнародно-правові аспекти виникнення і розвитку Інтерполу..............17

Суспільно-правові закономірності виникнення і розвитку інституту міжнародних організацій...............................................................................17

Інституціоналізація міжнародного співробітництва у протидії злочинності в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст.: створення і становлення Міжнародної організації кримінальної поліції...................................................................27

Основні риси юридичної природи Міжнародної організації кримінальної поліції..............................................................................................................44

Міжнародно-правовий аналіз юридичної природи Інтерполу як міжнародної міжурядової організації..........................................................44

Міжнародна правосуб’єктність Інтерполу..................................................68

^ ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1...............................................................................77

РОЗДІЛ 2.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ТА ЇЇ ПРАВОВИХ ЗАСАД....................................................................................81

2.1. Інституційна система Інтерполу: поняття та характеристика її елементів.........................................................................................................83

2.1.1. Інститут членства та фінансування Інтерполу............................................83

2.1.2. Внутрішньоорганізаційний механізм Інтерполу та його функціонування на сучасному етапі розвитку міжнародного співробітництва...................88

2.2. Сучасні тенденції розвитку інституційної системи Інтерполу...............120

2.3. Правова система МОКП: аналіз міжнародно-правової доктрини та практики........................................................................................................124

2.3.1. Право міжнародних організацій в сучасній доктрині міжнародного права..............................................................................................................124

2.3.2. Класифікація норм правової системи Інтерполу......................................131

^ ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2.............................................................................137


РОЗДІЛ 3.

УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ІНТЕРПОЛУ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Організаційно-правові засади діяльності НЦБ Інтерполу в Україні......142

Основні напрямки вдосконалення діяльності НЦБ Інтерполу в Україні….......................................................................................................165

^ ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3..............................................................................179

ВИСНОВКИ...........................................................................................................182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................190
^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДМСУ – Державна митна служба України;

ДПА – Державна податкова адміністрація;

ДПС – Державна податкова служба;

ДСБЕЗ – Державна служба боротьби з економною злочинністю;

ЄВРОПОЛ – Європейське поліцейське відомство;

ЄЕС – Європейське економічне співтовариство;

ЄС – Європейський Союз;

КМУ – Кабінет Міністрів України;

МВС – Міністерство внутрішніх справ;

МОКП – Міжнародна організація кримінальної поліції;

НЦБ – Національне Центральне Бюро;

ООН – Організація Об’єднаних Націй;

СБУ – Служба безпеки України;

СНД – Співдружність Незалежних Держав;

ФАТФ (FATF) – Група протидії відмиванню грошей (Financial Action Task Force).
вступ
^ Актуальність теми дослідження. Протягом тривалого часу Міжнародна організація кримінальної поліції (МОКП – Інтерпол) викликала увагу переважно спеціалістів, що займалися практичними питаннями взаємодії правоохоронних органів різних держав у протидії загальнокримінальній злочинності. На початку 90-х років ХХ ст. з поширенням такого соціального феномену як „транснаціональна організована злочинність” на території колишніх держав-учасниць СРСР активізувалися спроби його наукового дослідження і винайдення ефективних засобів протидії. Загрозу, яку становить цей якісно новий вид злочинності для міжнародного співтовариства в цілому, було підтверджено прийняттям ряду важливих міжнародно-правових актів, зокрема Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., рішень низки міжнародних організацій (ООН, Рада Європи, ОБСЄ, ЄС). Важливим інструментом протидії даному явищу є міжнародні міжурядові організації, в системі яких особлива роль відводиться Інтерполу. В сучасних динамічних умовах міжнародного життя ефективність заходів, спрямованих на протидію транснаціональній злочинності, прямо залежить від здатності Міжнародної організації кримінальної поліції розвивати свою інституційну систему, пристосовувати її до потреб міжнародного поліцейського співробітництва. Оскільки основу механізму співробітництва в рамках Інтерполу складають Національні центральні бюро (НЦБ), кожна з держав-учасниць, в тому числі і Україна, безпосередньо приймає участь в заходах, спрямованих на протидію транснаціональній злочинності. Слід наголосити, що на даний момент перед нашою державою досить гостро стоїть питання боротьби із найбільш небезпечними злочинами транснаціонального характеру: торгівлею людьми, легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, що становлять загрозу для національної безпеки України. Певною мірою від ефективності вдосконалення інституційної системи Інтерполу, невід’ємною частиною якого є НЦБ Інтерполу в Україні, залежить і ефективність боротьби правоохоронних органів України з транснаціональною організованою злочинністю.

^ Ступінь наукової розробленості теми. У зв’язку з тим, що СРСР (до складу якого входила УРСР) дотримувався принципової позиції стосовно питань боротьби із злочинністю, які відносилися до внутрішньої компетенції держави, та займав негативну позицію відносно можливої участі в діяльності Інтерполу, проблеми міжнародно-правових засад інституційної системи МОКП не дістали належного висвітлення в юридичній літературі радянського періоду. В 70-х – 90-х роках ХХ ст. дослідженням діяльності Інтерполу займалися Я.М. Бельсон, К.С. Родіонов. Окремі питання функціонування МОКП розглядалися іншими авторами (С.В. Бородін, Л.Н. Галенська, Г.В. Ігнатенко, Є.Г. Ляхов, І.І. Карпець) у контексті досліджень загальних проблем функціонування міжнародної системи співробітництва у боротьбі із злочинністю. У зв’язку із змінами в державно-політичному житті України на початку 90-х рр., та проблемами, що постали перед державою після здобуття незалежності, інтерес вчених до діяльності Інтерполу посилився. Слід зазначити, що в цей період, а саме – в листопаді 1992 р. на 61 сесії Генеральної Асамблеї МОКП Україну було прийнято до складу цієї організації, а в 1993 р. постановою Кабінету міністрів України затверджено Положення про Національне центральне бюро Інтерполу. Однак українська наука міжнародного права продовжувала лінію радянської науки, тобто побічно розглядала питання інституційної системи Інтерполу при розгляді загальних проблем міжнародного співробітництва у боротьбі із злочинністю. Серед невеликої кількості статей, присвячених Інтерполу, цього періоду слід відзначити праці українського вченого А.С. Мацка, які розглядали найбільш актуальні проблеми діяльності Укрбюро Інтерполу. Подібного підходу дотримувалася і російська наука міжнародного права, в якій питання діяльності Інтерполу розглядалися в контексті міжнародного кримінального права. Якісно новим етапом в науковій розробці теми можна вважати початок  ХХІ ст., коли з’являються наукові праці, в яких увага приділяється сучасному міжнародно-правовому статусу Інтерполу, питанням розвитку інституційної системи організації (О.М. Бандурка, В.С. Овчинський, В.І. Самарін). Однак, Інтерпол є динамічною міжнародною організацією, що швидко реагує на зміни в міжнародному житті, і, відповідно, дані дослідження вже в окремих положеннях не відповідають сучасному стану розвитку інституційної системи МОКП. Крім того, окремо питання інституційної системи Інтерполу та її міжнародно-правових засад в російській та українській науці міжнародного права не досліджувалося, що вимагає проведення ґрунтовного доктринального дослідження.

Вищенаведений висновок можна в повній мірі віднести і до стану наукової розробки теми дисертаційного дослідження західними авторами, зокрема, слід відзначити праці М. Фунера (M. Fooner) та П. Лі (P. Lee), Ф. Бреслера (F. Bresler), А. Боссарда (A. Bossard), А. Ноубл (I. Noble), які є найбільш ґрунтовними з питань історії Інтерполу, порядку його функціонування в 70-х – кін.80-х рр. ХХ ст., діяльності Інтерполу з протидії окремим видам злочинів транснаціонального характеру.

Таким чином, окреме дослідження, що розглядало б інституційну систему Інтерполу на основі аналізу міжнародно-правової доктрини та міжнародних документів і визначало тенденції її розвитку на сучасному етапі, у вітчизняній та зарубіжній науці міжнародного права відсутнє.

В ході дослідження були використані праці відомих вітчизняних та зарубіжних юристів–міжнародників, які займалися проблемами права міжнародних організацій: А.Х. Абашідзе, Б.М. Ашавського, А. Беннета, М. Віраллі, Є.А. Данилова, О.Г. Зайцевої, К. Кольяра, Є.С. Кривчікової, Н.Б. Крилова, І.І. Лукашука, С.А. Малініна, В.І. Маргієва, В. Моравецького, Г.І. Морозова, Т.Н. Нешатаевої, К. Олівера, Н.А. Ушакова, Є.Т. Усенко, Г.В. Шармазанашвілі, К.О. Шибаевої та інш.

При розгляді загальнотеоретичних проблем міжнародного права дисертантом були використані праці Я. Броунлі, О.О. Баймуратова, В.А. Василенка, І.І. Лукашука, О.О. Мережка, В.І. Муравйова, Л.Д. Тимченка, Г.І. Тункіна та інш. Значну цінність для дослідження мали використані праці вітчизняних та російських вчених, які займаються окремими питаннями протидії транснаціональній організованій злочинності: Л.І. Аркуші, П.Д. Біленчука, К.К. Горяінова, В.П. Зіміна, Р.А. Каламкаряна, В.М. Кудрявцева, В.В. Меркушіна, В.П. Панова, Ю.А. Решетова та інш.

Емпіричну базу дослідження склали статистичні матеріали, багатосторонні та двосторонні міжнародно-правові угоди, рішення та робочі документи міжнародних організацій (ООН, ЄС, Інтерпола та інш.), рішення Адміністративного трибуналу Міжнародної організації праці, національне законодавство України та іноземних держав (Республіки Білорусь, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки тощо).

В ході дослідження були використані також матеріали офіційної web-сторінки Інтерполу в Інтернеті, матеріали офіційних web-сторінок НЦБ Інтерполу іноземних держав, міжнародних організацій (ООН, ЄС, ФАТФ, Європола).

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з Тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 років, затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635; Головними напрямами наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 – 2005 роки, схвалених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 року, а також відповідно до теми науково-дослідної роботи на 2002 – 2006 рр. кафедри міжнародного права Національної академії державної податкової служби України “Міжнародно-правові засади забезпечення співпраці держав у боротьбі з економічними злочинами” (номер державної реєстрації 0103U005792).

Метою дисертаційного дослідження є визначення сучасного стану та перспектив розвитку інституційної системи Інтерполу шляхом системного і порівняльного аналізу міжнародних норм та практики функціонування МОКП-Інтерполу із розробкою пропозицій щодо вдосконалення міжнародно-правового механізму співробітництва держав у протидії транснаціональній організованій злочинності.

Для досягнення основної мети було окреслено коло наступних дослідницьких завдань:

визначити основні суспільно-правові закономірності виникнення і розвитку Інтерполу;

дослідити основні риси юридичної природи Інтерполу та його сучасного міжнародно-правового статусу з метою виявлення слабких місць в правовому регулюванні діяльності МОКП;

виходячи з аналізу сучасного стану інституційної системи Інтерполу, визначити основні тенденції її розвитку;

визначити сучасний стан доктрини міжнародного права щодо права міжнародних організацій і проаналізувати правову систему Інтерполу;

охарактеризувати співробітництво Інтерполу з міжнародними організаціями, що займаються питаннями протидії транснаціональній організованій злочинності;

на підставі аналізу діяльності НЦБ Інтерполу в Україні визначити шляхи вирішення проблемних питань протидії транснаціональній організованій злочинності.

Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що виникають в процесі інституціоналізації міжнародного співробітництва в протидії транснаціональній злочинності у формі створення міжнародних міжурядових організацій, зокрема, Інтерполу.

Предметом дослідження є інституційна система Міжнародної організації кримінальної поліції та її правові засади.

^ Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в сукупності поставлених завдань та підходах до їх розв’язання. Особистий внесок здобувача полягає в проведенні аналізу правової системи Інтерполу, визначенні сучасного стану та тенденцій розвитку інституційної системи Інтерполу. Усі дисертаційні положення, що виносяться на захист, сформульовані самостійно і є результатом дослідження теорії і практики міжнародно-правових відносин за участю Міжнародної організації кримінальної поліції.

В ході проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків і узагальнень, які містять елементи новизни, а саме:

дістали подальшого розвитку знання про об’єктивні закономірності процесу інституціоналізації міжнародного співробітництва у протидії злочинності, що зумовили створення Інтерполу і продовжують впливати на розвиток його інституційної системи;

уточнено визначення міжнародної міжурядової організації та її юридичної природи в сучасній доктрині міжнародного права, що дозволяє на підставі аналізу сучасних міжнародно-правових актів та міжнародної практики ґрунтовно розкрити юридичну природу Інтерполу як міжнародної міжурядової організації;

на підставі узагальнення сучасного стану доктрини щодо права міжнародних організацій запропоновано власну класифікацію правових норм, що регулюють діяльність Інтерполу;

на основі аналізу інституційної системи Інтерполу визначено наступні тенденції її розвитку: 1) регіоналізація; 2) створення органів, які займаються дослідженнями в сфері застосування нових методів протидії злочинності; 3) спеціалізація на протидії найбільш небезпечним злочинам транснаціонального характеру; 4) інформатизація діяльності (використання новітніх інформаційних технологій, вдосконалення і розробка нових інформаційних баз даних);

спираючись на проведений аналіз поняття „транснаціональна організована злочинність”, його взаємозв’язку з поняттями „міжнародного злочину”, „злочинами міжнародного характеру”, обґрунтовано доцільність заміни термінів „міжнародний злочин” та „загально кримінальна злочинність” в документах Інтерполу на „транснаціональний злочин” та „транснаціональну злочинність”;

запропоновано і обґрунтовано удосконалення законодавства України у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, через розширення кола суб’єктів первинного моніторингу, що відповідатиме положенням нормативно-правових актів ЄС.

^ Методологічну основу дисертації складають загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, насамперед, загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, на підставі якого всі явища досліджено у взаємозв’язку, в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Дисертантом було використано методи логіки (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія) при дослідженні джерел міжнародного права, практики міжнародних відносин за участю Інтерполу, концепцій, точок зору окремих авторів з питань, що входять до предмету дослідження. За допомогою історико-правового методу охарактеризовано процеси виникнення та еволюції інституту міжнародних організацій, створення і розвитку Інтерполу, простежено розвиток наукової думки щодо проблемних питань теорії права міжнародних організацій; використання структурно-функціонального методу дало змогу визначити роль та місце окремих елементів інституційної системи Інтерполу, дослідити зв’язки між цими елементами. Метод системного аналізу дозволив дослідити правову систему Інтерполу, провести класифікацію правових норм, що складають цю систему. Порівняльно-правовий метод було використано при дослідженні нормативно-правових актів України та зарубіжних держав, що визначають статус і порядок діяльності Національних центральних бюро Інтерполу.

^ Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі основні висновки та положення дисертаційного дослідження є певним внеском в теорію права міжнародних організацій та теорію міжнародно-правових засад протидії транснаціональній злочинності. Результати дослідження можуть бути використані у:

правотворчій діяльності – при підготовці проектів міжнародно-правових актів з питань діяльності Інтерполу та національних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність НЦБ Інтерполу в Україні;

науково-дослідній діяльності – слугувати основою подальших досліджень інституційної системи Інтерполу та міжнародно-правових механізмів протидії транснаціональній організованій злочинності;

освітній діяльності – використані студентами і викладачами юридичних вищих навчальних закладів при вивченні курсу „Міжнародне право”, „Міжнародне кримінальне право”.

^ Апробація і публікації результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного і міжнародного права Національного університету внутрішніх справ, кафедри міжнародного права Національної академії державної податкової служби України, доповідалися шляхом доповідей на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах: „Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 13 квітня 2001 року), „Міжнародна злочинність: шляхи та засоби протидії” (Ірпінь, 18-25 листопада 2003 року), „EU Enlargement: New Perspectives” (Одеса, 7-10 лютого 2003 року), „Актуальные проблемы теории и истории государства и права” (Санкт-Петербург, 24 грудня 2003 року), „Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (Ірпінь, 17 березня 2004 року), „Международное сотрудничество в противодействии легализации доходов, полученных преступным путем” (Нижній Новгород, 14-17 травня 2005 року). Окремі положення дисертаційного дослідження були обговорені під час участі в наступних міжнародних наукових проектах: “Short Course in Human Rights” (Університет м. Нотінгем, Велика Британія, 22 вересня – 15 грудня 2001 року), “International Criminal Court” (Університет м. Нотінгем, Велика Британія, 12 – 26 червня 2003 року), Зимова школа з міжнародного права (Білоруський державний університет, м. Мінськ, Республіка Білорусь, 20 – 28 січня 2003 року).

Результати дослідження використовувалися автором при викладанні лекційного курсу “Міжнародне право”, “Право Європейського Союзу”, “Міжнародні економічні організації”, розробці навчально-методичних матеріалів з курсу “Міжнародне кримінальне право”, “Право Європейського Союзу”, “Міжнародні економічні організації” в Національній академії державної податкової служби України.

За темою дисертації автором опубліковано 9 статей і тез конференцій, з яких чотири розміщено у фахових виданнях, чотири статті у співавторстві.

^ Статті у наукових фахових виданнях та збірниках наукових праць:

1. Смелік В.Б. Виникнення і розвиток інституту міжнародних організацій // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 20. – Харків: Вид-во НУВС, 2002. – С. 21-25.

2. Смелік В.Б. Національне Центральне Бюро Інтерполу в Україні: мета та основні напрямки діяльності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 18. – Харків: Вид-во НУВС, 2001. – С. 127-130.

3. Смелік В.Б. Протидія легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом: європейський досвід // Науковий вісник Інституту держави та права ім. В.М. Корецького: Збірник наукових праць. Вип. 48: Правознавство. – Київ: ІДПК, 2005. – С.50-55.

4. Тимченко Л.Д., Смелік В.Б. Поліцеїстика мовою енциклопедії // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 15. – К., 2004. – С. 499-500.

Статті у наукових журналах та тези доповідей на конференціях

5. Klychnikov, Daniil, Smelik, Vladyslav, Smelik, Volodymyr. Combating Transnational Crime: The View from Ukraine // Crime and Justice International. – May/June 2004. – Volume 20.– No. 80. P. 9-13 (особистий внесок здобувача становлять: аналіз стану протидії транснаціональній злочинності в Україні та ролі НЦБ Інтерполу).

6. Смелік В.Б. Інтерпол та Європол: організаційно-правові засади співробітництва // Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – С. 404-405.

7. Смелик В.Б. Проблемы юридической природы и систематизации правовых норм, действующих в Европейском Союзе // Актуальные проблемы теории и истории государства и права: Материалы межд. научно-теорет. конференции. – СПб: Санкт-Петербургский университет МВД России, 2004. – С. 42-44.

8. Муртазаева Г.Н., Смелик В.Б. Противодействие легализации доходов, полученных преступным путем: международный, европейский опыт, перспективы для Украины / Пути повышения эффективности взаимодействия подразделений Министерства внутренних дел РФ с другими государственными органами в области противодействия легализации доходов, полученных преступным путем (стратегический и прикладной аспекты): Сборник статей / Под ред. док. юрид. наук, проф., засл. деят. науки РФ В.М. Баранова. – Н.Новгород: Нижегородская академия МВД России, 2005. – С. 341-349. (особистий внесок здобувача становлять: аналіз стану протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, на міжнародному та європейському рівні та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України).

9. Муртазаева Г.Н., Смелик В.Б. Сотрудничество государств в противодействии транснациональной организованной преступности: проблемы права международных организаций // Публичное, личное, корпоративное право: проблемы конфликтности и перспективы консенсуальности: Материалы V международной научно-теоретической конференции. – СПб: Санкт-Петербургский университет МВД России, 2005. – С. 327-334. (особистий внесок здобувача становлять: визначення поняття транснаціональної злочинності, аналіз концепції “внутрішнього” права міжнародних організацій та правових норм, що регулюють діяльність Інтерполу).

З урахуванням поставлених перед дослідженням завдань, структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг складає 189 сторінок без списку використаних джерел (347 найменувань на 36 сторінках).
^ РОЗДІЛ 1 ЮРИДИЧНА ПРИРОДА МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ
Характерною рисою сучасних міжнародних відносин є збільшення кількості складних проблем, які не можуть бути вирішені на двосторонній, або вузькорегіональній основі, і вимагають залучення до співробітництва більшості держав світу. До однієї з таких проблем належить феномен „транснаціональної злочинності”, яка, за словами Генерального секретаря ІХ Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження із правопорушниками Дж. Джакомелі, створює загрозу для розвитку та безпеки усього міжнародного співтовариства [1].

Особливу стурбованість викликає організований характер транснаціональної злочинності, яка, на думку експертів ООН, “...представляє собою фронтальну атаку на політичну та законодавчу влади, а також створює загрозу власне державності. Вона порушує нормальне функціонування соціальних та економічних інститутів та компрометує їх, що призводить до втрати довіри до демократичних процесів... Вона ставить у положення жертви населення цілих країн... захоплює, оплутує цілі верстви суспільства...” [1].

В робочих документах Х Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження із правопорушниками зазначено, що „поява нових форм транснаціональних союзів між організованими злочинними угруповуваннями потребує активних дій у відповідь... Конгрес повинен поставити в центр уваги питання про практичні інструменти і практичні форми співробітництва в справі попередження сучасних форм транснаціональної злочинності та боротьби із ними” [2]. Загрози, які несуть міжнародному правопорядку транснаціональна організована злочинність, міжнародний тероризм потребують об’єднаних зусиль для ефективної протидії, що об’єктивно призводить до розвитку різноманітних форм співробітництва, найбільш ефективною з яких, на нашу думку, є інститут міжнародних організацій. Це підтверджується практикою міжнародних відносин: чисельність міжнародних організацій швидко зростає, їх загальна кількість наближується до 5 тисяч, з яких понад 400 – міжурядові [3, с. 9].

Ця тенденція властива і розвиткові міжнародного співробітництва в сфері протидії транснаціональній злочинності, на даний момент можна зробити висновок про наявність системи міжнародних універсальних та регіональних організацій міжурядового та неурядового характеру, які займаються окремими аспектами протидії злочинності. Очолює цю систему Організація Об’єднаних Націй, одним із основних напрямків діяльності якої є попередження злочинності як соціального явища. Питаннями протидії злочинності також опікуються спеціалізовані установи ООН: Міжнародна Організація Міграції (МОМ) – в сфері протидії нелегальній міграції, торгівлі людьми; Всесвітня Організація Здоров’я (ВОЗ) – в сфері протидії незаконному обігу наркотичних та психотропних речовин. До наведеного переліку міжурядових організацій слід включити Міжнародну Організацію Цивільної Авіації (ІКАО), Міжнародну Морську Організацію (ІМО), Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки и культури (ЮНЕСКО), серед регіональних міжнародних організацій питаннями взаємодії правоохоронних органів займаються Європол [4], Арабська Рада Міністрів Внутрішніх Справ, проблемою легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом опікується міжурядова організація Financial Action Task Force (FATF) [5] та інш. Однак більшість вчених, що системно розглядали питання співробітництва у боротьбі із транснаціональною злочинністю [6-11] відзначають, що найбільш ефективним інструментом міжнародного співробітництва в сфері протидії транснаціональній злочинності залишається Міжнародна організація кримінальної поліції (МОКП – Інтерпол).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Наступний етап розвитку міжнародних відносин пов’язаний із добою Середньовіччя, на той час між постійно ворогуючими державами створювалися хиткі та тимчасові військові союзи, головним чином коли виникала загроза з боку більш сильного спільного ворога, як, наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі, або для захоплення нових територій (наприклад, хрестові походи європейських правителів) [35, с. 22].

Значну активність в об’єднанні роздробленої Європи виявляла на той час католицька церква, яка володіла строго централізованою організацією та мала широкі міжнародні зв’язки. Римський престол домагався не лише ідеологічного, але і політичного панування, створення сильної теократичної держави – об’єднання європейських держав на чолі з главою католицької церкви [35, с. 22]. Слід зазначити, що Ватикан, тобто Папський престол, який представляє католицьку церкву, і дотепер володіє міжнародною правосуб’єктністю [40, c. 131]. Досить цікавою видається історія відомого релігійного ордену тамплієрів, який здійснював відчутний вплив на середньовічну внутрішню та зовнішню політику, володів рядом фінансових установ в кількох європейських державах та мав величезний капітал. Однак його слід розглядати в більшій мірі як прообраз міжнародної неурядової організації.

На основі вищенаведеного можна зробити висновок, що і в античну добу, і в добу Середньовіччя в основі процесів об’єднання держав в тій чи іншій формі були спільні проблеми релігійного, військового та політичного характеру.

Однак оскільки міжнародне право на той час носило яскраво виражений регіональний характер [41, c. 14], створення універсального об’єднання держав було об’єктивно неможливим.

Розвиток торгівлі в ХІV – XV ст.ст. спонукав до створення міжнародних торгівельних союзів, в яких почали формуватися певні принципи, що були використані в міжнародних організаціях, які виникли пізніше [39, с. 59].

Так, один з найбільш відомих торгівельних союзів – Ганза, що існував з ХІV по ХVІІ ст., об’єднував північнонімецькі міста Любек, Штральзунд, Росток, Вісмар, Гамбург та інш., він володів певною структурою із постійними органами. Для здійснення своїх цілей та охорони власних інтересів союз мав у розпорядженні військо, флот, торгівельні контори в Новгороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Бергені, Стокгольмі, Брюгге, Лондоні та інших містах Європи [38, c. 80].

Важливим етапом в розвитку міжнародного співробітництва слід вважати період з початку ХVІ до середини ХVІІ ст., коли в Європі завершувався процес формування суверенних держав, міжнародні відносини характеризувалися боротьбою за торгівельну та військову гегемонію, створенням різноманітних угруповань та коаліцій держав. В цей час закладаються основи ряду нових інститутів міжнародного права, отримують визнання принципи суверенітету та рівності держав, які у подальшому були покладені в основу діяльності міжурядових організацій [39, с. 60].

Значно вплинули на формування передумов для створення міжнародних організацій Наполеонівські війни, які змусили монархів Австро-Угорщини, Англії, Прусії та Росії об’єднатися в так званий Священний союз 1815 р. [42, р. 9], який деякі західні автори вважають першою міжнародною організацією [3, с. 10]. Однак ми вважаємо цілком справедливою і аргументованою точку зору української вченої Л.О Тимченко, яка вважає, що Священний Союз був перехідною (від союзу правителів до союзу держав) формою міжнародного колективного органу [43, с. 182].

На початку та в середині ХІХ ст. отримує розвиток такий інститут міжнародного права як міжнародні конференції, які явилися певним етапом в розвитку ідеї міжнародного спілкування, їх практика виробила ті конкретні елементи інституційної системи (структура, органи, правила процедури, фінансування і т.д.), які були потім використані в міжнародних організаціях [14, с. 7-8; 36, с. 118-121; 39, с. 60; 44, с. 46].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Це пояснюється появою в цей історичний період такого явища як “міжнародна злочинність”. Ми вживаємо тут цей термін умовно, оскільки в сучасній міжнародно-правовій теорії та практиці єдиного визначення даного феномену немає, інколи застосовується також термін “транснаціональна організована злочинність”, як, наприклад, в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятій резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року [64]. До цього питання ми повернемося при розгляді цілей Міжнародної організації кримінальної поліції.

Причинами міжнародної злочинності на думку відомих російських дослідників Інтерполу Я.М. Бельсона та К.С. Родіонова, були:

1) розвиток міжнародних відносин в сфері економіки, торгівлі, міжнародного туризму, що призвело до спрощення прикордонних правил, створюючи сприятливі можливості для переміщення злочинців з одної країни в іншу;

2) зростання національної злочинності, яка є джерелом міжнародної, на особливу увагу заслуговує поширення таких злочинів, як наркоторгівля, фальшивомонетництво, піратство у відкритому морі та тероризм, розповсюдження порнографічних зображень, проституція, торгівля жінками та дітьми, успішне попередження подібних злочинів було можливим лише на міжнародному рівні;

3) технічний прогрес, який надавав злочинцям все нові можливості для успішного скоєння злочинів на території декількох країн та уникнення кримінального переслідування з боку правоохоронних органів [62, с. 13; 65, c. 82].

Дане твердження ми вважаємо цілком слушним, оскільки воно включає низку факторів, що призвели до виникнення цього явища і продовжують впливати на його розвиток та формування, тобто характеризують об’єктивні тенденції суспільного розвитку. Вказані фактори є діючими і на сьогоднішній день, на підтвердження цього можна навести довідковий документ до п. 4 порядку денного Всесвітньої конференції по організованій транснаціональній злочинності на рівні міністрів (Неаполь, Італія, 21-23 листопада 1994 року). Зокрема в ньому наведені наступні фактори розвитку світової економіки та політики, що зумовили появу транснаціональної злочинності:

зростання взаємозалежності держав;

формування світового ринку, для якого характерні тісні економічні зв’язки, взаємні інвестиції;

формування міжнародних фінансових систем міжнародних розрахунків, які дозволяють здійснювати складні фінансові операції за участю банківських закладів кількох держав;

розвиток світових систем комунікацій;

розвиток міжнародної торгівлі, цьому особливо сприяло введення системи світової торгівлі у післявоєнний період;

широкий розвиток технології контейнерних перевезень;

збільшення масштабів міграції, створення багатонаціональних мегаполісів;

“прозорість кордонів” між державами, що входять до Європейського Союзу та Співдружності незалежних держав [10, c. 18].

Цей перелік факторів доповнює перелік, наведений К.С. Родіоновим та Я.М. Бельсоном, оскільки характеризує формування транснаціональної злочинності і на сучасному етапі розвитку суспільства.

Слід також навести точку зору професора М. Дель-Марті стосовно соціально-економічних та соціально-культурних факторів криміногенного характеру, до яких вона відносить:

“- загальну тенденцію до нерівномірного розподілу ресурсів, прибутків та капіталу, що призводить до зростання нерівності як зсередини окремих країн, так і між країнами, створюючи таким чином вузли соціальної напруженості;

- створення міжнародних центрів концентрації новітніх технологій, що призводить до розбіжностей у можливостях окремих країн боротися із кризами;

...зростаюча рухомість порога недозволенності, рівно як і злиття культурних моделей та цінностей різних країн..” [цит. за: 66, c. 22-23].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Особливу цікавість викликає структура та функції Міжнародного поліцейського бюро, котре було в подальшому реорганізовано в Генеральний Секретаріат Інтерполу. Як постійно діючий робочий орган Бюро сформувалося не відразу. При Комісії був створений Центр по боротьбі із підробкою грошових знаків, який узяв на себе координацію діяльності по боротьбі із фальшивомонетництвом та