Реферат: Висновки до розділу 1

Зміст

Вступ...……………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Теоретичні аспекти управління структурою капіталу підприємства

Економічна сутність, класифікація та принципи формування капіталу підприємства………………………………………....……….6

Управління власним капіталом підприємства……………….……...16

Управління позиковим капіталом підприємства…………………….24

Висновки до розділу 1…………………………………………...…………35

Розділ 2. Аналіз структури капіталу підприємства

Аналіз динаміки, складу і структури капіталу підприємства………36

Аналіз фінансової стійкості підприємства

Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості………46

Аналіз відносних показників фінансової стійкості………...54

Оцінка ефективності використання власного і позикового капіталу підприємства..………………………………………………………….60

Висновки до розділу 2…………………………………………………...…65

Розділ 3. Оптимізація структури капіталу підприємства

Основні етапи процесу оптимізації структури капіталу підприємства…………………………………………………………...66

Оптимізація структури капіталу підприємства

Оптимізація структури капіталу підприємства за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності………………………75

Оптимізація структури капіталу підприємства за критерієм мінімізації його вартості………………………………………………81

Оптимізація структури капіталу підприємства за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків………………………………...92

Висновки до розділу 3………………………………………………...97

Висновки...……………………………………………………………………….98

Список використаної літератури………………………………………………105

Додатки
Вступ
Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості безпосередньо залежить від джерел формування капіталу та їх співвідношення. Досягнення стратегічних цілей підприємства значною мірою залежить від ефективності управління капіталом підприємства та його структурою, тобто визначення загальної потреби в капіталі, умов його залучення, формування оптимальної структури.

В сучасних умовах структура капіталу є тим фактором, що чинить безпосередній вплив на фінансове становище підприємства – його довгострокову платоспроможність, розмір доходу, рентабельність діяльності. Адже підвищується значимість фінансових ресурсів, за допомогою яких відбувається формування оптимальної структури та нарощування виробничого потенціалу підприємства, а також фінансування поточної господарської діяльності. Від того, який капітал має у своєму розпорядженні субєкт господарювання, наскільки оптимальною є його структура залежить фінансовий стан підприємства та результати його діяльності.

На жаль, формування структури капіталу на багатьох українських підприємствах здійснюється інтуїтивно, або згідно з традиціями, без належного аналітично-математичного обґрунтування. За такої ситуації різко підвищується значимість управління капіталом і це потребує від власників та фінансових менеджерів підприємств ефективного управління, контролю та своєчасного коригування структури капіталу підприємства.

Таким чином, процес управління структурою капіталу підприємства має виключно важливе значення в сучасних умовах і саме тому я обрала тему “Управління структурою капіталу підприємства” для написання магістерської дипломної роботи.

Існують певні методичні підходи, метою яких є забезпечення такого співвідношення власного та позикового капіталу підприємства, яке б дозволило досягти найвищих показників господарської діяльності підприємства.

Проблеми управління капіталом підприємства та його структурою широко висвітлюються провідними українськими та російськими вченими-економістами: І.О. Бланком, В.В. Бочаровим, Ю.М. Воробйовим, Г.Г. Кірейцевим, В.В. Ковальовим, Є.С. Стояновою, Т.В. Тепловою та ін. Серед відомих зарубіжних спеціалістів, що займаються розгляданням даної проблеми, можна назвати Є. Брігхема, Дж.К. Ван Хорна, Р. Брейли та С. Майерса та ін.

Метою дослідження, поставленою при написанні магістерської дипломної роботи, є аналіз стуктури капіталу, що склалася на підприємстві та визначення оптимальної структури капіталу за різними критеріями на основі розробки оптимізаційних моделей.

Досягнення поставленої мети вимагало рішення наступних завдань:

Розгляд методичних підходів до управління капіталом підприємства та його структурою: дослідження різноманітних трактувань сутності капіталу, його класифікації та принципів формування; дослідження процесу управління власним та позиковим капіталом.

Аналіз існуючої структури капіталу підприємства: аналіз динаміки і структури капіталу підприємства; аналіз фінансової стійкості підриємства (абсолютної та відносної); оцінка ефективності використання капіталу підприємства.

Вивчення процесу оптимізації структури капіталу: вивчення та проведення аналізу методів оптимізації структури капіталу за різними критеріями: рівня рентабельності власного капіталу, середньозваженої вартості капіталу, рівня фінансових ризиків; розробка алгоритму оптимізації структури капіталу та практичне застосування методів оптимізації.

Обєктом дослідження є фінансова діяльність підприємства “Укрнафта” у сфері формування та використання капіталу.
Предметом дослідження є процес управління капіталом підприємства, критерії співвідношення власного і позикового капіталу, визначення факторів, що впливають на формування структуру капіталу.


^ Розділ 1. Теоретичні аспекти управління структурою капіталу підприємства 1.1 Економічна сутність, класифікація та принципи формування капіталу підприємства
Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть.

Вихідним моментом у процесі наукового дослідження капіталу підприємств як економічної категорії має бути визначення поняття “капітал підприємства”. Формулювання цього поняття не розкриває цілком природи й основних характеристик цієї категорії, але дає змогу відокремити капітал від інших понять.

Що стосується теорії фінансів, то в радянський період капітал у будь-якій його формі не був об’єктом її дослідження і лише з початком ринкової економіки почалося формування наукового розуміння економічної природи капіталу підприємства. При цьому більшість сучасних економістів-фінансистів розглядають поняття “капітал” як синонім фінансових ресурсів.

Так, І.Т. Балабанов пише: “Капітал — це частина фінансових ресурсів. Капітал — це гроші, пущені в обіг, і доходи, що вони приносять від цього обігу”.


Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


з) Капітал підприємства є основою для створення і функціонування підприємств різних форм власності. З цих позицій істотне значення має початковий, або стартовий, капітал. Початковий капітал підприємства необхідний для будь-якого підприємства незалежно від галузі, регіону і форми підприємництва. Для суб’єктів господарювання, які є юридичними особами, початковий обсяг капіталу знаходить відображення в статуті підприємства і (чи) засновницьких документах і становить суму статутного (акціонерного) капіталу або фонду. Статутний капітал як початкова базова сума капіталу підприємства забезпечує не тільки обов’язкову умову для державної реєстрації підприємства, а й створює необхідні стартові фінансово-економічні умови нормальної діяльності підприємницької структури. [9, c.65]

З урахуванням наявних підходів в економічній літературі, основних ознак, що характеризують капітал підприємства, його визначення в узагальненому виді може бути сформульоване так: капітал підприємства являє собою сукупність фінансових ресурсів, що використовуються власниками і менеджерами в економічному процесі відтворення вартості як джерело фінансування господарської діяльності з метою одержання доходу.

Під загальним поняттям “капітал підприємства” розуміють різні його види, які характеризуються десятками термінів. Усе це потребує відповідної систематизації термінів, які використовуються. Систематизація видів капіталу у відповідності з класифікацією І.О. Бланка наведена на рис. 1.1.

Розглянемо докладно окремі види капіталу підприємства у відповідності з наведеною систематизацією за основними класифікаційними ознаками.

а) ^ За приналежністю підприємству виділяють власний та позиковий види його капіталу. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності та використовуються ним для формування певної частини активів. Ця частина активів, що сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, представляє собою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на зворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, представляють собою його фінансові зобов’язання, що належать до погашення у передбачені строки.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Сума статутного капіталу, яка на дату реєстрації підприємства заявлена, але фактично не внесена засновниками представляє собою неоплачений капітал підприємства.

^ Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних та юридич­них осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його фінансово-господарсь­кої діяльності.

^ Додатковий капітал складається з емісійного доходу, тобто доходу одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу.

^ Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, вилучених товариством у своїх акціонерів. Суми вилученого капіталу відображають вартість акцій власної емісії, які на певний момент не розміщені серед акціонерів. Вилучений капітал не впливає на суму власного капіталу, а лише показує, що цей капітал належить підприємству, але не закріплений за конкретною фізичною особою (акціонером).

^ Резервний капітал представляє собою суму резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Кошти резервного капіталу використовуються відповідно до напрямків, передбачених в установчих документах. Як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

^ Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) та персоналом. Ця частина прибутку призначена для реінвестування на розвиток виробництва. [43, c.229]

Управління власним капіталом повязане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. Формування власних фінансових ресурсів підприємства може відбуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Зовнішні джерела формування власних фінансових ресурсів дають змогу новостворюваним підприємствам формувати свій початковий фінансовий капітал, а чинним субєктам господарювання – збільшувати розміри й удосконалювати його структуру. У ринковій економіці найбільше значення мають джерела фінансових ресурсів, що мобілізуються за рахунок можливостей фінансового ринку. У перехідній же економіці поки що значну роль відіграють кошти, які надходять шляхом перерозподілу фінансових ресурсів.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Внутрішні джерела власних фінансових ресурсів мають велике значення для формування фінансового капіталу підприємства. Ними забезпечуються розширене відтворення і фінансова стабільність субєктів господарювання. Серед джерел формування власних фінансових ресурсів найсуттєвішими є прибуток і амортизаційні відрахування. Саме ці зазначені джерела в основному забезпечують формування власних фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави.

Основою управління власним капіталом підприємства є управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика, яка направлена на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел у відповідності з потребами його розвитку в наступному періоді.

Політика формування власних фінансових ресурсів є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобовязань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні.

Позиковий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група – зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового капіталу (рис. 1.8).

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


Рисунок 1.8. Зовнішні джерела створення позикового капіталу підприємств [8, c.80].

Для формування довгострокового позикового капіталу використовуються зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового капіталу, це насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Друга група – внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобовязань (рис. 1.9). При ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового позикового капіталу.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Рисунок 1.9. Внутрішні джерела створення позикового капіталу [8, c.81].

Необхідно звернути увагу на той факт, що у перехідній економіці України існують різні типи підприємств, кожен з яких має свої особливості й можливості при формуванні капіталу.

Так, для державних підприємств основними джерелами формування капіталу є: кошти державного та місцевого бюджету; кошти цільових позабюджетних фондів; кошти галузевих цільових грошових фондів міністерств та відомств; державні цільові кредити; фінансовий лізинг; короткостроковий комерційний кредит, наданий постачальниками сировини і матеріалів.

У приватних підприємствах джерела формування капіталу досить обмежені. Так на початковому етапі діяльності такого підприємства капітал формується виключно за рахунок коштів власника підприємства. З розвитком діяльності приватні підприємства можуть залучати такі джерела формування капіталу: довгострокові та короткострокові кредити банківських установ; довгострокові та короткострокові кредити і позики небанківських фінансових інститутів; фінансовий лізинг; комерційний кредит; нормативну і прострочену кредиторську заборгованість; чистий прибуток; амортизаційні відрахування; податкові пільги і кредити.

Більші можливості для формування капіталу мають акціонерні товариства відкритого типу, які можуть скористатися практично всіма реальними джерелами фінансових ресурсів.

Порівняння структури джерел формування капіталу українських підприємств різних типів наведено у Додатку А.

Таким чином, у процесі фінансової діяльності підприємства усіх форм власності використовують різні джерела фінансових ресурсів для формування сукупного фінансового капіталу. Однак більшість підприємств віддає перевагу власним джерелам фінансових ресурсів і незначною мірою позиковим коштам

[8, c.82-85].

Форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні.

Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством, приведена на рис. 1.10.

З урахуванням викладеної класифікації організується управління залученням позикових засобів. У процесі цього управління розвязується багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового капіталу.

Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

На пятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових засобів у цілому й окремих їх форм на підприємстві. У цих цілях використовуються показники оборотності та рентабельності позикового капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позикових засобів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.

^ 2) Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді.

Основними цілями залучення позикових засобів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. У даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина даного фінансування здійснюється за рахунок позикових засобів;

б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів підприємство не використовувало, перемінну частину оборотних активів частково або цілком фінансують за рахунок позикових засобів;

в) формування недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових засобів у даному випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства: нове будівництво, реконструкція, модернізація, відновлення основних засобів тощо.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. У цих випадках позикові засоби залучаються для видачі позичок своїм робітникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх ділянок та на інші аналогічні цілі.

^ 3) Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів.

Максимальний обсяг даного залучення диктується двома основними умовами:

а) Граничним ефектом фінансового левериджу. При цій умові обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума власного капіталу, що використовується, може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу, при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді та розрахованого коефіцієнта фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) Забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових засобів.

З урахуванням даних вимог підприємство установлює ліміт використання позикових засобів у своїй господарській діяльності.

^ Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.

Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у позиковому капіталі.

^ 5) Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на на коротко- і довгостроковій основі.

На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові засоби залучаються для розширення обсягу власних основних засобів і формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. На короткостроковий період позикові засоби залучаються для всіх інших цілей.

Розрахунок необхідного розміру позикових засобів в рамках кожного періоду здійснюється в розрізі окремих цільових напрямів їх майбутнього використання. Метою даних розрахунків є встановлення термінів використання позикових засобів, що залучаються для оптимізації співвідношення довго- і короткострокових їх видів. У процесі цих розрахунків визначається повний і середній термін використання позикових засобів.

Повний термін використання позикових засобів є періодом часу з початку їх надходження до остаточного погашення всієї суми боргу. Він містить в собі три тимчасові періоди:

а) термін корисного використання;

б) пільговий (граціонний) період;

в) термін погашення.

Термін корисного використання – це період часу, протягом якого підприємство безпосередньо використовує надані позикові засоби у своїй господарській діяльності.

Пільговий (граціонний) період – це період часу з моменту закінчення корисного використання позикових засобів до початку погашення боргу. Він служить резервом часу для акумуляції необхідних фінансових засобів.

Термін погашення – це період часу, протягом якого відбувається повна виплата основного боргу та відсотків за використання позикових засобів. Даний показник використовується в тих випадках, коли виплата основного боргу й відсотків здійснюється неодноразово після закінчення терміну використання позикових засобів, а частинами – протягом визначеного періоду часу, що передбачено графіком.

Розрахунок повного терміну використання позикових засобів здійснюється в розрізі перерахованих елементів, виходячи з цілей їх використання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового періоду і терміну погашення.

Середній термін використання позикових засобів є середнім розрахунковим періодом, протягом якого вони використовуються підприємством.

Середній термін використання позикових засобів визначається за кожним цільовим напрямом залучення цих засобів; за обсягом їх залучення на коротко- і довгостроковій основі; за сумою позикових засобів, що залучаються в цілому.

Співвідношення позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі, може бути оптимізовано також з урахуванням вартості їх залучення.

^ 6) Визначення форм залучення позикових засобів.

Дані форми залучення диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових засобів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

^ 7) Визначення складу основних кредиторів.

Даний склад визначається формами залучення позикових засобів. Основними кредиторами підприємства є зазвичай його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні звязки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

^ 8) Формування ефективних умов залучення кредитів.

До числа найважливіших із цих умов належать:

а) термін надання кредиту;

б) ставка відсотка за кредит;

в) умови виплати суми відсотка;

г) умови виплати основної суми боргу;

д) інші умови, повязані з одержанням кредиту.

Термін надання кредиту є одним із визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого цілком реалізується мета його залучення.

Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними параметрами: її формою, видом і розміром.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


Висновки до розділу 1

1. Капітал підприємства являє собою сукупність фінансових ресурсів, що використовуються власниками і менеджерами в економічному процесі відтворення вартості як джерело фінансування господарської діяльності з метою одержання доходу.

2. Класифікація капіталу здійснюється за багатьма ознаками. В даній роботі особливого значення набуває класифікація капіталу за приналежністю. Згідно цієї класифікації виділяють власний і позиковий капітал.

3. Власний та позиковий капітал може формуватися за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел.

4. Ефективне управління власним та позиковим капіталом передбачає розробкуи політику формування власних та залучення позикових фінансових ресурсів.


^ Розділ 2. Аналіз структури капіталу підприємства 2.1 Аналіз динаміки, складу і структури капіталу підприємства
Аналіз структури капіталу підприємства передбачає вивчення динаміки і структури власного та позикового капіталу, зясування причин змін окремих його складових і надання оцінки цим змінам за аналізований період.

Аналіз капіталу підприємства проводиться за даними форми №1 «Бухгалтерський баланс».

Аналіз динаміки та структури сукупного капіталу.

Складемо аналітичну таблицю 2.1, за допомогою якої проаналізуємо динаміку та структуру власного та позикового капіталу.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Км) розраховується відношенням власних оборотних коштів до джерел власних та довгострокових залучених коштів.

(2.28)

де ^ ВОК – сума власних оборотних коштів в даному періоді ;

ВК – сума власного капіталу підприємства в даному періоді ;

ДЗК – сума довгостроково залученого капіталу в даному періоді ;

Цей коефіцієнт показує, яка частина власних коштів підприємства знаходиться у мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Рекомендовані значення цього показника 0,5-0,6 [44, c.206].

^ Коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзвк) розраховується як відношення різниці між власним капіталом і необоротними активами до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних активів.

(2.29)

де ^ ВК – сума власного капіталу підприємства в даному періоді ;

НА – сума необоротних активів в даному періоді ;

ВБ – валюта балансу (загальна сума капіталу) в даному періоді;

Значення коефіцієнта забезпечення власними коштами повинно бути більше 0,1 [27, c.207].

^ Коефіцієнт довгострокової фінансової залежності (Кдфз) розраховується для оцінки ступеня використання довгострокового позикового капіталу у складі довгострокового капіталу. Цей показник характеризує ступінь залежності підприємства від довгострокових кредитів та позичок [44, c.206].

(2.30)

де ^ ДЗК – сума довгостроково залученого капіталу в даному періоді;

В^ 3.2 Оптимізація структури капіталу підприємства 3.2.1 Оптимізація структури капіталу підприємства за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності
Одне з головних завдань діяльності підприємства – максимізація рівня рентабельності власного капіталу за заданим рівнем фінансового ризику. Під фінансовим ризиком розуміється ризик, повязаний з нестачею прибутку для здійснення обовязкових платежів (наприклад, відсотків за позиками; деяких податків, які виплачуються за рахунок чистого прибутку).

З позицій фінансового управління на величину чистого прибутку здійснюють вплив такі два фактори:

раціональність використання фінансових ресурсів, що є у розпорядженні підприємства;

структура джерел коштів.

Перший фактор знаходить відображення у структурі активів підприємства (основних та оборотних коштах), в ефективності їх використання.

Другий фактор відображається в структурі капіталу, тобто в співвідношенні власних і позикових коштів. Категорією, що відображає вплив даного фактора на величину чистого прибутку, є фінансовий леверидж.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Вартість капіталу підприємства є базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Він дозволяє оцінити не тільки ринкову вартість чи дохідність окремих інструментів фінансового інвестування, але й сформувати найбільш ефективний напрям і види цього інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля. Таким чином, цей показник є мірою оцінки прибутковості сформованого інвестиційного портфеля в цілому.

Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм прийняття управлінських рішень щодо використання оренди (лізингу) чи придбання у власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства, застосування цього напряму щодо формування виробничих основних засобів є для підприємства невигідним.

Показник вартості капіталу в розрізі його окремих елементів використовується у процесі управління структурою цього капіталу на основі механізму фінансового левериджу. Використання фінансового левериджу полягає у формуванні його найвищого диференціала, однією із складових якого є вартість позикового капіталу. Мінімізація цієї складової забезпечується у процесі оцінки вартості капіталу, який залучається з різних позикових джерел, і формування відповідної структури джерел його використання підприємством

Рівень вартості капіталу підприємства є важливим виміром рівня ринкової вартості даного підприємства. Зниження рівня вартості капіталу призводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства, і навпаки.

Показник вартості капіталу – це критерій оцінки і формування відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (у першу чергу - оборотних). Виходячи із реальної вартості капіталу, який використовується, та оцінки її виміру, підприємство формує ідеальний, агресивний, консервативний або помірний тип політики фінансування активів [2, c.429-430].

Багато уваги в закордонній практиці фінансового менеджменту приділяється розрахунку вартості капіталу та різним методам оптимізації цього показника. Це повязано з тим, що закордонні підприємства мають можливість залучати через фінансовий ринок капітал в різних формах та на різних умовах.

Фінансовий ринок формує ринкові ціни капіталу, що залучається з різних джерел. При цьому завданням фінансового менеджера є забезпечення зменшення вартості капіталу фірми шляхом вибору найбільш прийнятних варіантів його залучення.

Для більшості українських підприємств це завдання поки що є не настільки актуальним, так як в них практично немає вибору через дефіцит інвестиційних ресурсів в країні, нерозвиненість фінансового ринку, обмежений доступ до кредитів за високими відсотковими ставками [10, c.106].

Розглянемо порядок розрахунку вартості власного та позикового капіталу.

^ Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу.

Ефективне використання власного капіталу забезпечує фінансову стійкість і рівень платоспроможності підприємства. Тому першочергова увага має бути приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.

Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

а) необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки;

б) оцінка вартості нового власного капіталу, що залучається, носить імовірний характер. Залучення основної суми власного капіталу контрактних зобовязань не містить (за винятком емісії привілейованих акцій), а є лише розрахунковими плановими величинами, що можуть бути скориговані за результатами майбутньої господарської діяльності;

в) суми виплат власникам капіталу входять до складу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим;

г) залучення власного капіталу повязано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик;

д) залучення власного капіталу не повязано, як правило, із поворотним грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством, незважаючи на більш високу його вартість.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Вартість фінансового лізингу оцінюється за такою формулою (3.6):

(3.6)

де ВФЛ - вартість позикового капіталу, що залучається на умовах фінансового лізингу, %;

ЛС – річна лізингова ставка, %;

Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

РВфл – рівень витрат щодо залучення активу на умовах фінансового лізингу до вартості цього активу, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю фінансового лізингу ґрунтується на двох критеріях:

а) вартість фінансового лізингу не повинна перевищувати вартості банківського кредиту, наданого на аналогічний період;

б) у процесі використання фінансового лізингу повинні бути виявлені такі пропозиції, які мінімізують його вартість.

Вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій на умові купонних виплат оцінюється за формулою (3.7):

(3.7)

де ВОЗк - вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій, %;

СК – ставка купонного відсотка за облігацією, %;

Спп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЕВо – рівень емісійних витрат відносно обсягу емісії, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю позиковим капіталом, що залучається зводиться до розробки відповідної емісійної політики, що забезпечує повну реалізацію облігацій, які емітуються на умовах, не вище середньоринкових.

Вартість товарного кредиту, наданого у формі короткострокової відстрочки платежу оцінюється за такою формулою (3.8):

(3.8)

де ВТКк - вартість товарного кредиту, наданого на умовах короткострокової відстрочки платежу, %;

ЦЗ – розмір цінової знижки при здійсненні платежу готівкою за продукцію, %;

Спп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ПВ – період надання відстрочки платежу за продукцію у днях.

Основу управління цією вартістю становить обовязкова оцінка її в річній ставці за кожним наданим товарним кредитом і її порівняння з вартістю залучення аналогічного банківського кредиту.

Вартість товарного кредиту, наданого у формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселя оцінюється за формулою (3.9):

(3.9)

де ВТКв - вартість товарного кредиту, наданого на умовах довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселя, %;

ПКв – ставка відсотка за вексельний кредит, %;

Спп - ставка податку на прибуток, виражена десятков