Реферат: З м І с т

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису


МАРКУШ Марія Андріївна

УДК 343.137


ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ

ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність : 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза


ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук


Науковий керівник:

Грошевий Юрій Михайлович

доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України


Харків - 2005
З М І С Т
Принцип змагальності в кримінальному процесі України

ВСТУП......................................................................................................................................................3-13

^ РОЗДІЛ 1. НОРМАТИВНИЙ ЗМІСТ ПРИНЦИПУ ЗМАГАЛЬНОСТІ І ЙОГО ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1. Змагальність – форма кримінального процесу..............................................14-20

1.2. Поняття і структура принципу змагальності.......................... .................. .........................21- 36

1.3. Нормативний зміст принципу змагальності...........................................................37-45

1.4.Співвідношення принципу змагальності з іншими принципами

кримінального процесу........................................................................................................46-60

1.5. Висновок до 1 розділу ...................................................................................................................................................61-62

^ РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ В ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ

2.1. Спірні питання і структура кримінально-процесуальної діяльності на стадії досудового слідства по кримінальній справі..................................................................63-76

2.2. Межі судового контролю на стадії досудового слідства. Слідчий суддя. Особливості реалізації принципу змагальності на стадії досудового розслідування кримінальної справи. .........................................................................................................77-95

2.3. Проблеми здійснення захисту на стадії досудового слідства ................................96-113

2.4. Висновок до 2 розділу ...........................................................................................................114-116

РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ В СУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ..................................................................................

3.1. Особливості дії принципу змагальності на стадії попереднього розгляду справи судом ...............................................................................................................................117-127

Спірні питання принципу змагальності на стадії розгляду справи судом

першої інстанції...................................................................................................................128-149

Проблеми реалізації принципу змагальності в апеляційній інстанції...............150-159

3.4. Висновок до 3 розділу ..................................................................................................160-162

ВИСНОВКИ...........................................................................................................................163-167 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................................... 168-198

ДОДАТКИ..............................................................................................................................199-210


^ ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція України головним обов’язком держави визначила „забезпечення прав і свобод людини” (ст.3), а однією з засад закріпила змагальність, яка покликана регулювати діяльність суду та органів досудового слідства. Це потягнуло за собою кардинальні зміни у формі кримінального судочинства України і принципово новий підхід до регулювання кримінально-процесуальних відносин між державними органами, що здійснюють кримінальне переслідування і особою, яка притягається до кримінальної відповідальності, потерпілого і інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Концепція розвитку правосуддя в Україні на 2005-2015 роки сформулювала нові пріоритети: судова процедура повинна бути заснована на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, диспозитивності, і змагальності, що “...покладає на сторони обов’язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи”[191 c.5]. Вказані напрямки Концепції повністю відповідають Конституції України, європейським стандартам кримінально- процесуальної діяльності, закріпленим в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р) [ 76 ]. Вони вимагають переглянути нормативний зміст основних інститутів кримінального процесу з метою найбільш повного захисту прав учасників кримінального процесу, розширення дії принципу змагальності як на досудових, так і в судових стадіях. Тому розширення змагальних засад кримінального процесу виражає сутність правової реформи.

Змагальність, як правове явище (принцип), недостатньо досліджена в доктрині українського кримінального процесу. Значення і роль змагальності в кримінальному процесі досліджувалися в працях дореволюційних та сучасних учених-процесуалістів: М.С.Алексєєва, Ю.П.Аленіна C.А.Альперта, В.І.Баскова, А.С.Барабаша, В.П.Божьєва, О.Д.Бойкова, Т.В.Варфоломеєвої, М.М.Видрі, Ю.М.Грошевого, П.М.Давидова, В.Г. Даєва, І.Ф.Демидова,Т.М.Добровольської, П.С.Елькінд, В.С.Зеленецького, 3.З.Зінатулліна, О.В.Капліної, М.М.Ковтуна, В.О.Коновалової, Ю.В. Кореневського, О.М.Ларіна, Т.А.Лотиш, В.З.Лукашевича, П.А.Лупинської, В.Т.Маляренка, Ю.В.Мещерякова, М.М.Михеєнка, Т.М.Мірошниченко, В.В.Молдована, Т.Г.Морщакової, Я.О.Мотовиловкера, В.П.Нажимова, В.Т.Нора, І.Д.Перлова, І.Л.Петрухіна, Д.П.Письменного, М.М.Полянского, Р.Д.Рахунова, А.Л.Рівліна, В.М.Савицького, Д.О.Савицького, М.В.Салтевського, М.І.Сірого, В.П.Смирнова, О.В.Смирнова, Ю.І. Стецовського, М.С.Строговича, В.М.Тертишника, В.В.Тищенка, В.Д. Фінько, І.Я.Фойницького, Ю.В.Хоматова, В.М.Хотенця, Г.І.Чангулі, М.О.Чельцова-Бебутова, Ю.С.Шемшученка, С.Д.Шестакової, В.П.Шибіка, О.Г.Шило, М.Л.Шифмана, М.Є. Шумила, М.Л.Якуба і інших.

Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, не вирішеними залишилися проблеми щодо визначення процесуального статусу суду, як органу здійснення правосуддя по кримінальним справам; нормативного змісту принципу змагальності і його ролі, як однієї із засад організації кримінально-процесуальної діяльності на різних стадіях процесу; розвитку змагальності та дії принципу змагальності на стадії досудового слідства; не достатньо врегульовано питання процесуального статусу захисника; вимагає осмислення роль слідчого судді та введення цієї процесуальної фігури у вітчизняний кримінальний процес; потребує розширення прав потерпілого у різних стадіях процесу. Сучасний рівень законодавчого закріплення і нормативне регулювання принципу змагальності не відповідає вимогам Конституції України. Чинний КПК України не чітко розкриває поняття змагальності, в багатьох принципових концептуальних питаннях не відповідає приписам Конституції України та європейським стандартам, що викликає необхідність приведення норм КПК у відповідність як з Конституцією України, так і з міжнародно-правовими нормами.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031).

^ Мета і завдання дослідження. Визначити і теоретично обґрунтувати стратегічні напрямки реформування кримінально-процесуального законодавства України, розробити у зв’язку з цим процесуальні механізми реального забезпечення прав і свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб та наукову модель регулювання змагальних форм кримінально-процесуальної діяльності на різних стадіях кримінального процесу.

Для досягнення вказаної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

- виявити закономірності розвитку і соціальну цінність змагальної форми процесу та місце принципу змагальності в системі кримінально-процесуальної діяльності;

- на основі історико-правового дослідження розвитку кримінально-процесуального законодавства України, на різних етапах її історії, дослідити поняття, структуру, нормативний зміст, функціональне призначення і значення принципу змагальності в системі принципів кримінального процесу у російській дореволюційній і сучасній українській та іноземних процесуальних доктринах і законодавстві;

- визначити місце і роль суду в забезпеченні принципу змагальності в різних стадіях процесу відповідно до вимог Конституції України і європейських стандартів та запропонувати науково-практичні рекомендації, які забезпечують процесуальну рівноправність сторін, доступність до правосуддя і свободу оскаржень;

- розробити пропозиції з удосконалення законодавчої бази та її насичення елементами змагальності, закріплення гарантій реалізації принципу змагальності у всіх стадіях кримінального процесу.

- уточнити процесуальний статус захисника, обвинуваченого, потерпілого і інших учасників кримінально-процесуальної діяльності в аспекті розробки системи соціальних і кримінально-процесуальних гарантій, які забезпечують реальне дотримання прав учасників кримінального процесу;

- визначитися з проблемою запровадження в кримінальному судочинстві України інституту паралельного розслідування справи адвокатом та інституту солісіторства.

^ Об’єктом дослідження є негативні й позитивні тенденції розвитку національного кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування з урахуванням європейських стандартів охорони прав та інтересів людини у сфері кримінально-процесуальної діяльності, шляхи перебудови кримінального процесу України через насичення його елементами змагальності та нормативне закріплення гарантій реалізації принципу змагальності в різних стадіях процесу.

^ Предметом дослідження є сучасний стан законодавчої бази кримінального процесу України щодо гарантій реалізації принципу змагальності в різних стадіях кримінального процесу, вивчення його ефективності з позицій забезпечення повноти охорони прав і законних інтересів суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності і перш за все – підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, розроблення процесуальних механізмів, які б забезпечували надійність охорони як інтересів суспільства, так і особи.

^ Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта і предмета. Методологічною основою дослідження є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціальних явищ та процесів. Під час дослідження використовувався історико-правовий метод. Він дав можливість простежити хід розвитку принципу змагальності, еволюцію поглядів на його поняття і структуру, визначити його місце та значення у різних стадіях кримінального процесу. За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано погляди вчених щодо принципу змагальності, а також норми чинного кримінально-процесуального законодавства України і законодавства інших держав, які регулюють змагальні начала та гарантії реалізації принципу змагальності. Діалектичний метод, використаний у процесі дослідження становлення й розвитку кримінально-процесуального законодавства щодо принципу змагальності у тісному взаємозв’язку із соціально-економічним і політичним устроєм України.

Соціологічний метод використовувався при вивченні практики застосування принципу змагальності у різних стадіях процесу, зокрема, на стадії досудового слідства та контрольних стадіях. Метод системно-структурного аналізу дозволив вивчити структуру принципу змагальності та запропонувати доповнити її новими елементами. Цей метод допоміг виявити взаємозв’язок і взаємообумовленість цих елементів. Формально-юридичний метод застосовувався при опрацюванні і визначенні змісту тих норм чинного КПК України, що стосуються дії принципу змагальності та гарантій його забезпечення в різних стадіях кримінального процесу, завдяки чому обґрунтовано і сформульовано авторські текстові доповнення й уточнення до цілої низки норм кримінально-процесуального законодавства України та використати їх, як співавтор, в новому проекті КПК України. Статистичний метод використано для вивчення стану справ у досудовому слідстві, інших стадіях кримінального процесу з тим, щоб внести пропозиції по вдосконаленню норм кримінально-процесуального права.

Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали праці з кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи, філософії, логіки, теорії держави і права, як вітчизняних, так і зарубіжних вчених; Конституція України; Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод; закони й нормативно-правові акти України, що стосуються кримінального судочинства; міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, міжнародні угоди про взаємодопомогу з кримінальних справ; законодавство інших країн (ФРН, Франції, США і ін.); постанови Пленуму Верховного Суду України; статистичні дані МВС України, Верховного Суду України; узагальнення судової практики з питань застосування кримінально-процесуального законодавства; матеріали великої кількості кримінальних справ, у розгляді яких автор особисто брав участь; аналіз соціологічних досліджень, проведених шляхом анкетування та інтерв’ювання. Залежно від змісту питань, які досліджувалися в межах теми дисертації, методи дослідження використовувалися в їх взаємозв’язку.

Емпіричну базу дослідження складають дані офіційної статистики, а також дані, отримані при опитуванні 500 респондентів, які представляють різні регіони України. Крім того, було вивчено і проаналізовано біля 300 кримінальних справ у різних судах, що сприяло формуванню емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність зроблених висновків у межах всієї України.

Висновки і рекомендації ґрунтуються на нормах Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, Конституції України, чинного кримінально-процесуального законодавства України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, законопроектах із питань кримінального процесу України.

^ Наукова новизна одержаних результаті Висновок до 1 розділу.
1. Глобальне реформування в Україні, викликане політичними факторами, зумовило відхід від догматизму, зміну приоритетів у системі правовідносин між державою і громадянином, трансформацію в державі правових ідей, зміну уявлень про кримінальний процес і як результат, його перебудову. Вектор реформування правової системи спрямовано на побудову такої моделі кримінального процесу, яка б забезпечувала реальний захист і відновлення прав громадян, що залучаються до участі у кримінальній справі. Це поставило завдання щодо запровадження в життя принципів, яких не знало радянське право, а існуючі - наповнилися новим змістом, за яким їх реалізація у галузі кримінально-процесуального права повинна сприяти активній позиції учасників процесу у всіх його стадіях. Базовим принципом, який в повній мірі сприяє гарантіям реалізації прав і свобод суб’єктів кримінального процесу, вважаємо принцип змагальності.

2. Неодноразово досліджувана у літературі позиція про те, що змагальність є і принципом і формою процесу, якій притаманні чітке розмежування функцій сторін обвинувачення, захисту і вирішення справи відповідно між обвинувачем і обвинуваченим (захисником) та суддею (судом); процесуальна рівність сторін; розгляд справи по процедурі полеміки сторін перед незалежним і неупередженим судом - є обгрунтованою і правильною і знайшла закріплення в нормах українського кримінально-процесуального законодавства.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

7. Права і обов’язки сторін, які забезпечують змагальні засади, гарантії цих прав і обов’язків, повинні знайти своє грунтовне закріплення в проекті КПК України. Слід передбачити процедури, за допомогою яких реалізується змагальність – як форма процесу і забезпечується принцип змагальності - як механізм (гарантія) для її забезпечення. З метою усунення прогалин щодо дії принципу змагальності у всіх стадіях процесу, необхідно концептуально і повноцінно юридично визнати розподіл основних кримінально- процесуальних функцій, що повинно знайти відображення в новому кодифікованому кримінально-процесуальному законодавстві України.

РОЗДІЛ 2

^ ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ В ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ


2.1.Спірні питання і структура кримінально-процесуальної діяльності на стадії досудового слідства по кримінальній справі*


Вирішальну роль у забезпеченні реалізації принципу змагальності має об’єм та співвідношення прав сторін. Реформа кримінально- процесуального законодавства (2001р.) розширила дію принципу змагальност , який в рівній мірі повинен діяти у всіх стадіях процесу, як змагальний (арбітражний) метод правового регулювання. В процесі провадження у кожній стадії повинні бути забезпечені основні ознаки змагального порядку побудови процесу: наявність незалежного суду (органу судочинства), і рівність сторін. Дискусійним є питання про те, “чи поширюється цей принцип на досудове провадження по кримінальній справі” [106, c.695; 232, c.11; 262, 3-5; 267 c.29-34; 268, c.14-15; 438, c.258; 516, c.45-49], бо на стадії досудового слідства існує дефіцит змагальності [406, c.21-24, 51-52].

Концепцією розвитку правосуддя поставлені задачі реформування системи досудового слідства, позбавлення прокуратури загальнонаглядових повноважень і функцій щодо досудового слідства, бо поєднання в одному органі слідчих повноважень і здійснення нагляду за їх реалізацією- неприпустиме. Стоїть задача створення Національного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади і територіальних бюро на місцях. Прокуратура “...не повинна виконувати функції, наближені до правосуддя” [ 191, c.5, 10-12, 24, 31].

Реалізація принципу змагальності на стадії досудового слідства дозволить ширше застосувати інші конституційні принципи, повніше забезпечити права і свободи громадянина, а особи, які потрапили в орбіту кримінального судочинства матимуть змогу повніше захистити свої права у всіх стадіях процесу, що узгоджується з задачами, які стоять перед органами досудового слідства [389, c.86].

Стадією визнається частина кримінального процесу, яка має свої специфічні конкретні задачі, особливості реалізації принципів процесу, особливе коло суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності з різним об’ємом прав, повноважень, функцій та відповідні правовідносини, а також характерне оформлення актів застосування права. [526, c.50-53; 278, c.45; 237, c.139]. Це визначення використовуватиметься як основа для подальших досліджень.

Вітчизняна кримінально - процесуальна доктрина визнає порушення кримінальної справи і досудове слідство – двома самостійними стадіями.. “Порушення кримінальної справи є першою стадією кримінального процесу в Україні” - зазначають Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. [278, c.45],а В.Т.Маляренко її пропонує назвати стадією перевірки та вирішення заяв, повідомлень і іншої інформації про злочини, бо в цій стадії “для вирішення питання про заведення кримінальної справи, відмови в цьому або направлення заяви, повідомлення чи іншої інформації за належністю, як правило, необхідно провести ряд невідкладних дій”[237, c.139].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Слідчий не може одинаково безсторонньо виконувати всі три функції, бо це є неможливим. На нашу думку, заслуговує на увагу точка зору В.Т. Маляренка, щодо закладення законодавцем тут такого протиріччя, яке по суті фактично ліквідовує принцип змагальності на досудових стадіях процесу, бо “слідчий не може змагатися сам із собою” [ 241, c.23 ]. Рівності прав сторони обвинувачення (прокурор,слідчий, дізнавач) і сторони захисту (підозрюваний, обвинувачений, захисник) при зборі, перевірці доказів у ході розслідування по КПК немає [ 210, c.75]. Слідчий не повинен бути представником жодної із сторін у змагальному процесі [381, c.14].

Першорядним є вирішення задач реальної, а не декларативної процесуальної незалежності і самостійності слідчих, [379,51-59] які сьогодні не мають реальної процесуальної самостійності і насправді є однією з структур дізнання, по суті виконуючи функції дізнання, бо у чинному законодавстві відсутня система правових гарантій їх забезпечення, тобто існує правова прогалина в цій частині.

Слідчі перебувають в адміністративно-організаційній залежності від прокурора, органів дізнання в системі МВС, СБУ і ДПА, завдання яких є ширші, ніж у досудового слідства, наслідком чого є значний влив на них відомчих інтересів, звідси обвинувальний ухил, суміщення процесуальних функцій, поєднання процесуальної діяльності з іншими її видами, а процедура досудового слідства має ознаки відомчого і прокурорського дізнання. Це спрощена процедура, яка проводиться органами виконавчої або обвинувальної влади, що може мати місце тільки по нескладних кримінальних справах [ 48, c.348].

Нерідко мають місце випадки прямого незаконного втручання представників адміністративної влади у дії слідчого. Прикладом може бути випадок, коли в ході досудового слідства слідчий К. дійшов висновку про недоцільність дальшого утримання під вартою підозрюваного за ст.122 ч.1 КК України М., термін перебування під вартою якого сплинув, і виніс постанову про зміну міри запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд. Однак начальник слідчого відділу П. не погодився з таким рішенням слідчого. Користуючись повноваженнями заступника начальника РВ УМВС, він у письмовій формі дав вказівку начальнику ІТТ утримувати підозрюваного ще одну добу. Цю вказівку було виконано всупереч закону і постанові слідчого (Кримінальна справа № 9305404)[200 ] .

Видається неправильним, що у гл. 3 КПК “Учасники процесу, їх права і обов’язки”, як учасників процесу не вказано слідчого, дізнавача і прокурора, не регламентовані їх права, хоча детально регламентовані права і обов’язки захисника. В ст.ст.103, 114 КПК закріплено повноваження дізнавача та слідчого, однак відсутнє законодавче закріплення, як їхніх, так і прокурора прав та обов’язків, що є суттєвою прогалиною в кримінально-процесуальному законодавстві, яку слід усунути.

Однією з причин незадовільної діяльності слідчого називають недостатній або надмірний контроль з боку начальника слідчого відділу [ 537, c.82]. Необхідний більш якісний рівень цього контролю, який в першу чергу повинен попереджати кримінально-процесуальні порушення, допущені слідчими, дізнавачами та усувати допущені порушення, але необхідний більш дійовий механізм захисту слідчого від процесуального, адміністративного тиску на нього. Можливостей для адекватного захисту від грубого втручання в хід розслідування справи та тиску на слідчого недостатньо, а тому слідчі перетворюютться на писарів-оформителів результатів ОРД, не будучи самостійними і відповідальними учасниками кримінальної юстиції [215, c.11].

Чинним КПК недостатньо урегульовані процесуальні повноваження начальника слідчого відділу по контролю за розкриттям і розслідуванням злочинів. Його доцільно не виключати з числа суб'єктів, що контролюють законність і обґрунтованість рішень і дій слідчих. Для здійснення ефективного і належного контролю за законністю слідства, йому доцільно надати повноваження на скасування постанови підлеглого слідчого, а слідчому – повноваження по оскарженню цієї постанови прокурору або до суду. Ці повноваження начальника слідчого відділу служили б ефективним і оперативним доповненням до прокурорського і судового контролю.

Чи не найголовнішою причиною обвинувального ухилу в діяльності слідчого є його підпорядкування прокуратурі, бо “система, на яку покладено виконання функцій протилежного спрямування (слідство і нагляд за законністю слідства) ефективно працювати не може”[150, c.26; 308, c.56; 537, c.82]. Слідчі процесуально і адміністративно (слідчі прокуратури), підлеглі прокурору, який виконує функції кримінального переслідування, здійснення процесуального керівництва слідством і нагляд за органами дізнання і слідства (ст.8,15-17,29-32,46-461 Закону “Про прокуратуру” [ 145, c.189-200], гл. 21 ст.ст. 227, 229, 231 КПК).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Це правило кореспондується з п.1(с)ст.5 та ст.6 ЄКПЛ, якими закріплено право на справедливий судовий розгляд [ 95, c.271-294]. Забезпечення законності розслідування, розвиток змагальності на стадії досудового слідства, забезпечення учасникам процесу реальних можливостей по виконанню своїх функцій -саме з досягненням цієї мети ототожнюється судовий контроль в цій стадії.

Прихильники радикальних змін досудового слідства дотримуються принципу “необмеженості” судового контролю в цій стадії. Вони не схильні обмежувати судове втручання в діяльність органів досудового слідства і прокуратури тільки рішеннями, що дають дозвіл на виконання дій, які обмежують конституційні права і свободи, вважаючи для цього юридичною підставою ст.55 Конституції. Ця позиція є цілком слушною і кореспондує ідеї про необхідність захисту прав людини від закону на підставі Конституції [ 121, c.18; 136, c.80-85; 439, c.150-158; 2, c.9; 17, c.28-32 і інші]. Вона сприяє реалізації принципу змагальності на стадії досудового слідства, всебічному судовому контролю на протязі цієї стадії та забезпеченню реалізації функцій сторін.

Більш помірковані автори вважають, що судовий котроль обмежується двома напрямами: контролем за процесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого прокурора, якими обмежуються найбільш значимі конституційні права і свободи людини і громадянина; контроль за тими рішеннями досудового слідства, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудових стадіях. Вони вважають цей перелік вичерпним, не підлягаючим розширеному тлумаченню [ 236, c/40-44]. З ними не зовсім можна погодитися, бо визначення, які конституційні права і свободи людини і громадянина є найбільш значимими не має. Всі права і свободи, закріплені в Конституції є значимими і повинні бути захищеними в одинаковій мірі, тому для судового контролю в цій стадії є більше напрямків, про що йтиме мова в цьому дослідженні .

Вітчизняному законодавству відомий порядок тотального оскарження дій і рішень досудового слідства, який існував до 1917 року. Судовий контроль здійснювався не тільки в порядку розгляду скарг учасників кримінального процесу окружним судом (така процедура називалася винятковою), але й у ревізійному порядку, бо судовий слідчий важливі рішення про рух справи приймав за згодою суду, а наступна форма судового контролю вважалася нормальною і більш кращою [ 386, c.168; 74, c.368-369; 487, c.393,394]. Аналогічний порядок був відомий і першому радянському КПК [ 477 ]. Вирішуючи всі скарги учасників процесу, окружний суд виконував функцію відомчого контролю, а слідчі організаційно входили в систему органів судової влади. Зараз органи досудового слідства і слідчі підрозділи прокуратури, не є складовою структур судової влади. Сьогодні відродження інституту судових слідчих повинно бути покладено в основу реформування вітчизняного кримінального процесу.

На нашу думку, на суди слід покладати обов’язок вирішувати всі конфлікти між особами, що здійснюють досудове слідство, з одного боку, і учасниками кримінального процесу, з іншого. Судовий контроль, будучи дійсно зв’язаним з посиленням змагальних начал, забезпечить доступ до правосуддя і гарантії реалізації принципу змагальності на стадії досудового слідства. Тільки суд має право розглядати матеріали і приймати рішення, коли йдеться про обмеження конституційних прав громадян (ст.ст. 165-2,165-3, 177,178, 184, 187 КПК). Без цього “судове слідство втратило б своє першочергове значення і було повторенням того, що вже було зроблено по перевірці кримінальних доказів на досудовому слідстві”[ 405, c.275].

Зміст судового контролю за органами досудового слідства полягає у тому, щоб забезпечити особі гарантію захисту своїх прав і інтересів у суді. Особа, права якої порушуються на стадії досудового слідства, не позбавлена судового захисту і має перспективу такого захисту, а суд за чинним законодавством має широкі можливості у поновленні прав та інтересів особи.

Судовий контроль повинен забезпечити гарантію оскарження всіх рішень, діянь органів досудового слідства, прокурора, які здатні завдати шкоди конституційним правам і свободам учасників кримінального судочинства або створити труднощі доступу громадян до правосуддя (ст.ст.110, 234-236-6 КПК і ін.)., тобто правосуддя звертається до принципів, одинаково застосовуваних “до всіх і протиставляється будь-яким конкретним наказам чи привілеям”[ 489, c.124].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У судах континентальної Європи процес реформування і посилення контролю судів над досудовим слідством привів до того, що: в Австрії відміняється судами до 50% арештів, після перевірки їх законності в судовому засіданні [ 4, c.54]; в Італії з 10 справ, що поступили до суду – 6 припинялося, а ініціатива отримання та допуску доказів перейшла від суду до сторін [55, c.236-238; 119, c.125-130]; в Німеччині прокуратура відмовляє в проведенні розслідування по 70% матеріалів по злочинам проти особи [ 10, c.44 ]; в Англії Королівська служба кримінального переслідування припиняє до 20% справ, які поступають від поліції, а з цієї кількості до 58% - в зв’язку з недоведеністю вини [3, c.440]; в США із справ, які надає поліція, прокурор тільки по 30-35 % формує обвинувачення [ 14, c.33].

Закон не зобов’язує суд при виконанні контрольних функцій ретельно ознайомитися з усіма матеріалами кримінальної справи, які містять підстави для взяття під варту. На практиці суддя майже позбавлений можливості вивчити оригінали документів, за якими слідство пропонує застосувати запобіжний захід. За процесуальним законодавством він може цього і не робити, але не за Конституцією. Суди повинні дотримуватися під час обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і продовження строків тримання під вартою ст. 29 Конституції, ст.5 ЄКПЛ і ст.14 КПК, за якими обмеження права на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках і за встановленою процедурою [ 340, c.245-256].

Матеріали для ознайомлення надаються судді безпосередньо у режимі забезпечення нерозголошення таємниці досудового слідства. Ознайомлення з ними підозрюваного,обвинуваченого, потерпілого, захисників і законних представників у суді законом не передбачено, що створює обмеження у виконанні функцій сторонами, їх нерівність. Потребує зміни правило, що порушує принцип змагальності, за яким явку до суду підозрюваного (обвинуваченого) і прокурора визнано обов’язковою, тоді як явка захисника підозрюваного (обвинуваченого), потерпілого його представника не перешкоджає розгляду подання. При цьому, законодавцем не взято до уваги навіть поважну причину не явки [ 255, c.24-27]. Слід усунути ці прогалини у чинному кримінально-процесуальному законодавстві.

У процесі судового контролю над застосуванням ст.ст.1651-1653 КПК, ряд питань вимагають уточнення: про перелік матеріалів і терміни їх надання до суду; про відправку повідомлень і копії скарги зацікавленим особам; забезпечення доставки в суд затриманового (заарештованого); ознайомлення з матеріалами перевірки і можливості надання в суд додаткових документів учасниками процесу і інші, а тому слід внести з цього приводу доповнення в чинний КПК, які сприяли б якісному вирішенню проблем, що виникають.

Для якісного судового контролю, в чинному КПК слід передбачити положення, за яким неявка особи є перешкодою розгляду в суді подання про застосування до неї запобіжного заходу, та обов’язок судді, який розглядає подання про застосування запобіжного заходу, у всіх випадках допитати особу по обставинам подання. Обвинувачення повинно довести перед судом, що запропонований ним запобіжний захід є доцільним і його слід обрати, а суддя зобов’язаний переконатися у наявності обґрунтованості цієї вимоги [ 458, c. 174-179 ].

Постанова про арешт та подання до суду повинні бути вмотивованими (ст.165-1,165-2КПК). Приведення константацій, що містяться в КПК в таких формулюваннях: обвинувачений може переховується від органів дізнання, досудового слідства і суду; продовжить займатися злочинною діяльністю; може перешкодити провадженню по кримінальній справі (ст.ст.148, 155 КПК) - не є свідченням вмотивованості. Ця процесуально-правова модель повинна бути розкрита і аргументована в поданні про арешт шляхом викладення фактичних даних, що підтверджують його обґрунтованість і вмотивованість, а суддя повинен дати їм оцінку.

Строк тримання під вартою може бути продовженим лише у випадку, коли продовження слідства є сравді виправданим (ст.6/3 ЄКПЛ), а продовження строку досудового слідства можливе лише у виняткових випадках. [ 371, c. 248-252] Якщо в поданні мова йде про продовження терміну тримання під вартою з огляду на особливу складність справи (ч.2 ст.156 КПК), то повинні бути викладені підстави, мотиви і докази, що підтверджують особливу її складність і обгрунтовують необхідність прийняття цього рішення.

Подання повинне містити і конкретні відомості про час закінчення досудового слідства, обсяг кримінальної справи і можливі терміни ознайомлення з нею. При цьому суддя повинен врахувати думку сторін і захисників про час, необхідний для ознайомлення зі справою і задоволення клопотання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Незалежний суддя є найбільш об’єктивним суб’єктом контролю у стадії досудового слідства, що здатний об’єктивно захистити права громадян, бо “не може мати “свого інтересу” у кримінальній справі...в противному разі він підлягає відводу” [ 104, c. 144]. Вкрай необхідним є ведення процесуальної фігури слідчого судді, до компетенції якого слід віднести підготовку справ до розгляду в стадії призначення справи до судового розгляду, збір матеріалів і порушення справ приватного обвинувачення [413, c.16-17]; вирішення питань обрання, продовження строків і зміни запобіжного заходу; санкціонування огляду, обшуку житла та іншого володіння особи, службових приміщень; накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку; вирішення питань щодо перевірок правомірності обмеження прав людини на досудовому слідстві; вчинення дій з підготовки до розгляду справи в суді та внесення її на судове засідання [ 106, c.696]; здійснення контролю за процесуальними рішеннями слідчих; розгляд заяв, скарг про відвід слідчих; скарг на дії, бездіяльність і рішення органів досудового слідства, прокурорів; розгляд питань про відвід захисника з формальних і неформальних причин; забезпечення цивільного позову; визначення загального напрямку розслідування; вибір доказів, що підлягають дослідженню і інші.

Слід передбачити подачу апеляції на рішення слідчого судді, яка буде розглядатися окремою палатою апеляційного суду. Моделлю для цього може бути Франція, досвід якої, можна використати для організації судового контролю за вітчизняним досудовим слідством; де введено судовий орган, що контролює слідчого суддю – суддя по свободам і ув’язненню, якому відійшла частина повноважень слідчого судді та слідчі камери, які реформовано у слідчий орган другої інстанції [ 111, c.328-331; 122, c. 79-81]. Це дозволяє слідчому судді залишатися незалежним від прокурора, прирівняти у правах сторони обвинувачення і захисту, забезпечити процесуальний судовий контроль, встановити процесуальні гарантії в області застосування мір примусу.

Континентальні процесуальні системи Європи реформуються за рахунок резерву для поширення змагальності – досудового слідства. В 1993 році у Франції пом