Реферат: Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя Сефаника

Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет імені Василя Сефаника


Філософія

Хрестоматія

Ч.2.


Навчальний посібник

для студентів природничих та інших нефілософськиї

спеціальностей


Івано-Франківськ

2005р.


Філософія (Хрестоматія. Ч.2. Навчальний посібник для студентів природничих і інших нефілософських спеціальностей (Укладач В.Лагетко). За ред.д.ф.н., професора М.Сидоренка.


Рецензенти:

С.Вовк, доктор філософських наук, професор кафедри філософії Чернівецького національного університету ім.Юрія Федьковича.

В.Фомін, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Прикарпатського національного університету ім.Василя Стефаника.


Посібник являє собою збірник філософських текстів-фрагментів з праць філософів різних епох. Тексти підібрані так, щоб були висвітлені основні проблеми систематичної філософії, теорії філософського знання, філософської теорії буття і теорії пізнання, що виникає вже в Давній Греції і саме в творах Арістотеля сягає на той чає найвищого ступеня зрілості, а також твору Гегеля “Наука логіки”, в якій діалектика в інтерпретації Гегеля, без перебільшення)у порівнянні із діалектикою Геракліта, Сократа і Платона), досягає наукового рівня, не зважаючи на своє ідеалістичне джерело.

Добре відомо, що філософія в XX ст. через нерозуміння)нехтування) діалектики Гегеля філософами)для прикладу, Бертран Рассел називав її “небезпечною лутаниною” (пішла манівцями, досліджуючи проблеми

n-ступеня важливості, замість популяризації і розвитку діалектики Гегеля.

Обмеженість творів для вивчення студентами обумовлена тією сіткою годин, яка передбачена на вивчення філософії як навчального предмету у внз)ах) для нефілософських спеціальностей.


Передмова
Набути філософських знань, що мають світоглядний і методологіч­ний характер, розвинути теоретичне мислення можна лише вивчаючи твори видатних філософів. Тому поряд із підручником з філософії незамінним засобом оволодіння теоретичним світоглядом є хрестоматія з філософії.

Виходячи із сучасних програм філософської освіти, упорядник зупи­нився на фрагментах праць лише деяких, але на нашу думку, найвизначніших філософах: І.Кант, Арістотель, Гегель. Виняткове місце в плані національ­ного виховання української молоді має твір І.Я.Франка “Одвертий лист до галицької української молодежі” (1905), уривками з якого починається навчальний посібник.

Тому філософське мислення, що виробляється вивченням першоджерел, на відміну від повсякденної унітарності й догматизму, що виробляється вивченням лише підручника з філософії, не дивлячись на позірну плюра­лістичність викладу філософського матеріалу, є принципово плюралістичним, толерантним, діалогічним (див: Філософія. Курс лекцій: Навч.посібник) Бичко І.В. та ін. – К.: Либідь, 1993. – С.1).

В цій книжці зібрані найяскравіші і найхарактерніші для європей­ської філософії фрагменти з творів енциклопедичного розуму Давньої Греції Арістотеля і вершини німецького класичного ідеалізму Гегеля, якого сучасники за активну популяризацію творів Арістотеля називали другим Арістотелем.

Отже, такий підбір текстів має певну логіку і може слугувати дже­релом аналізу й оцінок найважливіших філософських проблем, що є єди­ним і незамінним джерелом розвитку теоретичного мислення творчої ін­телігенції.

X X X

Хрестоматія поділяється на розділи, має додаток і замість заключення.

^ Перший розділ присвячено проблемі національного виховання укра­їнської молоді. 3 цією метою подаються фрагменти з твору І.Франка “Од­вертий лист до галицької української молодежі” (1905), актуальність яко­го з часом не зменшилася, а за умов безпосереднього будівництва неза­лежної України, зросла.

^ Другий розділ починається вступом до твору І.Канта “Всесвітня природнича історія і теорія неба”, що написаний в 1755 році, виявився напрочуд актуальним на початку третього тисячоліття, коли знову на по­рядку денному актуалізувалися стосунки релігії і філософії у пояснен­ні світу. Подано тут таки фрагменти з твору Девіда Лейзера “Створюючи картину Всесвіту” як сучасне бачення проблеми.

^ Третій розділ містить фрагменти з творів Арістетеля “Метафізика” і “Про душу”, що пояснюється величезною теоретичною значимістю арістотелівської спадщини, його роллю і місцем в історико-філософському процесі, а також Гегеля “Наука логіки”, який є, без перебільшення, твором на всі часи і для всіх народів. Говорячи про філософську спадщину Гегеля, ще раз підкреслимо, що якщо діалектичність природи можна пояснити стихійністю її розвитку, то недосяжною (а в багатьох випадках неосягальною) заслугою Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля є те, що забезпечує йому унікальне місце в історії філософії як науки, що він перший, нехай і вгадав, але наголосив на діалектичності розвитку як єдності протилежностей, що творять суперечність, вирішення якої, він бачив не у боротьбі протилежностей, а в їх примиренні. Лише примирення (в природі рівновага) забезпечує функціонування світу, боротьба ж, яка неминуче закінчується загибеллю однієї із сторін, а тому перемогою іншої, свідчить про неминучий закон відмирання (зникнення) всіх форм, що з необхідністю виникають. З такою ж необхідністю кожна річ у визначений природою час гине (зникає), але поки до цього не дійшло ця річ функціонує лише через примирення протилежностей, з яких вони складаються.

^ Четвертий розділ представляє фрагменти з творів найвидатнішого українського філософа Г.С.Сковороди, який будучи добре обізнаний з євро-пейською філософією, починаючи з Давньої Греції, своїм способом життя і мислення заслужив у сучасників наймення українського Сократа. Тут же подано фрагменти з творів і ін. українських філософів різних епох. Тоб­то складається певний ланцюг у розвитку української філософської дум­ки.

^ П’ятий розділ являють фрагменти з творів, що безпосередньо торкаються проблем таких філософських дисциплін як етика та естетика, серед яких фрагмент з твору Андре Моруа “Відкритий лист молодій людині про науку жити”, подається, як приклад релігійної етики, фрагменти твору Ві­талія з Дубна “Діоптра...”, а також фрагменти з твору Ф.Шіллера “Листи про естетичне виховання людини” та І.Франка “Із секретів поетичної творчості”.

^ Шостий розділ торкається надзвичайно важливої проблеми в будь-якій галузі науки – проблеми відповідальності науковця за свої дослідження. В цьому плані подаєтьея фрагмент твору німецького фізика-атомника В.Гейзенберга “Частина і ціле” (р.ХVІ. Про відповідальність дослідника). В час, коли у світі все ширше розгортається робота з клонування (штучне вирощування органів людини), яку дехто подає як нарешті від­найдений засіб подовження життя лвдини, тверезо мислячі науковці застерігають від цього. Адже приклад відкриття внутріатомної енергії, яке у свій час подавалося теж як панацея від усіх бід, також принесло більше шкоди, ніж користі. Недарма Німеччина, Швеція і Австрія проголосили про цілковите згортання атомної енергетики на своїх територіях.

^ Наступний розділ названо “Додатком”, який містить фрагменти філософських праць різних авторів для поглибленого вивчення філософії і, в першу чергу, знадобиться аспірантам і пошукачам для підготовки до складання кандидатського мінімуму з філософії, а також найбільш талановитим студентам для розширення своїх знань з філософії.

^ Заключну частину посібника, яка називається “Замість заключення”, являє собою пісня львівського автора Теодора Кукурудза “Українці мої”, до якої подаються ноти. Це викликано необхідністю пропагувати українську ідею також естетичними (художніми) засобами, що в молодіжній аудиторії схвалюється.


З М І С Т

Передмова 2

Замість вступу. Сучасний стан філософської освіти в Україні, або На руїнах марксистсько-ленінської філософії.

Проблема національного виховання І. Франко. Одвертий лист до галицької української молодежі (1905).



Філософія, релігія і наука І. Кант. Загальна природнича історія і теорія неба. Передмова (уривок).

Д. Лейзер. Створення картини Всесвіту (фрагменти).

І. Кант. Про відмову Ньютона від природничої космогонії (уривок).


III. Із світової філософії

Арістотель. Метафізика (фрагменти).

Арістотель. Про душу (фрагменти).

Г.В.Ф. Гегель. Наука логіки (фрагменти)

Тацит. Про імперське мислення (уривок)

Ч. Дарвін. Забарвлення статей у деяких метеликів (фрагмент).


IV. Із української філософії.

Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича із Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету. Щасливо виконана. Вступ (уривок).

Г.С. Сковорода. Діалог. Назва його – Потоп зміїний (фрагменти).

Г.С. Сковорода. Притча, названа “Єродій” (фрагменти).

П. Юркевич. Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого.

Д. Чижевський. Нариси з історії філософії на Україні (уривок).


Етика та естетика як філософські дисципліни.

Діоптра, себто дзеркало або зображення людського життя на світі, складеного з багатьох святих божих писань і догм отців, з грецької на слов’янську мову гідним вічної пам’яті отцем Віталієм, ігуменом у Дубні, перекладена й написана. 1612 р. (уривок).

Андре Моруа. Відкритий лист молодій людині про науку жити (уривок)

Арістотель. Нікомахова етика. Кн.. VIII.

Ф.Кафка. Лист до батька (фрагменти).

Ф.Достоєвський. Щоденник письменника (1873) – фрагменти.

С.Цвейг. Зиґмунд Фрейд (уривок).

О.Кобилянська до О. Маковея. Лист від 13 січня 1902 року (фрагмент). Платон. Гіппій більший (уривок).

Ф. Шіллер. Листи про естетичне виховання людини. Лист №26 і №27

І.Франко. Із секретів поетичної творчості (фрагменти).

А.Камю. Доповідь, що зроблена 14 грудня 1957 року.


VI. Етика науки.

В. Гейзенберг. Частина і ціле. (р. XVI. Про відповідальність дослідника).


Додаток. Для поглибленого вивчення філософії (самостійно), зокрема,

аспірантами, пошукачами, талановитими студентами.


Гносеологія.

Г.В.Ф.Гегель. Філософія природи (фрагменти).

М.Гайдеггер. Промова 30 жовтня 1955 року (уривок).

Арістотель. Друга аналітика (фрагмент).

Арістотель. Категорії (фрагмент).

М.І. Костомаров. Сорок років (уривок).

Арістотель. Перша аналітика (уривок).

Арістотель. Про душу. Кн. II, р. XI

Арістотель. Про душу. Кн. II, р. XII


Соціальна філософія: астрологія, антропологія, соціологія, економіка.


А. Шопенгауер. Про вікові відмінності (Повчання і максими) (уривок).

Й.В.Гьоте. Перша італійська подорож. (уривок)

І.Кант. Неминучість зловживань наділених владою (уривок).

Ф.В.Й.Шеллінг. Філософські дослідження про сутність людської свободи і пов’язаних з нею предметах (уривок).

Г.В.Ф. Гегель. Філософія права (фрагменти).

Ш.Л. Монтеск’є. Перські листи. Листи №40, №145.

Д.Дідро. Нескромні скарби (Фрагмент).

Е.Золя. Демократія (уривок)

Е.Золя. Доброчинність республіки (уривок).

В.Винниченко. Відродження нації (фрагмент).

Арістотель. Політика (уривок).


Етика

Г.В.Ф. Гегель. Філософія духа (фрагменти).

Ф.В.Й.Шеллінг. Система трансцендентального ідеалізму (уривок).

К.А. Гельвецій. Про людину. (фрагменти).


Дещо з філософської афористики.


^ На закінчення.

Теодор Кукурудз. Українці мої.


З а м і с т ь в с т у п у.

Сучасний стан філософської освіти в Україні, або Над руїнами марксистсько-ленінської філософії.


Сумнозвісна (а для марксистсько-ленінської філософії – знаменита) одинадцята теза Маркса з твору “Тези про Фейєрбаха” привела цю галузку світової філософії (на мою думку, в глухий кут), у своїх розумуваннях поставивши людину з ніг на голову, бо ж “філософи лише намагалися пояснити світ, а справа полягає в тому, щоб перетворити його”. І ось активна заповзятливість у “перетворенні” світу поставила людство на грань екологічної катастрофи.

Ленін у творі ”Філософські зошити”, в річищі цих розумувань, записав, що “світ не влаштовує людину, і людина своєю дією вирішує змінити його”. Свого часу зміна світу на території Радянської імперії відбулася, і ця “зміна” вписала багато трагічних сторінок в історію України.

Можна було б сказати, що це Гегель наштовхнув Леніна на подібні міркування і дії. Ні! Гегель – ідеаліст, і від Леніна він у парі з Кантом дочекався лише лайки “філософська наволоч”, а не адекватного розуміння думок останнього. Для Гегеля дійсністю володіє лише Абсолютна ідея, оскільки вона – ідея і оскільки вона первинна. Природа (ширше – матерія) – це лише “інобуття”, тобто власне тілесне, несправжнє для ідеї існування. Тому світ як це “інобуття” є для Гегеля і суб’єкта взагалі недійсним, але не в розумінні зміни його. Іншим світ не може бути, бо світ, повторимо, – це “інобуття” ідеї, а ідея така, яка вона є, а вона Абсолютна, тобто незмінна. А раз це так, то суб’єкту (як самокерованому індивіду) залишається пристосуватися до цього світу у виключно соціальних формах свого існування. Для цього потрібно підняти пізнання світу таким, яким він є (тому вже Арістотель говорив, що “наука філософа пізнає суще як таке взагалі”)1, щоб потім вже зробити висновок, що і як у цьому світі може задовольнити потреби людей. Тому сьогодні, як і колись, предметом філософії є не “людина і світ”, як довідуємося з усіх підручників з філософії, що вийшли друком в Україні, а світ як такий не в залежності від господарських потреб людини.

Повторюється та ж думка, що, на відміну від тварини, яка пристосовується до оточуючого світу, людина перетворює, змінює світ у відповідності до своїх потреб. Те, що це пряме перекручення, доводить “Червона книга”, в якій вже записані тисячі рослинних і тваринних організмів, що відмерли у зв’язку із порушенням людиною біологічної рівноваги в світі. В дійсності ж тваринна приходить у світ, пристосованою до нього. Наприклад, лошатко народилося, обсохло, і… побігло. Людське ж дитинча своєю появою розпочинає тривалий шлях пристосування (соціалізації) до оточуючого світу. Звідси у нього потреби в одягу, житлі, харчах, засобах пересування, комунікації тощо, а це все неможливе без підняття і розвитку матеріального виробництва. Тому природа спромоглася дати саме людині свідомість як засіб виживання (строго кажучи, дає можливість свідомості у вигляді людського мозку, бо за змістом вона є набутком історії, суспільства). Саме тому людина виявилася останньою ланкою в еволюції живого, саме в цьому і значення людини для природи, що через людину як свою частку вона себе усвідомила. І усвідомила, очевидно, не для того, щоб на кожному перехресті спеціальних наук чути лише про “помилки” природи. Чи беруть це слово в лапки, чи ні, від того ступінь розуміння стану речей не змінюється. Щоб не бути голослівним, звернемося до підручника: Подольська Є.А., Парафійник Н.І. Філософія: підручник для студентів фармацевтичних вузів і факультетів. – Х.: Основа, 1997., в якому читаємо: “…Саме у забезпеченні… перетворення (підкреслення наше. – В.Л.) світу з урахуванням інтересів людини і суспільства і полягає… історична необхідність виникнення і розвитку свідомості”2.

Крихку рівновагу в природі треба поціновувати як її непорушний закон, який треба сповідувати на рівні Божого провидіння і намагатися не порушувати його, а фактично на практиці – беру, що хочу, а не що можна. Складається враження, що основна мета людей – якомога більше нашкодити природі. Звідси теза про те, що люди ­­– господарі природи! Прикра помилка, але ж звідси – нескінченні розмови про необхідність в появі “нових людей”. Забувають, що поява людини із своєю незмінною тілесною будовою, яка викликала саме таку її психологію, а не іншу, вже було новим для природи і останнім в біологічному ланцюгу її творення. Свідомість як засіб виживання має свою специфіку у її, свідомості, ідеальності. Ідеальність свідомості викликала у людей появу духовних потреб, а також виявилася джерелом постійної ідеалізації, коли бажане сприймають за дійсне, замість того, щоб привчити себе до відповідальності за все, що відбувається на землі.

Світ змінюється за порами року, за етапами становлення організмів і це все – у певних межах, перейти які не дано. І з цим треба погодитись. Що ж є джерелом цієї зміни? Природа підказує: рівновага, нехай подекуди і крихка, але саме рівновага! Гегель робить висновок, що світ, як єдність протилежностей (про яку вже говорили перші з давньогрецьких філософів), яку називає суперечністю, може існувати лише у примиренні цих протилежностей, цієї суперечності, тобто вирішення суперечності у примиренні протилежностей. Наприклад, лише у парі (примиренні) чоловіче і жіноче може виконати свою одвічну функцію продовження роду. А чоловіче і жіноче – це не що інше, як протилежності, які є самими собою лише у стосунку одне до одного.

Це найбільше, що не відповідало у гегелівській діалектиці класикам марксизму-ленінізму. І до роботи береться Енгельс. Співвідношення розроблених Гегелем категорій діалектики “якості і кількості”, “подвійного заперечення”, “єдності протилежностей” формулює як основні закони діалектики, що не викликало б заперечення, якби не перекручення єдності протилежностей у їх примиренні на “єдність і боротьбу протилежностей”. Аякже! Адже пролетаріат неминуче мусить знищити буржуазію, щоб “кухарка керувала країною” (Ленін), інакше комунізму не збудуєш! А в такому разі про яке примирення може бути мова?! І це позначилося на тому, що світ продовжував котитися своєю стежкою. Ще один приклад. Життєздатність будь-якого організму забезпечує наявність асиміляційних і дисиміляційних процесів в ньому, функціонування яких одні через одних і забезпечує життєвість організму. Тому, про яку “боротьбу” з обов’язковою перемогою однієї з цих протилежностей може бути мова? Але марксистсько-ленінська філософія пішла “єдино правильним шляхом”.

Сучасні підручники з філософії також повторюють і це ідеологічне перекручення. А оскільки вони, як і колись, пишуться незрозумілою мовою, то є об’єктом нарікань студентів. Що значить незрозумілою мовою? Кожна наука (ніколи не погоджуйся з тим, що філософія – це не наука, а тільки знання) має свій науковий апарат (термінологію), користування яким для початківців через не володіння ним є просто неможливим. Тому “найпростіша логіка” якою є здоровий глузд, підказує, що спочатку треба вивчити теорію філософії, опанувати її термінологію, а тоді вже братися до її історії, оскільки вона і сьогодні, як і колись, пишеться філософською мовою. Але будь-який підручник починається з історичного блоку, орієнтуючи тим самим саме на таку послідовність у вивченні філософії.

Підсумовуючи, скажу, що у філософській освіті змін на краще (якщо не видавати бажане за дійсне) не відбулося. Писати підручник українською мовою – це дуже добре. Не добре, коли і українською повторюють зади філософії, якою є її мертвонароджена частина – марксистсько-ленінська, тим самим відмовляючи філософії у її практичній значущості. А практична значущість філософії для спеціальних наук полягає в тому, що вона навертає їх на сприйняття світу як єдності протилежностей. Негативне для людини – не помилка для природи, а її закон стихійного розвитку, неперервність цього процесу як неминучість стихійності. І ця неперервність забезпечується наявністю проміжних ланок (саме які часто вважають за “помилки”), роль яких виконують ті форми, що поєднують у собі властивості як однієї, так і другої протилежності. Для прикладу. Електрон – це не просто одна з елементарних часток, а проміжна ланка між протилежними видами матерії, якими є речовина і поле. Електрон у собі поєднує речовинність як масу руху і таку характеристику поля, як хвиля. Або вірус ­­– не лише переносник інфекцій, але і проміжна ланка між неживою і живою природою (Джон Холдейн, 1929).

Просте, здавалося б, питання: чому народжуються сліпі? Щоб народжувалися зрячі як їхня протилежність. Чому народжуються позбавлені розуму? Щоб народжувалися із можливістю розуму тощо. І треба дякувати Богу, що при цьому, в кількісному відношенні природа не вимагає відсоткової рівності – fifty-fifty. Інакше людство і увесь тваринний світ, який є пробним каменем для людини, оскільки її генотип містить усю матеріальну інформацію як неживої, так і живої природи, загинуло б…

Нажаль, сьогодні так філософію не поціновують. Бачать в ній лише її культурологічний елемент (для загального розвитку!). До болю мало! Скарги з приводу фінансової скрути (мовляв, тому змушені саме ось так формувати систему філософської освіти) навіть не пояснюють такий status quo. До речі, на ХХ Всесвітньому філософському конгресі, який відбувся у Бостоні (США) у серпні 1998 року, звернули увагу на хиби в системі освіти і виховання в цілому світі3.

Отже, проблема є і проблема серйозна. Те, що сьогодні робиться в плані покращення філософської освіти, нагадує швидше косметичний ремонт. Ремонт потрібний, але ремонт – капітальний.

Зверну увагу ще на один момент. Подекуди намагаються звести вивчення філософії лише до підручника, тобто вивчають так звану “підручникові філософію”, що абсолютно не має стосунку до формування продуктивного мислення, а є продовженням тренування репродуктивного, на чому тримається на даний момент вся наша освіта. Завдання філософії в іншому: розвинути теоретичне мислення студентської молоді, а для цього єдиним засобом є вивчення першоджерел з філософії під керівництвом викладача. З метою порушення сумної традиції і постав пропонований посібник “Філософія. Хрестоматія для студентів природничих і інших нефілософських спеціальностей”.


Валентин Лагетко

1. Аристотель. Метафизика. – Соч.: в 4-х т. –М.: Мысль, 1976. – Т. 1. – С. 276. – 550 с.

2. Подольска Є. А., Парафійник Н. І. Філософія: Підручник для студентів фармацевтичних вузів і факультетів. – Х.: Основа, 1997. – С. 370. – 592с.

3. Вопросы философии.– 1999. – №5. – С. 32. Валентин Лагетко
^ I. Проблема національного виховання

ІВАН ФРАНКО


ОДВЕРТИЙ ЛИСТ ДО ГАЛИЦЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДЕЖІ

Вступ.

1. Внутрішній ворог незалежності України – “російський лібералізм” – с.402-403.

а) характеристика І.Франком “російського лібералізму”;

б) “український партикуляризм” і його специфіка;

в) наведіть паралелі, що характеризують “російський лібералізм” і “український партикуляризм” в сучасних відносинах України з Росією.

2. “...навчитися чути себе українцями...” – моральне кредо сучасної української молоді. – с.405; 407; 409.

а) культурно-освітня програма для молоді, пропонована І.Франком, як засіб “морального переродження”;

б) українізація всіх сфер суспільного життя в Україні як засіб розбудови Української держави;

в) наведіть сили, що протидіють відродженню української нації.

3.Українська інтелігенція як рушій процесу відродження української нації. – с.404.

а) невідкладні завдання із розбудови духовної культури українського народу – конкретно-практичний заповіт І.Франка українській інтелігенції; застереження проти хуторянства;

б) серйозність завдання – послідовність у його здійсненні як механізм реалізації національної програми;

в) особисте ставлення до етико-філософської концепції І. Франка щодо відродження української нації та держави:

1) опанувати українську духовну культуру (набути ментальність українця);

2) опанувати основи своєї професії і не залишатись на досягнутому рівні;

3) особисте благо без блага Української держави – неможливе.


Замість заключення. Вірш В. Сосюри “Любіть Україну”.

ВСТУП

Уся радянська історія виховання української молоді в нашій країні велася в плані її інтернаціонального виховання. Виходячи з теоретично хибної думки, що при комунізмі зникнуть всі відмінності між людьми, окрім природних, виховний процес в колишньому СРСР, вважаючи на його специфіку, оскільки він був безпосереднім наступником царської Росії, являв собою процес тотальної, а в повоєнні роки прискореної русифікації його народів,

Стагнація у всіх сферах життя довела хибність шляху до денаціоналізації.

Історія природи і історія суспільства з виникненням останнього стали паралельними процесами, а тому соціальне ніколи не замінить природного, як останнє ніколи не вичерпає соціального.

Як довічним є поділ людей за статтю, так довічним є їх поділ за національною ознакою. Це і є філософською підвалиною національного виховання молоді сьогодні.

В цьому плані, плані теоретичного підґрунтя, національного виховання української молоді, без якої не можливе існування суверенної України в сузір’ї світових держав привертає увагу стаття І.Франка “Одвертий лист до галицької української молодежі”, в якому він, зокрема, проблему національного виховання ставить як проблему “...навчитися відчувати себе українцями...” без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні наслідки. Великомасштабність і трудність розв’язання цієї проблеми, яку він називав “моральним переродженням”, бо українець, який не почуває себе українцем із всіма випливаючими звідси діями (“консеквенціями”), не може претендувати на це звання, на думку І.Я.Франка, “...досягнеться, певно, не швидко, аж наслідком праці поколінь...”

В цій ситуації ми виявились першими, початок залежить від нас і починати треба з тими кадрами, що є в наявності. Перемога прийде, бо віра в неї утримує людство на землі вже не одне тисячоліття.

Стаття написана І.Франком в переддень першої російської революції 1905-1907 рр. Подібність державотворчих процесів в Україні на початку і наприкінці XX століття, а вже XXI ст. визначає актуальність цієї праці І.Франка.

І. ВНУТРІШНІЙ ВОРОГ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ – “РОСІЙСЬКИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ”

а) характеристика І.Франком “російського лібералізму”;

б) “український партикуляризм” і його специфіка;

в) наведіть паралелі, що характеризують “російський лібералізм” і “український партикуляризм” в сучасних відносинах України з Росією.

Для висвітлення першого питання необхідно опрацювати нижченаведений уривок з франкової статті.

...Російський лібералізм виявляє вже тепер і виявить по своїм утвердженні інші, так само небезпечні прикмети. Він сильно теоретичний і доктринерський, а доктринери, навіть ліберальні завжди і всюди бували найгіршими і найшкідливішими політиками. Доктрина – це формула, супроти якої відступають на задній план живі люди й живі інтереси. Доктрина – це уніформа, страховисько, ворог всяких партикуляризмів. Доктрина – це зроду централіст, що задля абстрактних понять не пощадить конкретних людей і їх конкретного добробуту. Ми, українці, бачили досі мільйони прикладів, як знущався над живими людьми й надіями абсолютизм, озброєний трьома доктринами: православіє, самодержавіє й обрусеніє. Ці доктрини ввійшли занадто глибоко в тіло і кров російської суспільності, щоб тепер, коли при кермі замість всевладного чиновника стане всевладний російський ліберал, ми могли надіятися раптової і основної зміни в самім режимі. Нехай і так, що доктрина православія втратить своє жало екслюзивності (ліберал тим і ліберал, що до обрядових доктрин йому байдуже); але доктрина самодержавія й обрусенія дуже легко може подати собі руку з ліберальним доктринерством: – вистарчить замість самодержавної особи поставити самодержавну ідею –ідею нероздільності й єдності Росії, непорушності російського великодержавного становища і фундаментального, визначального державного становища “русского’, т.є, ве­ликоруського народу, – і маємо знов продовження дотеперішньої політики руйнування, визискування та отуплювання окраїн для “добра” центра, маємо національний автократизм1 у ліберальнім і конституційнім плані, на зра­зок угорського.

Задатків для такого ліберального автократизму бачимо в російській суспільності дуже багато, їх систематично плекала і підготувала вся дотеперішня чиновницько-автократична школа, привчаючи суспільність ігнорувати все органічно виросле, своєрідне, партикулярне й індивідуальне, погорджувати ним як дрібним і ретроградним або ламати його як нерідне одноцільним характером Росії (безцільне і безглузде топтання України, Польщі, Литви, Фінляндії і т.д.). Тільки там, де цей доктринерський автократизм зустрічав діяльний, організований, елементарний опір, – у Польщі, в Фінляндії, потроху в Литві – він нарешті виявляє нахил до концесій, а бодай до якихось пертрактацій. Доктринерові, засліпленому в своїх формулах, можуть заімпонувати тільки тверді факти, об які він раз-другий розіб’є собі голову.

Найменше такого опору знаходив собі автократичний доктринаризм на Україні. Не тому лише, що українське слово було сковане і затавроване, а головно тому, що велика частина світлих українців, вихована в тих самих ідеях автократичного доктринерства, й саме ігнорувала свій український партикуляризм, у душі соромилася його, в душі признавала себе “за походженням українцем руської нації”, в душі й явно дорожила й дорожить фантомом “великої” неподільної Росії” (с.402-403).


II. “... НАВЧИТИСЯ ВІДЧУВАТИ СЕБЕ УКРАЇНЦЯМИ...” – МОРАЛЬНЕ КРЕДО СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ:

а) культурно-освітня програма для молоді, пропонована І.Франком, як засіб “морального переродження”;

б) українізація всіх сфер суспільного життя в Україні як засіб розбудови Української держави;

в) наведіть протидію сил, що стоять на заваді відродженню української нації.

Безперечно центральне місце в даній роботі І.Франка є відповідь на друге питання нашого плану. З’ясування цього питання вимагає роздумів над наступним уривком.

... Ми мусимо навчитися відчувати себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів. І це почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні наслідки. Ми повинні – всі без винятку перш за все пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, щоб ми боліли кожним її частковим, локальним болем і радувалися кожному хоч і як дрібному та частковому її успіху, а головне, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частинкою його (с.405).

...Це моральне переродження, яке цілковито досягнеться, певно, не швидко, аж наслідкам праці поколінь, та до якого імпульс кожний із Вас повинен дати сам собі, власною постановою, буде першою умовою можливості тіснішої, дружнішої і продуктивнішої співпраці нашої з закордонними українцями. Якби Ви знали, мої молоді приятелі, скільки зневіри, розчарувань та знеохоти нагромадили дотеперішні відносини галичан та буковинців із Україною, скільки сорому та прикрощів робили не раз українцям наші “національні”, а власне місцеві хиби – неточність, балакучість та пустомельство, брак характерності, індиферентність та моральна грубошкірість, байдужість до важливих загальних справ, а завзятість у дрібницях, пуста амбіційність та відсутність самокритики, хизування європейськими формами при основній малоосвіченості та некультурності, якби Ви знали і відчували це так, як цього вимагає теперішня хвилина, то я не сумніваюся, що в серці кожного з Вас знайшлась би моральна сила, щоб сказати собі і покласти Ганнібалову присягу2: віднині докладу всякого зусилля, щоб увільнитися від цих хиб, поводитися краще, працювати пильніше над собою (с.407).

Я бажаю тільки одного – звернути Вашу увагу, молоді приятелі, звернути увагу всієї суспільності на ту велику історичну хвилину, якої наближення відчуваємо всі. Нам доведеться змобілізувати всі свої сили, щоб задовольнити потреби тої хвилини. Та поки ще вона не надійшла, до праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими. Здобування знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і поважних мужів, повних любові до свого народу і здатних виявляти ту любов не потоками галасливих фраз, а невтомною, тихою працею. Таких мужів потребує кожна нація і кожна історична доба, коли всій нашій Україні перший раз у її історичному житті посміхнеться хоч трохи повна громадянська і політична свобода (с.409).

^ III. УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ЯК РУШІЙ ПРОЦЕСУ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ:

а) невідкладні завдання по розбудові духовної культури українського народу – конкретно-практичний заповіт І.Франка українській інтелігенції; застереження проти хуторянства;

б) серйозність завдання – послідовність у його здійсненні як механізм реалізації національної програми;

в) особисте ставлення до етико-філософської концепції І. Франка по відродженню української нації та держави:

1) опанувати українську духовну культуру (набути ментальність українця);

2) опанувати основи своєї професії і не залишатись на досягнутому рівні;

3) особисте благо без блага Української держави неможливе.

Третє питання покликане розкрити визначальну роль української інтелігенції в процесі національного відродження і державотворення. Працюючи над поданим уривком, маєте можливість з’ясувати як власну роль у вищеозначених питаннях, так і цементуючу роль української інтелігенції в цілому.

... Перед українською інтелігенцією відкривається тепер, при свобідніших формах життя в Росії, величезна ділова задача – створити з величної етнічної маси українського народу українську націю, суспільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, звідки б вона не йшла, та при тому здібний на присвоювання собі в найширшій мірі і в найшвидшому темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може здійснитися.

Величезні труднощі цієї задачі стануть Вам ясно перед очима, коли подумаєте про той стан, у якому застає Україну нова доба. Без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції, без пройнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, яке могло би бодай на першій гарячій порі заспокоювати всі духовні потреби величезної маси, без преси, яка могла б ясно держати і систематично оборонити стяг національності та прикладеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці, без надії на сильну фалангу цілком свідомих і на висоті сучасної освіти стоящих репрезентантів у законодавчих органах, і без міцної опори в масах народу та інтелігенції навіть для тих небагатьох репрезентантів, що побажають цілком відповісти своїй національній і культурній задачі, наша Україна готова знову опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії, або в ролі кролика, на якому різні прихильники вівісекції будуть виконувати свої експерименти (с. 404).

Таким чином, у висвітленні всіх трьох питань праця І.Франка “Одвертий лист до галицької української молодежі” постала як безсумнівно філософсько-методологічна концепція національного відродження і державотворення, чим і визначається її актуальність.

Більше того, дана праця І.Франка є керівництвом до дії не тільки українців, але всіх народів, що проживають на території України. Бо закликаючи до вивчення української мови, історії, культури в цілому, І.Франко тим самим дає змогу неукраїнцям з повагою ставитися до корінного населення. А повага завжди породжує взаємоповагу, без чого неможлива згуртованість і цілеспрямованість всіх живущих в Україні в справі побудови демократичної держави, де талановита праця є підвалиною добробуту і вільного розвитку як окремої особи, так і народу в цілому.


^ Замість заключення

Вірш В.Сосюри “Любіть Україну”


Любіть