Реферат: Міністерство освіти І науки України Національний транспортний Університет

міністерство освіти і науки України

Національний транспортний Університет




П.Р. Левковець, О.І. Мельниченко, Д.В.Зеркалов


Перевезення небезпечних вантажів


Навчальний посібник


За редакцією Д.В.Зеркалова





Видавництво

Арістей
2005


ББК 39.186
Л92


Р е ц е н з е н ти: О.Я.Коцюк — канд. техн. наук, доцент; В.А. Дідковський — канд. техн. наук, доцент.


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів
(лист № 18.2-122 від 30.01.04)


З00 Перевезення небезпечних вантажів. Навчальний посібник. — К.: Основа, 2005.— 239 с.

ISBN 966-8458-73-7


У посібнику узагальнені матеріали основних міжнародних та вітчизняних законодавчих актів та інших документів, які відображають сучасний стан нормативно-правового забезпечення перевезень небезпечних вантажів автомобільним транспортом, розглянуто основний зміст цих документів, наведено практичні матеріали.

Для викладачив і студентів навчальних закладів відповідного профілю, слухачів курсів підвищення кваліфікації, а також працівників підприємств автомобільного транспорту, власників дорожних транспортних засобів, місцевих органів виконавчої влади.


ISBN 966-8458-73-7


Розділ 1. Правова основа перевезень небезпечних
вантажів


1.1. Загальні положення


Основні нормативно-правові документи, що забезпечують перевезення небезпечних вантажів в Україні: Закон України “Про Приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)”, Европейское соглашение о международной дорожной перевозке опасных грузов (ДОПОГ), Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів”, Закон України “Про транспорт”, Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям під час перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом". “Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів”.

Пряме відношення щодо небезпечних матеріалів та їх перевезень мають Закони україни: Про відходи, Про пестициди і агрохімікати, Про поводження з радіоактивними відходами, Про охорону навколишнього природного середовища, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку, Про охорону праці, Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, Про транзит вантажів, Про аварійно-рятувальні служби, Про Цивільну оборону України, Про страхування.

Головним документом, який регулює питання перевезень небезпечних ван­­та­жів різними видами транспорту, в тому числі й автомобільним, є Закон України "Про перевезення небезпечних вантажів" від 06.04.2000 р. Закон складається із п'яти розділів (26 статей), де розглянути питання щодо прав та зобов’язань суб'єктів перевезення небезпечних вантажів, державного управління і державного регулювання безпеки перевезення. На органи Державтоінспєкції МВС України Законом покладаються завдання розробити і узгодити з центральним органом виконавчої влади нормативно-правові акти з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів. Законом передба­чається, що спеціально уповноваженими органами у сфері перевезення небезпечних вантажів повинен бути центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту. Законом розглянутий комплекс питань про умови перевезення, вимог до транспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі, документального оформлення перевезень, страхування, фізичного захисту і супроводження небезпечного вантажу, ліквідації наслідків аварії у процесі перевезення та інше. Вимагається приведення усієї законодавчої бази, регламентуючої перевезення небезпечних вантажі, у відповідність із вимогами Закону.

Законом України "Про транспорт" від 10.11.94 покладається обов'язок на вантажовідправника або вантажоодержувача забезпечити охорону та супровід небезпечних вантажів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також ставиться вимога перед відправниками і одержувачами небезпечних вантажів про гарантію безпеки організації перевезення таких вантажів.

Законом України "Про охорону прані" від 14.10.92 значна кількість питань присвячена створенню для працівника безпечних і нешкідливих умов праці.

Постанова Кабінету Міністрів України віл 29.01.99 "Про заходи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям під час перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом" Уряд визнав за необхідно приділити серйозну увагу підготовці водіїв автомобілів до перевезення небезпечних вантажів та отримання ними в органах Державтоінспекції відповідних свідоцтв на право виконання такого перевезення.

ГОСТ 19433-88 «Грузы опасные. Классификация и маркировка» і ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортировки нефтепродуктов». 3 прийняттям Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» усе те, що не відповідає цьому Закону, застосовуватись не може. Це сказано у Постанові Верховної Ради України від 13.09.91 щодо дії на території України законодавчих актів колишнього СРСР, при умові, що вони не суперечать Конституції України і Законам України.

Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України 31.12.93 з наступними змінами та доповненнями на водія покладені обов'язки контролювати перед початком руху розміщення і кріплення вантажу, очищення тари після перевезення небезпечного вантажу. Ці обов'язки мають особливе значення, коли мова іде про перевезення небезпечного вантажу. Треба звертати увагу на інформаційні таблиці у разі перевезення небезпечних вантажів і на заборонні знаки.

При перевезенні небезпечних вантажів обов’язково використовуються також Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні і Статут автомобільного транспорту УРСР. Цими нормативними актами регламентовані питання укладення договору, приймання вантажу, його розміщення, кріплення, перевезення, видача і т. інше.

Нижче розглянути різні нормативно-правові документи щодо перевезень небезпечних матеріалів

    


^ 1.2. Закон України Про перевезення небезпечних вантажів


Цей Закон визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов’язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом.

Законо­давство з питань перевезення небез­печних вантажів складається з цього Закону, інших законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актів, що визначають умови пере­везення небезпечних вантажів, вимоги до типів та обладнання транспортних засобів, порядку підготовки, перепідготовки, навчання, під­вищення та підтвердження кваліфікації працівників, зайнятих перевезенням небез­печних вантажів, порядку одержання дозволів на здійснення зазначених перевезень.

Дія цього Закону поширюється на такі види діяльності:

 державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів;

 виконання робіт і надання послуг, пов’язаних з перевезенням небезпечних вантажів;

 забезпечення міжнародних зо­бов’язань у сфері перевезення небезпечних вантажів.

Дія цього Закону не поширюється на перевезення небезпечних вантажів на тери­торіях підприємств, установ та орга­нізацій, де ці вантажі виготовляються або утворюються, використовуються або захо­роняються, та інші передбачені законом випадки.

Основними завданнями законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів є:

 виз­начення основних принципів та напрямів державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів; визначення правових засад державного управління та державного регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів;

 установлення прав, обов’язків і відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів.

Основними напрямами державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є:

 виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров’я людей, охорони праці, санітарно-епіде-мічного благополуччя населення та безпеки руху;

 визначення особливостей регулювання підприємницької діяльності з перевезення небезпечних ван­тажів, установлення критеріїв, норм, правил, вимог до робіт та послуг щодо перевезення небез­печних вантажів, контроль за додер­жанням умов перевезення, а також створення системи страху-вання від­повідальності за шкоду, яка може бути заподіяна під час перевезення небезпечних вантажів;

 забез­печення соці­ального захисту праців-ників, зайнятих пере­везенням небезпечних вантажів, та осіб, які постраждали від аварій під час перевезення небезпечних вантажів.

Стандартизації підлягають загальнотехнічні та організаційно-методичні вимоги, зокрема щодо термінології, класифікації небезпечних вантажів і методів класифікаційних випро­бувань, упаковок (тари), контейнерів, цистерн, засобів пакування для перевезення небезпечних вантажів і методів їх випробувань та мар­кування. В разі дорожнього перевезення відповідність транспортних засобів, облад­нання, підготовки водіїв перевіряється Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України з видачею відповідних свідоцтв про допуск до перевезення.

Розробка стандартів на всі види продукції та відходи, що належать до небез­печних вантажів, внесення змін до них здійснюються підприємством – виробником небезпечного вантажу. Упаковка (тара), контейнери, цистерни та засоби пакування, що можуть за результатами випробувань вико­ристовуватися для перевезення зазначеної продукції та відходів, повинні мати серти­фікати відповідності. Стандарти, що сто­суються дорожнього перевезення небезпечних вантажів, розробляються Державтоінспекцією Мініс­терства внутрішніх справ України за погод­женням з спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади у галузі транспорту.

Стан­дартизація і сер­тифікація здійснюються від­повідно до законодавства України.

^ Права та обов’язки суб’єктів перевезення небезпечних вантажів

Відправник небезпечних вантажів має право на:

 одержання у встановленому порядку достовірної інформації про продукцію або відходи, які належать до небезпечних вантажів і подаються ним до перевезення; передачу небезпечного вантажу перевізнику для перевезення його відповідно до встановленого порядку;

 перевезення небезпечного вантажу, поданого для перевезення, у визначений договором (нормативним актом) строк;

 відшкодування збитків, що виникли внаслідок втрати чи пошкодження небезпечного вантажу або безпідставної відмови перевізника від прийняття небезпечного вантажу до пере­везення.

Відправник небезпечних вантажів зобов’язаний:

 здійснювати заходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небез­печних вантажів до передачі їх перевізнику;

 надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення – аварійну картку;

 забезпечувати підготовку вантажу до відправлення, подавати пере­візнику небезпечний вантаж у відповідній упаковці (тарі), контейнері, цистерні та засобі паку­вання;

 забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводження небезпечного вантажу під час перевезення;

 забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;

 надавати в установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечних вантажів іншим суб’єктам перевезення та органам, зазначеним у цьому Законі; здійснити в установленому порядку страхування відпо­відальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів;

відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

Перевізник небезпечних вантажів має право на:

 своєчасне одержання небезпечного вантажу разом з відповідними документами з повною інформацією про вантаж; проведення всеічної передбаченої законодавством перевірки небе­печ-ного вантажу, що приймається до пере­ везення, та документів на нього;

 відмову у прийнятті до перевезення небезпечного вантажу у разі невідповідності вантажу або документів на нього встановленим вимогам;

 відшкодування збитків, заподіяних йому внаслідок подання відправником недостовірної інформації про вантаж або несвоєчасного прийняття його одержувачем.

Перевізник небезпечних ван­тажів зобов’язаний:

 приймати небезпечні вантажі до перевезення, якщо вантаж і документи на нього відповідають встановленим вимогам;

 забез­печувати пере­везення небез­печних вантажів у встановленому порядку визначеними транс­портними за­собами;

 в разі дорожнього пере­везення розробити та узгодити з Держ­автоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України умови безпечного перевезення небез­печних вантажів, аварійні картки системи інформації про небезпеку, забезпечити своє­часний огляд транспортних засобів у підрозділах Держ­автоінспекції Міністерства внутрішніх справ України та отримання відповідного свідоцтва про допуск до переве­зення небез­печного вантажу, під час пере­везення не відхилятися від узгодженого маршруту, дотримуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу;

 пере­возити у встановлений строк небезпечний вантаж та передавати його одержувачу; забезпечувати належне зберігання небез­печного вантажу;

 у відповідних випадках здійснювати заходи фізичного захисту і охо­роняти небезпечний вантаж;

 забезпечувати проведення спеціального навчання, під­вищення кваліфікації осіб, які здійснюють перевезення небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;

 в разі дорожнього пере­везення забезпечувати одержання водіями свідоцтв про допуск до перевезення небез­печних вантажів вста­новленого зразка після навчання та складання відповідних іспитів в Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;

 надавати в уста­новленому порядку необхідну інформацію про перевезення небезпечних ван-тажів іншим суб’єктам перевезення та органам, зазначеним у цьому Законі, в разі дорожнього перевезення – Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;

 здійснити в установленому порядку страхування від­повідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів;

 від­шкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

Одержувач небезпечних вантажів має право на:

 своєчасне одержання небезпечних вантажів разом з документами на них;

 відшкодування збитків за втрату, пошкодження, затримку перевезення небезпечного вантажу.

Одержувач небезпечних вантажів зобов’язаний:

 своєчасно прийняти небезпечний вантаж, що надійшов на його адресу, та документи на нього;

 здійснювати заходи щодо збереження та забезпечення безпеки небезпечних вантажів;

 забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються прийманням небезпечних ван­тажів, та їх медичного огляду;

 надавати в установленому порядку необхідну інформацію про одержання небезпечних вантажів іншим суб’єктам перевезення та органам, зазначеним у цьому Законі;

 здійснити в установленому порядку страхування від­повідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок несвоєчасного прийняття небез­печних вантажів і порушення ним законо­давства з питань перевезення небез­печних вантажів.

^ Державне управління та регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів

Державне управління у сфері пере­везення небезпечних вантажів здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, спе­ціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, а також інші спеціально уповноважені державні органи відповідно до їх компетенції.

До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері перевезення небезпечних вантажів належать:

 проведення державної політики у сфері пере­везення небезпечних вантажів;

 розробка і здійснення загально­державної програми забез­печення безпеки перевезення небезпечних вантажів;

 встанов­лення порядку спеціального навчання праців­ників суб’єктів перевезення небезпечних вантажів;

 вжиття заходів до запобігання незаконному міжнародному пере­везенню небезпечних вантажів;

 спрямування і коорди­нація роботи органів, спеціально упов­новажених здійснювати державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів.

До компетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим у сфері перевезення небезпечних вантажів належать:

 нормативне регулювання діяльності транспорту, санітарно-епідеміологічних та медичних служб у сфері перевезення небез­печних вантажів відповідно до вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів органів, спеціально уповноважених здій­снювати державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів;

 розробка, затвердження і реалізація республіканської програми забезпечення перевезення небезпечних ван­тажів відповідно до загально-державної програми.

Спеціально упов­новаженими органами у сфері перевезення небезпечних вантажів є центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту та інші органи виконавчої влади, відповідно до їх компетенції.

До компетенції центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту у сфері перевезення небезпечних вантажів (компетентного органу України з перевезення небезпечних вантажів) належать:

 розробка і затвердження нор­мативно-правових актів з питань перевезення небез­печних вантажів (крім нормативно-правових актів з питань дорожнього пере­везення небезпечних вантажів, які роз­робляються Державтоінспекцією та зат­верджуються Міністерством внутрішніх справ України) та забезпечення ліквідації наслідків аварій, що виникають під час перевезення небезпечних вантажів, а також погодження нормативів і правил екологічної та радіаційної безпеки, захисту здоров’я людей та санітарно-епіде­мічного благополуччя населення під час перевезення небезпечних вантажів;

 контроль за додержанням законодавства у сфері перевезення небезпечних вантажів (крім дорожнього перевезення небезпечних ван­тажів, яке контролюється Держ­авто­ін­спекцією Мініс­терства внутрішніх справ України);

 прийняття в установленому порядку рішень про умови перевезення небезпечних вантажів (у разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів такі умови встанов­люються Держ­авто­інспек­цією Міністерства внутрішніх справ України), якщо такі умови не передбачені у відповідних нормативно-правових актах;

 інформування через Мі­ністерство закордонних справ України Комітету експертів ООН з перевезення небез­печних вантажів про результати класи­фікації небезпечних вантажів в Україні, які раніше не були визнані такими, та про зміни у класи­фікації небезпечних вантажів; здійснення міжнародного спів­робітництва у сфері пере­везення небезпечних вантажів.

До ком­петенції інших центральних органів ви­конавчої влади, що здійснюють державне управління у сфері перевезення небезпечних вантажів, належать:

у галузі промислової політики:

 участь у визначенні умов безпечного перевезе-ння небезпечних вантажів та ліквідації наслідків аварій, що виникли у процесі їх перевезення;

 у разі дорожнього перевезення – за погодженням з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України;

 визначення порядку перевезення окремих вантажів, які віднесено до їх компетенції відповідно до нормативно-правових актів;

 у разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів – за погодженням з Державто­інспекцією Мініс­терства внутрішніх справ України;

у галузі праці та соціальної політики:

 організація та здійснення дер­жавного нагляду за додержанням вимог законодавства про охорону праці щодо діяльності, пов’язаної з перевезенням небез­печних вантажів;

 участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань пере­везення небезпечних вантажів;

у галузі екології, природних ресурсів, охорони здоров’я:

 розробка та затвердження нормативів і правил екологічної та радіаційної безпеки, захисту здоров’я людей та санітарно-епіде­мічного благополуччя населення під час перевезення небезпечних вантажів та ліквідації наслідків аварій, що сталися під час їх перевезення, здійснення нагляду і контролю за виконанням цих нормативів і правил;

 в разі дорожнього перевезення зазначені нормативи і правила погоджуються з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України;

 виконання інших функцій, визначених зако­нодавством з питань перевезення небез­печних вантажів.

До компетенції Держ­автоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у сфері дорожнього перевезення небезпечних вантажів належать:

 розробка і подання на затвердження Міністерству внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів;

 контроль безпеки дорожнього руху під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, додержання законодавства, правил і нормативів у цій сфері, у тому числі забезпечення організації підготовки водіїв автотранспортних засобів, здійснення прий­мання іспитів з видачею відповідних свідоцтв установленого зразка, забезпечення проведення експертної оцінки і погодження умов, необхідних для дорожнього перевезення небезпечних вантажів, оформлення на спеціальних бланках і видача у встановленому порядку дозволів на дорожнє перевезення небезпечних вантажів.

Місцеві державні адмі­ністрації та органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції, визначеної законодавством України, у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюють:

 реалізацію загальнодержавних програм забезпечення перевезення небезпечних вантажів, розробку та реалізацію місцевих програм забезпечення перевезень небезпечних вантажів;

 виконання інших функцій, встанов­лених законодавством з питань перевезення небезпечних вантажів.

^ Перевезення небезпечних вантажів

Умови перевезення небез­печних вантажів визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту. У разі відсутності таких актів небезпечний вантаж допускається до пере­везення на умовах, встанов­лених за рішенням органів, зазначених у цьому Законі. В разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів умови перевезення встановлюються Державтоінспекцією Мініс­терства внутрішніх справ України.

Транс­портні засоби, якими пере­возяться небезпечні вантажі, повинні від­повідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених зако­нодавством випадках мати відповідне мар­кування і свідоцтво про допущення до пере­везення небезпечних вантажів. У разі дорож­нього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з зако­нодавством, видаються Держ­автоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

Перевезення небез­печних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Фізичний захист і супроводження небезпечних вантажів здійснюються у порядку, встановленому нормативно-правовими актами з питань перевезення небезпечних вантажів залежно від їх класифікації та виду транспорту, яким вони перевозяться.

Відповідальність суб’єктів перевезення небезпечних вантажів підлягає обов’язковому страхуванню у встановленому порядку. Здоров’я і життя працівників, які беруть участь у перевезенні небезпечних вантажів, підлягають обов’язковому страху­ванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у встановленому порядку.

Ліквідацію наслідків аварій, що виникають під час перевезення небезпечних вантажів, здійснюють, залежно від категорії аварії та відповідно до плану ліквідації її наслідків, центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катаст­рофи та суб’єкти перевезення небезпечних ван­тажів, інші підприємства, установи та організації, які залучаються до ліквідації наслідків таких аварій, або перевізник самос­тійно чи із залученням відповідних підприємств, установ та ор­ганізацій.

Спори, що виникають у сфері перевезення небезпечних вантажів, вирі­шуються відповідно до чинного законодавства.

За пору­шення законодавства про перевезення небез­печних вантажів юридичні та фізичні особи несуть відповідальність згідно з законом.

Міжнародні перевезення не­без­печних вантажів здійснюються відповідно до цього Закону та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжна­родним договором України встановлюються інші правила перевезення небезпечних вантажів, ніж передбачені цим Законом, то застосовуються правила між­народного договору.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері пере­везення небез­печних вантажів відповідно до норм між­народного права.

Транзит небезпечних вантажів через територію України здій­снюється виключно у прямому сполученні одним видом транспорту без перевантаження на інший.


    


^ 1.3. Закон україни Про відходи


Цей Закон визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утво­рення відходів, їх збиранням, пере­везенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини на території України.

Законодавство про відходи складається із законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про поводження з радіо­ак­тивними відходами”, “Про металобрухт”, Кодексу України про надра, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Основними завданнями законодавства про відходи є:

а) визначення основних принципів державної політики у сфері поводження з відходами;

б) правове регулювання відносин щодо діяльності у сфері поводження з від­ходами;

в) визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного по­водження з відходами, а також системи заходів, пов’я­заних з організаційно-еко­номічним сти­мулюванням ресурсозбереження;

г) забез­печення мінімального утворення відходів, розширення їх використання у господарській діяльності, запобігання шкід­ливому впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини.

Цей Закон регулює відносини, пов’язані з утворенням, збиранням і заготівлею, пере­везенням, зберіганням, обробленням (пере­робленням), утилізацією, видаленням, знеш­кодженням та захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозяться через її територію, вивозяться з неї, а також з переве-зенням, обробленням та утилізацією відходів, що ввозяться в Україну як вторинна сировина.

Особливості регулювання відносин щодо поводження з невловлюваними газоподібними речовинами, що викидаються безпосередньо у повітря, речовинами, що скидаються із стічними водами у водні об’єкти (крім тих, які акумулюються і підлягають вивезенню у спеціально відведені місця складування), радіоактивними відходами і речовинами, забрудненими ними, роз­кривними породами гірничодобувних під­приємств, які за технологією зворотного відвалоутворення використовуються для закладення виробленого простору мета­лобрухтом, включаючи залишки та побічні продукти від виробництва та обробки чорних і кольорових металів та їх сплавів, а також вторинними матеріальними чи енергетичними ресурсами, та іншими відходами визначаються відповідними законами.

Основними принципами державної полі­тики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього при­родного середовища та здоров’я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого вико­ристання матеріально-сировинних та енер­гетичних ресурсів, науково обгрунтоване узгодження екологічних, еко­номічних та соціальних інтересів суспільства щодо ут­ворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку.

До основних напрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належить:

а) забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними;

б) зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небез­печності;

в) забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ре­сурсів;

г) сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів;

д) забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають ути­лізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами;

е) організація контролю за місцями чи об’єктами розміщення відходів для запо­бігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров’я людини;

є) здійснення комплексу науково-технічних та маркетингових дос­ліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання;

ж) сприяння створенню об’єктів поводження з відходами;

з) забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами;

и) обов’язковий облік відходів на основі їх класифікації та паспортизації.

Стандартизації підлягають поняття та терміни, що використовуються у сфері повод-ження з відходами, вимоги до кла­сифікації відходів та їх паспортизації, способи визначення складу відходів та їх небезпеки, методи контролю за станом накопичувачів, вимоги щодо безпечного поводження з від­ходами, які забезпечують запобігання не­гативному впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров’я людини, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини.

У сфері поводження з відходами вста­новлюються такі нормативи:

 граничні по­­казники утворення відходів у технологічних процесах;

 питомі показники утворення відходів, використання та втрат сировини у техноло-гічних процесах;

 інші нормативи, передбачені законодавством.

Нормативи у сфері поводження з відходами розробляються відповідними міністерствами, іншими цент­ральними органами виконавчої влади, під­приємствами, установами та органі-заціями за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері поводження з відходами відповідно до норм міжнародного права.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила ніж ті, що передбачені цим Законом, то зас­тосовуються правила міжнародного договору.


    

^ 1.4. Закон України Про пестициди і агрохімікати


Цей Закон регулює правові відносини, пов’язані з державною реєстрацією, ви­робництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров’я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

Законодавство України про пестициди і агрохімікати складається з цього Закону та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього.

Основними принципами державної по­літики у сфері діяльності, пов’язаної з пестицидами і агрохімікатами, є:

 пріо­ритетність збереження здоров’я людини і охорони навколишнього природного се­редовища по відношенню до економічного ефекту від застосування пестицидів і агро­хімікатів;

 державна підконтрольність їх ввезення на митну територію України, реєстрації, вироб-ництва, зберігання, транс­портування, реалізації і застосування;

 об­грунтованість їх застосування; мінімалізація використання пестицидів за рахунок впро­вадження біологічного землеробства та інших екологічно безпечних, нехімічних методів захисту рослин;

 безпечність для здоров’я людини та навколишнього природного сере­довища під час їх виробництва, випробування і застосування за умови дотримання вимог, встановлених державними стандартами, санітарними нормами, регламентами та іншими нормативними документами;

 єдність державної політики щодо діяльності, пов’я­заної з пестицидами і агрохімікатами.


    


^ 1.5. Закон України Про поводження з радіоактивними відходами


Цей Закон спрямований на забезпечення захисту людини та навколишнього природного середовища від шкідливого впливу радіо­активних відходів на сучасному етапі та в майбутньому. Закон поширюється на всі види діяльності з радіоактивними відходами.

Правовідносини у сфері поводження з радіоактивними відходами регулюються цим Законом, Законом України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, іншими актами законодавства.

Основними принципами державної полі­тики у сфері поводження з радіоактивними відходами є:

 пріоритет захисту життя та здоров’я персоналу, населення та нав­ко­лишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів згідно з державними нормами радіаційної безпеки;

 розмежування функцій державного контролю та управління у сфері поводження з радіоактивними від­ходами;

 реалізація державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами шляхом розробки та виконання довгострокової Державної програми поводження з радіоак­тивними відходами;

 перегляд і затвердження Державної програми поводження з радіоак­тивними відходами кожні 3 роки;

 забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів, якого можна досягти на практиці;

 недо­пущення неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів;

 забезпечення дер­жавного нагляду за поводженням з радіоак­тивними відходами;

 прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ радіоактивних відходів з участю громадян, їх об’єднань, а також місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування;

 гарантування надійної ізоляції радіоактивних відходів від навколишнього природного середовища при обгрунтуванні безпеки сховищ радіоактивних відходів;

 зберігання ра