Реферат: Загальна характеристика роботи актуальність теми

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. В умовах формування глобальної інноваційної системи, посилення конкуренції у парадигмі «економіки знань» особливо важливого значення для підвищення конкурентоспроможності національних економік, їх сталого збалансованого зростання набуває державна політика, що стимулює інноваційну діяльність економічних агентів завдяки ефективному використанню внутрішніх і зовнішніх джерел розвитку.

Стале економічне зростання в умовах якісних науково-технологічних зрушень, посилення міжнародної взаємодії в інноваційному середовищі, формування геополітичної й геоекономічної стратегій розвитку країн-лідерів, які ґрунтуються на реалізації глобальних інноваційних переваг, досягаються у результаті постійної технологічної модернізації національних господарств з масштабним залученням "людського капіталу", зміцненням технологічних мікро- і макрозв’язків з інноваційно активними суб’єктами світової економіки. Водночас окремими країнами реалізуються достатньо ефективні імітаційні моделі інноваційно спрямованого розвитку, хоча багато країн через низку об’єктивних і суб’єктивних причин стали інноваційними аутсайдерами у контексті постіндустріальних критеріїв і параметрів.

Наявний науково-технологічний потенціал України у координатах сучасного стану і перспектив її соціально-економічного розвитку обумовлює необхідність кардинального оновлення підходів до формування і реалізації державної інноваційної політики, удосконалення національного менеджменту у напрямі стимулювання макроекономічної інноваційної політики та реальної мотивації українських підприємств до науково-технологічного оновлення. При цьому принципово важливим є поглиблений аналіз і врахування впливу факторів глобалізації на особливості інноваційного процесу.

Проблемам інноваційного розвитку соціально-економічних систем присвячені дослідження вітчизняних і закордонних учених. Класики економічної теорії – А.Сміт, Д.Рікардо, У.Петті, Ж.Б.Сей, Д.Мілль, Й.Шумпетер трактували нововведення як основну рушійну силу економічного розвитку. У роботах К.Акамацу, Д.Белла, О.Гоффлера, П.Девідсона, Г.Касселя, Н.Кондратьєва, Г.Менша, М.Портера, Д.Робертсона, У.Ростоу, Б.Твісса, А.Шпітгофа простежується ідея верховенства науково-технічних детермінант у моделях економічного розвитку суспільства.

Методологічні питання формування і розвитку національної інноваційної системи аналізуються у роботах таких дослідників як Л.Антонюк, О.Білорус, А.Гальчинський, В.Геєць, Б.Губський, М.Делягін, Ю.Козак, А.Кредісов, Д.Лук’яненко, З.Луцишин, Ю.Макогон, C.Мочерний, В.Новицький, Є.Панченко, Ю.Пахомов, А.Поручник, В.Рокоча, Л.Руденко, А.Румянцев, В.Сіденко, С.Сіденко, С.Соколенко, Є.Савельєв, В.Савчук, В.Семиноженко, А.Філіпенко, Т.Циганкова, В.Чужиков, І.Школа та інших.

Однак існує об'єктивна необхідність подальших досліджень інноваційних факторів економічного розвитку в умовах глобалізації, насамперед, у напрямах: розвитку методології аналізу сучасних інноваційних процесів; порівняльних характеристик макроекономічного впливу на інноваційний розвиток; селекції інноваційних стратегій в трансформаційні періоди розвитку; обґрунтування пріоритетності інноваційного компоненту сучасної економічної стратегії України.

Це дасть змогу, з одного боку, поглибити наукові пошуки з виявлення економічних аспектів техноглобалізму, а з другого – оптимізувати державну інноваційну політику України та підвищити її ефективність.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948) факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, в рамках якої автором підготовлено підрозділ 2 "Визначення факторів, напрямів і обґрунтування пріоритетів національної конкурентоспроможності", де проаналізовано роль держави в посиленні міжнародної конкурентоспроможності національних виробників та запропоновано основні напрями вдосконалення державної інноваційної політики.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних основ оцінки інноваційних факторів економічного розвитку в умовах глобалізації, а також обґрунтування на цій основі головних напрямів удосконалення державної інноваційної політики України.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних основних методологічних, науково-методичних і практичних завдань:

обґрунтувати інноваційний характер сучасних системних трансформацій на основі новітніх методологічних підходів;

дослідити еволюції теоретичних концепцій інноваційного розвитку через призму можливостей їх практичної реалізації;

виявити сутнісні взаємозв'язки інноваційної діяльності і національної конкурентоспроможності в глобальних умовах розвитку;

визначити детермінанти сталої конкурентоспроможності держав-інноваційних лідерів у постіндустріальній парадигмі розвитку;

з’ясувати методологічні підходи щодо реалізації імітаційних моделей розвитку із встановленням критеріїв їх ефективності;

провести аналіз особливостей участі в інноваційних процесах країн-аутсайдерів та сформувати методологічні засади щодо їх диференціації;

дослідити багатоваріантність інноваційної поведінки у трансформаційних умовах, виявити сутності інноваційно спрямованих економічних трансформацій;

провести селективну оцінку інноваційних стратегій на основі сучасних детермінант інноваційного розвитку та національної специфіки;

дати оцінку інноваційного потенціалу України на підставі детермінації ендогенних та екзогенних передумов розвитку в умовах глобалізації;

удосконалити державну інноваційну політику через гармонізацію українського законодавства, формування адекватного сучасним технологічним висновкам організаційно-інституційного середовища, оптимізацію розподілу фінансових ресурсів;

виявити особливості становлення національного інноваційного менеджменту, в тому числі ті, що обумовлюються специфікою національної інноваційної культури;

дати обґрунтування моделі інноваційного розвитку України, що формується під впливом інформаційно-технологічних, фінансово-ресурсних, економіко-політичних та середовищних глобалізаційних чинників.

^ Об’єктом дослідження виступили інноваційні процеси, які в умовах глобалізації не тільки інтегрують світогосподарські зв’язки, але й диференціюють їх у міжкраїновому, регіональному, цивілізаційному планах.

^ Предметом дослідження є інноваційна діяльність суб’єктів глобалізованої економіки, її регулювання і мотиваційно-результативне стимулювання у контексті інтересів національного сталого і безпечного розвитку.

^ Методи дослідження. Методологічну і теоретичну основу дослідження склали роботи провідних вітчизняних і закордонних учених і фахівців у сфері міжнародних інноваційних процесів і глобалізації. При вирішенні поставлених задач у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи дослідження, серед них: загальнонаукові методи аналізу та синтезу (для обґрунтування концепції багатоваріантності інноваційно спрямованих трансформацій, критеріїв побудування імітаційних моделей інноваційного розвитку), системного узагальнення (для оцінки особливостей участі в інноваційних процесах країн-аутсайдерів), факторного аналізу (для селективної оцінки інноваційних стратегій), класифікаційно-аналітичні методи аналізу (для визначення детермінант сталої конкурентоспроможності країн – інноваційних лідерів, оцінки варіативності інноваційної поведінки в трансформаційних умовах); статистичного аналізу (для оцінки потенціалу інноваційного розвитку України); порівняльного аналізу (для дослідження успішних інноваційних стратегій окремих країн, а також особливостей участі в інноваційних процесах країн-аутсайдерів).

Інформаційною базою дослідження виступили широке коло вітчизняних та зарубіжних літературних джерел, Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Державного комітету статистики України, результати наукових досліджень Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Інституту розвитку та менеджменту (м.Лозанна), аналітичні доповіді Українського центру економічних та політичних досліджень ім.О.Разумкова, Центру досліджень науково-технічного потенціалу й історії науки ім.Г.М.Доброва інформаційні матеріали ряду міжнародних товариств та асоціацій, український Інтернет-ресурс.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці нових методологічних та науково-методичних підходів щодо дослідження сучасних інноваційних процесів, визначенні сутності інноваційно спрямованих економічних трансформацій глобального характеру та формуванні інноваційної моделі економічного розвитку України. У процесі дослідження автором були отримані наступні наукові результати:

вперше:

систематизовано фактори глобального впливу на формування національних моделей інноваційного розвитку у ієрархії пріоритетів їх впливовості: інформаційно-технологічні із формуванням єдиного інформаційного простору та інфраструктури світового господарства, нарощуванням темпів розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, дифузією знань; економіко-політичні із формуванням глобальних ринків, посиленням інноваційної конкуренції у процесі транснаціоналізації та регіоналізації розвитку; фінансово-ресурсні із активізацією міжнародного руху венчурного капіталу, діяльності міжнародних фінансово-кредитних та страхових інститутів; інституційно-управлінські із становленням інфраструктури регулювання глобальних потоків та реалізацією інтеграційного потенціалу інноваційних систем; середовищні у контексті вичерпності природних ресурсів та посилення диспропорцій розвитку національних економічних систем. При цьому, за умов формування глобального інноваційного середовища, інституційно-управлінські фактори набувають все більшої значущості для реалізації інноваційних стратегій окремих країн, що з об’єктивних чи суб’єктивних причин опинились поза межами глобального інформаційно-технологічного прогресу у конкурентному розвитку "Центр – Периферія";

дано комплексну характеристику інноваційної глобалізації – процесу якісного переходу від нинішнього традиційного розуміння інновацій як ключового фактора підвищення міжнародної конкурентоспроможності окремих суб'єктів світової економіки (насамперед транснаціональних корпорацій, держав), до перетворення їх на універсальний інструмент дедалі більш гармонійної інтеграції цілей креативної діяльності учасників інноваційного процесу з параметрами стійкого економічного, соціального й екологічного розвитку в інтересах послідовного поліпшення умов життєдіяльності, що вже досягається у країнах – інноваційних лідерах (доступність і висока якість освіти, гнучкий і мобільний ринок праці із суттєвим зростанням заробітної плати, високі споживчі стандарти, соціальна безконфліктність і екологічна безпека тощо); тобто, відповідно до прогресивного сценарію світогосподарського розвитку, якого дотримується автор, інноваційний глобалізм за своїми метою, кількісними і якісними параметрами відповідатиме як глобально-економічним, так і національно–соціальним критеріям розвитку із гармонізацією інтересів нинішнього і майбутнього поколінь людської цивілізації;

дано авторське трактування "національної інноваційної системи" як внутрішньо інтегрованої сукупності суб’єктів інноваційної діяльності та інститутів її регулювання, ідентифіковано її взаємозв'язки і виявлено канали взаємодії з "національним інноваційним середовищем" в результаті дії об’єктивних ендогенних і екзогенних факторів сучасного розвитку; показано, що цілеспрямовані зміни середовищних параметрів на певному етапі можуть привести до формування більш-менш адекватної інноваційної системи, що, у свою чергу, може активно сприяти не тільки нарощуванню потенціалу інноваційного середовища, але й розробці та реалізації ефективної національної інноваційної політики за допомогою інструментів інноваційного менеджменту, включаючи регіональну пріоритезацію інноваційного розвитку, локально-кластерну концентрацію інноваційної діяльності; регіональне міжнародне інноваційне співробітництво на мікро- та макроекономічному рівнях сприяє формуванню "міжнародного інноваційного середовища", а на певному етапі розвитку - і "міжнародної інноваційної системи"; реальних обрисів у ХХІ столітті набувають і процеси становлення інноваційної системи, "глобальної" за сутністю науково-технологічних трансформацій, але "локальною" за географією їх творення та ефективного використання;

показано внутрішню природу та інтегративну сутність категорії «національна інноваційна культура», що являє собою засновані на досвіді багатьох поколінь активної частини населення креативні цінності (домінуючі переконання) і норми (традиції, звички, методи мислення) творчої поведінки, які розглянуті у контексті взаємодії національних, інтернаціональних і глобальних інноваційних систем; виділено три типи національних інноваційних культур: американська з домінуючою роллю інноваційного бізнес-середовища; японська, у якій провідна роль належить державній інноваційній системі; європейська, для якої притаманна певним чином збалансована взаємодія інноваційних середовища і системи; висунуто гіпотезу щодо національно-ментальної конвергенції в умовах глобалізації, насамперед, унаслідок становлення менеджменту ТНК, який сповідує інтернаціональні цілі розвитку і виконує "глобальну місію" на світовому ринку товарів, послуг, інвестицій, як правило, інноваційного характеру;

виявлено визначальні чинники розвитку країн-інноваційних лідерів та країн-імітаторів, проведена їх авторська класифікація з виділенням, з одного боку, загальносистемних чинників (мотиви і рушійні сили розвитку; ресурсне забезпечення; закономірності науково-технологічного розвитку; геополітичне середовище; релевантні соціально-економічні процеси і явища), а з другого – специфічних (політичні; інституціонально-правові; соціальні; організаційно-економічні). Показано вирішальний вплив міжнародно-інтеграційних чинників на пришвидшення інноваційних процесів (глобальна конкуренція; міжнародна кооперація на різних рівнях; міжнародне регулювання; включення у світовий інноваційний процес; трансфер технологій), що обумовлено об'єктивно інтернаціональною природою інноваційного процесу; виділено критерії формування моделей інноваційного розвитку країн-імітаторів і запропоновано методологічний підхід якісної оцінки ефективності цих моделей через розширення складу об'єктів (стратегія державного управління інноваційним процесом; розвиток та дієвість інноваційної інфраструктури; участь приватного сектора в інноваційному процесі; механізми трансакцій учасників інноваційного процесу на національному і міжнародному рівнях) та відповідну структуризацію кількісних параметрів та індикаторів;

отримали подальший розвиток:

категорія «національний інноваційний потенціал», що трактується автором як сукупність наявних у розпорядженні тієї чи іншої країни можливостей і способів генерувати і залучати до господарського обігу нововведення на основі інноваційно-орієнтованого використання ресурсів: науково-виробничих; інтелектуальних; інформаційно-комунікаційних; показано, що ключову роль у нарощуванні національного інноваційного потенціалу відіграє людський креативний капітал: його постійне нарощування стає акселератором загального прогресивного соціально-економічного розвитку, а за умов його відсутності національна система деградує у бік низької продуктивності, нездатності не тільки генерувати, а й засвоювати сучасні технологічні та організаційні інновації;

ідентифікація напрямів діяльності держави в інноваційній сфері (освітньої, науково-технологічної, інвестиційної, зовнішньоекономічної) з метою нарощування міжнародної конкурентоспроможності національних підприємств і країни в цілому; сформульовані основні напрями розвитку державної інноваційної політики: удосконалення нормативно-правової бази у контексті її гармонізації з європейськими і міжнародними інноваційними нормами і стандартами; формування організаційно гнучких інституційних умов реалізації інноваційної політики; оптимізація фінансово-економічних механізмів пришвидшення інноваційних процесів і підвищення їх ефективності;

визначення національних особливостей інноваційного менеджменту, підходів до виявлення й оцінки можливостей підвищення ефективності використання наявних у країні новітніх науково-технологічних розробок традиційного й іннова–ційного типів у різних галузях; це, на думку автора, дає можливість, з одного боку, істотно підвищити інноваційний характер реструктуризації вітчизняних підприємств на мікрорівні, а з другого - створити сприятливі можливості для концентрації ресурсів на проривних напрямах інноваційного розвитку на макрорівні (авіаційно-космічна техніка, матеріалознавство, програмні продукти, біотехнології та ін.);

аналітичні оцінки передумов і мотиваційних механізмів інноваційно орієнтованих системних трансформацій національної економічної системи з виділенням, з одного боку, універсальних і специфічних, а з другого – базових і надбудовних складових; показано, що диференціація трансформацій опосередковується як базовими, так і поліпшуючими інноваціями; охарактеризовані екстенсивні та інтенсивні шляхи економічних трансформаційних процесів у контексті ключових параметрів науково-технічного прогресу, що дозволили ідентифікувати їх за об'єктом перетворень на структурні, інституційні, функціональні, організаційно-управлінські, інформаційні та технологічні;

концепція етапності інноваційно орієнтованих трансформацій (впровадження базових інновацій, усунення галузево-територіальних диспропорцій в інноваційному розвитку з мінімізацією негативних трансформаційних ефектів; подолання інформаційно-технологічного відставання; формування національної інноваційної системи у напрямку становлення постіндустріального суспільства); виявлено ефективні способи інноваційно орієнтованого трансформаційного маневру інституційно-регулятивними засобами);

удосконалено:

теоретичні підходи щодо дослідження взаємодії «еволюційної» і «селективної» складових процесу адаптації національної інноваційної системи до середовища глобальної конкуренції, а саме механізми пристосування її функцій і структури, з одного боку, до усталених тенденцій світової кон'юнктури (довгострокова макроекономічна політика), а з другого – до її змінюваних параметрів під впливом викликів науково-технологічного прогресу (розробка і реалізація середньо- і короткострокових оптимізаційних програм);

методологію позиціонування країн у глобальних інноваційних процесах у контексті використання «прогресивної», «активної», «наздоганяючої», «пасивної» та «інертної» моделей науково-технологічного розвитку на основі системного компаративного макро- та мікроекономічного аналізів;

класифікацію країн – інноваційних аутсайдерів на основі оцінювання таких параметрів їх розвитку як джерела (сировина, дешева робоча сила, вигідні у традиційному розумінні геоекономічні розташування), бізнес-середовище (природні монополії і цінова конкуренція), соціально-економічна мотивація (середні стандарти життєдіяльності, загальна макроекономічна стабільність).

^ Практичне значення отриманих результатів. Отримані у результаті дослідження наукові результати можуть бути використані у процесі удосконалення інноваційної політики України, а також під час розробки конкретних програм активізації інноваційної діяльності в різних галузях промисловості та у сфері послуг.

Розробки автора, висновки і пропозиції були використані: Департаментом регіонального розвитку Міністерства економіки України з підготовки Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 р., а також визначення стратегічних завдань та довгострокових пріоритетних напрямків розвитку регіонів (довідка №40-24/120 від 08.06.2006 р.), Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва в процесі обґрунтування планової теми відділу з проблем інноваційного розвитку економіки (довідка НЦ-120 от 19.05.2006 г.), Міністерством економіки АРК при розробці стратегії розвитку Автономної Республіки Крим на 2006-2015 рр. (довідка №040-3/271 від 25.10.2005 р.), Верховної Ради Автономної Республіки Крим при затвердженні середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності Автономної Республіки Крим на 2006-2008 роки (довідка №05-21/22 від 02.09.2005 р.).

Матеріалі і результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі під час викладання дисциплін «Глобальна економіка», «Міжнародній стратегії економічного розвитку» у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана (довідка від 09.09.2005 р.).

^ Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладені у дисертаційній роботі та виносяться на захист, здобуто автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні і методологічні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися автором на 20 міжнародних і вітчизняних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, конгресах, семінарах, зокрема: на Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції «Сучасні тенденції і пріоритети розвитку перехідної економіки» (Київ, травень 2000 р.); науковій конференції “Ломоносовські читання” (Москва, квітень 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції: «Актуальні питання розвитку інноваційної діяльності» (Сімферополь – Алушта, вересень 2002 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених: «Країни СНД в умовах глобалізації» (Москва, березень 2003 р.); VII міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання розвитку в інноваційній діяльності» (Сімферополь – Алушта, вересень 2003 р.); міжнародній науковій конференції «Спадщина В.І.Вернадського і сучасність» (Сімферополь, березень 2003 р.); II міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень 2003» (Дніпропетровськ – Київ – Кривий Ріг, жовтень 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Управління підприємствами: проблеми та шляхи їх вирішення” (Ялта, жовтень 2003 р.); міжнародному симпозіумі “Фундаментальні дослідження в сучасному інноваційному процесі: організація, ефективність, інтеграція” (Київ, грудень 2003 р.); ІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Україна у світовій економічній спільноті» (Дніпропетровськ, березень 2004 р.); II науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи розвитку міжрегіонального і прикордонного науково-технічного співробітництва» (Сімферополь – Новий Світ, травень 2004 р.); VI міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи економічного і соціального розвитку регіонів України» (Феодосія, червень 2004 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції: «Актуальні питання розвитку підприємництва, менеджменту та маркетингу в умовах трансформації економіки України» (Луцьк, червень 2004 р.); ІХ міжнародній науково-практичній конференції: «Актуальні питання розвитку інноваційної діяльності» (Сімферополь – Алушта, вересень 2004 р.); ХХ міжнародному Київському симпозіумі з наукознавства й історії науки і техніки «Академічна наука: минуле, сьогодення і майбутнє» (Київ, жовтень 2004 р.); V міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання» (Донецьк, грудень 2004 р.); VIII міжнародній науково-практичній конференції “Наука й освіта “2005”. (Дніпропетровськ, лютий 2005 р.); II міжнародній науково-практичній конференції «Облік і контроль в управлінні підприємницькою діяльністю» (Кіровоград, червень 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти” (Запоріжжя, жовтень 2005 р.); IV міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень – 2005» ( Дніпропетровськ, червень 2005 р.).

Публікації. Основні положення роботи опубліковані дисертантом самостійно та у співавторстві в 40 наукових роботах, у тому числі в монографії, у 2 навчальних посібниках, 25 статтях в наукових фахових виданнях, 12 публікаціях в інших виданнях, у тому числі як матеріали та тези доповідей на конференціях. Загальний обсяг надрукованого матеріалу, який належить особисто дисертанту, складає 37,72 др. арк.

^ Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 375 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить 53 рисунки на 43 сторінках, 29 таблиць на 22 сторінках, 25 додатків, список використаних джерел містить 481 назву.

^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначена мета, задачі, логіка і предмет та об'єкт дослідження, дана характеристика методологічних основ і джерел дослідження, сформульована наукова новизна і практичне значення одержаних автором результатів, надано відомості про їх апробацію та публікацію.

У розділі 1 «Методологія дослідження сучасних інноваційних процесів» розглянуто інноваційний характер системних глобальних трансформацій, проаналізована еволюція концепцій інноваційного розвитку, встановлена залежність національної конкурентоспроможності від масштабів і характеру інноваційної діяльності.

Розвиток міжнародних економічних відносин, що на сьогодні охоплюють торгівлю, рух капіталу, міграцію робочої сили, виробничу кооперацію, валютну взаємодію, призводить до формування усталених каналів системної мікро- і макровзаємодії із якісно новими характеристиками, властивостями і принципами функціонування структурних елементів світового господарства і його інституцій. Інтернаціоналізація інноваційної діяльності, проявляючись у взаємопроникненні національних науково-технологічних потенціалів і державних систем управління їх розвитком, міждержавній та наддержавній уніфікації та гармонізації організаційно-правових регуляторів науково-технологічних зв’язків, міжнародній спеціалізації та кооперації на всіх стадіях НДДКР обумовлює утворення міжнародних інноваційних систем.

Аналіз теоретичних робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників надав автору можливість трактувати «міжнародну інноваційну систему» як сукупність регіонально інтегрованих національних інноваційних систем із стійкими інституціоналізованими багатоканальними зв’язками суб’єктів інноваційної діяльності.

Їх ініціаторами та безпосередніми учасниками на сучасному етапі виступають держави – лідери світової економіки, ТНК, окремі інноваційні структури і творчо активні індивідууми. Функціонування міжнародної інноваційної системи супроводжується постійним збільшенням частки високотехнологічних секторів світової економіки, інноваційно спрямованою трансформацією факторів виробництва та інституційно-регулятивних структур.

Сучасні геоекономічні і техніко-технологічні зміни здійснюють суттєвий вплив на процеси інтернаціоналізації у напрямі формування глобального інноваційного середовища – уніфікованих умов розвитку національних і міжнародних інноваційних систем, які безпосередньо впливають на принципи, методи й особливості розробки і реалізації інноваційних стратегій корпорацій, держав та інтеграційних об'єднань.

Ознаками глобального інноваційного середовища є: цілеспрямованість у розповсюдженні знань і технологій, розширення взаємовигідного науково-технічного співробітництва і розвиток зв'язків між державним і приватним секторами, науково-дослідними центрами і міжнародними організаціями для сприяння швидкому освоєнню досягнень НТП; поліцентричність, що обумовлена наявністю декількох світових центрів інноваційного розвитку, кожний з яких має свої специфічні особливості, сформовані в залежності від рівня домінуючого технологічного устрою, підприємницької філософії і суспільних цінностей, джерел конкурентних переваг держав, ступеня відкритості економічних систем; регіональна спеціалізація, що досягається шляхом організації регіональних інноваційних центрів і реалізацією спільних інноваційних програм; конфліктність корпоративних, національних і міжнаціональних інтересів соціально-економічного розвитку, яка викликана постійною боротьбою за технологічне лідерство на світових ринках; суперечність через різноспрямованість корпоративних і національних стратегій у інноваційній сфері; мінливість ознак і властивостей протягом обумовленого часу внаслідок взаємодії різних інституційно-регулятивних структур національного і міжнародного рівнів; незбалансованість через нерівномірності соціально-економічного розвитку країн, відмінності якісних і кількісних характеристик їх інноваційних потенціалів, відмінності технологічних укладів країн – агентів глобального інноваційного середовища (ГІС); невизначеність із високим рівнем фінансових і комерційних ризиків інноваційної діяльності; гнучкість завдяки адаптації до умов ведення ефективного інноваційного менеджменту; кумулятивність як здатність накопичувати знання й інформацію – ключовий ресурс економічного розвитку і конкурентоспроможності на інноваційній основі.

Інноваційними параметрами глобалізації виступають: питома вага інноваційної продукції, науково-технологічних і інформаційних послуг, комерційного науково-технологічного обміну у світовому ВВП і експорті; частка новітніх, удосконалених та ресурсозберігаючих технологій у загальному їх обсязі; ступінь стандартизації й уніфікації продукції і послуг.

Вивчення феномену глобалізації у традиційному та інноваційному її проявах дозволило автору дати характеристику інноваційної глобалізації як процесу якісного переходу від нинішнього традиційного розуміння інновацій як ключового фактора підвищення міжнародної конкурентоспроможності окремих суб'єктів світової економіки до перетворення їх у майбутньому в універсальний інструмент гармонійної інтеграції цілей творчої діяльності учасників інноваційного процесу з параметрами стійкого економічного, соціального і екологічного розвитку. Володіючи динамічними джерелами саморозвитку, інноваційна глобалізація не тільки випереджає глобалізм економічний, фінансовий, соціокультурний, а й багато в чому формує контури сучасної світогосподарської структури.

Аналіз теорій інноваційного розвитку показав, що об'єктивною основою глобальних радикальних змін, що відбулися на рубежі ХХ–ХХІ ст.ст. у всіх сферах суспільного життя, є пришвидшення науково-технологічного прогресу та активізація інноваційної діяльності. НТП як чинник економічного розвитку розглядався практично всіма економічними школами, серед яких слід зазначити класичну і неокласичну економічну теорію, маржиналізм, кейнсіанство, неокейнсіанство, інституціоналізм, концепції науково-технічного прогресу і неотехнологічні теорії. Використання основних теорій економічного розвитку дало змогу автору обґрунтувати сутність інноваційно спрямованих трансформацій, встановити головні інноваційні чинники розвитку в умовах глобалізації, обґрунтувати механізми державної інноваційної політики.

Метою інноваційної діяльності держави (освітньої, науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої, техніко-технологічної, зовнішньо–економічної та інших), є постійне структурне оновлення економічної системи із забезпеченням дотримання національних інтересів шляхом консолідації зусиль підприємств, галузей, регіонів для ефективної реалізації досягнень НТП на внутрішньому і зовнішньому ринках. Саме держава сприяє підвищенню національної конкурентоспроможності, сучасна концепція управління якою базується на принципах ефективного функціонування бізнесу; гнучкості його державного регулювання, інфраструктурної досконалості.

Національна конкурентоспроможність - явище комплексне і динамічне, що залежить від низки як об'єктивних чинників, що стосуються виробництва, кон'юнктури ринку, рівня інноваційного потенціалу, гнучкості державного регулювання бізнес-процесів у національній економіці, так і суб'єктивних, таких як рівень творчої активності, мотивація до формування конкурентних переваг. Дані загального індексу конкурентоспроможності та субіндексів за групою країн за 2002-2005 рр. наведені у табл. 1.

Таблиця 1

^ Порівняльний рейтинг країн за індексами конкурентоспроможності
(2002 – 2005 рр.)

Країни

Україна

Росія

Польща

США

Показники

2002р.

2005р.

2002р.

2005р.

2002р.

2005р.

2002р.

2005р.

Загальний індекс конкурентоспроможності

77

84

64

75

51

51

1

2

Технологічний індекс

72

83

66

67

36

45

1

1

Індекс суспільних інститутів

72

96

65

89

61

80

16

21

Індекс макроекономічного середовища

77

76

35

56

54

51

2

15

Джерело: World Economic Forum, Global Competitiveness Report 2005-2006, September 2005.
– P. 63.


Разом з тим, у сучасній глобальній економічній системі головним чинником забезпечення конкурентних переваг національної економіки є рівень інноваційної діяльності національних компаній і держави в цілому.

У розділі 2 «Порівняльний аналіз макроекономічних чинників інноваційного розвитку» розглянуто детермінанти сталої конкурентоспроможності у країнах - інноваційних лідерах, встановлено ефективність впливу глобалізації на рівень національної конкурентоспроможності, досліджуються критерії формування та ефективності імітаційних моделей розвитку, проаналізовано особливості участі в інноваційних процесах країн-аутсайдерів.

Посилення міжнародної конкуренції і загострення глобальних суперечностей економічного розвитку зумовлюють необхідність досягнення стабільного зростання конкурентоспроможності держав на основі сталого нарощування інноваційних конкурентних переваг, оновлення їх у разі втрати, досягнення збалансованих темпів розвитку.

Країни - інноваційні лідери масштабно та ефективно здійснюють інноваційну діяльність, роблять найбільший внесок у світовий інноваційний процес. Індикаторами визначення лідируючих позицій є: кількість зареєстрованих патентів (на країни Західної Європи, США та Японію припадає 85% загальносвітової кількості патентних заявок, що подаються); частка, яку займає країна у світовому ринку інновацій (США – 36, Японія – 20, Німеччина – 16, Росія – 1 і Україна – 0,2%); обсяги високотехнологічної продукції (розвинені країни світу забезпечують 85-90% приросту ВВП за рахунок цієї продукції); обсяг експорту інноваційної і високотехнологічної продукції; ефективність фінансових вкладень у сферу НДДКР; кількість інноваційно активних компаній і підприємств – (США, Японія, Великобританія – 70-82%, Україна – 10,0%); кількість та ефективність інноваційно-виробничих структур (кількість технопарків у США – понад 160, в Україні – 5); питома вага чисельності дослідників у загальносвітовому пок