Реферат: Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 25 квітня 2007 р. Київ 2007

ІV Всеукраїнська наукова-практична конференція





Міністерство праці і соціальної політики України

Академія педагогічних наук України

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України


Кафедра психології


ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ БЕЗРОБІТНОГО

(матеріали ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції)

25 травня 2007 року


Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол № 3 від 25 квітня 2007 р.


Київ 2007
УДК 159.9
ББК 88
^ П Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу ІПК ДСЗУ заборонено -86


Матеріали друкуються в авторській редакції


^ Редакційна колегія:


Киричук О.В.

дійсний член АПН України, д-р пед. наук, професор, головний редактор;

^ Маршавін Ю.М.

канд. істор. наук, доцент;

Туленков М.В.

канд. соц. наук, доцент;

^ Лукашевич М.П.

д-р філос. наук. професор;

Колесникова В.Ф.

канд. психол. наук, доцент (заступник головного редактора).


^ П-86 Психологія особистості безробітного / Матеріали ІV-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції (25 травня 2007 р.). / Відп. Ред. О.В. Киричук. Упорядники: Киричук О., Колесникова В., Шелест І., Матвієнко Л., Мілютіна К., Смирнова О. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, 2007. – 304 с.


У збірці матеріалів конференції висвітлюється широкий спектр питань психології безробітного, зокрема: теоретико-методологічні проблеми безробіття; рушійні сили активності безробітного на ринку праці; психологічні проблеми професійного навчання; форми і методи надання психологічної допомоги і підтримки безробітним в центрах зайнятості України.


ISBN 978-966-8640-22-3
^ © Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), 2007

зміст


розділ І. Теоретико-методологічні засади ПСИХОЛОГІЇ безробітного

^ Киричук О.В.

Психологія особистості апліканта в контексті СУБ’ЄКТНО-вчинкової парадигми

5

Лукашевич М.П.

Засоби масової комунікації як агенти трудової адаптації безробітних

16

Смирнова О.П.

^ ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ГОТОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ БЕЗРОБІТНОГО ДО ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

24

Зубалій Н.П.

Формування позитивного ставлення до підвищення професіоналізму психологів служби зайнятості

32

Розділ ІІ. методи і процедури психодіагностики активності безробітного




Логвиненко В.П.

Психологічний потенціал особистості безробітного

37

Киричук О.В.

Горкун А.Г.

Вікові особливості окремих складових Я-концепції особистосі аплікантів

46

Киричук О.В.

Бабенко С.В.

Веретельнік В.В.

Особливості Я-концепції безробітних і працюючих жінок

54

Киричук О.В.

Вишинська І.І.

Особливості самоактуалізації безробітних на ринку праці

62

Колесникова В.Ф.

формування позитивної Я-концепції в студентів-психологів

70

Дем’янюк Т.В.

Я-концепція особистості як фактор стратегії поведінки апліканта на ринку праці

78

Єгорова Є.В.

До проблеми адаптації особистості в ситуації життєвих змін

88

Алексєєва А.В

психологічна стать як чинник професійної самореалізації особистості

96

Коновальчук О.В.

Особливості динаміки професійно важливих якостей (пам’яті, та уваги) в діяльності спеціалістів служби зайнятості

103

Смирнова О.П.

Соболь Н.І.

психологічні особливості мотиваційної сфери безробітних, які виявили готовність до підприємницької діяльності

110

Колесникова В.Ф.

Штаманетян Л.С.

психологічний аспект особистості керівників та ефективність їх діяльності

116

Галаган Л.В.

психологічні детермінанти розвитку комунікативної компетентності керівника

123

Ортікова Н.В.

дослідження рівня самооцінки студентської молоді як важливого фактору у формуванні та розвитку їх конкурентоспроможності

128


розділ ІІІ. Психологічна допомога і підтримка безробітного на ринку праці

^ Киричук О.В.

Ладижева О.В.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ дослідження впливу перенавчання на самоактуалізацію аплікантів на ринку праці

136

Побірченко Н.А.

економічна психологія в професійному навчанні безробітних

144

Мілютіна К.Л.

програма адаптації довготривалих безробітних на підприємствах

153

Синявський В.В.

психодіагностика індивідуально-психологічних особливостей учнів профтехучилищ, як важливий чинник підвищення якості їх професійної підготовки

159

Моськін С.І.

до проблеми професійної переорієнтації особистості

171

Смирнова О.П.

Сторчак К.М.

особливості психічних станів безробітних – майбутніх підприємців

178

Смирнова О.П.

Курлюк Є.І.

воля, як визначальний чинник психологічної готовності особистості безробітного до підприємницької діяльності

182

Литвинова Н.І

розвиток мотивів вибору робітничих професій- головний чинник запобігання безробіття

185

Коляденко Н.В.

Здоровенко Н.В.

проблеми і перспективи професійного начання інвалідів в УМОВАХ сучасного ринку праці відповідно до вимог болонського процесу

196



розділ іV. стратегії та технології профілактики безробіття

Шелест І.І.

Мед О.В.

вплив активної психологічної підтримки на психічні стани безробітних

204

Колесникова В.Ф.

Галаган Л.В.

рівень самосвідомості як передумова ефективності подолання ситуації безробіття особистістю

213

Колесникова В.Ф.

Дубяга Я.І.

психологічні особливості сімейного безробіття

218

Марченко І.Б.

профорієнтаційні методи корекції ставлення до професії

228

Мартинюк В.М.

професійне самовизначення в процесі професійної переорієнтації

235

Франчук О.І.

вплив бізнес-тренінгу на розвиток особистості

241

Корчевна О.В.

кар’єрна компетентність випускників внз у системі сприяння працевлаштуванню студентів

251

Лукашевич О.М.

психологічні аспекти дозвіллєвої самореалізації особистості в туризмі

256

Міропольська М.А.

До кадрового питання в державній службі зайнятості

266

Матвієнко Л.І.

особливості розвитку і формування психологічних якостей спеціалістів служби зайнятості

272

Колесникова В.Ф.

Веретельнік В.В.

вплив внутрішньоособистісного конфлікту на характер взаємодії подружніх пар

276

Туленкова І.М.

Соціально-трудові очікування безробітних на ринку

284

Цицюрська О.А.

Вплив психологічного захисту на вчинкову активність особистості безробітного

287

Галустян Ю.М.

Ноур А.М.

сучасні адаптаційні технології у стані безробіття

292

Шелест І.І.

самооцінка як складова Я-концепції бажаючих працевлаштуватись безробітних, схильних до девіантної поведінки

299


розділ І


теоретико-методологічні засади психології особистості безробітного

О.В. Киричук

(м. Київ)

^ ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ АПЛІКАНТА В КОНТЕКСТІ СУБ’ЄКТНО-ВЧИНКОВОЇ ПАРАДИГМИ

Особистість – це найвища інстанція, що координує всю психічну діяльність індивіда, його поведінкову активність, соціальне обличчя людського „Я” для інших. Особистість виникає як засіб, інструмент для набуття людиною своєї сутності, вона – особистість постійно планує і спрямовує складний процес життєдіяльності, якого не має в живій природі – процес творення себе у власному життєвому світі.

На абстрактному узагальненому рівні особистість складна система (за висловом Г.С.Костюка - „система систем”, оскільки людину можна розглядати як систему на рівні організму, на рівні індивіда, на рівні особистості, й далі – на рівні індивідуальності, на рівні суб’єкта. Системний підхід до розгляду особистості (як і організму, індивіда, індивідуальності й суб’єкта), передбачає, з одного боку, сходження від абстрактного до конкретного, а з другого – компонентно-структурного, функціонального (зовнішнє і внутрішнє функціонування), генетичного й прогностичного аналізу [1].

Останніми роками в розвитку різних напрямів і галузей психологічної науки все більш виразно проявляє себе тенденція дослідження особистості в її істинних суб'єктних якостях. Все більша увага приділяється вивченню можливостей, процесів і умов саморозвитку і саморозкриттю людини на різних рівнях її суб'єктного буття. Початок суб’єктного підходу в психології поклав відомий російський психолог С.Л.Рубінштейн, який у загальну детермінацію буття включав не свідомість, а буття людини.

Українська психологія, спираючись на висхідну історичну традицію, що йде від Г.С.Сковороди, завжди прагнула до філософсько-психологічних узагальнень, особливо в питаннях виникнення, становлення, розвитку душевного, ”за-душевного” і духовного світів. Пізнання процесів психічного розвитку і його закономірностей, відзначав Г.С.Костюк, можливе лише на основі розкриття внутрішніх властивих йому суперечливих тенденцій. Тільки реалізуючи цю умову, спеціально підкреслював він, можна зрозуміти психічний розвиток особистості не як якийсь інертний процес, що штовхається зовнішньою, чужою для нього силою, а як „саморух”, „спонтанейний”, „внутрішньо-нобхідний рух” і побудувати справжню наукову теорію цього розвитку 2.

Відмічена традиція і сьогодні знаходить себе в розробці українськими психологами нових теоретико-методологічних принципів дослідження психічної реальності в її саморусі (В.А.Роменець, І.П.Маноха, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін.) 3.

Принципово нові аспекти розгляду особистості як обєкта наукового вивчення відкриває наукова праця відомого українського психолога С.Д.Максименка “Ґенеза здійснення особистості” 4. Йдеться про принцип єдності біологічного і соціального при розкритті витоків активності особистості. Генетично-психологічний погляд на особистість, за твердженням автора, означає “розуміння особистості як унікальної цілісності, що само розвивається, саморегулюється і є носієм довічного вселюдського духу”, субєктом життєдіяльності 4, 243.

Суб’єктне буття означає, по-перше, вивільнення від об’єктних визначень і предметно-речових залежностей, від зовнішніх форм природного і соціального детермінізму, а по друге – вільного творення світу і себе в цьому світі, можливість бути автором власного життя [5].

Бути суб’єктом – значить бути джерелом активності, дії, думки, цінностей і смислів, хотіти і могти починати причинний ряд із самого себе, виходити за межі наперед визначеного, бути спроможним відповідально перетворювати світ і себе в цьому світі за власними проектами, враховуючи соціальні і природні закони світобудови.

Проте бути суб’єктом – це не тільки хотіти і могти, але самопричинно відповідально діяти у напрямі реалізації своїх інтенцій (життєвих диспозицій, потреб) і актуалізації своїх потенцій (когнітивних, афективних, аксіологічних і праксеологічних). Лише в процесі творчої самодіяльності особистість як суб’єкт свого життя, зокрема психічного, душевно-духовного, формується, розвивається (С.Л.Рубінштейн). Теоретичні моделі такої творчої самодіяльності знайшли своє відображення в розробках учнів і послідовників відомого в Україні психолога В.А.Роменця – В.О. Татенка, Т.М.Титаренко, І.П.Манохи, Т.С.Кириленко та ін.[3, 507- 587]. Зокрема йдеться про „вчинок істини” , „вчинок краси”, „вчинок добра”, „вчинок любові”, „вчинок екзистенції”, „вчинок самопізнання”, „вчинок самотворення”. Тут поняття „вчинковість” позначає індивідуально-неповторний, ціннісно-смисловий, культурно-особистісний вектори суб’єктивної активності людини. „Вчинкове довизнання людини як суб’єкта життєдіяльності, суб’єкта індивідуального психічного життя надає йому необхідної і достатньої сутнісної конкретизації, оскільки наповнює індивідуальне природнім для людини соціокультурним змістом і смислом” [6, 349].

Таким чином, з одного боку, ми маємо наукове знання про сутнісний отнопсихологічний проект автентичного людського буття, а з другого – індивідуально-неповторний вектор суб’єктної активності особистості як суб’єкта життєдіяльності.

Беручи до уваги вихідні положення системного підходу до розгляду поняття „особистість апліканта” [1], теоретико-методологічні засади розгортання таких понять як „суб’єктність” і „вчинковість” 3, результати широкого емпіричного обстеження аплікантів, їх стратегій поведінки на ринку праці [7] – зробимо спробу розглянути особистість безробітного в контексті суб’єктно-вчинкової парадигми.

Компонентно структурний аналіз на першому рівні конкретизації системи „особистість апліканта” дозволяє виділити три її підсистеми: ядро особистості, периферію ядра та життєдіяльність апліканта. У подальшому, на другому рівні сходження від абстрактного до конкретного, використовуючи при цьому функціональний та генетично-прогностичні вектори аналізу, розглянемо кожну із підсистем.

1. Ядро особистості апліканта. Тут серед інтенцій (іманентні, внутрішні успадковані передумови та індивідуальні особливості поведінки апліканта) можна виділити соціальні неусвідомлені життєві диспозиції: інстинкти життя і смерті (за З.Фрейдом) або біофілію-некрофілію (за Е.Фромом); успадковані життєві властивості - тривожність, імпульсивність, агресивність, сенситивність, психічну рівновагу (за С.Грофом); особливості оральної, анальної та стадної стадії індивідуального розвитку (за З.Фрейдом); астрологічні тригони вогню, повітря, води, землі (знаки Зодіака); потреби у безпеці, приналежності і любові, самоактуалізації та ін.(за К.Гольдштейном і А.Маслоу).

Серед життєвих потенцій, як показують результати теоретичного аналізу та емпіричного обстеження аплікантів, можна виділити чотири соціально життєві потенціали:

афективний (на початковому етапі афекти інтегровані в комплексі пожвавлення дитини (крик, зморщування, почервоніння, неординарні рухи, посмішка у сні);

когнітивний. Первинними тут виявляються ті процеси, які забезпечують контакт індивіда із зовнішнім середовищем через наочні форми, а саме відчуття й сприймання.

аксіологічний. Гегель пов’язував вибір цінностей із онтологічними джерелами духовності, що йде з глибинного «Я», сила яка утворює й підтримує особистість, її суб’єктність. Цінність - це інтуїтивний пошук істини, ідей, символів, метафоричних образів;

праксеологічний. Однією із форм праксеологічного потенціалу людини є її вроджені задатки, як інструменти задоволення потреб, що знаходять пізніше своє втілення в перцептивній (сприйняття, розуміння і оцінка людиною певних об’єктів), апперцептивній (залежність сприйняття об’єктів зовнішнього і внутрішнього світу від минулого досвіду, загального змісту психічної діяльності людини і її індивідуальних особливостей), інтелектуальній та афективній сферах життєвого досвіду [6].

Свого часу А.Адлер постулював наявність в особистості особливої інстанції – “креативного Я”, яка забезпечує існування за власними цілями і бажаннями, формування своїх життєвих шляхів і стилів 8.

З боку внутрішнього функціонування ядра особистості, то тут ми маємо справу із взаємодією неусвідомлених соціальних диспозицій, соціальних потреб і соціальних потенціалів (у формі задатків), що, з одного боку, зумовлюють внутрішнє функціонування ядра особистості компонентним складом і його структурою, а з другого – його зовнішньою функцією (суб’єктністю), яка за П.К.Анохіним, зумовлює характер взаємодії ядра особистості із зовнішнім світом – енерго-, психо-, інформаційним середовищем, зокрема взаємодію ядра особистості апліканта із його ситуацією безробіття.

Щодо генетичного аналізу, то виділені підсистеми ядра особистості (соціальні успадковані життєві диспозиції, потреби, потенції) у статевому, віковому аспекті, потребують конкретизації, інакше вони можуть розглядатися як абстрактні, чисто логічні структурні елементи ядра особистості апліканта. Але уже сьогодні можемо стверджувати, що розвиток життєвих успадкований диспозицій має йти від нижчих рівнів асоціальності до просоціальності; соціальних потреб – від фізіологічних до потреб у самоактуалізації й самореалізації; життєвих потенціалів – від усвідомлення власного тіла, навколишньої дійсності, інших людей до усвідомлення свого внутрішнього світу, від Я (Self) західного типу до крос-культурного Я, самоефективності в сфері діяльності та спілкування (А.Бандура). Як відомо І.М.Сєченов початок самосвідомості пов’язував із періодом, коли дитина починає виділяти себе з відчуттів, що йдуть від власного тіла (самовідчуття), від тих, що виникають внаслідок дії на неї предметів, явищ зовнішнього світу.

В онтогенезі відбувається формування суб'єктивного світу людини, основу якого складає «ядро суб’єктності», яке послідовно розвивається з відчуття самості, потім перетворюється в постійне почуття ідентичності і закріплюється в подальшому в динамічному Его людини (Ч. Райкрофт), її Я-концепції.

Категорія суб’єктності позначає міру свободи апліканта у житті, його здатності ставати причиною не тільки функціонування зовнішнього світу, але й власного, внутрішнього, будувати смисл буття, діяти і брати відповідальність за свої дії і вчинки.

Щодо прогностичного аналізу, то, як відомо, прогноз - це передбачення ситуацій (обставин, процесів, явищ, подій), які раніше не мали місця, але реально можливі у майбутньому. У психологічному плані прогноз міститься у психодіагностиці розвитку особистості і будується на вмінні зрозуміти внутрішню логіку саморуху цього процесу (Г.С.Костюк), щоб на основі минулого й теперішнього накреслити шляхи подальшого розвитку, встановити особливості реалізації життєвих інтенцій та потенцій через різні види, рівні вчинкової активності [1, 56-65].

2. Периферія ядра особистості апліканта (Я-концепція), що виступає результативною стороною взаємодії ядра особистості із енерго-, психо-, інформаційним середовищем, ситуацією безробіття. Компонентно-структурний аналіз дозволяє виділити в периферії ядра особистості апліканта:

– Я-образ як результат процесів самосвідомості, різнобічних уявлень про себе (я-фізичне, я-психічне, я-соціальне, я-духовне; я-був, я-є, я-буду; я-ідеальне, я-реальне);

- Самооцінку - цінність, значущість, якою аплікант наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки в ситуації безробіття. (самовідчуття на основі системи цінностей; адекватна, завищена, занижена; позитивна, негативна);

-^ Особистісне самовизначенн^ О.П. Смирнова
(м.Київ)

Стаття присвячена пошуку відповіді на питання щодо зв’язку економічної і психологічної готовності безробітних громадян до підприємницької діяльності.

Психологічний надлом – одна з головних проблем, що охопила наше суспільство. З огляду на події останнього десятиріччя з впевненістю можна сказати, що економічні зміни в Україні активізували низку таких соціально-економічних проблем, які тягнуть за собою суттєві зміни в психології людей. Константою соціального самопочуття є домінуючий позитивний настрій, соціальний оптимізм. На жаль, індикаторами соціального самопочуття нашого суспільства є:

відсутність соціального оптимізму;

психологічна нестабільність;

невпевненість у завтрашньому дні;

зневіра у власних можливостях і власних силах;

відсутність чітких особистісних цілей;

моральна вразливість;

низький рівень довіри – народу до влади, громадян до будь-яких соціально – економічних новацій.

В соціальній психології поки відсутній науковий інструментарій виміру соціального самопочуття, хоча різні соціологічні дослідження та спостереження фіксують його негативний фон.

Людина – істота соціальна. Суспільство, в якому вона живе і працює, певним чином визначає всі її якісні характеристики, в тому числі і особисте самопочуття. Його індикаторами є:

підвищена емоційна напруга;

незадоволеність життям;

невпевненість в собі;

невизначеність життєвих перспектив, а інколи і втрата сенсу життя.

Все це можна розглядати як наслідок порушення зв’язків людини з інститутом трудової зайнятості. Зайнятість можна визначити як включення людини в господарську діяльність суспільства. Вона в основному регулюється через працю за наймом. Тому людина час від часу виявляється в ситуації вибору. Для психологічного осмислення такого явища останнім часом науковці використовують поняття „індивідуальна криза зайнятості”. Під нею розуміється порушення або зміна особистісно – значущих зв’язків з інститутом трудової зайнятості. Саме індивідуальна криза зайнятості психологізує всю систему суспільних відносин і визначає соціальне та особистісне самопочуття. Часто особистість залишається на одинці з собою у вимірах свого самозабезпечення. Вона повинна сама шукати нові джерела доходів. Постала необхідність самовизначитись в складних швидкоплинних ситуаціях: їй відкрилась „свобода” вибору - виживати або процвітати.

Своїм Указом „Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні” від 11 липня 2005р. Президент України визначив одним із пріорітетних напрямків створення робочих місць шляхом державної підтримки для організації підприємницької діяльності, перетворення самозайнятості населення у високоефективний малий і середній бізнес. Становлення малого і середнього бізнесу – це один з найпродуктивніших шляхів забезпечення зайнятості населення та економічного розвитку суспільства. І хоч підприємництво як може „пробивається до життя” на його шляху зустрічаються значні перешкоди. Воно, на жаль, не стало регулятором трудової і життєвої активності людей.

Як і будь-яка інша діяльність підприємницька має свою ціль і свій інтерес. В них досить тісно поєднуються економічні і психологічні компоненти. Якщо рентабельність і прибуток виступають індикаторами економічної успішності, то самореалізація особистості – індикатором психологічної успішності. Гроші, окрім чисто економічних функцій, виступають фактором формування психіки людини. Володіння грішми обумовлює різну поведінку людей.

Звідси абсолютно логічним є висновок про те, що успішність в підприємницькій діяльності залежить від психологічної готовності особистості до її здійснення. Тут виникає запитання: що слід розуміти під цим поняттям? Можна було б визначити його зміст як процес ставлення людини до підприємницької діяльності, який має соціальну зумовленість і психологічно умотивований потребами людини. Готовність особистості до підприємницької діяльності можна визначити і як спосіб розуміння суті підприємництва, який формується на основі особистісного засвоєння вимог професійного підприємницького середовища. Готовність особистості до підприємництва - це не яка-небудь риса особистості або ознака особистості, а цілісна її характеристика. Вона вибудована на основі потреб та наявності тих індивідуально-психологічних особливостей, які відповідають вимогам підприємницької діяльності. Традиційно підприємницька діяльність сприймається як ризикована, непередбачувана, емоційно напружена тощо. Відповідно вона виставляє психологічні вимоги до особистості, яка прагне нею займатися. Однак, проведене дослідження показало, що саме питання відповідності власних психологічних особливостей вимогам підприємницької діяльності іноді залишається поза увагою тих безробітних, які вирішили скористатись послугою служби зайнятості щодо надання одноразової допомоги для відкриття власної справи і зайнятись підприємницькою діяльністю.

Основні перешкоди на шляху до започаткування власної справи вони вбачають:

у відсутності необхідних коштів;

складному та недосконалому законодавстві;

нечесній та зростаючій конкуренції;

залежності малого і середнього бізнесу від політичної ситуації в країні тощо.

Суттєвий вплив на психологічну готовність особистості до підприємницької діяльності має стратегія економічної активності в матеріальному забезпеченні свого життя. Узагальнено їх можна визначити як:

віра в себе, в свої сили;

готовність брати на себе відповідальність за ризик своєї активності;

прагнення до незалежності і самостійності в економічному житті;

бажання працювати на себе.

Невизначеність ситуації, в якій доводиться працювати сучасному підприємцю, вимагає від нього з найвищою продуктивністю використовувати свій особистісний потенціал та здатність до саморегуляції. Аналізуючи політичні, соціальні, економічні сили, які впливають на сферу підприємницької діяльності в Україні, можна підійти до певних узагальнень стосовно сучасних психологічних вимог до особистісного потенціалу майбутнього підприємця та його саморегуляції. Це:

мотивація до успіху;

готовність до ризику;

професійна спрямованість особистості;

організаторські та комунікативні здібності;

здатність управляти собою;

гнучкість;

постійний особистісний саморозвиток.

У вітчизняній психології серед ведучих системоутворюючих характеристик особистості традиційно виділяють її направленість. Зазвичай направленість пов’язується з системою стійких домінуючих мотивів, що визначають цілісну структуру особистості. Ця система детермінує поведінку і діяльність людини, її активність. Серед детермінант направленості зазвичай називають об’єктивне співвідношення індивідуальних особливостей і діяльності.

На базі навчально – ділового центру ІПК ДСЗУ, де навчаються безробітні громадяни міста Києва і області, проведене дослідження щодо вивчення індивідуально – психологічних особливостей особистості безробітних, які вирішили відкрити власну справу. Теоретичну основу дослідження склали положення діяльнісного підходу щодо взаємозв’язку особливостей психіки і характеру професійної діяльності. В дослідженні взяли участь 120 безробітних громадян, зареєстрованих центрами зайнятості як майбутні підприємці, і відповідно така ж група безробітних, які тривалий час перебувають на обліку в центрах зайнятості.

Для дослідження були використані такі методики:

методика визначення професійної спрямованості за Д.Холландом;

методика визначення рівня суб’єктивного контролю за Дж.Роттером:

опитувальник для дослідження джерел мотивації за Дж. Барбуто та Річардом В. Скола;

методика діагностики психічних станів з ознаками нервово психічної нестійкості;

методика дослідження вольової саморегуляції А.В.Зверкова та Е.В.Ейдмана;

методика виявлення Екстраверсії Інтроверсії та Нейротизму Айзенка.

Залишаючи за межами даної статті процедурні моменти дослідження, приверну увагу до його результатів. Принагідно зауважу, що гіпотеза дослідження полягала в припущенні про те, що не кожний безробітний може скористатись послугою служби зайнятості щодо надання одноразової грошової допомоги для започаткування власної справи. Цією послугою скоріше за все скористуються такі безробітні, у яких наявні такі індивідуально-психологічні особливості, яких затребує підприємницька діяльність. Відразу зазначу, що отримані результати підтвердили висловлене припущення.

Узагальнено вони можуть бути представлені наступним чином:

В структурі професійної спрямованості особистості майбутніх підприємців переважає підприємницький тип, в той час як у контрольної групи – соціальний і реалістичний. Ці показники вказують на ступінь зв’язку типу особистості зі сферою професійної діяльності, до якої у неї є природні схильності.

Безробітні, які виявили готовність займатись підприємницькою діяльністю, характеризуються більш високим рівнем інтернальності, тобто відповідальність за результати своєї діяльності вони покладають на себе. У контрольної групи домінує екстернальність, як прояв зовнішньої локалізації суб’єктивного контролю. Вони схильні приписувати відповідальність за все, що з ними відбувається, зовнішнім факторам: іншим людям, обставинам тощо. У практичному вимірі це фіксується в покладанні відповідальності за власну долю на владу, на роботодавця, на службу зайнятості. На все і всіх, окрім самих себе. До речі, в даному контексті результати дослідження К.Муздибаєва показують, що існує позитивна кореляція між інтернальністю і певним сенсом життя: чим більше суб’єкт вірить, що все в його житті залежить від власних зусиль і здібностей, тим частіше він знаходить в житті сенс і бачить його.

В дослідженні джерел мотивації і майбутніх підприємців та контрольної групи явно фіксується розмежування понять „загальнотрудова” і „професійна” мотивація. Розкриваючи динаміку мотивів у представників різних професій, Т.Л Бодалєв, В А Толочек підкреслюють, що відмінності в зміні окремих мотивів, як правило обумовлюються специфікою трудової діяльності. Якщо у майбутніх підприємців домінуючими джерелами мотивації є задоволення від самого процесу роботи, інтеріоризація мети і винагорода, то у контрольної групи домінує винагорода та зовнішня Я- концепція.

Проведене дослідження підтвердило припущення щодо більш високого рівня розвитку у майбутніх підприємців таких вольових якостей, як наполегливість і самовладання. Ці особистісні якості є затребувані специфікою підприємницької діяльності.

Зважаючи на підвищену увагу з боку науковців і практиків до проблеми психічних станів безробітних, досліджено їх особливості у безробітних, що виявили готовність займатись підприємницькою діяльністю. Встановлено, що майбутні підприємці мають нижчі показники тривожності та фрустрації, але вищий рівень агресивності, яка певним чином вказує на здатність до конкуренції.

Проведене дослідження не є вичерпним стосовно зазначеної проблеми. Але воно окреслює контури психологічного аспекту безробіття в основі якого лежить висновок про те, що розвиток підприємництва лежить не лише в площині „хочу”, а і в площині „можу”. Кожен безробітний має право отримати одноразову грошову допомогу для започаткування власної справи, але не кожен може її матеріалізувати з користю для суспільства і для себе. В системі ринкових відносин відправною точкою є „економічна людина”. Ця абстракція останнім часом використовується все частіше при оцінці і прогнозуванні економічної поведінки людей і її результатів. Така модель є універсальною. В ній „економічна людина” – це є реально діючий суб’єкт ринкових відносин. В той час формування такої людини –це тривалий процес, в якому поєднались політичний, економічний і психологічний компоненти.

Література:

Указ Президента України № 1073/2005 „Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні//http //w.w.w. dcz. gov. ua/control/uk/publish/article/main? Art_ id= 30138958 cat_ id=3722603.

Андреева И.В. Экономическая психология. Социокультурный подход.-Питер, 2000.-511с.

Киричук О.В. Соціально-психологічні чинники адаптації дезадаптаціїї безробітного на ринку праці// Бюлетень ІПК ДСЗУ - №1-2004.

Киричук О.В.Стратегіїї поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики.//Бюлетень ІПК ДСЗУ-№2-2005.

Керімов Ю.А., Яценко І.І., Гаврилюк А.М. Регіональна модель управління розвитком малого бізнесу в Україні// Економіка та держава.-№8.-2005.

Ложкін Г., Спасенников В., Комаровська В.Особливості та структура економічної свідомості суб’єктів соціального простору //Соціальна психологія.-№1(3).-2оо4.

Москаленко В. Сучасні напрямки досліджень в економічній психології//Соціальна психологія.-№3(5).- 2004.

Муздыбаев К. Психология ответственности// Л.: Наука, 1983.



УДК 371.015.(06)

Формування позитивного ставлення до підвищення професіоналізму психологів служби зайнятості
Н.П.Зубалій
(м. Київ)

На сучасному етапі розвитку суспільства актуальною постає проблема підготовки й перепідготовки фахівців з метою підвищення конкурентоспроможності на ринку праці. В цих умовах особливої актуальності набуває підготовка практичних психологів до роботи в центрах зайнятості. Тому підвищення їхнього професіоналізму, фахової майстерності стають дедалі більш значущими для перепідготовки майбутніх фахівців. Сучасні центри зайнятості потребують психологів–професіоналів з високим рівнем теоретичної і методичної підготовки, здатних до саморозвитку й фахового зростання. Адже ринкові перетворення в державі вимагають від психологів високого рівня професіоналізму, прояву ініціативи, самостійності, формування нового, сучасного мислення. Лише такі психологи будуть конкурентоспроможними й здатними до надання психологічних послуг високої якості людям, що втратили роботу і перебувають на етапі професійного перенавчання й підвищення кваліфікації в центрах зайнятості. За цих умов для психологів навчання в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України є важливою діяльністю, сутність якої визначається широкою системою соціальних відносин і високим рівнем професійної підготовки.

Через призму свого попереднього досвіду, суспільного і особистого життя майбутні психологи оцінюють сенс і значення змісту свого навчання з метою підготовки до практичної діяльності в центрах зайнятості. Основними факторами, що впливають на формування позитивного ставлення слухачів до навчання є: специфіка мотивації у ставленні до навчальної діяльності; характер особистих позицій майбутніх психологів у системі ставлень до навчання в ІПК ДСЗУ; вплив попереднього досвіду навчання на засвоєння знань чинних програм тощо.

Практика роботи з майбутніми психологами засвідчує, що важливими умовами формування в них позитивного ставлення до навчання є прагнення до підвищення рівня професіоналізму; усвідомлення ціннісного ставлення до освіти та практичної діяльності; визначення особистісних позицій у ставленні до майбутньої професійної діяльності; осмислення своїх дій і результатів у відповідності з метою та мотивами навчання. Позитивне ставлення до навчання також характеризується усвідомлення відповідальності за навчальні досягнення, активністю і самостійністю при засвоєнні психологічних знань, оволодінні методами і прийомами методичної підготовки, що забезпечує саморегуляцію самостійної діяльності в процесі навчання.

Ефективна пізнавальна активність майбутніх психологів у навчальному процесі впливає на формування образу майбутнього професіонала, який буде надавати індивідуальну психологічну допомогу в центрах зайнятості. За цих умов ефективність навчання в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України підвищується. Вона проявляється в навчальній діяльності, що сприяє формуванню позитивного ставлення до психологічних знань та їх практичного застосування у майбутній роботі психолога. Для підвищення ефективності навчального процесу автором розроблені програми дисциплін „Історія психології”, „Загальна психологія”, ,,Практикум з психології”, „Основи психотерапії”, „Проблеми мотивації поведінки і діяльності людини” [3], а також посібники ,,Загальна психологія”, ,,Вікова та педагогічна психология”, ,,Основи психотерапії”[2] та ін. Вони логічно спрямовують пізнавальну діяльність психологів і є алгоритмом для засвоєння необхідних психологічних знань.

Основними умовами ефективного навчання психологів є:

- підготовка свідомості і пам’яті до засвоєння понять, принципів теоретико-методичних основ психологічних дисциплін для того, щоб осмислити фактичний матеріал;

ознайомлення із