Реферат: Державний вищий навчальний заклад

Державний вищий навчальний заклад


„УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”


На правах рукопису


Товканець Сергій Антонович

УДК 330.341.1(477.87)


ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ В УМОВАХ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

(на прикладі Закарпатської області)


Спеціальність - 08.00.05 – розвиток продуктивних сил

і регіональна економіка


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

економічних наук


Науковий керівник

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Лендєл Михайло Андрійович


Ужгород - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

...................................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ …………………….


8

1.1.

Сутність і особливості формування виробничого потенціалу….

8

1.2.

Методологічні підходи до оцінки виробничого потенціалу……….

27

1.3.

Принципи і методи управління виробничим потенціалом в умовах ринкової трансформації економіки………………………….


43




Висновки до розділу 1 ..........................................................................

62

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗ-МУ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ…………………………………….


65

2.1.

Структура виробничого потенціалу області: тенденції його

формування і розвитку……………………………………………….

65

2.2.

Аналіз та оцінка ефективності використання виробничого

потенціалу Закарпатської області…………………………………..

83

2.3.

Вплив форм власності і господарювання на використання

виробничого потенціалу……………………………………………..


108




Висновки до розділу 2 .........................................................................

133

РОЗДІЛ 3.

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИ-ЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ…………………………………


137

3.1.

Напрями відтворення складових виробничого потенціалу в контексті стійкого розвитку області……………………………...

137

3.2.

Інвестиційно - інноваційна спрямованість розвитку виробни-чого потенціалу в умовах ринкових перетворень……………….

152

3.3.

Удосконалення напрямів відтворення і розвитку виробничо-ресурсного потенціалу регіону……………………………………..

172




Висновки до розділу 3 ..........................................................................

190




ВИСНОВКИ...........................................................................................

193




ДОДАТКИ ..............................................................................................

198




СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .........................................

204



^ ВСТУП


Актуальність теми дослідження. В процесі становлення ринкових відносин, здійснення інституційних перетворень в економіці України важливого теоретичного й практичного значення набуває проблема формування і використання виробничого потенціалу підприємств і економіки регіонів та держави в цілому. Сформований на принципах раціонального підходу виробничий потенціал забезпечує конкурентно-здатність функціонування підприємств та інших суб’єктів господарювання, сприяє розвитку матеріально-технічних, структурно-функціональних, соціально-трудових та інших його елементів. Разом з тим він відіграє вирішальну роль в економічному й соціальному розвитку регіонів і держави. Проте багато проблем формування і використання виробничого потенціалу підприємств різних видів економічної діяльності регіону на етапах переходу до ринкових відносин потребує вирішення.

Вітчизняні та зарубіжні вчені приділяють значну увагу дослідженням проблем формування і раціонального використання виробничого потенціалу. В зарубіжній літературі питання формування і розвитку виробничого потенціалу висвітлені в працях вчених, зокрема Л.І.Абалкіна [1,2], В.М. Авдеєнка [3], А.І.Анчишкіна [9,10], В.М.Архипова [11], Д.О.Чернікова [185] та ін.

Вагомий внесок в розробку цих проблем зробили вітчизняні вчені-економісти: В.Г.Андрійчук [6,7], Т.І.Гайдуцький [23], В.Г.Галанець[24], А.С.Гальчинський [65], В.М.Геєць [25,111], Н.В.Гладій [28], М.І.Долішній [37], І.І.Лукінов [85,87], М.А.Лендєл [79,80], М.Й.Малік [91], І.Р.Михасюк [97], В.П.Мікловда [13], О.М.Онищенко [85], Б.Й.Пасхавер [108], М.І.Пітюлич [137], П.Т.Саблук [141], О.С.Федонін [178], А.Е.Юзефович [199], В.В.Юрчишин [200] та ін.

Однак, на процеси стабільного функціонування господарських об’єктів негативно впливають диспропорції між рівнями розвитку виробничого потенціалу підприємств різних видів економічної діяльності в регіоні, що в кінцевому результаті спричиняє наростання поляризації між регіонами за рівнями соціального розвитку і потужністю економічного потенціалу в цілому. Значимістю подальшого дослідження цих важливих і актуальних проблем і зумовлено вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт кафедри економіки, менеджменту та маркетингу економічного факультету Ужгородського національного університету «Структурна політика і регіональні пріоритети розвитку Закарпатської області в умовах економічної трансформації» (державний реєстраційних номер 0105U004082), складовою розробленої і затверд-женої Стратегії економічного і соціального розвитку Закарпатської області до 2015 року, затвердженою Закарпатською обласною радою (рішення № 2006 від 28 грудня 2006 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування науково-теоретичних та практичних підходів щодо формування і використання виробничого потенціалу підприємств різних видів економічної діяль-ності регіону в умовах становлення ринкових відносин. Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішити наступні завдання:

узагальнити і дослідити теоретичні аспекти і практичні підходи до формування і раціонального використання виробничого потенціалу підприємств;

опрацювати методологічні підходи до визначення сутності виробничого потенціалу підприємства;

виявити фактори формування, розвитку і використання виробничого потен-ціалу в системі продуктивних сил регіону за видами економічної діяльності;

здійснити аналіз і оцінку ефективності використання виробничого потенціалу Закарпатської області в розрізі природно - економічних зон;

обґрунтувати вплив різних форм власності і господарювання на використання виробничого потенціалу.

Об’єктом дисертаційного дослідження є процеси формування, використання і розвитку виробничого потенціалу підприємств і регіону в цілому за видами економічної діяльності.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні і практичні аспекти та принципи формування і використання виробничого потенціалу регіону в умовах ринкових перетворень.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертацій-ного дослідження є діалектичний метод пізнання, положення економічної теорії, наукової розробки з питань дослідження засад формування, використання і розвитку виробничого потенціалу підприємств і суб’єктів господарювання регіону, законо-давчі та інші нормативні акти України, що стосуються досліджуваних проблем.

В роботі використано наступні основні методи дослідження:

- дедуктивної логіки (для аналізу накопичених в економічній теорії визначень поняття «виробничий потенціал» та його складових, визначення результативних показників, які характеризують виробничий потенціал підприємства) ;

- системно структурний та абстрактно-логічний (для теоретичних узагальнень результатів аналітичних розрахунків і формування висновків), аналізу і синтезу (при дослідженні економічної ефективності діяльності підприємств за видами економічної діяльності), економіко-статистичний (для виявлення впливу чинників і факторів на показники ефективності), порівняльного аналізу (порівняння показників економічної ефективності підприємств за видами економічної діяльності), розрахунково-конструктивний (при визначенні параметрів виробничої діяльності підприємств і характеристики рівня розвитку виробничого потенціалу регіону).

Наукова новизна одержаних результатів.

На підставі результатів поглибленого аналізу формування і використання виробничого потенціалу регіону обґрунтовано концептуальні аспекти та запропоновано рекомендації щодо удосконалення методологічних підходів, принципів і методів управління та напрямів відтворення складових виробничого потенціалу в умовах ринкової трансформації економіки.

Сутністю новизни дисертаційного дослідження є:

Вперше:

у відповідності до Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) подано авторське визначення категорії «виробничий потенціал», за яким «виробничий потенціал – це здатність ресурсів до виробництва продукції та послуг за видами економічної діяльності в процесі раціонального і сталого їх використання»;

в регіональному зрізі здійснено аналіз і оцінку сучасного стану використання основних елементів виробничого потенціалу та вплив на них різних форм власності та господарювання за КВЕД;

обґрунтовано особливості відтворення процесів виробничого потенціалу за секціями видів економічної діяльності, у тому числі на території пріоритетного розвитку та в СЕЗ «Закарпаття».

Удосконалено:

методологічний підхід до формування напрямів відтворення складових виробничого потенціалу, принципів і методів управління ними в умовах ринкової трансформації економіки;

напрями відтворення і розвитку виробничого потенціалу регіону за класифі-кацією видів економічної діяльності;

Дістали подальший розвиток:

систематизація чинників і факторів, які впливають на формування і використання складових виробничого потенціалу регіону в контексті стійкого розвитку області;

методичні рекомендації і пропозиції щодо інвестиційно-інноваційної спрямованості розвитку виробничого потенціалу в умовах ринкових перетворень.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що частина запропонованих методичних підходів і практичних розробок щодо формування, використання і розвитку виробничого потенціалу підприємств знайшли впровадження в процесі реалізації політики регіональних владних і управлінських структур при формуванні Стратегії економічного та соціального розвитку Закарпатської області до 2015 року та Програми економічного та соціального розвитку Закарпатської області на 2008 рік (довідка Головного управління економіки Закарпатської облдержадміністрації, № 282, від 05.03.2007 р.).

Окремі теоретичні положення і матеріали дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Мукачівського технологічного інституту при викладанні дисциплін «Основи менеджменту», «Міжнародний менеджмент», «Основи бізнесу», «Розміщення продуктивних сил» (довідка № 686, від 17.04.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною роботою автора, в якій здійснено комплексне дослідження науково-теоретичних і практичних підходів до формування, раціонального використання і розвитку виробничого потенціалу господарських суб’єктів регіону. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані лише ті ідеї і положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дослідження доповідалися і одержали схвалення на ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції «ХХІ століття: Наука. Технологія. Освіта» (м.Мукачево, 31 травня-1 червня 2007 р.), ІV Міжнародній науково-практичній конференції (м.Луцьк, 11-12 жовтня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Вплив маркетингу на підвищення ефективності транскордонного економічного співробітництва з країнами-членами ЄС» (м.Мукачево, 24-25 жовтня 2007 р.)

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць, загальним обсягом 13,5 друк.арк., з яких 8,1 друк.арк. належать особисто автору, в т.ч. 6 наукових статей опубліковані у фахових виданнях, 3 статті у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (204 позицій). Зміст роботи викладено на 197 сторінках (основного) комп’ютерного тексту, містить 51 таблицю, 9 рисунків, 5 додатків.


РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ


1.1. Сутність і особливості формування виробничого потенціалу


В період поступової інтеграції України у світову економіку, посилення конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках важливого значення набуває ефективне використання наявного виробничого потенціалу та подальше вдосконалення управління ним. Адже виробничий потенціал відіграє вирішальну роль у економічному та соціальному розвитку держави та її регіонів, у забезпеченні конкурентоздатності суб'єктів господарювання у всіх галузях матеріальної сфери виробництва.

Особливої актуальності питання вдосконалення управління виробничим потенціалом набуває внаслідок значного фізичного зносу основних фондів більшості підприємств України та їх морального старіння, незначних обсягів залучення як іноземних, так і вітчизняних інвестицій для реструктуризації діючих та будівництва нових виробництв із застосуванням передових технологій і техніки, які б забезпечували підвищення ефективності використання всіх ресурсів, і насамперед виробничих, тому що землемісткість одиниці валового внутрішнього продукту України в 3-5 разів, водомісткість - у 5-7, а енергомісткість - у 7 - 9 разів вища, ніж у розвинених європейських країнах [135, с.253].

Проблема вдосконалення управління виробничим потенціалом з метою поліпшення його раціонального використання широка і багатогранна. Вона охоплює значний комплекс питань теоретичного, методологічного і прикладного характеру, включає і такі різні аспекти, як техніко-технологічні, економічні. соціальні, які, у свою чергу, потребують розгляду на різних рівнях управління – загально-державному, галузевому, регіональному та на рівні підприємств. Однак для України на сучасному етапі головним є комплекс питань, пов'язаний з визначенням напрямів концентрації національних зусиль для забезпечення інноваційного соціально-економічного розвитку шляхом поєднання гуманітарних та виробничих ресурсів в єдиний імпульс стратеги економічного прогресу [65,с. 6].

Більшість з вищеназваних проблем використання виробничого потенціалу і його складових знайшли висвітлення в публікаціях багатьох вітчизняних [65;6;9,79,85;108] та зарубіжних дослідників [3;103;195;197;204]. Але ряд питань теоретичного та методичного характеру потребують подальших поглиблених досліджень із врахуванням специфіки трансформаційних процесів вУкраїні. У багатьох дослідженнях виробничий потенціал, у тому числі підприємств, висвітлюється досить фрагментарно [3,с.7]. В них часто недостатньо чітко визначено сутність виробничого потенціалу як реально діючої складної системи виробничих ресурсів з усіма її особливостями і характеристиками.

Крім того серед науковців немає однозначного трактування як категорії виробничого потенціалу, так і його складових. Дуже часто потенціал підприємств, регіонів і галузей ототожнюється з їх ресурсозабезпеченістю та результатами господарювання [79,с.6]. Поширеним є визначення потенціалу як засобів, запасів і джерел для досягнення визначених цілей, вирішення якої-небудь задачі [196,с.428]. Авторський колектив тритомної економічної енциклопедії виробничий потенціал визначає у двох вимірах, а саме: як: 1) реальний обсяг продукції, який можна виготовити за повного використання наявних ресурсів; 2) наявні та потенційні можливості виробництва, забезпеченість його певними видами ресурсів [45,с.13]. На думку автора дисертації, при такому визначенні сутності поняття «виробничий потенціал» слід враховувати не лише наявність у господарюючого суб’єкта певного виду ресурсів, але і їх оптимальну структуру та вміння раціонально їх використовувати для досягнення поставленої мети. Інші автори при визначенні потенціалу, крім вище перерахованих ознак, також виділяють ще нормативні можливості виробництва продукції та максимальні можливості випуску продукції [76;106].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке


Однією з найважливіших складових частин економічного потенціалу є виробничий потенціал, основою якого виступає ресурсний потенціал. Ядро останнього - продуктивні сили суспільства, тобто ресурсний потенціал - це насамперед, трудові ресурси, засоби і предмети праці.

Спектр застосування ресурсного потенціалу надто широкий: на галузевому зрізі як на макроекономічному рівні - це трудовий потенціал, енергетичний потенціал тощо, на мікроекономічному рівні - це ресурсний потенціал паливно-енергетичного комплексу, ресурсний потенціал машинобудівного, лісопро-мислового комплексу і т.д.

За певних умов одні і ті самі показники ресурсного потенціалу можуть, на нашу думку, використовуватися як для аналізу макроекономічних, так і мікрекономічних процесів. Такими умовами є, по-перше, максимальна повнота врахування всіх видів ресурсів у складі ресурсного потенціалу, по-друге, ресурсний потенціал як індикатор перебігу економічного процесу має одночасно обслуговувати його макро- і мікрорівень за умови еквівалентної взаємної змінюваності ресурсів у виробничому процесі.

Серед видів ресурсних потенціалів найбільше дослідників концентрують свою увагу на вивченні аграрного ресурсного потенціалу [79;7;4;62;199].

Наприклад, В.Г.Андрійчук визначає його як сукупність органічно взаємо-зв'язаних ресурсів сільськогосподарського виробництва, які дозволяють досягнути при заданих умовах об'єктивно обумовленого рівня господарських результатів [7,с.8]. Дещо по-іншому трактує це поняття А.Е.Юзефович, який вважає, що аграрний ресурсний потенціал господарств і регіонів визначається наявністю, якістю і збалансованістю природних, біологічних, матеріальних і трудових ресурсів, у процесі взаємодії яких реалізується їх інтегральна здатність виробляти адекватні їй обсяги продукції [199,с.13].

На нашу думку, в останньому визначенні насамперед важлива методологічна складова для розкриття сутності потенціалу, а саме: якщо ресурсозабезпеченість галузі відображає кількісну наявність ресурсів, то ресурсний потенціал фіксує їх інтегральну здатність до виробництва продукції.

Пропонуються і інші системи класифікації ресурсів, що входять до складу ресурсного потенціалу. Зокрема, фінансові та інформаційні ресурси, які обслуго-вують виробництво, деякі автори відносять до допоміжних, а земельні, матеріально-технічні і трудові - до основних [77,с.53].

На думку більшості дослідників, важливою складовою виробничого потенціалу є потенціал природний, який представляє собою сукупність природних умов і ресурсів, що впливають на економічну діяльність і використовуються чи можуть бути використані у виробництві благ і здатні забезпечити потреби країни, регіону.

В залежності від масштабів господарської системи розрізняються потенціали як економічний, так і виробничий потенціал народного господарства, галузі, регіону та суб'єкта підприємницької діяльності (підприємства). Виробничий потенціал країни повинен включати промисловий потенціал, сільськогосподарський, потенціал інших галузей виробничої сфери та будівельний потенціал. Економічний потенціал країни, як і регіону, охоплює виробничий потенціал сфери матеріального виробництва, науково-технічний, потенціал невиробничої сфери та інфраструктури.

На основі узагальнення науково-теоретичних підходів і власних досліджень щодо сутності категорії «виробничий потенціал» подано авторське визначення, за яким «виробничий потенціал» - це здатність ресурсів до виробництва продукції та послуг за видами економічної діяльності в процесі раціонального і сталого їх використання. Виробничий потенціал підприємства при цьому є матеріальною передумовою прискорення науково-технічного прогресу.

Виробничий потенціал підприємств також безпосередньо пов'язаний з темпами соціально-економічного розвитку регіону, країни. Поліпшення його використання сприяє росту виробництва інвестиційних ресурсів і товарів народного споживання при одних і тих же витратах суспільної праці. Погіршення ж використання виробничого потенціалу збільшує одночасні вкладення та поточні витрати на кожну гривню приросту національного доходу, оскільки для забезпечення стабільних темпів зростання економіки виникає необхідність відволікати все зростаючу частку національного доходу на нарощування виробничого потенціалу для компенсації зниження його віддачі. Таким чином, зниження рівня використання виробничого потенціалу безпосередньо зменшує можливості соціально-економічного розвитку суспільства.

Системний підхід до вивчення сутності, ролі і місця виробничого потенціалу в суспільному виробництві потребує аналізу сучасних тенденцій розвитку вироб-ництва, дослідження динаміки змін у структурі виробничого потенціалу як у розрізі окремих підприємств, галузей, регіонів, так і в цілому по Україні.

В процесі дослідження засад формування, функціонування і управління використанням виробничого потенціалу важливим є, в першу чергу, визначення сутності потенціалу підприємства і його структурної побудови. З метою визначення змісту потенціалу будь-якого підприємства враховують макро- і мікроструктуру досліджуваного об’єкта або процесу. Особливу увагу у визначенні структури потенціалу підприємства науковці – дослідники приділяють таким його складовим, як засоби праці, робоча сила, предмети праці і природні ресурси.

Однак, при визначенні величини і структури потенціалу підприємства, повноти його характеристики, практика господарювання підтверджує доцільність включення у його складові наступні елементи: використовуваної енергії, описів систем збереження, обробки і використання інформації, досвіду господарювання.

Безперечно, що основою успішного функціонування і розвитку підприємства є раціональне відтворювальне використання наявного виробничого потенціалу. Трактуючи сутність останнього, виробничий потенціал – це наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). У практичному вимірі, виробничий потенціал слід сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. До складу виробничого потенціалу відносять:

потенціал землі та природно-кліматичні умови;

потенціал основних засобів (засоби праці);

потенціал оборотних засобів (предмети праці);

потенціал нематеріальних активів;

потенціал технологічного персоналу (робоча сила).

Разом з тим, наукові дослідження підтверджують, що виробничий потенціал як економічну категорію слід розглядати в контексті визначення продуктивних сил, оскільки «…єдністю продуктивних сил і відносин економічної власності (виробничих відносин) визначається суспільний спосіб виробництва, а загальна для всіх суспільно-економічних формацій структура продуктивних сил складається з трьох основних елементів: людей, засобів виробництва і використовуваних людьми сил природи» [45,с.116].

Структурно-логічна схема формування потенціалу підприємства в системі продуктивних сил відображена на рис.1.1.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке

До того ж, аналіз стану інтенсивності дослідження ролі і місця різних елементів виробничого-потенціалу у підвищенні ефективності виробництва засвідчує, що найменш вивченою складовою виробничого потенціалу є саме лісовий ресурс. Тому проблеми оцінки лісових ресурсів заслуговують більш детального вивчення, адже визначення ефективності потенціалу підприємств, які використовують лісові ресурси, неможливе без здійснення їх економічної оцінки.

Дослідження теорії і практики економічної оцінки лісових ресурсів для України також актуальне, але менш вагоме, ніж земельних ресурсів, якщо врахувати, що потенціал земельних ресурсів України складає біля половини всього природно-ресурсного потенціалу держави, а потенціал лісових ресурсів - тільки біля 2 % [13,с.94].

Теоретико-методологічні дослідження оцінки лісових ресурсів, як і вище наведених земельних, останні роки значно активізувались.

Однак проблеми економічної оцінки лісових ресурсів, особливо з позицій порівняльної ефективності їх використання, висвітлені в літературі значно менше, ніж земельних та матеріально-сировинних [95,с.128]. Це пояснюється не тільки переважанням тривалий час в лісовому господарстві натуралістичних і технічних підходів до вирішення питання вибору об'єктів експлуатації, але і меншою амплітудою коливань в розмірах виробничих затрат, викликаних різницею природних властивостей лісів.

Менше використання в лісовому господарстві порівняно з іншими галузями системи економічних показників і важелів, побудованих на дії закону вартості, відмічають і інші автори. З особливостями використання лісових ресурсів та формами організації лісового господарства, які склалися історично, пов'язаний в значній мірі і дещо ізольований розвиток економічної думки в лісовому господ-дарстві та лісовій промисловості. В силу певних об'єктивних і суб'єктивних причин проблеми економічної оцінки ресурсів, які в радянські часи більш глибоко розроб-лялись економістами, були галузі пов'язані з лісовим господарством.

Крім того, на нашу думку, в умовах переходу до ринкової економіки інтенсив-ність розробки у вітчизняній науці проблем економічної оцінки лісів дещо відстає від масштабів цієї роботи щодо земельних ресурсів ще з однієї причини: різними є темпи і обсяги впровадження на сучасному етапі засад приватної власності на природні ресурси в сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві України.

У спеціальній літературі висвітлені різні методики економічної оцінки лісових ресурсів. Значний вклад у розв'язання цієї складної проблеми внесли такі вчені, як О.М.Анцукевич [8], В.В.Варанкін [17], П.В.Васілєв [18], К.Г.Гофман  [32], Н.М.Єльчев [51], Л.І.Ільйов [60], Т.А.Кислова [67], А.А.Мінц [95], М.А.Мойсе-єв [98] та інші дослідники. Значну увагу проблемам економічної оцінки, ціни природних лісових ресурсів приділяють у своїх наукових працях В.П.Мікловда, М.М.Бойко [13], В.Т.Мацола [93;94], О.І.Фурдичко [181], Є.І.Сенько [147].

Зокрема, О.М.Анцукевич [8] оцінює запас деревини за допомогою ціни знеособленого кубічного метра приросту деревини.

В.В.Варанкін [17] вважає, що економічна оцінка природних ресурсів склада-ється з витрат на освоєння і відтворення природних ресурсів та диференціальної ренти. Він стверджує, що "якщо обмежитися при економічній оцінці ресурсів тільки диференціальною рентою, то це, по-перше, призведе до її зниження і, по-друге, затрати на освоєння і відтворення лісових ресурсів не будуть відшкодовуватись підприємствами, які експлуатують ці ресурси" [17,с.33]. Визначаючи диференціальну ренту як різницю замикаючих та індивідуальних затрат на заготівлю деревини, В.В.Варанкін пропонує оцінку стиглого лісу, який передається в рубку, здійснювати за формулою:


R 1 = [C 1 + (Z 3 - C 3) ] * M (1.2.7.),

де R 1 - оцінка даної ділянки лісу,

C 1 - затрати лісового господарства на 1 м3 стиглого лісу,

Z 3 - замикаючі (регулюючі) затрати на заготівлю 1 м деревини,

C 3 - індивідуальні затрати на заготівлю 1 м3 деревини на оцінюваній ділянці,

М - ліквідний запас деревини на 1 га.

Ще один методичний підхід, який, на думку О.І.Фурдичко, може бути використаний при оцінці деревних запасів, можна відобразити наступною формулою [181,с.70]:

R д = ( Р 3 - КР і ) * Q ф (1.2.8.),

де R д - оцінка наявного запасу деревини,

Р 3, - замикаючі затрати на 1 м~ знеособленої деревини,

Р і - індивідуальні затрати на 1 м3 знеособленої деревини,

^ К - коефіцієнт який враховує якість запасу деревини насадження, яке оцінюється,

Q ф - фактичний запас деревини на 1 га, м³

Аналіз наведених методичних підходів до оцінки деревних запасів необхідно доповнити дослідженням зміни теорії і практики застосування лісових такс як важливої складової розвитку теоретико-методологічних засад економічної оцінки природних ресурсів.

Ціна лісу на корені, так звана лісова такса, або коренева плата, ще в дореволюційній Росії складалась із диференціальної і абсолютної ренти та затрат на утримання, охорону і відновлення лісових ресурсів [17,с.48]. Практично величина лісової такси визначалась при продажі лісу на торгах. Створені на цій основі лісові такси діяли до 1930 року, а в 1930 році вони були відмінені для основних лісозаготівельників і збереглись тільки при відпуску лісу населенню і само заготівельникам.

При відновленні лісових такс в 1949 р. в їх основу було покладено принцип відшкодування затрат лісового господарства, і середня величина лісових такс визначалася за формулою:

Т = С к / М +( Д макс - Д), (1.2.9.)

де Т - повна такса, Ск - коренева вартість лісу або сума затрат на лісове господарство з необхідними нагромадженнями, М - обсяг деревини в розрахунковій лісосіці, Дмакс - максимальна сума транспортних витрат для граничної відстані вивезення деревини, Д - сума транспортних витрат для вивезення деревини з даної дільниці.

В 1950 р. лісові такси були знижені на 53% і значно підвищені в 1967 році. Як видно із таблиці 1.3., після зниження лісових такс в 1950 р. доходи лісового господарства значно перевищували витрати, і це дозволяло беззбитково здійснювати заходи щодо освоєння та відновлення лісових ресурсів. Становище істотно змінилось в 1965 році, коли доходи від відпуску лісу на 1 м3 заготовленої деревини склали 0,68 крб., в т.ч. попенна плата склала 0,57 крб/м3, а витрати лісового господарства на 1 м заготовленої деревини досягли 1,17 крб. У зв'язку з цим з 1 січня 1967 р. лісові такси підвищили до 1,2 крб за 1 м3 деревини.

Таблиця 1.3.

^ Доходи і витрати на лісове господарство (млн.крб.)


№

п/п


Назва показника

Роки

1950

1960

1965

1

Доходи (в т.ч. доходи від лісогосподарської діяльності)

370,5

317,5

307,9

2

Витрати (без капітальних вкладень)

201,2

246,6

443,6


Наведені факти свідчать, що не завжди забезпечується виконання такої функції лісової такси, як відшкодування витрат лісового господарства. Саме тому П.В.Васілєв [18] вважає, що лісові такси на деревину, яка відпускається заготівельникам, повинні бути ціною на продукцію лісового господарства.

Дискусії щодо інших функцій лісової такси (вилучення диференці-альної ренти, економічної оцінки лісу, стимулювання раціонального викорис-тання деревини) єдиної системи поглядів не виробили [95,с.130-131]. Так, на відміну від методики, закладеної у формулі (1.2.10), М.М.Бойко  та В.П.Мікловда [13,с.130] пропонують визначати лісову таксу наступним чином:

Т = В п (1 + Р / 100) + Д р , (1.2.10.)

де Т - лісова такса, В п - затрати лісогосподарського виробництва, Р -процент нагромадження по лісогосподарському виробництву, Д р -диференціальна рента.

Найбільш визнаною методикою оцінки лісових ресурсів вважається та, якою офіційно користуються при здійсненні робіт з лісовпорядкування. Згідно цієї методики, запаси деревини оцінюються за формулою:


О з.д. = (З 3 * К - З і ) * М, (1.2.11)

де З 3 - замикаючі витрати на одержання 1 м3 знеособленої деревини, З і– індивідуальні затрати на виробництво 1 м3 деревини, К - коефіцієнт обліку народногосподарської цінності деревини, М - запас деревини на ділянці (в об'єкті оцінки).

Оцінка запасу деревини на ділянці за цією формулою здійснюється по переважаючій породі, а для пристигаючих, спілих і перестійних деревостанів - за складовими порід з наступним додаванням сум. Запаси деревини в підприємствах-лісокористувачах оцінюються за переважаючими породами з наступним сумуванням.

Економічна оцінка 1 га лісових земель розраховується за формулою:

О з = (З 3 * К - З і ) * М п * а, (1.2.12),

де М п - запас на 1 га еталонного дерево стану у віці рубки, а - коефіцієнт, враховуючий знецінення ефектів у часі. Він розраховується за формулою:

1

а= (1 + Р / 1, (1.2.13),

де Т вік рубки, при р - 0,02.

Оцінку ресурсів деревини за її середнім щорічним приростом з врахуванням породного і вікового складу, сортності, сортиментної структури і класів товарності здійснюють Н.Г.Ігнатенко та В.П.Руденко [59]. Результатний підхід до економічної оцінки природних ресурсів вони застосовували і для розрахунку природно-ресурсного потенціалу України в розрізі областей та мінеральних, водних, земельних, лісових, фауністичних, рекреаційних видів ресурсів.Кількісна характеристика потенціалу лісових ресурсів, наведена в таблиці 1.4., підтверджує високу економічну цінність лісів Карпат порівняно із іншими регіонами.

Таблиця 1.4.

Потенціал лісових ресурсів *

Назва регіону

Площа лісів,

усього, тис

Питома вага

площі

Запас

насаджень,

м³/га

% до серед

нього

по Україні

Оцінка 1 га

лісу, крб

Потенціал

лісових

ресурсів

Питома вага

потенціалу

Закарпатська

область

660,8

7.2

285

173,8

351

231,7

10,3

Івано-Франків- ська область

596,9

6,5

225

137,2

360

214,9

9,6

Україна

9198,8

100

164

100

245

2249.8

100

*Джерело: [59, с.88]


Загальним недоліком досліджених нами методик оцінки лісових ресурсів є те, що вони не враховують функцію капіталу природних ресурсів. У зв'язку з цим пропонуємо оцінювати лісові ресурси з використанням рентного підходу до економічної оцінки природних ресурсів, який, на нашу думку, найбільш адекватно відображає народногосподарський ефект від використання лісу. Тоді економічна оцінка 1 га лісових земель визначатиметься формулою:

(З3 * К – З і ) * М р + П л

Е 3 = --------------------------------, (1.2.14)

r

де Е 3 - економічна оцінка 1 га лісових земель, 33 - замикаючі затрати на одержання 1 м знеособленої деревини, Зі - індивідуальні затрати на виробництво 1 м деревини, М р - запас на 1 га еталонного дерево стану у віці рубки, П л - прибуток по замикаючих витратах, віднесений на лісовий ресурс, r - норма банківського процента, К - коефіцієнт цінності деревини.

Завершуючи аналіз стану проблем економічної оцінки лісових ресурсів вважа-ємо за необхідне відмітити те, що хоча теоретико-методологічні дослідження з цих питань останнє десятиріччя активізувались, існуюча практика застосування вартіс-них показників в оцінці лісу рухається по нисхідній. Так, якщо в проектах лісовпорядкування 1988 року ще були розділи і таблиці економічної оцінки лісів, то в останніх розроблених проектах лісовпорядкування області і районів вони вже відсутні.

В окремих галузях, наприклад в сільськогосподарському виробництві, оцінку величини виробничого потенціалу підприємства можна визначити як суму фактичних значень складових, зокрема, всіх елементів потенціалу за допомогою одного показника – еквівалента. Економісти-аграрники [85,с.12] з врахуванням ресурсного підходу, запропонували аграрний потенціал вимірювати вартістю відтворених ресурсів, при цьому виробничі фонди враховуються за їхніми відтвореними оцінками, а трудові й природні – за оцінками, відповідно до яких одиниця невідтвореного ресурсу замінюється певною кількістю виробничих фондів (1988 р.).

В основу теоретично-