Реферат: Загальна характеристика роботи актуальність теми

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. За час реформування агропромислового сектора економіки не відбулось істотного поліпшення економічно-фінансового стану сільськогосподарських підприємств. Не вдалося зупинити дію руйнівних тенденцій щодо розбалансування системи виробничої спеціалізації сільськогосподарських підприємств на регіональному та зональному рівнях, руйнацію системи агропромислової кооперації й інтеграції. Старіють основні засоби сільськогосподарських підприємств, триває знелюднення села. Залишилася практично невирішеною проблема забезпечення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

У цих умовах зернові культури залишаються одним із небагатьох видів сільськогосподарської продукції, які забезпечують стабільні доходи та високу економічну ефективність виробництва у порівнянні з іншими сільсько­господарськими галузями, незалежно від організаційної форми господарюван­ня. Проблемам економіки виробництва зернових ба­га­­то уваги при­діляли свого часу В.Я. Амбросов, В.І. Бойко, О.В. Захарчук, М.Г. Лобас, І.І. Лукінов, О.В. Олійник, Б.Й. Пасхавер, П.П. Руснак, П.Т._Cаблук,
В.П. Ситник, Л.М. Худолій, В.Й. Шиян, В.С. Шовкалюк, О.М._Шпичак,
В.В. Юрчишин та інші вчені.

Зі зміною економічних умов і розвитком багатоукладної економіки ринкового типу перед сільськогосподарськими підприємствами виникають нові вимоги, характерні для ринкових умов господарювання. Основним із них є забезпечення конкурентоспроможності виробленого продукту, підприємства, галузі. Питання конкуренції всебічно досліджувались у країнах з розвиненою ринковою економікою; свого часу їм приділяли багато уваги І. Ансофф, С.Л. Брю, Р. Дорнбуш, Ф. Котлер, К.Р. Макконелл,
М. Портер, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, С. Фішер, А. Томпсон,
Р. Шмалензи, Й. Шумпетер та інші вчені–економісти. Серед українських дослідників проблему конкуренції вивчали Е.М. Азарян, А.Є. Воронкова,
В.І. Герасимчук, М.В. Калінчик, І.Л. Решетникова, Ю.Ф. Ярошенко й ін.

З розвитком в Україні ринкового укладу виникає потреба в адаптації положень, розроблених західними економістами, до вітчизняних економічних реалій. В економічних умовах, що змінилися, не завжди можна застосовувати і наявні рекомендації. Наприклад, зерно, вирощуване сільсько­госпо­­­­дарськими підприємствами Харківської області, не завжди є конкуренто­спро­мож­­ним на внутрішньому та зовнішніх ринках. З огляду на традиційне багаторічне перевищення обсягів виробництва зерна над власними потребами регіону підвищення конкурентоспроможності є принциповим для зернового підкомплексу Харківської області. Адже саме від цього залежать не тільки доходи зерносіючих сільськогосподарських підприємств, яких зараз переважна більшість, а й саме існування цих підприємств.

Підвищення конкурентоспроможності ми також вважаємо необхідною умовою розбудови систем виробничої зональної та регіональної спеціалізації, заснованих на ринкових моделях розподілу виробленого продукту та виробничих ресурсів. Такі системи, на відміну від систем, які ґрунтувалися на директивно-планованому підході, мають забезпечити підвищення економічної ефективності у кожній ланці ланцюжка “поле - ... - споживач”, включаючи ефективну систему розподілу виробничих ресурсів. Це і зумовило вибір та актуальність теми, наукове та практичне значення проведеного нами дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідних робіт кафедри виробни­чого менеджменту та агробізнесу Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва за 2000-2005 рр. за темою “Розробити пропозиції по економічному механізму господарювання в реформованих сільськогосподарських підприємствах” (номер державної реєстрації 0101U006663) та за 2006-2010 рр. за темою “Розробка пропозицій по удосконаленню економічного механізму та підвищенню ефективності використання ресурсного потенціалу в реформованих сільськогосподарських підприємствах” (номер державної реєстрації 0107U010373). Роль автора у виконанні НДР полягає у дослідженні специфічних особливостей конкурентоспроможності виробників зерна у Харківському регіоні.

^ Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних і науково-методичних рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах, формування пропозицій щодо поширення коопераційних та інтеграційних процесів у зерновій галузі з метою підвищення її ефективності та постачання на ринки конкурентоспроможної продукції.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання:

дослідити ретроспективу становлення і розвитку ринку зерна та конкуренції на ньому в Україні та в Харківській області;

дослідити розподіл виробництва зерна по території Харківської області та встановити зв’язок зазначеного розподілу, а також спеціалізації та концентрації виробництва зерна з економічною ефективністю галузі та конкурентоспроможністю виробників зерна;

визначити роль та значення зернових культур у виробничій програмі сільськогосподарських підприємств різних організаційних форм при їх функціонуванні в умовах ринкового середовища;

розробити пропозиції щодо вдосконалення існуючих підходів до визначення конкурентоспроможності підприємств-виробників зерна;

проаналізувати механізми розподілу створеного у зерновій галузі доходу у ланцюжку “поле – ... – споживач” в розрізі виробничої та торговельно-посередницької сфер і обґрунтувати пропозиції по їх удосконаленню;

обґрунтувати систему заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах, яка б враховувала організаційні, фінансово-економічні, агротехнічні та техніко-технологічні фактори;

визначити вплив держави на підвищення конкурентоспроможності виробників зерна через систему законодавчого регулювання та програми підтримки сільського господарства;

обґрунтувати раціональні стратегії поведінки виробника зерна на регіональному і загальнодержавному ринках.

^ Об’єктом дослідження є соціально-економічні відносини, в яких відбувається процес формування конкурентоспроможного виробництва зерна в регіоні.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і прикладних аспектів забезпечення конкурентоспроможності виробництва зерна в зерносіючих господарствах.

^ Методи та методологія дослідження. Теоретичною та методологіч­ною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення фундаментальних положень економічної науки з використанням розробок вітчизняних і зарубіжних учених з питань розвитку зернопродуктового підкомплексу, рекомендації науково-дослідних установ, законодавчі й інші нормативні документи з досліджуваної проблеми.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи: діалектичний метод пізнання; метод системного підходу (вивчення фундаментальних положень економічної науки з використанням розробок вітчизняних і зарубіжних учених з питань розвитку зернопродуктового підкомплексу, рекомендацій науково-дослідних установ, законодавчих та інших нормативних документів з досліджуваної проблеми); абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення, критичний аналіз публікацій вітчизняних і зарубіжних учених, формування висновків та пропозицій); монографічний (вивчення позитивних і негативних аспектів в організації виробництва та реалізації зерна у господарствах різних форм власності і господарювання, особливостей технології виробництва, переробки та зберігання зерна); графічний (наочне зображення взаємозв’язків і динаміки показників); статистико-економічний (вивчення структурно-динамічних тенденцій розвитку виробництва зерна, використання середніх і відносних величин, порівнянь, статистичних групувань і спостережень, рядів динаміки, роз­рахунково-конструктивний); кореляційно-регресійного аналізу з використан­ням прикладних комп’ютерних програм статистичної обробки інформації.

Достовірність результатів дослідження, висновків і пропозицій забезпечується глибоким аналізом емпіричних даних.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, матеріали Держкомстату України, Головного управління статистики у Харківській області, оперативна інформація Головного управління агропромислового розвитку Харківської облдержадміністрації, матеріали районних управлінь, річні звіти сільськогосподарських підприємств та ін.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Запропоновані до захисту матеріали досліджень включають в себе наступну новизну:

Вперше:

в результаті комплексного дослідження зернової галузі в розрізі підприємств-виробників зерна регіону встановлено основні напрями забезпечення конкурентоспроможності виробництва зерна на основі системного підходу з урахуванням сучасних умов трансформації відносин власності та розвитку ринкових відносин.

Удосконалено:

методичні підходи до визначення конкурентоспроможності сільгосппідприємств на ринку зерна. На доповнення до існуючих методичних підходів для характеристики конкурентоспроможності запропоновано використовувати показник питомої ваги підприємства-виробника на зерновому ринку з урахуванням її динаміки;

підходи до формування виробничої програми сільськогосподарських підприємств шляхом збільшення питомої ваги зернових культур як чинника підвищення їх конкурентоспроможності.

^ Набули подальшого розвитку:

методи аналізу та планування руху коштів підприємства АПК, в частині розробленої методики аналізу різних способів фінансування виробничих витрат зернової галузі, заснованої на поєднанні методів складання та аналізу технологічних карт, виробничих бюджетів і плану руху коштів;

підходи до обґрунтування стратегії поведінки сільськогосподарського виробника на ринку зерна з точки зору забезпечення підвищення його конкурентоспроможності шляхом обґрунтування раціональних строків і каналів реалізації зерна підприємствами АПК.

^ Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне та практичне значення результатів наукового дослідження, які виносяться на захист, полягає у сприянні підвищенню конкурентоспроможності зерна та його виробників. Впровадження результатів дослідження сприятиме підвищенню експортного потенціалу Харківської області. Рекомендації щодо удосконалення технології виробництва зерна, його переробки та зберігання можуть бути використані сільськогосподарськими підприємствами різних форм власності та господарювання, підприємствами інфраструктури.

Результати дослідження прийнято Головним управлінням агропромислового розвитку Харківської облдержадміністрації для практичного використання та впровадження (довідка № 14-4-376 від 31.10. 2007 р.), а також сільськогосподарськими підприємствами Харківської області: ТОВ Агрофірма “Подолівська” Барвінківського району (довідка № 112 від 20. 06. 2007 р.), ПСП “Зарожнянське” Чугуївського району (довідка № 102 від 17.08.2007 р.), ДП НАК “Надра України” “Агрогеофізика” Балаклійського району (довідка № 86 від 10.04.2007 р.), ПСП “Перше травня” Валківського району (довідка № 30 від 15.06.2007 р.); використовуються у навчальному процесі Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва на факультеті менеджменту і економіки при викладанні дисциплін “Організація агробізнесу і підприємництва”, “Економічний механізм функціонування підприємств” (довідка № 1281 від 12.12.2007 р.).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є завершеною роботою автора. Результати дослідження повністю належать автору. Усі опубліковані наукові праці є одноосібними.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: “Сталий розвиток аграрного сектора економіки” (ХНАУ ім. В.В. Докучаєва, м. Харків, 10-11 червня
2004 р.); на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю економічного факультету Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва (ХНАУ ім. В.В. Докучаєва, м. Харків, 5-6 жовтня 2004 р.); “Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн” (ХНТУСГ ім.
П. Василенка, м. Харків, 19-20 травня 2005 р.); “Наукові засади реалізації аграрної політики України” (ХНАУ ім. В.В. Докучаєва, м. Харків, 7-9 червня 2006 р.); “Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства” (ХНАУ ім. В.В. Докучаєва,
м. Харків, 1-2 березня 2007 р.); “Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи” (ХНТУСГ ім. П. Василенка, м. Харків,
19-20 квітня 2007 р.) та ін.

Результати дослідження віддзеркалені також у щорічних наукових звітах кафедри виробничого менеджменту та агробізнесу Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва й апробовані на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу університету.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 11 наукових працях загальним обсягом 2,61 облік.-вид. арк., у тому числі у наукових фахових виданнях - 8, загальним обсягом 2,26 облік.-вид. арк.

^ Обсяг і структура дисертації. Дисертацію викладено на 266 сторінках комп’ютерного тексту, з яких основна частина займає 212 сторінок. Робота складається зі вступу, трьох розділів з 10 підрозділами, висновків, списку використаних джерел з 199 найменуванням, додатків. Вона містить
38 таблиць, 25 рисунків, 20 додатків.


^ Основний зміст роботи


У першому розділі “Науково-методологічні основи конкуренто­спроможності виробництва зерна” розглядаються й аналізуються основні теоретичні положення щодо такого економічного явища, як конкурентоспроможність.

Ми поділяємо точку зору П.Т. Саблука про те, що конкурентоспроможність продукції – це сукупність властивостей продукції відповідати вимогам ринку в визначений момент часу. Конкуренто­спроможність підприємства – здатність підприємства отримувати прибутки, достатні для простого або розширеного відтворення виробництва, мотивації праці та поліпшувати властивості товарів, які воно виробляє. Конкурентоспроможність галузі – здатність певної галузі отримувати прибутки більші, ніж інші галузі народного господарства країни на одиницю витрачених ресурсів. У повній мірі це відноситься і до виробництва зерна.

Основи конкурентоспроможності виробництва зерна закладаються протягом усього виробничого циклу, коли кожний його етап має не лише забезпечувати належну якість робіт, а й бути економічно ефективним. Адже конкурентоспроможність виробництва зерна, поряд із кон’юнктурою ринку, буде визначатися також співвідношенням його цінових та якісних параметрів.

Конкурентоспроможність виробництва зерна розглядається у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення необхідного рівня економічної ефективності підприємства–виробника зерна та сільського господарства в цілому, а сама конкурентоспроможність – як комплексна взаємопов‘язана система показників: конкуренто­спроможність товару – конкурентоспроможність підприємства – конкурентоспроможність галузі – конкурентоспроможність країни. Обрання такого підходу набуває особливого значення, якщо взяти до уваги, що обсяги виробництва зерна в Україні достатні для повного задоволення внутрішніх потреб, тобто передумови для включення України до складу провідних країн–експортерів зерна є об‘єктивними. Україна має сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощування зернових культур в усіх природно-кліматичних зонах і здатна розширити свою присутність на світовому ринку зерна, у тому числі через розвиток відносин із СОТ.

Серйозною перешкодою для ефективної діяльності сільськогосподар­ського підприємства–виробника зерна стає відсутність адекватної інфраструкту­­ри ринку зерна. Саме така інфраструктура має виконувати функцію генера­тора ринкових цін, на основі яких формуються ціни пропозиції та попиту.

Шляхом до забезпечення конкурентоспроможності підприємств–виробників зерна може стати поширення інтеграційних процесів. Так, поєднання в одному підприємстві (фірмі, об‘єднанні) сільськогосподарського виробництва, переробки та торгівлі дозволяє підвищувати економічну ефективність окремих його ланок. Створенням інтегрованих об‘єднань можна запобігти перетіканню коштів із виробничої сфери у торговельну завдяки оптимізації системи просування продукції по ланцюжку “виробництво-­реалізація-кінцевий споживач”. Інтегровані об‘єднання сприяють також більш ефективному використанню ресурсів, у тому числі фінансових.

Основними складовими забезпечення конкурентоспроможності є якісні, вартісні та кількісні характеристики товару поряд з ефективною ціновою стратегією. Тому підвищенню конкурентоспроможності зерна сприятимуть такі фактори як поліпшення якісних характеристик; забезпечення адекватної ціни реалізації; підвищення врожайності та збільшення обсягів виробництва темпами, які випереджають зростання виробничих витрат; формування ефективної системи збуту продукції.

В умовах Харківської області, коли обсяги виробництва перевищують обсяги внутрішнього споживання, постає завдання реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами за цінами, які забезпечували б розширене відтворення виробництва. Цього можна досягти: закупівлею державою „надлишків” зерна за гарантованими (заставними) цінами, які за таких умов визначають нижній рівень ціни на зерно (як, наприклад, у США); створенням державних структур, які займаються реалізацією зерна на зовнішніх ринках і в разі, коли ціна на зовнішньому ринку перевищує рівень внутрішньої ціни, здійснюють компенсаційні доплати товаровиробникам у відповідності до обсягу закупівель зерна у конкретного виробника (як, наприклад, у Великобританії).

Інший варіант вирішення проблеми забезпечення ефективності виробництва зерна ми вбачаємо у здешевленні виробничих ресурсів. В Україні в окремі роки політика була спрямована на формування (шляхом домовленості Уряду з виробниками) стабільних цін на пальне та мінеральні добрива, часткову компенсацію вартості мінеральних добрив і сільсько­господар­ської техніки з коштів державного бюджету. Але це не мало істотного впливу на зниження собівартості готової продукції через незначні обсяги бюджетних коштів і тимчасовий характер заходів.

У другому розділі “Стан виробництва зерна та його конкуренто­спроможність в регіоні” розглядаються результати дослідження розвитку виробництва зерна у сільсько­господарських підприємствах Харківської області з урахуванням вимог забезпечення його конкурентоспроможності.

Серед галузей рослинництва провідне місце належить виробництву зерна. У загальній площі посівів сільськогосподарських культур питома вага зернової групи є найбільшою. У 2005 р. вона складала у цілому по області 55,2 %, а по сільськогосподарських підприємствах (включаючи фермерські господарства) – 59,6 %. У 2006 р. відбулося подальше підвищення питомої ваги зернових культур у загальній площі посівів – до 56,3 %, а по сільськогосподар­­ських підприємствах до 60,4 %. Це високий рівень насиченості сівозмін посівами зернових культур, що свідчить про підвищення зацікавленості сільгоспвиробників у нарощуванні обсягів виробництва зерна.

Найбільш поширеними у Харківській області зерновими культурами є озима пшениця (понад 48% загального обсягу виробництва зернових), ячмінь (понад 30%), кукурудза на зерно (понад 12%). На ці зернові культури припадає у сукупності понад 90% загального обсягу виробництва зернових. Традиційно високою залишається і їх питома вага у загальному обсягу надходжень виручки від реалізації зернових (табл. 1).

Від реалізації зерна формується переважна частина грошових надходжень сільськогосподарських підприємств. Навіть у неврожайному 2003 р. питома вага виручки від реалізації зерна у структурі товарної продукції була найбільшою – 22,4 %, у 2004 р. зросла до 29 %, у 2006 р. склала 25,9 %.

Таблиця 1

^ Структура виручки від реалізації зерна в сільськогосподарських підприємствах Харківської області за 2000-2006 рр., %

Культура

Роки

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Пшениця

41,2

65,8

69,1

26,2

55,1

58,6

51,3

Жито

2,5

3,3

2,0

0,8

2,3

0,8

0,5

Просо

2,2

1,0

0,6

1,6

0,8

0,3

0,3

Гречка

2,3

0,9

0,9

2,5

2,0

1,8

1,4

Кукурудза

10,9

5,1

5,1

25,7

14,3

11,4

17,2

Ячмінь

35,9

20,7

18,8

39,8

22,5

24,9

27,1

Овес

1,8

1,2

0,8

1,5

0,8

0,5

0,5

Зернобобові

1,8

1,4

2,1

1,6

1,8

1,5

1,4

Інші зернові

1,5

0,7

0,5

0,5

0,5

0,2

0,3

Зернові - разом

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0


У роки, не сприятливі за природно-кліматичними умовами для вирощування озимих зернових, у грошовій виручці сільськогосподарських підприємств істотно підвищується питома вага грошових надходжень від реалізації ячменю та кукурудзи. Тому доцільним є включення цих культур як резервних у виробничу програму зерносіючих сільськогосподарських підприємств. Такий підхід забезпечує зниження виробничих ризиків у виробництві зерна і робить його більш конкурентним у порівнянні із монокультурним підходом.

Жодна інша галузь сільськогосподарського виробництва не забезпечує сільському господарству Харківської області такої суми грошових надходжень і такої частки у структурі товарної продукції як вирощування зернових культур. Ураховуючи, що зерно як концентрований корм і насіннєвий матеріал для окремих кормових культур бере участь у виробництві продукції тваринництва, його по праву можна вважати найважливі­­­­шим видом сільськогосподарської продукції, під впливом якого у значній мірі формується фінансовий результат сільськогосподарського підприємства.

Дослідженням підтверджено, що посівні площі зернових культур у Харківській області на протязі 17-річного періоду залишаються практично незмінними. Слабо виражена тенденція до їх збільшення із щорічним темпом на рівні 2,8 тис. га (менше 0,5%). Стабільність посівних площ додатково вказує на те, що коливання обсягів виробництва зерна в області відбувається переважно під впливом змін урожайності, що є наслідком дії природно-кліматичних та організаційно-технологічних факторів (рис. 1).

Для з’ясування впливу спеціалізації на формування конкурентоспромож­ного виробництва зерна було оброблено багаторічні дані по всіх районах Харківської області, у тому числі (за окремі роки) по сільськогосподарських підприємствах області, кількість яких у 2006 р. складала 306 одиниць.




Рис. 1 Динаміка виробництва й урожайності зернових культур в сільськогосподарських підприємствах Харківської області у 1975-2006 рр.


Установлено, що рівень спеціалізації у зерновому виробництві не належить до тих факторів, які мають прямий і тісний кореляційний зв’язок із показниками економічної ефективності галузі. Разом з тим для формування конкурентоспроможного зернового виробництва не бажані ні відносно низький (з питомою вагою зернових культур у структурі виручки менше 20-25 %), ні високий (більше 50 %) рівні спеціалізації сільськогосподарських підприємств на виробництві зерна.

Іншим важливим фактором забезпечення конкурентоспроможності виробництва зерна є достатній рівень його концентрації. За матеріалами нашого групування це 2000 га і більше (табл.2). Сільськогосподарські підприємства з площею посівів 1000-1500 га також забезпечують прибутковість зернової галузі. Проте для забезпечення ефекту концентрації виробництва зерна та його масштабів найбільш раціональними площами посівів зернових є 2000 га і більше. Економічно ефективна робота зернової галузі на менших площах можлива, але з підвищеними організаційно-економічними та технологічними вимогами до сільськогосподарського підприємства–виробника зерна.

Вивчення досвіду роботи ряду господарств показало, що саме завдяки високому рівню концентрації посівних площ зернових та обсягів вироб­ництва зерна з’являється можливість придбати сучасну сільськогосподар­ську техніку для впровадження новітніх технологій і забезпечити її ефективне використання. Високий рівень концентрації виробництва зерна дозволяє підприємствам зберегти фахівців, керівників середньої ланки управління, кваліфі­ко­ваних механізаторів, створити передумови для ефективного функціо­ну­вання тваринництва, забезпечивши його потребу у концентрованих кормах.


Таблиця 2

^ Вплив розміру посівних площ під зерновими культурами
на економічні показники сільськогосподарських підприємств Харківської області у 2006 р.

Показники

Групи підприємств
за посівними площами, га

У серед-ньо­му

до 1000

1000,1-1500,0

1500,1-2000,0

понад 2000

Кількість господарств у групі

99

82

45

71

297*

Площа зернових культур на одне господарство, га

651

1264

1713

3013

1546

Виробничі витрати
на 1 га, грн.

930,97

831,86

933,68

1126,38

1000,10

Урожайність у серед-ньому по групі, ц/га

20,4

19,2

19,5

26,0

22,59

Затрати праці, люд.-год.:
















на 1 га

28,9

25,7

22,1

26,2

25,76

на 1 ц

1,4

1,3

1,1

1,0

1,14

Собівартість 1 ц зерна, грн.:
















виробнича

45,7

43,4

47,8

43,3

44,26

повна

52,3

46,1

51,4

49,9

49,72

Середня ціна реалізації, грн/ц

48,97

47,4

49,1

55,4

52,15

Прибуток (збиток):
















усього, тис. грн.

-4111,30

2366,00

-2946,80

27580,90

22888,80

на 1 га, грн.

-63,74

22,83

-38,23

128,94

49,85

на 1 ц, грн.

-3,34

1,33

-2,23

5,44

2,43

Рівень рентабельності виробництва зерна, %

-6,4

2,9

-4,3

10,9

4,9

* Примітка. Кількість сільськогосподарських підприємств області, що вирощують зернові культури


При дослідженні процесу реалізації сільсько­господарськими підприємствами виробленого зерна встановлено, що основним каналом є реалізація комерційним структурам за прямими договорами. Як свідчать фактичні дані за довгостроковий період, саме комерційні структури дають сільськогосподарським виробникам найвищу ціну за вироблену зернову продукцію. Проте висока концентрація реалізації зерна на одному каналі створює передумови, по-перше, для згортання та руйнації інфраструктури з обслуговування операцій із зерном, яке проходить через інші (альтернативні) канали реалізації; по-друге, для обмеження конкуренції, поширення процесів монополізації закупівлі зерна; по-третє, для розвитку елементів нецінової конкуренції через руйнацію інфраструктури альтернативних каналів реалізації й обмеження конкуренції і як наслідок – для перерозподілу виробленої у зерновій галузі доданої вартості на користь торговельних компаній.

Держава ж залишається осторонь від процесів, які відбуваються на зерновому ринку. Частка зерна, реалізованого виробниками переробним підприємствам (включаючи елеватори) протягом досліджуваного періоду, становила 1-7 %, що обумовлено низькими цінами реалізації за цим каналом. Це ставить під сумнів можливість здійснення державної підтримки сільськогосподарського виробника через ціновий механізм регулювання. Практично нульова частка біржового каналу реалізації ставить під сумнів функціонування в регіоні та в Україні в цілому прозорих ринкових механізмів ціноутворення на зерно. Адже канал із питомою вагою менше 1% навряд чи може розглядатись як ролі орієнтир при ціноутворенні на зерновому ринку.

У третьому розділі “Забезпечення конкурентоспроможності виробництва зерна” обґрунтовуються основні фактори, які визначають конкурентоспроможність виробництва зерна, розглядається механізм їх дії, розкрито підходи до забезпечення конкурентоспроможності зерна. Акцентується увага на тому, що попит на зерно на первинному ринку є у значній мірі концентрованим. На ринку оперує досить незначна кількість покупців. Пропозиція ж зерна розподілена між великою кількістю не пов’язаних між собою виробників зерна. Отже, попит на зерно схильний до монополізації, пропозиція зерна, навпаки, має висококонкурентний характер, а ціна на зерно корелює з обсягами валового збору (рис. 2). У таких умовах значна кількість виробників зерна має конкурувати між собою за можливість реалізувати вироблене зерно за найкращими цінами. На ринках, близьких до насичення, яким є ринок зерна, така ситуація призводить до зниження цін.

Виробники зерна повністю залежать від ринку і, жодний із них сам по собі не може помітно впливати на рівень цін, що склалися. І для сільського господарства у цілому, і для підприємств–виробників зерна особливого значення набуває ефективна державна політика щодо регулювання ситуації на внутрішньому зерновому ринку та впровадження заходів, спрямованих на підтримку сільськогосподарських підприємств. Сучасна державна політика щодо підтримки виробників зерна передбачає виплати з держбюджету
на 1 га посівів, часткову компенсацію вартості мінеральних добрив вітчизня­ного виробництва, здешевлення коротко­строкових і середньострокових кредитів тощо. Але досягнутий рівень доходності галузі з урахуванням державної підтримки не забезпечує хоча б просте відтворення матеріально-технічної бази.



Рис. 2 Залежність цін реалізації зерна від валового збору
по сільськогосподарських підприємствах Харківської області у 2000-2006 рр.


Так, за 11 років (1996-2006 рр.) чисельність тракторів в області зменши-лася на 7190 одиниць (на 30,4 %), навантаження ж площі ріллі на один трактор зросло на 35,4 %; чисельність зернозбиральних комбайнів змен­шила­ся на 1318 одиниць (на 34,6 %), кукурудзозбиральних – на 356 одиниць (на 62,9 %). Це значно стримує впровадження сучасних технологій у сільсько­господар­ське виробництво, негативно позначається на його конкуренто­­спроможності й ефективності, змушує сільгоспвиробників та партнерів по агропромисло­вому комплексу залучати додаткові кредити комерційних банків на технічне оновлення, що значно збільшує витрати на обслуговування нової техніки та негативно позначається на конкуренто­­спроможності як самих підприємств АПК, так і продукції, яку вони виробляють, зокрема зерна.

Формування конкурентоспроможного зернового господарства вимагає створення з якомога меншими затратами та раціональне використання парку сільгоспмашин. За певних умов цього можна досягти навіть без придбання до­дат­кової сільськогосподарської техніки. На прикладі ТОВ Агрофірма “Подолівська” Барвінківського району Харківської області показано доцільність та економічну ефективність залучення комбайнів класу “Дон-1500Б” до збираль­них робіт додатково до інших комбайнів із парку цього підприємства.

Іншим важливим чинником є використання каналів реалізації, які за­без­пе­чу­ють високі реалізаційні ціни. Переваги при ціновій конкуренції також мо­жуть бути забе