Реферат: Як зтирають слов’янську пам'ять, історію І культуру

ЯК ЗТИРАЮТЬ СЛОВ’ЯНСЬКУ ПАМ'ЯТЬ, ІСТОРІЮ І КУЛЬТУРУ


Сьогодні, з гори минулого часу вже легко, доказово і аргументовано показати технології зтирання нашої слов’янської пам’яті, історії та культури тими, хто її завжди нищив і плюндрував. В хронології це виглядає так.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 року N 1427-XII «Про проголошення незалежності України», блюзнирські, як знущання, звучать тепер слова: «виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, - виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною демократичною державою». Також постановлено «1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності». Виконавець цієї постанови Леонід Кравчук, який на ті часи був другим секретарем ЦК Компартії України з питань ідеології. Іудеї дуже любили Л.Кравчука. Можливо ці почуття ще не захололи і зараз. Він йшов з ними на контакт, знаючи, чого вони хочуть. Пізніше він щільно оточив себе ними.

Саме його оточення вже добре продумало наслідки втілення в життя Декларації про державний суверенитет України, яке ініціювали 16 липня 1990 року політичні сили слов’янського спрямування. Якби слов’яни почали розбудовувати свою державу, то ніякого зиску від того іудеям не було б. Тому вони пішли на випередження.

Слова про «смертельну небезпеку, яка нависла була над Україною в зв’язку із державним переворотом 19 серпня 1991 року» звучать з фальшивим цинізмом. «Смертельність небезпеки» подій 19-го серпня 1991 усіма істориками сприймається як посміховисько. Бо яку небезпеку міг представляти Янаєв, в якого з великого перепою та страху так тремтіли руки, що це з телевізорів бачили навіть напівсліпі. На той час Генсек КПРС, Президент СРСР Михайло Горбачов мав в руках таку владу, про яку навіть не смів мріяти жоден із царів. Він міг би ще довгі-довгі роки правити могутньою державою, яку розвалити збройним чином, а тим більше ззовні чи якимось внутрішніми заколотами було неможливо. СРСР можливо було розвалити лише зсередини самою правлячою владою. І це було вигідно тільки США, Ізраїлю та іншим їхнім партнерам. США вже мали ядерну зброю, за допомоги Другої світової війни вийшли із затяжної економічної кризи, і відчули в собі сили на світове панування. Радянський Союз лише заважав США, як потужний другий полюс світового впливу. Саме у післявоєнний динамічний період розвитку Радянського Союзу, в період правління Леоніда Брєжнєва, який пам’ятав про сплановане отруєння іудейкою Розою Каганович свого сожителя Й.Сталіна, Генсек КПРС розставляв на посади переважно національні кадри, усунувши іудеїв від ключових посад вищого державного рівня влади СРСР. Таким чином Радянський Союз вийшов з-під контролю іудеїв. На місцях були розставлені національні кадри, які протягом короткого часу зняти з посад було неможливо. Тому США, Ізраїль вже не хотіли далі ризикувати, а спланували не просто послаблення СРСР, а його розвал та подрібнення на частки, які вже легше буде взяти під контроль іудеїв.

Саме так і сталося. Сьогодні Росія міцно утримується іудеями, які займають і контролюють вищі посади. Борис Єльцин багато їм допоміг в опануванні російськими багатствами і владою. А такий як Р.Абрамович став символом влади і могутності Росії. Рабин Росії Берл Лазар надзвичайно задоволений тим, як йдуть справи в іудейській організації «ХАБАД».

Україна відразу попала в пазурі іудеїв. Олігархи – іудеї, гроші і природні багатства - в руках іудеїв. Уряд України, Нацбанк і Верховна Рада контролюються іудеями та міжнародними сіоністськими колами.

Міжнародному сіонізму вдалося швидко і країни Балтії втягнути у євронатівське кубло. Народи Латвії, Литви та Естонії тільки зараз оговталися і зрозуміли що їм поки не вдалося побудувати національні держави, бо іудеї захопили ключові державні посади та узяли під контроль фінасово-господарську систему цих країн. Тому далі народам країн Балтії буде вже не так легко скидати ярмо експлуатації. Але події цієї зими вже доказали світові, що полуда спала з очей латишів, литовців та естонців і вони почали боротьбу за своє визволення від іудеїв. Та й з Білорусією поки не пощастило самообраним «господарям світу». Батько Лукашенко зі своєю командою міцно поки тримає в руках і національну політику і національні кадри.

Але продовжимо досліджувати, як в Україні іудеї невпинно реалізують свою політику «переробки людей», зтирання їх свідомості, пам’яті та культури.

16 липня 1990 року слов’яни продемонстрували свій намір створити свою державу. 24 серпня 1991 року реалізовано українську частину всесоюзного іудейського плану розвалу Союзу, - проголосовано Акт незалежності України. Першого грудня 1991 року влада організувала підтримку населенням рішення за підтвердження Акту незалежності. В той же день було обрано фізичного гаранта здійснення планів по деслов’янизації України – президента Леоніда Кравчука, який з успіхом виконав доручене йому завдання. «Хатинка» в Швейцарії – це тільки видима частина презенту за добросовісну роботу.

25 червня 1992 року вірний товариш Л.Кравчука та не дуже свідомий в історії світу та України І. Плющ проводить через Верховну Раду затвердження Закону N 2494-XII «Про національні меншини в Україні», забувши про слова із Постанови Верховної Ради від 24.08.1991 року «виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами». Згідно ПРАВУ НА САМОВИЗНАЧЕННЯ – його має основна титульна нація – українці - задля створення своєї держави. Але Л.Кравчук, І. Плющ та іхнє оточення поховали цю можливість на тому етапі. В Законі «Про національні меншини в Україні» також блюзнирськи і цинічно написано: «Верховна Рада України виходячи із життєвих інтересів УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ та всіх національностей в справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію прав національностей України, дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток». У статті 11 цього Закону не забули записати отаке: «Громадяни України мають ПРАВО ВІЛЬНО ОБИРАТИ ТА ВІДНОВЛЮВАТИ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається».

Так які ж тут «життєві інтереси УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ»? В тому щоби все віддати одній із національних меншин? КОМУ ЦЕ ВИГІДНО давати право «вільно обирати» читай «ЗМІНЮВАТИ» НАЦІОНАЛЬНІСТЬ? СЛОВ’ЯНАМ? НІ! ТІЛЬКИ НЕ СЛОВ’ЯНАМ! Але іудейський «бліцкриг» швидко реалізовувався. Буквально по днях! Вже наступного дня, 26-го червня 1992 року під проводом того ж таки І.Плюща Верховна Рада України затвердила Постанову «Про приведення деяких законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про національні меншини в Україні" N 2503-XII. Сьогодні ця Постанова діє, але вже під іншою назвою: «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон». В пункті 6 Положення про паспорт громадянина України встановлено, що в паспорті зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. Відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, здійснюються особливі відмітки, відмітки про сімейний стан власника паспорта, про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено дані про дітей, групу крові і резус-фактор. Але вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ. В тому числі і про НАЦІОНАЛЬНІСТЬ!

Ось, дочекалися! Яке ж це ПРАВО НА САМОВИЗНАЧЕННЯ? Це просто брутальна іудейська підготовка до наступних виборів 1994 року і подальших, щоб легше було приховувати свою національність тим, хто є невдахами у своїй історії, і кого Бог покарав за жорстокість, гріхи і постійну жагу до збагачення. Історію не приховаєш. У 931 році до нашої ери відбувається розкол на два царства: Ізраїльське та Іудейське. У 722 році до нашої ери Ізраїльське царство було знищене потужною тоді Ассирією. У 86 році до нашої ери Іудейське царство було розгромлено Вавілонією. А у 70 році нашої ери римляни руйнують Ієрусалим та другий храм. Євреї та іудеї пішли по країнах і народах у розсіяння. Бо сам Бог сказав, що від Ієрусаліму каміння на камінні не залишиться. Завітали іудеї і в землі слов’янські, де їх не дуже чекали та не дуже милували за їх жадібну гріховну вдачу і грошолюбство.

В Положенні про свідоцтво про народження, у пункті 8 записано, що «до свідоцтва про народження заносяться прізвище, ім'я та по батькові; дата і місце народження дитини». Було цинічно «великодушно» дозволено у свідоцтві про народження зазначати громадянство і національність батьків народженого. Але як це може бути в подальшому, коли в другому і подальших поколіннях, після введення з 01.01.1993 року нового порядку заповнення паспортів і свідоцтв, вже не зазначається НАЦІОНАЛЬНІСТЬ людини!?

Також, як і в Положенні про паспорт, в Положенні про свідоцтво про народження погрозливо, явно неслов’янською рукою написано: «Вносити до свідоцтва про народження записи, не передбачені цим Положенням або іншими законодавчими актами України, ЗАБОРОНЕНО». В тому числі і про національність. Ось вам і доказ, що Україну одна із найменших меншин зробила неслов’янською державою! Хоча за переписом населення, який офіційно було проведено у 2001 році зафіксовано наступне:

«Переписью 2001 год зафиксировано значительное увеличение доли украинцев (титульного этноса) по сравнению с предыдущей переписью (см. таблицу 3): с 72,7% в 1989 году до 77,8% в 2001 году. Соответственно сократилась доля второй по численности этнической группы - русских: с 22,1% в 1989 году до 17,3% в 2001 году. Евреи, будучи третьей по численности группой в 1989 году, стали занимать в 2001 году лишь 10-е место, уступив белорусам, молдаванам, крымским татарам, болгарам, венграм, румынам и полякам. Значительное сокращение доли и абсолютной численности русских (на 3021,5 тысячи чел.) и евреев (на 382,7 тысячи чел.) вызвано их массовой репатриацией соответственно в Россию и Израиль. Уменьшение доли русских вызвано также тем, что в 1989 году многие украинцы записывались русскими, а в 2001 году идентифицировали себя уже украинцами. Часть русских в 2001 году записалась украинцами. (Дивитись сайт: http://demoscope.ru).

І що, хтось буде казати, що більше ніж три четвертих від усього населення України – українці - за те, щоб не записувати їхню національність у паспорті та свідоцтві про народждення? Дурня! Не треба більше нікого дурити! Прокиньтеся українці! Зніміть іудейську полуду з очей! Ви що не бачите, що навіть слов’янських обличь вже не видно на телеканалах, які також заграбастали до своїх рук іудеї-олігархи?!

Просинайся слов’янський велетень! Зкинь з себе іудейського ліліпута-вампіра! Ось тоді і заживемо! Щасливо та сито.

І остання відповідь на те, хто такі СЛОВ’ЯНИ? «СЛАВЯНЕ, группа народов в Европе; ВОСТОЧНЫЕ (русские, украинцы, белорусы), ЗАПАДНЫЕ (поляки, чехи, словаки, лужичане), ЮЖНЫЕ (болгары, сербы, хорваты, словенцы, македонцы, боснийцы, черногорцы) «Большая советская энциклопедия».


^ Депутат Херсонської міської ради,

Лідер профспілки «Народний контроль» Сергій Кириченко


P.S.

Главный раввин РФ Шаевич в интервью "Лос-Анджелес таймс" подтвердил, что именно евреи настаивали на отмене графы национальность, а причину этого объяснил тем, что «некоторые евреи заняли высокие посты в администрации».

www.russia-talk.com


^ Скільки коштують послуги херсонської судді?


В умовах сьогоднішнього нашого з вами життя, херсонці, а точніше –виживання, коли щохвилини на пересічного мешканця міста сунуться чималі проблеми (які останнім часом все частіше мають юридичний характер), єдиною «соломинкою в бурхливому морі несправедливості» стає «найгуманніший у світі СУД». Але якщо точніше сказати – суддя.

Адже саме ця особа, відповідно до українського законодавства, є державним представником судової влади, яка здійснює правосуддя та виносить рішення в судовій справі згідно процесуального кодексу держави. Інша справа була б аби в Україні існував суд присяжних, але…

Але на превеликий жаль сьогодні долю людини у суді вирішує одна особа. І як тут не крути, а без корупції не обійтись, адже судді вже давно «узаконили» для себе добре відоме прислів’я: «Гроші правлять світом!!!». Не вірите? Сумніваєтесь? Запитайте у перехожих на вулиці і ваші побоювання розвіються. Але досить вже про загальне, перейду до суті справи. Цікавенька дама Валентина Палькова є суддею Суворовського районного суду міста Херсона. Але чомусь своє пряме призначення (здійснення правосуддя) не виконує по суті. Справа в тім, що ця панянка неодноразово фігурувала у до болю «спірних питаннях». Для прикладу згадати хоча б справу проектно-вишукувального інституту «Херсонагропроект». Це ж просто жах! Можливо з 2005 року дещо призабулось у пам’яті чиновників, та тільки не людей. Далі. Ця ж панянка намагалась поносити у зубах і депутата міської ради Сергія Кириченка, та видно не розрахувала власних сил. Але як не крутіть, чиновників та юридичних осіб не так легко «кинути» як простолюд. Тут все просто – винось рішення як попросили. Але на щастя виявляється і простолюд у нас вже не такий «простий» як здається це на перший погляд. До редакції на днях звернулась жителька Херсона Світлана Куцак з єдиним проханням: «допоможіть відвоювати собі свій законний дах над головою». Як виявилось у 1997 році (за 5 років до смерті) рідний батько подарував частину своєї квартири рідній доньці Світлані від першого шлюбу (мовляв іншій дитині Любові залишиться інша половина). Та тільки тоді, 12 років тому батько навіть і не здогадувався, що цей щедрий подарунок стане причиною війни двох сімей. У листопаді 2007 року молодша донька забажала залишити собі майно вцілому, але як виявилось для здійснення цього «бажання» заважав один папірець – Договір дарування батька, завірений нотаріусом Першої нотаріальної контори м. Херсона. Ну що ти зробиш? Остання воля батька – свята, а отже поділу майна не уникнути. Так принципі повинно бути і на цю правду сподівалась Світлана Сергіївна Куцак. І чесно сказати ця правда восторжествувала б, якби у цій справі не зафігурувало прізвище судді Валентини Палькової. Саме вона одним махом визнала договір дарування приміщення укладений між рідним батьком і донькою Світланою недійсним, а всі права на квартиру надала іншій дитині. І як тільки не доводили свою правоту юристи та нотаріус, який завіряв цей договір між батьком та донькою, пані Палькова вирішила на свій власний розсуд (адже як я зазначав вище, сьогодні однісінький суддя вершить правосуддя). «Всі учасники процесу були просто шоковані. Як це незаконне дарування? Виходить остання воля батька – це так, папірець, який можна просто перекреслити, викинути, знищити…Мій нотаріус відразу після засідання сказала, що суддя «замотивована» іншою стороною процесу. Бо вже занадто важливі докази Палькова не захотіла просто брати до уваги», - слова Світлани Сергіївни. На цьому б непорозумінні, можливо, і закінчилась ця історія. Однак Світлана вирішила відвоювати правду до кінця. Не чекаючи «манни з неба» готує апеляцію на рішення суду та не забуває й про звернення до вищих чинів нашої держави.

Тепер вже результати цієї справи нам покаже час, але все рівно осад від цієї історії залишився на душі. Адже якщо правду на сьогодні вже треба купувати, то скажіть, панове судді, хоча б скільки вона коштує?


Віктор Білан


^ НАПАД НА «ТЕРЕМОК»





Ми живемо поки в прокляті, погані, жорстокі часи дикого капіталізму, який розгулявся по степах, горах, селах і містах України. Закони не працюють, державна влада та її вищі посадові особи не котролюють процеси на місцях. Брехня, лицемірство і жорстокість повсюдно демонстуються ледь не кожним чиновником та посадовою особою. Клани керують державою та на місцях. І ці клани побудовані за професійним або територіальним принципами. Є владні, міліцейські, прокурорські, бізнесово-владні, медичні чисто кримінальні та інші клани і угруповання. Цим кланам начхати на святе, на інтереси окремих людей, соціальних груп людей, державу, інтереси народу. Головне для них заробити гроші, нерухомість, капітали. Причому будь за що і скоріше! Усіма законними чи незаконними, моральними чи аморальними засобами.

Саме таке стає перед очима, коли спостерігаєш за подіями навколо «Комунальний заклад «Навчально-реабілітаційний центр «ТЕРЕМОК» Херсонської обласної ради». Цей дитячий заклад вже два роки намагаються позбавити дітей. Чиновники Херсонської облдержадміністрації та Управління освіти і нуки тої ж облдержадміністрації багато роблять для того, щоб максимально ускладними і навіть унеможливити надходження нових дітей до цього закладу. А які ж діти там повинні знаходитися? Саме ті, яких з кожним днем стає все більше в нашому жорстокому суспільстві: діти-сироти та діти, позбавлені батьківского піклування, а також проблемні діти, які не позбавлені батьківського піклування, але які потребують спеціальних методик навчання, вихованя та медичного догляду.

У суботу 28 лютого ц. р. я, як депутат міської ради з виходом на місце та спілкуванням із адміністрацією дитячого закладу «Теремок» встановив, формальні причини, за яких трудовий колектив закладу не просто доведений до відчаю, а ще з 27-го лютого почав голодування на знак протесту проти незаконних дій начальника Управління освіти і науки Херсонської облдержадміністрації. Причини банальні до примітивного. Губернатор Сіленков Б.В. не видає розпорядження, яке повинен підписати на виконання рішення Херсонської обласної ради №714 від 18.11.2008 року. Цим розпорядженням губернатор повинен зобов’язати обласне управління освіти і науки ОДА (В.Сух) виконати відповідні дії щодо забезпечення безперешкодного фінансування комунального закладу «НРЦ «ТЕРЕМОК» Херсонської обласної ради». Губернатор цього не робить.

Але і без розпорядження губернатора В.Сух, як начальник Управління освіти і науки області повинен довести до відома державного казначейства області про те, що змінилася назва дитячого закладу. І тоді гроші, ЯКІ Є НА РАХУНКУ «Теремка» підуть на оплату харчування дітей, комунальних послуг закладу, заробітної плати працівників та ін.

Більше того, як на знущання пан В.Сух видав наказ по Управлінню освіти №46 від 24.02.2009 року, яким «директору КЗ «НРЦ «ТЕРЕМОК» Херсонської обласної ради» Вороніній М.В. наказано перевести до 28.02.09 року дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до Херсонської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів ім. Т.Г.Шевченка Херсонської обласної ради, та забезпечити повернення дітей, які не мають статусу дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківского піклування, до біологічних сімей». Цинізм написаного не зразу вкладаєтсья в голову непоінформованої людини. Паояснюю. Виходить, що, не дивлячись навіть на те, що є ситуації, за яких рішенням суду батьки-наркомани, алкоголіки, нероби або засуджені на багатолітні роки ув’язнення, позбавлені батьківських прав, пан В.Сух все одно вимагає від директора Вороніної М.В. примусово відвезти дітей під забор, в нетоплену халупу, чи просто навулицю батькам-бомжам тих дітей, які їм давно не потрібні, і про яких вони навіть вже забули!

Ще й напередодні по телебаченню херсонці бачили виступ першого заступника голови облдержадміністарції Ігоря Яковлєва, який рішуче казав про неправомірність дій працівників дитячого закладу «Теремок». А масла у вогонь підлило те, що посадові особи обласної влади будуть застосовувати заходи по примусовому вивезенню дітей із «Теремка».

Саме про це було зроблено акцент під час спілкування з паном В.Сухом на прес-конференції в понеділок 02-го березня. А прес-конференція була проведена одразу після акції протесту, яка відбулася того ж дня з 8-ої години ранку до 11-ої години. Перед журналістами я задав В.Суху конкретні питання: 1) чи має намір облдержадміністрація та обласне управління освіти ліквідувати дитячий заклад «Теремок»; 2) чи буде розблоковане питання фінансування «Теремка» та 3) чи буде ним скасований наказ №46 від 24.02.2009 р. «Про переведення дітей»? Валентин Васильович відповів, що ніхто наміру ліквідовувати «Теремок» ніколи не мав, не має і в майбутньому не планує. Щодо фінінсування він запевнив, що ця проблема в найближчі дні розблокується узгодженням відповідних документів з директором «Теремка». А про наказ №46 відж 24.02.2009 р. В.Сух сказав, що він його скасував своїм наказом №53 від 02.03.2009 р.

Нібито інцидент, як кажуть вичерпаний. Але ж ні! Відповідні запевнення щодо своїх дій у вівторок 03-го березня В.Сух не виконав, бо нібито терміново поїхав до Горностаївського району. Голодуючі вихователи та спеціалісти вийшли на площу Свободи, щоби керівництво облдержадміністрації побачило послідовність та рішучість їхніх дій. Представники обласного Управління освіти це бачили. Бачили цю акцію і з вікон облдержадмінвстрації, але окрім міліції та декількох депутатів з міської ради до протестуючих ніхто не вийшов. Просто жах! Якийсь жорстокий пофігизм!

Голодування працівників «Теремка» продовжується. Своїм наказом №53 від 02.03.2009 року В.Сух зобов’язав своїх підлеглих ЗДІЙСНЮВАТИ ЩОДЕННІ ПЕРЕВІРКИ «Теремка»! Терор! Про що ще казати! При цьому начальник облуправління освіти завіряє, що це буде лише до 12-го березня, коли обласна рада прийме рішення про зміну коду функціональної класифікації видатків, за яким буде здійснюватися фінансування закладу.

А поки, поки трудовий колектив висунув конкретні вимоги, без задоволення яких неможливо створення нормальних умов джля роботи закладу «Теремок» та виховання дуже проблемних, але таких потрібних нашому суспільству дітей. Ці вимоги друкуються нижче. І їх повністю підтримують депутати Блоку Сергія Кириченка «Громадський контроль» та профспілки «Народний контроль». А тим часом мною вже вручено голові обласної державної адміністрації Б.Сіленкову, голові Херсонської обласної ради В.Демьохіну та Херсонському міському голові В.Сальдо конкретні пропозиції, підтримані іншими депутатами міської ради, які повністю знімуть ті проблеми, які два останніх роки існують із-за протиріч, існуючих між обласною виконавчою владою в особі облдержадміністарції та представницькою владою області в особі обласної ради.

Голову обласної ради В.Демьохіна ми просимо терміново, у невідкладному порядку внести на розгляд відповідних комісій Херсонської обласної ради питання щодо зміни статусу, назви і підпорядкування КЗ «НРЦ «ТЕРЕМОК» Херсонської обласної ради» Херсонській міській раді, погодивши це питання із Херсонською обласною радою.

Херсонському міському голові В.Сальдо направлено прохання терміново, у невідкладному порядку внести на розгляд відповідних комісій Херсонської міської ради та виконкому міськради питання щодо зміни статусу, назви і підпорядкування КЗ «НРЦ «ТЕРЕМОК» Херсонської обласної ради» Херсонській міській раді, погодивши це питання із Херсонською обласною радою. Вважаємо такий варіант єдино доцільним, щоб припинити незаконні дії щодо КЗ «НРЦ «ТЕРЕМОК» Херсонської обласної ради», мотивом яких, на наш погляд, є бажання відповідних посадовців заволодіти об’єктами нерухомості та землею, де розташований КЗ «НРЦ «ТЕРЕМОК» Херсонської обласної ради»

А губернатора Б.Сіленкова просимо, відповідно до обов’язків, якими його наділено ст.119 Конституції України, видати розпорядження на адресу начальника Управління освіти і науки Херсонської обласної державної адміністрації В.В. Суха, припинити будь-які дії щодо зміни регламенту та порядку діяльності КЗ «НРЦ «ТЕРЕМОК» Херсонської обласної ради», його адміністрації, трудового колективу та навчально-реабілітаційного процесу дітей.

Якщо буде добра воля усіх цих керівників, то тоді можна уникнути стану ГЕНОЦИДУ, на який фактично вже підвели Б.Сіленков та І.Яковлев нашу громаду, коли не дають можливості руками В.Суха виховувати повноцінними тих проблемних дітей, яких ніде інше буде довести до пуття. Чекаємо законних і мудрих рішень.


Депутат Херсонської міської ради Сергій Кириченко


^ В.САЛЬДО ПРОТИВ КОНСТИТУЦИИ И НАРОДА!


Вот уже больше года мэр Херсона В. Сальдо, доказывает народу Украины, что ОН – В. Сальдо, превыше всех законов и Конституции Украины. Больше года назад, 4 января 2008 года, Верховный суд Украины постановил обязать мэра Херсона восстановить на должности директора городского коммунального предприятия «Херсонкоммунтранссервис» А.Н. Васильева. Но, увы, как мы уже поняли, сегодняшняя городская власть живёт по другим законам, имеет неславянскую национальность, и действует по чётко прописанным их мудрецами законам.

Стоит напомнить уважаемым читателям, за что именно В. Сальдо уволил с занимаемой должности А.Н. Васильева, украинца, человека полжизни отдавшего своей любимой работе.

В далёких 70-х, Александр Николаевич начинал свою карьеру с простого водителя маршрутного автобуса. За долгие годы упорного и честного труда, он поднялся до руководителя автобусного комунального предприятия. И всё шло вроде бы хорошо, работали автобусы, люди получали зарплату, пополнялся городской бюджет.

Но, в 2002 году, в наш город, пришла большая беда, новый паразитарный вирус под названием «новый мэр и его команда». Имея неславянские корни, эта команда, как инфекция, сразу начала уничтожать всю городскую инфраструктуру, ставить на должности коммунальных предприятий и жеков своих родных по крови и духу подельников. Тех славян, кого В. Сальдо не мог сразу убрать, обкладывали данью, принуждая руководителей предприятий делать откаты «во имя скорейшего прихода Мошиаха».

Вот так дошла очередь и до городского коммунального предприятия «Херсонкоммунтранссервис» и его директора Васильева А.Н.. Будучи не из робкого десятка, Александр Николаевич отказался заниматься грабежом херсонцев, и не согласился производить откаты выделенных государством субвенций (а это миллионы) в карман алчной и ненасытной городской власти. Сразу же после этого, против Васильева А.Н. со стороны городской власти был устроен террор. Но и после этого Александр Васильевич не сдался. Он, как честный и порядочный гражданин, пошёл в СБУ, где написал заявление о вымогательстве со стороны команды В. Сальдо. Получив от сотрудников СБУ чёткие инструкции, и меченые деньги, Александр Николаевич связался с сальдовской группировкой, сообщив, что согласен принести откат от поступающих субвенций.

Дальше всё было быстро – передача денег заместителю мэра А. Витренко, быстрый захват, взятие с поличным, арест, открытие уголовного дела на А. Витренко. Следует отдать дань уважения сотрудникам СБУ – операцию провели на отлично!

После такого развития событий, В. Сальдо все-таки недолго ждал и незаконно уволил Александра Николаевича, и поставил на его место сговорчивого исполнителя его воли Александра Малышева, который безропотно и беспрекословно до сих пор выполняет все, что от него требуется. А требуется от него немного: постоянно принимать «любовь» и «внимание» мэра, который из всех автотранспортных внутригородских перевозчиков выделяет субвенции исключительно А.Малышеву на КП «Херсонкоммунтранссервис» и далее выполнять то, что от него требуют. А требуют по полной программе и много. Иначе не лютовал бы раб греха. Летом 2008 года было большое противостояние между А.Малышевым и администрацией Управления транспорта горсовета, которое ни во что не ставит крутой А.Малышев, которого любит лично В.Сальдо. Все девять автоперевозчиков берут дорожные листы в Управлении транспорта. А вот один-единственный А.Малышев не желает подчиняться контролю и учету. Он сам штампует свои путевые листы и не только. А.Малышев наладил такой крутой бизнес, что продает водителям, частным предпринимателям путевые листы от нескольких сотен до нескольких тысяч гривен, в зависимости от сложности и загруженности (читай – денежности) маршрута. И никто ему не указ! Раз прикрывает лично В.Сальдо и у него с А.Малышевым личные отношения, то последнему море по колено!

Проходят дни за днями, месяца за месяцами. И вот уже второй год, как не желает В.Сальдо подчиняться правилам Конституции Украины, порядкам которые были до этого. Так что это означает? А это означает не только то, что Президент, правительство, Верховная Рада не контролируют ситуацию в стране и не способны обеспечить конституционный порядок, а и то, что В.Сальдо, прикрывающие его милиция и прокуратура, установили свой, негласный, но твердый и неумолимый порядок.

Утешает то, что такой беспредел, согласно истории, не бывает бесконечным. Борьба за Конституцию и законность структур общественной организацией «Громадский контроль», профсоюза «Народный контроль» и депутата горсовета С.Кириченко уже нанесла удар по В.Сальдо и его группировке. В результате член Сальдовско-Малышевской «команды» Игорь Телегин лишен статуса члена исполкома Херсонского горсовета. А он еще и хозяин А.Малышева по частной фирме «Афганец», которой В.Сальдо и К-о «доверили» не один пассажирский маршрут, с которых и кормятся, рассказывая сказки простым, неискушенным афганцам, что нет частной фирмы, а есть предприятие общественной афганской организации города Херсона.

Скоро придет расплата. У В.Сальдо проблемы нарастают одна за одной, как снежный ком. Да это и закономерно.

Депутат С.Кириченко добивается выполнения В.Сальдо решений судов Украины по восстановлению А.Васильева. И он этого обязательно добьется! У С.Кириченко иного нет. Он не один. За ним команда. Восстановление конституционной законности – вопрос времени. В этом заинтересованы и жители Херсона, и граждане всей Украины. А В.Сальдо ответит за все свои дерзкие антиконституционные «выходки».


^ Профсоюз «Народный контроль»

Николай Ставицкий


Україна: суцільне «квіпрокво», або У борделі пора міняти не лише ліжка ...


У латинській мові є такий вираз – „qui pro quo”. Дослівно він означає „одне замість іншого”, але має також значення „непорозуміння, плутанина”. Саме таке „квіпрокво” ми бачимо сьогодні в українській державі. Підходиш, читаєш табличку найвищої державної установи – але то суцільне непорозуміння і плутанина. Адже напис на табличці аж ніяк не відповідає змісту і наповненню.

Скажімо, підходиш до масивної будівлі на вулиці Банковій, виконаній у незабутній манері сталінського ампіру, і читаєш „Секретаріат Президента” . Але, як казав Козьма Прутков, „не вір очам своїм”. Насправді тут міститься штаб по боротьбі з конкретною Юлією Володимирівною Тимошенко. Якщо вірити деяким депутатам, робочий день тутешніх працівників починається з наради у так званій „ситуативній кімнаті”, на якій обговорюється одне-єдине питання. Як щонайболючіше вкусити цю саму особу. Меседжі, які видають в інформаційний простір клерки з будівлі на Банковій, підтверджують, що мономанія у формі юлефобії тут справді процвітає. По п’ять разів на день шпигають ЮВТ то за газовий контракт, то за гіпотетичний російський кредит, то за популізм, то за волюнтаризм. Іноді когось ще нагороджують державними нагородами. Але можуть і викреслити з попереднього списку. Це демонструє приклад з керівником „РосУкрЕнерго” Дмитром Фірташем. Мабуть, теж Юлія Володимирівна винна. Це ж вона у цього винятково порядного бізнесмена газ із підземного сховища забрала.

А ось іще більш сталінський ампір ще грандіознішого будинку за адресою Грушевського, 8. Написано – „Будинок уряду” . Але той напис надто схожий на елементарне непорозуміння. Тому що насправді сьогодні тут розміщується величезне піар-агентство, яке силкується переконати людей, що жити стало не гірше, зате однозначно веселіше. Спочатку взагалі казали, що оту противну світову економічну кризу не пустять на територію України. Грудьми стануть на захист. Правда, груди поберегли потім. Либонь, не казенні. А ниньки розповідають насельники цього здоровенного будинку народові, що криза, яка так по-звірячому вирує у світі, дістала і Україну. Але не так сильно, як могла б, тому що отой самий уряд стоїть на сторожі „малих і нужденних”. Бюджети щомісяця перевиконує, зарплати та пенсії всім виплачує, кредити от-от отримає – і від МВФ, і від Росії, і ще від доброї дюжини країн. Повіки заплющуються, все буде добре, добре, добре... А могло би бути ще краще, якби клятий Секретаріат Президента не стромляв палки у колеса разом з Партією регіонів на пару.

Трохи вище по Грушевського – будівля із написом „Верховна Рада України” . Себто, парламент, найвищий законодавчий орган. Не вірте, що законодавчий. Закони під цим скляним куполом лише так, для розгону. Лише привід для основної діяльності. І ця діяльність полягає головним чином у двох речах. По-перше, обливати якнайгустішим брудом з трибуни свого політичного опонента. По-друге, з цим же опонентом через годину в кулуарах „перетирати питання” і „розпилювати суми”. А оті тисячі законів, які то приймаються, то завалюються, то ветуються, то розветовуються, мало кого гребуть по-справжньому. Все одно не виконуються. Частенько депутати своєю поведінкою виправдовують велику зовнішню схожість будівлі ВР з її великим куполом на цирк. Влаштовують потішні бійки, обливають одне одного водою, кидаються предметами, плюються, ламають меблі – коротше, поводять себе достеменно як блазні на манежі.

А ще нехай не вводить вас в оману табличка „Рада національної безпеки і оборони України” . Ні про яку безпеку чи оборону там і гадки немає. Це просто таке місце, куди збирають віп-глядачів, щоб подивилися-послухали, як Президент даватиме нагінку комусь невгодному. Останнім часом невгодною постійно опиняється згадана вище Юлія Володимирівна Тимошенко. Президент знаходить для неї особливі, просякнуті щирими почуттями слова. Глава держави виніс їх з самої гущі народу і вирішив на останньому засіданні поділитися з прем’єркою цими унікальними анально-сакральними вербальними символами істинно європейської нації. А щоб нетямуща ЮВТ не зіпсувала у людей враження від його неповторної дидактичної риторики, Президент повиганяв журналістів, як тільки та почала щось відповідати. Віктору Андрійовичу так сподобалися ці викривально-виховні монологи, що він призначив ще одне засідання РНБОУ на 27 лютого. Минулого разу він монологізував щодо жахливого українсько-російського газового контракту. А тепер предметом його не-акцепту стане боротьба Тимошенко з економічною кризою. Ясна річ, недостатня.

Неподалік, на вулиці Інститутській, стоїть гарний будинок з табличкою „Національний банк України” . Але куди більше пасував би йому напис „Свійський банк”. Бо він – для своїх, не для нації. Ця установа мала б (за Конституцією, до речі) стабілізувати національну валюту. Насправді цинічними курсовими іграми, тіньовим рефінансуванням комбанків НБУ національну валюту валить. І з цього мають зиск „свої” – банкіри, олігархи, топ-політики, високопосадові чиновники. Нація натомість має подальше схуднення і без того не надто товстих гаманців.

І таке „qui pro quo” – куди не ткни пальцем. Візьмемо „Міністерство закордонних справ України” . Воно ж перетворилося на якусь дивну установу, яка має тепер за обов’язок розповсюджувати по Європі кляузи на главу власного уряду. Навіть якщо є за що критикувати ЮВТ (а таки є!), то зовнішньополітичне відомство нормальної держави не має права перетворюватися на всеєвропейського ябеду.

Ні, не буде наша держава нормальною, поки у її найвищих установах пануватиме ця трагікомічна плутанина. Поки ці установи займатимуться чорт зна чим і не виконуватимуть своїх конституційних та службових обов’язків. Поки не скінчиться ця набридла всім до кольок політична веремія. Адже Україна стрімко перетворюється на європейське посміховиськ