Реферат: М. Е. Кавун проблема літочислення сучасного дніпропетровська: суть та шляхи її вирішення

ДНЕПРОПЕТРОВСКАЯ ХРОНОЛОГИЯ


Подборка научных и публицистических статей М.Э. Кавуна по проблеме происхождения и летоисчисления Днепропетровска за 1999 – 2006 гг.


(Автор является одним из ведущих исследователей данной проблематики на сегодняшний день)


Список статей:

Проблема літочислення сучасного Дніпропетровська: суть та шляхи її вирішення // Збірник наукових праць молодих вчених Дніпропетровського державного університету: Історія / Редкол.: А.Г. Болебрух (відп. ред.) та ін. – Д.: Арт-Пресс, 1999. – Вип. 1. – С. 5-13.

Днепропетровские юбилеи. Зеркало городской истории // Недвижимость в движении. – Днепропетровск, 2006. – 6 сент.

Днепропетровская хронология. Даты основания // Недвижимость в движении. – Днепропетровск, 2006. – 13 сент.

Днепропетровская хронология. Начало начал // Недвижимость в движении. – Днепропетровск, 2006. – 20 сент.

Днепропетровская хронология. История и политика // Недвижимость в движении. – Днепропетровск, 2006. – 27 сент.



М.Е.Кавун

^ ПРОБЛЕМА ЛІТОЧИСЛЕННЯ СУЧАСНОГО ДНІПРОПЕТРОВСЬКА: СУТЬ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ


Вирішення питань, пов'язаних з утворенням, офіційним заснуванням та подальшим розвитком міських поселень на території Південної України до початку ХІХ ст. є однією з важливих складових дослідження всього комплексу проблем заселення та освоєння цього регіону. Виникнення міст було пов'язано з впливом різноманітних факторів, які в силу особливостей розвитку Півдня в XVII - XVIII ст. неодноразово трансформувалися, а іноді тісно перепліталися між собою.

Одним з таких актуальних питань, які знаходяться в полі зору сучасних істориків-урбаністів, було і зостається літочислення міських населених пунктів, зокрема і в Дніпропетровському регіоні. У цій ділянці накопилося безліч фальсифікацій і перекручень. Це було пов'язане з тим, що в радянські часи особливо в 1970 - 80 рр, питання літочислення міст Дніпропетровщини вирішувалися як офіційне визначення дати їх заснування з позиції їх сучасного стану як міста. Такий підхід мав негативні наслідки, які й зараз дають про себе знати. В період історичних пошуків проводилася тенденційна систематизація фактів з відповідною інтерпретацією; тому й Укази Президії Верховної Ради СРСР, які кінцево офіційно підтверджували рік застосування населеного пункту, завжди базувались на правових актах Російської імперії.

Отже, протягом двох століть існування нашого міста визначилися різні версії його утворення й заснування (ці поняття не є тотожними). Частина їх була висловлена в працях, які претендували на науковість, інша частина - в популярних нарисах, покликаних лише зробити вплив на недосвіченого читача. Але задля історичної об'єктивності, треба розглянути всі існуючі версії заснування міста. Ось їх короткий перегляд:

Кінець першого тисячоліття нашої ери (?).

Засновано візантійськими монахами монастир на Монастирському (Прозоровському, Богомоловському, Комсомольскому) острові; (прихильник В.Рижков);

ХІ - ХІІІ століття (?). Існувало протомісто слов'ян - русичів на так званому Ігренському (Огрінському) півострові в гирлі р. Самари (тепер Самарський район м. Дніпропетровська); (висновки Д.Телегіна);

Липень 1635 р. заснована польська фортеця Кодак на правому березі Дніпра навпроти першого порогу - Кодацького; (версія Ю.А.Мицика, Й.Рисіча та ін.);

1650 р. Новий Кодак, заснований вірогідно 1650р. виконував функції губернського міста в 1784 - 1787 р. (цю версію враховують Д. Яворницький, А. Бойко та ін.);

Близько 1740 р. Заснована слобода Половиця - на її місці утворений Катеринослав ІІ на р. Дніпро (на цю версію вказують Д.Яворницький, М.Корж, М.Владимиров, В.Заремба та ін.);

Катеринослав І, заснований 1776 р., утворений 1777 р. на р.Кільчені (офіційна дата заснування Дніпропетровська в 1970 - 90-і рр.);

1783 - 1784 рр. Укази про збудування Катеринослава на правому боці р. Дніпра;

1783 р. 9 (20) травня. Офіційне заснування Катеринослава ІІ імператрицею Катериною ІІ, австрійським імператором Іосіфом ІІ та іншими посадовими особами під час подорожі (обидві версії були поширені як офіційні за часів Російської Імперії).

Перш ніж приступити до огляду фактичного матеріалу, пов'язаного із цими версіями, треба торкнутися важливого методологічного питання, а саме - за якими критеріями визначати дату заснування того чи іншого міста. Відразу ж зауважимо, що проблема ця не знайшла конструктивного вирішення в історико-урбаністичній літературі. Залишаються невирішеними проблеми трактування самого терміну "місто", його еволюції, типології міст, зокрема на теренах Південної України.

Одниз з дослідників цієї проблематики, М.П.Жуковський, вважає, що літочислення міських населених пунктів вимагає чітко усвідомити різницю поняття "місто" як історичної та юридичної категорій, які не є тотожними. Отже, неможливо їх вважати рівнозначними. Літочислення населених пунктів країни, регіону, адміністративно-теріторіальних одиниць - це тривалість їх існування на земному просторі в соціально-економічних і державних системах людського суспільства в календарних роках, як про це наголошує М.П.Жуковський. З поняттям "літочислення" тісно пов'язані поняття "утворення" і "заснування" міста [1].

Якщо у першому випадку місто утворюється на певній соціально-економічній базі кількох або одного поселень на певній основі, то заснування міста означає початок його будівництва, визначеного правовим актом, і розбудова міста в подальшому розвитку та його статус також підтвержується відповідним нормативним положенням.

При цьому М.П.Жуковський наводить принципи, на яких повинно базуватися літочислення серед яких - врахування факторів утворення поселення, комплексне вивчення джерельної бази, безперервний розвиток поселення з моменту виникнення, генетичний зв'язок історичних форм розвитку населення, що згодом стане містом, у просторі і часті; та ін.

Відомий історик Ю.Мицик теж наводить критерії визначення початку міського літочислення:

найраніша згадка в джерелах, найчастіше в літописах, конкретного населеного пункту;

результати археологічних досліджень;

початок міста від побудування фортеці [2].

Проблема утворення - заснування сучасного Дніпропетровська, зараз розглядається, судячи з матеріалів місцевих періодичних видань, у двох площинах:

суто науковій, коли на підтвердження тої чи іншої версії залучаються історичні джерела;

популярній, коли разом з джерелами в якості аргументів виступають національні та соціальні переконання авторів, тобто наукові завдання відходять на другий план, а на перший виступає завдання чи то відзначити черговий ювілей, чи то підкреслити приналежність даної території до тої чи іншої етнічної групи.

Отже спостерігаємо ще один наочний приклад того, коли наукова проблема стає козирем у політичній грі. Насправді треба, передусім, враховувати при висвітленні цього питання таке поняття, як логіка історичного розвитку. Як справедливо зазначає Й. Рисіч, вона особливо важлива, коли визначається походження тієї чи іншої назви, дати щодо поселення, походження населеного місця тощо. При дослідженні літочислення міста, на думку Й. Рисіча, логічно йти перед за все, від етнографічного розвитку, археологічних даних, археографічних документів, які повідомляють про початок розселення людей, про створення поселення сільського чи міського типу, про будівництво військових об'єктів їх розвиток. [3].

Наголошується, що на території Середнього Подніпров'я склались ще в давню історію господарсько-культурні типи - історико-топологічна спільність, що характеризувалась традиційними комплексами господарства і культури. Це свідчить про автохтонність народу, який насіляв здавна цей край, зазначає Й.Рисіч.

Але цей факт сам по собі не є доказом існування на нашій території міських поселень. Бо місто - це є складний соціальний і економічний організм, для сформування якого потрібні об'єктивні передумови, тобто географічне положення, військова неохідність, розвиток економічних відносин - обміну, торгівлі, нарешті, місто повинно відігравати культурницьку функцію. Тільки сукупність цих ознак і перетворює будь-яке поселення на власне місто.

Тут якраз треба враховувати термін "історична спадкоємність" в містобудуванні. Суть цього терміну полягає в безперервності існування на даній території сталої міської традиції. Це також означає, що міські поселення за століття свого існування повинні мати одне й те ж ядро, спільні характеристики тенденцій свого розвитку. Так зване "перенесення" міста з місця на місце - всього лише мовний зворот. "Перенести" місто можна лише з юридичної точки зору. З точки зору історичної місто - попередник і місто - наступник - це є два різні міста, особливо тоді, коли вони знаходяться на різних територіях.

Говорити про наявність у нашому краї міського життя до ХІІ століття можна лише з великими обмеженнями. Напевне, монастир на острові, якщо він взагалі і існував, не міг покласти початок новому місту. Протомісто на Ігренському (Огрінському) півострові, якщо вірити висновкам Д.Телегіна, спромоглося розвинутися до значних маштабів, стати осередком, де здійснювалися контакти місцевого слов'янського населення та тюркських кочових народів. [4]. Однак про історичну спадкоємність щодо пізніших поселень говорити не можна, бо вона була перервана на початку нападами монголо-татар в ХІІІ ст., а потім, взагалі нестабільність військово-політичної ситуації в регіоні призвела до загального занепаду будь-якого осілого життя. Тобто, говорити про "Дике поле" можна, але лише прив’язуючи цей термін до ХІІІ - XV століть.

Порівняльний аналіз версій дає змогу пересвідчитися, що найбільшою популярністю користуються так звана "кодацька" та "катерининська" версії. До того ж, ці дві версії науково обґрунтовані із застосуванням широкої джерельної бази. Тож якій з цих версій надати перевагу? Спробуємо проаналізувати, враховуючи логіку історичного розвитку. Нелогічність відліку заснування міста у кінці ХІІІ ст. не доведена ані науково, ані офіційно. Звичайно, Катеринослав Кільченський, можливо й не мав прямого історичного зв'язку з пізнішим Катеринославом на Дніпрі (Катеринослав ІІ), але є ще ряд версій, отже є перспективні напрямки наукових досліджень з цього питання. Щодо до думки, що Кодак є найстарішим поселенням на території нашого міста, то це безперечно і підтверджено історичними джерелами. Але чи був Кодак містом? Так, це була потужна фортеця, яка мала великі укріплення (згадаймо, що в той час "городом" називали всі фортеці), але економічного значення, яке є вирішальним чинником у формуванні міста як такого, Кодак так і не набув. До того ж Кодак припинив своє стале існування ще у 1709 р., коли його укріплення були зруйновані військами царського воєводи Яковлєва за наказом Петра І.

Тобто історична спадковість відсутня, бо нема головної ознаки – безперервності хронологічного і територіального існування міського поселення (поселень) (до цього часу територія селища Старі Кодаки не входить у межі Дніпропетровська). Що стосується національної принадлежності Кодака як "українського міста", то це можна поставити під великий сумнів, бо, як відомо, будував Кодак французький інженер Гійом Левассер - де Боплан за рішенням польського сейму (хоча й руками запорожців). Мета побудування - нагляд за "Вольностями Запорозькими", намагання перешкодити вільному пересуванню козаків у межах своїх територій. Отже з точки зору "національно-культурної логіки" (вислів Й. Рисіча), навряд чи легко визначити що краще - польська фортеця, чи російське місто, закладене імператрицею Катериною ІІ. (Звичайно для науки такі міркування навряд чи мають якусь цінність).

Здається у Нового Кодака є набагато більше прав вважатися прото-містом щодо майбутнього Катеринослава. Однак не на користь такої думки говорять такі факти, як територіальна віддаленість (згадаймо, що Новий Кодак увійшов до складу міста лише на початку ХХ ст., а до того вважався передмістям). Взагалі, ця "новокодацька" версія ще є недостатньо науково обґрунтованою (головною причиною цього є, насамперед, брак джерел), тобто всі дискусії щодо цього питання є попереду.

А от слободу Половицю, яка мала 125 дворі напередодні заснування Катеринослава, напевне, важко порівняти з губернським містом, яке до того ж готувалося стати "Південною столицею" Імперії. Звичайно, столицею це місто так і не стало, але ми не згодні з думкою, що " Екатеринослав … возвратился в сосуд глиняный или в ту самую первобытную Половицу, на которой был основан" [5]. Половиці, щоб розвинутися до стану міста, напевно, не вистачило б і кількох десятиліть. Тобто місто на цій території дійсно було засноване (згадаймо, що заснування це юридичний акт) 9 травня 1787р. Імператрицею Катериною ІІ.

Взагалі, можна погодитися з думкою дніпропетровського дослідника Є.А.Чернова, який наголошує той факт, що козацькі поселення, серед який Старий та Новий Кодаки, Половиця, та ін. мали потенціальну можливість шляхом історичного розвитку перерости у поселення з міським статусом. [6]

Але цього не сталося через взаємодії різних факторів, по-перше, через те, що в середині XVIII ст. не було необхідних міських поселень, які б наряду з військовою мали б відігравати і економічну функцію. Така необхідність з'явилася лише з початком планомірного широкого заселення та освоєння Північного Причорномор'я в останній чверті XVIII ст. Саме тоді царська урядова політика стимулювала розвиток великих міських поселень у нашому краї. Населення більшості з них склали українці.

Коли йдеться про "ланцюг" історичного розвитку Старий Кодак -Новий Кодак - Половиця в якості попередника нашого міста, то на це немає, на думку автору, достатніх підстав. Хоча критерії того, що вважати саме містом, остаточно не визначені й до цього часу, доводиться визнавати, що ці населені пункти не спромоглися розвинутися до рівня міст. Бо для цього не було об'єктивних підстав, враховуючи геополітичну ситуацію в регіоні в XVII - I пол. XVIII ст. насамперед, не було таких підстав для розвитку економічного життя, що є вирішальним фактором в утворенні будь-якого міста.

Міська традиція в нашому краї не сформувалася в XVII - I пол. XVIII ст. як стала (виключення становить Стара Самара - теперішній Новомосковськ). Катеринослав не можна назвати історичним "спадкоємцем" щодо козацьких поселень, бо його утворення було одним з наслідків імперської містобудівичої політики в Північному Причорномор'ї. Характер його розвитку визначався зовсім іншими факторами, ніж це було скажімо за козацьких часів.

Можна, на наш погляд, говорити лише про існування двох містобудівничих традицій - козацької в XVI - першій половині XVIII ст., та пізнішої - "імперської" кінця XVIII - XIX ст., але вони не мають між собою безпосереднього історичного зв'язку. Заснування Катеринослава (Дніпропетровська), який виник у кінці XVIII ст. й мав служити як центр "колонізації Новоросійського краю" безперечно належить до проявів цієї другої містобудівничої традиції.

Друга "імперська" традиція не була логічним продовженням першої "козацької", а навпаки - перекреслила досвід будування фортець та містечок за часів "Вольностей Запорозьких".

Можна лише сподіватися, що при залученні додаткових груп джерел та належній їх інтерпретації проблема літочислення міста Дніпропетровська отримає врешті-решт своє позитивне вирішення.


Бібліографічні посилання:

Жуковський М.П. Про генезу та історико-правове забезпечення літочислення міст Дніпропетровської області // З минувшини Подніпров'я. - Дніпропетровськ, 1995. – С. 98.

Мицик Ю.А. Скільки років нашому місту? // Січеславщина. Краєзнавчий альманах. - Дніпропетровськ, 1997. - Вип. 1. – С. 21.

Рисіч Й. Логіка історичного розвитку при визначенні літочислення нашого міста // Бористен. - 1992. - № 6. – С. 8-9.

Телегін Д. Русичі над Кодацьким порогом // Пам'ятки України. - 1990. - № 2. – С. 23.

Яворницкий Д. История города Екатеринослава. - Днепропетровск, 1989. - С. 106.

Чернов Є.А. Начало времени "URBIS" в истории Днепропетровска // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Вип. 1: Матеріали Першої міжрегіональної історико-краєзнавчої конференції (8-9 жовтня 1998 р., м. Дніпропетровськ). - Дніпропетровськ, 1998. - С. 110 - 114.



^ ДНЕПРОПЕТРОВСКИЕ ЮБИЛЕИ
^ Зеркало городской истории

Городской юбилей – событие всегда неординарное. В такие моменты всегда проявляется характер города, а, возможно, даже то, что называют его душой. По особенностям проведения юбилейных торжеств можно наглядно судить о динамике городского развития и, между прочим, о городских проблемах. Днепропетровские юбилеи даже на этом фоне выглядят необычно. Судите сами: свой 100-летний юбилей Екатеринослав праздновал в 1887 году, а 200-летний… в 1976-м, то есть на 11 лет раньше, чем нужно, если следовать первой дате. В чем причины переноса даты юбилейного торжества? В 2001-м Днепропетровску официально исполнилось 225 лет, в 2006-м – двести тридцать. Но не все так однозначно, ибо в постсоветское время стараниями модных и не очень историков у города появилось несколько… альтернативных юбилеев. Это только главные «изюминки» днепропетровских торжеств, но не единственные.


^ Первые сто лет Екатеринослав жил… без юбилеев

Первые сто лет своего существования Екатеринославу было как-то не до юбилеев. Основанный как южная столица, город десятилетиями прозябал в степи и поднимался очень медленно. Современники единодушно отмечали пока только «сонное состояние» будущего мегаполиса на Днепре. В таком состоянии нарождавшаяся городская локальная общность не очень-то выказывала саму идею юбилея, не было для нее и достойных исполнителей. Город, утопавший в грязи и пыли, пересеченный балками и канавами – не слишком удачная сцена для постановки «юбилейных спектаклей» – пышных торжеств.

В общем, жил Екатеринослав и обходился как-то без помпезных юбилеев. Жил – не жил, так, перебивался потихоньку. Но причиной тому было уж точно не отсутствие тяги к юбилеям. Скорее, наоборот – провинциальная среда не слишком стимулировала юбилейную и вообще гражданскую активность.

И, тем не менее, календарные юбилеи были. Просто их никто не отмечал. А может быть, и отмечали, но сведения об этом не попали в исторические «анналы».

Посмотрим, что могло бы быть, и что было, и чего не стало…


^ Год 1792. Царский подарок городу-младенцу от Екатерины

Пятилетний юбилей Екатеринослава никто и не додумался бы отмечать. Во-первых, слишком рано. Во-вторых, очень мало еще было сделано. В третьих, только что, в октябре 1791 г., в бессарабской степи скоропостижно скончался светлейший основатель города князь Потемкин. Но императрица Екатерина II все-таки сделала городу поистине царский подарок к первому юбилею. Таким подарком стал генеральный план города. 23 февраля 1792 г. императрица собственноручно начертала на представленном ей проекте «Быть по сему. Екатерина».

Автором утвержденного императрицей чертежа был знаменитый зодчий, «придворный» архитектор князя Потемкина Иван Старов. Этот генплан был вторым по счету (автором первого был француз Клод Геруа). Но именно по плану Старова первые десятилетия застраивался Екатеринослав, прокладывались его основные улицы и проспекты. Оригинал плана Старова с автографом Екатерины Великой сохранился. Его можно увидеть в Днепропетровском историческом музее, в 3-м зале, слева от входа.


^ Год 1797. «Подарки» Екатеринославу от Павла I

Свой десятилетний юбилей Екатеринослав встречал в условиях крайне неблагоприятных. В ноябре 1796 г. умерла императрица Екатерина Великая. Сменивший ее на престоле Павел I, ненавидевший все екатерининское, также сделал городу оригинальный «царский подарок», только наоборот. Указом 22 декабря 1797 г. он отобрал у Екатеринослава данное при рождении города имя и назвал его Новороссийском. Пятью днями раньше Павел упразднил Екатеринославское наместничество, создав вместо него Новороссийскую губернию с 12-ю уездами. Насчет «павловских милостей» к Екатеринославу упорно бытует еще одно утверждение, что у города вообще отобрали губернский статус, будто бы «разжаловав» его в уездные. На сей раз, слава Богу, обошлось. Екатеринослав – Новороссийск при Павле остался центром «своей» губернии, которая в ту пору включала, кстати, все Северное Причерноморье и даже Крым.

Павловские указы существенно сократили динамику развития губернского центра. Особенно акты от 18 и 20 декабря 1797 г., которые требовали «все строения во всей губернии остановить». Что и было сделано. До смерти императора, последовавшей 11 марта 1801 г.


^ Год 1802. «Реабилитация» бабушкиного детища от царственного внука

Александр I – внук Екатерины Великой, царствовавший в 1801 – 1825 гг., возвратился к основам ее политики в государственном управлении. Одним из символов такого поворота стало возвращение Екатеринославу его имени. Это было сделано в 1802 г., аккурат к 15-летию акта закладки Преображенского собора и всего города на правом берегу Днепра. Александр I создал новую Екатеринославскую губернию. Она, правда, была гораздо меньше Новороссийской (!). Только одна из трех южных губерний России (плюс Херсонская и Таврическая). Пусть меньше – зато надолго. В освоении Причерноморья наступила эпоха стабилизации. Екатеринослав всю первую половину XIX столетия будет развиваться очень медленно, однако, без заметных потрясений.


^ Год 1837. Юбилей в эпоху «екатеринославского застоя»

50-летие Екатеринослава не отмечалось официально. О нем не могли вспомнить в местной прессе. Потому что местной прессы… просто еще не было. Первый номер первой городской газеты – «Екатеринославские губернские ведомости» – вышел 7 января следующего, 1838 года.

Но подарки были. И «подарки» весьма специфические. Именно в год городского пятидесятилетия окончательно закрылась Екатеринославская казенная суконная мануфактура. Это было главное промышленное предприятие раннего Екатеринослава. Можно сказать, градообразующее предприятие. Детище Потемкина. Сохранились писанные его рукой документы, адресованные Екатерине, где он ратует за размещение в городе крупной мануфактуры. В 1792 г. Екатерина II издала соответствующий указ, а в 1794 г. предприятие начало действовать. Оно было сформировано из нескольких фабрик, переведенных из других мест империи – Дубровны, Купавны и др. Мануфактура – крупнейшая в Южной Украине – изготавливала различные сукна и такни, в основном по заказам армии и адмиралтейства. В 1835 г. военный министр Чернышев приказал ликвидировать мануфактуру. А в 1837 г. она окончательно остановилась, когда было полностью переработано сырье. Фабричные строения и «народонаселение» (приписные крепостные крестьяне) передали военному ведомству. Немецкий ученый Гакстгаузен, посетивший Екатеринослав чуть позже, в 1844 г., с горестью и грустью поведал о том, что фабрику, по сути, просто разграбили.


^ Столетний юбилей. Год 1887

Прошло еще пятьдесят лет. Между 1837 и 1887 годами в жизни города было много интересного, и очень значительные перемены. Город становился на ноги. Поднимались вторые-третьи этажи домов в центре. Прокладывался знаменитый Фабровский бульвар. Строилась железная дорога и двухкилометровый мост. Первый, по-настоящему торжественный юбилей Екатеринослав отметил в 1887 г., накануне разгара промышленного бума и денежной лихорадки в приднепровской степи.

9 мая 1887 г. весь город высыпал на улицы. Впервые в Екатеринославе состоялось то, что сейчас принято называть «массовые народные гулянья». Были устроены разные развлечения: для знати и для простонародья. В Потемкинском саду показывали «фотографические картины», а потом вспыхнул «фейерверк, подожженный уроженкою Екатеринослава, девицею Гегелло». «Изюминкой» празднования стала… специальная городская газета, «Екатеринославский юбилейный листок». Она издавалась всего 2 месяца – апрель и май 1887 г., вышло 25 номеров. Текст – исключительно воспоминания, мемуары старожилов, статистика, документы. Теперь эта газета (осталось всего несколько полных подшивок) – настоящее «сокровище» для городских историков.

Город очень долго прощался с провинциальной замкнутостью, и юбилей 1887 г. стал знаковым событием, символом перехода в новую фазу – колоссального промышленного и демографического роста. Когда за каждые десять лет население города увеличивалось вдвое. А вся прибрежная территория за каких-нибудь двадцать лет оказалась занята промышленными предприятиями.


^ Год 1937. Юбилейный пир во время чумы?

Пролетело бурное начало ХХ века. Революция. Гражданская война. Новый строй не сильно трансформировал устоявшиеся взгляды на городскую историю. В 1937 г., в самый разгар сталинских репрессий, днепропетровский первый секретарь Мендель Хатаевич выдвинул предложение: а давайте красочно отпразднуем 150-летний юбилей теперь уже социалистического Днепропетровска, хоть и от даты основания Екатеринослава российской императрицей. Поторопился первый секретарь – вскоре и он был расстрелян. Грандиозный юбилей не состоялся. А памятником этому несостоявшемуся юбилею осталась… знаменитая теперь книга Дмитрия Яворницкого «История города Екатеринослава». Она написана по личной просьбе Хатаевича специально к готовившемуся юбилею. Уже завершенную рукопись ждала трудная судьба: ее не дали опубликовать, но хранили в архиве и впервые издали… только в 1989 г. (второе издание вышло в 1996 г.).


^ Год 1976. «Днепровская феерия» эпохи развитого социализма

В начале семидесятых годов ХХ века в правящих кругах возникла идея отмечать юбилей Днепропетровска не от 1787 г., а от 1776 г. – даты основания первого Екатеринослава, построенного некогда в месте слияния рек Кильчени и Самары (теперь территория поселка Самаровка и приграничных к Днепропетровску самарских дачных поселков). Город существовал около десяти лет, потом был перенесен указом Екатерины II на правый берег Днепра, и вновь основан 9 (22) мая 1787 г. ей же лично под тем же именем.

В 1972 г. было принято официальное решение о подготовке к празднованию юбилея города в 1976 г., создана специальная комиссия. Молва упорно приписывает инициативу в проведении «быстрого» юбилея самому Брежневу. Будто бы тот знал, что век его недолог, и распорядился провести юбилей «поскорее». Действительно, празднование юбилея Днепропетровска в 1976 г. начало целую «юбилейную лихорадку», завершившуюся в 1982 г. празднованием 1500-летия Киева.

Истинные причины этой «лихорадки» до сих пор не исследованы. Любая империя, клонящаяся к закату, стремится скрыть внутренние проблемы под маской помпезных торжеств. Однако для Днепропетровска 200-летний юбилей 1976 г. стал символом того благополучного положения города в СССР, которое он действительно занимал в «эпоху застоя». Потому как эпоха застоя в Днепропетровске таковой отнюдь не была. В 1970 – 1980-е гг. город набрал самые интенсивные темпы роста за всю свою историю. По крайней мере, пока. Да и покровительство высших лиц, и лично «дорогого Леонида Ильича» делало свое дело – уровень жизни в Днепропетровске изрядно превышал среднестатистический.

Знаковые торжества 1976 г., которые до сих пор вспоминаются старожилами, проходили в несколько этапов. На привокзальной площади открыли внушительный памятник Григорию Петровскому. В городе обустроили 200 мини-скверов и уголков отдыха. Была такая программа специально к 200-летию. В бывшем карьере на Красном Камне устроили сад с фонтаном. Маленькие радости: на проспекте Карла Маркса открыли электронные часы с градусником и флюгером (на бульваре возле улицы Артема) и цветочные часы на террасе на углу улицы Дзержинского. Башенка «градусник-часы» стоит и сейчас, только флюгер заменили рекламой; в нижней части и сейчас сохранилась чугунная плита с советским гербом города и датой «200». А цветочные часы… сломали еще в начале девяностых. Несколько лет назад террасу, где находились часы… вообще срыли и строят на этом месте четырехэтажный дом. Кстати, 16-этажное здание над этим местом (тут когда-то находился известнейший магазин «Дом книги»), построено в 1976 г., тоже к юбилею, и считалось «небоскребом» по тогдашним днепропетровским меркам.

Апофеозом торжеств стали дни 21 – 23 мая 1976 г. Леонид Брежнев не приехал, зато присутствовали Владимир Щербицкий и Алексей Ватченко. Днепропетровску вручили высший в СССР орден Ленина. На стадионе «Метеор» устроили грандиозное представление с участием десятков тысяч человек. На Днепре же было устроено то, что сейчас принято называть «лазерное шоу». В вечернее время едва ли не вся площадь водной поверхности была занята разными световыми фигурами. Для того времени это была абсолютная экзотика, причем представление было организовано на небывалом техническом уровне. В общем, юбилей 1976 г. днепропетровцы запомнили как самый яркий праздник эпохи «развитого социализма».


^ Год 2001. Юбилей города как символ выхода из кризиса

Девяностые годы, начавшись с перестроечной эйфории, принесли новые вызовы и необходимость адекватно отвечать на них. Постсоветский плюрализм принес и новые дискуссии по поводу исторических истоков Днепропетровска. Появились альтернативные юбилеи – от крепости Кодак (в 1995 г. ей как раз исполнялось 360 лет), от слободы Половицы, от казацких городов Самарь и Новый Кодак. Все эти поселения, будучи старше Екатеринослава, в разное время вошли в состав города или находятся вблизи городской границы. А на месте Половицы город был основан.

Не мудрствуя лукаво, власти в 2001 г. власти решили опираться на традиционную дату и провести 225-летний юбилей. Президент Кучма издал соответствующий указ. Многим еще была памятна грандиозная «феерия на Днепре» эпохи застоя в 1976 г. Решили попробовать повторить тот успех. И на этот раз торжества прошли с истинно днепропетровским размахом. Правда, Президент Кучма не приехал. Не приехал и московский мэр Юрий Лужков, который очень хотел посетить Днепропетровск. Но его отговорили, ссылаясь на возможное народное недовольство.

Весь день в субботу, 15 сентября 2001 г., Днепропетровск гудел. Сначала были торжественные шествия и гулянья на центральном проспекте. Ближе к вечеру торжества переместились на Набережную, где по разным сведениям, собрались десятки, если не сотни тысяч человек. Была представлена «Водная феерия», которой хотели продолжить традицию. Оценки увиденного разнились. Конечно, до уровня до 1976 г. феерия не дотянула. Очень много народу собралось на склонах парка Шевченко посмотреть на речное действо. Старый пешеходный мост из парка на остров, оказался сильно переполнен и начал вибрировать. После окончания праздника Новый мост оказался закрыт, а трамвайно-троллейбусное движение практически парализовано из-за нахлынувших масс народа. Многие добирались домой пешком только к утру.

Днепропетровск, как всегда, собрался с силами, и показал неплохой уровень. Юбилейное празднование 2001 г. засвидетельствовало символический момент выхода города из затяжного перманентного кризиса девяностых годов минувшего столетия и роль «кузницы кадров» уже в независимой Украине.

Далеко не всегда юбилейные даты означали «царские милости» для города на Днепре. На первых порах, скорее, все было с точностью до наоборот. Уже потом, когда город поднялся до уровня регионального и государственного центра влияния и принятия решений, юбилейная культура прочно прижилась на приднепровской земле. И дала, надо сказать, пышные всходы. При этом одна тенденция всегда проявлялась достаточно четко. Верховная власть, основавшая город, определяла во все исторические периоды и «юбилейную политику». Хорошо это или плохо – правомерен ли вопрос? Может, это одна из системных закономерностей днепропетровской истории?

***

Так уж получилось, что Днепропетровск отмечал официально свои юбилеи, и притом очень пышно, именно тогда, когда находился на очередном витке своего подъема, а сами эти торжества становились символами этих относительно «спокойных и благополучных» исторических эпох. А когда город находился в кризисе, о юбилеях если и вспоминали, то как-то вяло, нерешительно. Так что «юбилейная лихорадка» при всех своих недостатках - это городская болезнь роста. Желает город пышно отметить свой юбилей – значит живет. Кстати, днепропетровская «юбилейная лихорадка» – еще и следствие бесконечных споров о дате основания города. Таких дат уже насчитывается… не две, и не семь, а… не меньше 13-ти. В следующих номерах читайте цикл «Днепропетровская хронология», где будет сделана попытка разобраться в этих историко-политических хитросплетениях.


Максим КАВУН


^ ДНЕПРОПЕТРОВСКАЯ ХРОНОЛОГИЯ
^ Сколько дат основания у мегаполиса?

Споры о том, какую дату считать началом исторической жизни Днепропетровска, начались очень и очень давно, а в последние неспокойные десятилетия ведутся особенно активно. Дискуссии проходят волнообразно – то разгораются с новой силой, то утихают, чтобы через несколько лет подняться вновь. В СМИ подымаются волны полемических заметок, очерков, подчас и довольно скандальных публикаций. Согласно официальной хронологии, в сентябре 2006-го Днепропетровску исполнилось 230 лет. Однако существует масса «оппозиционных» точек зрения. В числе вероятных предшественников города называют населенные пункты Самарь, Старый и Новый Кодаки, Половицу, даже полулегендарный греческий монастырь на острове. Смогут ли историки когда-нибудь договориться по поводу «единого дня рождения» Днепропетровска? Или пусть каждый и дальше празднует ту дату основания, которая ему ближе по душе?


^ У Днепропетровска не менее 13-ти возможных дат основания

Но сначала давайте определимся, сколько же у нашего города дат основания? Иными словами – сколько исторических дат в разное время были задекларированы как вероятные даты основания днепровского мегаполиса? И есть ли даты, которые не были «засвечены», но могут считаться таковыми?

Справедливости ради отмечу, что «незасвеченных» дат нет вовсе, касается ли это возникновения Екатеринослава, или, наоборот, более старших поселений в Днепровском Надпорожье. Все эти даты в разное время были найдены и представлены историками, краеведами и журналистами в городской и региональной прессе. Или поданы в различных энциклопедиях – от «Брокгауза и Ефрона» и «Большой Советской» до «Britannica» и «Americana». Есть случаи публикаций и в общеукраинских средствах массовой информации – проблема летоисчисления Днепропетровска давно вышла за сугубо научные рамки, стала объектом политико-идеологической активности.

Довольно давно (с конца восьмидесятых годов ХХ века), будучи наблюдателем и участником дискуссий по летоисчислению Днепропетровска, я, кроме всего прочего, параллельно подсчитывал количество высказанных версий. Сейчас их… не меньше 13-ти. В этой статье перечислю все даты, коротко расскажу кто, когда и где высказался в их поддержку. Чтобы картина была максимально более полной.

Все даты основания можно условно разделить на три хронологических узла – «доекатеринославский», «екатеринославско-кильченский» и «екатеринославско-днепровский». Рассмотрим их по хронологии появления на печатных страницах.


^ Екатеринославская каноническая хронология – 1787 год

Самая традиционная дата основания города – 9 (20) мая 1787 г. Это день торжественной закладки Екатеринослава на правом берегу Днепра. Екатерина II, австрийский император Иосиф II Габсбург, князь Потемкин “и другие официальные лица” заложили первые камни Преображенского собора, а вместе с ним и всего города. С тех пор Екатеринослав начал свою жизнь на днепровском правобережье и больше никуда не перемещался, плавно превратившись в современный мегаполис.

Такой взгляд на происхождение и назначение Екатеринослава заложил в своих работах, еще в 40-х годах ХІХ в., первый историк Екатеринослава архиепископ Гавриил (Василий Федорович Розанов). Он довольно четко сделал ударение на отличиях Екатеринослава и предшествующих населенных пунктов с точки зрения городских признаков, в социокультурном контексте. Рассматривая временный упадок Екатеринослава в конце XVIII – в начале ХІХ ст., он