Реферат: Робоча програма дисципліни "Фінансовий ринок" (плани лекційних та практичних занять) Тема 1 роль фінансового ринку в економіці методичні вказівки до вивчення теми

3. Робоча програма дисципліни “Фінансовий ринок” (плани лекційних та практичних занять)


Тема 1
РОЛЬ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В ЕКОНОМІЦІ


1. Методичні вказівки до вивчення теми

1.1. Поняття фінансового ринку та його структура.

1.2. Суб’єкти фінансового ринку.

1.3. Характеристика об'єктів фінансового ринку.

1.4. Законодавче регулювання фінансового ринку.


1.1. Поняття фінансового ринку та його структура

Передумови виникнення фінансового ринку

Економічне буття влаштоване так, що завжди в кожний конкретний момент часу поряд знаходяться одні юридичні та фізичні особи, у яких є деякий надлишок грошових коштів, інші – у яких їх не вистачає. У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступають держава та різні суб’єкти господарської діяльності. Інвестиційний капітал надходить до тих, хто його потребує, з двох джерел: власних і чужих коштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету, для підприємств – нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти (заощадження) інших держав, суб’єктів господарської діяльності та населення.

Якби в реальному житті товари та послуги, що надаються населенню, знаходились у повній відповідності з грошовими коштами, якими воно оперує, то всі одержані гроші витрачались би на придбання товарів і послуг. Проте в умовах ринкової економіки розмір щорічних прибутків населення, як правило, перевищує розмір його щорічних видатків, тобто залишається якась частина грошових коштів, яка не витрачається на придбання товарів і послуг, сплату податків. Вона називається заощадженнями. Тим часом підприємства та фірми у середньому щорічно витрачають більше, ніж одержують від продажу товарів: їм доводиться це робити, оскільки крім платежів за ресурси, фірми повинні інвестувати свою діяльність, спрямовуючи кошти або в основний капітал, або у товарно-матеріальні запаси. Зумовлено це, насамперед, неспівпаданням у часі витрат, пов’язаних з виробництвом, і прибутку, одержаного у результаті реалізації продукції. Витрати здійснюються раніше, ніж підприємство одержить прибуток, оскільки для виробництва продукції необхідно вкласти кошти у сировину, матеріали, обладнання для одержання готової продукції та організувати її продаж. Саме тому підприємства потребують авансування грошових коштів, які після реалізації продукції повинні повернутись на підприємство вже у більшому обсязі, але через деякий час. Великих обсягів грошових коштів потребують підприємства при організації нової справи, а також при її істотному розширенні або переоснащенні вже існуючої. У цьому випадку підприємець найбільше потребує інвестицій.

Оскільки більшість заощаджень припадає на населення, а більшість інвестицій здійснюється підприємствами і фірмами, то очевидно, що необхідний механізм, який буде переміщувати потоки грошових фондів від перших до других. Цей механізм створюється завдяки функціонуванню фінансового ринку (рис. 1.1). 



Рис. 1.1. Передумови виникнення фінансового ринку

Поняття фінансового ринку

Функціонування ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне існування і розвиток. Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки, фундаментом фінансової системи, що надає їй стабільності й усталеності (рис. 1.2.).



Рис. 1.2. Структурні сфери фінансової системи

Ринки, на яких обертаються досить однорідні матеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більш об’ємних. До такої категорії складних ринків належить фінансовий ринок. 

В умовах ринкової економіки найбільш ефективне інвестування фінансових ресурсів і їх цілеспрямоване використання забезпечуються за допомогою фінансового ринку.

^ Фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Поняття «фінансовий ринок» є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв’язки, але й значну кількість форм відносин власності та їх перерозподілу (трансформації). 

Фінансовий ринок – це складна економічна система, що є сферою прояву економічних відносин:

– при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи (грошові зобов’язання та інвестиційні цінності);

– між продавцями і покупцями фінансових активів. На фінансовому ринку взаємодіють попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів;

– між вартістю і споживчою вартістю фінансових активів, що обертаються на цьому ринку. До них відносяться гроші (як гривня, так і валюта), депозити, цінні папери різних видів, зобов’язання та борги, позичковий капітал, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості.

Отже, фінансовий ринок – це відносини між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних грошових коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо- та міжгалузевого руху фінансових ресурсів.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій, які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв’язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб’єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати грошові кошти в борг. 

Поняття «фінансовий ринок» – це саморегулююча система ринків, де концентрується попит і пропозиція на різні фінансові активи та послуги, пов’язані з придбанням активів; це сфера економічних відносин між суб’єктами ринку в процесі формування та реалізації попиту і пропозиції фінансових активів. З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти).

Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність в потребі фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цих потреб. Кошти є в наявності у одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників (заощаджувачів) до користувачів (інвесторів).

Заощаджувачами в більшості країн із розвиненою ринковою економікою є приватні особи (населення), які інвестують свої заощадження або безпосередньо (індивідуально), або через пенсійні фонди, страхові організації та інші фінансово-кредитні інститути акумулювання індивідуальних заощаджень.

Користувачі (інвестори) – це суб’єкти господарювання й органи державної влади, що вкладають кошти в будь-яке підприємство, справу (розширення виробництва, надання послуг, покриття державних витрат тощо).

Крім того, фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє появі й розвитку позитивних соціальних змін в суспільстві. Реалізація цих функцій здійснюється в тому числі і через ринок цінних паперів, який значно розширює та полегшує шлях всім суб'єктам економіки до отримання необхідних їм грошових ресурсів.

Держава несе відповідальність за створення середовища, яке сприятиме ефективному розвитку фінансових систем. Це передбачає необхідність вирішення проблем, пов’язаних із:

- економічними стимулами та макроекономічним середовищем;

- політикою фінансового сектора;

- юридичною і регулятивною інфраструктурою;

- встановленням меж сфери послуг фінансового сектора;

- надійністю та конкурентоспроможністю фінансових інститутів.

Фінансовий ринок повинен забезпечити потреби суб’єктів підприємницької діяльності та фінансові інститути фінансовими ресурсами. Цей ринок ґрунтується на функціях грошей як засобу нагромадження та платежу. Якщо грошовий ринок та його структура мають сприяти товарообміну, то фінансовий – забезпечити концентрацію фінансових ресурсів і вільний доступ до них усіх суб’єктів, керуючись загальними законами ринкової економіки, насамперед конкуренції як між продавцями і між покупцями, так і продавця з покупцем. Товаром на цьому ринку є фінансові ресурси, які після їх придбання (купівлі) надходять у постійне .чи тимчасове користування, а ціною – плата за їх використання.

Фінансові ресурси мають грошовий вираз, але не всі грошові кошти, що на певний момент перебувають у розпорядженні підприємств чи громадян, є фінансовими ресурсами. До останніх належить тільки та частина грошових коштів, що забезпечує отримання доходу, тобто це гроші (власні, залучені чи позичені), які продукують гроші. Крім того, частина фінансових ресурсів може бути матеріалізована в основних засобах, використання яких забезпечує отримання доходів. Метою фінансової діяльності будь-якого суб’єкта підприємництва, у тому числі і фінансових інституцій, зокрема комерційних банків, є досягнення повної забезпеченості (відповідно до їх потреб) фінансовими ресурсам з мінімальними витратами. Фінансовий же ринок за своїм обсягом, складом і структурою повинен забезпечити різноманітні види торгівлі усіма формами фінансових ресурсів.

З позицій ефективного управління фінансовим ринком та забезпечення за його допомогою впливу на соціально-економічний розвиток дуже важливим є завдання оптимізації його структури. При цьому слід зазначити, що вирішення цього завдання неможливе адміністративним шляхом, адже фінансовий ринок, як і будь-який інший, є насамперед саморегульованою структурою, на яку держава може впливати тільки опосередковано шляхом законодавчого регулювання та використання певних інструментів.

^ Функції фінансового ринку

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є: 

1) мотивована мобілізація заощаджень фізичних та юридичних осіб, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу їх доведення до споживачів (покупців, вкладників). Проявляється через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів, страхових компаній та ін.). Її завдання полягає в створенні нормальних умов для реалізації грошових коштів (заощаджень) споживачів (покупців, вкладників) в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять;

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств з метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів. Ця функція зводиться до створення фінансовим ринком умов для безупинного переміщення грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через дану функцію здійснюється реалізація на фінансовому ринку грошової політики держави;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів. Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних потреб господарюючих суб’єктів, механізм фінансового ринку через систему ціноутворення на окремі інвестиційні інструменти виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позицій забезпечення високого рівня дохідності капіталу, який використовується із цією метою;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів та інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу;

11) фінансового забезпечення процесів інвестування – полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу. Процес залучення фінансових ресурсів містить як накопичення капіталу, так і взяття його в борг (позика), у найм (селенг);

12) забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Вищеназвані функції фінансовий ринок здійснює переважно через: відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позик; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо. 

Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного капіталу, задоволення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб’єктів, фінансовий ринок сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.

Ці функції обумовлюють структуру фінансового ринку. 

Головною метою фінансового ринку є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їх мобілізація і перерозподіл між сферами і секторами економіки. Головна функція фінансового ринку – трансформація бездіючих грошових коштів в позиковий капітал. Фінансовий ринок робить грошові фонди доступними для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), метою діяльності яких є збільшення капіталу.

Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів, до яких належать: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

В організаційному плані фінансовий ринок – це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі, реєстратори, інші фінансові інституції, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку.

Розвинені фінансові ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні режими оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий політичний клімат у країні та певний баланс фінансово-економічних інтересів у суспільстві. 

Серед найбільш значимих передумов формування фінансового ринку в Україні слід виділити такі: розвиток альтернативного сектора економіки, формування ринкової інфраструктури, комерціалізація банківської сфери, відміна монополії зовнішньої торгівлі, пільговий порядок оподаткування доходів із цінних паперів, відсутність силового державного регулювання операцій із цінними паперами. Все це дозволяє посилити платоспроможний попит, який вже зараз формується на ринковій основі.

Структура фінансового ринку як ринок фінансових ресурсів наведено на рис. 1.3.



Рис. 1.3. Структура ринку фінансових ресурсів

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватись у різних формах і різними методами, що визначає розгалуженість і різноманітність фінансового ринку. Його структуризація здійснюється за двома основними ознаками: формою ресурсів та організацією торгівлі ними (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Структура фінансового ринку




За формою фінансових ресурсів

Ринок грошей

^ Ринок капіталів

За організацією торгівлі фінансовими ресурсами

Кре-дитний ринок

Ринок короткострокових позик

Ринок довго- та середньострокових позик

^ Ринок цінних паперів

Ринок короткострокових боргових зобов’язань

Ринок довго- та середньострокових боргових зобов’язань

Фондовий ринок


Грошовий ринок – це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їх рух зумовлений різницею в рівнях прибутку та ризику. На ньому товаром виступають гроші, а їх ціною – проценти за користування кредитом.

^ Ринок капіталів виступає найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів і поділяється на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок банківських кредитів (середньо- та довгострокових). Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також відсотки за довгостроковими позиками. Якщо грошовий ринок підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню фінансових ресурсів, тобто очікувана прибутковість капіталовкладень з врахуванням відповідного ризику повинна відповідати відсотку на ринку капіталів.

^ Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах.

Цей ринок виконує наступні функції:

об’єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів;

трансформація грошових коштів в позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

надання позик державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття дефіциту державного бюджету, фінансування різного роду соціальних програм.

Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати накопичення, рух, розподіл та перерозподіл позикового капіталу між сферами економіки. Кредитний ринок потрібно розглядати як синтез ринків різних платіжних засобів. Він поділяється на ринок грошових ресурсів і ринок боргових зобов’язань.

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові і економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют. Він обслуговує міжнародний платіжний оборот, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю національної економіки від імпорту й обумовлений конвертованістю цієї валюти, тобто гарантованою можливістю грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. Чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим в більшій мірі валютний ринок підлягає державному регулюванню (зокрема, встановленню фіксованого курсу національної валюти по відношенню до інших валют). Основою проведення валютних операцій на валютних ринках є міжнародна торгівля і пов’язані з нею послуги, а також міжнародний рух капіталу та кредитів.

Валютний ринок виконує такі функції:

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

регулювання валютних курсів;

диверсифікація валютних резервів;

страхування валютних ризиків;

отримання прибутку учасниками валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;

проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні національної економіки і реалізації погодженої політики в рамках світового господарства.

В основу функціонування валютного ринку покладено валютний курс – співвідношення, за яким виконується обмін однієї валюти на іншу, тобто "ціна" грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Курси іноземних валют встановлюються шляхом їх котирування відповідно до діючих законодавчих норм та практики, яка склалася.

Валютний ринок України – це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Суб’єктами валютного ринку є продавці валюти, покупці та посередники.

В їх ролі можуть виступати :

комерційні банки – великі транснаціональні, середні і малі банки, для яких характерною є тенденція до зосередження операцій на великих біржах;

небанківські фінансові установи – фонди хеджування (в основному спекулятивні фонди) та пенсійні фонди. Ці установи безпосередньо на ринку не виступають, а користуються посередництвом банків, їх роль збільшується, тобто їх угоди досягають великих розмірів і вони не підпадають під правила з точки зору обережності як банківські установи;

підприємства та приватні особи.

Ринок цінних паперів – це особлива форма торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

Він об’єднує частину кредитного ринку (ринок інструментів позики або боргових зобов’язань) і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.

Всі ці елементи фінансового ринку знаходяться в тісному взаємозв’язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І, навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу в фінансуванні економіки за рахунок кредитів і акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв’язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявляється в їх секьюрітізації. З одного боку, кредити приймають характеристики цінних паперів, так як приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові зобов’язання на кредитному ринку.

Ознаки класифікації фінансового ринку наведено в табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Класифікація фінансового ринку

№ з/п

Ознака класифікація

Види

1

2

3

1

За регіональною ознакою

місцевий фінансовий ринок, представлений, в основному, операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торговців цінними паперами з їх контрагентами – місцевими господарюючими суб’єктами і населенням;

регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;

національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;

світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою

2

^ За швидкістю реалізації угод

ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок “спот”), на якому угоди здійснюються в короткотерміновий (як правило, до трьох днів) період часу;

ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки: форвардний, ф’ючерсний, опціонний і ринок свопів). Предметом обігу на цьому ринку є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери)

1

2

3

3

З точки зору джерел залучення коштів

боргові ринки або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб’єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх згідно зі своїми намірами. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі;

ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів


Слід зазначити, що наведена класифікація відображає поділ фінансового ринку і фінансових інструментів за найбільш суттєвими загальними ознаками, які не можна вважати вичерпними.

При іншому підході в структурі фінансового ринку виділяють:

страховий ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі різноманітних страхових продуктів;

ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини), на якому об’єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали. В Україні ринок золота є найменш розвинутим сегментом фінансового ринку через відсутність його правового регламентування;

ринок фінансових послуг – це сфера різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин – підприємницьким структурам, державі і громадянам – у процесі їх фінансової діяльності. Ключовими суб’єктами цього ринку є різні фінансові інститути та організації, що надають відповідні послуги. Ці послуги можна об’єднати у три групи:

^ 1. Фінансове посередництво – відображає відносини, які складаються на фінансовому ринку у процесі руху фінансових ресурсів і грошових коштів. Функціонування більшої частини фінансового ринку забезпечують фінансові посередники, які здійснюють, з одного боку, мобілізацію тимчасово вільних ресурсів, а з іншого – їх продаж. Ця частина повністю належить до ринку фінансових послуг. В окремих випадках операції купівлі-продажу фінансових ресурсів можуть здійснюватись безпосередньо між продавцем і покупцем, наприклад, придбання акцій інвестором безпосередньо в емітента. Подібні операції є складовою функціонування фінансового ринку, але не належать до ринку фінансових послуг, оскільки послуга як така відсутня. Водночас посередництво у русі грошових коштів може бути пов’язане і з додатковими послугами у розрахунках – різноманітні операції банків з векселями (звалювання, акцептування, інкасування), операції з перевідступлення боргу (факторинг, форфейтинг). Ці операції відносять до ринку фінансових послуг, але вони не належать до фінансового ринку. У цілому до фінансових посередників відносять комерційні банки та небанківські кредитні установи, фінансові, факторингові й лізингові компанії, інституційні інвестори, фондові та валютні біржі.

2. Страхування з погляду ринку фінансових послуг є сукупністю фінансових послуг з приводу формування колективних страхових фондів і фінансового відшкодування різних втрат і збитків. При цьому страхові компанії можуть розглядатись і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники, їх фінансове посередництво здійснюється у двох напрямах. По-перше, між страхувальниками і застрахованими у процесі перерозподілу коштів страхових фондів. По-друге, між страхувальниками і споживачами фінансових ресурсів при їх розміщенні на фінансовому ринку. Сукупність страховиків і страхових послуг формує страховий ринок, який є другим сегментом ринку фінансових послуг.

^ 3. Консалтинг, аудит та інформаційні послуги складають специфічний сегмент ринку фінансових послуг. Вони не пов’язані безпосередньо з рухом фінансових ресурсів чи формуванням доходів та здійсненням витрат і видатків. Водночас їх призначення полягає у наданні таких послуг, що сприяють указаним процесам. Ці послуги можуть надаватись у різних сферах діяльності.

^ Фінансовий консалтинг – це сукупність консультаційних послуг (мінімізація вартості залучених фінансових ресурсів, оптимізація їх розміщення, сприяння максимізації доходів і прибутку, мінімізація податкового навантаження тощо), що передують фінансовим операціям чи надаються у процесі їх здійснення.

^ Аудиторські послуги пов’язані з незалежною перевіркою фінансової діяльності і фінансової звітності окремих суб’єктів, тобто вони надаються після здійснення фінансових операцій.

Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової та нефінансової інформації тим чи іншим суб’єктам, необхідної їм для прийняття рішень у сфері фінансової діяльності. Функцію надання первинної інформації виконують інформаційні агенції.

Сегмент консалтингових, аудиторських та особливо інформаційних послуг тісно пов’язаний з функціонуванням фінансового ринку, адже операції на ньому є досить ризикованими. Сукупність цих послуг є одним із методів хеджування ризиків, що виконує важливу роль у забезпеченні стабільності фінансового ринку і фінансової системи у цілому.

^ Характеристика основних інструментів фінансового ринку

Здійснюючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення. Фінансові інструменти – це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю (табл. 1.3).

Таблиця 1.3. Характеристика основних інструментів фінансового ринку

Ознака

Вид

Сутність

1

2

3

За окремими видами фінансових ринків

Інструменти ринку позичкових капіталів

До них відносять гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку

Інструменти ринку цінних паперів

Різноманітні цінні папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами)

Інструменти валютного ринку

До них відносять іноземну валюту, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок

Інструменти страхового ринку

Страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок

Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння

До них належать вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок

Інструменти ринку нерухомості

До них відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості

За термінами обігу

Короткострокові фінансові істру-менти (з періодом обігу до 1 року)

Є найбільш багаточисленним і покликаний обслуговувати операції на ринку грошей

Довгострокові фінансові істру-менти (з періодом обігу більше 1 року)

Належать і так звані «безтермінові фінансові інструменти», кінцевий термін погашення яких не встановлено (наприклад, акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу

За характером фінансових зобов’язань

Інструменти, нас-тупні фінансові зо-бов’язання за якими не виникають (істру-менти без наступних фінансових зобов’язань)

Вони є, як правило, предметом самої фінансові операції, і при їх передачі покупцю не несуть додаткових фінансових зобов’язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо)

Боргові фінансові інструменти

Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов’язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселя, чеки тощо

1

2

3




Дольові фінансові інструменти

Підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотку тощо). Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо)

Залежно від пріоритетної значимості

Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку)

Характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселя тощо)

Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку)

Характеризують виключно цінні папери, що підтверджують право або зобов’язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді. Вони використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику («хеджування»). Залежно від складу первинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких вони випущені в обіг, деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти

За гарантованістю рівня дохідності

Фінансові інструменти з фіксованим доходом

Характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон’юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку

Фінансові інструменти з невизначеним доходом

Характеризують фінансові інструменти, рівень дохідності яких може змінюватись залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв’язку зі зміною кон’юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковою ставкою, «прив’язаною» до встановленої облікової ставки, курсу певної «твердої» іноземної валюти і т.п.)

За рівнем ризику

Безризикові фінансові інструменти

До них відносять державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків, «тверду» іноземну валюту, золото та інші цінні метали та каміння, придбані на короткий період. Термін «безризикові» є умовним, так як потенційний фінансовий ризик передбачає будь-який із перерахованих видів фінансових інструментів; вони служать лише для формування точки відрахунку виміру рівня ризику за іншими фінансовими інструментами




1

2

3




Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику

До них належать, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов’язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичальника

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику

Характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому

Фінансові інструменти з високим рівнем ризику

До них відносяться фінансові інструменти, рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий

Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику («спекулятивні»)

Характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найбільш ризикованих спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладом таких високоризикованих фінансових інструментів є акції «венчурних» (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з кризовим фінансовим станом; опціонні та ф’ючерсні контракти тощо


Наведена класифікація відображає поділ фінансових інс