Реферат: Логвінова І. П. Формування відчуття «Я» засобами невербальної взаємодії в аутичної дитини старшого дошкільного віку

Логвінова І.П.

Формування відчуття «Я» засобами невербальної взаємодії в аутичної дитини старшого дошкільного віку

Формування особистісно-емоційної сфери дитини з порушеннями аутичного спектру відбувається в особливих умовах функціонування її комунікативної системи. Враховуючи тісний взаємозв’язок процесів спілкування та особистості, можемо стверджувати, що внаслідок цілеспрямованого впливу на становлення комунікативної поведінки дитини з аутизмом, одночасно здійснюватиметься вплив і на її особистість. Зокрема, через використання у комунікативному акті певних засобів невербальної взаємодії можна впливати на посилення або послаблення відчуття свого Я аутичною дитиною.

Спираючись на теоретичні дослідження О.О. Леонтьева, Ж.М. Глозман, М.І. Лісіної, Б.Ф. Ломова, К.С. Лебединської, О.С. Нікольської, Є.Р. Баєнської, основними поняттями для нашого аналізу ми виділили співвіднесення понятть невербальної поведінки та особистісного розвитку аутичної дитини.

Невербальні характеристики спілкування, на відміну від мовленнєвої комунікації, що вимагає наявності та сформованості певних мовних умінь і навичок, дозволяють у найпростіший спосіб, без використання мовлення, встановити контакт (напр., за допомогою погляду, жесту, зміни дистанції, рухового наслідування, зміни співвідношення розташування учасників у комунікативному просторі). Зогляду на особливості розвитку комунікативної сфери дитини з аутизмом, невербальне спілкування є більш доступним для неї способом взаємодії з оточуючими. Першим онтогенетичним комунікативним актом є саме невербальний контакт новонародженого з матір’ю. Отже, через використання невербальних засобів дитина у процесі індивідуального розвитку отримує перший досвід спілкування у формі емоційно-особистісної взаємодії. На основі цього досвіду в неї поступово починає формуватися відчуття себе, яка є окремо і відрізняється від інших, тобто з’являється відчуття свого Я. Дослідження Ж.М. Глозман показали, що на певному етапі онтогенетичного розвитку через процеси спілкування, відбувається усвідомлення і диференціація понять «Я» та «Інший», з’являється розуміння дитиною себе як такої, що існує для іншого, тобто формується її образ-Я. Цей образ «Я» дитини набуває відчуття своєї неподільності і відокремленості саме через сприймання «Іншого», якого дитина пізнає у спілкуванні. ЇЇ особистість та індивідуальність виражається через комунікативну спрямованість й оволодіння вербальними і невербальними засобами спілкування, що дозволяє їй отримувати важливі знання не лише про навколишній світ і можливості у ньому, й про саму себе [1]. В аутичної дитини, для комунікативного розвитку якої характерні ранні порушення емоційно-особистісної взаємодії, відокремлення понять «Я» та «Інший» починається значно пізніше у супроводі специфічних симптоматичних розладів емоційної, когнітивної, поведінкової сфер і характеризується викривленістю. Окрім того, симбіотична прив’язаність до близького дорослого, що може проявитися як на першому році життя, так і потім, значно утруднює появу відчуття свого Я та існування Іншого, зогляду на патологічний зв'язок із цим іншим «Я» [4]. При аутичному варіанті розвитку обмеженість комунікативних умінь призводить до зменшення можливостей вираження особистості дитини, отримання знань про своє Я – відповідно звужується саме відчуття Я.

У процесі спілкування дитина вчиться регулювати власну поведніку та емоційний стан відповідно до ситуації спілкування, оцінювати партнера по спілкуванню, його вербальні та невербальні сигнали [4]. Це стає можливим за умови повноцінної реалізації процесів міжособистісної децентрації, що умовно в онтогенезі проходить шлях від недиференційованого й егоцентричного сприймання світу до можливості інтегрувати різні точки зору під час комунікативного акту [1]. Для аутичної дитини формування здатності до рефлексії і здатності при аналізі ситуації перейняти точку зору іншого, можливість сприйняти та інтерпретувати реальну ситуацію з різних точок зору, в тому числі і з позиції третьої особи характеризується значними труднощами, оскільки для цього їй потібно вміти відрізнити свою точку зору від думки інших. Проявами порушеного формування особистості власне і є труднощі розуміння специфіки власних психічних станів – своїх намірів, відчуттів, емоцій, звуження або блокування сфери усвідомлення своїх внутрішніх потреб та переживань, затримка формування відчуття психічного та фізичного «Я», розмитість меж власного «Я», труднощі диференціації «що я є» і «що я не є», мотиваційні розлади та порушення формування самооцінки [2].

Враховуючи проведений аналіз співвідношення понять невербальної комунікації та особистісного розвитку, динамічну єдність спілкування та особистості, можна зробити висновок, що організовуючи для аутичної дитини особливе комунікативне середовище, можна впливати на механізм усвідомлення нею свого «Я», тобто, на специфіку формування сфери особистості.

На основі зазначеного ми розробили систему психокорекційних вправ, яка прямована на процеси міжособистісної децентрації у комунікативному процесі, через використання засобів невербальної взаємодії. Тобто, цілеспрямоване застосування невербальних прийомів побудови контакту з аутичною дитиною дозволятиме в межах цього контакту посилювати у неї відчуття свого Я та отримувати позитивний досвід взаємодії.

Ця система охоплює такі компоненти, як: базове відчуття довіри і безпеки, просторовий, компонент фізичного «Я» та психічного «Я». Формування базового відчуття безпеки і довіри є визначальним у всій системі психокорекційної роботи з аутичною дитиною, оскільки лише після встановлення повноцінного контакту та його закріплення можна говорити про перший крок до налагодження механізму відображення учасниками спілкування один одного.

Просторовий компонент передбачає організацію безпечного комунікативного середовища, відповідне структурування простору. Для аутичної дитини комунікативний процес починається із формування відчуття адекватної дистанції, що дозволяє встановлювати оптимальну відстань між учасниками спілкування. Відчуття присутності іншого, усвідомлення відсутності внутрішньої загрози від цієї присутності, сприяє виникненню почуття безпеки і довіри перебування у спільному комунікативному просторі з іншим. Тобто, на етапі встановлення контакту, дорослий підбирає безпечну дистанцію для спілкування і ненав’язливо демонструє власну комунікативну готовність, починаючи з того психічного рівня, на якому знаходиться дитина.

Компонент фізичного «Я» передбачає роботу з тілесними відчуттями, які спрямовані на формування відчуття свого тіла у просторі, межі свого фізичного «Я», межі своїх рухів і дій, може реалізовуватись через використання сенсорних ігор, методів танцювально-рухової терапії.

Сенсорно-релаксаційні ігри дозволяють виробити у дитини стійкий зв’язок між приємними зоровими, слуховими, тактильними, нюховими, кінестетичними відчуттями та образом конкретної людини й оточення, з якими вона взаємодіє. Прикладом таких ігор можуть бути ігри з фарбами і пальцями, фарбами і дзеркалом, з водою, зі свічками, із сухими басейнами, з мильними бульбашками, піском, фольгою, газетами, глиною, осіннім листям, великими шматками тканини тощо. Можна використовувати будь-який матеріал чи будь-які ситуації, які сприятимуть виникненню у дитини позитивних емоцій та стимулюватимуть у неї комунікативну спрямованість на отримання позитивного досвіду взаємодії з іншим [5].

Танцювально-рухова терапія передбачає психокорекційний вплив на компонент психічного «Я» через ритм, рух і тілесний контакт. З цією метою педагог повторює дії, рухи, звуки, слова за дитиною, дозволяючи побачити дитині її «Я» з боку. Через рухи під музику, ритмічну синхронізацію можна експериментувати із побудовою невербальних діалогів, формування відчуття свого фізичного «Я» у русі, відчуття меж цих рухів і дій. При цьому починати слід від периферичних відчуттів власних рук, ніг, голови. Оскільки відчуття розмитості свого «Я», страх втручання іншого у власний простір є досить характерним для аутичних дітей, то важливим етапом процесу налагодження невербального контакту є визначення власних границь та подолання страху втручання. Так, можна запропонувати дитині фізично окреслити простір навколо себе, визначити свої кордони (мій стільчик, моє місце на килимку). Використання методу ритмічної синхронізації для налагодження контакту дозволяє рухатися у ритмі з дитиною, відштовхуватися від почуття її ритму, формувати відчуття себе через опір, зіткнення, падіння тіла.

Компонент психічного «Я» спрямований на усвідомлення власних емоційних станів, створення образу себе та партнера, його відображення та пізнання, стосунок та взаємовплив, регуляцію тривалості контакту та вибір найоптимальніших і посильних засобів спілкування (доторк, контакт очей, співідношення поз, користування тими чи іншими невербальними діями, регуляція інтонацій та інших просодичних елементів). Усвідомлення свого «Я» означає почати розуміти, чим воно відрізняється від інших, формування відчуття мій - чужий, такий як я чи не такий.

Усі чотири представлені компоненти взаємопов’язані і взаємозалежні. Так, не створивши безпечний комунікативний простір, не можна переходити до спроб налагодження контакту, оскільки для аутичної дитини цей контакт не буде позитивним досвідом взаємодії, а закріплюватиме комунікативну ранимість, страх втручання тощо. Водночас, почуття безпеки і довіри можна викликати у дитини через використання методів формування відчуття фізичного «Я» із застосуванням відповідних невербальних систем – зорової, слухової, тактильної тощо (сенсорні ігри та інше). Відчуття «Я» у процесі спілкування залежить від рівня емоційної регуляції аутичної дитини, що повинен обов’язково враховувати дорослий, підбираючи доступні для неї способи контакту. Тобто, основним критерієм ефективності застосування системи невербального впливу на відчуття Я є позитивний емоційний досвід дитини з аутизмом, що сприяє формуванню у неї комунікативного потенціалу і таким чином визначає її розвиток особистості взагалі.


Використана література

Глозман Ж.М. Общение и здоровье личности: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 208с.;

Лебединская К.С., Никольская О.С., Баенская Е.Р. и др. Дети с нарушением общения: Ранний детский аутизм. – М., 1985;

Лисина М. И. Генезис форм общения у детей. — В кн.: Принцип развития в психологии. М., 1978, с. 268—294.

Мамайчук И.И. Помощь психолога детям с аутизмом. – СПб.: Речь, 2007.-288с.;

Янушко Е.А. Использование сенсорных игр для установления эмоционального контакта с аутичным ребёнком/ Е.А. Янушко // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. – 2003. - №16. – с. 8–14;