Реферат: 2 Підстави класифікації та види функцій сучасної держави розділ формування та реалізація деяких функцій сучасної держави

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ


На правах рукопису


ДЖУРАЄВА ОЛЕНА ОЛЕКСІЇВНА


340.12

ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ


Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук


Науковий керівник

ЗАВАЛЬНЮК ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

Кандидат юридичних наук, професор


ОДЕСА – 2006


ЗМІСТ

Стор.

Вступ………………………………………………………………….. 3

^ РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІЙ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ

1.1. Категорія та образ сучасної держави…………………………… 10

1.2. Типологія сучасної держави……………………………………. 23

Статика та динаміка сучасної держави………………………… 39

Зміни держави в епоху постмодерну…………………………… 46

1.5. Україна як сучасна держава…………………………………….. 56

Еволюція теорії функцій держави………………………………. 61

^ РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ: ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

2.1. Поняття та ознаки функцій сучасної держави…………………… 76

2.2. Процеси глобалізації і персоналізації та їх відображення у функціях сучасної держави…………………………………………….. 81

2.3. Державна політика, функції держави та державні послуги……… 96

2.4. Форми і методи здійснення функцій сучасної держави………… 103

2.5. Підстави класифікації та види функцій сучасної держави……………………….. .…………………………………………. 116

^ РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕЯКИХ ФУНКЦІЙ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ

3.1. Генеральна функція як відображення відносин сучасної держави та суспільства…………………………………………………………… 135

3.2. Соціальні програми та патерналістські функціі сучасної держави… 140

3.3. Інформаційна функція сучасної держави та ЗМІ…………………. 148

3.4 Екологічна функція сучасної держави…………………………….. 155

Висновки…………………………………………………………………. 167

Список використаної літератури……………………………………... 173


ВСТУП

Актуальність теми. Початок нового тисячоліття характеризується досить важливими змінами в сучасному правовому і державному розвитку України, що визначається своєрідністю, неповторністю кожної держави, зокрема України, так і глобалізацією, що підсилюється. Усе більше стає очевидною необхідність в удосконаленні чинного законодавства з метою найбільш ефективної реалізації сучасною державою своїх функцій. Насамперед ця проблема вимагає створення чіткої економічної і політичної програми соціального забезпечення, поліпшення охорони здоров'я, підтримки екологічної безпеки країни з огляду на низький рівень реалізації діяльності сучасної української держави в цих областях.

Враховуючи прагнення сучасної України до економічних і політичних змін, перед державою виникає необхідність вносити певні корективи у самі методи діяльності традиційних державних органів і створювати нові структури, максимально здатні за своїм характером до виконання найважливіших функцій держави в даний період.

Сучасний розвиток юридичної науки характеризується посиленою увагою науковців до трансформації правової форми організації суспільних відносин та з'ясуванням функціонального призначення держави в цьому процесі. Характер державного ладу завжди відображається саме у функціях держави, тому особливо актуальним є встановлення змістовно-сутнісного наповнення цього поняття, здійснення класифікації видів, що дасть змогу дослідити природу явища, внутрішні та зовнішні властивості.

У дисертаційному дослідженні аналізуються необхідні зміни уявлень про державу, яка діє в сучасну епоху, у зв'язку з чим використовується поняття сучасна держава, розглянуте великою кількістю вчених-юристів. Найскладніші умови функціонування сучасної держави вимагають усе більшої ефективності, що належать до різних сфер існування людини, а також тих ситуацій, що створюють загрозливі умови для існування людини і суспільства в цілому.

Досліджування функцій сучасної держави спрямовані на вирішення криз і протиріч, що виникають у житті суспільства. Це можуть бути політичні кризи, що виникають у боротьбі різних політичних партій за владу, а також фінансово-економічні кризи і проблеми, що випливають з них і т.д.

Значення розглянутої в дисертації проблеми виражено в аналізові особливостей статики та динаміки держави, що існує в сучасному світі і поєднує процеси глобалізації та інформатизації, а також інтеграції і дезинтеграцї. При цьому певною мірою простежується зміна номенклатури функцій сучасної держави з ефективним існуванням державних послуг, що обумовлюють їхню реалізацію.

У дослідженні питань, які стосуються поняття, ознак і видів функцій сучасної держави теоретичною та практичною основою стали наукові праці таких українських і російських вчених-юристів: В.Б. Авер'янова, Т.Г. Андрусяка, М.І. Байтіна, К.С. Бєльського, А.Б. Венгерова, М.В. Жигульонкова, Л.І. Загайнова, С.В. Ківалова, О.Л. Копиленка, С.О. Комарова, В.О. Костюка, А.В. Малько, О.В. Марцеляка, В.І. Матузова, Л.А. Морозової, Ю.Г. Просвірніна, Є.О. Харитонова та ін.

Під час роботи над дисертацією було використано також праці: С.С. Алексєєва, А.І. Денисова, Н.І. Долматової, Т.В. Кашаніної, М.М. Ковалевського, М.І. Козюбри, В.В. Копейчікова, Т. Мітчелла, В.С. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, М.П. Орзіха, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Л.І. Спірідонова, О.В. Сурілова, О.В. Тимощука, Ю.А. Тихомирова, О.Ф. Фрицького, А.Ф. Черданцева, В.А. Четвернина, В.Є. Чіркина, В.В. Шаповала.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямованість дисертаційного дослідження визначається програмою наукових досліджень Одеської національної юридичної академії згідно з фундаментальною темою „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195), науковою програмою Міністерства освіти і науки України „Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України”, а також планом науково-дослідницької роботи кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії на 2001–2005 роки за темою „Традиції і новації в правовому розвитку (теоретичний аспект) ”.

^ Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: визначення змін у державі, відображення їх у самому понятті „сучасна держава”; розмежування статики та динаміки сучасної держави; комплексне осмислення поняття „функція” в державознавстві; розрізнення функцій сучасної держави та державних послуг; розгляд деяких функцій сучасної держави із вказівкою подальшої перспективи виникнення нових і удосконалювання вже існуючих.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження вирішувалися такі задачі:

визначити поняття і виділити ознаки сучасної держави як визначального явища сучасного політичного життя;

розглянути типологію сучасної держави;

здійснити розмежування статики та динаміки сучасної держави;

проаналізувати зміни в державі, що відбуваються у зв'язку з процесами глобалізації та персоналізації;

визначити динаміку сучасної держави в аспекті розкриття поняття та характеристики функцій сучасної держави;

здійснити розрізнення функцій держави та державних послуг;

провести аналіз змісту і реалізації деяких функцій сучасної держави.

^ Об'єктом дослідження є сучасна держава в її статиці та динаміці.

Предметом дослідження виступає сучасна держава в її функціональному аспекті, особливо функції української держави.

^ Методи дослідження. Для досягнення мети дисертаційного дослідження використовувалися методологічні принципи і методи сучасної методології. Становлення і розвиток сучасної держави, а також розвиток функцій держави і зміну їхньої номенклатури відображено з використанням принципу історизму. Різноманіття підходів при характеристиці сучасної держави пов'язане з використанням принципу плюралізму. Розкриття статики та динаміки сучасної держави та її функцій пов'язане з використанням методу системного аналізу; розгляд типології сучасної держави здійснювався із застосуванням нормаль- но-юридичного та порівняльного методів; для виявлення ступеня ефективності функціонування держави у сучасному житті, а також посилення правових основ її діяльності використано конкретно-соціологічний метод.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за сутністю, змістом і характером є першим в українській науковій літературі монографічним дослідженням функціонального призначення сучасної держави з урахуванням статики та динаміки її буття.

На основі здійсненого дослідження сформульовано низку нових для науки теорії держави і права висновків та узагальнень, які знаходять відображення у таких положеннях, що виносяться на захист:

уперше:

встановлено чітке розмежування проблеми статики та динаміки сучасної держави. При цьому статика сучасної держави характеризує держав- но-організоване суспільство, соціальне призначення та устрій держави, її якісні характеристики як політичної, територіальної і структурної організації суспільства, форми держави. На відміну від цього динаміка сучасної держави – це показник того, як держава діє, змінюється, розвивається, виконує своє соціальне призначення. Тобто статичними властивостями сучасної держави виступають ознаки, сутність та форма держави, а до динамічних належать функції держави, їх предметний зміст і способи реалізації, державний режим;

визначено типологію сучасної держави з акцентуванням на такі її види як соціальна та правова, мінімальна та максимальна. Різновидом правової держави є ліберальна правова держава, яка обмежує обсяг своєї діяльності сферою безпеки та забезпеченням прав і свобод. Загалом, ліберальна модель заснована на незначному державному втручанні, тобто мінімальній участі держави у вирішенні соціальних проблем та максимальній свободі господарюючих суб'єктів;

зроблено висновок про те, що звільнення держави від надлишкових функцій шляхом їх законодавчого переведення у сферу державних послуг може вирішити одну з важливіших проблем сучасної правової політики. Правова політика покликана визначити, які державні функції не можуть бути передані іншим суб'єктам, іншими словами необхідні інвентаризація державних функцій, складання їхньо­го єдиного переліку в різних галузях;

доведено, що під впливом глобалізації та персоналізації відбувається зміна характеру і змісту державної діяльності. Держави все більше займаються глобальними проблемами – злочинність, зміна клімату, „озонові діри”, наступ пустель, викиди вуглекислого газу, епідемії, бідність. Суспільство початку ХХІ століття характеризується, з одного боку, стійким ускладненням економічних процесів, а з іншого – усе більш явною фрагментарністю людського існування;

наголошується на тому, що за допомогою „образу сучасної держави” систематизуються вже довгі роки використовувані ідеали демократичної, правової і соціальної держави. Сучасна держава – це результат зміни менталітету людей, сприйняття не тільки колишніх традицій державності, але й використання загальнолюдських цінностей, змін у всьому світі протягом ХХ століття;

аргументується точка зору, згідно з якою порядок виникнення і зміни функцій сучасної держави залежить від черговості задач, що виникають перед суспільством у ході його еволюції і тих цілей, які воно переслідує. Плідним функціонування держави буде тоді, коли його функції повною мірою будуть відповідати об'єктивним нестаткам суспільства;

обстоюється точка зору, відповідно до якої незалежно від типу та форми держави у функціях найбільш чітко виявляються її сутність та соціальне призначення. Крім того, функції держави є засобом (інструментом) вирішення завдань та досягнення цілей, що постійно постають перед суспільством. Мета державної діяльності — це той кінцевий результат, якого не­обхідно досягти. Як вихідний момент державної діяльності вона визначає доцільність існування завдань, які повинні бути по­ставлені для їх вирішення.

^ Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації положення про характеристику сучасної держави та проаналізовані зміст і реалізація деяких функцій сучасної держави можуть бути використані у процесі вдосконалення діяльності сучасної української держави та її законодавства з питань встановлення необхідних гарантій і відповідальності при здійсненні державними органами своїх функцій у різних сферах життя суспільства.

Крім того, висновки і результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при читанні лекцій, спецкурсів та проведенні практичних занять із курсів „Теорія держави і права”, „Історія держави і права”, спецкурсів та ін., а також у процесі підготовки навчальної та навчально-методичної літератури із зазначених курсів та спецкурсів.

^ Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії. Окремі результати дослідження доповідалися на конференціях: I-й Всеукраїнській науковій конференції студентів і аспірантів „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології”, присвяченій пам'яті докторів юридичних наук, професорів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копейчикова (м. Львів, 2002 р.); 6-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 2003 р.); 7-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 2004 р.); 8-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 2005 р.); 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 2006 р.).

Основні положення дослідження було використано у процесі читання лекцій та проведення практичних занять із курсу „Теорія держави і права”.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у п'яти наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.


^ РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІЙ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ


Категорія та образ сучасної держави

Поняття “держава” виникло близько трьох тисячоліть тому (стародавня держава Урарту існувала в IX-VI ст. до н.е.). Грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Основоположник утопічного соціалізму Т.Мор стверджував, що держава – це змова багатих проти бідних. Г.Гегель вважав, що держава – це образ і дійсність розуму, це життя Бога в світі. Для нього було зрозумілим, що держава, уряд виникають лише тоді, коли вже існують станові відмінності, коли багатство і бідність стають дуже великими і коли виникають такі відносини, за яких велика маса вже не може задовольнити свої потреби [1;С.481 – 482].

Виникнення перших міст-держав належить до IV – III тисячоліть до н.е. Саме ж поняття “держава” увійшло у вживання у XVIII столітті. Його увів у науковий обіг Н. Макіавеллі, який, використовуючи термін “stato”, об'єднав поняття “республіка” і “єдиновладне правління”. Мабуть, з цього часу почали розрізняти поняття “держава” і “громадянське суспільство”. Саме тоді Ж. Боден визначив державу через поняття "суверенітет" і "постійна та абсолютна влада держави", де держава була інтерпретована як правитель, органи влади, бюрократія. Розуміння держави як політичного співтовариства було доповнене її інституціональною характеристикою. У зв’язку з цим у європейській політичній науці склалося два образи держави: по-перше, держава як особливого роду колективність, яка вирішує питання загального блага, і, по-друге, держава як сукупність інститутів публічної влади, як бюрократія [2; С.12-13].

Термін “держава” в побуті і науковій літературі неоднозначний. Під державою в субстанціональному розумінні вважають організоване населення, яке живе на певній території (синонім: країна), а в атрибутивному – офіційний устрій суспільства, в інституціональному – апарат публічного управління, адміністративну “правлячу машину”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

2. Інцестна (статева) теорія, заснована на тому, що особливості виробництва людини (або інакше, відтворення роду людського), а саме введення заборони інцеста, тобто кровозмішення, з'явилися вихідним соціальним фактом у виділенні людини зі світу природи, що надалі привело до виникнення держави.

3.^ Спортивна теорі У сучасному державознавстві розрізняються п’ять основних підходів до визначення держави: теологічний, класичний, юридичний, соціологічний і кібернетичний. За своєрідності всіх підходів більшість шкіл і напрямів виходять з того, що держава це організація; вона має владні повноваження; у неї є в наявності особливий апарат; виділяється якість універсальності державної організації. Багато хто звертає увагу на функціональну спрямованість держави, її управлінську роль, якості арбітра. Різноманітність існуючих держав з розходженням моделей державних органів, методів і процедур їхньої діяльності сприяє пошукові оптимальних форм держави, найбільш ефективних варіантів її функціонування. У цьому напрямі складається образ сучасної держави.
Проблематика, яка пов'язана з категорією «образ», використовується у філософії як форма відображення об'єкта у свідомості людини. На почуттєвому ступені пізнання образами є відчуття, сприйняття та уявлення, на рівні мислення – поняття, судження, концепції, теорії. Образ об'єктивний за своїм джерелом – відображеним об'єктом та ідеальний за способом (формою) свого існування. Формою втілення образа виступають практичні дії, мова, різні знакові моделі [11;С.432]. Використання поняття «образ» стосовно держави з 50-х років минулого сторіччя одержало поширення при аналізі міжнародних відносин. При цьому К.Боулдингу належить пріоритет у його застосуванні для пояснення причин ворожості у відносинах між державами. Він же довів існування національних образів «інших» держав у міжнародній системі [12; С.51].

Сьогодні можна констатувати становлення і поширення в реальному бутті держави, політиці держави все нових «образів» держави. Слід зазначити, що різномаїття існуючих в умовах нашого часу держав з розходженням моделей державних органів, методів і процедур їх діяльності сприяє пошукові оптимальних форм держави, найбільш ефективних варіантів її функціонування. У цьому напрямку одержує свою визначеність і все частіше використовується «образ сучасної держави», за допомогою якого систематизуються вже довгі роки використовувані ідеали демократичної, правової і соціальної держави. В образі сучасної держави помітне прагнення підкреслити відповідність існуючої держави визначеним критеріям, прийнятим сьогодні світовим співтовариством, у якості яких виступають так звані загальнолюдські цінності [13; С.4].

Загальнолюдські цінності мають характер самих загальних принципів, сформульованих на рівні високого ступеня узагальнення. Природно, що вони абстрактні, а іноді декларативні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Як справедливо відзначає Ю.А. Тихомиров, зростаючі інтеграційні процеси породжують як реальну, так і уявну подібність держав. При цих обставинах привабливість формування образу сучасної держави не викликає сумнівів, дозволяючи державі зберігати свою унікальність, незважаючи на втрату багатьох характеристик національної держави, що дійсно багато в чому вже виявилося “будівельним матеріалом” для становлення міжнародних і регіональних союзів нашого часу [22; С.51].

^ 1.2. Типологія сучасної держави

Фахівцями з глобалістики розглядається трансформація державних форм і виділяється чотири типи держав, що одночасно співіснують у глобальному світі: класична форма держави, держава в економічних межах, несуміжна держава, держава в державі [23; С.127]. Одна з найважливіших проблем глобалізації виражена в тому, що інститути і практика сучасної демократії, які виникли в рамках національних держав, погано пристосовані до умов глобалізуючого світу [24; С.39].

Сам образ сучасної держави одержує свою конкретизацію в системі образів сформованих новими умовами існування держав. Сформована техносфера як найвищий матеріальний результат усієї попередньої еволюції людства формує ці нові образи держав, одночасно вибудовуючи ієрархію держав за їх місцем у системі функціональних зв'язків техносфери із зовнішнім для неї світом. Убудовування держав у систему глобальних зв'язків і залежностей розмиває традиційний суверенітет держави, доповнюючи його регулюванням по вертикалі від регіонального, міждержавного і міжнародного до глобального регулювання. У цьому зв'язку складаються образи держав за наступними концентричними колами забезпечення техносфери:

1) постіндустріальні держави, що знаходяться у визначених структурних відносинах, і які складають власне техносферу – «образ техносферної держави»;

2) держави – реальні претенденти на швидке входження в техносферу за рівнем розвитку або за виконуючими для техносфери життєво важливими функціями – «образ держави, що претендує»;

3) держави, які необхідні техносфері як джерела енергоресурсів і сировини, або як найбільш ємні ринки – «образ сировинної держави»;

4) держави, що заміщаються, функції яких стосовно техносфери можуть виконувати інші держави – «образ держави, що заміщається»;

5) держави, котрі байдужі для існування і життєдіяльності техносфери – «образ непотрібної держави»;

6) держави, які ворожі до техносфери або до тих держав, котрі входять до неї, що підкриплюють цю ворожість діями або можливістю нанесення збитку – «образ ворожої держави» [13; С. 6-7].

Поняття сучасна держава включає окремі характеристики правової і соціальної держави. П.М. Рабіновіч використовує поняття «сучасна держава соціально-демократичної орієнтації» [5; С. 32].

З'ясуванню сутності соціальної держави присвячено ряд публікацій. Серед них можна назвати: “Проблеми загальної теорії права і держави”, монографію В.А. Четверніна “Поняття права і держави”, статті О.В. Мартишина “Про “лібертарно-юридичну” теорію права і держави” та О.З. Панкевича “До питання про “динамічність” соціальної держави”, матеріали міжвузівської науково-практичної конференції в Санкт-Петербурзькому університеті “Соціальна держава з точки зору права” та ряд інших.

В науці немає однозначного підходу в питаннях про сутність соціальної держави та її ролі в сучасному суспільстві. Існує поляризація думок стосовно того, чи повинна держава в умовах утвердження ринкових відносин згладжувати соціальні нерівності, що неминуче виникають у стихії ринку, намагатися забезпечити справедливість шляхом створення соціальних програм, раціонального оподаткування та організації розподільчих механізмів [25; С.81].

Своє особливе бачення суті соціальної держави О.Панкевич підкріплює посиланням на досвід західних країн. Він, зокрема, пише: “Як це не парадоксально звучить, аналіз діяльності у гуманітарній сфері науки “взірцевих” соціальних держав Заходу дає вагомі підстави твердити про можливість подальшого розвитку і втілення в життя принципів соціально орієнтованої держави за одночасного зменшення власне державних витрат на соціальну сферу ”[26; С.33]

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Що саме ми бажаємо побудувати, що саме треба характеризувати як соціальну державу? Відповідаючи на це питання, необхідно підкреслити, що соціальна держава - це держава принципово нового типу, яка істотно відрізняється від традиційно демократичної правової держави. Ця відмінність пов’язана насамперед з тим, що, залишаючись демократичною правовою державою, соціальна держава характеризується рядом принципово нових якостей, які передбачають наявність у ній традиційних демократичних стандартів, закріплених у нормах права та відповідних правових інститутах, і водночас зміну якості цієї держави, тобто розвиток прав, що спрямовані на створення таких умов життя, яких не було навіть у ліберальній правовій державі [43; С.16].

Спроби визначення представниками сучасної політико-правової думки поняття “соціальної держави” сформували теоретичний підхід, згідно з яким вона представляє собою державну стратегію, що зв'язує всю систему державної влади. Держава не повинна обмежуватися внутрішньою та зовнішньою гарантіями верховенства права. Вона має активно трансформувати суспільство. У такій формі соціальна держава виступає водночас як певна конституційно-правова форма і як визначальний фактор державного розвитку.

Метою соціальної держави є гарантування певного “мінімуму” і компенсація та зняття суспільно-економічних суперечностей, що виникають у будь-якому суспільстві на державному рівні. Ця мета реалізується шляхом забезпечення матеріальної безпеки (дія суто соціальної держави), індивідуальної незалежності (спільна дія соціальної і правової держави) та суспільної солідарності (взаємодія соціальної і правової держав та громадянського суспільства).

Зазначене конституційно-правове розуміння соціальної держави дозволило російському вченому В.Пугачову дійти висновку, що між сучасними концепціями правової та соціальної держав існують глибинні протиріччя. На перший погляд, зазначає В.Пугачов, обидві держави покликані забезпечити «благо» кожному індивідові. Але як розуміється дане постульоване «благо»? Для правової держави — це фізична безпека громадян щодо влади і у міжособистісних стосунках, індивідуальна свобода, громадянські та політичні права й обмеження будь-яких форм державної деспотії. А для соціальної держави — це соціальна безпека та забезпечення матеріально-економічних умов вільного та гідного існування.

Виходячи з цього, правова держава бере на себе обов'язок гарантувати правову рівність, у тому числі шляхом забезпечення свободи користування, володіння та розпорядження влас­ністю. Соціальна ж держава, виходячи зі своїх пріоритетів справедливого розподілу благ, повинна втручатися з більшим чи меншим ступенем активності у відносини власності для перерозподілу благ. Ця суперечність стала підставою для критичних виступів стосовно доці­льності політико-правового запровадження принципів та механізмів соціальної держави.

Проте, крім зазначеної загальної течії, зорієнтованої на критику концепції соціальної держави, в межах розвитку сучасної політико-правової думки існує пов'язане з нею коло проблем, які потребують ретельного вивчення. Треба зазначити, що для вітчизняної політико-правової думки здебільшого характерне теоретико-методологічне зближення принципів правової та соціальної держав (В.Бабкін, В.Опришко, В.Селіванов, В.Шаповал) чи принаймні їх синтетичний розгляд. Водночас у сучасній західній науці в ході розробки концепції “мінімалістської (мінімальної) держави”, виникла досить цікава і до деякої міри симптоматична тенденція, що випливає з протиставлення принципів правової держави концепції соціальної держави. Тобто йдеться вже не просто про критику ідеї соціальної держави і заперечення значення відповідної концепції порівняно з концепцією правової держави, а про вихідне протиставлення принципів однієї держави іншій, яке взагалі унеможливлює будь-який конструктивний порівняльний аналіз правової та соціальної держав у межах єдиного політико-правового контексту.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Принцип правової рівності жодним чином не протиставляється принципу соціальної справедливості, навпаки, вони доповнюють і розширюють зміст один одного. З цього випливає те, що руйнація системи соціальної держави, яка супроводжуватиметься лімітацією права формальним законом, призведе до появи таких глобальних соціальних конфліктів, що не вирішуватимуться ні лише демократичними, ні лише правовими засобами, які має у своєму розпорядженні мінімальна держава. А отже, те завдання, яке стоїть перед сучасною політико-правовою наукою, полягає не у винайденні суперечностей між правовою та соціальною державами на шляху розробки теорії “мінімізації влади і держави”, а у створенні єдиної концепції широкого тлумачення права (як поєднання політичних, громадянських, економічних та культурних прав) та розробці конструктивної доктрини соціально-правової держави [48;С.20].

Варто звернути увагу ще на такі типи сучасної держави, як мінімальна і максимальна держава. У мінімальній державі основні напрямки її діяльності обмежені вузькими рамками охорони порядку всередині країни, забезпеченням зовнішньої безпеки і вирішенням конфліктів. Для максимальної держави характерна висока активність в економічній діяльності, у здійсненні соціального захисту осіб, які потребують державної підтримки: інвалідів, сиріт, багатодітних родин, безробітних і т.д. Крім того, у максимальній державі основні напрямки її діяльності виявляються у всіх сферах життя суспільства [2; С.61].


^ 1.3. Статика та динаміка сучасної держави

У юридичній літературі при характеристиці держави виділяються статика і динаміка сучасної держави. При цьому статика сучасної держави характеризує державно-організоване суспільство, соціальне призначення і устрій держави, її якісні характеристики як політичної, територіальної і структурної організації суспільства, форми держави. На відміну від цього динаміка сучасної держави – це показник того, як держава діє, змінюється, розвивається, виконую своє соціальне призначення.

Для розуміння сучасної держави важливо сприйняти тезу Р.Дарендорфа про те, що “якщо говорити про буквальне значення слова “демократія”, воно означає щось таке, чого, імовірно, бути не може. Варто навіть запитати себе, чи бажане взагалі таке положення, коли, можна сказати, біля влади перебуває народ” [52; С.81]

При розгляді особливостей держави в політологічних дослідженнях розкриваються її різноманітні грані, що вибудовуються на основі взаємозв’язку інтегрованості поєднання і синтезу території, деякої безлічі людей і влади. Серед такого ряду властивостей, притаманних державі, розглядаються: цілеспрямована організованість, легальність, правосуб’єктність, суверенність, надінституціональність, публічність, загальність, універсальність і складність [53]. Здається, що це різноманіття характеристик держави в цілому та державної влади, зокрема, може бути віднесене саме до сучасної держави. Тут справедливим є зауваження, що сучасна держава докорінно відрізняється від держави минулого, і навіть велике її визначення буде спрощенням, схематизацією дійсного буття держави.

Варто звернути увагу на тенденції розвитку сучасної держави, серед яких: хвилеподібна регулююча роль держави; її демократизація, соціалізація і колективізація; дедалі більша бюрократизація і технократизація; зміна співвідношення в діяльності держави шляхом скорочення обсягів примусу і збільшення організаторської ролі держави і арбітрування; розвиток держави на базі використання загальнолюдських цінностей при збереженні своєї національної культури [16; С. 42, 24-27].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ 1.4. Зміни держави в епоху постмодерну

Рубіж тисячоліть визначив початок нової історичної епохи, яка має назву постмодерн. Постмодерн, зокрема, пов'язаний із ствердженням змін у державній і правовій сфері на рівні механізмів формування і дії нормативно-символічного середовища, що багато в чому визначається бумом інформаційних ресурсів. Раціональні рішення найчастіше не досягають мети і поступаються місцем довільному запозиченню конкретного позитивного досвіду шляхом його перенесення на національний ґрунт. Не є виключенням сфера законотворчості, де всебічне обґрунтування правових нормативів все більше поступається місцем посиланням на ефективність правових норм та інститутів інших правових культур і цивілізацій. Тут ігнорується власна правова культура, правовий менталітет, традиції правового регулювання. Не випадкові в цьому плані негативні оцінки різноманітних законів, прийнятих в Україні за останнє десятиліття.

Повсюдно постмодернові зміни в людському бутті позначилися в неефективності функціонування права і держави. При цьому і право, і держава наче втратили свої визначальні риси, що традиційно виступали як ціннісні для культури і цивілізації. Так, право, що відрізнялося своєю усталеністю, стабільністю, що має у своєму змісті догму права, стало рухливим, мінливим, а догматичні складові права навіть виявилися нездатні залишатися стрижнем професійної підготовки юристів. Не менш проблем з існуванням держави, оскільки така визначальна її властивість як суверенітет, все більше перетворюється у фікцію, не відображаючи можливості прояву держави в нову епоху [68; С.15].

Модерн виступає як віра в обґрунтованість домагання природничих наук на тотальну освіту, він – у зведенні теорії і проекту суспільства до функцій і комунікативних засобів, а надії людини – до внутрісвітових утопій. Досягнення постмодерна складають: критика сцієнтизму, функціоналізму та утопізму. Замість аксіоми модерну «функція визначає вигляд» уводиться постмодерністська аксіома «ідея визначає вигляд». Особистість завжди виконує більше, ніж функцію, і не вичерпується відносними визначеннями, вона представляє себе і свою загальну ідею, втілює у своєму вигляді метафори, що співвідносяться з усім космосом. При цьому епоха постмодерна представляє собою час, який залишається людям, щоб стати гідними руйнувань та загибелі, що насуваються [69; С.34,47].

Відчуття змін, що відбуваються, у духовній сфері, спочатку позначене у світі мистецтва, стало затверджуватися в усіх напрямках культурного життя в якості постмодерна, тобто нової історичної епохи, яка прийшла на зміну модерну (новому часові) з її раціоналізмом, вірою в прогрес, стійкістю соціального буття та безмежних можливостей людського розуму. Фахівці, що досліджують цю проблему вважають, що останні десятиліття показали культурно-історичну вичерпаність модерну і зіштовхнули нас з новими незвичними формами світорозуміння і творчості, що позначаються поняттям постмодерну [70; С.118].

Входження в епоху постмодерну пов'язують з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального. При цьому, якщо для індустріального суспільства типовим визнається становлення національних держав з чітко окресленими границями, що виникли на основі єдності економіки, мови і культури, то постіндустріальна тенденція характеризується посиленням прозорості національних границь, а також зростанням впливу наднаціональних співтовариств (ЄС, НАТО та ін.) [71; С.18].

У сучасному світі відбувається структурування всіх складових суспільства в горизонтальному і вертикальному вимірах. Для горизонтального виміру – це поділ світу на Захід і Не-Захід, а для вертикального виміру – це інформаційно-ієрархічна піраміда багатства і влади, на вершині якої країни на чолі зі США.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Постсучасний розвиток пов'язаний із якісними змінами в політичній і пра­вовій сфері на рівні механізмів формування нормативно-символічного середо­вища, що зв'язано з підвищенням ролі інформаційних ресурсів. Криза політич­ної і правової ідеології виявилася у ві