Реферат: Податки в системі державного регулювання економіки

ПОДАТКИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ


Спеціальність 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит


ЗМІСТ






Стор.

Вступ

4

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади податкового регулювання економіки

12

1.1. Сутність, необхідність та основні важелі державного регулювання економіки

12

1.2. Фінансова наука про регулюючі властивості податків

25

1.3. Напрямки та інструменти сучасного податкового регулювання

38

Висновки до розділу 1

43

Розділ 2. Аналіз і оцінка ефективності застосування податкових важелів державного регулювання економіки в Україні

46

2.1. Регулюючі механізми непрямих податків в Україні: позитиви та недоліки

46

2.2. Прямі податки як регулятор соціально-економічних процесів в Україні

71

2.3. Вплив адміністрування податків на регулюючі ефекти оподаткування в Україні

85

Висновки до розділу 2

96

Розділ 3. Раціоналізація податкових важелів регулювання соціально-економічних процесів в Україні

102

3.1. Зарубіжний досвід як еталон модернізації податкового регулювання соціального та економічного розвитку в Україні

102

3.2. Напрями вдосконалення податкових важелів регулювання розвитку господарських систем та соціальних процесів в Україні

124

Висновки до розділу 3

150

Висновки

155

Список використаних джерел

165


ВСТУП


^ Ак­ту­аль­ні­с­ть те­ми. Являючи собою неперевершений інструмент вилучення частини приватних доходів на користь суспільних союзів, податки вважаються однією з основних рис сучасної цивілізації. За своїм первинним призначенням слугуючи забезпеченню фінансових основ діяльності держави через перерозподіл створеного у суспільстві продукту, вони апріорі є знаряддям впливу на поведінку окремих індивідів та господарюючих суб’єктів, напрямки розвитку та ефективність функціонування економічних систем цілих країн. «Податки диктують, як ми маємо розпоряджатися своїм часом та грошима під час перебування на цьому світі, і що ми маємо вказати у своїх заповітах перед відходом на той світ… [2, p. 74]». Саме наявність такої особливості, розвиненої у ході тривалого історичного процесу становлення та розвитку перерозподільних відносин, об’єктивно дозволила податкам зайняти одне з чільних місць у системі державного регулювання економіки. Нині держава може за їх допомоги стимулювати бажані та обмежувати небажані соціально-економічні явища і тенденції, спрямовувати економічний розвиток у обране русло, управляти ринковими подіями.

Такі можливості, надані нам податками, є об’єктивними наслідками їх функціонування. Суспільство може застосувати їх на свою користь, або ж невдало розтратити наявний потенціал. Все залежить від рівня свідомого використання владними структурами регуляторних властивостей податків. Його підвищення диктує необхідність наукового обґрунтування управлінських та законодавчих рішень. Останнє ж у свою чергу вимагає дослідження відносин оподаткування з точки зору декількох наук одночасно: фінансової, управлінської, політичної, юридичної та ін. Викладене визначає актуальність обраної теми дисертаційної роботи.

Питання податкового регулювання економіки знаходили своє відображення у працях відомих науковців. Серед сучасних співвітчизників це В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, В.П. Вишневський, Т.І. Єфименко, Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, М.І. Крупка, І.О. Луніна, В.М. Мельник, П.В. Мельник, С.В. Михайленко, В.М. Опарін, А.М. Соколовська, Л.Л. Тарангул, В.М. Федосов, О.П. Чернявський, Л.М. Шаблиста та ін.. Присвячуючи свої роботи проблематиці оптимізації оподаткування в Україні, вони створювали науково-теоретичне підґрунтя підвищення ефективності податкової політики держави. На його основі стало можливим вдосконалення регулятивної моделі вітчизняної податкової системи та конструювання конкретного і взаємопов’язаного інструментарію, що дозволив би цілеспрямовано впливати на розвиток національної економіки і соціальні процеси в країні. Саме останнє і визначило основний зміст даного дослідження. При цьому слід зазначити, що застосування частини із розглянутих інструментів податкового регулювання не має прямих вимірних ефектів і втілюється у вирішенні важливих для суспільства соціально-політичних завдань.

^ Зв’я­зок ро­бо­ти з на­у­ко­ви­ми про­гра­ма­ми, пла­на­ми, те­ма­ми. Дисертаційна робота виконувалася в рамках таких планових науково-дослідних тем:

кафедри аудиту та економічного аналізу Національного університету державної податкової служби України «Наукове обґрунтування методологічного забезпечення контролю, аудиту та економічного аналізу податкових надходжень» (№ державної реєстрації 0102U007041) (особисто автором у складі колективу виконавців здійснені наукові узагальнення стосовно історичних етапів розвитку оподаткування, використання суспільними союзами регулюючих властивостей податків, обґрунтовано окремі пропозиції щодо посилення прояву регулюючих ефектів оподаткування у сучасності, досліджено методику аналізу і прогнозування податкових надходжень до бюджету на регіональному рівні та у галузевому розрізі – довідка №3/01-12 від 13 грудня 2006 року));

Науково-дослідного фінансового інституту Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» «Визначення впливу зміни ставок на надходження до бюджету плати за ліцензії на певні види господарської діяльності» (№ державної реєстрації 0108U007871) (автором як співвиконавцем НДР досліджено питання розвитку ліцензування господарської діяльності та адміністрування плати за ліцензії, надано обґрунтування пропозицій стосовно вдосконалення організації та методики адміністрування плати за ліцензії в Україні – довідка №77000-020-3/875).

^ Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування регулюючої ролі податків та розробка практичних рекомендацій щодо реформування податкової системи України на основі конструювання інструментарію податкового регулювання соціально-економічних процесів, орієнтованого на забезпечення умов зростання національної економіки та підвищення рівня добробуту населення.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішені такі завдання:

провести теоретичний аналіз основних важелів державного регулювання економіки та регулюючих властивостей податків;

дослідити розвиток наукового обґрунтування податкового регулювання економічних і соціальних процесів;

уточнити дефініцію податкового регулювання і класифікацію його напрямків та інструментів;

проаналізувати вплив основних податків на економіку і соціальну сферу в Україні та його ефективність;

дослідити вплив адміністрування податків на регулюючі ефекти оподаткування в Україні;

проаналізувати зарубіжний досвід податкового регулювання;

обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення податкових важелів регулювання розвитку господарських систем та соціальних процесів в Україні.

^ Об’єкт дослідження – податкова система України, її місце і роль в державному регулюванні економіки.

Предмет дослідження – регулюючий інструментарій податків та механізми його застосування.

^ Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертації слугували фундаментальні положення сучасної економічної теорії і теорії фінансів в частині державного регулювання економіки в умовах ринку та вчення про податки. Дослідження ґрунтувалося на діалектичному методі пізнання та дотриманні принципу системного підходу. У процесі виконання дисертаційної роботи використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: ретроспективного аналізу – для встановлення тенденцій розвитку оподаткування та наукового обґрунтування податкового регулювання; системно-функціональний – для узагальнення сучасних теоретичних концепцій державного регулювання економіки та оподаткування; аналізу і синтезу – для деталізації предмета дослідження та взаємо поєднаного вивчення його складових; розрахунково-аналітичний – для виконання аналітичних розрахунків та оцінки ефектів від модернізації інструментарію податкового регулювання; порівняння – для співставлення тенденцій розвитку податкового регулювання в різних країнах; екстраполяції – для обґрунтування можливостей використання в Україні зарубіжного досвіду податкового регулювання; експертних оцінок – для вивчення поглядів експертів на окремі проблеми розвитку оподаткування та податкового регулювання, передбачення реакції платників на законодавчі та управлінські рішення держави; логічного узагальнення – для обґрунтування підходів та пропозицій щодо модернізації інструментарію податкового регулювання в Україні; графічний і табличний – для забезпечення виконання розрахункової частини дослідження та подання його результатів.

Інформаційною базою дисертаційної роботи слугували: праці українських і зарубіжних науковців, присвячені проблематиці державного регулювання економіки, податків та оподаткування, управління процесом справляння; законодавчі і нормативні акти України з питань оподаткування та адміністрування податків; матеріали статистичних збірок Державного комітету статистики України; статистичні дані про результати діяльності Державної податкової адміністрації України; звіти Міністерства фінансів України про виконання державного бюджету.

^ Наукова новизна одержаних результатів. За підсумками виконаного дослідження автором отримані результати, що з наукової точки зору є новими або містять елементи новизни. Зокрема:

вперше:

обґрунтовано зміст та запропоновано класифікацію організаційно-управлінських інструментів податкового регулювання економіки (у складі яких контролюючі заходи фіскальних підрозділів, механізми застосування фінансових санкцій і штрафів за порушення податкового законодавства), що дозволяє у майбутньому враховувати вплив адміністрування податків на регулюючі ефекти оподаткування, спричинений наслідками діяльності державних служб з питань управління процесом справляння;

з'ясовано троїсту природу відхилення функціонування податків від принципів справедливості та послаблення регулюючої дії оподаткування, яка полягає у недосконалості конфігурації податкової системи, вадах конструкції окремих податків, неналежній організації та застосуванні недосконалих методів адміністрування податків. Зазначене дозволяє визначити напрямки вдосконалення податкової системи держави та систематизувати заходи з її реформування;



удосконалено:

методичні підходи до проектування податку на нерухомість в Україні на основі застосування деклараційного способу справляння з фізичних осіб, використання площі об’єктів при оподаткуванні фізичних осіб та балансової вартості об’єктів при оподаткуванні юридичних осіб, забезпечення недоторканості права громадян на житло (шляхом використання неоподатковуваного мінімуму площі житла на одну особу, що дорівнює показнику середнього житлового забезпечення в Україні), застосування на початкових етапах мінімальних ставок з метою подолання соціального опору та забезпечення психологічного звикання платників;

підходи до конструювання регуляторного інструментарію податку на додану вартість в Україні на основі: обґрунтування диференціації ставок податку за товарними групами, що дозволяє врегулювати умови внутрішньогалузевої конкуренції виробників, стимулювати платоспроможний попит споживачів та досягти певних соціальних ефектів в результаті перенесення податкового тягаря на заможних громадян; обґрунтування та розробки проекту спеціального режиму оподаткування підприємств та організацій громадських об’єднань інвалідів, що дозволяє стимулювати розширення попиту на продукцію зазначених підприємств та створення додаткових робочих місць для людей з обмеженими фізичними можливостями;

методичні підходи до посилення регуляторного потенціалу податку на прибуток підприємств в Україні шляхом розробки механізмів встановлення знижених ставок оподаткування суб’єктів малого бізнесу, надання інвестиційного податкового кредиту на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи та прискореної амортизації основних засобів, які слугують фізичною основою новітніх енергозберігаючих та інших інноваційних технологій;



дістали подальший розвиток:

дефініція податкового регулювання економіки, зміст якої подано як сукупність заходів впливу держави на активність господарюючих суб’єктів та громадян, що застосовуються у процесі податкового перерозподілу створеного продукту з метою обмеження чи стимулювання розвитку відповідного напрямку діяльності та передбачають використання інструментів економічної і організаційно-управлінської дії;

обґрунтування системи заходів щодо нівелювання негативних ефектів організаційно-управлінської дії оподаткування в Україні, яка включає: збалансування морально-етичного та карального впливу; унормованість використання методичних прийомів здійснення податкових перевірок; модернізацію процесів звітування платників та погашення ними податкових зобов’язань.

^ Практичне значення одержаних результатів. Отримані автором результати дослідження можуть бути використані для удосконалення нормативно-правової бази з питань оподаткування та податкового регулювання, а також при викладанні фінансових дисциплін у вищих освітніх закладах економічного спрямування.

Наведені в дисертації пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення податкового регулювання соціально-економічних процесів, реформування податкової системи та модернізації державної податкової служби використовуються Міністерством фінансів України (довідка №28000/6-84 від 9 вересня 2008 року), Державною податковою адміністрацією України (довідка №695/20-4024 від 12 вересня 2008 року) та Науково-дослідним фінансовим інститутом Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України (довідка №77000-12/0631 від 18 вересня 2008 року). Основні науково-теоретичні розробки впроваджені в навчальний процес Національного університету державної податкової служби України (довідка №2329/01-12 від 3 вересня 2008 року).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, одноосібно виконаною науковою працею. З робіт, опублікованих у співавторстві, в ній використано лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

^ Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дослідження доповідались на підсумковій науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу ОДЕУ (м. Одеса, 2005), ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції вчених, викладачів та практичних працівників «Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій» (м. Вінниця, 2006р.), науково-практичній конференції «Фінансове забезпечення економічного і соціального розвитку суспільства» (м. Дніпропетровськ, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції «Бюджетно-податкова політика: проблеми та перспективи розвитку» (м. Ірпінь, 2008р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць, з них 6 наукових статей у фахових виданнях, 2 тез доповідей на конференціях. Загальний обсяг публікацій – 3,4 д.а. (особисто автору належить 3,2 д.а.), з них: у фахових виданнях – 3,0 д.а. (особисто автору належить 2,8 д.а.), у збірниках доповідей та тез – 0,4 д.а..




РОЗДІЛ 1

^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ


Сутність, необхідність та основні важелі державного регулювання економіки



Необхідність втручання держави в економічну сферу найвідчутніше виявила себе на початку ХІХ століття під час кризи перевиробництва у Великій Британії. Для багатьох обстоювачів повної свободи ринку стала зрозумілою недосконалість механізмів саморегулювання останнього.

Хоч ідеї регулювання ринку з боку держави далеко не зразу запанували в умах економістів, все ж наявність проблеми товарного перенасичення породжувала сприйняття відповідної діяльності спочатку як тимчасової міри, а потім – як постійної необхідності. Навіть в умовах далеко не передової (з економічної точки зору) країни ХІХ століття – Росії – з’являються твердження безальтернативності впливу держави на економіку. Зокрема, М.Г. Чернишевський писав: «…які б не були економічні теорії суспільства та держави, все ж держава має величезний вплив на економічну діяльність і не може його не мати. …Питання не в тому, чи буде приватна економічна діяльність піддаватися сильному і прямому втручанню держави: інакше і бути не може, допоки існує держава; питання лише в тому, свідомо чи несвідомо буде здійснюватися таке втручання. [123, с. 728]».

Пізніше викладене лише отримувало підтвердження. За наслідками великої депресії ХХ століття розкрився також факт, що саморегульований ринок не лише не може попереджати кризи, а й не здатен забезпечувати автоматичний вихід з них. У.Черчіль, підкреслюючи неперевершеність ринкової організації економіки, поряд відмічав, що вона має і багато вад. Зокрема, посилення міжнародної конкуренції стає важливим чинником розвитку. Це вимагає від держави гарантій дотримання національних інтересів та необхідного рівня економічної безпеки. Роль держави у таких умовах вже розглядається не тільки з позицій ступеня втручання в економіку, а й з огляду на забезпечення атмосфери функціонування останньої. Необхідність зазначеного підкреслюють і сучасні вітчизняні науковці, акцентуючись, крім іншого, на проблемі монополізації економіки. Монополії обмежують конкуренцію, загрожуючи таким чином існуванню самого ринку [20, с. 7]. Російські ж представники інституціоналізму, на додаток до висловленого, звертають увагу на те, що ринкову конкуренцію не можна розглядати лише з точки зору здатності автоматично відсортовувати найкращі результати господарювання. Механізмам ринку важливо не заважати в цьому, однак слід пам’ятати, що відкриття можливостей розвитку для одних одночасно означає закриття для інших господарських систем. Тому важливо адекватно оцінити результати конкуренції для суспільства у конкретний момент часу і визначити, що переважає: частка відкритих можливостей розвитку чи частка закриття. Врахувавши всі вигоди і втрати, необхідно корегувати конкурентний процес з метою підвищення його ефективності. І це може бути завданням лише держави. «Конкуренцію необхідно організовувати та управляти нею. …. Конкуренція як процес «відкриття» нового і «закриття» форм, що «програли», є невизначеним процесом, коли видно результати окремих дій, але важко передбачити, наскільки вони бажані з точки зору розвитку економіки і соціуму в цілому. Державна політика буде програшною, якщо за мету обирається стимулювання конкуренції будь-якими способами, оскільки конкуруючі механізми нехтують індивідуальними, груповими, громадськими та іншими інтересами. Держава повинна обирати фіскальну, грошову політику, регулювати валютний курс та здійснювати політику доходів таким чином, щоб забезпечити організацію конкурентного режиму функціонування економіки з найменшими втратами від конкуренції та з необхідністю досягнення компромісу індивідуальних і громадських інтересів. [105, с. 155-157]».

У сучасності не лише не уявляється зменшення ролі держави в економіці, а й розглядається притаманність їй економічних функцій, у виконанні яких (поряд з іншими) вбачається призначення політичної організації суспільства. До таких функцій відносять:

- забезпечення атмосфери функціонування ринку (правової та суспільної);

- захист конкуренції;

- коригування розподілу ресурсів;

- перерозподіл доходів і багатств;

- стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, стимулювання економічного зростання [46, с. 94].

Економічні функції держави являють собою основні напрямки її економічної діяльності. Однак, вони представляють не лише регулювання приватного сектора, а й здійснення власне державного підприємництва.

Що ж до приватного бізнесу, то сучасні західні вчені серед причин, через які держава повинна сприяти його розвитку, виділяють наступні:

підтримка економіки;

створення нових робочих місць;

підтримка в особливих умовах [16, с. 196-197].

Таким чином, сьогодні держава розглядається як активний діяч з регулювання економічних процесів у суспільстві. З цією метою використовується механізм державного регулювання економіки, який являє собою сукупність важелів та інструментів економічної діяльності держави. У розвинених країнах застосовуються функціональні економічні системи, які є саморегульованими та призначаються для підтримки макроекономічної рівноваги, створення оптимальних умов для обміну, тощо. Вони об’єднують окремі елементи ринкової інфраструктури, інституціональні заклади (включаючи органи влади), державні структури, громадські організації [67, с. 12]. Держава при цьому виступає координатором господарської системи.

Світовий досвід доводить, що у сучасності не існує країн з ефективною економікою, де б держава не відзначалася активною регулюючою роллю. Навіть у тих країнах, де офіційно проголошено принцип невтручання держави у справи бізнесу, насправді справляється доволі потужний вплив на розвиток господарства [6; 13; 14; 15; 21; 22; 23; 24; 47; 52]. Можна впевнено стверджувати, що державне регулювання ринкової економіки стало обов’язковою умовою її ефективного розвитку.

Сутність та призначення державного регулювання економіки проявляються у його функціях, серед яких основними прийнято вважати наступні:

- цільову (визначення цілей та напрямків розвитку економіки країни);

- нормативну (визначення правого поля та правил діяльності суб’єктів господарювання);

- стимулюючу (формування засобів заохочувального впливу на діяльність суб’єктів господарювання та забезпечення бажаного для суспільства напрямку розвитку);

- коригуючу (зміна параметрів розподілу ресурсів і доходів з метою усунення негативних чинників і забезпечення розвитку прогресивних процесів у житті суспільства);

- соціальну (забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій індивідам);

- контролюючу (нагляд за дотриманням визначених норм поведінки, правил гри та стандартів).

Для реалізації зазначених функцій держава використовує певну комбінацію способів впливу на ринок. Вони являють собою методи державного регулювання економіки. За змістом їх зазвичай поділяють на економічні, адміністративні, інституційні та соціально-психологічні.

Кожна група методів у свою чергу включає конкретні інструменти впливу. Так, економічні методи у загальному викладі включають інструменти бюджетної, податкової, грошово-кредитної, митної, цінової політики; адміністративні – контроль над монополіями, ліцензування, квотування, сертифікацію, планування, державні замовлення, регламентацію діяльності підприємств; інституційні – формування та фінансування різноманітних інституцій, регулювання форм власності, сприяння інтеграційним процесам, надання інформаційної, юридичної та фінансової підтримки створенню і адаптації підприємств; соціально-психологічні – встановлення мінімальних соціальних стандартів, індексація доходів громадян, сприяння зайнятості, формування громадської думки.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Ці правила використовуються на етапах подолання економічних криз, коли існує необхідність підйому рівня виробництва. В умовах же стабільного розвитку та максимальної зайнятості податкова політика держави не повинна орієнтуватися на розширення сукупного попиту, а слугує засобом його утримання у визначених межах. За умов максимального використання факторів виробництва всі заходи, спрямовані на зміни сукупного попиту, матимуть своїм наслідком зростання цін, а не обсягів виробленого. У таких умовах більш прийнятними є рекомендації неокласичної економічної школи щодо економічного регулювання та застосування його податкових механізмів:

скорочення державних витрат;

пониження впливу держави на економіку;

нейтралізація податкового впливу на суб’єктів господарювання та громадян шляхом скорочення податкових ставок та відміни пільг;

стимулювання конкуренції.

Таким чином, сучасна економічна теорія розглядає можливості забезпечення зростання економіки шляхом поєднання економічного лібералізму, який передбачає пріоритетне використання елементів ринкового господарювання, з обмеженнями стихії вільного ринку. У такій змішаній системі макрорегулювання ринок зберігає вплив на рівень цін та прибутковість виробництва. У свою чергу, він потребує розробки правил гри, контролю за їх дотриманням.

Викладене дозволяє не тільки впевнено стверджувати про беззаперечне визнання науковцями та урядовцями необхідності податкового регулювання економіки, а й про активну розробку та застосування відповідних важелів.

Вітчизняна фінансова думка кінця ХХ – початку ХХІ століття даному питанню приділяє особливу увагу. Однак, специфіка підходів українських дослідників полягає у ґрунтуванні висновків на з’ясуванні функцій одних суспільних явищ відносно інших [55, с. 61]. Це наслідок спільного розвитку російського та українського теоретичних відгалужень протягом тривалого історичного періоду (як згадувалося вище, дана риса зароджувалася ще в працях науковців Російської Імперії). Функціоналізм у застосуванні до оподаткування дає можливості відслідковувати вплив на процеси розвитку суспільства в тому числі на логіко-інтуїтивному рівні, що у поєднанні з розрахунковими прикладними розробками може, за нашим переконанням, слугувати зростанню рівня обґрунтованості рішень.

Українські вчені розглядають регулюючі властивості податків через свідоме використання державою їхньої регулюючої функції. Незважаючи на спільну основу підходів, трактування конкретних ефектів оподаткування у різних авторів суттєво відрізняються. Так, В. М. Федосов, В.М. Опарін та Г.О. П’ятаченко характеризують регулюючу функцію як здатність податків впливати на діяльність платників. При цьому вони акцентують увагу на її об’єктивності, тобто незалежності від волі держави, що встановлює податки [85, с. 15]. Автори одночасно визнають потужність податкових механізмів впливу на соціально-економічні процеси та застерігають від непередбачуваності наслідків невмілого користування ними.

Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий та О.М. Десятнюк інтерпретують згадану функцію як «розподільчо-регулюючу», підкреслюючи тим самим, що податкове регулювання відбувається у процесі перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту. «Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. …. Маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб’єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрямки їхньої діяльності [36, с. 28]».

В. В. Буряковський, В. Я. Кармазін, С. В. Каламбет та О. А. Водолазська висловлюють необхідність розрізняти вплив податків на соціальну та економічну сфери життя суспільства. Вони розглядають окремо соціальну та регулюючу функції [11, с. 14-20]. Перша, на їх думку, слугує вирівнюванню доходів платників. Фактично, з економічної точки зору, це регулювання доходів. (Воно має соціальні наслідки, однак такі ефекти вторинні. Тому, на нашу думку, особливої необхідності розділення двох функцій не існує). Регулююча ж функція трактується як вплив податків на економічну активність. Оскільки віє є досить різноманітним, то запропоновано виділення стримуючої, стимулюючої та відтворювальної підфункцій. Роль першої вбачається у обмеженні (через підвищене оподаткування) діяльності, що має негативні наслідки для суспільства та окремих його членів. Друга надає можливості заохочення розвитку окремих галузей господарства. Третя полягає у забезпеченні відновлення спожитих ресурсів.

В.М. Мельник наполягає на нарізному розгляді обмежуючої та стимулюючої функцій податків. «Регулювання соціально-економічних процесів розглядається сучасними податковими фінансами через призму двох основних ефектів: обмеження чи стимулювання окремих галузей національного господарства, напрямків та видів економічної діяльності, соціального розвитку та доходного становища окремих груп населення. При цьому, слід особливу увагу звернути на те, що об’єктивно стимулююча та обмежуюча дія одного і того ж податку не співпадає ні у часі, ні у просторі. Тобто, стимулюючі та обмежуючі заходи спрямовуються відносно не одних і тих же, а різних видів діяльності та на абсолютно різних проміжках часу (якщо їх все-таки розглядати відносно одного і того ж конкретного виду діяльності). Це дає можливість нам стверджувати про одночасне виконання податками двох різних функцій – обмежуючої та стимулюючої. Вони є об’єктивними та проявляються в один і той же момент часу відносно різних видів діяльності. Їхня дія протягом того ж моменту часу, оцінена як сукупний вплив на економіку та соціальну сферу країни в цілому, є взаємно протилежною. [55, с. 65-66]»

При цьому згаданий автор також досліджує наслідки, характерні риси використання податків суспільством, які називає домінантами оподаткування. Їх три: фіскальна, соціально-економічна, організаційно-управлінська. Соціально-економічна домінанта, на думку В.М. Мельника, одночасно знаходить свій прояв і в обмежуючій, і в стимулюючій функціях. Щоправда, організаційно-управлінська домінанта теж відзначається обмежуючими ефектами, однак з точки зору наслідків суб’єктивної діяльності державного апарату.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

- до сьогодні в Україні не до кінця вирішеною є проблема дефініції терміну «податкове регулювання», що значно обмежує коло досліджуваних питань. Виходячи з необхідності врахування мети та конкретних засобів впливу на діяльність суб’єктів господарювання і становище (в тому числі доходне) громадян, нами пропонується таке визначення: податкове регулювання – це сукупність заходів впливу держави на активність господарюючих суб’єктів та громадян, що застосовуються у процесі податкового перерозподілу створеного продукту з метою обмеження чи стимулювання розвитку відповідного напрямку діяльності та передбачають використання інструментів економічної і організаційно-управлінської дії;

- відповідно до дефініції, всі відомі інструменти податкового регулювання можна поділяти на економічні та організаційно-управлінські. При цьому економічні включають: податкові ставки, податкові пільги (в т.ч. амортизація), механізми податкового кредиту та податкових скидок. До організаційно-управлінських відносяться контролюючі заходи фіскальних служб, механізми застосування фінансових санкцій і штрафів;

- ефективність застосування інструментарію податкового регулювання соціально-економічних процесів піддається впливу відлагодженості податкової системи. У зв’язку з цим актуалізується питання дотримання принципів побудови останньої. Поєднання висновків різних науковців дозволяє відносити до складу найбільш актуальних на сучасному етапі такі принципи: стабільності податкової системи в цілому та окремих її елементів; доступності для розуміння; нейтральності; рівномірності податкового тиску; співвідношення рівня податкових вилучень з обсягами створеної вартості; гнучкості.

РОЗДІЛ 2

^ АНАЛІЗ І ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВИХ ВАЖЕЛІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ


Регулюючі механізми непрямих податків в Україні: позитиви та недоліки



Як відомо, підходів до класифікації податків існує досить багато. При цьому різні автори використовують низку класифікаційних ознак: в залежності від суб’єктів (з фізичних осіб, з юридичних осіб, змішані), за сферою використання надходжень (загального призначення, спеціальні, змішані), за повнотою прав використання надходжень (власні (закріплені), регулюючі), за економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи (прибуткові), майнові, ресурсні, рентні, на споживання), за формою сплати (готівкові, безготівкові), за способом справляння (кадастрові, за декларацією, що утримуються у джерела виплати), за рівнем державних структур, що впроваджують податки (загальнодержавні, місцеві), за джерелом сплати (з доходів, з виручки, за рахунок фінансових результатів, за рахунок виробничих витрат, із заробітної плати), за способом встановлення податкових зобов’язань (розкладні, окладні), за формою оподаткування (прямі, непрямі), за методом встановлення ставок (регресивні, прогресивні, пропорційні, тверді, кратні суми), за періодичністю сплати (регулярні, разові) [36, с. 52].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Рішення про застосування в Україні єдиної ставки цього податку було прийняте саме з огляду на необхідність легалізації доходів. Однак, за висновками В.М. Мельника, динаміка доходів громадян свідчить про те, що «…зміна шкали ставок прибуткового оподаткування населення не призвела до легалізації доходів та не стимулювала їх зростання. … Однією з причин ситуації, що склалася, є стримування легалізації заробітної плати надвисоким рівнем зборів до соціальних фондів, платником яких визначено роботодавця, а об’єктом оподаткування – фонд заробітної плати. [55, с. 104]».

У державах з більш розвиненими економіками, де проблема легалізації доходів не стоїть так гостро, також сьогодні лунають пропозиції переходу до плоскої шкали оподаткування громадян. Результати досліджень окремих вчених (У. Вікрі) дають можливість стверджувати про поділ постіндустріального суспільства на активних та неактивних членів. Схильність неактивної частини населення до неробства позбавляє державу фіскальних надходжень та призводить до перекладання основного тягаря податків на високоталановитих і працьовитих людей. Саме останні рухають прогрес. У зв’язку з цим існує необхідність вилучати через податки однакову частку доходів незалежно від їх розміру.

Однак, викладене стосується постіндустріальної стадії розвитку, якої Україна поки-що не досягла, а тому навряд чи може стосуватися нашої держави. Невдача з легалізацією доходів населення потребує залучення надвисоких статків до оподаткування. Знаходження ж переважної більшості громадян на межі бідності вимагає перерозподілу на їхню користь. Оскільки вони мають великий обсяг незадоволених потреб, які з часом лише накопичуються, то можна говорити про значні резерви зростання попиту, що може бути досягнуте за допомогою застосування перерозподільних можливостей прогресивної шкали податку на доходи фізичних осіб. Щоправда, Україна вже практикувала її використання, але отримала ефект у вигляді подальшої тінізації доходів. Секрет, на нашу думку, у конструкції шкали та методиці адміністрування податку. Відповідні пропозиції будуть сформульовані нами у наступному розділі цієї роботи.

Пільги з податку на доходи фізичних осіб характеризуються аналогічними соціально-економічними ефектами. В Україні існує два основних типи даних пільг:

звільнення окремих видів доходів від оподаткування (не включення до бази оподаткування);

виключення з розрахунку частини сукупного доходу (шляхом надання соціальної пільги) [31].

Неоподатковуваний мінімум та скидки з доходів або сум податку в Україні, на відміну від європейських держав, не застосовуються.

Слід принагідно відзначити, що не всі податкові звільнення, передбаче