Реферат: Студентка групи урп-04-1д Літвінова Ю. П
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет соціології та філології
Кафедра української мови та перекладу зі слов’янських мов
ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА
ОБСТАВИННІ ТА НОМІНАТИВНІ ДЕТЕРМІНАНТНІ СИНТАГМИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ В ПЕРЕКЛАДАЦЬКОМУ АСПЕКТІ
Виконавець
студентка групи УРП-04-1д _________________Літвінова Ю. П.
Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент _________________Найда А.М.
Консультант
кандидат філологічних наук, доцент _________________Найда А.М.
Рецензент
кандидат філологічних наук, доцент _________________Найда А.М.
Кваліфікаційна робота допущена
до захисту рішенням кафедри ОРП
від “__”_________ 2008 р., протокол №___
Завідуюча кафедри перекладу
кандидат філологічних наук, доцент _________________ Стаховська Н.Ф.
Дніпродзержинськ
2008
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1
1.1. Поняття та місце детермінантних членів речення у сучасній українській мові
1.2. Аналіз досвіду провідних мовознавців щодо типології детермінантів
1.3. Детермінанти як самостійні поширювачі речення, їх семантичні та морфологічні особливості.
1.4. Номінативні детермінанти
1.4.1. Суб'єктні детермінанти
1.4.2. Об'єктні детермінанти
1.4.3. Кілька номінативних детермінантів в одному реченні
1.5. Обставинні детермінанти
1.6. Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2
Дослідження обставинних та номінативних детермінантних синтагм у творі О. Гріна «Червоні вітрила» та у його перекладі Л. Кононович
2.1. Обставинні детермінанти у творі О. Гріна «Червоні вітрила» в оригіналі та перекладі
2.2. Номінативні детермінанти у творі О. Гріна «Червоні вітрила» в оригіналі та перекладі
2.3. Висновки до розділу 2
ВИСНОВКИ
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
1) Актуальність дослідження. Для українського мовознавства актуальним є багатоаспектне дослідження обставинних та номінативних детермінантів як незалежних поширювачів різноманітних структур речення, оскільки це є конкретним внеском в опис граматичної організації речення.
Питання синтаксису зв’язної мови сучасною лінгвістикою вивчені ще недостатньо, хоча вже М.В. Ломоносов і А.Х. Востоков звертали увагу на важливість дослідження цієї проблеми. В.В.Виноградов вважав учення про складне синтаксичне ціле завершальною частиною граматики. Уже з кінця ХІХ ст. лінгвісти звертали увагу на особливості позиції i роль у структурі речення певних відмінкових i прийменниково-відмінкових форм, їх “незалежність” від інших слів, відсутність формального зв’язку з ними та відношення до всього речення в цілому.
Деякі аспекти цієї проблеми знаходимо у працях Ф.І.Буслаєва, Д.М.Овсянико-Куликовського, О.О.Потебні, Є.Куриловича, Є.В.Кротевича, А.М.Пєшковського. Згодом до неї зверталися В.В.Виноградов, М.Д.Лісник, М.М.Прокопович, В.П.Малащенко та інші вчені.
На початку 60-х рр. ХХ століття російський мовознавець Н.Ю.Шведова у своїх працях висунула ідею про члени речення, що не залежать від будь-якого граматично домінантного компонента й поширюють усе речення в цілому. Роботи Н.Ю.Шведової зумовили наукову дискусію щодо детермінантів.
Теорія зазначених членів речення розроблялася як у спеціальних дослідженнях (Г.М.Акимова, Т.І.Антонова, О.А.Крилова, І.П.Распопов, І.К.Бабалян-Димарська, В.І.Чернов, Ю.В.Єлісєєв, Л.М.Руденко, Т.А.Жданкіна, Г.Є.Тимофєєва, Я.І.Рословець та iн.), так і в працях, присвячених вивченню загальних проблем синтаксису (П.Адамець, В.В.Бабайцева, В.А.Бєлошапкова, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, Г.О.Золотова, О.О.Каминіна, Л.О.Кадомцева, І.І.Ковтунова, П.О.Лекант, Т.П.Ломтєв, В.М.Русанівський та iн.).
Отже, актуальність роботи визначається багатоаспектністю здійсненого в ній аналізу й системного опису детермінації в її формально-змістовній єдності на матеріалі твору О. Гріну «Червоні вітрила» у зіставленні з його перекладом на українську мову, що безпосередньо пов’язано з дослідженням семантико-синтаксичної структури простого речення, поглибленням теорії головних і другорядних членів, виявленням обов’язкових та факультативних синтаксичних позицій у реченні.
2) ^ Практичний та науковий інтерес полягає в тому, що результати роботи можуть бути застосовані для більш глибокого аналізу семантики і формально-граматичної структури простого речення сучасної російської та української мови, зокрема, під час подальшої розробки теорії другорядних членів речення, типології односкладних речень, а також у порівняльному аналізі детермінантних структур двох споріднених мов.
3) ^ Теоретичною основою дослідження послужили праці відомих лінгвістів: Н.Ю. Шведова, А. П. Загнітка, І. Р. Вихованець, О. Б. Сиротиніна, І.І. Слинько, І.П.Распопов, В.І.Чернов, В.В.Виноградова, А.М.Пєшковського та ін.
4) Об’єктом дослідження є семантико-синтаксична організація простого речення російської та української мови, предметом – номінативна та обставинна детермінація простого речення.
5) ^ Матеріалом дослідження є повість О.Гріна «Червоні вітрила» на російській мові та у перекладі Леоніда Кононовича на українську мову.
6) Мета дослідження полягає в багатоаспектному аналізі й описі номінативної та обставинної детермінації на рівні простого речення сучасної російської та української мови.
7) ^ Для досягнення поставленої мети основна увага приділяється вирішенню наступних завдань:
надати визначення поняття та місця детермінантних членів речення у сучасній українській мові;
проаналізувати досвід провідних мовознавців щодо типології детермінант;
розглянути детермінанти як самостійні поширювачі речення, їх семантичні та морфологічні особливості;
розглянути обставинні та номінативні детермінанти;
проаналізувати детермінантні члени речення в творі О.Гріну «Червоні вітрила» та у його перекладі Л. Кононович
7) ^ Методи дослідження
В інтерпретації матеріалу як провідний застосовано описовий метод, що дало змогу інвентаризувати детермінанти і з’ясувати особливості їхнього функціонування. За допомогою трансформаційного та порівняльного методів виявлено функціонально-синтаксичні й структурно-семантичні ознаки обставинних та номінативних детермінантів. Кількісний аналіз різних підтипів детермінантних структур виявив співвідношення цих компонентів речення в російський та українській мовах.
8) ^ Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено багатоаспектний аналіз детермінації на рівні простого речення російської та української мови: у структурному аспекті уточнено семантичну класифікацію номінативних та обставинних детермінантів, установлено ті конкретні граматичні форми, які на рівні синтаксису виконують їх функції; подальшого дослідження дістало вивчення функціонального аспекту – з’ясовано роль детермінантів у формуванні семантико-синтаксичної структури простого речення.
9) ^ Практичне значення отриманих результатів. Зібраний та систематизований матеріал може використовуватися для розробки синтаксичного словника детермінантів, підручників і навчальних посібників або методичної літератури для вищої та середньої школи, а також застосовуватися у процесі викладання синтаксису, спецкурсів i семінарів у вищих навчальних закладах.
РОЗДІЛ 1
1.1. Поняття та місце детермінантних членів речення у сучасній українській мові
У сучасних описових граматиках російської мови (Граматика сучасної російської літературної мови. М., 1970 і Російська граматика. М., 1980. Т.2) розповсюджене просте речення описується без залучення поняття «другорядні члени речення». Замість нього вводиться поняття й термін «розповсюджувач речення», під яким розуміються такі компоненти, які вводяться в речення не як прислівні розповсюджувачі (компоненти словосполучення), а саме як розповсюджувачі речення. До них віднесено: так називані детермінанти, розповсюджувачі із двонаправленими зв'язками, придієслівний інфінітив, різноманітні відособлені компоненти й деякі інші. Поширення простого речення розглядається в граматиках широко, сюди включають і ті явища, які мають істотну синтаксичну специфіку й відносяться до ускладненого речення.
Детермінант (від лат. determinans - визначальний, обмежувальний) – член речення, який поєднується з усім складом висловлення в цілому за допомогою синтаксичного зв'язку детермінації, який зовнішньо схожий на прилягання, однак не має прислівного характеру. Детермінант у багатьох випадках є обов'язковим складником семантичної структури речення та зберігається у всіх його формах. Детермінант може представляти семантичні суб'єкти, об'єкти (як додатки), локатив, темпоратив (мисленнєві аналоги часу і простору), каузатив (аналог причини) як обставини. Одне речення може містити кілька детермінантів.
Детермінантний підрядний зв’язок у реченні поєднує детермінанта з предикативним ядром речення. Він являє собою двоспрямований зв’язок на відміну він предикативного - взаємоспрямованого зв’язку. Підрядний зв’язок мiж детермінантами і предикативним ядром речення має слабкий характер порівняно до підрядного зв’язку прислівного у сфері словосполучення і речення, який звичайно виявляє тісніший характер у зв’язку з семантичною недостатністю або граматичними особливостями опорного компонента словосполучення. Типовою формою детермінантного підрядного зв’язку у сфері речення є форма прилягання, що реалізує слабкий характер зв’язку структурної основи речення з детермінантами, напр.: Завдяки наполегливій праці Юрій став талановитим командиром; У вересні стояли погожі дні. Підрядний детермінантний зв’язок у простому і складному реченнях виявляє глибинну спільність у його граматичній організації: підрядний зв’язок у простому реченні поєднує детермінант з предикативним ядром або реченням у цілому, підрядний зв’язок у складному реченні поєднує детермінантні відрядні частини з головними частинами в цілому. Субпозиція детермінанта характеризується залежністю не від окремого слова, а від предикативного ядра (підмета і присудка) в цілому. Підрядний детермінантний зв’язок у простому і складному реченнях реалізується у формі прилягання, яка відповідає слабкому характерові підрядного зв’язку між компонентами обох синтаксичних структур.
Слабкий підрядний зв’язок супроводжується більшою семантичною місткістю детермінанта, більшою його семантичною наповненістю. Щодо центральних позицій - підмета і присудка, які складають структурну основу речення, позиція детермінанта є периферійною. Специфічною формальною ознакою детермінанта, поєднаного з предикативним ядром за допомогою форми прилягання, є, його незмінність. У субпозиції детермінанта перебувають здебільшого синтетичні і аналітичні (прийменниково-відмінкові форми) прислівники. Субпозиція детермінанта реалізує неприслівний підрядний зв’язок, семантика детермінанта має звичайно адвербіальний характер. Характеризуючи субпозицію детермінантів, требa зауважити, що жоден з детермінантів є ні більш центральним, ні більш периферійним, ніж інший. Повністю відсутній який-небудь системний внутрішній порядок поєднання їх з предикативним ядром. За наявності декількох детермінантів у складі речення позиція кожного з них визначається близькістю або віддаленістю від предикативного ядра, які не закріплені в мовній системі і можуть змінюватися в різних відрізках мовлення.
Більш детальний опис об’єкта нашого дослідження вимагає аналізу детермінації ще в одному аспекті – семантичному. Поняття “змістовний бік речення” дуже широке. У змісті речення відображується не тільки зв’язок мови з мисленням i дійсністю, у ньому перехрещуються i взаємодіють номінативна, комунікативна, експресивна та інші функції.
Мета висловлювання визначає вибір функціонального типу речення, мисленнєву актуалізацію тих чи інших семантичних компонентів. Таким чином, комунікативний аспект висвітлює вже найперший етап формування думки i супроводжує всі етапи формування речення, він відображається в актуальному членуванні та порядку слів.
Існують певні, досить прості правила розташування детермінантних членів у реченні. Поняття “змістовний бік речення” дуже широке. У змістi речення відображується не тільки зв’язок мови з мисленням i дійсністю, у ньому перехрещуються i взаємодіють номінативна, комунікативна, експресивна та інші функції.
Мета висловлювання визначає вибір функціонального типу речення, мисленнєву актуалізацію тих чи інших семантичних компонентів. Таким чином, комунікативний аспект висвітлює вже найперший етап формування думки i супроводжує всі етапи формування речення, він відображається в актуальному членуванні та порядку слів.
Місце детермінантів, як i місце головних членів речення – підмета i присудка, підпорядковуються правилам, що вимагають закони актуального членування речення.
І. При прямому (об’єктивному) порядку слів:
1. Детермінант-тема розміщується на першому місці, перед ремою. Наприклад: Їй потрібна робота спокійна, творча (Н.Ковалик). Схема актуального членування: детермінант (тема) – присудок + (підмет) (рема).
2. Детермінант може бути першою частиною в складі комплексної теми (або першою темою), якщо другою частиною (другою темою) є або підмет, або детермінант, що називає ту особу, або той предмет, про який iдеться. Наприклад: В серці щось ворухнулось i обірвалося важким тягарем (Н.Ковалик). Схема актуального членування: детермінант (тема1 ) + підмет (тема2) – присудок (рема).
3. Детермінант-рема постпозитивний по відношенню до теми. Наприклад: Я побачив миттєвий спалах ненависті й погорди в його очах (Р.İваничук). Схема актуального членування: Весь склад речення, за винятком детермінантного члена (тема) – цей детермінантний член (рема).
ІІ. Зворотний (суб’єктивний) порядок слів виникає тоді, коли порушується логічно послідовне, “об’єктивне” розгортання думки від вихідного до повідомлюваного, тобто від теми до реми.
Порушення порядку слів може бути двох видів:
1. Прямий порядок слів міняється на зворотний, при якому рема передує темі. У реченнях, що будуються за схемою: детермінант (тема) – присудок + підмет (рема), зворотний порядок слів буде подано такими варіантами: 1) присудок + підмет (рема) – детермінант (тема). Наприклад: З’явились сльози на очах (Н.Ковалик); 2) підмет + присудок (рема) – детермінант (тема). Наприклад: Нові ідеї вже роїлися в голові (О.Гончар).
Інверсійний порядок слів може виникнути i тоді, коли тема i рема не змінюються місцями, але порушується послідовність присудок + підмет у складі реми. Схема цього варіанту: детермінант (тема) – підмет + присудок (рема). Наприклад: Глухо хруснули суглоби, до лиця кров прилинула (Н.Ковалик).
2. Прямий контактний порядок слів змінюється на дискантний, при якому частини одного компонента актуального членування (частини теми або реми) відділені одна від одної іншим компонентом актуального членування. Схематично дискантне словорозташування можна визначити так: Р – Т – Р.
Вставка детермінанта-теми у середину речення створює інверсійний порядок слів із дискантним розташуванням компонентів реми. Наприклад: А іноді, не зізнаючись сама собі, колисала в душі заздрість (Н.Ковалик).
^ 1.2. Аналіз досвіду провідних мовознавців щодо типології детермінант
У лінгвістиці панує погляд на детермінанти як компоненти, що не входять до структурного мінімуму речення. На цій підставі розмежовують суб'єктно-об'єктні детермінанти та обставинні детермінанти [6, с. 80-81]. До перших відносяться структури типу Мені одначе не спалося (М. Грушевський); їм обом стало жаль молодого деревця (М. Коцюбинський); їй стало боляче (М. Луків). Вихідна позиція такого погляду полягає в тому, що їх зв'язок нагадує предикативний у структурі двоскладного речення. На думку А. П. Загнітка, це суперечить самому визначенню детермінанта як компонента реченнєвої структури, що розширює весь її склад, а не стосується окремого члена речення. У таких моделях, наголошує мовознавець, суб’єктний компонент є валентно зумовлений і тому він належить до поширювача /і/ тобто виступає у формально-граматичному тлумаченні непрямим додатком, водночас він може виражати семантику дії чи стану. До детермінантів слід відносити дійсно поширювачі всієї структури речення, або обставинні детермінанти [2, с. 180-181].
Н.Ю. Шведова детермінантні члени речення поділяє на:
1) суб'єктно-об'єктні детермінанти: Meні тепло і спокійно (Л. Талатай);
2) обставинні детермінанти, які, у свою чергу, поділяються на детермінанти місця; детермінанти часу; детермінанти причини; детермінанти відповідності або невідповідності, підстави, відношення; детермінанти мети, призначення; детермінанти наслідку; детермінанти умови, уступку; детермінанти виключення, відчленування або включення, приєднання; детермінанти порівняння, зіставлення; детермінанти супроводу, супуття; конкретизувальні, уточнювальні або обмежувальні детермінанти (в основному вони збігаються з тими, що шкільна граматика називає «обставинами способу дії») [6. с.77-93].
Інакше вважає І. Р. Вихованець. Він детермінантні члени речення вирізнює за синтаксичною автономністю в реченні, яка зростає за їх граматичного відокремлення. З його погляду, у ролі детермінантів можуть функціонувати відокремлені члени речення, виражені:
1) дієприслівниковими зворотами та одиничними прислівниками: Змерзає дух, згубивши високості (Д. Павличко);
2) прийменниково-відмінковими формами: ^ За вечерею розмови точилися всякі (А. Головко); Дівчина морщиться від болю (Г. Тютюнник);
3) вставними словами, що виражають суб'єктивну модальність, тобто вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки: Кажуть, хлопців з розуму зводжу. Кажуть, любити щиро не можу (Л. Костенко);
4) словоформами зі значенням зіставлення-протиставлення: Усі повернулися додому, крім Чіпки [1, с. 130-131].
Дещо по-іншому аналізує ці структури О. Б. Сиротині на. Дослідниця поділяє детермінанти на такі групи:
1) конструктивні детермінанти: Тарасові хотілвся б мчати на гребні величезної хвилі й співати (Д. Красицький); Та Ігореві не хочеться втрачати жодного свого воя (В. Малик);
2) структурно-семантичні детермінанти: ^ Йому стало ніяково (Улас Самчук); Вона тобі не пара (Нар. творчість); І тут ні сліз, ні відчаю не треба, І тут не треба страху і життя - живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя (В. Симоненко);
3) семантичне обумовлені детермінанти: ^ 3 моря назустріч виринають вітрила турецької галери (А. Кащенко); Тут ми з Піратом і кинулись до моркви (О. Довженко).
Поширювачам з обставинним значенням (або обставинним детермінантам, за Н. Ю. Шведовою) О. Б. Сиротиніна дає назву «ситуанти», які, на відміну від детермінантів, лише доповнюють основну інформацію, передану предикативною одиницею, указівкою на різні обставини [3, с. 42].
І.І. Слинько, значно звузивши поняття детермінанта [5, с. 3-11], відносить до них лише обставинні, які поділяються на такі ж самі групи, що й прислівні поширювачі, а саме: детермінанти з просторовим значенням (або локативні детермінанти): У небі вітер кучерявий колише теплую блакить (М. Рильський); На галявині біля струмка розташувались на привал бійці маршової роти (О. Гончар). Якщо в реченні вказується спрямування руху, локативні форми виразно пов'язуються з дієсловами незалежно від розташування, тобто є прислівні поширювачі.
Отже, засоби вираження просторових детермінантів, на думку мовознавця, обмеженіші, ніж засоби вираження прислівних поширювачів.
Словоформи з часовим значенням (або темпоральні детермінанти), за І.І. Слиньком, навпаки, частіше бувають детермінантами, ніж прислівними поширювачами: О десятій годині ранку в степу показався німецький роз'їзд (П. Панч). Мовознавець також виділяє Детермінанти причини: Спересердя він став червоний, мов печений рак (П. Панч); детермінанти мети: Для більшої певності він понюхав корінці (М. Коцюбинський); детермінанти умови: За цих умов доярки зможуть перевиконати план (З газ.); детермінанти допусти: Незважаючи на ранню пору, то в одному кінці, то в іншому зривалася пісня (О. Гончар); детермінанти зі значенням способу дії: Без шелести, без грому без овацій виходять в нас на трудовую путь (П. Тичина); детермінанти зі значенням міри: Не раз, не два розмова в нас була (М. Рильський). В окрему групу І.І. Слинько виділяє порівняльні детермінанти: Орлом шугає льотчик над землею (В. Сосюра) [4, с. 144-147].
А.П. Загнітко з-поміж детермінантних членів вирізняє:
1) фонові детермінанти, які об'єднують локальні і темпоральні: Скрізь владно вторглася весна (С. Скляренко);
2) детермінанти зумовленості, які поділяються на детермінанти причини, мети, допусти, умови та насліджу: Од знемоги бійці хиталися (В. Сосюра);
3) детермінанти з характеризувальним значенням, що вмішують різноманітні відтінки якісної характеристики основної події. Прикметною особливістю характеризувальних детермінантів виступає їх двопланова співвіднесеність І залежність від кожного з двох головних членів: Василь поглянув здивовано = Дивиться здивовано + Василь здивований. Детермінанти характеризувального типу поділяються на: 1) детермінанти з означувальною характеристикою: Спокійно і чемно батько ступив у тамбур (М. Вінграновський); 2) детермінанти із значенням уточнення/ обмеження: Зовні він здавався спокійним (В. Малик); 3) детермінанти сукупності / роздільності: Вдвох з Михайлом вони вирішили тікати за кордон (В. Підмогильний)
^ 1.3. Детермінанти як самостійні поширювачі речення, їх семантичні та морфологічні особливості
Узагальнені граматичні особливості детермінантних членів, що визначають їх специфіку як самостійної семантико-синтаксичної категорії рівня речення, систематизовано у вигляді таких релевантних ознак:
поєднання з предикативною основою за допомогою зв’язку “вільного приєднання”;
визначення предикативного центру разом із його прислівними поширювачами;
переважальна синтаксична позиція на початку речення;
здатність до перетворення в реченнєву структуру;
придатність до поєднання із структурами різної граматичної будови.
Різноманітність синтаксичних структур речення зумовлює виникнення контекстуальних або часткових ознак детермінантних членів:
здатність поширюватися на підставі прислівних зв’язків;
можливість утворювати детермінантні ряди.
Прийменниково-відмінкові форми виступають домінантним засобом передачі локальної детермінуючої семантики. Вони репрезентуються кількома семантико-синтаксичними моделями, а саме: «прийменник + іменник» у родовому відмінку: Недалеко од хати під грушею Мотря терла коноплі (І. Нечуй-Левицький).; у знахідному відмінку: У село непомітно швидко і раптово надійшла ніч (Ю. Смолич); в орудному відмінку: Над полем стояла густа задуха, і хлібом пахло так солодко-солодко (В. Земляк); та у місцевому: В небі осіннім хрести (В. Сосюра).
Детермінантними обставинами локальної семантики виступають також прислівники — морфологізовані форми, якими градуються різні розміщення предметів щодо просторового орієнтира. Найактивніше заявляють про себе прислівники, утворені прийменниково-іменниковим способом (збоку, усередені, згори, попереду, вздовж: тощо): Попереду сильний відряд озброєної молодежі, котрий лавою в три ряди став у долині... (І. Франко); Де-не-де у вікнах світло янтаріє (В. Сосюра).
Продуктивні в цій функції також складні прислівники (праворуч, ліворуч) та прислівники займенникового походження (там, тут): Праворуч тяглися густі темні ліси (Ю. Збанацький); Але там його упізнали й осудили на вічну самотність (В. Земляк).
Частина відіменних варіантів локальних детермінантів позначена певними функціонально-семантичними обмеженнями. Безприйменникові форми детермінантних членів виражаються тільки орудним відмінком. Такі форми спеціалізувалися як засоби вираження дистантної локалізації в напрямку довжини просторового орієнтира, становлячи номінації переважно предметів лінійного характеру (долом, долиною, ходом тощо): Назустріч вулицею тупцяє якась тітка (Є. Гуцало); Вузькою зарослою стежиною просувалися ми уперед (П. Усенко).
Отже, категорія простору в текстах різних функціональних стилів переважно виражається прийменниковими конструкціями, іноді орудним безприйменниковим відмінком чи прислівниками, які означають загальне розташування у просторі, шлях руху, дистрибутивне поширення тощо.
Словоформи з часовим значенням також належать до семантичного типу фонових детермінантів. Ними створюється темпоральний фон для події, позначеної рештою синтаксичного складу висловлювання. В українському мовознавстві здавна приділялась увага самостійності родового часу. Детермінантом він буває справді часто: Ще з ночі почав він свою роботу (Г. Демченко); До пізньої ночі кипіла на греблі робота (А. Головко).
Детермінантна позиція характерна також для прийменникових конструкцій, а саме «прийменник + іменник» у знахідному відмінку: На жнива Архип взявся до праці (Улас Самчук).
Темпоральні детермінанти часто виражаються прислівниками часу. Найпродуктивніше серед них вживаються такі прислівники, як улітку, восени, удень, уночі, учора, сьогодні, завтра, рано, пізно, колись, завжди, тепер, потім тощо. Наприклад: Взимку Леся майже не виходила з дому - читала, писала бабуні листи і через день відвідувала уроки музики (М. Олійник).
Для відмінкових морфолого-синтаксичних варіантів темпоральних детермінантів характерне деяке функціональне обмеження. Безприйменникові форми виражаються трьома відмінками: родовим: Одного ясного дня зібралися ми з друзями на полювання (О. Вишня).
Детермінанти з часовим значенням можуть також виражатися одиничними дієприслівниками чи дієприслівниковим зворотом: Ледве плентаючись додому, він наспівував собі під носа якусь невеселу пісеньку (П. Загребельний).
^ 1.4. Номінативні детермінанти
Номінативні детермінанти – це формуючі елементарні семантичні компоненти речення: суб'єкт, об'єкт, виражаються формами непрямих відмінків або (рідко, тільки семантично складні компоненти) прислівниками, головним чином займенниковими із просторовим значенням. Такі детермінанти позначають того, хто діє, хто відчуває стан, того, від кого виходить, ким породжується або з ким пов'язана яка-небудь ситуація (суб'єктні детермінанти), або того, на кого спрямована дія, до кого звернене чи відношення, чи емоційний стан, чи оцінка (об'єктні детермінанти).
Суб'єктно-об'єктні детермінанти пов'язані з предикативною основою речення за допомогою зв'язку “вільного приєднання” i визначають предикативний центр із його прислівними поширювачами в цілому.
^ 1.4.1. Суб'єктні детермінанти.
Суб'єктні детермінанти — один з основних видів розповсюджувачів речення. Вони виражаються рядом відмінкових форм без прийменників і з прийменниками. При цьому в одних випадках ці форми виражають суб'єктне значення без яких-небудь семантичних ускладнень (Йому весело; У нього бадьорий настрій, З жінкою лихо, Між нами все кінчено), в інших же випадках детермінант формально ускладнює це значення, тобто накладає на значення суб'єкта своє власне значення як форми слова. Тому, наприклад у таких випадках, як У мене немає грошей і Із мною немає грошей при загальному значенні суб'єкта що володіє, детермінуючі члени явно розрізняються тими значеннями, які йдуть від їхньої формальної організації: у формі в мене значення власника виявляється нічим не ускладненим (я не маю грошей), у формі із мною це значення ускладнене елементом значення ситуативної (у цей момент) співприсутності (із мною = при мені).
Суб'єктні детермінанти в одних випадках не взаємодіють із іншими фірмами, що детермінують, тобто є єдино можливою формою для вираження суб'єкта в реченнях даної граматичної й семантичної структури, в інших випадках можливий вибір детермінанта. Цей вибір диктується взаємною дією семантичної структури речення й граматичного значення самої форми, що детермінує, а іноді й лексичним значенням слів. При цьому детермінанти утворять ряди взаємозамінних форм.
Спільною й одночасною дією всіх, названих факторів порозумівається те, що не завжди виявляється можливо сформулювати строге правило вибору саме тієї, а не іншої детермінуючої форми. Нерідко таке правило взагалі не може бути виведено, і при описі доводиться обмежуватися констатацією сформованих у мові вживань.
Визначення правил вибору суб'єктного детермінанта з ряду можливих утрудняється ще й тим, що сама семантична категорія суб'єкта по своїй внутрішній організації надзвичайно складна. Визначення «суб'єкт дії», «суб'єкт стану», «суб'єкт носій ситуації» - дуже загальні. У реальній дійсності існує широкий діапазон різних станів, про які повідомляється і які не завжди можуть бути визначені засобами граматичних і лексико-семантичних характеристик; тим часом, саме специфікою того або іншого стану найчастіше й визначається вибір суб'єкта детермінуючої форми, з ряду можливих. Крім того, суб'єктне значення в мові в деяких випадках строго не протипоставлено значенням означальному й об'єктному, взаємодіє й зливається з ними.
Як детермінанти, що суб'єктно-детермінують, не взаємодіючі з іншими формами, тобто не вхідні у ряд взаємозамінних розповсюджувачів речення, можуть виступати форми для кого, від кого, з кого, з ким, у деяких випадках, у не строго нормованому мовленні, - також кого (займенником показана відмінкова форма імені; особистий займенник говорить про переваги тут одушевленого іменника). Нижче перераховуються найбільш характерні випадки такої детермінації.
Давальний відмінок — кому.
1) Зі значенням суб'єкта вікового, тимчасового стану: Синові рік, Хлопчикові ще немає року; Їй немає й двадцяти.
2) Зі значенням суб'єкта бажання, волевиявлення: ^ Любці хотілося потонути в тихнув Богданових очах (Н. Ковалик).
3) Зі значенням того, хто повинен, може, хто змушений до чого-небудь: Тобі не вдасться виїхати; Йому варто погодитися.
4) Зі значенням суб'єкта внутрішнього – інтелектуального, емоційного стану: ^ Мені цікаво це знати; Йому такі розмови не по душі; Мар’яні стало легко, наче найважчі хвилини прощання вже минули (Н. Ковалик).
5) Зі значенням суб'єкта фізичного, зовнішнього (ситуативного) стану або суб'єкта сприймання: ^ Підліткові пощастило із учителями; Нікому не дано бути пророком; Нам не видно зірок.
6) Зі значенням суб’єкту модальної характеристики, наприклад: Просто людині для перемоги потрібне, крім сили, бажання (Н. Ковалик).
Родовий відмінок — у кого.
1) Зі значенням суб'єкта що володіє: У нас є час; У батька три сини; У нас кращий у світі читач.
2) Зі значенням суб'єкта - носія властивості, якості, власника постійної ознаки: ^ У дівчинки приємна зовнішність; У неї поганий характер.
3) Зі значенням суб'єкта внутрішнього або зовнішнього стану: У хворого туга, байдужість, поганий настрій; У матері потеплішало на серці.
4) Зі значенням суб'єкта дії, діяльності: У хлопців тільки й розмов, що про поїздку; У вчителя сьогодні немає занять; У князя сьогодні пишний банкет (Л. Забашта).
5) Зі значенням суб'єкта стану й, одночасно, суб'єкта дії:^ У господарки накрито на стіл; У нас зі справами покінчен
^ 1.6. Висновки до розділу 1
З аналізу досвіду провідних мовознавців щодо типології детермінантів видно, що у науковій літературі до цього часу відсутній однозначний погляд на проблему детермінантних членів речення. Але, попри різноманітність часткових розходжень з цього питання, в сучасному синтаксисі української мови виокремлюються в особливу категорію члени речення, що пов’язані з конструктивним центром “підмет-присудок” або головним членом односкладного речення та: а) не зумовлені його граматичною формою або лексичним значенням; б) не безпосередньо відносяться до нього, а визначають структурно-змістову основу в цілому; в) поєднуються з ним зв’язком “вільного приєднувального характеру”.
В даній роботі дослідження будуватиметься на теорії в інтерпретації її засновника Н.Ю. Шведової, тому що вона найбільш повно відображує основні поняття що стосуються детермінантних членів речення, надає більш розширене пояснення класифікації детермінантів, у той час як роботи її опонентів-лінгвістів мають в основному уточнення та вдосконалення окремих аспектів сформованої Н.Ю. Шведовою теорії детермінації.
Для детермінантних членів нормальним можна вважати їх розташування не тільки на початку, але i в середині, i в кінці речення, хоча такі позиції є нехарактерними. Аналіз фактичного матеріалу доводить, що випадків розташування детермінантного члена в абсолютному початку речення переважна більшість, а основною комунікативною функцією детермінантного члена є його вживання в ролі теми.
Аналіз детермінантних членів речення різної семантики показує, що вони вносять у структуру речення певні відтінки. Інформативно всі детермінанти доповнюють «процес», локалізований у часі і просторі. Вони увиразнюють або нейтралізують ознаки динамічності, часової локалізованості, фазовості неактивного, суб'єкта.
Отже, з урахуванням наявних у синтаксисі семантичних класифікацій детермінантних членів речення можна виділити такі групи: обставинні детермінанти, суб’єктні та об’єктні детермінанти. У середині кожного семантичного типу вирізняються вужчі семантичні сегменти. Зокрема, обставинні детермінанти поділяються на часові, просторові, умови і ін. Найчастіше категорія простору в текстах різних функціональних стилів репрезентується переважно прийменниково-відмінковими конструкціями, іноді орудним безприйменниковим та прислівниками. Детермінанти з часовим значенням найчастіше виражаються прислівниками часу, прийменниковими конструкціями та одиничними дієприслівниками. Роль безприйменникових форм обмежена.
РОЗДІЛ 2
Дослідження обставинних та номінативних детермінантних синтагм у творі О. Гріна «Червоні вітрила» та у його перекладі Л. Кононович
^ 2.1. Номінативні детермінанти у творі О. Гріна «Червоні вітрила» в оригіналі та перекладі
1) рос. На врача – укр. На лікаря
Добрая половина ушла на врача после трудных родов [8; 5]. Добра половина пішла на лікаря після тяжких пологів [7; 158].
Об’єктні детермінанти зі значенням об'єкта-адресата, виражені іменником у родовому відмінку з прийменником, розташовані в середині синтагми.
2) рос. Ему – укр. Йому
Рай показался ему немного светлее дровяного сарая [8; 5]. Рай видався йому трохи світлішим од повітки для дров [7; 158].
Суб'єктні детермінанти зі значенням суб'єкта внутрішнього –емоційного стану виражені займенником, розташовані в середині синтагми.
3) рос. ^ Для женщины – укр. Для жінки
Для ушедшей в неведомую страну женщины незаменимой отрадой [8; 5]. Для жінки, що подалася в недовідомий край, був би незамінною розрадою [7; 158].
Суб'єктні детермінанти зі значенням сприймаючого суб'єкта, виражені іменником у родовому відмінку з прийменником, розташовані на початку синтагми.
4) рос. У нас – укр. В нас
У нас нет даже крошки съестного [8; 7]. В нас немає навіть крихти їжі [7; 159].
Суб'єктні детермінанти зі значенням суб'єкта що володіє виражені займенником у родовому відмінку з прийменником, розташовані на початку синтагми.
5) рос. ^ У матроса – укр. В матроса
Вдова жила у матроса [8; 9]. Вдова мешкала в матроса [7; 162].
Об'єктні детермінанти зі значенням об’єкт спрямованої діяльності виражені іменником у родовому відмінку з прийменником, розташовані у кінці син
еще рефераты
Еще работы по разное