Реферат: Н. С. Юзікова Судові та правоохоронні органи України

Судові та правоохоронні органи. Юзікова Н.С. Цифрова версія Одосія Е.В. Юридичний факультет ЧНУ,2008


ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Н. С. Юзікова


Судові та правоохоронні органи України

Навчальний посібник


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів


Київ

Видавництво "Істина" 2008



ББК 67.7я7(4УКР) Ю20

Ю20 Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Вид. четверте, пєрероб. і допов. — К.: Істина, 2006. — 320 с.

I5ВN 966-7613-93-3

У навчальному посібнику викладені завдання, функції, повно­важення судових та правоохоронних органів, їх система, а також матеріали щодо їх організації та діяльності відповідно до програми навчального курсу "Судові та правоохоронні органи України", положень Конституції України, законів, які регулюють питання діяльності судів, органів юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, СБУ, виконавчої служби, адвокатури та інших органів, що викону­ють правоохоронні та правозахисні функції. Окремі розділи містять порівняльну характеристику організації та діяльності судових та пра­воохоронних органів Австрії, Куби, Російської Федерації, Саудівської Аравії, Франції, Японії та багатьох інших держав. До кожного розділу додаються запитання та завдання.

Розрахований на студентів юридичних вузів і факультетів, викла­дачів та практичних працівників, а також широке коло читачів, які цікавляться питаннями організації та діяльності судових, правоохо­ронних та правозахисних органів України та інших держав.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

^ Багрій-Шахлштов А. В. — заслужений діяч науки і техніки Украї­ни, проректор з координації правознавства Одеського національного морського університету, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України;

Корнякова Т. В. — заступник Генерального прокурора України, державний радник юстиції 2 класу, кандидат юридичних наук;

Фролова О. Г. — професор кафедри кримінально-правових дис­циплін Харківського національною університету імені Н. М. КаразІна, доктор юридичних наук.

^ Гриф надано Міністерством освіти і капи України 28квітепя 2006 р. № 14/П. 2 107/

.

ПЕРЕДМОВА

Перед вами — вже четверте видання навчального посібника з дисципліни "Судові та правоохоронні органи України", розроб­леного відповідно до програми цього курсу для студентів вищих навчальних закладів.

У книзі міститься характеристика системи, структури та пов­новажень судових та правоохоронних органів держави, визначені основні їх завдання, напрями діяльності органів суду, прокура­тури, юстиції, нотаріату, адвокатури, міліції, СБУ тощо. Окремі розділи навчального посібника містять витяги з нормативно-правовмх актів, які конкретизують, уточнюють або доповнюють ті або інші питання. У навчальному посібнику також дається порівняльна характеристика судових та правоохоронних органів України, Російської Федерації, США, Франції, Японії й інших держав. Окрім вітчизняних установ, у посібнику дається загальна характеристика міжнародних інститутів, які покликані захищати права та інтереси громадян, юридичних осіб та держави.

При викладенні теоретичного та практичного матеріалу вико­ристовуються загальноприйняті методики його засвоєння. Важливі поняття, ознаки, повноваження та завдання правоохоронних ор­ганів повністю виділені жирним курсивом; підпорядковані поняття або ті, що деталізують певні терміни, виділяються світлим курсивом, що допомагає студенту проаналізувати та систематизуваги питання та проблеми, що пов'язані з організацією та діяльністю судових та правоохоронних органів України, а також визначити головні, дру­горядні та супутні поняття. Для більш зручного засвоєння матеріалу в навчальному посібнику завдання, функції, система, принципи визначені та систематизовані у пункти або виділені окремо.

Для самостійного визначення рівня засвоєння матеріалу в кінці кожного розділу містяться запитання та завдання для самокон­тролю, вирішення яких дасть змогу з'ясувати характер І ступінь засвоєння питань організації і діяльності судових та правоохо­ронних органів України.

У кінці посібника наводяться помилкові висловлювання студен­тів, що були вибрані автором з письмових екзаменаційних робіт. Вивчивши уважно курс, читач знайде помилки у цих виразах. Тому це — не просто гумористичний додаток до посібника, а й необхідний елемент навчального процесу.

При визначенні понять, ознак, особливостей організації та діяльності правоохоронних та правозахисних установ, наводить­ся кілька точок зору та власна точка зору автора. Студент має можливість, ознайомившись з аргументами відомих російських та українських науковців, самостійно сформулювати свою позицію з конкретної проблематики. При цьому студент вчиться мислити, висловлювати та обстоювати свою позицію або внаслідок дискусії — підтримувати іншу, змінювати свою точку зору тощо. Таким чи­ном, одне з найважливіших завдань, що ставиться перед студен­тами, педагогами та науковцями у галузі юриспруденції — набуття і розвиток навичок самостійного і творчого мислення.

Автор висловлює подяку рецензентам — доктору юридичних наук, професору Леоніду Васильовичу Багрій-Шахматову, док­тору юридичних наук, професору Олені Григорівні Фроловій, кандидату юридичних наук Тетяні Всеволодівні Корняковій за висловлені ними побажання, які суттєво вплинули на структуру розташування матеріалу і зміст окремих його розділів.

^ СПИСОК СКОРОЧЕНЬ, ЩО ВЖИВАЮТЬСЯ У ПОСІБНИКУ

ГПК—Господарський процесуальний кодекс України;

КАС—Кодекс адміністративного судочинства України;

КК—Кримінальний кодекс України;

КпАП—Кодекс України про адміністративні

правопорушення;

КПК—Кримінально-процесуальний кодекс України;

ЦК—Цивільний кодекс України;

ЦПК—Цивільний процесуальний кодекс України;

АРК—Автономна Республіка Крим;

ВСУ—Верховний Суд України;

ВЦРПС —Всесоюзний центр ради профспілок;

ДАІ—Державна автомобільна інспекція;

ДДУВП—Державний департамент України з питань

виконання покарань;

ЄСПЛ—Європейський суд з прав людини;

КСУ—Конституційний Суд України;

МВС—Міністерство внутрішніх справ;

Мін'юст—Міністерство юстиції України;

МКС—Міжнародний кримінальний суд;

НКЮ УРСР —Народний Комісаріат юстиції Української

Радянської Соціалістичної Республіки;

ОВС—органи внутрішніх справ;

РЄ—Рада Європи;

РНК СРСР —Рада Народних Комісарів

Союзу Радянських Соціалістичних Республік;

^ Якщо у Вас є можливість виявити милосердя,

не пропускайте попереду, навіть вчителя.

Стародавня мудрість

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Правоохоронна діяльність та органи, які її здійснюють: поняття, ознаки та функції

Україна як суверенна, незалежна, демократична, соціальна та правова держава неухильно орієнтується на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за змістом і спрямовані­стю засади. Конституція України проголошує, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3). Для нормального її функціонування, повно­цінного здійснення завдань та реалізації функцій створюються державні організації, які є складовими механізму держави.

Механізм держави — це система всіх державних організацій, діяльність яких спрямована на здійснення та реалізацію функцій держави.

Частина державних організацій наділена владними повнова­женнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільс­тві з метою реалізації завдань і функцій держави. Саме ці державні організації або органи складають апарат держави.

Апарат держави — це система всіх державних органів, які здійснюють різноманітні завдання з метою реалізації функцій держави у межах законодавчо визначеної компетенції.

^ Поняття та ознаки правоохоронної діяльності

Термін "правоохоронна діяльність" досить часто зустрічаєть­ся у сучасній юридичній літературі. Проте єдиного підходу до визначення цього поняття та його ознак у правовій науці немає, що спричиняє численні дискусії з цього приводу. Ускладнюється ситуація відсутністю законодавчо визначеного поняття "право­охоронна діяльність", змісту та ознак, що йому притаманні.

Так, у російській юридичній літературі (див., наприклад, під­ручники: К.Ф. Гуценко, М.А. Ковалева "Правоохранительньїе органьї" (2001 р. видання), В.П. Божьева "Правоохранительньїе органи Российской Федерации" (1996 р. видання) правоохоронна діяльність визначається як різновид правозастосування, особ­ливістю якого є виявлення правопорушень, розгляд відповідних юридичних справ та прийняття рішень про застосування заходів державного примусу.

В.Д. Басай у підручнику "Судові та правоохоронні органи Ук­раїни" (2002 р. видання) зазначає: "Правоохоронна діяльність — це така переважно державна діяльність, яка здійснюється у встанов­леному законом порядку і на його основі уповноваженими держав­ними органами з метою охорони і захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права шляхом застосування правових заходів впливу".

В.С. Ковальський у навчальному посібнику "Суд, правоохо­ронні та правозахисні органи України" (2004 р. видання) дає інше визначення цього поняття: "Правоохоронна діяльність — це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженої державою посадо­вої особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності".

Н.І. Клименко у навчальному посібнику "Правоохоронні ор­гани України" (2002 р. видання) під правоохоронною діяльністю розуміє таку державну діяльність, що здійснюється спеціально уповноваженими органами шляхом застосування згідно і нормами закону юридичних заходів з метою забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, боротьби зі злочинністю та іншими

правопорушеннями, охорони та захисту прав і законних інтересів громадян, державних і громадських організацій.

Підручник "Судебньїе и правоохранительньїе органьї Укра-иньї" (1999 р. видання) за редакцією О.М. Бандурки визначає правоохоронну діяльність як таку державну діяльність, яка здій­снюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності із законом і за неухильного дотримання встановленого ними порядку.

Державні органи, поряд з виконанням завдань охорони за­конності та правопорядку, наділяються функціями забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки, економічного та політичного співробітництва, будівництва, культури, науки, освіти тощо. Для виділення з великого різноманіття державних органів тих, які зай­маються саме правоохоронною діяльністю, слід визначити їх ознаки. До них належать: владний характер захисту суспільних відносин компетентними органами; визначеність діяльності у регламентова­них законом процедурних межах і формах; можливість застосування заходів державного примусу; здійснення правоохоронної діяльності спеціально уповноваженими державою органами, які комплектують­ся кваліфікованими фахівцями, переважно юристами.

1.Владний характер правоохоронної діяльності полягає узахисті суспільних відносин, яким завдається шкода, або яким загрожує завдання шкоди, від протиправних посягань. Захист або поновлення порушеного права здійснюється компетентни­ми органами. Рішення, що приймаються державними органами,наділеними владними повноваженнями, мають обов'язковий характер. У випадках невиконання або неналежного виконання приписів органів, що займаються правоохоронною діяльністю,винні посадові особи притягаються до відповідальності. Засто­сування права зумовлено необхідністю владного забезпечення
суспільних відносин у державі.

Приклад. Особа, яка постраждала від наклепу, може вимагати у судовому порядку відшкодування моральної шкоди. Судове рішення про стягнення певної суми на користь позивача має владний та обов'язковий характер.

^ 2.Визначеність діяльності у регламентованих законом процедурних межах і формах. Правоохоронна діяльність здійснюється тільки у визначеному законом процесуальному порядку та у певних процедурних межах. Процес застосування правових норм у пра­воохоронній діяльності складається з чітко визначених і детально регламентованих стадій. Кожна наступна стадія логічно пов'язана з попередньою, а остання завершує цей процес прийняттям пра-
возастосовного акту, де зафіксовані конкретні правові приписи.

Приклад. Помічник прокурора здійснює нагляд (проводить перевірку в установі виконання покарання) за додержанням і за­стосуванням законів. За результатами перевірки у разі виявлення порушень закону він вносить протест.

^ 3.Можливість застосування заходів державного примусу. Вико­ристання державного примусу під час правоохоронної діяльності зумовлене необхідністю вчинення відповідних дій, спрямованих
на захист порушеного права, поза волею правопорушника.

Приклад, який поєднує ознаки 3 та 4. Запобіжне затримання особи здійснюється уповноваженими державними органами з метою недопущення та припинення злочинних посягань, які вчиняються злочинними організаціями, злочинними групами, бандами та ін­шими організованими злочинними угрупованнями.

^ 4.Наявність спеціально уповноважених державних органів. Ця ознака правоохоронної діяльності нерозривно пов'язана із попе­редньою, тому що застосування державного примусу обумовлює
наявність спеціального суб'єкта (компетентного органу), який перевіряє його законність, обгрунтованість та доцільність. Пра­воохоронну діяльність здійснюють спеціально уповноважені де­ржавою органи, які комплектуються кваліфікованими фахівцями,переважно юристами. Правоохоронна діяльність є різновидом суспільної і державної діяльності, яка здійснюється від імені та за дорученням держави відповідно до закону уповноваженими спеціальними структурними формуваннями.

Характеризуючи ознаки правоохоронної діяльності, слід звер­нути увагу на кілька положень. По-перше, вона притаманна не тільки державним організаціям, а й недержавним установам, таким, наприклад, як адвокатура, що покликана здійснювати захист прав та інтересів суб'єктів правових відносин. По-друге, правоохо­ронна діяльність спрямована не тільки на боротьбу, запобігання злочинності та правопорушенням, а й на захист прав та інтересів осіб, їх поновлення у разі порушення. Наприклад, прокуратура, здійснюючи правоохоронігу діяльність шляхом проведення пере­вірки дотримання законності та правильного застосування норм, встановлює порушення норм цивільного, трудового, житлового, сімейного, земельного права та вживає заходів до їх усунення.

Таким чином,

^ Правоохоронна діяльність — це форма реалізації функцій дер­жави, що має владний характер і полягає у захисті інтересів держави, безпеки суспільства, прав та свобод фізичних та юри­дичних осіб шляхом застосування примусових заходів спеціально уповноваженими державою органами та службовими особами у регламентованих законодавством процедурних межах і проце­суальному порядку.

^ Поняття правоохоронних органів

Правоохоронну діяльність як форму реалізації функцій держави здійснює розгалужена система органів. Органи, що виконують правоохоронні функції держави, отримали назну "правоохорон­них". Система правоохоронних органів поєднує правоохоронні органи загального та спеціального призначення, систему судових органів та правозахисних організацій. Багатоманітність системи

правоохоронних органів, напрямів їх діяльності, функціональний розподіл та наявність відповідної спеціалізації дають можливість , визначити органи, що є складовими цієї системи.

Питання щодо того, які органи відносити до правоохоронних, у юридичній літературі вирішується по-різному, тому є предметом численних дискусій. У законодавстві чітко не визначені поняття, система правоохоронних органів та їх ознаки. Конституція Ук­раїни використовує одночасно терміни "правоохоронні органи", "органи, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнан­ня та досудове слідство" тощо, проте чіткого переліку цих органів не містить. Тому, насамперед, з'ясуймо, які органи за галузевими законами відносяться до правоохоронних.

Так, Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" до них від­носить органи:

прокуратури;

внутрішніх справ;

служби безпеки;

Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

митні;

охорони державного кордону;

державної податкової служби;

органи і установи виконання покарань;

державної контрольно-ревізійної служби;

рибоохорони;

державної лісової охорони;

інші органи, які здійснюють правозастосовні або право­
охоронні функції.

Які саме "інші органи", які уповноважені здійснювати правоза­стосовні або правоохоронні функції, у Законі не зазначається. Не містять таких роз'яснень й інші законодавчі акти, що почасти при­зводить до різного тлумачення системи правоохоронних органів.

Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, які беруть безпосередню участь у розгляді судових справ у всіх інстанціях; провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; оперативно-розшу-ковій та розвідувальній діяльності; охороні громадського порядку і громадської безпеки; виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та проку­рорів; контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; нагляді і контролі за виконанням законів.

Окрім визначених категорій осіб, захисту підлягають їх близькі родичі, до яких належать: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров'я,іншим органам. Поряд з цим, вони діють у єдиному державному механізмі, взаємодіючи з органами державної влади. Так, ство­рення та функціонування судів відбувається на підставі законів, що приймаються органами законодавчої влади, організаційне, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення судової діяль­ності здійснюється органами виконавчої влади. Ці дії мають організаційний характер і виконуються за суворого дотримання принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону.

Незалежність та відокремленість судової системи не відокрем­лює ці органи від держави та державних органів. Тому, вважаю, цілком логічно розглядати суди у системі правоохоронних органів, що здійснюють правоохоронні функції держави.

Окреме місце у системі правоохоронних органів займає про­куратура. Основним завданням цієї установи є попередження порушень закону, тому діяльність прокуратури спрямована на реалізацію конституційної засади верховенства права і зміц­нення правопорядку у суспільстві та державі. Прокуратура як правоохоронний орган здійснює нагляд за додержанням законів у випадках, визначених законом, а також виконує інші функції, передбачені Конституцією.

Разом з державними правоохоронними органами, у відповід­ному розділі розглядається адвокатура, яка відповідно до Конс­титуції України покликана сприяти захисту прав і свобод особи, представляти законні інтереси фізичних та юридичних осіб та виконувати інші правоохоронні функції.

Більш детально інші правоохоронні органи, що виконують правоохоронні функції, розглянуті у наступних розділах книги. При характеристиці того або іншого правоохоронного органу дається його поняття, місце, роль, компетенція та інші положення, які необхідні для базового ознайомлення із системою судових та правоохоронних органів України.


^ МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Положення

про Міжвідомчу комісію з питань реформування правоохоронних органів

Затверджене

Указом Президента України від 23 травня 2005 р. № 834/2005

(Офіційний вісник України, 2005, № 21, с. 11)

(Витяг)

1. Міжвідомча комісія з питань реформування правоохоронних органів (далі — Комісія) є консультативно-дорадчим органом при І'ііді національної безпеки і оборони України.У своїй діяльності Комісія керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Основними завданнями Комісії є:

здійснення аналізу організації та діяльності правоохоронних органів, визначення рівня їх відповідності викликам і загрозам на­ціональній безпеці України;

підготовка з урахуванням загальновизнаних міжнародних норм і стандартів пропозицій щодо вдосконалення та оптимізації сис­теми правоохоронних органів в Україні, їх структури, організації діяльності;організація підготовки та розгляд проектів законів, актів Прези­дента України, Кабінету Міністрів України, програм, заходів з питань удосконалення організації та діяльності правоохоронних органів, координації їх роботи щодо посилення боротьби зі злочинністю, корупцією, захисту прав і свобод громадян, своєчасного виявлення та запобігання зовнішнім і внутрішнім загрозам безпеці України.

3.Комісія для виконання покладених на неї завдань має право:одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади,органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій статистичні дані, інформацію, довідкові та інші матеріали, необхідні для вирішення питань, що належать до її компетенції;використовувати державні електронні бази даних, системи зв'язку і комунікацій;здійснювати аналіз виконання відповідних програм, проектів, планів, заходів у правоохоронній сфері;утворювати в разі потреби робочі та експертні групи, залучати в установленому порядку представників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, наукових працівників, незалежних експертів для розгляду питань, що належать до її компетенції;

організовувати проведення конференцій, семінарів, нарад з пи­тань, вирішення яких віднесено до її повноважень;брати участь у відповідних міжнародних заходах, у тому числі й за кордоном.Важливого значення у роботі правоохоронних органів набу­ває кадрова політика. Вона є провідним чинником у діяльності держави, який охоплює розробку основних принципів роботи з людьми у системі правоохоронних органів, що дає мож­ливість більш ефективно використовувати людські ресурси у механізмі боротьби зі злочинністю та іншими протиправними проявами.

4.Для ефективної роботи правоохоронних органів у державі необхідно створювати відповідні умови нормативно-правово­го, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого характеру. Тому характеристика правоохоронних органів буде незавершеною без ознайомлення із Концепцією реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохорон­них органів.

^ МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Концепція

реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів

Затверджена

розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 649-р

(Офіційний вісник України, 2002, № 47, с. 333) (Витяг)

1. Загальні положення

Сучасний стан, структура і динаміка злочинності, навіть в умовах певного її стримування, активної боротьби з найбільш зухвалими та агре­сивними проявами, залишається найбільш гострою проблемою в державі. Загрожуючи інтересам і правам людини, життєдіяльності всього суспільства, злочинність стала одним з основних факторів деструктивного впливу на процеси соціального, економічного та політичного розвитку країни.

Основною метою реформування є забезпечення концентрації і підвищення ефективності використання наукового потенціалу для фун­кціонування правоохоронної системи шляхом створення ефективного механізму взаємодії її суб'єктів, запровадження ефективної системи ко­ординації наукової та науково-технічної діяльності, створення належних умов для впровадження результатів наукових досліджень у практику.

^ 2. Основні завдання, функції і принципи реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів

Основними завданнями реформування наукової та науково-тех­нічної діяльності в системі правоохоронних органів є:

актуалізація змісту фундаментальних і прикладних наукових до­сліджень, спрямованих на розв'язання найбільш важливих проблем практичної діяльності правоохоронних органів відповідно до їх фун­кцій та компетенції, визначених законодавством;

підвищення наукового рівня експертизи проектів законодавчих та нормативно-правових актів з питань боротьби із злочинністю, забез­печення громадської і державної безпеки відповідно до компетенції правоохоронних органів;

удосконалення системи підготовки та перепідготовки наукових і науково-педагогічних кадрів;

використання сучасних інформаційних технологій у діяльності правоохоронних органів;

З метою успішного розв'язання поставлених завдань наука по­винна виконувати такі основні функції:

науковий супровід та інформаційно-аналітичне і науково-технічне забезпечення правоохоронної діяльності;

підготовка висококваліфікованих фахівців для правоохоронних органів;

упровадження в практику діяльності правоохоронних органів сучасних вітчизняних та зарубіжних науково-дослідних методик і технологій.

^ 10. Міжнародне наукове співробітництво

Основними напрямами міжнародного співробітництва у сфері науко­вої та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів є:

участь у міжнародних наукових програмах та конкурсах на здобуття фантів щодо цільового фінансування наукових досліджень;

взаємний обмін науковою і науково-технічною інформацією, використання міжнародних інформаційних фондів та систем;

участь у програмах двостороннього та багатостороннього обміну науковими, науково-педагогічними працівниками з метою їх стажу­вання та підвищення кваліфікації;

розширення наукових зв'язків з асоціаціями та іншими об'єднаннями в системі правоохоронних органів, науково-дослід­ними установами та вищими навчальними закладами країн СНД та Центральної і Східної Європи.

^ Функції правоохоронної діяльності

Основні напрями судової і правоохоронної діяльності визнача­ються багатогранністю видів державної діяльності, що виконують різні соціальні функції.

Функції правоохоронної діяльності (лат. — виконання) — ос­новні напрями чи види діяльності, які розкривають її суть та призначення.

Функції правоохоронної діяльності характеризуються чітким розподілом компетенції правоохоронних органів. Діяльність ос­танніх відбувається за основними напрямами, які визначаються функціональним розподілом та наявністю спеціалізації правоохо­ронних органів. Тому наявність або відсутність функцій право­охоронної діяльності є підставою для визначення місця та статусу відповідного правоохоронного органу. Усі функції взаємозалежні і взаємопов'язані.

До основних функцій правоохоронної діяльності належать:

Конституційний контроль — особливий напрям правоохорон­ної діяльності з перевірки відповідності законів та інших норма­тивних актів Конституції України.

В Україні єдиним органом конституційної юрисдикції є КСУ. Він вирішує питання відповідності Конституції законів та інших правових актів національного та міжнародного характеру, додержан­ня конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту, а також питання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Правосуддя — це вид правоохоронної діяльності, який полягає у розгляді та вирішенні цивільних, кримінальних, адміністратив­них та інших справ у встановленій законом процесуальній формі.

В Україні відповідно до Конституції правосуддя здійснюється виключно судами. їх юрисдикція поширюється на всі правовідно­сини, що виникають у державі. Ця функція пов'язана із захистом і відновленням найбільш важливих прав і законних інтересів фізичних осіб, підприємств, організацій, установ, а також із своє­часним, справедливим, об'єктивним та неупередженим розглядом цивільних, кримінальних та інших справ по суті.

^ Організаційне забезпечення діяльності судів — це вид право­охоронної діяльності, який складається із заходів, що спрямо­вані на створення умов для повного, всебічного, об'єктивного та незалежного здійснення правосуддя.

Ця функція нерозривно пов'язана з функцією правосуддя. Саме тому вона характеризується як діяльність із забезпечення умов для нормального функціонування судів, судової системи України. Реалізація функції організаційного забезпечення діяльності судів сприяє становленню незалежної судової влади, гарантує розвиток та утвердження судової системи, створює умови для ефективної діяльності судів із захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, підприємств і організацій, суспільства та держави.

Прокурорський нагляд — напрям правоохоронної діяльності із забезпечення законності, що полягає у спостереженні за дотри­манням і правильним застосуванням законодавства та відповід­ному реагуванні на порушення закону на всій території України.

Прокурорський нагляд здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Ця правоохо­ронна функція полягає у припиненні порушень закону, захисті інтересів громадян, підприємств, організацій, установ шляхом за­стосування заходів прокурорського реагування. Діяльність системи органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства права і зміцнення правопорядку у суспільстві та державі.

^ Попередження, виявлення і розслідування правопорушень —це напрям правоохоронної діяльності, який полягає у застосуванні системи заходів загального і спеціального характеру уповнова­женими державою правоохоронними органами.

Ця функція притаманна одразу декільком правоохоронним органам, які зобов'язані сприяти виявленню правопорушень, розкриттю злочинів і викриттю осіб, які винні у їх вчиненні. Це — загальні та спеціальні правоохоронні органи (органи прокуратури, МВС, СБУ, Управління державної охорони, податкові органи та інші), предметом діяльності яких є захист конституційного ладу, забезпечення територіальної цілісності, безпеки держави, вияв­лення, попередження, розслідування та припинення злочинів і виконання покарань.

Надання юридичної допомоги — це правоохоронна функція, яка полягає у наданні правової допомоги юридичним та фізичним особам при вирішенні питань захисту і охорони прав та інтересів у разі їх порушення або у разі захисту у кримінальних справах. Надання юридичної допомоги і захист у кримінальних справах здійснюється уповноваженими державою правозахисними орга­нами та організаціями. Однією із таких організацій є адвокатура, яка забезпечує право на захист від обвинувачення та надає правову допомогу при вирішенні справ у судах та інших органах державної влади та управління. Надання юридичної допомоги також полягає у роз'ясненні громадянам, установам та організаціям їх прав та обов'язків. Органи та установи юстиції (органи державної виконавчої служби, органи нотаріату та органи реєстрації актів цивільного стану) с державними органами, що сприяють розвитку правових послуг, з метою реалізації прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

^ 1.2. Система нормативних актів, що регламентують діяльність судових і правоохоронних органів

При визченні організаційних основ, напрямів діяльності, пов­новажень системи судових і правоохоронних органів необхідно використовувати велику кількість нормативно-правових актів. Враховуючи їх значну кількість та для зручності користування у науці та практиці запроваджено їх класифікацію. Правові акти розрізняються як за змістом нормативних положень, так і за їх юридичною силою.

Саме ці два критерії — зміст і юридична сила — покладені в основу класифікації нормативно-правових актів.

За змістом нормативно-правові акти можуть бути класифіко­вані на акти:

загального характеру;

про судову владу, правосуддя і систему судів;

про організаційне забезпечення діяльності судів і органів
юстиції;

про органи прокуратури і прокурорський нагляд;

про організацію виявлення і розслідування та попередження
злочинів;

про юридичну допомогу та її організацію.

Перша група актів за своїм змістом має безпосереднє значення для визначення суті й спрямованості всіх правоохоронних функцій і структури відповідних органів.

^ АКТИ ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня
1990 р.

Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.

Закон України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України". Закон України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство
України".

Закон України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні до­
говори України".

Постанова Кабінету Міністрів від 15 жовтня 2004 р. № 1365
"Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу".

Указ Президента України від 1 червня 2005 р. № 901/2005
"Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної ре­
гуляторної політики".

^ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року.

Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуата­цією проституції третіми особами від 21 березня 1950 року.

Європейська конвенція про взаємну допомогу у криміналь­них справах від 20 квітня 1959 року.

Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року.

Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 року.

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заруч­ників від 17 грудня 1979 року.

Друга група нормативних актів регламентує питання, стосовно системи судів загальної юрисдикції, судової влади, здійснення правосуддя та конституційного контролю. Умовно ця група може бути поділена на правові акти, що характеризують конституційний контроль і правосуддя.

^ АКТИ ПРО СУДОВУ ВЛАДУ, ПРАВОСУДДЯ І СИСТЕМУ СУДІВ

Закон України від 15 грудня 1992 р. "Про статус суддів".

Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів".

Закон України від 15 січня 1998 р. "Про Вищу раду юстиції".

Закон України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України".

Указ Президента України від 20 серпня 2001 р. № 641/2001"Про Мережу та кількісний склад суддів місцевих судів".

Указ Президента України від 10 грудня 2003 р. № 1425/2003" Про Положення про порядок розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції(крім адміністративних посад у Верховному Суді України) та звільнення з цих посад".

Указ Президента України від 16 листопада 2004 р. № 1417/2004"Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів,затвердження їх мережі та кількісного складу суддів".Третя група нормативно-правових актів регламентує органі­зацію і діяльність органів і управлінь юстиції й характеризує форми організа