Реферат: Соціально-історичні умови виникнення християнства

РЕФЕРАТ

на тему:

„Соціально-історичніумови виникненняхристиянства”

1. Загальніположення

Християнствоє однією з найбільшихсвітових релігій, має близько1,5 млрд. прихильників, що складаєприблизно 20%населенняземної кулі.Воно поширенев усіх країнахсвіту, а домінуєсеред населенняв Європі, Америці, Центральнійта ПівденнійАфриці, Австралії.Християнискладаютьпереважнубільшістьнаселення внайбільш розвиненихкраїнах, щодозволяє їмсправлятизначний впливна перебігполітичнихі соціально-культурнихсвітових подій.Протягом майже2 тис. роківіснуваннянародів християнствовпливало нарозвиток їхньоїкультури, певноюмірою визначалоісторичну долюокремих народів.Християнствоє також однієюз найбільшрозвиненихв ідеологічномуплані монотеїстичнихрелігій.

Християнствовиникло в ї ст.н. е. у східнихпровінціяхРимської імперії, зокрема в Антіохії, Сирії, МалійАзії. Римськаімперія на тойчас була великоюрабовласницькоюдержавою, соціально-політичнийлад якої знаходивсяу глибокійкризі, що обумовлювалопосиленняексплуатаціїрабів, загостреннясоціально-класовихсуперечностейі призводилодо численнихповстань і війнрабів протирабовласників.Але виступирабів, як іпоневоленихнародів, щоразузавершувалисяпоразкою. Цевело до втративпевненостіу своїх силахта віри в можливістьподоланнясоціальногозла, викликалопочуття приреченості, безперспективності.Серед рабіві поневоленихнародів поширювалисяпесимістичнінастрої, відчайта безнадійність, а як наслідокцього — пошукиспасіння йпорятунку відзла в надії надопомогу небеснихсил, божогорятівника.Цьому сприялой те, що в умовахдеградаціїсуспільства, апатії й деморалізаціїдосить поширенимибули віра вдиво, екстази, видіння, привидиі под. Свідомістьзнедоленихлюдей ставаладуже сприйнятливоюдо містико-релігійнихідей та уявлень, що було живильнимгрунтом длязасвоєнняхристиянськогомесіанськоговіровчення.

Першіхристиянськігромади з'явилисясеред населенняєврейськоїдіаспори удругій половиніІ ст. н. е. Об'єднанняїх відбувалосяпід впливомзапозиченоїа іудаїзму ідеїспасителя, месії, посланцяБоги, який мавприйти і спастипригнобленихі знедолених.Ця ідея сталапопулярноютакож середрабів, старців, жебраків тиінших верствнаселення.Згодом вірав спасителя, месію (іудаїстичниймесіанізм)стала одниміз джерел міфупро Христа(Христос —по-єврейськиМесія, грец.переклад— Помазаник,їм’я Ісус— Спаситель).Взагалі, про первіснехристиянстводосить яскравосвідчить книгаНового Заповіту«Апокаліпсис».У ній ще незгадуєтьсяназва «християни», а своїх одновірцівавтор уважавіудеями; незнаходимо туттакож ні догматики, ні моралі пізнішогохристиянства.Але в «Об'явленніІвана Богослова»досить виразнопророкуєтьсякінець світу, перемога Боганад антихристомі встановленнямесією вічногоНебесногоЦарства.

Відомо, що перші християнськігромади не малисталої організації.Вони були розрізнені, діяльністьїхня зводиласядо розспівуваннямолитов нарелігійнихзібраннях іспільних трапезах.Не було професійногодуховенства,єдиного християнськоговіровченняі культу. Навітьбільше, християнизазнавали відРимської державиутисків, переслідуваньі навіть масовогознищення протягоммайже всьогоII ст.

2.Етапи еволюціїхристиянства

Поперваххристиянствобуло лише однієюз месіанськихсект іудаїзму.Але наприкінціІ ст. до християнськихгромад вступалий неєвреї, якимбула близькоюідеологіяхристиянства— ідеї гріховності, спасіння іспокути, спасителя, месії. У IIст., незважаючина гонінняхристиян з бокувлади, їхнігромади поширилисяна всю територіюРимської імперії, в їхній структуріз'явилися постійніпосадові особи— диякони таєпископи, якігралипровідну рольу питанняхдогматики ікульту.НаприкінціII — напочатку IIIст., долаючигоструборотьбу міжокремими сектамий течіями, християнськігромади об'єдналисянавколо великихміст імперії— Александрії, Карфагена, Римата ін. Єпископицих міст, якіочолювалицеркви своїхпровінцій, стали називатисебе митрополитами.Так поступовоскладаласяцерковна організаціяхристиянства, а ЇЇ ідеологіянабувала дедалібільшого поширеннясеред римськихгромадян. У 313р. імператорКонстантинвидав едикт(указ) пронадання християнствуофіційноїрівності зусімарелігіями, а324 р. — оголосивхристиянстводержавноюрелігією.

Ще на початкуIII ст.керівникихристиянськихгромадзбирали локальні, помісні соборидля вирішенняпитань догматикиі культу, У 325 р.за ініціативоюі під головуваннямімператораКонстантинавідбувся ІВселенськийсобор в містіНікея (МалаАзія). На Нікейськомусоборі булозатверджено«Символ віри»(у першій редакції)— стислийвиклад основнихдогматичнихположеньхристиянства, який мав об'єднатиєдиним віровченнямрозрізненігромади. Соборвизначив такожчас святкуванняПасхи, засудивєресь аріанства.II Вселенськийсобор (381 р., Константинополь)уточнивредакцію нікейського«Символу віри», затвердивформулу троїчностіБога, засудивєретичні рухи.III Вселенськийсобор (431 р., Ефес)визнав ДівуМарію Богородицею.На IV Вселенськомусоборі(451 р., Халкідон)було прийнятодогмат продвоєдинуприроду ІсусаХриста, якоговизнано Богомі людиною, щомає дві істоти, але одну іпостась.Окремі церквине визналицього догмату, що призвелодо першогорозколу вхристиянствіта утвореннянехалкідояських(монофізитських)церков— Вірмено-григоріанської, Коптської(Ефіопської)та ін. Монофізитистверджували, що ІсусовіХристувластива однаприрода —божественна.V і VIВселенськісобори (553 і 680 рр», Константинополь)у своїх основнихрішеннях засудилимонофі-зитіві моїгофилітів(останні визнавализа Христом двіприроди, алеєдину волю, одну «боголюдську»енергію).VII Вселенськийсобор (787 рмНікея) засудивіконоборствоі виніс рішенняпро вшануванняікон і хреста.Зазначимо, щоправославнацерква визнаєрішення лишесеми Вселенськихсоборів»Римсько-католицькацерква називаєВселенськимиі 14 наступнихсоборів, що їхскликала сама.У VI ст.в християнствісклалася церковнаорганізаціяз центрамипатріаршествіРим, Константинополь, Александрія, Антіохія таЄрусалим.

З IVст. еволюціяхристиянствавизначаласяісторичноюдолею Римськоїімперії. Відомо, що 330 р. імператорКонстантанпереніс столицюімперіїу свою колоніюна Сході — Візантію.У 395 р. імперіярозпалася наЗахідну (Рим)і Східну (Константинополь).Германськіплемена 476 р.остаточнозруйнувалиЗахідну імперію.Східна імперія, відома якВізантійська, стала найбільшоюфеодальноюдержавою іпроіснуваладо 1453 р. Отже з IVст. визначилисядва центрихристиянства: західний — уРимі та східний— у Візантії.Таке співіснуванняцентрів, ізрізнимисоціально-політичнимиумовами, частоспричинялоцерковні конфліктиміж ними. Так, У VII—VIIIст. візантійськіімператори, самовільнопривласнившиправо очолюватицеркву, вважализа можливеміняти не лишесхідних патріархів, а й західногоглаву християн.Після VIIВселенськогособору відносиниміж ними загострилисявнаслідокдискусії просходженняСвятого Духатільки відБога-отця чий від Бога-сина, як уважалазахідна церква.Суперечкидосягли кульмінаціїв 60-рр. IXст.» коли булопіддано анафеміпапу МиколуІ і патріархаФотія. Нарешті, в XI ст.знову спалахнуласуперечка проверховенствоу християнстві, що призвела1054 р, до повногорозмежуванняі розколухристиянствана дві церкви: західна прибраланазву римо-католицької(тобто вселенської, римо-всесвітньої), а східна(греко-візантійська)сталаназиватисяортодоксальною(правовірною, православною), з додаваннямтерміна «кафолічна»(всесвітня).

У ті часихристиянствопоширювалосяна теренахЄвропи. Корольгерманськогоплемені франківхрестився 496р., хоча іншігерманськіплемена залишалисяязичникамидо кінця VIIIст. Християнізаціяанглосаксів, які вторглисяна територіюБританії, почалася наприкінціVI ст.У VI ст.християнськацерква утвердиласяв Іспанії, Грузії.У VII—IXст. прийнялихристиянствослов'яни Південноїта ЦентральноїЄвропи: Великоморавськекнязівство(831 р.), Болгарія(864—865 рр.), Чехія(882—884 рр.) У 925 р. християнствоутвердилосяв Хорватії,966 р. — в Польщі.У другій половиніX ст.ввійшли дохристиянськогосвіту Угорщинаі Данія, наприкінціX ст.— Швеція, Норвегіяі Київська Русь(988 р.)

В еволюціїзахідного ісхідного християнстване було єдностіні за віровченням, ні за організацією.У XVI ст., в період Реформації, від католицизмувідійшла частинавіруючих, якаутворилапротестантськийрух, на основіякого потімсклалисярізноманітніпротестантськіцеркви. Починаючиз XVII ст., всерединікатолицизмута окремихправославнихцерков (приміром, російської)виникали численнісекти і течії, окремі з нихіснують і досі.Взагалі християнствозараз переділенена три великітечії; католицизм, православ'яі протестантизм, які різнятьсяідеологієюта організацією.

3.Віровченняхристиянства

Богословськадумка вважаєхристиянськевіровченнянаслідкомпропагандивчителя ІсусаХриста, який, власне, й започаткувавхристиянськурелігію. Історичнанаука, посилаючисьна новозавітнітексти, не даєнам повноїінформаціїпро образ ІсусаХриста, йогопроповідницькудіяльність.В «Апокаліпсисі»християнськебожество неназванесвоїм іменем, воно не маєнічого спільногоа земним проповідникомі вчителем(Об., 5:6; 12:1;12:5). У Посланняхапостола Павлаобраз Христаподаноабстрактно.Це — Бог, якийвтілився влюдину, Боголюдина: народився наземлі від земноїжінки, був страченийі воскрес. Аледе, коли та заяких умов віннародився, залишаєтьсяневідомим, зокрема дляапостола Павла(Дії, 10:38—42).Виразний портретмандрівногопроповідникає лише в Євангеліяхвід святогоМатвія та святогоЛуки, які подаютьбіографію ІсусаХриста (Мт., 1—5,27—28; Лк., 2—6, 23—24). Алезакінченогоісторичногообразу Христа, заснованогона фактографічномуматеріалі, немає навітьтут.

Сучаснаісторична науканагромадилачимало даних, які свідчатьпро тривалийперіод формуванняхристиянськоговіровчення, його багатоступеневийхарактер творіння.Попервах становленняхристиянськоговчення відбувалосяна підвалинахіудаїзму: біблійнатрадиція визнаєтьсяяк своєріднапередісторіяхристиянства, а «П'ятикнижжя»Мойсееве, «Книгапсалмів», Пророцькікниги та ін.увійшли дохристиянськогоканону як «СтарийЗаповіт.Бог християн— це єдиний, живий і особистий»Бог Авраамів,і Бог Ісаків,і Бог Яковів"(Мтм22:32). Христос іапостоли молятьсяв іудейськиххрамах, виконуютьобряд обрізаннята ін., щоналежить робитипобожномуіудею. Християнствозапозичилоз іудаїзмуморальні заповіді, вчення прокінець світуі віру в настанняНебесногоЦарства, хочавоно за змістомне є адекватним, оскількиХристос по-іншомусприйняв іудейськумораль, про щовиголосив уНагірній проповіді(Мт., 5), а християнськийміф про прихідна землю месіїІсуса, йогостражданняі смерть сталиспокутоюлюдських гріхів.Водночас християнисформулювалинові ідеї (особистогобезсмертя ізагробноївідплати), що були невідомііудеям.

Християнськевчення має йфілософськіджерела, зокремавчення єврейськогофілософа ФілонаАлександрійського(25 до н. е. — 50 н, е.): про те, що Бог-отецьвиступає творцемідей, душі, світу, а посередникомміж Богом ілюдьми є Світовийрозум, Логос; про природженугріховну сутністьлюдини; пронеобхідністьурятуваннядуші черезаскетизм істраждання; про Логос (слово)як месію, спасителя.Дуже сильновплинуло нахристиянськуідеологіюфілософськевчення стоїкаСенеки (4 до н.е. — 65 н. е.): прорівність людейперед Богом; про врятуваннядуші як метижиття; про любовдо ворогів таін. Особливовартіснимидля християнствабули моральніповчання Сенекипро те, що людинамає бути покірною, смиренною, витриманою, розсудливою, відмовлятисязаради спасіннядуші від земнихрадощів і насолод.

На формуваннякульту в християнствідосить великийвплив, окріміудаїзму, зробиличисленні східнікультури, насиченімістичнимиідеями, зокремакульт перськогобога сонцяМітри (святкували25 грудня), культибогів Осириса, Адоніса та ін., які вмиралита воскресали(відзначалисясвята в днівесняногорівнодення), культи та обрядидавньоримськоїполітеїстичноїрелігії.

Та все жхристиянствобуло новоюрелігією, якамала оригінальніза новизноюідеї та ідеали.Насампередце ідея Боголюдини— СпасителяІсуса Христа, який страждаві віддав життя, спокутуючигріхи людства.Ідеал людини, яка страждаєза інших, упершев історії античноїкультури дозволивпідняти голосна захист знедолених, стражденнихі поневоленихлюдей. Християнськамораль пронизаналюдяністю, гуманізмом, оскільки формуваласьяк альтернативааморалізмові, що поширивсяв період занепадурабовласницькогоРиму. НедармахристиянськіапологетиЮстин, Кіпріан, Тертуліан таін. гостро викривалианти-людськізвичаї та панівнумораль Риму, жорстокість, несправедливість, спотворення, користолюбствой лицемірство.

На основіідейних джерелхристиянстваБіблії (Старогой Нового Заповітів), рішень Вселенськихсоборів, Святогопереказу (творицерковнихавторитетів)було виробленой затверджено«Символ віри», що складаєтьсяз 12 догматичнихположень: 1) віритив єдиного Бога, який існує втрьох іпостасях; Бог-отець, Бог-сині Бог—Дух Святий(християнськасвята Трійця);2) догмат пробоговтілення, згідно з якимХристос, залишаючисьБогом, народивсявід Діви Марії;3) догмат проспокуту, відповіднодо якого Христоссвоїм стражданнямі смертю нахресті спокутувавгріхи людей;4) догмат провоскресіння, за яким черезтри дні післястрати Христосвоскрес та бувсеред людейіще 40 днів; 5) догматпро вшестязобов'язуєлюдей вірити, що після воскресінняХристос потімпіднісся нанебо до Бога-отця, але повернетьсяна землю підчас другогопришестя; 6) догматпро віру в безсмертядуші; 7) догматпро існуванняпекла і раю; 8)догмат пронебесну відплатуза богоугоднежиття на землі;9) догмат провіру в єдинусвяту, соборнута апостольськуцеркву; 10) догматпро визнаннянеобхідностіхрещення; 11) догматпро воскресіннямертвих; 12) догматпро прихідвічного ЦарстваНебесного дляправедниківі вічних мукдля грішників.

Окремо від«Символу віри»християнськаідеологіямістить такожідеї, поглядита уявленняпро навколишнійсвіт (християнськакартина світу), про походженнялюдини, просоціальнийустрій, просім'ю і шлюб, про жінку, пропрацю та пробезліч іншихпроблем людськогожиття. Взагаліхристиянськийсвітогляд являєсобою строкатукартину релігійнихі реалістичнихпоглядів. Завдякиостаннім ідеямта ідеалам, особливосоціально-етичногоспрямування, християнствовижило й перетворилосяна потужнурелігійнуідеологію, щопанує у свідомостівеликої частинилюдства. Народзрозумів ісприйняв ухристиянствіте, що відповідалойого сподіваннямта уявленням.

4.Християнськийкульт

Паралельностановленнюідеологіїхристиянствавідбувалосяформуванняхристиянськогокульту, сукупностіособливихритуалів, обрядіві дій. Унаслідокцього процесув християнствісклаласядосить розгалуженасистема різноманітнихсвят, постів, жертвоприношень, поклонінь, молитов, богослужінь, таїнств, релігійнихтреб тощо, обгрунтованихвірою в надприроднета регламентованихвіровченням, церковнимиканонами. Останнізафіксованів богослужбовихкнигах»

Найважливішимиз християнськихобрядів є сімтаїнствДо нихналежать; хрещення(прилученнядо християнствазасобами обливаннячи зануренняу воду), миропомазання(доданняхрещеномуСвятого Духачерез змащуванняосвячениммаслом— миром йоготіла); покаяння(сповідь, каяттявіруючого зайого гріхиперед священиком),причащання, або євхаристія(куштуванняхліба й вина, що символізуютьтіло і кровХриста), шлюб(здійсненняв храмі церковногошлюбу, вінчання),священство,або ординація(єпископськевисвяченняна церковнослужителя),маслосвяття, або соборування(помазанняєлеєм тяжкохворої абовмираючоїлюдини).

Важливимелементомхристиянськогокульту є такожбогослужіння— сукупністьцеремоній таобрядовихдій, зверненихдо Бога з метоюотримати віднього милість.У християнствііснують кола: річногобогослужіння(порядок відправленнябогослужіньпротягом року); тижневогобогослужіння(порядоквідправленняслужб на кожнийдень тижня: неділя — воскресінняІсуса Христа, понеділок— ангелам Бога, вівторок —пророкам, середа— зраді ІсусаХриста, четвер— святійшимхристиянства, п'ятниця — розп'яттюІсуса Христа, субота — всімсвятим християнськоїцеркви), добовогобогослужіння(складаєтьсяз 9 служб: вечірніхі нічних — вечірня, завечірня, опівнічна йранішня, таденних — першої, третьої, шостоїта дев'ятоїгодини). Центральниммісцем богослужінняе літургія(обідня, меса), що відбуваєтьсяв храмі урочистой супроводжуєтьсямузикою таспівами, поклонами, запаленнямсвічок і лампадта ін. Ухристиянствідля богослужіньвикористовуютьсянаціональнімови, а окремимицерквами такожстворені(прийняті) длябогослужіньвідповіднімови («мертві»мови). Так, укатолицизмівживаєтьсялатинська мова, в окремихправославнихцерквах— церковно-слов'янська.

Християнськісвята посідаютьважливе місцев культовійпрактиці; поділяютьсяна головні, великі та престольні.Це дні відзначенняподій церковноїісторії, християнськоїміфології, пам'ятні дати.Головних свят— 12 (дванадесяті); деякі з нихмають фіксованудату (за юліанськимчи григоріанськимкалендарем)проведення.Це такі свята: Пасха, або Великдень(у пам'ять воскресінняз мертвихІсусаХриста); Різдво Христове(день народженняІсуса Христа:7 січня або 25 груднявідповіднодо григоріанськогочи юліанськогокалендаря); Трійця, абоП'ятидесятниця(в пам'ять прозішестяСвятого Духана апостоліву 50-й день післявоскресінняХриста); СтрітенняГосподнє(представленнябатьками ІсусаХриста Богові,2 лютого); ХрещенняГосподнє, Богоявлення(в пам'ять хрещенняІсуса Христав річці Йорданпророком ІваномХрестителем,19 січня); Спас(перетворенихІсуса Христав присутностіапостолів наБожу істоту,19 серпня); ВхідГоспода в Єрусалим, або Вербнанеділя; ВознесінняГосподнє (впам'ять провшестяІсуса Христана небо у 40-й деньпісля Великодня); ЗдвиженняЧесного іЖивотворногоXрестаГосподнього(присвяченийвшануваннюхреста,27 вересня); Введення у храмПресвятоїБогородиці(в пам'ять відвіданняхраму ДівоюМарією,4 грудня); Благовіщення(сповіщенняДіві МаріїархангеломГавриїлом пронародженняСина БожогоІсуса Христа,7 квітня); УспінняБогородиці, або перша Пречиста(день смертіДіви Марії, 28серпня).

До великихсвят (які невходять дочисла дванадесятих, але широковшановуються)належать: Покрова(14 жовтня); РіздвоІвана Хрестителя(7 липня); Обрізання йНайменуванняГосподнє (14 січня); Свято святихапостолів Петраі Павла (12липня); Відсіканняголови ІванаПредтечі. Престольні, або храмовісвята, святана честь святихустановленіцерквою навшануванняхристиянськихсвятих, Богородиці, чудодійнихікон та іншихподій, ім'ямяких названомісцевий храмабо деньу церковномукалендарі. Підчас свят проводятьсяурочисті богослужінняз прославляннямвідповіднихподій.

У християнськомукульті існуютьтакож пости,тобтоутримання відїжі чи обмеженнящодо стравтваринногопоходженняпротягом певногочасу. Пости, які свята, пов'язаніз життям Ісуса, християнськихсвятих. Зокрема, перед ВеликоднемустановленоВеликий піст, на спогад простражданняі смерть Христа.У церковномукалендарівстановленопісні дні —середа і п'ятниця.Існуютьтривалі пости: Апостольський— від святаТрійцідо 12 липня (Петрівка), Успенський, або Спасів(з 1 по 25 серпня), Різдвяний, абоПилипівка(за 40 днів доРіздва). Кількістьпісних днівв окремиххристиянськихцерквах досягає200.

Середкультовоїпрактики ухристиянствідосить поширенімолитви,тобтозверненнявіруючихдо Бога (їх образівчи святих предметів)із проханнямпослання їмблага та відверненнязла. Молитва— це своєріднаформа заклинаньу формі проханьта благань, якими супроводжуютьсямайже всірелігійніцеремонії. Вонибувають колективні(групові) абоіндивідуальні,їхні текстиподаютьсяу відповіднихмолитовниках.Поширенів християнствіі вшануванняреліквій, тобтопевні магічнідії навколовизначенихцерквоюсакральнихпредметів.Найвідомішіу християнстві— вшануванняікон (зображення), образ Бога, святих та іншихсакральнихістот — об'єктіввшанування, хреста (встановленийу IV ст, символ стражданняі смерті Ісуса), мощей (нетліннімощі святих, тобто людей, які вшановуютьсяцерквою) та ін.

Структурарелігійнихорганізаційу християнствірізноманітна.Але в ній завждиє миряни і клір, звичайні віруючій духовенство, тобто священнослужителіі церковнослужителі(псаломщики, паламарі тощо).Священнослужителімають духовнийсан і відповіднуієрархію: ієреї— середнєдуховенство(священики), яке безпосередньообслуговуєвіруючих, таархієреї, єпископат— вище духовенство.Церковнослужителідуховногосану немиють, вонилише допомагаютьсвященнослужителямпідчас богослужіньі таїнств.