Реферат: Економічна ефективність рослинництва

--PAGE_BREAK--



    продолжение
--PAGE_BREAK--Економічна родючість грунту виявляється в результаті використання його в сільському господарстві, а її рівень характеризується врожайністю сільськогосподарських культур. Розрізняють абсолютну і відносну економічну родючість грунту. Абсолютна родючість грунту характеризується кількістю продукції з одиниці земельної площі, а відносна — на одиницю виробничих витрат.
Рівень економічної родючості землі постійно змінюється під впливом розвитку продуктивних сил сільського господарства. Урожайність землі може постійно підвищуватись в результаті прикладання засобів виробництва, праці і наукових досягнень.
Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. Структура сільськогосподарських угідь залежить від зональних особливостей і характеризує якість землі як засобу виробництва в сільському господарстві. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження — з підвищенням їх частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів.
Охарактеризуємо структуру посівних площ під основні культури в СВК „Родина”.
Таблиця 8. Наявність та структура посівних площ під основні культури
Культура
2000
2001
2002
Площа, га
%
Площа, га
%
Площа, га
%
Зернові і бобові
743
42,19
798
43,23
789
43,93
Кукурудза на зерно
46
2,61
56
3,03
65
3,62
Цукрові буряки
153
8,69
123
6,66
127
7,07
Соняшник на зерно
—
—
4
0,22
—
—
Картопля
5
0,28
7
0,38
6
0,33
Овочі відкритого ґрунту
6
0,34
7
0,38
7
0,39
Кормові коренеплоди і баштанні кормові
34
1,93
37
2
32
1,78
Багаторічні трави
299
16,98
313
16,96
290
16,15
Однорічні трави
323
18,34
312
16,9
303
16,87
Кукурудза на силос та зелений корм
152
8,63
189
10,24
177
9,86
Всього
1761
100
1846
100
1796
100
З таблиці 8 видно, що серед усіх культур, що вирощуються у даному господарстві найбільше площі припадає на зернові і бобові — 42,19% (у 2001 — 43,23% і 43,93% 2002 році). Тобто, площа під них зросла за три роки. Отже велика питома вага в підприємстві надається виробництву зернових і зернобобових.
Що стосується інших продовольчих культур, то питома вага їх посівних площ досить невелика. Кукурудза на зерно займала 3,83%, у 2002 році і її площа майже не змінилася, чого не скажеш про інші культури. Так, питома вага площі під цукрові буряки коливалася на 1-2% — від 8,69% у 2000 до 7,07% у 2002 році.
На соняшник на зерно, картоплю і овочі відкритого ґрунту, а також коренеплоди у 2000-2002 році в сумі припадало близько 1% від загальної площі. Доречі, у 2000-2002 році площі під соняшник зовсім не було відведено.Порівняно з 2000 роком дещо земеншилась площа, відведена під багаторічні трави. Її питома вага впала з 16,98% у 2000 до 16,15% у 2002 році.Однорічні трави у 2000-2002 роках, займали 9-10%
Загалом з даної таблиці видно, що порівняно роками скоротились площі під продовольчі культури, а збільшились під кормові. З чого можна зробити висновок, що господарство більше намагається розвивати тваринницьку галузь.
Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства, виражені в грошовій формі, становлять його сукупний ресурсний потенціал. Для порівняння господарств за їх ресурсозабезпеченістю визначають також питомий ресурсний потенціал з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.
Таблиця 9. Показники ефективності використання посівних площ під
основні культури та одержання ВП, доходу та придутку
Показники
2000
2001
2002
Врожайністьц/га:  — зернових і зернобобових
44,1
40,9
36,7
— цукрових буряків
394,2
367,7
389,7
— картоплі
72
68
74,2
— овочі відкритого ґрунту
76,3
76
76,9
— кормові коренеплоди
201,8
—
—
— багаторічні трави
23,8
—
30,8
— зелена маса
369,2
360,2
382,2
Одержано на 1 га с/г угідь:
— валової продукції, грн.
1478,24
804,38
897,89
— валового доходу, грн.
773,12
469,43
254,87
— прибутку, грн.
508,94
411,65
357,89
З таблиці 9 видно, що урожайність зернових і зернобобових є досить висока. У 2000 – 44,1 ц/га, а у 2001-2002 роках зменшилась до 40,9 та 36,7 ц-га відповідно.
Якщо звернути увагу на цукрові буряки, можна зробити висновок, що у 2002 році урожайність їх дещо впала. Загалом динаміка урожайності по всіх культурах не є дуже суттєвою.
Валової продукції в розрахунку на 1 га зібрали у 2002 році менше порівняно з 2000 роком майже в 2 рази. Обсяги валового доходу і прибутку значно скоротилися. Це досить негативна тенденція.
Охарактеризуємо валовий збір різних видів продукції в рослинництві, та визначимо рівень товарності для кожної культури. Рівень товарності = реалізована продукція ділена на валову і *100%(Т=[ТП/ВП]*100%). Рівень товарності свідчить на скільки добре чи погано реалізовується зібрана продукція за межі підприємства.
З даної таблиці помітно що за останні три роки зріс валовий збір основних видів продукції. Це є позитвною тенденцією.

Табл.10. Валовий збір та рівень товарності виробництва основних видів
продукції рослинництва в СВК „Родина”
Відповідно зросла і товарна продукція, тобто реалізована продукція. На основі цього ми розрахували рівень товарності продукції, який розраховується відношенням товарної продукції до валової у %-х. Цей показник показує як добре реалізовується виготовлена в даному господарстві продукція. Так рівень товарності на зернові є досить високим, високим на цукрові буряки в 2000 і 2002 роках. На овочі відкритого грунту цей показник мав тенденцію за три останні роки з низького зрости до досить непоганого. Рівень товарності є низьким для картоплі.
2.3 Собівартість та рентабельність виробництва продукції рослинництва
Собівартість продукції — важливий узагальнюючий економічний показник виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рентабельності, які залежать від собівартості.
Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.
Отже, зниження собівартості продукції має велике народногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК, селянських (фермерських) господарств. Опанування принципами формування виробничих витрат у системі ринкового механізму забезпечить підприємству можливість встановлювати оптимальний їх рівень для найефективнішого ведення свого господарства, визначати найдоцільніші види продукції та обсяги їх виробництва.
Собівартість — це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об'єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення. Вона показує, у що обходиться кожному виробнику виробництво та, збут продукції.
Водночас величина минулої праці, спожитої в процесі виробництва, як правило, більша за витрати, включені у собівартість продукції підприємства. Зокрема, не враховуються вартість на зрошувальних системах, амортизація багатьох інженерних споруд та ін. Тобто величина вартості спожитих засобів виробництва не збігається з витратами, що входять до собівартості продукції. У процесі виробництва сільськогосподарської продукції здійснюються найрізноманітніші витрати. Вони неоднорідні за своїм складом і економічним значенням. Правильна їх класифікація відіграє велику роль у плануванні, обліку й аналізі собівартості продукції.
Ресурси, що беруть участь у процесі виробництва, різняться за природою створення, особливостями функціонування і тривалістю використання.
До складу собівартості продукції сільського господарства, відносять такі витрати: на виконання виробничих операцій, зумовлених технологією та організацією виробництва; утримання і ремонт основних засобів; проведення агрозоотехнічних та інженерних заходів (крім заходів, здійснюваних за рахунок капітальних вкладень і цільових асигнувань з бюджету) з метою підвищення продуктивності землеробства і тваринництва, поліпшення якості продукції, зростання продуктивності праці, економного використання матеріальних ресурсів; поточні витрати на заходи з охорони навколишнього середовища, охорони праці, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників; протипожежну і сторожову охорону виробничих об'єктів; організацію тауправління виробництвом.
У рослинництві об'єктами обчислення собівартості є види продукції, яку одержують від вирощування кожної сільськогосподарської культури або групи культур. Визначають також собівартість робіт, пов'язаних із виробництвом продукції рослинництва, які виконуються в поточному році під урожай майбутнього року і належать до незавершеного виробництва, а також робіт щодо поліпшення земель, які виконуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства.
Для детального і глибшого дослідження формування окремих витрат при виробництві різних видів сільськогосподарської продукції та виявлення резервів їх зниження необхідно вивчати їх структуру.
У таблиці 11 зведено затрати на основне виробництво в СВК „Родина”. З неї можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу в СВК ”Родина” займають матеріальні витрати, також високу питому вагу мають витрати на оплату праці, витрати на корми, та витрати на нафтопродукти. В 2001році і 2002р підприємство не витрачало кошти на оплату послу, що воконуються сторонніми організаціями.
Охарактеризуємо ряд виробничо-економічних показників виробництва продукції для виявлення динаміки собівартості та іних показників що характеризують виробництво продукції рослинництва. Для цього скористаємося таблицею 12.
У таблиці 12 відображено динаміку собівартості виробництва продукції рослинництва на СВК “Родина” за 2000 – 2002 роки.

Таблиця 12. Виробничо-економічні показники виробництва продукції рослинництва в СВК „Родина”
Культури
2000
Посівна площа, га
Урожайність, ц/га
Валовий збір, ц
Собівартість, тис. Грн.
Собівартість 1 ц, грн
Затрати праці на 1 ц, люд.-год.
Виробництво:
  — зернових і зернобобових
743
44,1
32766,3
547
16,69
0,8545
 - цукрових буряків
153
394,2
60312,6
386
6,4
0,4808
 - картоплі
5
72
360
9
25
11,1111
 - овочі відкритого ґрунту
6
76,3
457,8
10
21,84
10,9218
 - кормові коренеплоди
34
201,8
6861,2
18
2,62
0,8745
 - багаторічні трави
299
23,8
7116,2
43
6,04
0,1405
 - зелена маса
152
369,2
56118,4
45
0,8
0,1069
Культури
2001
Виробництво:
  — зернових і зернобобових
886
40,9
36237,4
1535,2
42,37
0,7175
 - цукрових буряків
175
367,7
64347,5
458,1
7,12
0,4818
 - картоплі
8
68
544
18,2
33,46
11,0294
 - овочі відкритого ґрунту
9
76
684
20,6
30,12
10,2339
 - кормові коренеплоди
37
—
—
—
—
—
 - багаторічні трави
313
—
—
—
—
—
 - зелена маса
189
360,2
68077,8
41,8
0,61
0,1175
Культури
2002
Виробництво:
  — зернових і зернобобових
789
36,7
28956,3
978,9
33,81
1,2433
 - цукрових буряків
127
389,7
49491,9
307,5
6,21
0,6668
 - картоплі
6
74,2
445,2
10,9
24,48
8,9847
 - овочі відкритого ґрунту
7
76,9
538,3
14,5
26,94
7,4308
 - кормові коренеплоди
32
—
—
—
—
—
 - багаторічні трави
290
30,8
8932
38,7
4,33
—
 - зелена маса
177
382,2
67649,4
60
0,89
0,133
    продолжение
--PAGE_BREAK--

    продолжение
--PAGE_BREAK--Дана таблиця відображає рівень інтенсифікації виробництва у агрофірмі. Видно, що у 2001 році відбулося зниження по всім категоріям зведених показників, тобто, із зниженням витрат знизилася й вартість основних засобів та затрати праці, зменшилась кількість поголів‘я в розрахунку на 100 га с/г угідь, а також і вартість добрив. Також помітно, що у 2002 знову спостерігається зростання показників, що свідчить про відповідно нарощування темпів виробництва, і відтак, і про більшу його інтенсифікованість.
3.2 Сучасні технології у виробництві продукції рослинництва
Для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення її економічної ефективності необхідно здійснювати фундаментальні і прикладні наукові дослідження, спрямовані на створення нової та вдосконалення існуючої техніки, поліпшення селекційної роботи щодо створення нових і поліпшення існуючих сортів та гібридів сільськогосподарських культур, порід тварин, розробку нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, вдосконалення всього господарського механізму.
Суть інтенсивної технології полягає у створенні оптимальних умов для вирощування сільськогосподарських культур, проведення повного комплексу науково обґрунтованих прийомів обробітку ґрунт) та одержання врожаю Особливо важливим при цьому є дотримання, технологічної дисципліни, виконання заходів, спрямованих на максимальне використання біоенергетичного потенціалу ґрунту. Водночас використання інтенсивних технологій повинне сприяти підвищенню економічної родючості грунту, передбачати раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.
У рослинництві при освоєнні інтенсивних технологій велику роль відіграє хімізація сільського господарства. Розроблено високоефективні технології використання добрив, які суттєво підвищують окупність їх урожаєм. Набуло широкого розповсюдження внесення мінеральних добрив разом з водою.
Впровадження інтенсивних технологій у сільськогосгіо-дарське виробництво тісно пов'язане з його механізацією — з переходом від часткової до комплексної.
Технічне забезпечення сільського господарства постійно поліпшується, неухильно підвищується рівень механізації. Проте, незважаючи на значні успіхи механізації сільськогосподарського виробництва, існує й багато проблем. Одна з них полягає в тому, що при виробництві більшості продуктів відсутня можливість використання системи машин. що забезпечує комплексну механізацію всіх виробничих процесів. Тому в сільському господарстві ще на багатьох роботах застосовується ручна праця. Особливого значення нині набуває якісне вдосконалення машин, підвищення їх надійності й довговічності.
Для сільськогосподарського господарства значні перспективи відкриваються у зв'язку з освоєнням найближчим часом нових машин, а також роботів і маніпуляторів, які забезпечать підвищення продуктивності праці в 1,8—2 рази. Досвід використання їх поки що незначний, але результати хороші. У птахівництві маніпулятори використовуються для укладання яєць в тару. Це знижує затрати праці в 4 рази, пошкодження яєць — у 3 рази.
Велике значення має збереження енергії. В Україні впроваджується технологія зберігання фуражної кукурудзи без сушіння: на кожній тонні зерна економиться 25—30 кг палива, зменшується загальні витрати на одиницю продукції на 20—22 %.
Все більшого значення набуває комп‘ютеризація сільського господарства. Це перш за все, забезпечення сільськогосподарського виробництво електронно-обчислювальними машинами, персональними ком-п'ютерами створення інформаційної бази, програмне забезпечення, а також підготовка висококваліфікованих спеціалістів. Нині працюють автоматизовані системи управління зрошенням сільськогосподарських культур. Вони дозволяють враховувати весь комплекс умов і приймати оптимальні режими зрошення. А це істотно підвищує ефективність використання води, що дуже важливо для посушливих районів. Крім того, оптимізація поливних режимів зменшує засолення ґрунтів. Такі системи планування зрошення застосовуються і в Україні.
Прискорення науково-технічного прогресу неможливе без постійного вдосконалення організаційних форм розвитку агропромислового комплексу, його господарського механізму, організації праці та виробництва. Необхідно послідовно здійснювати курс на впровадження різноманітних форм власності та господарювання, посилення економічної активності та професійної компетентності всіх товаровиробників сільськогосподарської продукції, розгортання між ними здорової конкуренції. Будь який напрям науково технічного прогресу повинен обов'язково враховувати екологічні проблеми, забезпечувати раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.
3.3 Організація виробництва, матеріальна зацікавленість в збільшенні виробництва продукції рослинництва
Динамічний розвиток агропромислового сектору її період переходу до ринку значною мірою залежатиме від послідовності проведення реформування сільськогосподарських підприємств, агрофірм і обґрунтування шляхів розвитку нових господарських формувань.
При ньому економічні механізми, що забезпечують раціональне функціонування таких формувань, повинні враховувати діючі закони держави і системи матеріального стимулювання працівників, які б забезпечували суворе дотримання технологічних вимог і строків виконання робіт, раціональне використання ресурсів виробництва, підвищення кваліфікації, прагнення досягти високих кінцевих результатів.
Впродовж багатьох років функціонування колективних сільськогосподарських підприємств оплата праці в рослинництві удосконалювалась і па сьогодні склались певні види її та показники, застосування яких доцільно і за умов ринкових відносин.
Оплату праці поділяють на три категорії: основну, додаткову і преміювання.
Розробка і обґрунтування основних положень з оплати праці працівників рослинництва вимагають послідовного вивченим цілої низки питань, найважливішими серед яких є:
— вибір найдоцільнішої системи основної оплати праці в даному господарстві;
— преміювання протягом року;
— кінцевий розрахунок по результатах роботи за рік.
Перехід до ринкових відносин ставить дані формування в умови, що характеризуються, з одного боку, розширенням їх виробничої самостійності, з іншого — різким підвищенням відповідальності (аж до банкрутства) за фінансові результати своєї діяльності.
За щільністю зв'язку оплати праці і рівня ефективності виробництва існуючі системи оплати праці поділяють па три групи:
а)оплата праці за фактично вироблену продукцію;
б)оплата праці від одержаного валового доходу;
в)оплата праці за залишковим принципом.
Усі ці системи мають певні переваги перед оплатою праці за фактично виконані роботи, що використовувалась раніше. Тим часом й вони мають певні недоліки.
Найменше недоліків, як показали дослідження, має система оплати праці за залишковим принципом, тобто акордна система оплати праці. Тарифікація керівників, спеціалістів, інженерно-технічних працівників здійснюється залежно від виконання ними робіт певної складності й відповідальності за схемою посадових окладів. Складність і відповідальність робіт для керівників і спеціалістів господарства визначаються за обсягом реалізації продукції, а для середньої ланки — обсягом виробництва валової продукції, відповідно до чого й встановлюються розряди по оплаті праці.
Стосовно сучасних умов переходу до ринку вона є найдоцільнішою для освоєння як виробничими підрозділами, так і новими господарськими формуваннями реформованих підприємств.
Для робітників у рослинництві, установлена додаткова оплата (заохочення) за своєчасне і якісне виконання найбільш важливих сільськогосподарських робіт: проведення сівби, посадки, міжрядної обробки, внесення добрив, збиральних робіт і т.д.
З метою посилення матеріальної зацікавленості робітників у збільшенні виробництва продукції, зниженні собівартості і поліпшенні інших показників для них установлене преміювання.
Конкретні розміри премій для колективів бригад, загонів і ланок або окремих робітників установлюються директорами господарств за узгодженням з комітетами профспілок диференційовано в залежності від особливостей галузей виробництва й інших умов роботи виходячи з фонду заробітної плати, затвердженого на рік.
У галузях виробництва, де продукція може бути реалізована безпосередньо колективом бригади, загону, ланки, ці премії в тих же розмірах п порядку можуть виплачуватися за перевиконання плану реалізації сільськогосподарської продукції.
Крім цього, робітники в рослинництві преміюються за скорочення прямих витрат на одиницю продукції та зниження її собівартості але порівнянню з планом у розмірі до % від суми отриманої економії.
При виборі показників преміювання необхідно, щоб їхнє число було мінімальним, тому що множинність показників розпорошує засобу і знижує стимулююче значення матеріального заохочення.
Вихідною базою при встановленні максимального рівня врожайності можуть служити дані підприємств відповідної зони.
Після визначення максимальних і мінімальних розмірів установлюються проміжні показники врожайності. Для зернових культур і сіяних трав на сіно інтервал врожайності може складати 2—3 ц, для картоплі, кормових коренеплодів, силосних культур 10—20 ц.
Для кожного показника шкали врожайності необхідно визначити розмір премії.
Шкала врожайності сільськогосподарських культур і відповідних розмірів премій може бути побудована в такий спосіб:
досягнутий рівень врожайності гречки в даному господарстві за попередні 5 років складає 30 ц з 1 га. Передові агрофірми району одержують по 45—50 ц. Виходячи з цього встановлюється шкала преміювання за збільшення врожайності пшениці в даній агрофірмі з таким розрахунком, щоб максимальний розмір премії (5 місячних заробітків, або 41,5 % річного заробітку) міг бути отриманий при перевищенні рівня врожайності передових господарств.
Колективи (ради) виробничих бригад, ланок у межах премій, виплачуваних за результатами роботи всього колективу бригади, ланки, мають право визначати розміри премій кожного члена бригади з обліком його реального внеску і загальні результати роботи, дотримання трудової дисципліни і поліпшення якості продукції.
Зз одержання більш високих врожаїв гречки, чим середня врожайність з гектара за останні чотири-п'ять років, господарства можуть видавати робітником агрофірм, зайнятим на роботах по обробленню цієї культури, як додаткову оплату від 25 до 50 % (у залежності від росту врожайності) зерна гречки, зібраного понад середньорічний валовий збір за ці ж роки.
До остаточного розрахунку за продукцію робітником видається як аванс заробітна плата за обсяг виконаних робіт виходячи з діючих тарифних ставок і норм виробітку.
Після закінчення збирання врожаю і найважливіших робіт незавершеного виробництва (оранка зябу, посів озимих зернових і т.д.) робітником видається різниця між заробітною платою, нарахованої за продукцію, і заробітною платою, виплаченої їм як аванс за обсяг виконаних робіт.
При цьому якщо протягом року в зв'язку з виробничою необхідністю за розпорядженням керівництва господарства частина робіт, передбачених технологічною картою, не вироблялася або виконувалися роботи понад обсяги, передбачених технологічною картою, сума оплати за продукцію повинна бути відповідно скоректована.
Остаточний розрахунок з робітниками бригади (ланки, загону) по доплатах за продукцію можна робити по наступній формулі:
Д = (Зп – Зф – (Зн + Зс)) х 1,25 Д – сума доплати працівникам за вироблену продукцію, грн…
Зп – заробітна плата працівників за фактично вироблену продукцію, грн…
Зр – фактично виплачена заробітна плата у вигляді авансу за виконані роботи, грн.
Зс – сума заробітної плати по тарифу, виплаченої працівникам за непередбачені, але виконані роботи, грн…
Зн – сума заробітної плати по тарифу за передбачені, але не виконані роботи, грн…
Заробітну плату визначають, як добуток акордних розцінок за продукцію на кількість фактично виробленої продукції.
Розподілом отриманої різниці на загальну суму заробітної плати, виплаченої за обсяг зроблених робіт, визначають розмір доплати на кожену зароблену гривню. При цьому надбавка трактористам-машиністам за класність, додаткова оплата за виконання найважливіших робіт і підвищена оплата на збиранні врожаю при нарахуванні доплати за продукцію не враховуються. Доплата за продукцію виплачується тільки постійним і сезонним, що пропрацювали в господарстві більш двох місяців, робітником. Частка доплат за продукцію, що приєднується на заробітну плату тимчасових робітників, не виплачується і не розподіляється між постійними і сезонними робітниками.
Для підвищення матеріальної зацікавленості робітників у зниженні собівартості сільськогосподарської продукції встановлене преміювання робітників за скорочення прямих витрат на одиницю продукції або зниження її собівартості в порівнянні з планом у розмірі 25% від суми отриманої економії.
При вирахуванні економії прямих витрат вартість тракторного пального, матеріалів і кормів оцінюється в плані і фактично за однаковими цінами на однойменні види матеріалів і кормів.
За перевиконання плану одержання валової продукції преміюються тільки ті постійні і сезонні робітники, що безпосередньо беруть участь у виробництві продукції. Цієї ж категорії робітників одержують премії за скорочення прямих витрат на одиницю продукції або зниження її собівартості в порівнянні з планом.
Оцінка отриманої по відділенню, бригаді, ділянці продукції виробляється за фактичними цінами реалізації з урахуванням її якості. Надбавка за надпланову здачу продукції в ціні реалізованої продукції не враховується.
У системах оплати праці, що використовують у сільському господарстві, важливе місце належить остаточному розрахунку з членами трудових колективів. Узагальнення практики господарювання в сільському господарстві країни доводить, що па роботах, пов'язаних з обслуговуванням обладнання, чергування тощо, з високим рівнем фіксованої оплати остаточний розрахунок з працівниками дещо спрощений.
При упровадженні нових систем, які передбачають участь працівників у прибутку, слід зважати па низку проблем, що виникають при цьому.
По-перше, це те, що на розмір прибутку впливає багато факторів, контролювати які більшість працівників господарства не в змозі.
По-друге, пересічному працівникові господарства важко з'ясувати, яким чином його індивідуальні зусилля пов'язані із підвищенням прибутковості господарства.
Досвід показує, що в таких умовах доцільно запроваджувати участь працівників в прибутку на рівні внутрішньогосподарських виробничих підрозділів: бригад, кооперативів, малих підприємств тощо.
Враховуючи зазначене, у реформованих господарствах намітилась чітка тенденція щодо оплати праці при остаточному розрахунку за схемою: доплата за продукцію — премії — дивіденди.
Аналіз доводить, що переважна більшість сільськогосподарських підприємств при остаточному розрахунку з працівниками дотримується традиційних способів виплати. Основними системами оплати праці при цьому виступають акордно — та відрядно — преміальна системи, які поки що не використали всіх своїх можливостей.
Нарахування доплати за продукцію здійснюється за акордними розцінками за центнер продукції, а премії виплачуються за виконання виробничих завдань, поліпшення якості продукції, досягнення інших показників, розроблених безпосередньо в господарстві з урахуванням специфіки того чи іншого підрозділу. Нарахування доплати за продукцію та премій здійснюється в розрахунку на 1 гривню основної оплати.
Оцінюючи різні варіанти остаточного розрахунку наприкінці року, слід зауважити, що за ринкових умов доцільніше використовувати оплату праці від валового доходу, адже така система дозволить певною мірою співвіднести витрати та доходи виробничих підрозділів. Водночас акордно-преміальна система оплати праці може використовуватись у господарствах, які знаходяться на шляху до розпаювання власності.
В деяких об'єднаннях додатково отриманий прибуток направляють на відтворення й поповнення основних засобів виробництва. Надалі у фонд кожного члена об'єднання щорічно відраховується в вигляді паїв частина приросту основних засобів за рахунок приросту прибутку власних коштів та дивідендів на грошові та земельні паї згідно з прийнятими положеннями.
Окрім грошової, велике значення для працівників сільського господарства має також натуральна оплата. Особливу роль вона відіграє у сучасний період — період розвитку інфляційних процесів. Стрімке знецінювання грошових засобів змушує працівників робити, наскільки це можливо, натуральні запаси продовольства та здійснювати бартерні угоди при взаєморозрахунках.
    продолжение
--PAGE_BREAK--