Реферат: Перспективи соціального розвитку України

--PAGE_BREAK--Реформування та подальше вдосконалення системи соціально-трудових відносин передбачає реформування та вдосконалення системи оплати праці й доходів населення/ Удосконаленню системи оплати праці та грошових доходів сприятиме: забезпечення встановлення заробітної плати як головного джерела доходів працюючих залежно від їх особистого внеску в кінцеві результати роботи; посилення ролі мінімальної
заробітної плати як соціального нормативу, що є гарантією захисту низькооплачуваних найманих працівників (з цією метою слід забезпечити поетапну реалізацію права працівників на мінімальну заробітну плату, не нижчу за вартісну величину межі малозабезпеченості; здійснити поступове (протягом п'яти років) підвищення мінімальної заробітної плати в народному господарстві); забезпечення поступового запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати; внесення змін до Закону України «Про оплату праці» щодо усунення залежності формування тарифної сітки від законодавче встановленого розміру мінімальної заробітної плати; визначення в галузевих (регіональних) угодах, колективних договорах умови зростання й регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних і міжпосадових співвідношень в оплаті праці відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди»; удосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою забезпечення залежності розмірів оплати їх праці від рівня відповідальності, складності виконуваних робіт та кваліфікації; розроблення відповідних законодавчих та нормативних актів щодо порядку визначення показника величини прожиткового мінімуму.
У реформуванні системи оплати праці важливу роль відіграватиме стабільне зростання частки заробітної плати в структурі валового внутрішнього продукту, поступове зростання реальних доходів населення, їх індексація відповідно до темпів зростання індексу споживчих цін; підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до 50 – 60 відсотків, що сприятиме росту продуктивної праці; забезпечення мінімальних гарантій в оплаті праці працівників залежно від їх кваліфікації на основі колективних договорів і угод між роботодавцями та працівниками на всіх рівнях соціального партнерства; посилення ефективності механізмів соціального партнерства та системи домовленостей між роботодавцями та найманими працівниками; посилення регулюючого впливу держави на оплату праці керівників державних підприємств і організацій, а також підприємств і організацій зі змішаною формою власності; досягнення оптимальних міжгалузевих співвідношень в оплаті праці в Генеральній угоді між об'єднаннями профспілок та Кабінетом Міністрів України; відновлення ролі доходів від трудової діяльної працівників як важливого стимулу розвитку виробництва, підвищення трудової активності працюючих та посилення мотивації до праці.
Ринок праці як соціальна система й основні напрями його реформування та стабілізації
Важливою складовою системи соціально-трудових, відносин є ринок праці як самостійна підсистема в структур ринкової системи й системи соціально-трудових відносин. Ринок праці являє собою відкриту підсистему, її самостійність визначається специфікою функціонування діючих об'єктів, і належність до соціально-економічної системи та системі соціально-трудових відносин зокрема – тим, що у взаємодії ринками товарів та цінних паперів ринок праці якраз і зумовлює існування ринкової економічної системи в цілому. Окремими складовими (підсистемами) ринку праці як соціально-економічної системи є ринок робочої сили й ринок робочих місць.
За останні роки за умови практичної стабільності трудових ресурсів чисельність населення, зайнятого в сфері як матеріального, так і духовного виробництва, суттєво скоротилася Помітко збільшилася чисельність незайнятого населення. Набула поширення нерегламентована зайнятість. Значними залишаються обсяги вимушеної неповної зайнятості. Зростає приховаю безробіття. Зменшується кількість введених в дію нових робочих місць. Як наслідок цих процесів зростає безробіття, проявляється тенденція збільшення тривалості його періоду, збільшується навантаження безробітних на одне вільне робоче місце.
Реформування ринку праці за сучасних умов являє собою пріоритетну складову реформування системи соціально-трудових відносин. В основі реформування процесів ринку праці є збалансування попиту й пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю, створення нових і підвищення ефективності наявних робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення, удосконалення системи навчання, перенавчання, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, зростання мобільності трудових ресурсів.
Для реалізації зазначеного слід активізувати проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва за допомогою зменшення податкового тиску на виробника, оздоровлення фінансового стану підприємств, підтримку інвестиційних програм та заохочення інвестицій.
Для реформування ринку праці та зайнятості населення важливо створити умови для забезпечення повноцінного процесу відтворення населення. Демографічна криза, яка поглиблюється, характеризується подальшим зменшенням народжуваності, збільшенням людей похилого віку, зменшенням кількості працездатних на ринку праці. Подолання демографічної кризи в суспільстві неможливе без забезпечення нормальних умов життєдіяльності та створення сприятливого середовища для демографічного відтворення населення.
Поліпшенню демографічної ситуації в країні буде сприяти вирішення таких найбільш гострих проблем населення і сім'ї як: стимулювання народжуваності шляхом державної підтримки сімей з дітьми, надання їм соціальної допомоги; зниження дитячої смертності шляхом підвищення якості медичного обслуговування та пропаганди здорового способу життя батьків; зниження смертності населення в найбільш активному працездатному віці, особливо чоловіків, за рахунок поліпшення умов та охорони праці, а також навколишнього середовища, побутових умов та впровадження здорового способу життя; забезпечення нормальних умов життєдіяльності сім'ї, підвищення якості життя за рахунок розвитку побутових послуг, часткового вивільнення жінок із суспільного виробництва; поліпшення умов праці жінок, вивільнення їх із виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці та, за їх бажанням, часткової зайнятості; створення широкої мережі державних та недержавних служб допомоги сім'ї, впровадження нових соціальних технологій її підтримки та соціально-психологічної адаптації до ринкових умов; проведення цілеспрямованих дій із соціальної адаптації та реабілітації дітей, які знаходяться в тяжких життєвих умовах, зменшення сирітства, безпритульницва, підліткової злочинності, створення системи державних та благодійних реабілітаційних дитячих закладів; стимулювання розвитку та підтримка сімейного підприємництва, різноманітних легальних форм індивідуальної трудової діяльності, що допоможе. підвищенню матеріального добробуту населення й вирішенню багатьох побутових проблем.
Реформуванню процесів, що відбуваються в сфері ринку праці та зайнятості, буде сприяти: створення умов для забезпечення продуктивної вільнообраної зайнятості; забезпечення державної підтримки високої мобільності робочої сили; недопущення масового безробіття, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці; запобігання перетворенню безробіття в довгострокове, застійне; сприяння працевлаштуванню безробітних громадян; розроблення конкретних заходів щодо соціального захисту працівників при банкрутстві підприємств, а також сприяння соціального захисту неконкурентоспроможних верств населення.
Реформування системи соціально-трудових відносин неможливе без виваженої кадрової політики, кардинальних змін у її здійсненні на всіх рівнях управління й у всіх сферах діяльності. Криза економіки, насамперед матеріального виробництва, скорочення зайнятості, вимушені відпустки не сприяють підвищенню професійного рівня працівників.
Раціональному використанню кадрового потенціалу, підвищенню загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня, розвитку системи професійної орієнтації, удосконаленню системи підготовки й перепідготовки кадрів буде сприяти: створення стрункої, багаторівневої системи кадрової політики, яка б слугувала всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства; створення оптимального співвідношення державних і недержавних навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; забезпечення якості освітніх послуг через удосконалення механізму ліцензування й акредитації освітніх закладів, атестації викладачів, видання навчальних і методичних посібників, створення мережі методичних та інформаційних центрів; розробка національної та регіональної програми підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до сучасних вимог; подальший розвиток системи професійного навчання й перенавчання працівників відповідно до потреб ринку праці, особливо працівників з вищою освітою; мобілізація коштів підприємств, установ і організацій усіх форм власності та коштів працівників для отримання відповідної освіти; створення сприятливих умов для застосування гнучких форм підготовки та перепідготовки кадрів, зокрема фінансування підготовки та розподілу їх за держзамовленням; розробка заходів щодо сприяння підприємствам у розвитку персоналу на виробництві; підготовка соціальних працівників (у тому числі актуаріїв, адміністраторів для соціальних фондів різних форм власності тощо).
Система соціальної безпеки людини й суспільства
Соціальна безпека – це стан життєдіяльності людини та суспільства, що характеризується сформованою, сталою соціальною системою забезпечення соціальних умов діяльності особистості, її соціальної захищеності, стійкістю щодо впливу чинників, які підвищують соціальний ризик.
Головною умовою досягнення та відтворення відповідного рівня соціальної безпеки є здійснення соціальної політики. Тобто соціальна безпека є метою соціальної політики, зокрема соціального захисту. Тому в основі соціальної політики лежить цілеспрямована діяльність, спрямована на утвердження соціальної стабільності суспільства, в основі якої лежить надійна соціальна безпека людини, її соціальна захищеність. У цьому зв'язку вищими пріоритетами активної соціальної політики має стати дійова система заходів, спрямована на стимулювання людського потенціалу, зростання економічної активності населення як самодостатньої цілі. Соціальна політика, спрямована на посилення соціальної безпеки людини на основі зростання її реальних доходів, має набути виключно активного, а не пасивного характеру, коли вона зводиться до державної благодійності, що у свою чергу стимулює інфляційні процеси в країні.
Маючи на меті підвищення рівня соціальної безпеки, поліпшення умов життя населення, соціального захисту людини, соціальна політика має виходити з реального стану економіки країни, не абсолютизуючи при цьому політику збільшення доходів саму по собі. Навіть в умовах значного послаблення соціальної безпеки населення, його соціальної захищеності, істотного зниження рівня життя більшості, що є характерним для України, соціальна допомога з боку держави не може мати загального, тотального характеру, а повинна бути адресною, мати диференційований характер з урахуванням ступеня захищеності людини, її віку, соціального статку, працездатності та інших чинників.
Активна соціальна політика якраз і повинна створити стабільну, надійну соціальну базу для ринкових, соціальних перетворень, формування умов, що гарантуватимуть соціальну безпеку населення, яка має створюватись самим населенням, кожним працюючим. Самодостатність соціальної безпеки має регулюватись на основі особистої відповідальності людини-трудівника як основного й' суб'єкта. Активна ж соціальна політика має сприяти створенню соціально-економічної бази для розширення соціального поля й кількості тих її суб'єктів, для яких внутрішня особиста відповідальність є основною детермінантою реалізації власної соціальної безпеки, які переважно або абсолютно вільні від зовнішніх чинників системи державного соціального захисту.
Такий активний зміст соціальної політики не тільки не суперечить цілям ринкової економіки, а й сприяє, її здійсненню, досягненню цілей соціальної спрямованості ринкових перетворень, стимулюючи ринкову продуктивність.
Основним завданням активної соціальної політики, спрямованої на утвердження адекватної системи соціальної безпеки, має стати зміщення акцентів за її здійснення з домінуючого в суспільстві очікування вирішення соціальних проблем державними органами, тотальної державної благодійності з високою часткою безкоштовних соціальних послуг до переорієнтації всього працездатного населення в соціальному забезпеченні на власні професійно спроможні сили й можливості та формування відповідних соціально-економічних умов для створення й зміцнення кожним трудівником свого власного добробуту, умов для соціального самозахисту за рахунок особистого внеску на основі саморегуляції свого власного потенціалу.
Система соціального захисту та шляхи її реформування
Важливою умовою досягнення в суспільстві стабільного рівня соціальної безпеки є реформування системи соціального захисту, зокрема системи соціального забезпечення населення. Головною метою реформування соціального забезпечення населення є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого, рівня населення, зменшення тягаря наслідків реформ для найвразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.
Головними заходами в цій сфері повинно бути: реформування у сфері пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; страхування на випадок безробіття; запровадження медичного страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім'ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей, молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів, створення оптимальних умов для їх самообслуговування.
Основою системи соціального захисту, соціального забезпечення населення є соціальне страхування, а його метою є забезпечення високого та стабільного ступеня компенсації доходу працівника у випадках втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення, виконуючи не тільки реабілітаційну, а й профілактичну функцію. Воно вирішує також завдання, пов'язані із збереженням та відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності й виробничого травматизму. Основоположним принципом соціального страхування є страхова солідарність – між представниками різних професійних груп; між працюючими та безробітними; між здоровими та хворими людьми; між молоддю та літніми людьми.
В основі реформування системи соціального страхування мають лежати заходи, дії, спрямовані на законодавче, організаційне, фінансове, кадрове забезпечення сфери соціального страхування на основі Конституції України й Концепції соціального захисту, соціального забезпечення населення. Реформування системи соціального страхування залежно від страхового випадку передбачає такі цільові страхові фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування:
пенсійне страхування; страхування на випадок хвороби вагітності та пологів із забезпеченням оздоровчих заходів; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності; страхування на випадок безробіття.
Реформування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування; обов'язковості страхування всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також громадян, які постійно виконують свої службові обов'язки на інших передбачених законодавством умовах; надання права участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні особам, які зайняті підприємницькою, творчою діяльністю тощо; обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних з наданням соціальних послуг та матеріального забезпечення в обсягах, передбачених законодавчими актами з окремих видів загальнообов'язкового страхування; солідарності й субсидування; цільового використання коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
    продолжение
--PAGE_BREAK--