Реферат: Потенціальний розвиток дітей з особливими потребами

--PAGE_BREAK--3.3 Організаційна структура закладу
Відділення постійного перебування (Додаток 2):

1) Методичний кабінет;

2) Кабінет долікарського огляду;

3) Кабінет трудової реабілітації;

4) Кабінет соціальної реабілітації;

5) Кабінет педагогічної реабілітації.

6) Кабінет психологічної реабілітації;

7) Відділення медичного супроводу;

8) Майстерні для трудової реабілітації;

9) Соціально-побутовий блок (харчоблок з їдальнею)

10) Блок господарського обслуговування.

Директор центру – Гусарчук Галина Андрійвна

Кількість груп – 2

Кількість дітей – 16

Робота з дітьми-інавлідами спрямована на :

-         здійснення соціальної реабілітації;

-         виявлення та вибір дітей, що мають вади в психологічному розвитку в тісному контакті з органами охорони здоров'я, навчальними закладами;

-         залучення батьків, інших членів сім'ї до участі в реабілітаційному процесі;

-         перебування дитини-інваліда у реабілітаційному центрі в денний час, що є соціальною підтримкою сім'ї;

-         перебування у дитячому колективі без ізоляції від суспільства, у звичайних умовах;

-         поступову інтеграцію дітей-інвалідів до навчальних закладів.

Кадровий паспорт:

Всього педагогів – 9, з них:

6 педагогів з вищою освітою

4 – спеціаліста

1- I категорії

1 – II категорії

1 – «Відмінник народної освіти», вища категорія.
3.4 Характеристика групи дітей-інвалідів
У групі перебуває 16 діток, з них:

3 дівчаток:

Гаврищук Юлія (1 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 1998 року, з таким діагнозом, як ДЦП, спастичний тетрапарез, збіжна косоокість, порушення функції ходи.

Сергійко Людмила ((3) 2 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2007 року, з таким діагнозом, як ЗПМР, помірна розумова відсталість.

Григорчук Ніна ((2) 2 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 1994 року, з таким діагнозом, як ДЦП, сколіоз грудного відділу, залишкові явища перенесеної ЧМТ, деформація грудної клітки, реберний горб.

13 хлопчиків:

Перепилиця Богдан ((3) 2 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 1999 року, з таким діагнозом, як хвороба Дауна, збіжна косоокість, плоскостопість.

Борозняк Максим ((2) 2 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2002 року, з таким діагнозом, як ДЦЩатонічна форма), ЗПМР)

Іграк Андрій ((2) 2 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2004 року, з таким діагнозом, як змішані специфічні розлади, загальний недорозвиток мови, гіпердинамічна поведінка, алалія важкого ступення.

Снігур Євген ((2) 1 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2005 року, з таким діагнозом, як помірна розумова відсталість на фоні вродженої енцефалопатії, ЗРМ.

Максимов Дмитро ((2) 1 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2003 року, з таким діагнозом, як хвороба Дауна, цукровий діабет.

Шевчук Олександр ((2) 2 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2002 року, з таким діагнозом, як хвороба Дауна(кіфотична форма), вроджена вада серця, дизпанкреатизм.

Продай Максим (1 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2005 року, з таким діагнозом, як ДЦП, спастичний тетрапарез з судомним синдромом, розумове відставання.

Вертоградський Євген (1 дитина в сім "і), в центрі перебуває з 2005 року), з таким діагнозом, як хвороба Дауна. ЗПМР, гострий реніт.

Терьохін Андрій ((2) 1 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2006 року, з таким діагнозом, як ЗПМР, вроджена вада серця.

Гейла Артем ((2) 2 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2004 року, з таким діагнозом, як ДЦП, псевдобульбарний синдром, ЗПМР, ЗРМ І-ІІ рівня, симптоматична епілепсія.

Шевчук Вадим (1 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2003 року, з таким діагнозом, як ДЦП, ЗПМР.

Жмирик Олександр (1 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2007 року, з таким діагнозом, як епісудогенний синдром на резусноорганічній основі, гіпердинамічний синдром, ЗРР.

Скалка Вадим (1 дитина в сім'ї), в центрі перебуває з 2007 року, з таким діагнозом, як ДЦП з порушенням функції ходьби, спастична диплегія, збіжна косоокість.

Шевчук Вадим, Скалка Вадим, Гейла Артем— діти які не можуть себе обслуговувати, вони потребують цілковитої допомоги дорослого.

Всі інші дітки частково знаходять спільну мову, заняття, тому краще сказати, що група ділиться на 3 мікро групи.

До першої мікро групи можна віднести тих діток, котрі взагалі не беруть участі в колективних справах (заняттях, у святкових виставах). Не можуть себе реалізувати ні в якій діяльності, окрім часткового самообслуговування. Це: Іграк Андрій, Снігур Євген (розвивається звукова сфера мови), Вертоградський Євген, Продай Максим, Борозняк Максим, Жмирик Олександр, Шевчук Вадим, Скалка Вадим, Гейла Артем (лише в усній формі може приймати участь у занятті, або з допомогою дорослого на підлозі чи на столі, рідко коли в нього щось з цього виходить).

До другої мікро групи відносяться ті дітки, котрі частково беруть участь у заходах центру (у святкових виступах, інколи на заняттях можуть дати вірну відповідь на дане запитання, або частково виконати (з допомогою старшого) якесь завдання), деякі з них повністю себе відкрити не можуть, тому часто можуть бути скованими; їх завжди потрібно стимулювати до колективних справ. Це: Сергійко Людмила(вивчає сурдопедагогічну мову, є помітні успіхи), Терьохін Андрій (помітно розвинені артистичні здібності), Перепелиця Богдан (розвивається словесна сторона мови).

В третю мікро групу можна віднести тих діток, які приймають активну участь в житті центру, із частковою відповідальністю відносяться до навчання. Це: Шевчук Олександр, Гаврищук Юлія, Максимов Дмитро, Григорчук Ніна.

В групі можна виділити тих хто претендує! на місце лідера — Гаврищук Юлія, яка часто намагається ним стати; також інколи лідером хочеться бути і Шевчуку Олександру; часто застосовує рису лідерства й Сергійко Людмила, коли намагається допомогти виховувати менших, але не дивлячись на їхні прагнення їм ніхто не підкоряється і лідерами їх ніхто не вважає.

Отже лідерства в групі не має, проте є дуже багато відторгнених діток. Це: Іграк Андрій, Перепелиця Богдан, Продай Максим, Борозняк Максим, Жмирик Олександр.

В групі існує одна чудова риса— всі старші дітки допомагають реабілітологам і помічникам реабілітологів виховувати менших діток.

Також на допомогу реабілітологам та помічникам реабілітологів завжди приходять батьки, які приймають активну участь у житті своїх дітей в центрі, завжди надають допомогу до різних заходів. Батьки та працівники центру працюють у тісному зв'язку і з однією метою: надати дітям з особливими потребами можливості оволодіти певними знаннями і навичками, які в майбутньому дадуть хоча б якусь можливість приймати участь в соціальному й економічному житті.
3.5 Спеціалізація та співпраця з іншими закладами
В закладі утворюється реабілітаційна комісія, до якої входять фахівці цього закладу. На засідання реабілітаційної комісії залучаються представники місцевих органів охорони здоров'я, освіти і науки, а також праці та соціального захисту населення.

Реабілітаційна комісія здійснює:

— Складання індивідуального плану реабілітації (Табл. 3.1).

— Контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда.

— Визначення строків і тривалості проходження реабілітації інвалідом відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

— Забезпечення послідовності, комплексності і безперервності виконання реабілітаційних заходів, оцінку їх результатів та ефективності.
Таблиця 3.1

Перелік реабілітаційних послуг, що надаються Центром соціальної реабілітації дітей-інвалідів

№ п/п

Перелік реабілітаційних послуг



Мета та зміст реабілітаційної послуги

Ким надається послуга

1

Соціальна реабілітація

-                      формування навиків самостійного пристосування дітей до життя;

-                      навчання способам самостійності в побуті, самообслуговуванні, пересуванні;

-                      соціальна діагностика;

-                      соціальне обстеження умов проживання дитини;

-                      соціальна адаптація та інтеграція дитини в суспільство.

Вчитель-реабілітолог

2

Психологічна реабілітація

-                      корекція відхилень у психічному розвитку дітей;

-                      навчання спілкуватися, виражати емоції;

-                      зміцнення психічного здоров'я

Психолог

№ п/п

Перелік реабілітаційних послуг



Мета та зміст реабілітаційної послуги

Ким надається послуга

1

Соціальна реабілітація

-                      формування навиків самостійного пристосування дітей до життя;

-                      навчання способам самостійності в побуті, самообслуговуванні, пересуванні;

-                      соціальна діагностика;

-                      соціальне обстеження умов проживання дитини;

-                      соціальна адаптація та інтеграція дитини в суспільство.

Вчитель-реабілітолог

2

Психологічна реабілітація

-                      корекція відхилень у психічному розвитку дітей;

-                      навчання спілкуватися, виражати емоції;

-                      зміцнення психічного здоров'я

Психолог


Посадові обов'язки вчителя-реабілітолога.

Завдання та обов’язки. Визначає відповідно до державних стандартів освіти, планів, методик, індивідуальних програм та рекомендацій мету, зміст і порядок навчально-реабілітаційної роботи у масових та спеціалізованих закладах для дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку. Обирає ефективні форми і проводить за розкладом та графіками навчальні, виховні, соціально-адаптаційні, реабілітаційні, корекційні, компенсуючі заходи та заняття.

Крім того, створює навчально-виховні ситуації, ознайомлює з явищами, фактами та подіями, що відбуваються у суспільстві, природі, побуті, характеризує, тлумачить й оцінює їх, прищеплює навички та

вміння, необхідні для життя у суспільстві. Веде психолого-педагогічні спостереження, вивчає і фіксує динаміку розвитку, аналізує особливості фізичних та розумових досягнень дитини. Бере участь у тестуванні.

Співпрацює із фахівцями, які розробляють індивідуальні методи та прийоми корекційно-реабілітаційної роботи: лікарями, психологами, фізіологами, дефектологами (логопедами, сурдопедагогами, тифлопедагогами, олігофренопедагогами), дієтологами, фахівцями із фізичної реабілітації та іншими працівниками з корекційно-реабілітаційної роботи, координує їх діяльність.

Забезпечує разом з іншими працівниками здорові і безпечні умови навчання, виховання та праці. Залучає членів сім’ї дитини до участі в навчально-реабілітаційній роботі, правильного використання прийомів психолого-педагогічної корекції особистості, застосування відновлювальних занять та вправ, подолання фізичних або розумових вад, недоліків та негативних звичок. Надає консультації з питань корекційно-реабілітаційних процесів. Керує помічниками та асистентами вчителя-реабілітолога. Організовує виконання індивідуального плану реабілітаційної роботи з дитиною в установі та сім’ї.

Здійснює нагляд за навчанням та вихованням дітей у дошкільних закладах і школах за місцем їх проживання. Захищає честь і гідність дітей, створює обстановку оптимізму та впевненості у своїх силах і майбутньому. Веде встановлену психолого-педагогічну, реабілітаційну та статистичну документацію. Постійно підвищує професійний та загальноосвітній рівень. Виконує професійні завдання та обов’язки з додержанням норм етики та моралі.

Повинен знати: основи законодавства України про соціальний захист, міжнародні документи про права дитини, нормативні документи з питань навчання і виховання дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку; державні соціальні гарантії, державні стандарти освіти, програмно-методичні документи і матеріали для роботи з дітьми; теорію і практику корекційно-реабілітаційних процесів та розвитку дітей; цілі, принципи реабілітації дітей, зміст їх навчання та виховання; загальні та спеціальні психолого-педагогічні дисципліни; ефективні методи, форми, прийоми реабілітаційної роботи, корекційного та компенсуючого навчання і виховання; індивідуальні особливості та характеристики дітей; правила використання технологічних засобів та обладнання навчальних кабінетів, класів, спортивних та ігрових залів, спеціалізованих приміщень, які створено для реабілітаційної та корекційної роботи; сучасні досягнення науки та практики у відповідних галузях реабілітації; нормативні документи з охорони здоров’я дітей; основи соціальної роботи з громадськістю і сім’єю; основи управління й організації корекційно-реабілітаційних процесів у масових і спеціалізованих закладах для дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку; етичні норми і правила організації навчання і виховання дітей; норми і правила ведення психолого-педагогічної, реабілітаційної та статистичної документації.

Кваліфікаційні вимоги.

Вчитель-реабілітолог I категорії: повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст або бакалавр) та підвищення кваліфікації. Сертифікат з відповідних методик реабілітаційної роботи з дітьми, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку.

Вчитель-реабілітолог II категорії: повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр) та підвищення кваліфікації. Сертифікат з відповідних методик реабілітаційної роботи з дітьми, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку. Для спеціаліста — стаж роботи за професією вчителя-реабілітолога не менше 1 року, для бакалавра — не менше 2 років.

Вчитель-реабілітолог повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр) без вимог до стажу роботи. Працює під керівництвом фахівця вищої кваліфікації.

Організація реабілітаційного процесу

На підставі індивідуальної програми реабілітації інваліда фахівці розробляють індивідуальний план реабілітації, що включає комплекс реабілітаційних заходів та враховує діагноз інваліда, його психофізичний стан, індивідуальні особливості та можливості, відносини між членами сім'ї (Додаток 3 — 5).

На постійне перебування до відділення постійного перебування зараховуються інваліди за рішенням реабілітаційної комісії, які за станом здоров'я потребують постійного цілодобового нагляду, соціального обслуговування та медичного догляду.

Заходи з соціальної реабілітації складаються з:

— Динаміки засвоєння інвалідом побутових операцій для задоволення власних фізіологічних потреб.

— Вироблення навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки.

— Опанування навичок захисту власних прав та інтересів.

— Забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою (Додаток 6).

Заходи з психологічної реабілітації складаються з:

— Проведення психологічної діагностики особистості інваліда, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції.

— Проведення індивідуальної психокорекційної роботи.

Заходи з трудової реабілітації складаються з:

— Денної зайнятості із застосуванням творчих знань.

— Навчання найпростішим трудовим навичкам, навичкам самообслуговування та психологічного настрою на працю.

Заходи з медичного супроводу включають в себе:

— Визначення фізичної, сомато-фізіологічної, сенсорної та психічної спроможності інваліда за даними індивідуальної програми реабілітації та результатів обстеження лікарями, надання рекомендацій стосовно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації.

— Розробку рекомендацій з дозування фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, які відповідають фізичним та розумовим можливостям інваліда.

— Визначення адекватності та послідовності заходів лікувально-профілактичного характеру.

— Здійснення постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичним та психічним станом інваліда.


4. Розвиток соціальних умінь у дітей з особливими освітніми потребами
4.1 Соціально – педагогічна робота з дітьми з особливими потребами
Відомо, що соціально – педагогічна діяльність як спосіб оптимізації процесу соціалізації виконує три соціальні функції: підвищення рівня соціальної адаптації індивіда або групи: профілактика явищ дезадаптації, соціокультурна реабілітація та розвиток людини.

Про функцію соціальної адаптації можна говорити як про “швидку допомогу”, яка в ідеалі співпадає з розвитком несприятливих подій, які загрожують кризою дезадаптації. Профілактика спрямована на протидію можливим, прогнозованим негативним факторам і наслідкам впливу несприятливих ситуацій. Функція реабілітації здійснюється тоді, коли певні порушення уже відбулися і призвали до деяких “ускладнень” в житті людини. Саме ці різноманітні наслідки певної несприятливої події і прагне змінити клієнт при підтримці соціального педагога. В реальній практиці одна і та ж дія соціального педагога може мати адаптаційне, профілактичне і реабілітаційне значення.

Але, працюючи з конкретною категорією клієнтів, можна виявити домінуючу функцію в змісті соціально – педагогічної діяльності. Так, скажімо, у роботі з сім’єю, яка виховує дитину з особливими потребами, провідною функцією є реабілітація. Це пов’язане з тим, що інвалідність дитини досить часто стає причиною глибокої й тривалої соціальної дезадаптації всієї сім’ї, для розуміння причин якої необхідно звернутися до аналізу проблеми інвалідності [14, с. 17]. надзвичайно серйозна і недостатньо вивчена. Серйозність проблеми обумовлена не лише тим, що за останній час, збільшилося число людей, котрі мають значні фізичні чи психічні вади, але й надзвичайно низький рівень матеріального забезпечення, їх соціальною і матеріальною незахищеністю. До недавніх часів ця проблема певною мірою стосувалася лише самої людини, як має інвалідність, та її сім’ї. І лише в останні роки перед суспільством постало питання: інвалідність – це нещастя однієї людини чи суспільний феномен. Ті моделі (медична, економічна, функціональна, соціальна) інвалідність, яка існує сьогодні, по – різному тлумачать її та причини появи для індивідів, а також способи адаптації цих індивідів.

Зокрема медична модель інвалідності акцентує увагу на патологіях, наявних у людини (вроджених чи тих, що з’явилися), якими вона відрізняється від інших, “нормальних” людей. При цьому дитина з особливими потребами розцінюється як мотиваційна людина у фізичному чи розумовому плані (або в тому і другому). Міри неповноцінності визначається тим, наскільки він обмежений у різних сферах людської діяльності, та його спрямованістю до незалежного існування, починаючи від самообслуговування, переміщення, сприйняття світу тощо [15, с. 41].

Поліпшення стану дитини з особливими потребами досягається за рахунок відновлення фізичного чи розумового здоров’я медичними засобами. Можна сказати, що медичний підхід до дітей з особливими потребами перетворює людей з певними потребами в пасивних пацієнтів, позбавляючи їх соціальної ролі і значення. В результаті створюються ситуації, коли і діти з особливими потребами і їхні сім’ї не мають право вибору, самовизначення і не можуть через їхню “неповноцінність” впливати як на вирішення їх проблем, так і на характер соціалізуючого фактору. Такий підхід призвів до того, що діти з особливими потребами стали відчуженими від суспільства, а саме медична модель не враховує соціального контексту.

В межах економічної моделі неповноцінними вважаються особи, які працюють за обмеженимчасом, мають менше навантаження, порівняно із здоровими людьми, чи неспроможні працювати взагалі. Економічна модель інвалідності – результат концепції соціальної корисності, яка без сумніву, породжує соціальну дискримінації.

Модель функціональної обмеженості описує неповноцінність як нездатність особи виконувати ті чи інші функції, порівняно із здоровими людьми.

Економічна і функціональна моделі є логічним наслідком медичної моделі. Всі названі моделі роблять акцент на тому, що даної особи є відсутнім: медична акцентує на відсутності здоров’я, економічна – на неспроможності до продуктивної праці, функціональна – на неспроможності в широкому розумінні цього слова. Причому у всіх зазначених моделях інвалідність залишається індивідуальною проблемою її носіїв.

Труднощі дітей з особливими потребами пов’язані не лише з відчуттями фізичного обмеження і дискомфорту, переживанням втрати своїх можливостей, але й з “багажем” того негативного ставлення, з яким стикається людина, “з особливостями” у своєму найближчому оточенні. З інвалідністю асоціюється не лише фізична чи психічна неспроможність. Уявлення про дітей з особливими потребами як про людину, яка багато чого не може робити, яка потребує допомоги інших, викликає найчастіше почуття жалю, що заважає дитині з особливими потребами включатися в соціальні взаємовідносини. І щоб уникнути такого ставлення, діти з особливими потребами спілкуються лише з подібними до себе.

Зміст соціально-педагогічної роботи з підлітків, які мають функціональні обмеження, як правило, включає такі напрями:

вивчення соціально- психологічного стану клієнта;

соціально – педагогічне дослідження особливостей соціалізації дитини;

побутова реалізація (навчання елементам самообслуговування та дотриманню найпростіших норм повкдінки в різних мікросоціумах);

психологічне консультування дітей;

консультування членів сімей, де виховуються діти – інваліди, з правових та психолого – педагогічних питань;

психолого – педагогічна корекційна робота;

розвиток потенційних творчих можливостей дітей;

формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

організація культурно – дозвіллєвої діяльності дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

організація культурно – дозвіллєвої діяльності дітей через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальнихслужб;

професійна орієнтація підлітків з вадами здоров’я;

лобіювання пропозицій на рівні органів місцевої влади і самоврядування щодо поліпшення роботи з підлітками з вадами здоров’я;

координація діяльності різних соціальних інститутів, що опікуються проблемами дітей з особливими потребами [12, с.54].
    продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по социологии