Реферат: Старість і старіння як соціальні феномени

--PAGE_BREAK--Заняття 3. Теоретичні засади та принципи роботи


1. Існує низка теорій, які вивчають ті чи інші аспекти процесу старіння. До них можна віднести: соціальні (теорія соціального обміну, рольова теорія, теорія безперервності, теорія життєвих подій, теорія активності та ін.), психологічні (теорія життєвого циклу та ін.), психосоціальні (теорія рис характеру, теорія вмирання та смерті).

Усі ці теорії аналізують соціально-психологічні проблеми людей похилого віку, які визначають становище цих людей у суспільстві, їхні потреби та необхідну їм допомогу. Російський науковець Євдокія Холостова робить спробу узагальнити ці проблеми, виділяючи:

— втрати: переживання, викликані різного роду втратами (фізичної активності, зору, слуху, смерті близьких людей);

— порушення психіки (наслідок розчарування, відторгнення);

— зниження психологічних здібностей та можливостей людини на тлі гострих захворювань, психічні хвороби, органічні ураження мозку; вияв у гіпертрофованому вигляді почуттів заощадливості, скупості;

— сексуальні проблеми: імпотенція, вдівство, пізнє кохання, другий шлюб;

— наслідки зловживання алкоголем: порушення загального здоров'я, розлади нервової системи, розумова відсталість, деградація особистості;

— погане поводження з людьми похилого віку: фізичне та психологічне насильство, агресивна поведінка, зневага, занедбаність, позбавлення харчів та комфорту, соціальна ізоляція, сексуальні домагання, фінансові зловживання (використання заощаджень людини похилого віку);

— низька матеріальна забезпеченість: злидні, жебрацтво, кривди, зневіра, приниження, почуття незатребуваності, спроби відновлення трудової активності [12].

Деякі дослідники негативно ставляться до спроб узагальнити особливості та потреби людей похилого віку. Бо, на думку всесвітньо відомого американського фахівця Грейс Крайг, об'єднання всіх людей похилого віку в одну групу призводить не тільки до ігнорування індивідуальних особливостей, а й не враховує стан фізичного здоров'я, фактори старіння та вікові нормативні фактори [13]. Це спричиняє виникнення ейджизму, тобто соціальної установки, за якої невиправдано високо оцінюється юність і дискримінується старість.

Важливу роль у похилому віці відіграють вироблені в процесі старіння механізми адаптації до втрат. Людям потрібен час, аби змиритися зі своїми фізичними чи функціональними втратами. Серед чинників, які впливають на здатність до адаптації, можна назвати: особисті якості людини; життєвий досвід; поточну ситуацію. Одні люди похилого віку досить добре адаптуються до втрат, інші — значно гірше. Швидкі технологічні, соціальні, культуральні зміни у суспільстві утруднюють процес адаптації людей похилого віку [14].

2. Соціальним працівникам слід вирізняти кілька типів пристосування до старості.

Конструктивний підхід — людина внутрішньо врівноважена, спокійна, задоволена емоційними контактами з оточенням, критична щодо самої себе, терпима в стосунках з іншими. Вона приймає старість як факт, що завершує професійну кар'єру, розглядає смерть як природне явище, не висловлюючи ані розпачу, ані жалю. Людина такого типу з довірою ставиться до оточуючих, охоче приймає допомогу.

Підхід залежності властивий людям, які демонструють пасивність і схильні до залежності від інших. Бони не мають високих життєвих прагнеш, і легко залишають свої професійні заняття. Сімейне оточення забезпечує їм відчуття безпеки і внутрішньої гармонії, тому вони не страждають від емоційної неврівноваженості і стресів.

Підхід захисту характерний для самодостатніх людей, що захоплені своєю професійною діяльністю. Вони уникають висловлювати свою думку, говорити про свої проблеми. Такі люди часто потерпають від страху смерті й маскують свою безпорадність перед її невідворотністю зовнішньою активністю.

Підхід ворожості до інших властивий «розгніваним старим», які агресивні, недовірливі, запальні й мають чимало претензій до свого оточення — близьких, друзів, суспільства в цілому. Вони неадекватно сприймають старість, не можуть примиритися з невідворотними змінами старіння, заздрять молодим, бунтують проти смерті й бояться її.

Підхід ворожості до себе характерний для людей з негативним життєвим балансом, які уникають спогадів про минулі невдачі та труднощі. Бони пасивно приймають незгоди в старості. Незадоволена потреба в любові та співчутті є приводом до депресій І жалю до себе, смерть розглядається ними як позбавлення від страждань [15].

3. Визнаючи питання старіння одним з основних викликів XXсторіччя, Організація Об'єднаних Націй 1991 р. ухвалила Принципи щодо людей похилого віку, згідно з якими люди похилого віку повинні мати:

1) незалежність:

— доступ до відповідного вимогам харчування, води, житла, одягу та медичного обслуговування через забезпечення їм доходу, підтримки з боку сім'ї, громади і самодопомоги;

— можливість працювати або займатися іншими видами діяльності, що дають прибуток;

— можливість брати участь у визначеній термінів і форм припинення трудової діяльності;

— можливість брати участь у відповідних програмах освіти і професійної підготовки;

— можливість жити в умовах, які є. безпечними й можуть бути адаптовані з урахуванням особистих схильностей і наявних можливостей;

— можливість жити вдома доти, поки це можливо;

2)участь:

-люди похилого віку мають бути, як і раніше, залучені до суспільного життя, активно брати участь у розробці й здійсненні політики, яка безпосередньо торкається їхнього добробуту, і ділитися своїми знаннями та досвідом з представниками молодого покоління;

— люди похилого віку повинні мати право шукати і розширювати можливості для діяльності в інтересах громади і виконувати на добровільній основі роботу, яка відповідає їхнім інтересам і можливостям;

— люди похилого віку повинен мати можливість створювати асоціації осіб похилого віку;

3) догляд:

— люди похилого віку мають бути забезпечені доглядом і захистом з боку сім'ї і громади відповідно до системи культурних цінностей даного суспільства;

— люди похилого віку повинні мати доступ до медичного обслуговування, яке дозволяло б підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного благополуччя та попереджувати або стримувати початок періоду нездужання;

— люди похилого віку повинні мати доступ до соціальних І правових послуг з метою підвищення їхньої незалежності, зміцнення захисту та поліпшення догляду;

— люди похилого віку повинні мати можливість на відповідному рівні користуватися послугами піклувальних установ, які забезпечують захист, реабілітацію, а також соціальне і психологічне стимулювання в гуманних та безпечних умовах;

— люди похилого віку повинні мати можливість користуватися правами людини і основними свободами, перебуваючи в будь-якій установі, що забезпечує житлом, доглядом або лікуванням, враховуючи повагу до їхніх чеснот, переконань, потреб і приватного життя, а також права приймати рішення стосовно догляду за ними і якості їхнього життя;

4) реалізація внутрішнього потенціалу:

-люди похилого віку повинні мати можливості для всебічної реалізації свого потенціалу;

— люди похилого віку повинні мати доступ до можливостей суспільства у сфері освіти, культури, духовного життя і відпочинку;

5) гідність:

— люди похилого віку повинні мати можливість вести гідний і безпечний спосіб життя і не піддаватися експлуатації та фізичному або психічному насильству;

— люди похилого віку мають право на справедливе ставлення незалежно від віку, статі, расової або етнічної належності, інвалідності або іншого статусу, і їхня роль повинна оцінюватися незалежно від їхнього економічного внеску [16].

Отже, соціальна робота з людьми похилого віку має спрямовуватися на реалізацію проголошених принципів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--старіння похилий соціальний допомога Заняття 4. Форми соціальної роботи з людьми похилого віку. Правила при наданні допомоги людям похилого віку


1. Традиційно в українській літературі основні форми соціальної роботи з людьми похилого віку зводять до реабілітації (медичної та соціальної, яку часто падають у великих стаціонарних закладах) та соціальної допомоги. При цьому соціальна допомога людям похилого віку досить часто спрямована на задоволення потреб у самообслуговуванні, здійснення якого неможливе або ускладнене внаслідок втрати чи обмеження тих або інших функцій. У свою чергу загальні форми допомоги повинні орієнтуватися переважно на запобігання втрати здатності до самообслуговування або обмеження негативних наслідків цього. Надання особам старших вікових груп засобів малої механізації і спеціальної побутової техніки, спеціальне облаштування житла сприяє продовженню періоду їх самостійності [17]. Для оцінки порушень та проявів, пов'язаних з інвалідністю та обмеженнями в соціальній діяльності, і визначення рівня незалежності людини в основних видах повсякденної діяльності Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує використовувати такі характеристики: регуляція функцій сечовиділення і дефекації, мобільність та деякі прості дії з самообслуговування такі як умивання, одягання, приймання їжі й здатність дістатися до туалету. Також враховуються інструментальні види повсякденної діяльності: здатність робити закупки, готувати, прати, користуватися телефоном та розпоряджатися грішми. В практиці професіоналів, що працюють з людьми похилого віку, для оцінки діяльності в повсякденному житті поширеним є використання стандартизованої оціночної шкали — індексу Бартель (Barthel), який дозволяє швидко скласти уявлення про стан клієнта на основі використання інформації про здатність виконувати ту чи іншу діяльність самостійно або з допомогою інших, або цілком залежно від допомоги [18].

З боку професіоналів часто демонструється підхід до різних людей тільки «як до людей похилого віку, які є безпомічними жертвами і не в змозі змінити своє невдале життя». Тоді соціальним працівникам може здаватися, ніби вони вже знають про все, що турбує людей похилого віку, і вони впевнені в тому, що знають, як саме допомогти клієнту, й що всі їхні дії відповідають інтересам клієнта. При цьому ігнорується життєвий досвід, оточення, звички, уміння та навички, тобто індивідуальність та потреби клієнтів. Ллє саме ці знання можуть допомогти в спілкуванні та визначенні потреб людей похилого віку. Особливо це стосується соціальних працівників молодшого віку, яким не завжди легко буває зрозуміти людей похилого віку, котрі пережили чимало потрясінь, що супроводжувалися значними травмами, зумовленими війною, тоталітарним режимом, наслідками процесу перебудови.

Досвід, ставлення, розуміння, цінності та очікування обов'язково мають обговорюватися клієнтом І соціальним працівником. Варто дізнатися, якою є думка користувачів про те, що саме є мстою надання послуг, якими є очікувані результати.

2. Отже, надаючи допомогу людині похилого віку, соціальні працівники мають дотримуватись певних правил. По-перше, слід оцінювати потреби клієнта в контексті всього життя та досвіду, але це не означає, що потрібно занадто глибоко чи необдумано втручатися в його чи її особисте життя. Також необхідно уникати впливу упередженого ставлення і не розглядати людей похилого віку як жертв. Навпаки, слід визнавати їхній статус як людей, що дожили до поважного віку, людей, відповідальних за свої вчинки. ї ще одне правило — важливо починати роботу зі з'ясування суб'єктивного бачення особою похилого віку її оточення, хоча це не означає, що професіонал не несе відповідальності за свої судження, які випливають з досвіду та знань, і має в усьому погоджуватися зі старою людиною.

У процесі індивідуальної роботи спеціалісти повинні:

— не дозволяти людям похилого віку втягуватися в негативний процес старіння, допомагати їм зрозуміти, що найчастіше їхні проблеми породжені ситуацією, а не ними самими;

— заохочувати та підтримувати прагнення брати на себе відповідальність за своє життя там, де це можливо;

— стимулювати у людей похилого віку діяльність, яка підтримує відчуття інтеграції та цілісності їхнього життя.

Надаючи соціальні послуги, представники соціальної служби мають звертати увагу па психологічний стан людини. Інколи люди похилого віку стають пригніченими, втрачають сенс життя. Це може, зокрема, трапитися через втрату життєвих цінностей. І тут у пригоді може стати так званий метод біографічного інтерв'ювання або стимуляції спогадів, який допоможе людині похилого піку усвідомити, що «життя не минуло марно». Його можна використовувати у роботі як з одним клієнтом, так і з групою. Джерелами спогадів можуть стати фотографії, старі платівки з піснями чи музикою, якісь сувеніри чи старі поштівки, відвідування музеїв, спогади про ті чи інші знаменні події життя: навчання в школі, одруження, народження дітей, відпочинок на морі, подорожі тощо.

Втім, для соціальних працівників буває нелегко застосувати цей метод, оскільки розповіді можуть повторюватися, історії можуть бути перебільшеними та вигаданими. Тому практики повинні інтенсивно готуватися до роботи, що включає підготовку користувача і самого практика. Так, у тому разі, коли клієнт розповідає про неприємний чи тяжкий досвід у своєму житті, бажано уникати припущень, адже автобіографія та огляд життя залучають аналіз почуттів, а не тільки фактів. Також слід бути обережним, виявляючи почуття клієнта, які той переживає в даний момент. Наприклад, припущення, що рання смерть батька спричинила горе і нещастя, може зробити неможливим для старої жінки виявити відчуте нею полегшення, коли смерть її батька поклала край довготривалому насильству, яке той чинив у сім'ї.

Натомість бажано звертатися до позитивних спогадів, які підтверджують позитивні якості, демонструють здатність та силу індивіда в подоланні труднощів і вирішенні складних життєвих ситуацій.

Ще одним з ефективних засобів соціальної реабілітації людей похилого віку к їхня трудова та громадська зайнятість. Літня людина, яка залишає свою професійну діяльність, часто зазнає стресу. На жаль, сучасне суспільство не може повністю задовольнити потребу в робочих місцях не лише означеній категорії громадян, а навіть і людям працездатного віку. Проте деякі перспективи тут можливі у сфері малого та середнього бізнесу, фермерських господарствах, на присадибних ділянках. Пенсіонер повинен розуміти, що перехід на відпочинок — не фізична та розумова бездіяльність. Літня людина повинна залишатися в центрі інтересів родини, відчувати себе повноправним громадянином, цікавитися громадським життям. Корисним досвідом у цьому плані є створення так званих клубів за Інтересами для людей похилого віку, де вони можуть спілкуватися, виконувати певні громадські функції, займатися спільною діяльністю. Або волонтерська діяльність самих пенсіонерів, котрі допомагають доглядати інших [19].
    продолжение
--PAGE_BREAK--Заняття 5. Люди похилого віку, які вийшли на пенсію. Групи соціальних дій


Соціальні працівники багатьох країн особливу увагу звертають на стан людей, котрі щойно вийшли на пенсію, розуміючи складнощі цього періоду. Соціальні працівники мають усвідомлювати, що «пенсія» — це не стільки вид грошового забезпечення в старості (формальне визначення поняття), скільки прогрес І соціальна роль, яка вимагає пристосування.

Соціальні працівники мають також брати до уваги, що соціальна реабілітація може, зокрема, бути спрямована на отримання нових знань та навичок, необхідних для самообслуговування, або відновлення тих, що були раніше. Особливо це стосується людей похилого віку, які втратили певну частину функцій через захворювання (наприклад, після Інсульту). Так, у соціальних службах Великобританії вчать куховарити лівою рукою тих, у кого права рука перестала функціонувати, або чоловіків, котрі за життя дружини не готували їсти і після смерті дружини опинилися в скрутній ситуації.

У багатьох країнах важливу роль у роботі з людьми похилого віку відводять трудотерапевту, який допомагає клієнтові пристосуватися до змін у його функціональних можливостях. Він може спланувати та розробити зміни у домашньому побуті, що полягають у виготовленні спеціальних меблів, відповідного обладнання (пристосування туалету для зручного користування, спеціальні пристосування для вимикачів газової плити, кранів у ванній кімнаті, спеціальне начиння для їжі), встановлення спеціального освітлювального обладнання, модифікування одягу (спеціальні застібки). Також це може бути створення піднятих над землею грядок чи клумб, щоб людина в інвалідному візку могла доглядати свої квіти чи город.

Особливу увагу слід звернути на людей похилого віку, які переживають втрату близької людини. І тут у пригоді мають стати відповідні методи соціальної роботи. Одним і найкращим з них є терапевтична короткотривала група. Можливість прийти до групи «Тяжка втрата» надзвичайно важлива для людини похилого віку, яка втратила подружжя. Вона переживає почуття смутку, відчаю або навіть безпорадності й намагається знайти відповіді на запитання «Чому це сталося?», «Що робити далі?*. Підтримка з боку родичів та друзів є інтенсивною впродовж трьох чи чотирьох тижнів, а потім слабшає, і людина ще більше відчуває свою самотність. Вона може відчувати, що інші не розуміють її тяжких переживань, коли хтось радить перебороти горе і припинити плакати. Тоді саме група може стати місцем, де можна висловити власні горе І смуток, не боячись осуду з боку інших, та звільнитися від тяжких переживань [20, 21].

4. Ще один напрям роботи — сприяння соціальних працівників у створенні груп самодопомоги, груп соціальних дій, самокерованих груп, які дають змогу як розв'язувати індивідуальні проблеми, так і проводити кампанії за ті чи інші соціальні зміни в захисті своїх інтересів І прав.

У роботі з людьми похилого віку особливе місце посідає груповий догляд, тобто соціальна робота в установах, які здійснюють денний чи резидентний (стаціонарний, інтернатний) догляд. Денний догляд, в якому забезпечують надання соціальної та психологічної допомоги у денний час і за пєвнтім розкладом, є прогресивнішим, оскільки він дозволяє не відривати людину від звичного середовища. Резидентний догляд забезпечує тимчасовий або довготривалий притулок, цілодобову допомогу або догляд у тому разі, коли людина неспроможна обслуговувати себе самостійно, а також спеціальну реабілітацію [22].

Люди похилого віку, визнані недієздатними, або такі, що мають обмежену мобільність, можуть потребувати здійснення соціальними працівниками представництва — захисту їхніх прав, а в деяких випадках захисту від насильства у родині, з боку сусідів, знайомих, добровільних доглядальників тощо.

Таким чином, серед ключових напрямів соціальної роботи з людьми похилого віку можна назвати виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома і в спеціальних установах, створення умов для виявлення активності у мікросоціумі, адаптації до старості й задоволення їхніх інтересів, роз'яснювальну роботу з близькими людей похилого віку.
Заняття 6. Організація надання допомоги


1. Для надання допомоги людям похилого віку реалізують спеціальні програми, спрямовані на підтримку добробуту й стану здоров'я, і створюють низку відповідних закладів. У деяких країнах такі установи функціонують у громаді, за місцем проживання клієнта, якому надають право вибору форми обслуговування. Наприклад, у Великобританії поширені такі види обслуговування для людей похилого віку:

1) будинки готельного типу (забезпечення місцями проживання, де людям надається підтримка постійно проживаючим у будинку доглядальником. Кімнати забезпечені системою аварійного виклику. Завдання доглядальника в разі потреби забезпечити послуги іншої служби, а не безпосереднє надання догляду. Такі заклади не вирішують проблему самотності: люди мешкають у своїх квартирах і не надто.цілинні в спілкуванні);

2) догляд у будинках постійного проживання (такі заклади утримує або місцева влада, або приватні чи добровільні організації; будинки відповідають потребам людини похилого віку, надаючи захищене проживання. Як правило, в таких будинках живуть люди, які не потребують постійної медичної допомоги. Але є й будинки з висококваліфікованим персоналом, де можуть проживати соматично ослаблені люди і люди з психічними розладами);

3) будинки сестринського типу (такі заклади утримують приватні або добровільні організації; будинки призначені для догляду за людьми, які не можуть жити вдома. Люди, що там перебувають, мають сплачувати за послуги повністю чи частково, а решту сплачуватиме місцева влада. І'аз на півроку менеджер будинку, що займається питаннями надання допомоги, здійснює перегляд потреб клієнтів. У таких будинках часто мешкають люди з проблемами психічного здоров'я);

4) денні стаціонарні центри (люди залишаються жити вдома, але відвідують спеціально створені центри, будинки постійного проживання чи сестринського тішу. Для перевезення цих людей місцева влада часто використовує таксічи спеціальні транспортні засоби. У таких закладах поєднують роботу професіоналів та волонтерів, створюють мульти-дисциплінарні команди/багатопрофільні бригади для допомоги. Зазвичай клієнти перебувають у таких закладах з ранку й до середини дня, але останнім часом це стало можливо й увечері та у вихідні. Б багатьох центрах створено спеціальні відділення для підтримки тих, хто здійснює догляд за психічно хворими родичами, де можуть надати послуги й уночі, щоб підтримати доглядальників);

5) денні центри/обідні клуби (якщо в денному стаціонарі здійснюють персональний догляд, то в клубах годують в обід і забезпечують спілкування. Такі заклади створюють громадські організації переважно в приміщеннях церков, комунальних центрах. Такі послуги призначені для тих, хто живе один, вони полегшують переживання стану самотності та пов'язаної з нею депресії);

6) доставка харчування за місцем проживання/«їжа на колесах» (доставка продуктів додому до клієнта, зазвичай в уже приготованому вигляді, з тим щоб їх можна було просто розігріти; така їжа може доставлятися з місцевих шкіл чи з будинків постійного проживання, у сільських районах це може бути використання заморожених продуктів харчування. Ця послуга може також передбачати залучення штатних працівників для приготування їжі вдома);

7) догляд за місцем проживання (надання довготривалої і спланованої соціально-побутової допомоги згідно з потребами клієнта);

8) чергові бригади невідкладної допомоги (включають послуги соціальних працівників, які взаємодіють з практикуючим лікарем і організовують короткотерміновий догляд);

9) служби прання білизни (зазвичай створені для людей, що страждають нетриманням сечі та калу; в багатьох випадках це запобігає передачі людей до резидентних закладів, оскільки суттєво полегшує роботу доглядальників);

10) допомога і адаптація (якщо людина втрачає частину своїх функцій і потребує реабілітаційних пристроїв для користування власним помешканням — сидіння у ванні, поручнів, візочка на коліщатках тощо);

11) консультування (надання можливості клієнтам і доглядачам вирішити, якої саме допомоги вони потребують і що вони хотіли б запланувати на майбутнє. Іноді соціальним працівникам потрібно витратити багато часу, щоб переконатилюдину похилого віку чи подружжя дати згоду відвідувати денний центр або будинок постійного проживання).

2. В Україні послуги людям літнього віку надають такі державні заклади, як територіальні центри із обслуговування одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів, будинки-інтернати, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці. Як проміжна ланка між резидентним доглядом і доглядом у громаді створюються спеціальні житлові будинки для ветеранів та пенсіонерів (на зразок зарубіжних будинків компактного проживання). І хоча ці заклади до певної міри розв'язують соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, однак вони не повністю враховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини та права людей похилого віку на інтеграцію в суспільство. Також почали виникати недержавні організації, які надають послуги людям похилого віку, прагнуть створити мережу соціальної підтримки.

Перспективним для України є створення нових соціальних та соціально-медичних служб: будинків компактного приживання (для 12-15 осіб), будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період для 10-15 осіб), чмгііісів (служб допомоги термінально хворим), реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насильства у сім'ї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо.

До соціальних служб, які працюють з людьми похилого піку, висувають нові вимоги. Серед перспективних завдань.можна виділити такі:

— налагодження зв'язку між амбулаторним, напівстаціонарним та стаціонарним доглядом;

— створення умов за місцем проживання для самотніх людей похилого віку та членів сім'ї, які здійснюють догляд, щоб уникнути переміщення в будинки для престарілих;

— підтримка соціокультурних ініціатив; розвиток догляду вдома і короткотермінової допомоги в догляді;

— допомога/послуги для родичів: «відпустка від догляду »;

— допомога в життєвих справах (від допомоги по господарству до організації поїздок);

— медичний догляд (за змогою у співпраці з геронтологом, і загальне медичне консультування);

— надання психосоціальної підтримки, індивідуального спілкування та участі, у загальних дискусіях;

— допомога в організації вільного часу;

— активна підтримка членів сімей, що здійснюють догляд, шляхом проведення семінарів, груп самодопомоги, інформаційних вечорів (спільно з іншими соціальними службами міста чи громадськими організаціями); навчання, наприклад, того, як здійснювати догляд за родичами, що страждають на старече недоумство, способи надання їм допомоги;

— допомога у фізичній та соціальній реабілітації: ерготерапія, гімнастика для людей похилого віку, фізіотерапія (в кооперації зі спеціалістами фізіотерапевтичних центрів чи приватних працівників), організація профілактичного психіатричного обслуговування, яке сьогодні практично не ведеться і люди не отримують жодної допомоги (іноді минають роки від появи перших симптомів захворювання до отримання допомоги, хоч багато захворювань піддаються лікуванню);

— організація місць для зустрічей з мстою створення нових соціальних зв'язків, налагодження дружніх стосунків, входження в мережу допомоги;

— інформаційна та громадська робота: Інформація та консультування щодо можливостей влаштування в будинки престарілих, пошук місць проживання в будинках з обслуговуванням тощо;

— залучення людей похилого віку до співпраці з соціальними службами (участь в обговоренні, плануванні, оцінюванні послуг);

— продовження освіти: підтримка навчальних груп [23].

Поступовий розвиток професійної соціальної роботи в Україні спонукає до осмислення розмаїтої зарубіжної теорії та практики, можливостей їх застосування в українському контексті.
    продолжение
--PAGE_BREAK--