Реферат: Мурування стін полегшеної конструкції; монтаж плит перекриття; зварювання сталі 15 гс товщиною 4 мм в нижньому положенні
Вступ
Традиційнатехнологія підготовки робітничих кадрів в системі професійного навчання маєсерйозні недоліки, зумовлені негнучкістю навчальних планів і програм,жорсткістю термінів навчання.
Модульнатехнологія навчання широко використовується в економічно розвинених країнах, аостанні кілька років швидко поширюється в навчальних закладах України усіхрівнів акредитації і особливо професійно-технічних.
Кожниймодульний елемент вміщує собі рівні теоретичні знання або окремі закінченітехнологічні операції. Навчання професії за модульною технологією даєможливість скоротити терміни навчання за рахунок виключення несуттєвої інформаціїз навчальних програм.
Модульнатехнологія навчання включає семестровий курс, складений зі змісту предметів «Технологіякам’яних робіт», «Будівельне креслення», «Матеріалознавство» та «Виробниченавчання».
Увирішенні економічних і соціальних задач країни велику роль відігралокапітальне будівництво та розвиток його матеріальної бази, основу якої становитьпромисловість будівельних матеріалів.
Зведеннябудівель та інженерних споруд потребує великої кількості різноманітнихматеріалів, для виробництва яких країна має досить розвинуту сировинну івиробничу базу. При цьому, крім природної сировини, можуть бути використані такожвідходи виробництва, що накопичуються на промислових виробництвах.
ВУкраїні існує розгалужена мережа підготовчих кадрів для будівництва тапромисловості будівельних матеріалів, до якої входять інститути, технікуми, професійно-технічніучилища, навчальні комбінати, тощо. Основним джерелом поповнення і підприємствбудівельної індустрії кваліфікованими робітниками є професійно-технічніучилища.
Цілкомзрозуміло, що жодну споруду не можна правильно спроектувати, побудувати ітехнічно грамотно експлуатувати, не знаючи властивостей будівельних матеріалів.Ці знання набувають при вивченні дисципліни «Матеріалознавство».
Найбільшдовільною для визначення будівельних матеріалів і виробів є класифікація їх затехнологічними принципами. Це дозволяє простежити процес формуваннявластивостей будівельних матеріалів і виробів залежно від властивостей сировиниі технологічних параметрів їх виготовлення та встановити взаємозв’язок міжїхнім складом, будовою і властивостями.
Урезультаті вивчення дисциплін проходження виробничого навчання учні повиннізнати найтиповіші будівельні матеріали та вироби і вміти якісно виконуватибудівельні роботи за своїм фахом.
1.Властивості будівельних матеріалів
Номенклатурабудівельних матеріалів та виробів надзвичайно різноманітна, проте вониорганічно взаємопов’язані спільним функціональним використанням у будівництві.Основним критерієм для зіставлення різних видів матеріалів є їхні технологічнівластивості.
Вибираючиматеріали, потрібно враховувати клас будівлі чи споруди, її конструктивнепризначення, а також дію зовнішніх факторів (фізичних, хімічних, тощо), підвпливом яких змінюються властивості будівельних матеріалів.
Властивостібудівельних матеріалів досить різноманітні, причому слід розрізнятивластивості, які тією чи іншою мірою притаманні всім будівельним матеріалам (середнящільність, пористість, міцність, тощо), та ті, які належать лише деяким з них(здатність до стирання, морозостійкість, хімічна стійкість, тощо).
Длявизначення властивостей будівельних матеріалів їх піддають різним випробуванняму лабораторіях на спеціальних машинах і приладах, а також за допомогоюспеціальної вимірювальної апаратури. В результаті випробувань отримуютьконкретні числові показники, які характеризують властивості матеріалу, а далі,зіставляючи ці показники з вимогами, встановленими державними стандартами аботехнічними умовами, роблять висновок про технічну якість будівельногоматеріалу.
Щобполегшити вивчення різних видів будівельних матеріалів, їх класифікують заокремими групами.
Фізичнівластивості – характеризують особливості фізичного стану матеріалу, атакож його здатність реагувати на зовнішні фактори, що не впливають на хімічнийсклад матеріалу. До фізичних властивостей матеріалів належать:
1. Істина щільність ρ – маса одиниці об’єму матеріалу вабсолютно щільному стані. Істина щільність одного й того ж матеріалу взвичайних умовах залишається сталою.
2. Середня щільність ρm– фізичнавеличина, яка визначається відношенням маси (тіла або речовини) m довсього зайнятого ним (нею) об’єму V, включаючи пори та пустоти. Виражаютьсередню щільність найчастіше в кг/м³. Також застосовуються розміреностіг/см³ та т/м³.
3. Насипна щільність – відношення маси сипкого матеріалу до йогооб’єму, включаючи простір між частинками. Її визначають для зернистих іпорошкоподібних матеріалів.
4. Пористість – ступінь заповненості об’єму будівельного матеріалупорами розмірами не більше 1…3 мм. Пористість обчислюють за формулою
/> або />
Пористістьє важливою характеристикою, оскільки з нею пов’язані такі технічні характеристикиматеріалу, як міцність, водопоглинання, морозостійкість, теплопровідність,тощо.
5. Пустотілість – характеризується наявністю порожнин (пустот) убудівельних виробах (порожниста цегла, панелі) або між зернами в сипких матеріалах(пісок, щебінь) і визначається у процентах від загального об’єму виробу чиматеріалу. Пустотілість виробів сприяє зменшенню маси будівельних матеріалів іполіпшенню теплозахисних властивостей.
6. Водопоглинання – здатність матеріалу всмоктувати і утримувативологу при безпосередньому контакті з водою. Для визначення водопоглинання зразокматеріалу поступово занурюють у воду і витримують там доти, доки він не набересталої маси.
7. Водостійкість – здатність матеріалу зберігати міцність притимчасовому чи постійному контакті з водою.
8. Вологовіддача – здатність матеріалу віддавати воду при змінітемператури та вологості навколишнього середовища. Характеризується інтенсивністювтрати вологи за добу при відносній вологості повітря 60% і температурі 20 °С(293,15К).
9. Водопроникність – здатність матеріалу пропускати крізь себе водупри певному гідростатичному тиску. Визначається об’ємом води (м³), якийпройшов крізь одиницю поверхні матеріалу за одиницю часу при сталому (заданому)тиску.
10. Паропроникність – здатність матеріалу пропускати водяну пару занаявності різниці тиску біля поверхонь огороджень. Стіни житлових приміщень,лікарень та інших об’єктів мають «дихати», тобто мають бути досить проникнимидля водяної пари без її конденсації (природна вентиляція).
11. Гідрофільність – здатність матеріалу зв’язувати воду і змочуванняводою. Майже всі будівельні матеріали є гідрофільними і пори в них легкозаповнюються водою. Це не стосується водонепроникних матеріалів незалежно відвластивостей їх поверхні.
12. Гідрофобність – здатність твердого тіла не змочуватись водою(відштовхувати воду). Проникнення води крізь пори, що мають гідрофобнувнутрішню поверхню значно ускладнене, хоча вони легко пропускають повітря таводяну пару.
13. Вологові деформації – здатність матеріалу змінювати свій об’єм зізміною вологості, що може призвести до структурних порушень у матеріалі. Цеявище пояснюється тим, що полярні молекули води, проникаючи між частинкамиречовини або волокнами, які утворюють матеріал, розширюють їх, зменшуютькапілярні сили. Вироби в результаті можуть покоробитись.
14. Морозостійкість – здатність матеріалу в насиченому вологою станівитримувати багаторазове заморожування і відтавання без зниження міцності притиску понад 15% (для деяких матеріалів – до 25%) і втрати маси не більше 5%.
15. Теплопровідність – здатність матеріалу передавати теплоту відоднієї поверхні до іншої за наявності різниці температур на цих поверхнях.
16. Теплоємність – здатність матеріалу під час нагрівання поглинатитеплоту. Характеризується питомою теплоємністю (коефіцієнтом теплоємності),тобто кількістю теплоти, необхідної для нагрівання одиниці маси на 1 Кельвін.
17. Теплостійкість – здатність матеріалу витримувати нагрівання допевної температури (нижчої за температуру плавлення) без переходу в пластичнийстан. Деякі будівельні матеріали мають низьку теплостійкість.
18. Термічна стійкість – здатність матеріалу витримувати нагрівання іохолодження без руйнування. Стійкими до різких змін температури мають бути матеріалидля спорудження пічних агрегатів.
19. Температурні деформації – здатність матеріалу під дією змінитемператур у процесі експлуатації змінювати свої лінійні розміри (переважнорозшаровуватися. Температурний коефіцієнт лінійного розширення (ТКЛР) показуєвидовження 1 м матеріалу під час нагрівання на 1 Кельвін і маєрозміреність м/К.
20. Вогнестійкість – це здатність матеріалу витримувати дію високихтемператур, або вогню й води (під час пожеж), не руйнуючись. За ступенемвогнестійкості будівельні матеріали поділяють на 3 групи:
а) негорючі –матеріали, які під дією вогню чи високих температур не горять, не тліють і необвуглюються;
б) важкогорючі –матеріали, які під дією вогню або високих температур злегка займаються, тліютьабо обвуглюються, і в яких при віддалені джерела вогню вказані процесиприпиняються;
в) горючі – матеріали,які під дією вогню або високих температур займаються, тліють або обвуглюють, ів яких при віддалені джерела вогню процеси горіння не припиняються.
21. Вогнетривкість – здатність матеріалу витримувати тривалу діювисоких температур без деформацій і плавлення. Такі матеріали використовуютьпереважно при спорудженні печей промислового та побутового призначення, труб,котлових установок, тощо.
22. Жаростійкість – здатність матеріалу витримувати тривале нагріваннядо температури 1000 °С без втрати або з частковою втратою міцності.
Механічнівластивості – характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнуваннюабо деформаціям (зміна форми і розмірів) під дією зовнішніх навантажень. Такимивластивостями є:
1. Міцність – здатність матеріалу чинити опір руйнуванню відвнутрішніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень упроцесі експлуатації будівель і споруд. Будівельні матеріали найчастішезазнають напружень стиску, вигину, розтягу, зрізу та удару.
2. Твердість – здатність матеріалу чинити опір місцевим деформаціям,які виникають при проникненні в нього інших твердих тіл. Твердість матеріалівне завжди відповідає їхні міцності, тобто при різній міцності твердість можебути однаковою.
3. Стираність – здатність матеріалу зменшуватися за масою й об’ємомпри спільній дії абразивного матеріалу (наждак, кварцовий пісок) та стиральнихзусиль. Стираність залежить від твердості матеріалу.
4. Опір удару (або ударна в’язкість) – здатність матеріалу чинитиопір руйнуванню під дією ударних навантажень. Природні й штучні кам’яніматеріали, які застосовують для вимощування підлог, доріг, фундаментів упроцесі експлуатації систематично зазнають ударних впливів.
5. Опір зношуванню – визначають переважно для дорожніх матеріалів атакож матеріалів для підлог, які в процесі експлуатації зазнають одночасностирання та ударів.
6. Деформативні властивості – здатність матеріалів зазнаватидеформацій у процесі експлуатації під дією зовнішніх чинників. До основних деформативнихвластивостей належать пружність, пластичність, крихкість, тощо.
7. Пружність – здатність твердого тіла деформуватися і самостійновідновлювати початкову форму та об’єм при припиненні дії навантаження. Прицьому початкова форма тіла може відновлюватись повністю або частково.
8. Границя пружності – найбільше напруження, при якому залишкові деформаціїмають найменше (допустиме за нормами) значення.
9. Модуль пружності Е, МПа – характеризує жорсткістьматеріалу, тобто здатність його деформуватись під дією зовнішніх сил. Чим вищаенергія міжатомних зв’язків у матеріалі, тим вищий його модуль пружності і тимменше схильний він до деформацій.
10. Пластичність – здатність матеріалу під дією зовнішніх силзмінювати свою форму й розміри без руйнування і зберігати створену форму такожпри усуненні напруження.
11. Крихкість – здатність матеріалів під дією зовнішніх навантажень руйнуватисьбез попередніх пластичних деформацій за умови граничних значень діючих наматеріал зусиль.
Хімічнівластивості
1. Кислотостійкість – здатність матеріалу чинити опір дії кислоти,яка оцінюється втратою маси зразка матеріалу, витриманого в кислоті певноїконцентрації.
2. Лугостійкість – здатність матеріалу чинити опір дії лугівпрактично без руйнування.
3. Токсичність – здатність матеріалу в процесі виготовлення іособливо експлуатації за певних умов виділяти шкідливі для людини (отруйні)речовини.
4. Розчинність – здатність матеріалу розчинятись у воді, олії,бензині, скипидарі та інших речовинах-розчинниках.
5. Корозійна стійкість – узагальнене поняття стійкості матеріалу доруйнування або погіршення якості за спільної дії різних факторів і процесів(атмосферні фактори, хімічні та електрохімічні процеси, біологічне руйнування,забруднюваність, тощо.
Технологічнівластивості – визначають здатність матеріалу піддаватись технологічнійпереробці під час виготовлення та наступній обробці. До цих властивостейвідносять полірувальність, подрібнюваність, оброблюваність, абразивність,формівність, розшаровуваність, злежуваність, тощо.
Спеціальнівластивості – це колір, блиск, фактура; акустичні властивості (звукопоглинання,звукопроникність, звукоізоляція); електропровідність, прозорість,газопроникність, радіаційна проникність.
Експлуатаційнівластивості характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнівній діїзовнішніх факторів. До них віднесені: атмосферо – та повітростійкість,біологічна стійкість, корозійна стійкість, старіння, надійність, тощо.
Вартопідкреслити, що розміреності перерахованих вище властивостей будівельнихматеріалів слід подавати відповідно до міжнародної системи одиниць СІ.
2.Інструменти, пристрої та устаткування для кам’яних та зварювальних робіт
1. Продуктивність праці виробника кам'яних конструкцій багато вчому залежить від якості використаного ручного інструменту. Розглянемо ручні інструменти,які використовуються на будь-яких будівництвах.
Кельматипу КБ (ГОСТ 9533–81). Це лопатка зі сталевоготонколистового полотна з зігнутою ручкою. Ручка вироблена з деревини твердихпорід. Кельму застосовують для розрівнювання розчину, заповнення вертикальнихшвів і підрізання надлишків розчину (рис. 1).
/>
Рис. 1. Кельма Рис. 2. Молоток-кайло Рис. 3. Лопата
Молоток-кайлоМК (ГОСТ 11042–83).Маса – 0,55 кг, дерев’яна ручкою завдовжки до 300 мм (рис. 2).Використовують також молоток для рубання / тесання цегли, керамічного каменю,при цьому лезо молотка має розташовуватись під прямим кутом до поверхні ребрацеглини.
Розчинова лопататипу ЛР (ГОСТ19596–87). Має полотно з листової сталі завтовшки 1,6 мм. Круглийметалевий стрижень завдовжки 320 мм зберігає від зношування дерев'янийдержак. Лопата призначена для подачі й розрівнювання розчину, а також дляперемішування його в ящику (рис. 3).
Розшивка(ГОСТ 12800–76). Маєробочу частину у вигляді розрізаної уздовж сталевої трубки, ручка – з деревинихвойних порід. Оброблення й ущільнення швів мурування виконують сталевимирозшивками, що мають увігнуту й опуклу поверхню (рис. 4).
/>
Рис. 4. Розшивка Рис. 5. Скоби Рис. 6. Шнур:
1) корпус; 2) ручка; 3) шнур
2. Щоб прискорити мурування, підвищити продуктивність праці тайого якість, використовують малогабаритні ручні пристосування.
Причальні скоби П-подібної форми (рис. 5).Закріплюють їх у швах мурування. Скоби виготовляють з листової сталі, надіваютьна цеглину, покладену горизонтально.
Кручений причальний шнур (рис. 6). Шнур маєтовщину 1,5–3 мм. Натягують його вздовж стіни, що зводиться. Цей ручнийпристрій призначений для дотримання горизонтальності мурування.
/>
Рис. 7. Проміжні маяки: Рис. 8. Шаблондля розмітки і перевірки
а) з прямокутним корпусом; а) кутів; б) прорізів:
б) зі зварною рамкою 1) розсувна лінійка; 2) притискний гвинт;3) хомут
Проміжні маяки(рис. 7).Пристрій у вигляді прямокутного корпуса або зварної рамки використовують дляфіксування натягнутого шнура у вертикальній і горизонтальній площинах.
3. У будівництві використовується чимало різноріднихконтрольно-вимірювальних інструментів.
Шаблон(рис. 8). Виготовляється у вигляді металевоготрикутника.Призначений для розмітки і перевірки прямих кутів кам'яних стін. Шаблон складаєтьсяз двох лінійок, сполучених хомутами з притискними гвинтами. Використовуютьшаблон також для розмітки віконних і дверних прорізів.
Висок(ГОСТ 7946–80). Маса – 0,2…1 кг. Складається зконусоподібного корпуса, крученого шнура й алюмінієвої планки (рис. 9).Призначений для перевірки вертикальності кутів і поверхні мурування.
/>
Рис. 9. Висок Рис. 10. Правила: Рис. 11. Метр ірулетки
а) дюралюмінієве; б) дерев'яне
Правило. Пристрій зроблений з відфугованого дерев'яногобруска або дюралюмінієвого профілю завдовжки 1,2–2 м (рис. 10).Правило призначене для контролю поверхні викладених стін.
Складаний метр і рулетки(рис. 11).Бувають завдовжки 2–20 м, Використовують для лінійних вимірів під часмурування.
Рівень. Лінійка, яка знаходиться у металевому корпусізавдовжки 750 мм. Всередині лінійки знаходяться ампули, які фіксуютьгоризонтальний і вертикальний рівні (рис. 12). Ним перевіряють мурування.
/>
Рис. 12. Рівень: Рис. 13. Установкарозчинова:
1) корпус; 2) ампули; 3) кришка 1) Рама; 2) ємкість з гвинтом дляперемішування розчину; 3) моторний відсік; 4) кришка,
5) секторний затвор для видачі розчину;
6) підвіска
4. При виконанні кам'яного мурування використовують різноманітнийінвентар.
Установка розчиновадо 2 м3(рис. 13). Призначена для приймання, підігріву, перемішування і дозованоївидачі товарного розчину у спеціальну тару.
Бункер з щелепним затвором(рис. 14).Вміщує до 1,2 м3. Призначений для приймання і подачі розчину наробоче місце.
Захват, що сам затягується(рис. 15).Вантажопідйомність – 1,75 т. Пристрій має вигляд прямокутної рами з двохщелепних підйомних затискувачів. Застосовується для розвантажування пакунківсилікатної цегли без піддонів з автотранспорту і подачі їх до місця мурування.
/>
Рис. 14. Бункер: Рис. 15. Захват:
1) штурвал; 2) затвор 1) рама; 2) натяжні пластини; 3) затискуючі балки; 4)захватний пристрій
Підхоплювач-футляр. Вантажопідйомність– 1,5 т. Складається з двох півфутлярів Г-подібної форми, які закріплені назахватних важільцях (рис. 16). Підхоплювач-футляр призначений длярозвантаження одразу двох пакунків цегли з автомобіля і подачі їх на робочемісце.
Бак для змочування цегли. Ємкість, якузаповнюють водою (рис. 17). У жарку і суху погоду піддони з цеглоюопускають у бак, змочують і подають на робоче місце.
Переносні світильники. Мають виглядрозсувної рами з телескопічним стояком з плафонами (рис. 18). Призначенідля освітлення робочого місця у темний час доби.
Контейнер для схову одягу, інвентарю, пристосувань бригади мулярів.Має відділення для двох змін (рис. 19).
5. Технологічно необхідний набір інструментів, пристосувань та інвентарю,розрахований на бригаду, називають нормокомплектом. Дбайливе використаннятакого нормокомплекту сприяє підвищенню якості, безпеки та продуктивності працімулярів.
/>
Рис. 16.Підхоплювач: Рис. 17. Бак: Рис. 18.Світильники:
1) захватні важільці зі 1) цегла; 2) прогони 1) розсувна рама;
стінкою; 2) вісь; 3) піддон 2) телескопічний стояк з цеглою 3)дріт; 4) плафон
Порядівки (рис. 20). Пристосування з кутиків, трубабо рейок з позначеннями, що відповідають товщині горизонтальних рядів кладки:для звичайної цеглини – 77 мм (65 мм товщина цеглини + 12 ммтовщина шва), для стовщеної цегли – 100 мм. Пристосування призначене длязакріплення причального шнура, дотримання горизонтальності й вертикальностірядів стін, що зводяться.
/>
Рис. 19.Контейнер: Рис. 20. Трубчастапорядівка:
1) петля; 2) двостулкові двері 1) нерухома частина; 2) віджимнийгвинт;
3) рухома частина; 4) стояк; 5) повзунок; 6) шнур
Устаткування зварювального поста для ручної дугової зварки і йогообслуговування зварювальний пост
Зварювальнийпост – робоче місце зварювача, обладнане всім необхіднимдля виконання зварювальних робіт. Зварювальний пост укомплектований джереломживлення, електричними дротами, електродотримачем, складально-зварювальнимипристосуваннями і інструментом, щитком або маскою.
/>
Рис. 21. Зварювальні пости для ручного і напівавтоматичногозварювання:
а) – ручне зварювання від зварювального трансформатора абозварювального випрямляча; б) – зварювання шланговим напівавтоматом; 1 – мережаелектроживлення; 2 – рубильник або магнітний пускач; 3 – джерело живлення дуги; 4 – зварювальнідроти; 5 – підвіска напівавтомата; 6 – котушка з електродним дротом; 7 – механізмподачі дроту; 8 – шланг для подачі електродного дроту; 9 – пальник абоелектродотримач; 10 – консолі з рейкою.
Зварювальні пости залежно від роду вживаного струму ітипу джерела живлення дуги ділять на наступні види:
· постійного струму з живленням від однопостового або багатопостовогозварювального перетворювача або зварювального випрямляча;
· змінного струму з живленням від зварювального трансформатора.
Зварювальні пости можуть бути стаціонарними або пересувними.
Стаціонарні пости є відкритими зверху кабінами для зварюваннявиробів невеликих розмірів. У кабіні звичайно поміщають однопостовийзварювальний трансформатор або зварювальний випрямляч. Перетворювач постійногоструму, що обертається, створює при роботі сильний шум, тому його краще розміщуватиза межами кабіни. При живленні зварювальних постів від багатопостовихвипрямлячів зварювальний струм розводять по кабінах дротами або шинами. Укабіні встановлюється рубильник або магнітний пускач для включення джерелазварювального струму. На робочому столі розташовуються спеціальні пристосуваннядля збірки і затискання зварюваних деталей, а також ящики для штучнихелектродів і інструменту. На стінці кабіни підвішують сушильну шафу дляпрожарювання електродів.
Пересувні пости застосовують при зварюванні великогабаритнихвиробів безпосередньо на виробничих площах цехів або будівельних майданчиках. Захиствід проміння дуги в цих випадках виробляється щитами, а захистом джерелживлення дуги від дощу і снігу служать навіси або на монтажі пересувні машиннізали.
Схеми зварювальних постів для ручного і напівавтоматичногодугового зварювання дані на рис. 21.
Приладдя і інструмент зварювальника
Для затискання електроду і підведення до нього зварювальногоструму служить електродотримач. Досконалішими є електродотримачі з пружинами(рис. 22); застосовуються також гвинтові, пластинчасті, вилки і інші типиелектродотримачів.
Згідно ГОСТ 14651–78Е електродотримачі випускаються трьох типів залежно від силизварювального струму: I типу для струму 125 А; II типу – 125…315 А; III типу – 315…500 А.
Електродотримач повинен витримувати без ремонту 8000 затисків електродів.Час зміни електроду не повинен перевищувати 4 с.
/>
Рис. 22. Типи електродотримачів: а) – з подовжньоюпружиною, б) – з поперечною
Щитки і маски виготовляються згідно ГОСТ. Матеріалом служить чорнафібра або пластмаса з матовою поверхнею. Маса щитка не повинна перевищувати0,48 кг, маски – 0,50 кг.
Захисні стекла (світлофільтри) призначені для захисту очей і шкіриособи від проміння дуги, бризок металу і шлаку. Основні види світлофільтрівприведені в таблиці 1.
Таблиця1. Світлофільтри
Основні види світлофільтрів Позначення Класифікаційний номер Марка скла1. Світлофільтри для зварювальників при силі струму:
від 30 до 75 А
Э-1 9 ТС-3 від 75 до 200 А Э-2 10 ТС-3 від 200 до 400 А Э-3 11 ТС-3 вище 400 А Э-4 12 ТС-3 2. Світлофільтри для допоміжних робочихВ-1
В-2
В-3
2,4
3
4
ТС-1
ТС-1
ТС-2
Розмір світлофільтру 52х102 мм. Світлофільтр вставляється врамку щитка або маски. Світлофільтр захищають від бризок зовні прозорим склом,яке змінюється у міру забруднення.
Зварювальний дріт служить для підведення струму від джерелаживлення до електродотримачу і виробу.Електродотримачі приєднуються до гнучкого з мідними жилами дроту ПРГД або ПРГДО (ГОСТ 6731–77*Е).За відсутності значних механічних дій можна використовувати дріт АПРГДО з алюмінієвимижилами. Мідний дріт ПРГД може протистояти дії ударних навантажень, а також тертю обметалеві конструкції, абразивні матеріали. Мідний дріт ПРГДО і алюмінієвийАПРГДО не можуть піддаватися значній механічній дії. Довжина гнучкого дроту, доякого приєднується електродотримач, звичайно рівна 2–3 м, решта частинийого може бути замінена дротами марок КРПТ, КРПТН, КРПГ, КРПС, КРПСН з міднимижилами і АКРПТ, АКРПТН з алюмінієвими жилами (ГОСТ 13497–77Е). Кабель марки КПРС має підвищену гнучкістьі може в процесі роботи піддаватися значним ударним навантаженням. З'єднаннядротів різних марок виконується муфтами, паянням або мідними кабельними наконечникамиі болтами.
Дріт, що сполучає зварюваний виріб з джерелом живлення, може бутименш гнучким і дешевшим. В цьому випадку застосовують дріт марки ПРГ (ГОСТ 20520–80).
Для приєднання до зварюваного виробу дріт часто забезпечують швидкодійнимзатискачем, виготовленим з електропровідного металу (мідь, бронза). Затискачіможуть бути пружинного або гвинтового, типу (рис. 23). Дротом від джерелаживлення до виробу може служити алюмінієва або сталева шина, укладена в дерев'яномукожусі.
Перетини мідних дротів вибираються по встановлених нормативах для електротехнічнихустановок 5–2 А/мм2 при струмах 100–300 А.
Одяг зварювальника – куртка і брюки – шиються з брезенту, іноді зсукна або азбестової тканини. Брюки надягають поверх взуття для оберігання нігвід опіків гарячими огарками, що утворюються при зміні електродів, і бризкамиметалу. Одяг з прогумованого матеріалу не застосовується, оскільки легкопропалюється нагрітими частинками металу. Всі зварювальники повинні користуватисябрезентовими рукавицями. При виконанні зварювальних робіт усередині замкнутихпосудин (казанів, місткостей, резервуарів і ін.) зварювальників забезпечуютьгумовими килимками, калошами, особливими наколінниками, підлокітниками ідерев'яними підставками.
/>
Рис. 23. Затискачі для приєднання зварювального дроту дозварюваного виробу:
а) – пружинний, б) – гвинтовий
Перелік засобів захисту і правила їх використовування визначаютьсяНормами видачі на підставі законодавства про працю. Адміністрація підприємствазобов'язана стежити за тим, щоб робітники обов'язково користувалися засобамизахисту, які є власністю підприємства. Засоби не дозволяється виносити за межіпідприємства. Для їх зберігання адміністрація обладнає спеціальні приміщення.
Інструмент електрозварювальника. При виконанні дуговоїзварки необхідний такий інструмент: сталева щітка для зачистки кромок передзварюванням і для видалення з поверхні швів залишків шлаку; молоток-шлаковіддільникдля видалення шлакової кірки.
3. Організація робочого місця та технологічний процес
При муруванні глухих ділянок стін робоче місце (рис. 24)має бути завширшки 2,5–2,6 м і поділяється на зони: робочу (завширшки60–70 см), де працює муляр; складування (завширшки до 1,6 м), деящики з розчином чергуються з піддонами цегли; вільну (завширшки 30–40 см)для проходу.
/>
Рис. 24. Робоче місце муляра при муруванні глухих ділянокстін
Робоче місце при муруванні простінків (рис. 25) маєбути завширшки до 2,6 м і також поділяється на зони: робочу; складування;вільну. Для того, щоб муляр виконував менше рухів, піддони з цеглою розміщуютьнапроти простінків, довгим боком перпендикулярно стіні споруди, яку зводятьбудівельники.
/>
Рис. 25. Робоче місце муляра при муруванні простінків
При муруванні кутів стін робоче місцеорганізовують таким чином: уздовж ділянки мурування залишають вільну смугу(робочу зону) завширшки 60–70 см; піддони з цеглою ставлять ближче докутка, повернувши ящик з розчином довгим боком упоперек стіни (рис. 26).
При муруванні стовпів робоча зона має бутизавширшки 70 см і розташовуватися між матеріалами мурування по один бікстовпа, який викладають.
Цеглу розміщують ліворуч, а розчин – праворуч від муляра (рис. 27).Запасу цегли на робочому місці муляра повинно вистачити на 2–4 години роботи.Розчин у ящики завантажують перед початком мурування з розрахунком на 40–45хвилин роботи.
/>
Рис. 26 Рис. 27
У процесі мурування запас цегли та розчину поповнюють. За умовираціональної організації робочого місця, достатньому запасі будівельнихматеріалів підвищується продуктивність праці муляра.
Організація робочого місця при муруванні конструкцій зі штучних таприродних каменів
Робоче місце організовують відповідно до типових схем, на якихграфічно зображене розташування мурувальних матеріалів тощо.
При муруванні глухих ділянок зовнішніх стін з керамічних,силікатних або природних каменів правильної форми мурувальні матеріалирозташовують уздовж фронту роботи у порядку, що чергується. Ящики з розчином іпіддони з каменями встановлюють довгою стороною перпендикулярно до стіни (рис. 28).
При муруванні стін з прорізами піддони розташовуютьнавпроти простінків, а ящики з розчином – навпроти прорізів (рис. 29).
При муруванні стовпів (рис. 30а) піддони зкаменями розташовують зліва, а ящики з розчином – справа від будівельника.Робоча зона має бути завширшки 700 мм. При роботі з помостів мурувальніматеріали встановлюють не ближче як за 50 мм від краю робочого настилу.
При муруванні внутрішніх стін і перегородок (рис. 30б)стінові матеріали і ящики з розчином розташовують у порядку, що чергується.Піддони з каменями і ящики з розчином установлюють довгою стороною вздовжфронту робіт. Між ящиками і піддонами залишають проходи завширшки 200–250 мм.
При муруванні перегородок з гіпсобетонних плит (рис. 31)на робочому місці встановлюють два ящики: один з сухим гіпсом, другий – для приготуваннярозчину. По обох сторонах ящиків розташовують піддони з плитами.
/>
Рис. 28. Організація робочого місця при муруванні зі штучногокаменю глухих ділянок стін і простінків:
1) піддони з каменями; 2) ящики з розчином
/>
Рис. 29. Організація робочого місця при муруванні стін з прорізами:
1) піддони з каменями; 2) ящики з розчином
/>
Рис. 30.Організація робочого місця при муруванні з природного і штучного каменю стовпів(а), внутрішніх стін і перегородок (б):
1 – піддон з каменями; 2 – стовп, що викладається; 3 – ящик з розчином; 4 –підмости; 5 – стіна, що викладається
/>
Рис. 31. Організація робочого місця при муруванні перегородокз гіпсобетонних плит:
1) плити; 2) перегородка, що викладається; 3) ящик з гіпсом; 4)ящик з розчином
4. Мурування стін полегшеної конструкції
Підготовчий етап. До початку робіт необхідно:
- перевірити розміточні осі;
- доставити на робоче місце матеріали, інструменти і необхіднепристосування;
- встановити (у разі необхідності) і перевірити на міцність під
мости.
Технологія процесу й організація праці. Стіни, де частинумурування замінює утеплюючий матеріал або повітряний прошарок, називають полегшеними.Такі конструкції економічні за вартістю й витратою стінових матеріалів. Найбільшогопоширення набули такі види полегшених мурувань, як з трирядними діафрагмами упоздовжніх стінах і кутах, з повітряним прошарком, колодязне, сенкерне зутеплювачем з теплоізоляційних плит. Розглянемо види мурувань докладніше.
Мурування з трирядними діафрагмами. Поздовжні цегляні стіни черезп'ять рядів по висоті перев'язують трьома горизонтальними рядами – діафрагмою(рис. 32). Простір між зовнішньою і внутрішньою верстами заповнюють легкимбетоном, або іншим теплоізоляційним матеріалом.
Мурування з трирядними діафрагмами у кутах виконується суцільним.Для міцності воно має не перевищувати трьох поверхів.
/>
Рис. 32.Мурування з трирядними діафрагмами:
1) легкий бетон; 2) діафрагма з трьох рядів мурування; 3)розчинова стяжка.
Розкладку цеглини при муруванні прямих кутів з повітрянимпрошарком або теплоізоляційними плитами зображено на рисунку 33.
Мурування з повітряним прошарком ведуть за багаторядною системою перев'язування.Поширений шов розташовують у зовнішньої поверхні. Повітряний прошарок завширшкидо 50 мм використовується зазвичай як теплоізоляційний (рис. 34).Висота мурування – до п'яти поверхів.
Колодязне мурування. Дві поздовжні цегляністінки з'єднуються між собою вертикальними діафрагмами (перегородками), як цезображено на рисунку 35.
При колодязному муруванні стін завтовшки у 2 цеглини викладаютьсядві паралельні стіни завтовшки у 0,5 цеглини кожна. Зв'язують їх між собоючерез один ряд по висоті діафрагми у 0,5 цеглини. Відстань між поперечнимистінками від двох до чотирьох цеглин (53–105 см). Пустоти (колодязі)заповнюють легким бетоном, (керамзитобетоном), шлаком або іншим утеплюючимматеріалом (рис. 36).
Для попередження обсипання сипучих утеплювачів в колодязі через5–6 рядів по висоті необхідно влаштувати розчинову стяжку.
/>
Рис. 33. Розкладка стін при муруванні прямого кута стін ізповітряним прошарком або теплізоляційними плитами: 1) неповномірні цеглини;
2) зазор, заповнений утеплюючими плитами
/>
Рис. 34. Мурування з повітряним Рис. 35. Колодязнемурування:
прошарком: 1) утеплювач; 2) вертикальнідіафрагми
1) повітряні зазори; 2) перев'язування тичками з тичковихцеглин
/>
Рис. 36. Колодязне полегшення мурування:
а – загальний вигляд мурування: 1–4) ряди мурування; 5)поперечна стінка; 6) розкладання цегли на стіні; 7) заповнення колодязів; 8)розчинова постіль для мурування внутрішньої стінки; б –зображення1-го ряду мурування; в-зображення 2-го ряду мурування
Цюстяжку треба армувати дротовою сіткою. Гранична висота колодязного муруваннязазвичай становить 2 поверхи.
Послідовність виконання мурування. Розкладіть цеглину і розстелітьрозчин (рис. 37). Беріть із піддона по одній цеглині в кожну руку ірозкладайте їх стопками по дві цеглини на відстані однієї цеглини одна відодної (рис. 38). Спочатку укладіть на внутрішній половині стіни чотиристопки (8 цеглин) для мурування зовнішньої версти. Потім розстеліть розчин назовнішній половині стіни завширшки 7–8 см, завтовшки 2–2,5 см.Виконайте мурування зовнішньої версти. Муруйте способом «вприсик» ізпідрізанням розчину.
/>
Рис. 37 Рис. 38
Потім розкладіть цеглу і розстеліть розчин для внутрішньої версти.Мурування внутрішньої версти ложкового ряду ведуть так само, як і зовнішньої(рис. 39). Виклавши два ряди зовнішньої стіни, перевірте за допомогоюправила і виска якість мурування, виправте виявлені дефекти.
Заповніть колодязі легким бетоном або іншими різними утеплювачами.
Цегляно-бетонне анкерне мурування. За такого мурування між двомарівнобіжними стінами покладений легкий бетон. За цегляно-бетонного анкерногомурування тичкові цеглини, що виступають всередину мурування, забезпечують анкеровкуподовжніх стінок з бетоном (рис. 40). Висота такого мурування має дорівнюватичотири поверхи. На рисунку 41 зображено порядову розкладку цегли при муруванніпрямого кута цегляно-бетонного анкерного мурування.
/>
Рис. 39
/>
Рис. 40. Кут стіни цегляно-бетонного анкерного мурування:
1) зовнішня верста; 2) анкерні тички; 3) легкий бетон
/>
Рис. 41. Порядова розкладка цегли при муруванні прямого кутацегляно-бетонного анкерного мурування
Мурування з утеплювачем з теплоізоляційних плит. Зазор між верстоюі забуткою заповнюють під час мурування теплоізоляційним матеріалом (мінераловатніплити, фенольний пінопласт тощо). Прошарок утеплювача через кожні п'ять рядівобов'язково розділяють тичковими рядами цеглин, як це зображено на рисунку 42.Гранична висота мурування становить п'ять поверхів.
Мурування з трирядною діафрагмою у кутах. На рис. 43 бачимопорядок розташування цегли при муруванні прямого кута стіни з трирядною діафрагмою.Загальний вигляд представлений на рисунку 44. Прямий кут мурують суцільним, щопідвищує міцність стін. Починають мурування кута з двох тричверток у зовнішнійверсті. Три перших ряди – суцільне мурування за однорядною системоюперев'язування. У четвертому ряді передбачають місце для утеплювача. Зовнішнюверсту (4–7 рядів) викладають завтовшки у 0,5 цеглини, внутрішню – завтовшки уцеглину за однорядною системою перев’язування.
/>
Рис. 42. Мурування з утеплювачем з теплоізоляціцйних плит:
1) перев'язка тичками; 2) зовнішня верста;
3) утеплювач з теплоізоляційних плит
Між верстами вкладають утеплювач, поверх якого виконують розчиновустяжку, і починають мурувати наступний ярус.
Звертаємо Вашу увагу на те, що у кутах і у місцях прилягання стінколодязне мурування виконується зі стовщеними всередині стінками. Кут починаютьз укладки зовнішньої та внутрішньої верст.
На рисунку 45 показане порядкове розташування цегли при зведенніпрямого кута колодязного мурування.
У місцях стовщення і розташування вертикальних перегородок цеглинивкладають стусанами; подовжні стіни колодязів виконані з цеглин, покладенихложкою. Другий ряд зовнішньої і внутрішньої верст викладають ложками, а поперечністінки криниць – стусанами. Поперечні стінки з подовжніми перев'язують черезряд. Колодязі роблять завширшки у дві-три цеглини.
Після зведення 4–5 рядів криниці заповнюють сипким утеплювачем, ущільнюютьйого і вкладають прошарок розчину.
/>
Рис. 43. Порядкове розташування цегли при муруванні прямогокута стіни з трирядними діафрагмами
/>
Рис. 44. Кути з трирядними діафрагмами:
1) утеплювач (легкий бетон); 2) розчинова стяжка;
3) ділянка суцільногомурування; 4) діафрагма з трьох рядів
/>
Рис. 45. Порядове розташування цегли при зведенні прямогокута стіни колодязного мурування
5. Монтаж плит перекриття
Підготовчий етап. До початку укладання плит опорні поверхністін перевірте нівеліром або водяним рівнем, і у разі необхідності вирівняйтестяжкою з цементного розчину.
Технологія процесу й організація праці. Після завершеннямурування поверху приступають до монтажу плит міжповерхового перекриття.
Стропують плити міжповерхового перекриття чотиривітковим стропом іподають до місця укладання у горизонтальному положенні (рис. 46). Склад ланкистановить 4 чоловіка.
/>
Рис. 46. Стропування плит перекриття:
1) чотиривітковий строп; 2) підкладка
Укладати плити починають з торцевих стін будинку або від сходовоїклітки з інвентарних помостів (рис. 47).
Попередньо на опорну поверхню стіни розстеліть розчинову постіль завтовшки10–15 мм.
Наступні плити вкладають подібно до першої. Двоє монтажників приймаютьплиту, подану краном, не послаблюючи натягу віток стропа, спрямовують її упроектне положення (рис. 48).
/>
Рис. 47. Укладання першої плити перекриття:
1) помости-площадки; 2) розчинова постіль завтовшки 10–15 мм;
3) плита перекриття
Плита з обох боків повинна мати однакові розміри площі опирання.Глибина опирання має бути не менше 100 мм (рис. 49а). Під часукладання плити перекриття необхідно стежити, щоб стеля у приміщенні була горизонтальноюі перепади по висоті не перевищували 3 мм (рис. 49б). Якщовстановлену конструкцію необхідно перекласти, її піднімають, очищають відрозчину й встановлюють заново.
Шви між панелями замазують розчином марки 100, а місця з’єднання панелейзі стінами і торці заповнюють розчином. Зі стінами будинку і між собою плитиперекриття з'єднують сталевими зв'язками, які приварюють під час монтажу.
/>
Рис. 48. Укладання першої плити перекриття:
1) помости-площадки; 2) розчинна постіль завтовшки 10–15 мм;3) плита перекриття
/>
Рис. 49. Рихтування плити, що установлюють за допомогою лома:а) розміри площі опирання;б) перепади в місцях поздовжніх стиків
7. Зварювання сталі 15 ГС товщиною 4 мм у нижньомуположенні
Сталь марки 15 ГС та їй подібні в нижньому положенні зварюють потехнології зварювання сталі 15 Г2АФ, з деяким посилюванням потреб допідготовки, збирання та техніки зварювання. Кромки деталей, призначених длязварювання та метал, який прилягає до них на відстані не менше 20 мм дограниці шва мають бути ретельно очищені від грату, окалини, ржавчини, масла,вологи та інших забруднень. Зроблені в деталях вирізи газовою різкою, надрізи,царапини, зарізи на кромках та заглиблення від ударного маркування довжини повиннібути зачищені шліфувальним кругом на довжину 0,2–0,3 мм.
На початку та на кінці стикового з’єднання встановлюють таприварюють відвідні планки. Стики допускається збирати на прихоплювачах, якіповинні бути висотою не менше 5–6 мм, довжиною від 50 до 100 мм ірозміщуватися на відстані не більше 400 мм один від одного, але не вмісцях перетину швів. При температурі навколишнього повітря нижче 0 °С татовщині сталі до 30 мм використовують попередній підігрів кромок до 100–120 °С.
7. Контроль якості робіт
Контроль якості робіт покажу на прикладі контролю якості мурування.
У процесі мурування необхідно виконувати наступні вимоги:
· застосовувати розчин та цеглу, вказані у робочих кресленнях;
· правильно виконувати перев'язування швів;
· поверхня повинна бути вертикальною;
· поверхня і кути мають бути горизонтальними і прямолінійними;
· правильно встановлювати закладні деталі йзв'язки.
Якість мурування – це відповідність її робочим кресленням івимогам, які викладені в БНіП 3.03.01–87.
У таблиці 2 наводимо можливі відхилення у розмірах і положенняхконструкції стін і стовпів. Відхилення розмірів і положень конструкцій неповинні перевищувати значень, які вказані у таблиці. Якщо відхиленняперевищують допуски, передбачені БНіП, або допущені відхилення від проекту,така робота потребує виправлення.
Таблиця 2
/>
Виміри відхилень зображено також на рисунках 50, 51.
Правильність закладання кутів перевіряють дерев'яним косинцем(рис. 52). Горизонтальність рядів контролюють правилом та рівнем не рідшедвох разів на кожному ярусі мурування. Для цього правило кладуть на мурування,ставлять на нього рівень і, вирівнявши його по горизонталі, визначаютьвідхилення мурування від горизонталі, як це зображено на рисунку 53.
Вертикальність поверхонь стін і кутів мурування перевіряють рівнемі виском не рідше двох разів на кожному ярусі мурування (рис. 54).Відхилення, яке перевищує можливе, виправте під час мурування наступного ярусуабо поверху.
/>
Рис. 50. Схема виміру відхилень при муруванні цеглянихстовпів:
1) нерівності на вертикальній поверхні; 2) відхилення по ширині;3) відхилення за позначкою опорної поверхні; 4) зміщення осі; 5) відхиленняповерхні від вертикалі; 6) товщина вертикальних швів; 7) товщина горизонтальнихшвів
Рис. 51. Схема вимірів відхилень у розмірах і положеннях кам'янихстін:
1) вертикальних осей віконних прорізів; 2) по ширині прорізу; 3)по ширині простінку; 4) по товщині вертикальних швів; 5) по товщинігоризонтальних швів; 6) ряду від горизонталі на 10 м довжини; 7) кутівповерхні від вертикалі; 8) нерівності на вертикальній поверхні; 9) відміткиопорної поверхні; 10) по ширині стіни; 11) зміщення осі стіни
/>
Рис. 52 Рис. 53
Правильність кута мурування перевіряють виском (рис. 55).Товщину швів перевіряють періодично: виміряють 5–6 рядів мурування і визначаютьїхню середню товщину. Наприклад, якщо при замірюванні 5 рядів мурування стіни,її висота дорівнює 400 мм, то середня величина дорівнюватиме 400:5 = 80 мм,середня товщина шва, не враховуючи товщини цеглини, становить 80–65 = 15 мм.
/>
Рис. 54 Рис. 55
Середня товщина горизонтальних швів у межах поверху повинна бути12 мм, вертикальних – 10 мм.
Правильність заповнення швів розчином перевірте, виймаючи у різнихмісцях окремі цеглини викладеного ряду. Таку перевірку необхідно робити черезкожні 3 ряди по висоті поверху.
Висока якість цегляного мурування та міцність зведеної конструкціїзабезпечуватимуться при умові відповідності БНіП.
8. Охорона праці й техніка безпеки
Охорона праці –система законодавчих актів,соціально-економічних, технічних, гігієнічних і організаційних заходів,дотримання яких робить трудовий процес безпечним і продуктивним.
Система правових норм регулює охорону праці й відображена у ЗаконіУкраїни «Про охорону праці», чинним з 24. 11. 1992 р. Регулюють також охоронупраці будівельні норми і правила «Техніка безпеки на будівництві»
(СНиП ІП-4–80*), а також стандартами, наприклад, ГОСТ 12.4.087–84; ГОСТ12.4.089 86; ГОСТ 24269–80;<sup/>ГОСТ 24258–88.
Система стандартів безпеки праці (ССБП) впорядковуєнормативно-технічну документацію. Нагляд за охороною праці здійснює технічнаінспекція Держнагляду охорони праці, технічна інспекція профспілок. їїзавданнями є державний контроль за виконанням загальних і спеціальних постановпро охорону праці, правил техніки безпеки, виробничої санітарії і трудовогозаконодавства щодо охорони праці.
Комісію з охорони праці організовують при комітетах профспілки.Вона контролює дотримання адміністрацією законодавства про робочий час; вихіднідні; відпустки; охорону праці жінок і підлітків; контролює організацію таякість інструктажів і навчання робітників безпечним прийомам праці; стежить завиконанням колективних угод; санітарно-гігієнічними умовами праці; своєчаснимзабезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та запобіжними пристроями.
Внутрішній трудовий розпорядок будівельної організації визначаєадміністрація за погодженням з профспілковою організацією.
Тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень,а для робітників віком від 16 до 18 років – 36 годин. Для робітників убудівництві встановлений п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.Напередодні святкових днів тривалість робочого дня скорочується на годину.
Усім робітникам і службовцям надається щорічна відпустка із збереженнямсереднього заробітку.
Робочий час розподіляється так: початок роботи, час роботи навиконання виробничого завдання, закінчення роботи. Протягом робочого дняробляться короткочасні перерви для відпочинку і перерва на обід. При зміннійроботі робітники (бригади) працюють згідно графіку.
Навчання працюючих правилам безпеки праці організовують на всіх підприємствахнезалежно від характеру та ступеня небезпеки виробництва. Вступнийінструктаж проводить інженер з техніки безпеки згідно інструкції, затвердженоїголовним інженером будівельної організації. Під час вступного інструктажуробітників ознайомлюють із загальним характером даного будівництва, правиламивнутрішнього розпорядку та додержання трудової і виробничої дисципліни, зосновними причинами травматизму і вимогами щодо подання першої допомогипотерпілим, а також як користуватися індивідуальними засобами захисту, зорганізацією робочого місця, заходами протипожежної та електробезпеки.
Первинний інструктаж: з техніки безпеки зкожним робітником індивідуально проводить майстер або виконавець робіт, якомупідлеглий робітник. Проводячи інструктаж на робочому місці, особливу увагуприділяють організації і технології виконання робіт, правам, посадовимобов'язкам та відповідальності при виконанні дорученої роботи, правильнійорганізації та утриманню робочого місця, можливим небезпекам на робочому місцій правилам обслуговування машин та поводження з ними, із засобами малоїмеханізації та інструментами, вимогам інструкції про охорону праці для даноїпрофесії.
Повторний (періодичний) інструктаж: проводять за програмоюпервинного інструктажу з метою поглиблення знань робітників із техніки безпеки.Проводять інструктаж не рідше одного разу на три місяці з групою робітниківоднієї професії.
Позаплановий інструктаж: необхідний при зміні умовроботи на будівельному об'єкті; при порушенні робітниками вимог норм, правилінструкції з безпеки праці; при аваріях і нещасних випадках.
Поточний інструктаж: проводять з робітникамиперед виконанням робіт, на які оформлюють наряд-допуск. Проведення такогоінструктажу фіксують у наряді-допуску на виконання робіт.
Організаційним і методичним центром пропаганди охорони праці в училищі,на будівельному майданчику є кабінет охорони праці.
Електробезпека
1.У сучасній навчальній майстерні,будівельному майданчику для виконання робіт застосовуються механізми таінструменти, що приводяться в дію електричним струмом (при прогріві бетону,кам'яному муруванні, замороженому ґрунті, освітленні робочих місць тощо).Порушення правил користування будівельними машинами, ручними машинами імеханізмами (бетонозмішувачами, електромолотками), електроустаткуванням, щознаходиться під напругою, може призвести до ураження людини електричнимструмом.
2.Сила струму 0,1 А принапрузі 100 В (у розрахунковому опорі людського тіла 1000 Ом) є смертельнимидля людини. Отже, напруга від 42 В і вище, а сила струму від 0,05 А до 0,1 Анебезпечні для людського організму. Для людського організму небезпечні якпостійний, так і змінний струм, але небезпека постійного струму в 3–5 разівменше за небезпеку змінного. Безпечним для людини вважається змінний струм до10 мА, а постійний струм – до 50 мА.
Розрізняють два види ураження електричним струмом:
- електричні удари, що викликають різнорідні ураження внутрішніх органів;
- електричні травми, що викликають зовнішні ураження тканини: опікишкіри, тканин м'язів, кровоносних судин.
3. Електрозахисні засоби (засоби індивідуального захисту)поділяються на основні й додаткові.
До основних електрозахисних засобів в електроустановках з U= 1000 Ввідносять інструменти з ізолюючими ручками, діелектричні рукавиці, покажчикинапруги, ізолюючі обценьки, а також трапи, кронштейни, майданчики й пристроїдля пересування по залізобетонним опорам. Додатковими електрозахиснимизасобами в електроустановках з напругою понад 1000 В вважаються:
- діелектричні чоботи;
- ізолюючі підставки;
- діелектричні килимки і доріжки.
До електрозахисних засобів можуть бути віднесені й попереджувальніплакати, які розташовують поблизу небезпечних місць.
За своїм призначенням плакати та написи поділяються на такі чотиригрупи:
- застерігаючі: «Не торкати – смертельно», «Висока напруга»;
- забороняючі: «Не вмикати – працюють на лінії» або «Не вмикати – працюютьлюди»;
- дозволяючі: «Працювати тут», «Влазити тут»;
- нагадуючі: для нагадування про вжиті заходи.
4. При уражені людини електричним струмом необхідно якомога швидшевизволити її від дії струму і негайно надати їй медичну допомогу. Навіть незначнезволікання (5–6 хв.) може призвести до важких, а часом непоправних наслідків.Щоб швидко звільнити людину від дії електричного струму, необхідно відімкнутиструм або розірвати електричний ланцюг. Якщо це неможливо зробити,постраждалого необхідно відокремити від струмоведучих частин. При ураженнілюдини на висоті (на проводах або на стовпі) перед відімкненням струмупостраждалого убезпечують від травмування під час падіння (зазвичай натягуютьбрезент).
Якщо неможливо відімкнути електричний струм, постраждалого звільняютьвід нього таким чином:
- при напрузі до 1000 В використовують сухі дерев'яні предмети,одяг, канат, інші непровідники, причому той, хто надає допомогу, повинендотримуватися правил безпеки (стояти на спеціальному килимку, вдягнутидіелектричні рукавичці, тримати потерпілого за одяг (якщо він сухий);
- при напрузі понад 1000 В для звільнення від дії струму потрібнокористуватися ізолюючими штангою або обценьками. Ті, хто рятують, повиннінадіти діелектричні черевики і рукавиці;
- після звільнення від дії електричного струму постраждаломунеобхідно забезпечити абсолютний спокій до прибуття лікарів, створити припливсвіжого повітря, дати понюхати нашатирний спирт, зігріти; якщо постраждалийзнепритомнів, до прибуття лікаря йому необхідно зробити штучне дихання.
Перед виконанням штучного дихання необхідно розстібнути комір,розв'язати шарф, послабити пояс та ін. Найпоширеніший спосіб штучного дихання «ізрота в ніс», «із рота в рот».
При штучному диханні постраждалий не повинен залишатися на вогкійземлі, бетоні, кам'яній підлозі. Підстеліть під нього що-небудь тепле, вкрийтейого, зігрійте.
Пожежна безпека
1.Пожежі завдають значноїекономічної та моральної шкоди людині. Тому необхідно дбати про організаціюпожежної безпеки, шукати найбільш ефективних, економічно доцільних і технічнозабезпечених способів і засобів попередження пожеж, і у разі їхнього виникнення– швидко і грамотно їх ліквідувати, раціонально використовуючи при цьому сили ітехнічні засоби гасіння.
2.Причинами пожеж у навчальнихмайстернях і на будівництві можуть бути:
- блискавки;
- самозаймисті матеріали (тирса, промаслені ганчірки, вугільний пилтощо);
- недбале поводження з вогнем;
- несправні електроінструменти та устаткування;
- залишення без нагляду обігрівальних і опалювальних приладів;
- неправильне зберігання вогненебезпечних матеріалів (бензину,балонів з киснем, ацетиленом);
- паління у недозволених місцях;
- недотримання правил безпеки при електрозварюванні на риштуваннях здерев'яним щитом настилу та ін.);
- недбале, часом легковажне, ставлення до елементарних правил пожежноїбезпеки.
3. Відповідальність за пожежну безпеку в навчальній майстерні, набудівельному об'єкті покладається на начальника (виконавця робіт), а в подібнихприміщеннях виробничих дільниць – на їх керівників, майстрів виробничогонавчання (у навчальних майстернях училища), бригадирів, завідувачів складами.
До їхніх обов'язків також входить організація і навчання учнівправилам пожежної безпеки у навчальній майстерні, на виробництві та в побуті;організація інструктажу з ППБ.
Інструктаж: буває:
– первинний – який здійснюється з новим контингентомучнів (в училищі), робітниками на об'єкті;
– повторний який здійснюється безпосередньо на робочихмісцях особами, відповідальними за ПБ.
Також, крім інструктажів з ПБ, повинні проводитися заняття зпожежно-технічного мінімуму.
4. При виникненні пожежі в навчальній майстерні, на будь-якійділянці будівництва негайно оголошують пожежну тривогу по місцевому радіо абозвуковим сигналом і телефонують до пожежної охорони. Одночасно з повідомленнямпро пожежу учні, робітники й передусім члени ДПД (добровільної пожежної дружини)уживають заходів щодо її ліквідації й евакуації людей, підсилення охорониоб'єкта. Для гасіння використовуються наявні на будівництві, у навчальніймайстерні первинні засоби (вогнегасник, воду, пісок, азбестові покривала).
Якщо зайнялася ізоляція проводів або обмоток електродвигунів,необхіднознеструмити електромережу (це роблять електрики або особа, що обслуговує електроустановку).
Електроустановки, які знаходяться під напругою, можна гаситивуглекислотними і порошковими вогнегасниками або сухим піском (водою, абопінними вогнегасниками електроустановки, що знаходяться під напругою, гасити неможна).
При горінні лісоматеріалів застосовують воду,збиваючи полум'я спочатку з зовнішніх поверхонь, а потім подають струмусередину штабеля або пакета.
Горіння різноманітних рідин ліквідується за допомогоюпінних і порошкових вогнегасників, сухого піску, азбестового покривала, кошми.
Гасити палаючий бензин, гас або дизельне пальне водою неможна, тому що ці рідини легше води, спливають на її поверхню і продовжуютьгоріти.
При гасінні пожежі в складі СаСО3(карбіду кальцію) інегашеного вапна (Са) – не можна застосовувати воду, тому що карбідвзаємодіє з водою, виділяє ацетилен, і сильно розігріваючись, розпалює його, авапно, розігріваючись, сприяє розвитку горіння. Для цього застосовуютьпорошкові вогнегасники, а також сухий пісок, азбестове покривало.
При горінні балонів з газами або навісів длязберігання балонів використовують пінні вогнегасники; балони інтенсивнопрохолоджують струмами води.
Після прибуття на місце пожежі пожежної частини, члени ДПД, іншіпрацівники і службовці виконують розпорядження керівника пожежників і діютьвідповідно до його вказівок.
5. До первинних засобів гасіння пожеж: відносять:
- внутрішні пожежні крани (ПК), обладнані рукавами і стволами;
- вогнегасники усіх видів;
- як первинний засіб вогнегасіння може бути використаний: протипожежнийщит, обладнаний відрами, баграми, гаками, сокирами, ящиками з піском, бочками зводою;
- кошми або азбестові покривала.
Автоматичні установки пожежогасіння:
- спринклерні установки – призначені для гасіння пожеж твердих іволокнистих речовин за допомогою води;
- дренчерні установки – використовують для гасіння пожеж на всійплощі приміщення за допомогою води.
Профілактика травматизму
1. Причинами травматизму в навчальних майстернях можуть бути:
- відсутність інструктажу з безпечних прийомів роботи при кам'яномумуруванні;
- відсутність контролю і нагляду за роботою учнів;
- несправні машини, механізми (електро – та вібромолотки, розчино –та бетонозмішувачі);
- захаращення робочого місця учня будівельним матеріалом та сміттям;
- відсутність проходів між матеріалами;
- недотримання правил техніки безпеки з боку учня;
- відсутність попереджувальних написів, плакатів про безпечні методироботи;
– відсутність індивідуальних засобів захисту.
Недотримання правил техніки безпеки призводить до травматизму, шкідливихнаслідків для здоров'я.
2. Основні причини виробничого травматизму:
- допуск до роботи на висоті робітників, не придатних за станом здоров'ядля виконання таких робіт;
- перебування на роботі в стані алкогольного сп'яніння;
- невикористання засобів індивідуального захисту;
- перебування в небезпечній зоні, або на конструкціях, щопіднімаються і переміщуються кранами;
- застосування небезпечних прийомів.
3. Основними фаховими захворюваннями набудівництві зазвичай вважають:
- поперековокрижові радикуліти;
- простудні захворювання тощо.
4. Розслідування та облік виробничого травматизмуздійснюється відповідно до Положення про розслідування та облік нещаснихвипадків. Відповідно до Положення розслідуванню та обліку підлягають нещаснівипадки, що трапилися:
- протягом робочого часу;
- під час виконання надурочних робіт і робіт у вихідні та святковідні.
Про кожен нещасний випадок на виробництві потерпілий або свідокнещасного випадку повинен:
- негайно повідомити майстра, виконавця робіт або іншогобезпосереднього керівника робіт, який зобов’язаний терміново організувати першудопомогу потерпілому, або, якщо необхідно, доставити його до лікувальногозакладу;
- повідомити керівника будівельної організації про нещасний випадок;
- до розслідування зберігати на робочому місці обстановку та станустаткування, якими вони були на момент випадку у межах, що визначаютьсявиробничим процесом.
Розслідуванню і обліку зі складанням акту за формою Н-1 підлягаютьнещасні випадки, що спричинили втрату потерпілим працездатності більш як на 1день. Такі акти мають зберігатися протягом 45 років.
При нещасних випадках з учнями ПТУ складається акт за формою Н-2.
Необхідно пам’ятати, що відповідно до статті 15 Закону України «Проохорону праці» забороняється праця підлітків у вихідні, святкові дні танадурочні години.
Основним принципом профілактики травматизму є неухильне дотриманняправил техніки безпеки на виробництві.
Технікабезпеки при електрозварювальних роботах
Загальні положенняПри провадженні електрозварювальних робіт на зварника діютьпромені зварної дуги, на очі й частини тіла можуть попасти бризки розплавленогометалу й шлаку; йому загрожує небезпека враження електрострумом.
Безпека зварювальних робіт цілком залежить від рівняпрофесійної майстерності, знань і уміння виконання їх зварником.
До виконання електрозварювальних робіт допускаються особи немолодше 18-літнього віку, які пройшли медичний огляд, навчені за програмоютеоретичної і практичної підготовки, склали іспит кваліфікаційній комісії імають посвідчення установленого зразка з вкладишем талона пожежної безпеки таяким присвоєна II група з техніки безпеки.
Осіб жіночої статі можна допускати до виконання ручногоелектродугового зварювання тільки на відкритих майданчиках, не в приміщенні.
Кожен електрозварник може бути допущений до роботи тількипісля проходження ним ввідного (загального) інструктажу з техніки безпеки,виробничої санітарії та пожежобезпеки, інструктажу на робочому місці, який слідпроводити при кожному переході на іншу роботу або при зміні умов праці.
Повторний інструктаж провадиться не рідше одного разу на тримісяці. Проведення інструктажу реєструється у спеціальному журналі. Знаннязварниками правил техніки безпеки перевіряються щорічно.
Експлуатація електрозварювальнихустановокЕлектрозварювальна установка (трансформатор, агрегат,перетворювач) повинні мати паспорт, інструкцію по експлуатації та інвентарнийномер.
Джерелами зварного току можуть бути спеціально призначені дляелектрозварювальних робіт трансформатори, генератори і випрямлювачі. В електричнумережу їх включають тільки за допомогою пускових пристроїв. Здійснюватиживлення зварною дугою від силової або освітлювальної електромережі забороняється.
Включати в електромережу і відключати від неїелектрозварювальні установки, а також ремонтувати їх повинні тількиелектромонтери. Зварникам виконувати ці роботи забороняється.
При одночасному використанні кількох трансформаторів їхвстановлюють не ближче як 0,35 м один від одного. Відстань між ними іацетиленовими генераторами повинна бути не менше 3 м. Електрозварювальнітрансформатори слід перевіряти не рідше одного разу на місяць.
Оглядають і чистять установки пускової апаратури не рідше якодин раз на місяць. Ізоляцію струмоведучих частин зварного ланцюга перевіряютьне рідше як один раз на три місяці (при автоматичному зварюванні під шаром флюсу– один раз на місяць). При цьому витримується напруга 2 кВ протягом 5 хв. Результатиперевірки реєструються в журналі.
Електродотримач повинен бути легким, зручним у роботі,забезпечувати надійний затиск і швидку зміну електродів, просто і надійноз'єднуватись зі зварювальним проводом, а також мати козирок, який захищає рукузварника.
Користуватися саморобними електродотримачами забороняється.
Держак електродотримача повинен бути з теплоізоляційногодіелектричного матеріалу.
Забороняється застосовувати електродотримачі з підвіднимипроводами в держаку при силі току 600 А й більше. Як зворотний провід, якийз'єднує зварювальний виріб з джерелом току, можуть бути гнучкі проводи, атакож, де це можливо, стальні шини будь-якого профілю достатнього перерізу,плити і сама зварювана конструкція. Використання як зворотного проводу мережізаземлення металевих будівельних конструкцій, комунікацій і не зварюваноготехнологічного обладнання забороняється. Корпус зварювального трансформатора івторинну обмотку необхідно заземлювати (занулювати). Діаметр заземлюючогогвинта – не менше 8 мм.
Виконують електрозварювальні роботи в спеціальномуприміщенні, вільна площа якого (без обладнання) повинна бути не менше 3х2 мдля кожного поста, підлога – щільна, з вогнестійких матеріалів, стінипофарбовані світлою матовою фарбою (сірою, голубою, жовтою), стіл – заземлений,стілець – на ніжках з регулятором висоти сидіння, під ногами – килимок.
Працюючи на висоті, зварник повинен мати пенал для недогарківелектродів.
Роботу в закритих місткостях слід вести не менше як двом особам,причому одна повинна мати кваліфікаційну групу не нижче II і знаходитисязовні зварювальної місткості для контролю за безпечним веденням роботизварником. Електрозварник, який працює всередині місткості, забезпечуєтьсязапобіжним поясом з прив'язаною до нього вірьовкою, кінець якої повинна триматиособа, що знаходиться за місткістю.
Електрозварювальні установки, що працюють в особливонебезпечних умовах, повинні бути забезпечені пристроями автоматичноговключення. Місця провадження робіт при відсутності неспалимого захисногонастилу або настилу, захищеного неспалимим матеріалом, повинні бути захищенівід спалимих матеріалів у радіусі не менше 5 м, а від вибухонебезпечних –10 м.
Електрозварник повинен бути забезпечений необхідними засобамиіндивідуального захисту – брезентовим костюмом, черевиками, щитками-масками зсвітлофільтрами. Основні характеристики світлофільтрів подані в таблиці 1,стор. 19.
При зварюванні стелі, крім спецодягу, взуття та рукавиць,зварнику слід користуватися шлемом, азбестовими або брезентовими нарукавниками,а при зварюванні кольорових металів і сплавів з вмістом цинку, міді, свинцю –респіраторами і хімічним фільтром.
З'єднують зварювальні проводи методом гарячого паяння,зварювання або за допомогою з'єднувальних муфт з ізолюючою оболонкою. Надзварювальними установками, які знаходяться на відкритому повітрі, повинні бутинавіси, у противному разі роботи під час дощу, снігопаду слід припиняти. Місцяелектрозварювальних робіт треба огороджувати від дії електричної дуги на оточуючихне менше, як з трьох боків.
Для видалення шкідливих речовин над робочим місцем зварникавлаштовують вентиляційні відсмоктувачі (зонти) на відстані не більше 0,5–0,8 мвід зварної дуги.
У майстернях, на будівельних майданчиках, робочих місцяхнеобхідно вивішувати плакати, попереджувальні написи про небезпеку опроміненняочей і шкіри працюючих. Усі обертові частини зварних агрегатів повинні бутиогороджені.
Електрозварювальна установка повинна бути зареєстрована,паспорт та інструкція по експлуатації знаходитися у головного механікапідприємства. Кожен зварювальний агрегат слід підключати до індивідуальногорубильника з запобіжниками або до автомата.
Електрозварювальні установки, що знаходяться над землею абоперекриттям на висоті більше 2 м обладнуються освітленими робочимимайданчиками з настилом, драбинами і поручнями.
При провадженні зварювальних робіт забороняється:
- працювати з несправною апаратурою, зварювати свіжопофарбованіконструкції та вироби до повного висихання фарби, користуватися одягом і рукавицямизі слідом на них масел, жирів, бензину, гасу та інших горючих рідин;
- зберігати в зварювальних кабінах одяг, горючу рідину та іншілегкозаймисті предмети або матеріали, допускати стикання електричних проводів збалонами зі стиснутими газами;
- зварювати або нагрівати відкритим вогнем апарати і комунікації,заповнені горючими і токсичними речовинами, а також знаходитися під тискомнегорючих рідин, газів, парів, повітря та електричної напруги.
Автоматичне і півавтоматичне зварювання
Перед пуском зварювального автомата необхідно перевіритисправність пускового пристрою (рубильника, вимикача), ізоляцію проводів іпереконатись в тому, що не виникне самовиключення. Корпус трансформатора,апаратного ящика, затискач зворотного проводу і сама зварювальна площадкаповинні бути надійно заземлені (занулені). Про помічені несправності обладнаннятреба доповісти майстру і без його вказівки до роботи приступати не можна.
Не допускаються до роботи на автоматі або півавтоматі особи,які не мають відношення до електрозварювання. Опиратися або сідати на трансформаторі апаратний ящик автомата забороняється. Не можна торкатися струмоведучихчастин трансформатора і апаратного ящика автомата і півавтомата. Тим, хтопрацює на автоматах, забороняється усувати несправності – замінювати запобіжники,вкладиші струмовводу.
У перервах між подачею електроенергії, при відході робітникавід робочого місця (навіть на короткий час), несправностях автомата чипристроїв, чищенні, змазуванні автомата та прибиранні робочого місця автомат обов'язковотреба виключити.
При зварюванні на автоматі відкритою дугою для захисту очейслід користуватися екраном з захисним склом, установленим на автоматі. Якщо призварюванні світло електричної дуги проскакує з-під флюсу, треба підняти головкуавтомата і збільшити подачу флюсу; стежити за рівнем флюсу в бункері та своєчаснойого заповнювати. З флюсом треба поводитися обережно з метою запобігання порізурук.
Перед пуском автомата обов'язково засипають дугу флюсом.Прибирають флюси зі шва в рукавицях флюсовідсмоктувачем або совком зі стальноющіткою тільки після того, як потемніє шлакова корка шва. Перевірений шов очищаютьвід шлакової корки зубилом довжиною не менше як 150 мм, розбиваючи коркулегкими ударами.
Забороняється становитися ногами, колінами, опиратися ісідати на щойно проварений шов. Зварювати кольорові метали слід при наявностімісцевої витяжної вентиляції.
9. Економічна частина
Елементитехнічного і тарифного нормування
Основне завдання технічного нормування – розробкатехнічно обґрунтованих норм часу і виробітку.
У будівництві діють єдині норми і розцінки (ЄНіР), відомчі норми ірозцінки (ВНіР) та місцеві норми і розцінки.
Єдині норми і розцінки охоплюють більшістьмасових будівельних, монтажних і ремонтно-будівельних робіт. ЄНіР є загальнодержавниминормами, які обов'язкові для застосування в усіх будівельних, монтажних іремонтно будівельних організаціях.
Відомчі норми і розцінки встановлюють норми, непередбачені ЄНіР, і є специфічними для певного міністерства (відомства).
Місцеві норми і розцінки нормують роботи, неохоплені єдиними і відомчими нормами та розцінками. Ці норми розробляютьбезпосередньо будівельні, ремонтно-будівельні дільниці, управління і трести.Норми вводять за наказом начальника будівництва та за узгодженням з профспілкою.
/>Для вимірукількості витраченої праці передбачені наступні норми: часу, виробітку,часу машин, трудомісткості.
Нормою часу (Н. ч.) називають час, достатній для виробленняодиниці якісної продукції робітниками відповідної кваліфікації і професії за умовиповного використання засобів виробництва і правильно організованої праці.
ЄНіР регламентують на одиницю продукції відповідні витрати праці,що вимірюються у людино-годинах і людино-змінах.
Наприклад, під час монтажу сходового маршу масою 2,5 т. чотиримонтажники, використовуючи кран, витратять 0,57 год. Отже, норма часу на монтажтакого маршу дорівнюватиме 0,57 год.
Норма витрат праці робітників, що здійснюють монтаж, складатиме: 0,57∙ 4 = 2,28 люд./год.
При користуванні ЄНіР варто пам'ятати, що норми витрат праці наодиницю продукції умовно названі в них нормою часу. Знаючи норму часу (нормувитрати праці) завжди можна визначати норму виробітку.
Нормою виробітку (Н. вир.) називають кількість якісної продукції,що повинна бути вироблена за одиницю часу одним працівником або ланкою.
Наприклад, норма часу (норма витрат праці) на 1 м3цегляного шурування стіни середньої складності завтовшки у 1,5 цеглини на ланкуз трьох чоловік дорівнює 4,2 люд./год. (ЄНіР, п. 3.3). Отже, тривалістьмурування 1 м3 стіни: 4,2: 3 = 1,4 год., а виробіток панки за 8годин робочої зміни повинен скласти: 8 ∙ 1,4 = 11,2 м3 мурування.
Нормою машинного часу називають кількість робочого часу машини, щовитрачається на якісне виконання визначеного обсягу робіт в умовах правильноорганізованого виробничого процесу. Витрати робочого часу машини на виконанняодиниці продукції завжди дорівнюють тривалості роботи.
Наприклад, якщо норма часу на видобуток 100 м3ґрунту екскаватором дорівнює 2,1 маш./год., то це означає, що зазначений об'єм ґрунтуекскаватор повинен добути за 2,1 год. І Для того, щоб визначити трудомісткістьтого або іншого виду (робіт, необхідно об'єм цих робіт помножити на норму часу.Наприклад, трудомісткість виконання 15 м3 цегляного муруваннястіни завтовшки у 2 цеглини дорівнюватиме: 15 м3∙3,1люд./год.= 46,5 люд./год., де 3,1 люд./год. – норма часу на 1 м3стіни простого (мурування, виконуваного під розшивку (ЄНіР, п. 3.3).
Якщо технічно обґрунтовані норми дозволяють визначити якістьвитраченої праці, то за допомогою тарифної системи оцінюють якість праці,диференціюючи розміри заробітної плати залежно від кваліфікації (майстерності),трудомісткості праці.
Розглянемо основні елементи тарифної системи.Тарифно-кваліфікаційний довідник є основою всієї тарифної системи.
У ньому розподілені всі види робіт у виробництві за розрядамизалежно від їхньої складності та характеристики, що є підґрунтям тарифікації йвизначення кваліфікації працівників при порівняльній оцінці виконаних робіт.
Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професійробітників, зайнятих на будівництві та на ремонтно-будівельних роботах,установлює, до якого розряду за складністю належать окремі види будівельнихробіт.
Тарифно-кваліфікаційний довідник передбачає також вимоги, що висуваютьсядо робочого-будівельника при присвоєнні йому кваліфікаційного розряду.
Тарифна сітка – це шкала, яка встановлює співвідношення воплаті праці робітників різної кваліфікації (розряду) з метою більш високоїоплати праці кваліфікованих будівельників порівняно з менше кваліфікованими інекваліфікованими (табл. 3).
Таблиця 3
/>
Тарифний коефіцієнт – співвідношення (число),що показує, у скільки разів ставка відповідного розряду вище за ставку 1розряду.
Як випливає з наведеної сітки, ставка муляра 6-го розряду в 1,8разу вище за ставку муляра 1-го розряду.
Тарифні ставки визначають розмір оплати праці робітників заодиницю часу.
Одиницею часу можуть бути години (годинні ставки), дні (денніставки), місяці (місячна ставка).
Кошториснавартість у будівництві система оплати праці
Будівництво і введення в дію будь-якого об'єкта вимагаютьвитрат ресурсів: матеріалів, праці робітників та інженерно-технічних кадрів,енергії, роботи будівельних машин і транспорту тощо. Грошове вираження цихвитрат є вартістю будівництва.
Вартість будівельно-монтажних робіт визначають до початкубудівництва кошторисно-фінансовими розрахунками, розробленням кошторисів, іншихдокументів.
Кошторисна вартість будівництва складається:
– з прямих витрат, що включають заробітнуплату, витрати на матеріали, деталі й експлуатацію будівельних машин;
– з накладних витрат, що складаються з витрат,пов'язаних з організацією й обслуговуванням будівництва;
– з планових накопичень, що встановлюються у процентахвід суми прямих і накладних витрат. Вони є прибутком будівельних організацій,який передбачається на стадії розроблення проекту.
Потрібно розрізняти:
– вартість будівництва, визначену за кошторисноюдокументацією;
– собівартість будівництва і будівельно-монтажнихробіт (виражені у грошовій формі фактичні витрати на їхнє виконання).
Щоб знизити собівартість будівельно-монтажних робіт, необхідно ощадливовитрачати матеріали і кошти, удосконалювати управління будівництвом,покращувати матеріально-технічне постачання, забезпечувати безперервність робіт,підвищувати якість будівництва. У будівництві застосовують дві основні формизаробітної плати: підрядну і погодинну.
Найпоширенішою формою є підрядна оплата праці, за якої заробітокбудівельникабезпосередньо залежить від фактично виконаного обсягу робіт і встановленихвідрядних розцінок за одиницю якісної продукції. За цією системою оплачуютьпрацю близько 90% будівельників.
Основною формою оплати праці є пряма підрядна оплата – за кожну одиницювиробленої продукції оплачують за однією розцінкою незалежно від ступенявиконання норм виробітку і термінів закінчення роботи.
Ефективнішою за пряму відрядну є підрядно-преміальна (акордна)оплата праці, за якої праця оплачується за весь комплекс робіт, а не заокремі його види.
Оплачують за акордною розцінкою в одиницях кінцевої продукції(наприклад, 1 поверх, 1 квартира або увесь будинок).
За підрядно-преміальною системою, крім оплати за прямимивідрядними розцінками, робітників преміюють за виконання акордного завдання увизначений термін або достроково. Розмір премії встановлюється від 0,5 до 3%підрядного заробітку відповідно до наряду за кожний процент скорочення нормативногочасу. Якщо завдання у визначений термін не виконано, то премію не виплачують.
Погодинна форма оплати праці, тобто оплата за фактичновідпрацьований час за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника, невстановлює залежності між виробітком і заробітком будівельника. Отже, погодиннаформа оплати праці мало стимулює підвищення продуктивності праці. Цю формуоплати праці застосовують тоді, коли роботу неможливо урахувати і нормувати,або підрядна оплата не відповідає потребам виробництва і може спричинитизниження якості робіт.
Погодинно-преміальну систему вводять за якісне ісвоєчасне виконання завдань будівельниками при дотриманні певних умов,передбачених положенням. Розмір премії може становити до 40% тарифної ставки.Робітників преміюють з фонду матеріального стимулювання за результатами роботиза рік.
Основним документом, що визначає заробітнуплату робітників, є наряд-завдання, де вказуються роботи, що підлягаютьвиконанню, розцінки і норми часу, планована заробітна плата разом з премією. Позакінченні роботи або наприкінці місяця в нараді проставляються фактичновиконані обсяги робіт, визначається виконання норм (продуктивність праці) тасума заробітної плати.
Розрахуноквитрат матеріалів при кам’яному муруванні
Норми регламентують витрати матеріалів на мурування з керамічноїабо силікатної цегли одинарної або стовщеної.
Витрати матеріалів на 1 м3 різного за товщиною (уцеглинах) суцільного цегляного мурування зовнішніх і внутрішніх стін з простимархітектурним оформленням із застосуванням повнотілої, порожнистої та стовщеноїцегли наведені у таблиці 4.
Таблиця 4
/>
Використовуючи дані таблиці 4, розрахуємо витрати матеріалів дляцегляного мурування стін завтовшки у 2,5 цеглини з одинарної порожнистої цеглипри об'ємі мурування 90 м3. Витрати на 1 м3мурування знаходимо у таблиці 4:
– витрати цегли дорівнюватимуть: 392 шт. ∙ 90 = 35280шт.;
– витрати розчину на 90м3: 0,247м3 ∙90 = 22,23 м
Витрати матеріалів на 1м3 мурування при зведенні перегородок зкерамічної або силікатної одинарної порожнистої цегли знаходимо у таблиці 5.
Таблиця 5
/>
Розраховуємо витрати матеріалів на 25 м3 муруванняперегородок з керамічної цегли завтовшки у 0,5 цеглини, використовуючи данітабл. 5:
– витрати цегли: 50 шт. ∙ 25 = 1250 шт.;
– витрати розчину: 0,0227 м3 ∙ 25 =0,5675 м3.
Витрати матеріалів на 1 м3 цегляного муруваннястін завтовшки у 510 мм з розширеними швами наведені у таблиці 6.
Таблиця 6
/>
Розраховуємо витрати матеріалів на 30 м3 цегляногомурування стін завтовшки 510 мм з розширеним швом з повнотілої цегли,використовуючи дані табл. 6:
– витрати цегли: 369 шт. ∙ 30 = 11070 шт.
– витрати розчину: 0,28 м3 ∙ 30 = 8,4 м3.
Витрати матеріалів на 1 м3 мурування цеглянихстовпів вміщені у табл. 7.
Таблиця 7
/>
Розраховуємо витрати матеріалів на 40 м3 муруваннястовпів завтовшки у 1,5x2 цеглини з повнотілої цегли, використовуючи данітаблиці 7:
– витрати цегли: 406 шт. ∙ 40 = 16240 шт.;
– витрати розчину: 0,22 м3 ∙ 40 = 8,8 м3.
Витрати матеріалів на 1 м3 суцільного цегляногомурування з одночасним облицюванням лицьовою цеглою вміщені у таблиці 8.
Таблиця 8
/>
Розраховуємо витрати матеріалів на 120 м3суцільного цегляного мурування з одночасним облицюванням лицьовою цеглою длястін завтовшки 380 мм. При розрахунках використовуємо дані таблиці 8:
– витрати керамічної цегли для мурування: 219 шт. ∙ 120= 26280 шт.;
– витрати розчину: 0,241м3 ∙ 120 = 28,92 м3.
– витрати керамічної лицьової цегли: 64 шт. ∙ 120 =1969 шт.
– витрати розчину: 0,235 м3 ∙ 120 =28,2 м3.
Витратиматеріалів на 1 м3 мурування з бетонних стінових каменів (390x190x188 мм)суцільних і порожнистих без облицювання розміщено у таблиці 9.
Таблиця9
/>
Розраховуємо витрати матеріалів на 56 м3 муруванняз бетонних стінових каменів із засипанням для стін завтовшки у 0,5 каменя,використовуючи дані табл. 9:
– витрати бетонних каменів: 94 шт. ∙ 56 = 5264 шт.;
– витрати розчину: 0,093 м3 ∙ 56 =5,208 м3;
– витрати паливного шлаку: 0,269 ∙ 56 = 15,064 м3.
Список використаної літератури
1. Коцько Н.С.: Газоелектрозварювальні роботи і газорізальніроботи. – К.: Будівельник, 1981, с. 21–28.
2. Нікуліна А.С., Заславська С.І., Матвєєв Г.П. та ін.: Кам’яніроботи (інтегрований курс модульного навчання): Підручник для проф.-техн. навч.закладів: Частини 1, 2, 3. – К.: «Вікторія», 2001.
3. П.В Крищенко, В.Б Барановський, Б.Я. Константинівський:Матеріалознавство для будівельників: Підручник для проф.-тех. навч. закладів:К.: «Техніка», 1996.
4. Б.Д. Малышев, В.И. Мельник:Ручная дуговая сварка: Учебник для проф.-техн. учеб. заведений: М.: Стройиздат,1990.