Реферат: Загальна характеристика митних режимів України

--PAGE_BREAK--1.3 Митні режими в механізмі державного регулювання зовнішньоторгової діяльності (історичні аспекти розвитку на прикладі Франції)

З'ясування місця митного режиму в механізмі митного регулювання і — розкриття змісту поняття «Митний режим» представляється важко здійснюваним завданням без звернення до історії становлення і розвитку даного інституту. Для розгляду найбільш істотних історико-правових аспектів еволюції інституту митного режиму далі передбачається проаналізувати загальнозначущі правові питання його розвитку у французькому митному праві. Така увага саме до французького права може бути виправдана наступними обставинами. По-перше, митне законодавство Франції розвивалося, можна сказати, «природним чином, тобто зберігаючи, аж до створення митного союзу ЄС, свою самобутність, національні риси, ніколи не втрачаючи при цьому зв'язку з економікою, заснованою на ринкових принципах. По-друге, враховуючи дану обставину, а також той факт, що митне регулювання у Франції завжди займало важливе місце в системі засобів реалізації державної політики, історія митного права Франції дає приклад унікального досвіду використання митного регулювання в цілому і застосування митних режимів зокрема. Свідоцтвом «визнання» значення даного досвіду може служити його широке використання при створенні правових основ митного союзу європейських держав.

Категорія «митний режим» довгий час — приблизно до кінця XIX в. — практично не використовувалася для визначення інституту митного права, що має самостійне значення. Таке положення може бути пояснене в першу чергу абсолютним переважанням протекціоністських цілей в діяльності французької митної системи того часу і як наслідок — відносною недосконалістю митного інструментарію регулювання зовнішньоторговельної діяльності. У цих історичних умовах функції митниці фактично зводилися до забезпечення захисту національного ринку від конкуренції іноземних товарів, застосуванню виключно протекціоністських засобів дії на зовнішньоторговельні потоки, а також виконанню фіскальних завдань.

Проте, не дивлячись на таку вузьку спрямованість діяльності митниці, вже в епоху панування протекціонізму можна побачити перші свідоцтва зародження інституту митного режиму. Цілком закономірно, що основою його становлення і відправною точкою подальшого розвитку стали різні «модифікації» митних призначень, що зазвичай використалися: остаточний вивіз національних товарів за межі митної території (тобто експорт товарів) і ввезення іноземних товарів на національну митну територію (випуск для споживання (або у вільне звернення), що часто також позначається як імпорт товарів). Поступово разом з цими, можна сказати, простими, «природно» обумовленим рівнем зовнішньоторговельних зв'язків митно-правовими статусами товарів в механізмі митного регулювання стали застосовуватися спеціальні митні призначення економічного характеру, покликані забезпечити деяке послаблення жорсткої спрямованості митної системи на протекціонізм і фіскальні цілі.

Спеціальний, особливий, характер даних митних призначень визначався тим, що їх застосування, безумовно, виходило за рамки традиційного сприйняття митниці, її протекціоністського призначення і спочатку розглядалося як виняток в сталій системі митно-правового регулювання. Такий характер «винятковості» нових митних режимів, що поступово вводяться, обумовлювався регламентацією, що головним чином допускалася, їх використання можливістю не застосовувати протягом встановлених термінів (і/або при дотриманні деяких умов) до окремих товарів, переміщуваних через митний кордон з певною метою, зазвичай використовувані засоби регулювання (перш за все митний тариф, а також зрівняльні податки, адміністративні обмеження і т.п.). При цьому не можна не відзначити, що спроби модернізації митного регулювання і введення нових митних режимів були не просто виразом практичній реалізації окремих реформаторських концепцій, а диктувалися об'єктивною необхідністю активізації митного регулювання і усвідомленою затребуваністю економічного потенціалу, закладеного в нових режимах, що пізніше цілком обґрунтовано отримали визначення «економічних».

В умовах активного розвитку промислового виробництва і розширення зовнішньоторговельних зв'язків зі всією очевидністю виявилася обмеженість участі митної системи в проведенні економічної політики держави, оскільки спочатку митниця була орієнтована на використання лише «класичних», найбільш простих митних режимів — експорту і імпорту (випуску у вільне звернення). Потреба підвищення ефективності функціонування митного механізму в умовах ринкового господарства і агресивної зовнішньоторговельної політики привела до модернізації арсеналу митних інструментів регулювання і перегляду основоположних принципів діяльності всієї митної системи. Одним з найбільш значних напрямів її реформування, засобом активізації економічного потенціалу митниці можна вважати що робляться з середини кінця XIX в. спроби збагатити гамму вирішуваних операцій, для проведення яких товари могли переміщатися через митний кордон. Даний спосіб реформування здійснювався головним чином за допомогою введення різних варіантів застосування традиційних режимів експорту і імпорту, «модифікацій» правової основи їх використання, що передбачають мінімізацію негативних наслідків дії тих або інших інструментів регулювання відносно товарів, що допускаються для переміщення через митний кордон, в цілях проведення певних операцій (тимчасове ввезення для певної мети, проведення переробки і т.п.).

Використання нових митних призначень (режимів), продиктоване потребою забезпечення тимчасовий «пільговий» допуск на національну митну територію іноземних товарів, спочатку обмежувалося вельми вузьким переліком товарів і операцій, які відповідно допускалися для приміщення під нові режими і могли проводитися в їх рамках (наприклад, достатньо вузький перелік дозволених способів митного складування, обмежені види переробки на митній території). Основна проблема полягала в створенні легітимної основи такого «пільгового» переміщення товарів через митний кордон і її гармонійної інтеграції в загальний правовий для митниці механізм протекціонізму. Тому на перших етапах свого розвитку прообрази сучасних економічних режимів розглядалися як екстраординарна міра, що допускає звільнення від митних платежів і мерів торгової політики деяких товарів, призначених надалі до зворотного вивозу або (після виконання певних умов) до випуску у вільне звернення на внутрішньому ринку. Це багато в чому пояснює те, що нові режими економічного характеру і офіційної термінології митного законодавства Франції і в митній доктрині стали визначатися як «режими відстрочення» або «звільнення», «суспенсивні режими».

Таким чином, можна сказати, що на перших етапах розвитку митних режимів (в першу чергу економічного характеру) на них позначався вплив протекціонізму, що закономірно обмежувало сферу їх застосування. Більше того, нерідко через певні традиції, консерватизму законодавчої техніки перелік режимів обмежувався формально: положеннями митного законодавства номінально фіксувалися основні види режимів, але фактично їх склад був ширший, оскільки до «схожих» по багатьом параметрам (тобто, що володіє основними «режимотвірними» ознаками) митним ситуаціям застосовувалися де-факто загальні правила використання митних режимів. Проте такі призначення по формальних підставах довгий час не могли відноситися: митним режимам відстрочення. Наприклад, до введення в дію митного законодавства ЄС про митні режими у французькому законодавстві проводилася відмінність між товарами, поміщеними під митний режим відстрочення, і товарами, що перевозяться під митним контролем (транзитом), що з потреби приводило до виключення останнього з переліку режимів «відстрочення». При цьому практично неможливо дати скільки-небудь змістовних доводів, що виключають віднесення транзиту до даним режимам.

Митні режими з моменту їх становлення як самостійний інститут митного права в перші періоди розвитку залишалися практично незмінними в своїй первинній структурі. Це, з одного боку, було причиною їх поганої адаптованості до нових економічних умов, а з іншої — позбавляло можливості митну адміністрацію забезпечити ефективність митного регулювання. Лише протягом тривалої еволюції функцій митних органів поступово усвідомлювалася і до другої половини XX в., можна сказати, повністю була визнана важлива роль і це, «економічне», призначення режимів, визначених як режими «відстрочення». Найбільш істотний «поштовх» розвиток інституту митного режиму в митному праві Франції отримав в результаті процесу митної інтеграції західноєвропейських держав. Як і в інших питаннях правового для митниці механізму регулювання, установа спільного ринку і рамках ЕС привело до глибоких потрясінь в розвитку митних режимів. Новели, привнесені в цю область митного законодавства, диктувалися потребами поліпшення національних митних систем, здатних адекватно відповідати економічній ситуації, що склалася, і відкриттю митних меж. В умовах орієнтації на створення митного союзу країн — членів ЄС більшою мірою, чим в рамках ГАТТ або — Європейській асоціації вільної торгівлі, позначилася проблема активізації митних інструментів регулювання, їх комплексного використання в цілях надання допомоги деяким секторам економіки країн митного союзу, які могли постраждати унаслідок посилювання умов конкуренції, а також для створення основи інтенсифікації зовнішньоекономічних зв'язків і активізації підприємницької діяльності в цілому. В даному випадку мова йшла не про обмежене і поступове пом'якшення митних бар'єрів, а про повне і швидке знищення митних меж усередині нового економічного простору. Враховуючи роль економічних митних режимів і їх можливості у вирішенні даної проблеми, в умовах, що створилися, почався черговий етап розробки правової бази їх застосування, що забезпечує досягнення поставленої мети ефективніше і прийнятнішими формами, ніж це практикувалося раніше. Ці зусилля знайшли свій вираз у вдосконаленні традиційних митних інструментів регулювання, а також в розширенні переліку митних режимів і застосуванні в їх рамках нових формул і інститутів, краще пристосованих до деяких специфічних потреб економіки.

В даний час західноєвропейське митне право, увібравши в себе багатий досвід митного регулювання держав-членів і продовжуючи постійно удосконалюватися, є однією з найбільш розвинених митно-правових систем. Важливе місце в митному праві ЄС вже впродовж багатьох років відводиться використанню комплексу митних режимів. У текстах правових актів ЄС, так само як і у французькому законодавстві, про що вже мовилося вище, немає позитивного визначення даного поняття. Проте, враховуючи достатньо детальну регламентацію різних митних режимів, це дозволяє практично однозначно визначати їх юридичний зміст і не перешкоджає їх активному використанню в правовому механізмі зовнішньоторговельного регулювання ЕС. У сучасному митному законодавстві Франції (приймаючи до уваги, що частиною останнього є правова для митниці система ЄС) митний режим виступає одним з основних інституційних елементів правового для митниці регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Використання інституту митного режиму дозволяє в концентрованому і систематизованому виді структурувати окремі складові механізму митного регулювання. При цьому можна відзначити, що в останньому він грає двояку роль. З одного боку, інститут митного режиму має важливе організаційно-методологічне значення в правовій основі здійснення митного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, оскільки дане поняття в узагальненому вигляді використовується як що позначає сукупність положень, що визначають статус товарів для митних цілей. З іншого боку, митний режим в системі державного регулювання має значне за своїм змістом функціональне і практичне призначення. По-перше, даний інститут служить для позначення найбільш простих митних призначень, не переслідуючи цілей рішення яких-небудь економічних задач, окрім вивозу і ввезення товарів відповідно з національної митної території або за її межі. По-друге, митний режим (часто уточнюваний за допомогою спеціальних визначень — «економічний», «відстрочення» і т.п.) використовується як комплексний спосіб здійснення митного регулювання при здійсненні окремих видів економічної діяльності (економічних операцій), пов'язаних з переміщенням товарів через митний кордон і що передбачають використання особливого порядку застосування митних інструментів регулювання (наприклад, звільнення від митних платежів, попереднє надання фіскальних податкових або фінансових пільг і т.п.).

Розвиток інституту митних режимів в митному праві і законодавстві може розглядатися як певний результат еволюції функцій митних органів, підвищення їх ролі в системі державного регулювання економіки. Розширення сфери застосування митних режимів також відображає результати процесу постійного пошуку оптимального поєднання, з одного боку, вирішенням митницею завдань протекціоністського і фіскального характеру, які впродовж всієї попередньої її історії вважали найбільш важливими, а з іншої — широкої участі митної системи в активізації сприяння зовнішньоторговельної діяльності і економічної активності в цілому[27, с. 26-30].




2. Проблеми застосування та шляхи вдосконалення окремих митних режимів
2.1 Спеціальна митна зона
Здобуття незалежності, розвиток зовнішньоекономічних відносин та подальше декларування інтеграції України з Європейським Союзом потребувало зміни й адаптації законодавства держави до міжнародно-правових стандартів. У межах діяльності щодо реформування законодавчої бази прийнято і новий Митний кодекс України [14], у якому детально й із урахуванням світового досвіду врегульовано відносини в митному праві. Попри це, у Митному кодексі 2004 року проведено систематизацію митних режимів відповідно до вимог часу й інтеграційних процесів з Європейським Співтовариством.

У митному праві України режим СМЗ опрацьовано недостатньо, хоча деяким аспектам цього митного режиму як складникові спеціальної (вільної) економічної зони приділяли увагу такі дослідники, як Л.Д. Деркач, П.В.Пашко, В.П. Кузьменко, Л.І. Кузнєцова. Проблематиці СМЗ на теренах сучасного Європейського Союзу приділяли увагу такі науковці А.Кусь, М. Люкс, В.Чижович.

Початком розвитку СМЗ в Україні можна вважати момент проголошення незалежності, коли розпочалася активна розбудова ринкових відносин на території нашої держави. На відміну від європейського, українське митне право пов'язує запровадження митного режиму СМЗ зі встановленням на деяких частинах території України правового режиму вільної економічної зони. Прийняття 1992 року Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»[6]підготувало правову основу для створення вільних економічних зон і відповідно СМЗ. Для створення вільної економічної зони прийняли спеціальний закон, у якому йшлося про запровадження режиму СМЗ на конкретній території [14]. СМЗ створюють відповідно до законодавства України про спеціальні (вільні) економічні зони, приймаючи щоразу закон для кожної СМЗ із визначенням її статусу, території, терміну, на який її створюють, та особливостей застосування законодавства України на її території [14, с. 218]. На підставі цього виділімо специфіку врегулювання статусу СМЗ, з одного боку — це митне законодавство, з другого — законодавство, що стосується відповідної вільної економічної зони. Зауважмо, що необхідно розмежувати терміни „вільна (спеціальна) економічна зона" (СЕЗ) і „спеціальна митна зона" (СМЗ) в законодавстві Європейського Союзу, оскільки ці інституції регулюють різні норми права. Натомість європейське митне право містить спільні норми регулювання статусу СМЗ та безмитних складів. Зокрема в Митному кодексі ЄС передбачено спільні норми врегулювання статусу спеціальної митної зони і безмитних складів. Для прикладу, секція третього розділу Кодексу, яка регулює відносини в галузі спеціальних митних зон має назву «Спеціальні митні зони та безмитні склади».

На підставі аналізу українського законодавства про спеціальні митні й вільні економічні зони можна дійти висновку про доцільність вживання терміна «запровадження режиму спеціальної митної зони» на території вільної економічної зони замість терміна «створення спеціальної митної зони». Це підтверджують, до речі, положення Закону України «Про спеціальну економічну зону „Закарпаття“, де йдеться, що митний режим спеціальної митної зони запроваджується на території створеної вільної економічної зони [7, с. 7]

У Митному кодексі ЄС передбачено, що держави-члени можуть встановлювати на частинах митної території спільноти СМЗ. Ініціювати створення митних зон може кожна особа, звернувшись до митних органів держави-члена ЄС із поданням про виділення частини митної території під СМЗ. Наприклад, у Польщі право на створення СМЗ має Міністр фінансів, який за погодженням із Міністром зі справ господарства видає відповідне розпорядження, у якому передбачено територію знаходження СМЗ і керівника цієї зони. Керівником митної зони може бути особа, місце перебування якої є на території ЄС і яка має право власності або довічного користування територією, на якій буде встановлено СМЗ. Ініціювати створення СМЗ в Україні можуть: Президент — країни, Кабінет Міністрів України або місцева рада депутатів України та місцева державна адміністрація. У разі створення СЕЗ з ініціативи Президента України чи Кабінету Міністрів України рішення про створення СЕЗ приймають після одержання письмової згоди місцевої ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати СЕЗ. Український законодавець обмежив коло суб'єктів ініціювання створення СМЗ, а рішення про створення такої зони приймає парламент країни. Обмеження щодо створення митних зон на території ЄС передбачає, що з метою утримання відповідного рівня експорту на території Спільноти встановлюються кількісні межі митних зон. На 2005 рік в ЄС існувало 32 СМЗ, список яких опубліковано в Урядовому Віснику Європейських Спільнот серії С. Для порівняння, в Україні у цей же час існувало 12 вільних економічних зон[11, с.5-7].

Керує діяльністю СМЗ в ЄС особа, зазначена в розпорядженні про створення такої зони як керівник В Україні керує СЕЗ орган господарського розвитку й управління — адміністрації, юридичні особи, яких створили суб'єкти зони за погодженням з місцевими радами, на території яких створено СЕЗ. Окрім цього, керівниками СЕЗ є місцеві державні адміністрації та місцеві ради обласного рівня. Діяльність на території СМЗ контролюють митні органи, на території яких розташовано конкретну зону[17, с. 34-36].

Щодо моменту початку функціонування СМЗ в Україні законодавець зазначив, що режим СМЗ запроваджується від дня, коли Державна митна служба України затвердила акт здавання-приймання в експлуатацію об'єктів митної інфраструктури [18]. Дещо інше положення є в нормах митного права ЄС — із моменту затвердження регламенту функціонування такої зони. Регламент функціонування зони розробляє керівник зони і подає його на затвердження митним органам, на території яких знаходиться СМЗ. Керівник також зобов'язаний забезпечити відгородження території зони від митної території ЄС. Таке відгородження проводять відповідно до розпоряджень митного органу про встановлення місць перетину кордону спеціальної митної зони та про спосіб відгородження.

На підставі положень українського законодавства про СМЗ можна дійти висновку про двояке значення терміна „спеціальна митна зона». По-перше, це режим, що застосовують до товарів, які переміщують через межі деякої вільної економічної зони, по-друге, це територія, яка обмежена кордонами вільної економічної зони. Такий висновок також підтверджує дефініцію терміна „спеціальна митна зона", подану в статтях 217 та 218 Митного кодексу. У статті 218 СМЗ окреслені як частини території України, а у статті 217 — СМЗ виступає як режим, що застосовують до товарів, і полягає передусім у незастосуванні заходів тарифного і нетарифного регулювання. Ця особливість СМЗ розкриває завдання митного контролю, який здійснюється під час застосування цього митного режиму. На відміну від українського, у митному праві Європейського Союзу на підставі цієї ознаки було виділено два види СМЗ. У ст.799 Виконавчих приписів до Митного кодексу ЄС визначено два види митного контролю, який здійснюється в межах цього митного режиму: митний контроль типу І та митний контроль типу II. На основі поділу митного контролю виділено й види СМЗ: СМЗ, на якій здійснюється митний контроль типу І, та СМЗ контролю типу II. Митний контроль типу І полягає передусім у відгородженні території спеціальної митної зони з метою забезпечити ефективний митний контроль за товарами та запобігти їх неправильному переміщенню з території спеціальної митної зони. Контроль типу IIозначає здійснення митного контролю щодо передбачених на території митної зони формальностей, вимог, які ставлять для митного режиму митного складу. У Митному кодексі ЄС норми регулювання відносин у сфері митного режиму спеціальної митної зони об'єднані з нормами режиму митного складу. За аналогією, у Митному кодексі України перераховано вимоги до СМЗ та заходи, які митні органи вживають для забезпечення митного контролю у спеціальних митних зонах. таких товарів із метою їх контролю;

Можна провести паралелі щодо ведення обліку товарів на території СМЗ в Україні та в Європейському Союзі У митному законодавстві ЄС передбачений облік товарів, який веде оператор. Оператором може бути будь-яка особа, котра обробляє, перетворює, зберігає, продає чи закуповує товари на території СМЗ. Облік товарів фіксують у відомості під якою в митному праві ЄС розуміють будь-який носії інформації, де занесена всю необхідну інформацію й технічні особливості, що подають митним органам для здійснення митного контролю, зокрема й контролю за переміщенням і зміною статусу товарів. Відомість має велике значення для ведення господарської діяльності на території спеціальних митних зон в ЄС — будь-яку діяльність із товарами на території зони необхідно реєструвати у відомості, яку затверджує митний орган.

Основним призначенням СМЗ, як і СЕЗ, є створення корисних умов для здійснення підприємницької дальності. Для цієї мети в українському законодавстві було визначено можливість виконувати виробничі й інші комерційні операції з товарами на території відповідної зони. Перелік видів товарів та операцій визначено в Законі про конкретну СМЗ. Щоб забезпечити виконання законів, беручи до уваги характер товарів, можуть бути запроваджені деякі заборони й обмеження щодо здійснення операцій із товарами в СМЗ. Такі заборони й обмеження стосовно цих митних зон встановлюють закони. На відміну від українського митного законодавства, Митний кодекс ЄС містить вичерпний перелік операцій, які можуть бути застосовані до товарів, що походять із-поза меж ЄС. Товари можуть бути:

-допущені до вільного обігу на території ЄС згідно з митним режимом Імпорту, для цього передбачені спрощені митні формальності, які зводяться до внесення відомостей про товари до облікових документів СМЗ, при цьому до вартості товарів, на; підставі якої нараховують податки за імпорт, не включено коштів складування і звичайних операцій, необхідних для забезпечення збереження цих товарів;

-піддані звичайним операціям, необхідним для забезпечення збереження цих тої варів, для таких операцій не потрібно дозволу від митних органів;

-задекларовані до митного режиму перетворення на митній території, згідно з умовами, передбаченими для цього митного режиму; вимоги до проведення перетворення на; території спеціальної митної зони аналогічні до тих, які ставлять у разі перетворення на} митній території ЄС; митний режим перетворення вважають завершеним, коли компенсаційні товари вписано до облікових документів на території СМЗ;

-задекларовані до митного режиму перетворення під митним контролем, згідно з; умовами передбаченими для цього митного режиму; вимоги до проведення перетворення на території спеціальної митної зони аналогічні до тих, які ставлять у разі перетворення на митній території ЄС; закінчення митного режиму наступає з моменту внесення перероблених товарів до облікових документів;

-задекларовані до митного режиму тимчасового ввезення, згідно з умовами, передбаченими для цього митного режиму;

-задекларовані до режиму „відмова на користь держави”;

-знищені, якщо зацікавлена особа на вимогу відповідних органів надасть всю необхідну інформацію.

Деякі види діяльності на території СМЗ ЄС митні органи можуть обмежити або заборонити для осіб, які не гарантують виконання законодавства.

Із метою створити найбільш сприятливі умови для господарської діяльності як в Митному кодексі України, так і в кодексі ЄС визначено, що товари можуть перебувати у СМЗ протягом усього часу функціонування таких зон.

Товари можуть бути вивезені з території СМЗ згідно з режимом експорту (якщо це: національні товари) або реімпортовані (якщо це товари, що походять із-за кордону) або ввезені на територію держави згідно з режимом імпорту.

Термін діяльності СМЗ в Україні залежить від терміну, на який було створено вільну економічну зону; після закінчення терміну існування вільної економічної зони буде; ліквідовано і СМЗ. Оскільки створення СМЗ відбувається на підставі закону, то передчасна ліквідація зони повинна відбуватися на рівні ухилення від закону. Інший, порядок створення СМЗ на території ЄС обумовлює інші умови ліквідації цих зон. Знову ж, для опису підстав ліквідації митних зон в ЄС звернімось до законодавству Польщі, яке передбачає проведення ліквідації на підставі подання керівника СМЗ або в адміністративному порядку. Адміністративний порядок передбачає, що ліквідація зони відбувається або внаслідок міжнародних зобов'язань Республіки Польща, або-якщо керівник зони значно порушив норми податкового чи митного права, або якщо; діяльність зони не було розпочато протягом 24 місяців від моменту її створення.

Створення зон безмитної торгівлі у світі набуло популярності через спрощення митних формальностей та лібералізацію сплати митних платежів, а також завдяки створенню пільгового податкового режиму. Такі умови господарської діяльності по-і винні приваблювати на територію цих зон як іноземних, так І вітчизняних інвесторів. Іншим важливим аспектом утворення СМЗ є створення правової основи для збільшення конкурентоспроможності національних товарів на закордонних ринках та збільшення кількості робочих місць. Це спрямоване на економічний розвиток регіону, де буде створено спеціальну митну зону, а також і на економіку держави. Сьогодні у світі існує приблизно 300 СМЗ і подібних до них інституцій. Функціонують вони здебільшого на території морських портів або аеропортів. Популярність СМЗ у світі потребувала встановлення спільних норм для їх регулювання. Міжнародним актом, який спрямований на уніфікацію і спрощення митних норми, є Конвенція з Питань спрощення і гармонізації митних процедур, прийнята 1973 року. 19 березня 1979 р., із наступними змінами 1996 року, набув чинності додаток Р1 до цієї Конвенції, який і передбачає спрощення митних процедур щодо товарів на території СМЗ[17, с. 36-39].

Розвиток митного права на території України як загалом, так і в галузі режиму СМЗ повинен відбуватися згідно з міжнародними стандартами. Упровадження міжнародних стандартів у митне право України, з одного боку, має позитивно вплинути на розвиток спеціальних митних зон, а з другого — на інтеграційні процеси з ЄС, оскільки підставою її існування митний союз держав-учасниць.
    продолжение
--PAGE_BREAK--2.2
Переробка поза/на митній території України

Останнім часом в Україні загострилися проблеми, пов'язані із застосуванням митних режимів переробки та здійсненням операцій з давальницькою сировиною. Порівняльний аналіз законодавства України та ЄС свідчить про суттєві розбіжності у правовому регулюванні митних режимів переробки товарів. Курс на європейську інтеграцію України та адаптацію національного законодавства до законодавства ЄС вимагає перегляду чинних нормативно-правових актів у галузі митного права.

Правове регулювання митних режимів переробки, розроблене в ЄС, є набагато більш сприятливим для розвитку експортно-орієнтованих галузей виробництва, створення додаткових робочих місць та збільшення податкових відрахувань підприємствами. Частково це результат приєднання і тривалого застосування Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур і її спеціальних протоколів, спрямованих на регулювання митних режимів переробки (Р.2, Е.4, Е.6 та Е.8).

З метою приведення у відповідність законодавства України до законодавства ЄС необхідним є внесення змін до МК України, поєднання регулювання, передбаченого для операцій з давальницькою сировиною із митними режимами переробки на митній території України, переробки під митним контролем, переробки за межами митної території України в межах одного акта — МК України.

Саме визначення митного режиму переробки на митній території України (ст. 229 МК України) вимагає внесення доповнення щодо незастосування імпортного мита до іноземних товарів, які використовуються в процедурах переробки в разі дотримання умов митного режиму.

Доцільним є також перенесення норми п. 14 ст. 2 Закону щодо незастосування до експорту готової продукції (тобто продукції переробки) експортних тарифних і нетарифних заходів до глави 38 МК України як однієї із основних умов режиму переробки на митній території України.

Для іноземних товарів і продукції переробки має бути прямо передбачена можливість зміни їх митного режиму на будь-який інший (без обмеження виключно режимом експорту) за аналогом ст. 128 МКЄС і встановлено момент визначення їх митної вартості в разі необхідності сплати імпортного мита за умовами новогомитного режиму (в ЄС — момент віднесення іноземних товарів декларантом до митного режиму переробки на митній території ЄС).

Необхідним є також розроблення системи відшкодування імпортного мита щодо ввезених товарів, які були випущені у вільний обіг та використовуються на умовах режиму переробки на митній території України, а також використання еквівалентних товарів у процедурах переробки з отриманням права на звільнення від сплати ввізного мита з відповідної кількості імпортованих у подальшому товарів.

Запровадження всіх цих нововведень дозволить отримати економічні переваги від використання режиму переробки на митній території України у вигляді сприяння розвитку промислового виробництва, створення додаткових робочих місць, збільшення податкових відрахувань до бюджету.

Основні умови митного режиму переробки в межах митної території держави були розроблені та викладені в спеціальних протоколах Е.2 та Е.6 Кіотської конвенції. Отже, одним із шляхів прийняття цих сприятливих для розвитку виробництва умов в Україні є приєднання до Кіотської конвенції та її окремих спеціальних протоколів.

Для приведення митного законодавства України у відповідність із митним законодавством ЄС необхідно внести зміни до МК України, передбачивши окрему главу «Переробка під митним контролем», розкрити зміст цього режиму, закріпити можливість ввезення н обробки іноземних товарів на митній території України із сплатою імпортного мита, передбаченого законодавством для кінцевої продукції в разі її реалізації в межах митної території України. При розробленні необхідного проекту закону за основу може бути прийнятий спеціальний протокол Р.2 Кіотської конвенції.

Удосконалення правового регулювання потребує також і режим переробки за межами митної території України. Зокрема, необхідним є:

•поширення дії експортних тарифних і нетарифних заходів регулювання на товари, які тимчасово вивозяться з митної території України з метою переробки;

•розроблення системи часткового звільнення від імпортного мита продукції переробки за принципом віднімання від суми застосованого імпортного мита ставки мита, що застосовується до іноземних товарів аналогічних тим, які були вивезені за межі митної території для переробки;

•виключення з предметів переробки товарів, які не можуть бути ідентифіковані у складі продукції переробки та належність яких не може бути визначена іншими засобами.

Оскільки в МКЄС можливість декларування товарів для митних режимів переробки передбачена лише для фізичних осіб, які проживають в ЄС, або для юридичних осіб, заснованих в ЄС, в українському законодавстві необхідно також передбачити право на використання митних режимів переробки резидентами України і нерезидентами лише на умовах взаємності[4,c. 119, 122-123].

Стаття 229 кодексу визначає митний режим, «переробка на митній території України» як такий, при якому ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту.

Операції щодо переробки товарів можуть включати: власне переробку товарів: обробку товарів — монтаж, збирання, монтування та налагодження в наслідок чого одержуються інші товари; ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання.

Використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються. 8 Основах цей режим характеризується аналогічно, але відмінність при його застосуванні полягає в порядку оподаткування таких операцій у цих документах.

В Основах незалежно від виду операції митне оформлення товарів здійснюється з їх оподаткуванням встановленими на імпорт податками, які повертаються при вивезенні продуктів переробки.

Митне законодавство України розмежувало порядок оподаткування товарів, які ввозяться з метою переробки, таким чином:

-у разі переробки давальницької сировини іноземного замовника на суму податків і зборів (крім митних зборів) надається простий авальований вексель з терміном погашення 90 днів. При вивезенні продуктів переробки у визначений термін вексель погашається і податки та збори не справляються;

-при монтажі, збиранні та налагодженні, а також переробці товарів, яка не підпадає під дію Закону України «Про операції з давальницької сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».

Ввізне (імпортне) мито, акцизний збір та ПДВ сплачуються на загальних підставах за ставками, чинними на день подання ВМД. Проте відповідні положення Закону України «Про податок на додану вартість» та Декрету КМУ «Про акцизний збір» щодо цього режиму мають неоднозначне тлумачення й тому дають підстави вважати, що такі операції не підлягають оподаткуванню акцизним збором та ПДВ, що потребує додаткового вивчення і уточнення.

У випадку ремонту, відновлення та регулювання товарів ввізне (імпортне) мито не сплачується, акцизний збір та ПДВ сплачуються на загальних підставах за ставками, чинними на день подання ВМД. Оскільки питання має неоднозначне тлумачення, в врегулювання оподаткування таких операцій потребувало негайного рішення для вітчизняних ремонтних підприємств, було прийнято постанову «Про порядок випуску, обігу і погашення простих векселів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів з метою ремонту» від 17.11.2004 р. N51524, відповідно до якої платникам податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) відповідно до режиму переробки на митній території України товарів з метою ремонту, у тому числі гарантійного, дозволено надавати митним органам прості векселі на суму ввізного мита та податку на додану вартість із строком погашення, що дорівнює строку ремонту цих товарів, але не більш як ЗВО днів. Ці векселі погашаються, а податки і збори не справляються за умови вивезення відремонтованих товарів за межі митної території України. Випуск, обіг та погашення зазначених векселів здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».

У разі використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються, ввізне (імпортне) мито, акцизний збір та ПДВ сплачуються на загальних підставах за ставками, чинними на день ВМД.

Негативні для суб'єктів ЗЕД наслідки неоднозначного трактування національного законодавства щодо режиму переробки на митній території України висвітлюються у наведеному прикладі.

У літака Ан-24, зробленого в Україні та який належить українській компанії, під час виконання контракту з надання послуг у перевезенні вантажів місії ООН в Ліберії виникла потреба щодо ремонту двигуна, який ввозиться на митну територію України для проведення його ремонту на заводі-виробнику.

У відповідності до статті 229 Митного кодексу України застосування митного режиму переробки на митній території України можливе до товарів, що походять з інших країн і піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту.

У перелік звільнених від оподаткування товарів, що тимчасово ввозяться на митну територію України (стаття 206 Митного кодексу України), двигуни літаків не входять. Таким чином, зазначений двигун, на який не перейшло право власності і який повертається з метою ремонту, має бути оформлений зі сплатою мита та ПДВ на загальних підставах. Це ставить в нерівні умови господарювання вітчизняні підприємства перед іноземними та вимагав внесення відповідних уточнень у законодавство.

За ст. 237 кодексу переробка за межами митної території України розглядається як режим/відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки за межами митної території України та наступного повернення в Україну.

Положеннями Основ переробка за межами митної території країни — це митний режим, при якому товари вітчизняного походження вивозяться без застосування до них заходів економічної політики і використовуються за межами митної території країни з метою їх переробки і наступного випуску продуктів переробки у вільний обіг на митній території цієї країни з повним або частковим звільненням від оподаткування, а також без застосування до товарів заходів економічної політики. Отже, головна проблема полягає у відсутності митному законодавстві України норм про повне або часткове звільнення від оподаткування товарів, що повертаються в Україну після здійснення операцій з їх переробки за межами митної території України. Це стосується передусім ремонту, включаючи гарантійний за актами рекламації.

На практиці оподаткування продуктів переробки, що ввозяться на митну територію України, здійснюється зі сплатою авізного мита, акцизного збору та ПДВ на загальних підставах, як при звичайному імпорті таких товарів.

У зв'язку з цим вітчизняні підприємства, які попередньо імпортували товари в Україну для ремонту (у тому числі гарантійного), повертаючи їх в Україну, повторно сплачують мита, акцизний збір та ПДВ.

Ураховуючи, що ремонту піддаються, як правило, окремі складові частини, зазначене призводить де подвійного оподаткування тих частин, що повертаються в Україну в незмінному стані.

На сьогодні в Україну ввезено значну кількість високотехнологічного обладнання, устаткування, військової техніки, для ремонту яких в Україні відсутні належні умови або ремонт повинен здійснюватися 8 умовах виробника. Така ситуація з оподаткуванням товарів, що повертаються в Україну після ремонту за її межами, призводить до дискримінації українських підприємств та створює передумови для використання ними нелегальних схем вивозу товарів України для ремонту.

Водночас в європейській практиці питання, пов'язані з ремонтом товарів за межами митної території, у тому числі порядок їх оподаткування, врегульовано положеннями Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур. Спеціальним додатком Р до зазначеної конвенції передбачено, що національне законодавство встановлює обсяг звільнення від ввізних мит та податків, що надається при випуску для вільного обігу продуктів переробки на митній території України[16, с. 160-161].
2.3 Реімпорт та реекспорт
Як така, практика застосування митного режиму реімпорту в Україні в достатній мірі ще не напрацьована, оскільки його введено тільки в 2004 році. Аналізуючи положення Митного кодексу України і нормативно-правових актів, прийнятих на його виконання, можна відзначити, що застосування митного режиму реімпорту більше орієнтовано на виникнення непередбачених ситуацій з товарами в процесі реалізації різних зовнішньоекономічних угод. Саме тому досить складно «прив'язати» цей митний режим до тієї чи іншої конкретної угоди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 № 1881 «Про переміщення товарів через митний кордон України в режимі реімпорту» визначено випадки застосування цього режиму: до товарів, стан яких змінився внаслідок аварії або дії обставин нездоланної сили, за умови підтвердження факту аварії чи дії таких обставин у встановленому Держмитслужбою України порядку.

Що може вважатися аварією й обставинами нездоланної сили? У статті 1 Закону України «Про аварійно-рятувальні служби» під аварією розуміється небезпечна подія техногенного характеру, що призвела до загибелі людей або створює для об'єктів чи територій загрозу життю і здоров'ю людей і приводить до руйнування будівель, споруд, устаткування і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи шкодить навколишньому середовищу.

Нездоланною силою вважається надзвичайна і нездоланна за конкретних умов сила (стихія, дії суспільного ворога, оголошена і неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, повстання, масові хвилювання, цивільна демонстрація, блискавка, пожежа, бура, повінь, землетрус, накопичення снігу чи ожеледь, вибух і т. ін.), дію обставин якої не можна було попередити.

Ці визначення аварії і нездоланної сили більш ніж детально розкривають обставини, за яких може виникнути необхідність розміщення раніше експортованих товарів в митний режим реімпорту. Із затвердженого Держмитслужбою України Порядку застосування митного режиму реімпорту також випливає, що факт аварії чи дії обставин нездоланної сили за межами України, внаслідок яких змінився стан товарів, що реімпортуються, має бути підтверджено документами, виданими органами влади (або за участі таких органів) країни, у якій відбулася ця аварія чи виникли обставини нездоланної сили. Зазначені документи повинні пройти консульську легалізацію, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

Згаданою вище постановою також визначено, що митний режим реімпорту може застосовуватись до товарів, щодо яких проводились операції по передпродажній підготовці (захист від корозії, боротьба із шкідниками, сортування, пакування, маркування, тестування) чи які піддавалися дрібному ремонту, за умови, що такі дії не змінили їх вартості, визначеної на момент вивезення (експорту), і кодів згідно з УКТЗЕД.

Такі операції необхідно чітко відмежовувати від операцій, пов'язаних з переробкою товарів за межами митної території України, оскільки митному режиму реімпорту може передувати тільки митний режим експорту, а не переробки товарів за межами митної території України. У постанові йдеться про виконання простих операцій з товарами, що не створюють додану вартість і не змінюють характеристики товарів.

На відміну від України у багатьох країнах випадки реімпорту товарів досить поширені, а галузь застосування митного режиму реімпорту значно розширена. Причому експорт (вивезення) товарів за межі цих країн, як правило, здійснюється з повідомленням про їх орієнтовне ввезення, що робиться декларантом з метою завчасного вжиття митним органом заходів для ідентифікації товарів, що вивозяться, і для забезпечення їх наступного ввезення в незмінному стані. Наприклад, в цей митний режим у деяких країнах розміщуються:

пакування, контейнери, піддони, комерційні дорожньо-транспортні засоби, що використовуються для міжнародних перевезень товарів;

товари, що демонструються за кордоном (і/або обладнання, що використовується для такої демонстрації) на виставках, ярмарках, саммітах і подібних заходах, пов'язаних з комерційною, технічною, релігійною, освітньою, науковою, культурною і благодійною діяльністю;

професійне устаткування.

Застосування в згаданих випадках митного режиму реімпорту українськими підприємствами неприйнятно, оскільки українське законодавство передбачає застосування інших митних режимів для таких товарів. Наприклад, режиму тимчасового вивезення, поміщення товарів під який передбачає їх зворотне ввезення.

Отже, розглянуто особливості застосування митного режиму реімпорту. Можна дійти висновку, що необхідність розміщення товарів в цей митний режим може виникнути в більшості випадків у зв'язку з різними обставинами, що виниклими в процесі реалізації зовнішньоекономічних угод. До найбільш ймовірних випадків розміщення в митний режим реімпорту товарів, раніше вивезених за межі митної території України в митному режимі експорту, можна віднести:

ввезення товарів, не пропущених на митну територію суміжної держави;

ввезення товарів, стан яких змінився внаслідок аварії;

ввезення товарів, стан яких змінився внаслідок дії обставин нездоланної сили;

ввезення товарів, що перебували на консервації за кордоном;

повернення товарів, вивезених раніше на консигнацію, але не проданих за межами України;

повернення товарів, що не відповідають умовам зовнішньоекономічного договору (контракту), чи з інших причин;

інші випадки.

Практика митного оформлення товарів свідчить, що митний режим реімпорту не знайшов в Україні широкого застосування, хоча збереження пільг у сплаті ввізного мита при поміщенні товарів українського походження під митний режим імпорту робить останній більш привабливим для українських підприємств. Однією з особливостей розглянутого митного режиму є також те, що стаття 193 Митного кодексу України передбачає повернення власникам (уповноваженим ними особам) реімпортованих протягом одного року товарів за їх заявою сум вивізного мита, сплачених при експорті даних товарів. Повернення цих сум здійснюється за рахунок Держбюджету-України органами Державного казначейства України за поданням митних органів. Особа, що переміщає товари в митному режимі реімпорту, сплачує суми, отримані експортером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих при вивезенні (експорті) даних товарів, а також відсотки з цих сум, нараховані за дисконтною ставкою Національного банку України. Як інформує у своєму листі від 17.12.2003 № 11/6-19-17833-ЕП Держмитслужба України, ці питання залишаються на сьогодні неурегульованими[20, с. 86-88].

Режим реекспорту за ст. 197 кодексу стосується умов переміщення товарів; якщо отримано дозвіл відповідного органу в установленому порядку на реекспорт товарів; товари, що реекспортуються, перебувають у тому ж стані, в якому перебували на момент ввезення на митну територію України, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умовах транспортування та зберігання; товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку та вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію України.

За ст. 198 кодексу звільнення ввід оподаткування товарів, що реекспортуються, регулюється виключно податковими законами України. Податкове законодавство України для цілей оподаткування прирівнює операції з реекспорту до звичайного експорту, у зв'язку з чим застосування цього режиму призводить до втрат обігових коштів суб'єктів господарювання.

У відповідності до Основ реекспорт — митний режим, при якому іноземні товари вивозяться з митної території країни без стягнення або з поверненням ввізних мит і податків.

Тобто якщо виникає необхідність повернення за кордон товару, що був раніше ввезений на короткий термін із сплатою всіх митних платежів і податків, то суб'єкт ЗЕД повинен і заявити цей товар в режим реекспорту.

За діючим податковим законодавством здійснені платежі йому не повертаються. Це не відповідає міжнародним нормам і потребує доопрацювання та уточнення митного законодавства України.

Щодо застосування режиму реекспорту наведемо приклад із діючої практики. Фірма «Гама» імпортувала на митну територію України виробниче обладнання, при митному оформленні якого сплатила ввізне мито й ПДВ.

Протягом місяця було знайдено іноземного виробника, який виробляє аналогічне обладнання з більшою потужністю у виробничому циклі й з більш дешевою ціною. Водночас за кордоном знайдено компанію, яка має потребу в обладнанні, що ввезене в Україну фірмою «Гама».

Фірма закуповує нове обладнання, а раніше куплене реекспортує в іншу країну. При цьому сплачені податки не повертаються за товар, який не використовувався на території України, а за нове обладнання сплачуються знову податки у повному обсязі. Одним із шляхів уникнення від оподаткування є застосування режиму транзиту, що розглядається як порушення митних правил і представляє суттєвий ризик для цього суб'єкта.


2.4 Тимчасове ввезення (вивезення)
Режим тимчасового ввезення [вивезення) означає, що товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за її межі-з обов'язковим наступним поверненням без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування (ст. 204 МК).

При цьому звільнення від сплати податків під час переміщення товарів у вказаному режимі регулюється виключно податковими законами України. При цьому статтею 206 кодексу визначено перелік товарів, щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування.

Згідно з положеннями Основ тимчасове ввезення (вивезення) товарів — це митний режим, при якому товари використовуються на митній території країни чи за її межами з повним або частковим звільненням від мит і податків, а також без застосування заходів економічної політики. Випадки повного звільнення від сплати податків визначаються національним законодавством.

Отже, в митному законодавстві України відсутні норми про часткове оподаткування товарів,, що тимчасово ввозяться та не увійшли у перелік повністю звільнених від оподаткування товарів. Це робить непривабливим лізингові (орендні) та інші комерційні операції, які нині оподатковуються за повною ставкою ПДВ.

Аналіз положень міжнародних конвенцій показує, що ними передбачається стягнення ввізних податків відносно предметів, які тимчасово ввозяться на територію відповідної країни для комерційного використання, із застосуванням при оподаткуванні критеріїв, що враховують тривалість перебування предметів в цій країні, їх амортизацію в результаті використання або суми, сплаченої за прокат. При цьому законодавством більшості європейських країн встановлено, що при частковому звільненні від сплати мит і податків за кожний повний чи неповний місяць сплачують 3% від суми, яка б підлягала сплаті, якби товари були випущені для вільного обігу. Загальна сума мита, податків, стягнених при тимчасовому ввезенні з частковим звільненням від сплати, не повинна перевищувати суми мит, податків, які підлягали б сплаті на момент ввезення, якби товари були випущені для вільного обігу. У разі коли вказані суми стануть рівними, товар вважається випущеним у вільний обіг. Оскільки Україна не приєдналася де Кіотської конвенції, а власних подібних норм законодавства на сьогодні немає, було розроблено та подано на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань оподаткування товарів, що тимчасово ввозяться (пересилаються) на митну територію України», прийняття якого завдяки введенню норми щодо вітчизняних підприємств, які тимчасово ввозитимуть високотехнологічні товари іноземного походження з комерційною метою для отримання прибутку.

Також слід відмітити ще одну невідповідність положень 206 кодексу загальновизнаним нормам — включення до переліку товарів, повністю звільнених від оподаткування при застосуванні режиму тимчасового ввезення (вивезення), морських і річкових суден, інших плавучих засобів та повітряних суден, які ввозяться з метою ремонту, а також устаткування та матеріалів, призначених нерезидентами для будівництва та ремонту цих суден.

Митне оформлення таких товарів має здійснюватися із застосуванням режиму переробки на митній території України та режиму тимчасового ввезення із частковим звільненням від оподаткування.

Проте через недосконалість національного митного законодавства щодо застосування режиму тимчасового ввезення були підготовлені вищевказані законодавчі зміни з метою недопущення зупинки та врегулювання діяльності судноремонтної та суднобудівної галузей. Однак подібні проблеми в інших галузях господарювання залишилися не вирішеними й досі.

Приміром, компанія «Дельта» виконує замовлення на будівництво дороги. Для виконання цих робіт вона по договору оренди на три місяці завозить спецавтомобіль для асфальтування дороги. Законодавство України у такому випадку передбачає сплату мита й ПДВ з вартості автомобіля. Після виконання робіт сплачені податки не повертаються.

Для уникнення таких ситуацій суб'єкти господарювання шукають шляхи уникнення від оподаткування — завозять автомобіль для прийняття участі у виставці (806 стаття Митного кодексу України у такому випадку передбачає повне звільнення від оподаткування) або через окремі рішення уряду щодо надання дозволу на оформлення автомобіля відповідно до частини 4 статті 206 кодексу.

Водночас законодавство інших країн у такому випадку передбачає часткове звільнення від сплати мит і податків — за кожний повний чи неповний місяць сплачуються 3% від суми, яка б підлягала сплаті, якби товари були випущені для вільного обігу.

У такому випадку за ввезений на три місяці автомобіль було б сплачено 9% від суми, податків, чим би й скористався суб'єкт господарювання і не вишукував схеми для уникнення від оподаткування, а бюджет отримав би належні йому кошти.

У митних режимах «Експорт», «Імпорт», «Транзит». «Знищення або руйнування», «Відмова на користь держави» суперечності відповідно до норм міжнародного права відсутні[16, с. 161].




    продолжение
--PAGE_BREAK--