Реферат: Диплом по легкой промышленности
Вступ.Головна мета діяльностікожного підприємства в умовах ринкової економіки – максимізація прибутку.Підприємство реалізує свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошовувиручку. Однак, це ще не означає, що підприємство отримує прибуток.
Для виявлення фінансовогорезультату необхідно співставити виручку з витратами на виробництво продукції іїї реалізацію, тобто з собівартістю продукції. Підприємство отримує прибуток,якщо виручка перевищує собівартість продукції; якщо виручка дорівнює собівартості,то вдалося лише повернути витрати на виробництво і реалізацію продукції; якщовитрати перевищують виручку, то підприємство зазнає збитку, тобто негативногорезультату, що ставить його у важке фінансове становище, яке не виключаєбанкрутства.
Рівень витрат виробництва єголовним результатом виробничої діяльності підприємства. Заключним показникомгосподарської діяльності підприємства є доход і прибуток. Вони характеризуютьефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства.
Тому визначеннясобівартості продукції – одне з основних облікових завдань підприємства.Основою вирішення великого кола проблем, пов’язаних з ефективною діяльністюпідприємства, є саме собівартість, тобто шляхи її зменшення.
Ефективність роботи підприємствав значній мірі залежить від інформацію про формування собівартості. Тому єпричини:
- витратина виробництво продукції є базою для встановлення ціни;
- інформаціяпро собівартість лежить в основі прогнозування і управління виробництвом.
В собівартості знаходить відображенняякість усієї виробничо-господарської діяльності підприємства: чим кращевикористовуються його основні і оборотні фонди, менші витрати праці на одиницюпродукції, чим чіткіше та більш узгоджено працює апарат управління, ефективнішезапроваджуються передові форми організації виробництва і прогресивнатехнологія, тим нижче собівартість продукції. Упущення, які виникають прироботі підприємства, викликають збільшення собівартості.
Підсилення значення прибутку врозвитку підприємства, галузі і усього господарства призводить до збільшенняролі собівартості, як одного з найважливіших якісних показниківвиробничо-господарської діяльності підприємства. Приріст прибутку впромисловості відбувається приблизно на одну третину за рахунок зростанняоб’єму виробництва і на дві третини за рахунок зниження собівартості продукції.
Проблема віднесення різних витрат насобівартість продукції є однією з найважливіших для підприємств. За допомогоюмеханізму формування собівартості продукції можна стимулювати або, навпаки,“подавляти”, робити невигідними різні види витрат. А в сукупності з податковимипільгами цей механізм є потужним важелем фінансово-господарської діяльностіпідприємства.
Щоб успішно вести боротьбу зазниження собівартості продукції, потрібно знати з чого вона складається і якіфактори впливають на її величину для більш повного обліку їх при розробці планупо витратам на виробництво, прибутку і рентабельності.
Зниження собівартості – це неодноразовий акт, а повсякденне завдання, яке стоїть перед керівництвомпідприємства, багатоплановий процес, який потребує системного підходу і єдиногоуправління.
До факторів, що забезпечують зниженнясобівартості продукції відносяться: використання найновіших технологій,економія сировини, електроенергії, підвищення продуктивності праці, зниженнязбитків від браку і простоїв, поліпшення використання основних виробничихфондів, зниження витрат на збут продукції, упорядкування витрат на апаратуправління, зміна структури виробничої програми в результаті асортиментнихзрушень та ін.
Собівартість продукції можезнижуватись і за рахунок скорочення умовно-постійних витрат в результатізростання об’єму виробництва і реалізації. Щоб уникнути виникнення перевитраткоштів підприємство може використовувати різні норми і нормативи витратматеріальних, трудових і фінансових ресурсів – галузеві (стандарти) абосамостійно розроблені підприємством.
Варто зауважити, що в останні рокиспостерігається тенденція до зростання витрат на виробництво і реалізаціюпродукції. До збільшення собівартості призводять збільшення вартості сировини,матеріалів, палива, енергії, обладнання, збільшення процентних ставок закористування кредитом, підвищення тарифів на транспортні послуги, збільшеннявитрат на рекламу. Збільшується сума амортизаційних відрахувань, в тому числічерез переоцінку основних фондів і введення індексації. Велику роль відіграєзбільшення питомої ваги заробітної плати в структурі витрат в умовахлібералізації цін і соціальної напруженості. Одночасно збільшуються витрати насоціальне і медичне страхування, пенсійне забезпечення, в державний фондзайнятості, на різні компенсаційні витрати. Все це зумовлює наступний витокінфляції.
Для того, щоб отримати якнайбільшийприбуток (забезпечити собі технічний і соціально-економічний розвиток)підприємству потрібно намагатись максимально знижувати витрати виробництва(собівартість). Для цього необхідно постійно слідкувати за співвідношенням міждоходами і витратами, пов’язаними з випуском продукції. Саме це співвідношенняє визначальним для прийняття рішення про те, яку продукцію виробляти, якимчином і які послуги надавати.
Розділ ІВ економічнійтеорії собівартість визначається як відокремлені від категорії вартості витратина споживчі засоби виробництва і заробітну плату для забезпечення їх поверненняв процесі відтворення продукту.
В собівартостіпродукції знаходить своє конкретне вираження дія економічних законів черезпроцеси, що допомагають зниженню витрат. Характером виробничих відносин і дієюекономічних законів зумовлена об’єктивна необхідність систематичного зниженнясобівартості за рахунок прискорення НТП, поліпшення якості продукції,ресурсозбереження, впровадження маловідходних і безвідходних технологій,інтенсифікації всього суспільного виробництва, якості управління, природних,географічних та інших факторів.
Найбільш повнопроявляється взаємозв’язок собівартості з такими категоріями як прибуток іціна.
В економічнійнауці природа собівартості досліджується в нерозривному зв’язку з вартістю. Длятеорії калькулювання принципово важливе значення має склад витрат, границісобівартості в рамках підприємства.
Собівартістьхарактеризує витрати конкретних підприємств на виробництво і реалізаціюпродукції і розкриває економічний механізм повернення цих витрат з виручки відреалізації. Відображаючи процеси виробництва, обертання і розподілення, вонавиступає як один з найважливіших синтетичних показників їх діяльності.
Собівартістьзалежить від характеру виробничого процесу, а її показник відображає зусиллятрудового колективу з пошуку резервів підвищення ефективності виробництва.Зниження собівартості значною мірою пов’язане з внутрішньовиробничимифакторами: збереженням норм витрат живої праці і матеріальних ресурсів, їхзниженням при проведенні організаційно-технічних і наукових заходів,удосконаленням техніки і технології та ін.
В собівартостізнаходять відображення рівень спеціалізації і кооперації, транспортні витрати,стан матеріально-технічного забезпечення, якість продукції і праці.
Собівартість – цесинтетичний показник ефективності, тому при його розрахунку і використанні всистемі управління виробництвом потрібно бути особливо уважним. Він є одним знайважливіших економічних важелів в господарському механізмі управліннявиробництвом.
В склад собівартостівходять:
- вартістьзасобів праці, що переноситься на продукт праці частинами;
- вартістьпредметів праці, яка повністю споживається в процесі виробництва;
- заробітнаплата як частина вартості, створена необхідною працею;
- елементирозподілу чистого доходу (через ціни на спожиті засоби виробництва,відрахування на соціальне страхування та інші обов’язкові платежі).
В основу формування собівартостіпродукції покладені наступні найбільш загальні принципи:
1) Чітке розмежування витрат підприємств по сферах господарськоїдіяльності – основна діяльність, капітальні вкладення, непромисловівиробництва і господарства.
2) Безпосередній зв’язок витрат з процесамивиробництва і обігу.
3) Відшкодування витрат в процесі відтворення дляоновлення основної виробничої діяльності.
4) Повний облік фактичних витрат незалежно від ступенювідповідності нормам, стандартам якості, технічних та інших умов, щовідображають існуючий рівень техніки, технології і організації виробництва.
5) Прямий зв’язок витрат на виробництво продукції звизначеним періодом.
Кожне підприємство повинно знативитрати на виробництво продукції. Даний фактор особливо важливий в умовахринкових відносин, оскільки рівень витрат на виробництво продукції впливає наконкурентоспроможність підприємства, його економіку.
Для того, щоб знати витрати навиготовлення продукту, підприємство повинно проводити його вартісну оцінку зауречевленим і кількісним складом (засоби і предмети праці), а також за складомі кількістю витрат праці, необхідних для його виготовлення.
Прийнято вважати, що витрати(собівартість) – це грошове вираження виробничих факторів, необхідних дляздійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності, пов’язаної звипуском і реалізацією продукції чи наданням послуг, тобто витрати підприємствана виробництво і реалізацію продукції. Згідно з визначенням витрат(собівартості) виробництва продукції слід розрізняти собівартість виробництва іреалізації, випуску продукції і продажу. Собівартість випуску (виробництва)продукції характеризує в грошовому вимірі всі матеріальні витрати і витрати наоплату праці, які в тому чи іншому виробництві падають на одиницю і на весьоб’єм виробленої продукції.
До складу повної собівартості входять:
- витрати на підготовку і освоєння виробництва;
- витрати, пов’язані безпосередньо з виробництвомпродукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;
- витрати на оплату праці;
- витрати, пов’язані з використанням природноїсировини;
- витрати некапітального характеру, пов’язані зудосконаленням технології і організацією виробництва, а також з поліпшеннямякості продукції;
- витрати, пов’язані з винахідництвом, технічнимудосконалюванням і раціоналізаторськими пропозиціями;
- витрати з обслуговування виробничого процесу(поточний, середній і капітальний ремонт);
- витрати із забезпечення нормальних умов праці ітехніки безпеки;
- витрати, пов’язані з набором робочої сили;
- поточні витрати, пов’язані з утриманням іексплуатацією фондів природоохоронного значення;
- витрати, пов’язані з управлінням виробництвом;
- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;
- витрати на транспортування робітників до місцяроботи, відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення,в державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці робітників, що зайняті ввиробництві продукції;
- відрахування з обов’язкового медичного страхування;
- платежі із страхування майна підприємства;
- витрати на оплату відсотків за короткостроковимкредитом банків, оплати послуг банків;
- витрати з гарантійного обслуговування;
- витрати, пов’язані зі збутом продукції;
- витрати на відтворення основних виробничих фондів(амортизація на повне відшкодування);
- знос (амортизація) за нематеріальними активами;
- втрати від браку;
- втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.
Величинацих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, атакож від технології їх використання.
Необхідність знати величину витрат єпричиною розробки методів їх обліку.
2
Операційна діяльність підприємства змоменту його створення пов’язана із здійсненням різноманітних витрат трудових,матеріальних і фінансових ресурсів в процесі виробництва і реалізаціїпродукції.
За своїм характером ці витратиподіляються на два основні види – поточні і довгострокові.
Поточні витрати підприємства пов’язаніз вирішенням в процесі господарської діяльності тактичних задач – закупівлеюсировини і матеріалів, їх транспортуванням і зберіганням, обслуговуваннямматеріально-технічної бази, утриманням персоналу і т.д.
З формуванням операційного прибуткупов’язані поточні витрати, які носять назву операційних. Операційні витратипідприємства, що здійснюються ним в процесі постачальницької, виробничої,збутової операційної діяльності представлені в основному його витратами, якіприймають форму – витрати виробництва або собівартість продукції. Підопераційними витратами розуміють виражені в грошовій формі витрати трудових,матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів на здійснення операційноїдіяльності підприємства.
Для ефективного управління витратамипідприємства розроблена їх класифікація. Ця класифікація використовується впроцесі обліку, аналізу, калькулювання, планування і контролю операційнихвитрат і проводиться за наступними основними ознаками:
1. За ступенем еластичності до об’єму реалізаціїпродукції виділяють постійні і змінні витрати. Такерозділення витрат є найважливішою умовою ефективності управління операційнимприбутком підприємства.
а) Змінні витрати прямо залежать відзмін об’єму виробництва і реалізації продукції, але ступінь такої залежностірізний. Він може носити пропорційний характер (при якому сума змінних витратокремих видів зростає або скорочується пропорційно до росту або зниженню об’ємувиробництва і реалізації продукції); дегресивний характер (при якому сумазмінних витрат окремих видів зростає меншими темпами, ніж зростає об’єм виробництваі реалізації продукції, наприклад, витрати на рекламу при ефективному їїздійсненні); прогресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видівзростає більш високими темпами, ніж збільшується виробництво і об’єм реалізаціїпродукції, наприклад, витрати на заробітну плату робітників привідрядно-преміальній системі оплати праці). Таким чином, змінні витратиобумовлені процесом виробництва і реалізації продукції на підприємстві.
б) Постійні витрати не залежать відзміни об’єму виробництва і реалізації продукції, тобто вони мають місце навітьв тому випадку, коли підприємство тимчасово не здійснює операційну діяльність.При цьому в складі таких витрат виділяються абсолютно постійні витрати(наприклад, витрати на оренду виробничих приміщень) і умовно-постійні витрати(наприклад, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів). Розглядаючи постійнівитрати, слід мати на увазі, що вони є такими тільки в короткочасному періодіопераційної діяльності підприємства. В довгочасному періоді діяльності всі видивитрат підприємства можуть змінюватися.
Виділення в складі витратзмінних і постійних їх видів є одним з основних принципів їх класифікації дляефективного управління ними.
Залежність постійних ізмінних витрат підприємства від об’єму операційної діяльності схематичнопредставлена на рис. 1.
/>/> Сумавитрат Сума витрат
/>/>/> Змінні витрати
/>/> Постійні витрати
/> /> /> /> /> /> <td/> />Обсягвиробництва Обсяг виробництва
А. Характер залежності Б. Характер залежності
змінних витрат постійнихвитрат
/>/> Сумавитрат Сума витрат
/>/>/>/> Постійні витрати
Змінні витрати
/>/>/> Змінні
/>/>/> витрати
Постійні витрати
/> /> /> /> /> /> <td/> />Обсягвиробництва Обсяг виробництва
В. Характерзалежності сукупних витрат
Рис.1. Характер залежностізмінних і постійних витрат від обсягу виробництва
2. За змістом операційного процесу виділяють витрати, пов’язані з виробництвом продукції, зі збутомпродукції і повні витрати. Така класифікація витрат використовується навиробничих підприємствах.
а) Витрати, пов’язані з виробництвомпродукції включають весь комплекс цих витрат, починаючи з закупки сировини і матеріаліві закінчуючи випуском готової продукції. При великому об’ємі постачальницькоїдіяльності витрати по цим операціям можуть бути виділені в окремий самостійнийблок (витрати постачання).
б) Витрати, пов’язані зі збутомпродукції включають весь комплекс витрат по здійсненню її реалізації.
в) Повні витрати (повна собівартістьпродукції) об’єднують в своєму складі як виробничі, так і збутові витративиробництва.
3. За можливістю віднесення на конкретні результатидіяльності (виробництво і реалізацію окремих видівпродукції; діяльність окремих центрів відповідальності і т.д.) виділяють пряміі непрямі витрати.
а) Прямими витратами є такі видивитрат, які в повному об’ємі можуть бути віднесені до того чи іншогоконкретного результату операційної діяльності (наприклад, витрати конкретноговиду основної сировини на виробництво визначеного виду продукції).
б) Непрямими витратами є такі видивитрат, які в зв’язку з комплексністю їх здійснення не можуть бути в повномуоб’ємі віднесені до того чи іншого результату операційної діяльності іпотребують попереднього розподілення (наприклад, загальновиробничі витрати).Непрямі витрати складають так звані “комплексні статті калькуляції” ірозподіляються з використанням спеціальних методів.
Слід відзначити, що розподіленнявитрат на прямі і непрямі залежить від конкретних цілей їх розподілу в процесіуправління ними і згідно з цими цілями може змінюватися.
4. За ступенем необхідності витрати поділяють на корисні і некорисні.
а) Корисними витратами є такі видиопераційних витрат, які допомагають результативному здійсненню операційноїдіяльності підприємства.
б) Некорисними витратами є такі видиопераційних витрат, які пов’язані з обслуговуванням невикористаної частинитрудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів призначених дляздійснення операційної діяльності (наприклад, виплата заробітної платиробітникам за період виконання ними громадських обов’язків; амортизаційнівідрахування по обладнанню, що не використовувалося і т.д.).
5. За економічним змістом (економічними елементами).
6. За конкретними видами витрат (статтями).
Класифікація витрат за економічнимиелементами і статтями калькуляції розглянемо в окремому розділі.
7. За періодом віднесення поточних витрат виділяють витрати, пов’язані з поточною операційною діяльністю, якіповертаються в процесі даного виробничого циклу, і витрати, які будутьповернені в наступному періоді (витрати, віднесені на запаси готової продукціїна кінець періоду; витрати майбутніх періодів і т.д.).
З урахуванням приведеної класифікації здійснюєтьсяконкретне управління витратами на підприємстві.
Критерієм економічності операційнихвитрат виступає мінімізація рівня витратоємності операційної діяльності.Низький рівень витратоємності дозволяє підприємству мати деякі переваги натоварному ринку, вільно здійснювати свою цінову політику і при інших рівнихумовах досягати більш високих розмірів прибутку.
Однак, слід мати на увазі, що зниженнярівня витратоємності діяльності є важливою задачею, але не основною метоюуправління витратами, оскільки воно може супроводжуватися зниженням якостіпродукції, відмовленням від виробництва і реалізації витратоємних видівпродукції, які користуються попитом; зміною пріоритетів стратегічного розвиткудіяльності підприємства на короткострокові економічні вигоди в поточномуперіоді. Тому основною ціллю управління витратами на підприємстві є оптимізаціяїх суми і рівня, що забезпечує високі темпи розвитку діяльності підприємства ідосягнення передбачених об’ємів прибутку.
2.3
Розглянемогрупування витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.
Формуваннявитрат на продукцію легкої промисловості представляє собою складний процес. Приформуванні витрат в кожній галузі легкої промисловості є свої особливості.
Формуваннявитрат на продукцію швейної промисловості характеризується наступними основнимиособливостями:
- висока питома вага матеріальних витрат всобівартості продукції (до 90%), що зумовлює важливе значення більш економногоі раціонального їх використання;
- різноманіття і частота зміни матеріалів і цін наних;
- широкий асортимент продукції, постійне йогооновлення;
- множинність факторів ціноутворення і цін напродукцію.
Витрати, що формують собівартістьпродукції, класифікуються за двома основними ознаками: за економічнимиелементами витрат і за калькуляційними статтями.
Елементами витрат називаєтьсясукупність однорідних за економічним складом витрат без урахування місця їхвиникнення, зведених за економічним призначенням.
На основі класифікації за економічнимиелементами витрат неможливо розрахувати собівартість по окремих видахпродукції. Тому розрахунок собівартості проводять за статтями витрат.
Статтями витрат називаються групивитрат на виробництво продукції, утворені з врахуванням їх призначення і місцявиникнення.
Розрахунок собівартості одиниціпродукції за статтями витрат називають калькульованим. Документ, в якомупредставлені всі витрати на одиницю конкретного виду продукції називаютькалькуляцією.
В швейній промисловості закалькуляційну одиницю приймається один виріб однієї моделі.
Калькулювання не можна зводити лише досукупності робіт і технічних прийомів, що використовуються при підрахункусобівартості конкретних виробів. Воно повинно засновуватися на знанні і сутісобівартості як економічної категорії. Для цього необхідно визначити складвитрат виробництва, що складають собівартість продукції, і розробити науковообгрунтоване економічне групування елементів собівартості продукції.
Структура собівартості продукції застаттями витрат більш конкретна і об’єктивна, ніж витрати по елементах; вонавідображає витрати виробництва за їх роллю в технологічному процесі і зв’язки зоб’ємом виробництва, а також фактори їх зниження.
Задачею обліку витрат в швейномувиробництві є забезпечення виявлення і відображення в собівартості допущенихпозавиробничих витрат і втрат і здійснення контролю за правильним і економнимвитраченням всіх видів сировини і матеріалів, палива і енергії, фондівзаробітної плати, дотримання кошторису витрат з обслуговування виробництва іуправлінню.
Грошове вираження витрат підприємствапри виробництві продукції визначається як на всю продукцію, що виробляєпідприємство в визначений період, так і на одиницю цієї продукції. В першомувипадку воно називається собівартістю всієї виробленої продукції, а в другому –собівартістю одиниці продукції.
Перелік статей калькуляції може бутирізним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному вигляді, можемати такий склад:
1. Сировина і матеріали.
2. Основна заробітна плата.
3. Додаткова заробітна плата.
4. Відрахування на соціальне страхування.
5. Загальновиробничі витрати.
6. Адміністративні витрати.
7. Витрати на збут.
8. Інші витрати.
В планову калькуляцію не включаютьзбитки від браку. Якщо ж брак є неминучим за технологією виробництва, то цявеличина враховується при плануванні собівартості продукції.
В статтю “Сировина і основніматеріали” включають вартість основних матеріалів, що входять до складупродукції, що виробляється, і допоміжних, які використовуються при виготовленніданого виробу для забезпечення нормальних технологічних процесів. Допоміжніматеріали можуть виділятися в окрему статтю, якщо вони мають значну питому вагув собівартості виробу.
В статтю “Основна заробітна платавиробничих працівників” включають основну заробітну плату працівників, зайнятихбезпосередньо виготовленням продукції, доплату за відрядно-прогресивноюсистемою оплати праці і премії робітникам-почасовикам.
В статті “Додаткова заробітна платавиробничих працівників” враховуються: виплати, передбачені законодавством пропрацю; виплати передбачені договорами, контрактами; оплата чергових ідодаткових відпусток; компенсація за невикористану відпустку; оплата часу,пов’язаного з виконанням державних обов’язків; виплата винагороди за вислугуроків та ін.
В статті “Відрахування на соціальнестрахування” розраховується за встановленими нормами від суми основної ідодаткової заробітної плати виробничих працівників.
До складу статті “Загальновиробничівитрати” включаються:
- витрати на управління виробництвом (оплата праціапарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи ймедичне страхування апарату управління цехами, дільницями; виплати на оплатупраці службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);
- амортизація основних засобів загальновиробничого(цехового, дільничного, лінійного) призначення;
- амортизація нематеріальних активівзагальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт,страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активівзагальновиробничого призначення;
- витрати на вдосконалення технології й організаціївиробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників,зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшеннямякості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, іншихексплуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів,купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніхорганізацій);
- витрати на опалення, освітлення, водопостачання,водовідвернення та інше утримання виробничих приміщень;
- витрати на обслуговування виробничого процесу(оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи,медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати наздійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістюпродукції, робіт, послуг);
- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охоронунавколишнього середовища;
- інші витрати (внутрішньозаводське переміщенняматеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів іготової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі івтрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).
Витати, пов’язані з операційноюдіяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів,робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та іншіопераційні витрати.
До статті “Адміністративні витрати”відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування тауправління підприємством:
- загальні корпоративні витрати (організаційнівитрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати);
- витрати на службові відрядження і утримання апаратууправління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
- витрати на утримання основних засобів, іншихматеріальних необоротних активів загальногосподарського використання(операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення,освітлення, водопостачання, водовідвернення, охорона);
- винагороди за професійні послуги (юридичні,аудиторські, з оцінки майна тощо);
- витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні,телекс факс тощо);
- амортизація нематеріальних активівзагальногосподарського використання;
- витрати на врегулювання спорів у судових органах;
- податки, збори та інші передбачені законодавствомобов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, щовключаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
- плата за розрахунково-касове обслуговування та іншіпослуги банків;
- інші витрати загальногосподарського призначення.
Витрати назбут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції(товарів, робіт, послуг):
- витрати пакувальних матеріалів для затарюванняготової продукції на складах готової продукції;
- витрати на ремонт тари;
- оплата праці та комісійні винагороди продавцям,торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
- витрати на рекламу та дослідження ринку(маркетинг);
- витрати на перепродажну підготовку товарів;
- витрати на відрядження працівників, зайнятихзбутом;
- витрати на утримання основних засобів, іншихматеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів,робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення,освітлення, охорона);
- витрати на транспортування, перевезення істрахування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та іншіпослуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умовдоговору (базису) поставки;
- витрати на гарантійний ремонт і гарантійнеобслуговування;
- інші витрати, пов’язані зі збутом продукції,товарів, робіт, послуг.
До інших операційних витратвключаються:
- витрати на дослідження та розробки відповідно доПоложення (стандарту) бухгалтерського обліку “Нематеріальні активи”;
- собівартість реалізованої іноземної валюти, яка дляцілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти вгрошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажуіноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;
- собівартість реалізованих виробничих запасів, якадля цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат,пов’язаних з їх реалізацією;
- сума безнадійної дебіторської заборгованості тавідрахування до резерву сумнівних боргів;
- втрати від операційної курсової різниці (тобто відзміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані зопераційною діяльністю підприємства);
- втрати від знищення запасів;
- нестачі й втрати від псування цінностей;
- визнані штрафи, пеня, неустойка;
- витрати на утримання об’єктів соціально-культурногопризначення;
- інші витрати операційної діяльності.
Калькуляція собівартості на відмінувід кошторису витрат на виробництво не дає характеристики співвідношення витратза економічними елементами, оскільки вони знаходяться в різних статтяхкалькуляції. Тому, щоб отримати на основі калькуляції точне уявлення провеличину витрат за економічними елементами, необхідно розкласти комплексністатті витрат в калькуляції за економічними елементами. Ця обставина врахованапри розгляданні комплексних статей калькуляції, що розраховується на рік.
Другою (крім статей витрат) ознакою,за якою проводиться групування витрат на виробництво продукції є однорідністьїх економічного змісту. Це групування носить назву групування за економічнимиелементами витрат.
Кошторис витрат на виробництво є однимз основних планових документів по собівартості продукції, що визначає загальнусуму витрат підприємства в періоді, що планується і забезпечує ув’язку планусобівартості з іншими розділами річного плану економічного і соціальногорозвитку підприємства і всіма статтями калькуляції, за виключеннямпозавиробничих витрат.
Кожний з елементів кошторису витратоб’єднує однорідні за своїм характером види витрат підприємства, щовідрізняються своєю роллю і характером участі в процесі виробництва.
На основі цієї класифікаціїскладається документ “Кошторис витрат на виробництво продукції”, в якомуперераховуються всі економічні елементи і сума витрат по кожному елементу.
Кошторис витрат складається на весьоб’єм продукції на рік і розбивається по кварталам.
В кошторисі виробництва вказані всівитрати на виробництво в визначеному періоді, згруповані за елементами. Сумаданих по кожному елементу витрат показує, яку кількість і на яку суму підприємствоможе витратити матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів в періоді, щопланується. Завдяки цьому кошторис виробництва є дуже важливим документом, якийшироко використовується при розробці фінансового плану підприємства.
Класифікаціявитрат на виробництво за економічними елементами:
1. Матеріальні витрати.
2. Витрати на оплату праці.
3. Відрахування на соціальні заходи.
4. Амортизація.
5. Інші операційні витрати.
До складуелемента “Матеріальні витрати” включається вартість витрачених у виробництві(крім продукту власного виробництва):
- сировини й основних матеріалів;
- купівельних напівфабрикатів та комплектуючихвиробів;
- палива й енергії;
- будівельних матеріалів;
- запасних частин;
- тари й тарних матеріалів.
До складу елемента “Витрати на оплатупраці” включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії тазаохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток таіншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
До складу елемента “Відрахування насоціальні заходи” включаються: відрахування на пенсійне забезпечення,відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття,відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахуванняна інші соціальні заходи.
До складу елемента “Амортизація”включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальнихактивів та інших необоротних матеріальних активів.
До складу елемента “Інші операційнівитрати” включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складупопередніх елементів, зокрема, витрати на відрядження, на послуги зв’язку,плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Кошторис витрат на виробництво вцілому по підприємству не є сумою кошторисів витрат цехів, оскільки в цьомувипадку він включив би повторно витрати окремих цехів і вартість послуг, яківони надають один одному в рамках підприємства.
Вивчення структури собівартостіпродукції дозволяє виявити основні шляхи її зниження, встановити впливскорочення окремих витрат на загальний рівень собівартості.
2.4.
Конкретний зміст окремих етапівкалькулювання в значній мірі залежить від системи калькулювання собівартостіпродукції, яку використовують на підприємстві.
1. Показна система калькулювання собівартостіпродукції засновується на послідовному відображеннівсіх видів прямих і непрямих витрат, пов’язаних з виконанням робіт (випускомпродукції) за індивідуальними замовленнями (контрактами). При цьомуіндивідуальні вироби, які виконуються за замовленням або їх партіярозглядаються як самостійний єдиний об’єкт обліку і планування витрат.
На кожнезамовлення відкривається відомість (карта) аналітичного обліку витрат, якимприсвоюється окремий код. В цьому документі відображаються: найменуванняпродукції; замовлена кількість виробів; вимоги до якості і строків виконаннязамовлення; виробничі структурні підрозділи, які забезпечують виконаннязамовлення, та інші показники.
В процесівиконання замовлення витрати окремих структурних підрозділів враховуються врозрізі статей звітної калькуляції. В ряді випадків відомість (карта) аналітичногообліку операційних витрат по замовленню може передбачати їх накопичення понаступних позиціях:
а) прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали, покупні комплектуючівироби і напівфабрикати; паливо і електроенергія);
б) прямі витрати праці виробничих працівників, зайнятих виконаннямзамовлення (і згідно з цим нарахована пряма заробітна плата);
в) іншіпрямі витрати;
г) непрямівитрати, які відносять на замовлення.
Віднесеннянепрямих витрат на замовлення здійснюється, як правило, на наступній базі:відробленим людино-годинам; відробленим машино-годинам; вартість замовлення законтрактом.
Калькулюваннясобівартості за замовленням здійснюється шляхом підрахунку суми всіх видіввитрат на виготовлення індивідуального виробу (або шляхом поділення загальноїсуми витрат на кількість випущених виробів, якщо замовлення було оформлене наїх партію).
Використанняцієї системи калькулювання собівартості продукції потребує ретельного ісвоєчасного документування витрат по всіх виконаних роботах і здійснення великогооб’єму розрахунків, пов’язаних з розподіленням непрямих видів витрат. Цясистема калькулювання собівартості використовується в основному вдрібносерійному виробництві продукції або в індивідуальному її виготовленнізгідно з технічними вимогами замовника (в будівництві, авіаційнійпромисловості, випуску нестандартної продукції і т.д.).
/>
Рис.2.1. Основні системикалькулювання собівартості продукції, які використовують на підприємстві.
2. Попроцесна система калькулювання собівартості полягає в відображенні всіх видів прямих і непрямих витрат, пов’язанихз випуском і реалізацією продукції, в розрізі окремих процесів (стадій, фаз іт.д.). Така система калькулювання характерна для виробництва якісно однорідноїпродукції з безперервним або масовим технологічним процесом. Різний ступіньскладності використання цієї системи калькулювання собівартості продукціївизначається кількістю виробничих процесів, структурно виділених напідприємстві; об’ємом незавершеного виробництва і широтою номенклатурипродукції, що потребує окремого самостійного обліку.
Основу цієї системи калькулюванняскладає облік витрат по кожному процесу в розрізі окремих статей з розділеннямобліку готової продукції і незавершеного виробництва. Процес калькулюваннявитрат при використанні цієї системи проходить наступні чотири етапи:
а)на першому етапі визначається об’єм незавершеного виробництва продукції в“еквівалентних одиницях”. Цей об’єм розраховується шляхом множення кількостіодиниць продукції, що знаходиться в процесі обробки, на ступінь завершеності їхобробки (наприклад, 100 одиниць продукції, обробка яких завершена на 30%, будескладати 30 еквівалентних одиниць);
б)на другому етапі визначається загальна кількість продукції, вироблена(реалізована) в звітному періоді часу. Цей розрахунок проводиться за наступноюформулою:
ЗК= ЗНПп + ПП – ЗНПк,
де ЗК –загальна кількість виробленої продукції в звітному періоді;
ЗНПп– запаси незавершеної продукції в еквівалентних одиницях на
початок періоду;
ПП –кількість повністю завершеної і переданої далі продукції;
ЗНПк – запаси незавершеної продукції в еквівалентних одиницях на
кінець періоду.
в)на третьому етапі визначається загальна сума прямих і непрямих витрат навиробництво продукції по всіх її процесах;
г)на четвертому етапі розраховується питома собівартість продукції, тобтовизначається об’єм сукупних витрат на одиницю продукції.
Перевагоювикористання даної системи калькулювання собівартості є її простота, можливістьефективного управління незавершеним виробництвом і запасами готової продукції,групування витрат на виробництво і реалізацію продукції в розрізі центріввідповідальності. В цей же час основним недоліком цієї системи калькулювання єнепомірне усереднення собівартості продукції. В ній не враховуються сезонніособливості її виробництва, особливості витрат на зберігання запасів і т.д.
Попроцеснасистема калькулювання собівартості продукції широко використовується напідприємствах вугільної, нафтової, хімічної, фармацевтичної, легкої, харчовоїпромисловості та інших аналогічних за організацією технологічних процесівгалузях економіки.
3. Нормативнасистема калькулювання собівартості продукції (або система “стандарт-костинг”)полягає в її здійсненні на основі розроблених норм і нормативів витрат. Прицьому фактичні операційні витрати різних видів порівнюються з нормативними зметою виявлення і відображення в обліку розмірів відхилень (тому цю системучасто називають “управління витратами за відхиленнями”).
Нормативнасистема калькулювання собівартості продукції здійснюється за наступнимиосновними етапами:
а)розробка системи норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів, живої праці,окремих видів інших прямих і непрямих витрат. Ці нормативи розробляються наодиницю продукції, на окремі види робіт і т.д. Нормативи формуються в розрізіокремих статей облікової калькуляції;
б)поточний облік витрат у розрізі норм з одночасним визначенням розміру відхиленьвід цих норм;
в)поточний облік зміни значень норм і нормативів, які використовуютьсяпідприємством в процесі здійснення своєї діяльності;
г)визначення фактичної собівартості виробленої (реалізованої) продукції. Цейрозрахунок здійснюється за формулою:
ФСП= НС ± SВФВ ± ЗН,
де ФСП –фактична собівартість одиниці виробленої (реалізованої)
продукції в звітному періоді;
НС –сумарна нормативна собівартість одиниці продукції,
встановлена на підприємстві;
SВФВ – сумарневідхилення (економія або перевитрата) фактичних
витрат на виробництво (реалізацію) одиниці продукції від
нормативів в звітному періоді;
ЗН – сумарна зміна (збільшення або зменшення) норм, які
визначають нормативну собівартість продукції, в звітному
періоді.
Перевагоювикористання даної системи калькулювання собівартості продукції є впровадженняв операційну діяльність підприємства прогресивних норм і нормативів витрат;високий зв’язок цих нормативів з розробленою ціновою політикою підприємства;підвищення ефективності контролю управління витратами; отримання більш точнихрезультатів калькулювання. Разом з тим, вона має і деякі недоліки, основними зяких є: складність обліку широкої системи витрат; необхідність постійногоуправління системою норм і нормативів; нетиповість окремих звітних періодів зпозицій здійснення витрат, неврахована в системі їх нормативів.
Нормативнасистема калькулювання собівартості продукції може використовуватися яксамостійно, так і в якості додаткової до системи показного або попроцесного їїкалькулювання. Її можна використовувати на підприємствах з масовим постійнимтехнологічним процесом виробництва і реалізації продукції, яка має стабільнийзбут і для якої використовують однорідні види сировини, матеріалів,напівфабрикатів – в машинобудуванні, нафтохімічній, текстильній, швейній,харчовій та інших галузях економіки.
4. Системакалькулювання змінних витрат (“директ-костинг”) полягає в тому, щокалькулюється не повна собівартість виробництва і реалізації продукції, атільки питомі змінні операційні витрати (їх основу складають прямі видиопераційних витрат). Основна мета впровадження цієї системи калькулювання –забезпечити контроль за формуванням маржинального прибутку підприємства врозрізі конкретних видів продукції.
Прицій системі калькулювання витрат маржинальний прибуток по конкретних видахпродукції розраховується за наступною формулою:
МПп= Ц – Взмін,
де МПп– сума маржинального прибутку по конкретних видах продукції;
Ц –ціна реалізації одиниці виробленої продукції;
Взмін– сума змінних (прямих) витрат, віднесених на конкретні види
продукції.
Перевагамивикористання даної системи калькулювання собівартості продукції є її простота;мінімум здійснення розрахункових операцій, пов’язаних з розподілом непрямихвитрат; висока надійність отриманих результатів, оскільки при цій системі восновному виключені неточності віднесення непрямих витрат на окремі видипродукції в процесі їх розподілу; можливість цілеспрямованого управління якзмінними витратами, так і маржинальним прибутком.
Розділ ІІ.Аналіз резервів зниження собівартості продукції
2.1 Аналіз діяльності ВАТ“Бердичівська фабрика одежі”
Метоюекономічного аналізу є вивчення результатів діяльності підприємства, визначеннявпливу факторів на показники їх роботи для виявлення в подальшому недоліків ірезервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшенняобсягів виробництва та реалізації, підвищення ефективності діяльності.
Однієюз найважливіших задач, які стоять перед легкою промисловістю, є забезпеченняспоживачів якісними товарами. В основі вирішення цієї задачі лежить створеннядіючого ефективного механізму господарювання, який дозволить в умовах ринковоїекономіки виявити і мобілізувати резерви зростання виробництва і зниженнясобівартості продукції, досягти при менших витратах збільшення випускупродукції за рахунок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій.
Всвою чергу інтенсивне використання виробничих ресурсів може бути забезпеченеприскореним розвитком науково-технічного прогресу та посиленням режимуекономії.
Досвідпідприємств легкої промисловості і аналіз їх діяльності показують, щовідсутність контролю і матеріальної відповідальності за необгрунтовані витративиробництва призводять до того, що підприємства для зростання прибуткувибирають не інтенсивний шлях зниження собівартості, а екстенсивний.
Вцих умовах слід встановити пріоритет собівартості продукції, як одного зголовних факторів зростання прибутку, створити систему управління нею напідприємстві.
Управліннябудь-яким об’єктом потребує, перш за все, знання про його вихідний стан,відомостей про те, як існував і розвивався об’єкт в попередній період.Отримавши повну і достовірну інформацію про діяльність об’єкта в минулому,тенденціях, що склалися в його функціонуванні та розвитку можна впевненоприймати важливі управлінські рішення.
Проаналізуємодіяльність ВАТ “Бердичівська фабрика одежі”.
В1995 році було засновано ВАТ “Бердичівська фабрика одежі” шляхом перетвореннядержавного підприємства “Бердичівська швейна фабрика” у відкрите акціонернетовариство.
З1992 року через складні економічні умови в країні, відсутність оборотних коштівта низьку купівельну спроможність вітчизняних споживачів підприємство почалопрацювати з іноземними партнерами на умовах давальницької сировини.
Роботана давальницькій сировині малорентабельна, але дозволяє:
1. Своєчасно проводити розрахунки з бюджетом, за енергоносії та опалення.
2. Забезпечити роботою та відповідно заробітною платою колективпідприємства кількістю 1273 чоловіка.
3. Зберігати і підвищувати кваліфікацію робітників та інженерно-технічнихпрацівників підприємства.
4. Підвищувати якість продукції, що виготовляється, оскільки вимоги доякості інофірм дуже високі.
Завдякинапруженій роботі правління, всього колективу в цілому, вдалося стабілізуватироботу підприємства.
Так,у 2000 році кількість відпрацьованих годино-днів збільшилась на 40365 (19,54%).
Напідприємстві збільшилася сума балансового прибутку з 391,4 тис. грн. в 1999році до 583,0 тис. грн. в 2000 році.
Основнітехніко-економічні показники роботи ВАТ “Бердичівська фабрика одежі” за1999-2000 роки, а також відносне і абсолютне відхилення цих показників наведенов таблиці 2.1.
Зтаблиці 2.1 видно, що робота підприємства в 2000 році порівняно з 1999 рокомзначно покращилася:
- зросла кількість фактично відпрацьованих днів на42,4 дні (22,55%);
- обсяг виробництва зріс на 107,8 тис. шт. (44,43%);
- товарна продукція в діючих цінах зросла на 2091,9тис. грн. (49,20%);
Прибуток підприємства збільшився вдекілька разів:
- по виробництву: на 499,3 тис. грн. (787,54%);
- по реалізації: на 448,1 тис. грн. (521,65%);
Рентабельністьпідприємства зросла на 8,2% (з 1,5% до 9,7%).
Середнязаробітна плата всіх працівників зросла на 74,33 грн. (53,05%), з нихробітників – на 71,08 грн. (58,43%).
Продуктивністьпраці зросла на 52,48%.
Скоротиласячисельність робітників на 27 чоловік (2,14%).
Таблиця 2.1.
Основні показники роботи ВАТ “Бердичівська фабрика одягу”
Показник
Роки
Абсолютне відхилення (+, – )
Відносне відхилення 2000р. в % до 1999р.
1999 2000 1 2 3 4 51.Кількість відпрацьованих днів: план
факт
230
188
233
230,4
+3
+42,4
1,30
22,55
2.Кількість виробів, тис. шт. 242,3 350,1 +107,8 44,49 3.Товарна продукція в діючих цінах, тис. грн. 4251,1 6343,0 2091,9 49,20 4.Собівартість товарної продукції, тис. грн. 4187,7 5780,3 1592,6 38,035.Прибуток, тис. грн.:
по виробництву
по реалізації
по балансу
+63,4
+85,9
+391,4
+562,7
+534
+583
+499,3
+448,1
+191,6
+787,54
+521,65
+49,95
6.Рентабельність виробництва, % 1,5 9,7 8,27.Чисельність, чол.: всього
в т.ч. ПВП
1273
1263
1245
1236
-28
-27
-2,20
-2,14
8.Фонд оплати праці, тис. грн. 2147,1 3213,7 1066,6 49,689.Середня заробітна плата, грн.: всього
в т.ч. робітників
140,11
121,66
214,44
192,74
74,33
71,08
53,05
58,43
10.Продуктивність праці за рік, грн. 280,5 427,7 147,2 52,48 11.Накладні витрати, тис. грн. 2488 3228,2 740,2 29,75 12.Товарна продукція в порівняльних цінах на 1.01.2000р., тис. грн. 21553,7 28019,2 6465,5 30,0Як бачимо з таблиці 2,1 всі ціпозитивні зміни в роботі підприємства відбулися в першу чергу за рахунокзбільшення обсягу виробництва, а також за рахунок зменшення чисельностіробітників.
2.2 Аналізвитрат на 1 грн. товарної продукції.
Аналізуючисобівартість продукції, вирішують такі основні завдання:
1) оцінювання виконання плану за собівартістю продукції в цілому попідприємству, а також за окремими видами продукції;
2) вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, атакож за окремими видами і групами продукції;
3) виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробкавідповідних заходів щодо їх використання.
Для вивчення собівартості продукції удинаміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції (З), якийобчислюється так:
С
/> З = ,
Т
де С –виробнича собівартість товарної продукції;
Т –вартість товарної продукції в цінах реалізації.
4188
/> З1999= = 0,9851 грн.
4251
5780
/> З2000= = 0,9112 грн.
6343
Цейпоказник одночасно може певною мірою виконувати роль показника рентабельностівиробництва.
Таблиця 2.2
Витрати на 1 грн. товарної продукції
Показник
Р О К И
1999 рік
2000 рік
1. Собівартість товарної продукції, тис. грн.4188
5780
2. Товарна продукція, тис. грн.4251
6343
3. Витрати на 1 грн. товарної продукції, грн.0,9851
0,9112
Витратина 1 грн. товарної продукції зменшилися на 0,074 грн. Це говорить про позитивнізміни в роботі підприємства.
2.3 Аналізвитрат на виробництво за елементами.
Найбільшкорисним для виявлення змін у структурі витрат на виробництво є аналізсобівартості за елементами витрат. Аналіз витрат за елементами витрат дає змогуне лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузевіособливості (матеріалоємність, трудомісткість виробництва).
Зтаблиці 2.3 видно, що за всіма елементами витрат витрати зросли (крім елементу“Амортизація”). Як вже було сказано раніше, це пов’язано зі збільшенням обсягувиробництва.