Реферат: Протиправна поведінка (Проблема правонарушений)
Протиправна поведінка, як вид правової поведінки, являється антиподомправомірної поведінки<m:mathPr> <m:mathFont m:val=«Cambria Math»/> <m:brkBin m:val=«before»/> <m:brkBinSub m:val="--"/> <m:smallFrac m:val=«off»/> <m:dispDef/> <m:lMargin m:val=«0»/> <m:rMargin m:val=«0»/> <m:defJc m:val=«centerGroup»/> <m:wrapIndent m:val=«1440»/> <m:intLim m:val=«subSup»/> <m:naryLim m:val=«undOvr»/> </m:mathPr>ВСТУП
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науцістільки ж складною і протилежною, як і раніше. Її актуальність безсумнівна.Правопорушення існували завжди. Тому неможливо не погодиться з французькимсоціологом Емілем Дюркгеймом, який рахував, що злочини та правопорушення єелементами любого здорового суспільства. Отже, повністю знищити злочинність не можливо, вони були, є табудуть завжди. Саме тому не обхідно постійне формування нових теоретичнихконцепцій боротьби з правопорушеннями, розробка нових методів та заходів. Такяк злочинність, як і будь-яке соціальне явище, постійне рухається, набуваючинові форми.
Ступень вивчення цієїпроблеми досить великий, але це непризводить до значного зниження кількості різноманітних злочинів та правопорушень.
При написанні курсової роботибули використані різні правові акти, такі як Кримінальний кодекс України,Кодекс про адміністративних правопорушень та інші.
Метою роботи є розкриття теми та її основних засад, так як в любомусуспільстві протиправна поведінка це соціальний і юридичний антипод правомірноїповедінки. Вивчення даної теми дозволяє глибше зрозуміти природу правопорушень,їх мотиви, зміст, роль в суспільно – правовому житті
Для досягнення вищевказаної метипотрібно рішити ряд задач:
. розглянути поняття, ознаки тасклад правопорушень;
. вивчити безпосередньо видиправопорушень;
. для найбільш повного розкриття теми потрібновивчити не тільки причини та стан правопорушень в Україні, але й засоби боротьбизі злочинами.
РОЗДІЛ 1. Поняття протиправної поведінки, їїознаки, види та склад.
Протиправна поведінка, як видправової поведінки, являється антиподом правомірної поведінки. Як ужезазначалось, протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але на відмінувід правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чисвавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входитьдо механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретнаобставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.[1]
З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінкавідноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їїшкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни вфункціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу,нормальним умовах існування людини і суспільства. На відміну від юридичнихфактів-подій, юридичні факти – правопорушення характеризуються свідомо-вольовимхарактером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.
Шкідливість юридичних фактів – подій і правопорушеньвимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенемможливості їх відновлення. При цьому можливі три варіанти:
1) один юридичний фактнегативно впливає на велику кількість зв’язків між людьми;
2) юридичний факт вноситьнезначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібнихфактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальнефункціонування суспільства;
3) юридичний акт заподіює невідновлювані збитки суспільству чи людині.
Правопорушення (протиправна поведінка) як формапрояву правової поведінки має такі основні ознаки:
1) маєпротиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чинитьсявсупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон,зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливаютьіз нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору,укладеного на основі закону;
2) є суспільнашкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життялюдини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин)— основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної.Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичнихправ і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянніучаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;
3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка,розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особив безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні невиявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування.Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної сутітоталітарного режиму в державі;
4) має свідомо вольовий характер, тобто в моментвчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуваєпід контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено ідобровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якоюдіяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливінаслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатноїособи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);
5) є винним.Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативневнутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чибездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічнеставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеностівини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
6) єкримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державногопримусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого,організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу доправопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. Відсутність зазначених ознак не дозволяєрозглядати діяння як правопорушення.[2]
Важливою юридичною ознакою правопорушення є йогопротиправність. В формально-юридичному аспекті протиправність – це порушення унормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб’єкта,тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностямрозвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб’єктів. Правопорушенняхарактеризується невиконанням забороняючи норм у формі дій чи бездіяльності. Невважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому щоможливість його реалізації залежить від власного розсуду суб’єкта.
Отже, правопорушення – це винна поведінка право діїіндивіда, яка заперечує нормам права, спричиняє шкоду другим особам і тягне засобою юридичну відповідальність, визначеними ознаками, які відрізняють його відпорушень не правових правил поведінки.
1. Правопорушення – це такаповедінка людини, яка виражається в дії, або не дії. Правопорушення не можутьбути думки, почуття, помисли, тому що вони не регулюються правом.
2. Правопорушення – цеповедінка людини, яка заперечує нормам права. Тому правопорушення можна назватипротиправною поведінкою.
Дії, узгоджені з правом,допущені правом, не можуть розглядатися як правопорушення. Правопорушенняпоширюється на інтересах других осіб, які знаходяться під захистом закону.Однак, не всі інтереси людини охороняються законом, тому їх порушення не можебути завжди протиправним. Сутністю правопорушень складається з поведінки, яказаперечує нормам права, які походять від держави, навіть тоді, коли її наказ незавжди співпадає з позначеними громадськими інтересами. В протилежному випадку,існування організованого цивілізованого суспільства немислимо. Тому закониправової держави допускають і забезпечують інститути необхідної оборони,крайньої необхідності і інші.
Протиправна поведінкаявляється правопорушенням тільки в тому випадку, коли в дії, або не діїправопорушника існує вина, тому, що особа свідомо здійснила правопорушення, і вцей момент, розумно користувалася своїми діями.
Склад правопорушення – цесистема ознак правопорушення протиправної поведінки, необхідних і достатніх дляпритягнення до юридичної відповідальності. Елементами складу правопорушення єоб’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони правопорушення. Суб’єктиправопорушення – фізичні і юридичні особи. Фізичні особи як суб’єктиправопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нестиюридичну відповідальність. Рівень деліктоздатності залежить від віку особи,стану її фізичного та психічного здоров’я, посади та інших обставин. Юридичніособи можуть бути суб’єктами правопорушень, але вони не можуть бути суб’єктамизлочинів. Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріальногоправопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного – фізичні і юридичніособи, адміністративного – переважно фізичні особи, а в окремих випадках,встановлених у законодавстві, й юридичніособи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праціта ін.).
Правопорушення, суб’єктомякого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретнихфізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб’єктомвідповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключаєможливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягненняїї до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою.
Суб’єктивна сторонаправопорушення — сукупність ознак, якіхарактеризують суб’єктивне (психічне) ставлення особи, а саме до вчиненого неюпротиправного діяння і його негативних наслідків – вина, мотив, метаправопорушення. Вина є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чибездіяльності, та її наслідків.[3]Розрізняються дві форми вини: умисел і необережність: прямого та непрямогоумислу, протиправної самовпевненості та протиправної недбалості. При умислісуб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настанняйого негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямийумисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідківвчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи непередбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була цезробити (недбалість).[4]
Мотив (наприклад, вбивство зкорисних і хуліганських мотивів) і мета (наприклад вбивство з метою прихованняіншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні мірипокарання.
Об’єкт правопорушення –порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров’ягромадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормамиправа. Об’єктивна сторона правопорушення – сукупність зовнішніх ознак, щохарактеризують дане правопорушення. Об’єктивно правопорушення можездійснюватись як в активній (вчинення заборонених правом дій), так і в пасивній(невиконання правових обов’язків) поведінці суб’єктів правопорушення.Елементами об’єктивної сторони правопорушення є місце, час спосіб йоговчинення, а також причинний зв'язок між скоєним діянням і шкідливими наслідками– результатом цього діяння. Об’єктивна сторона правопорушення відповідає назапитання, яким саме чином скоєне правопорушення, якою була діяльність(бездіяльність) суб’єкта правопорушення, у чому саме поведінка правопорушникавідрізняється за результатом від правомірної поведінки.[5]
Для наукових і практичних цілей створені різні класифікаціїправопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенемсуспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами,за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також запроцедурами їх розгляду.
Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)
Проступок
Злочини
— відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності
— відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності
Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, щозавдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягненняправопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути:конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.
Конституційні проступки — цесуспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чинеобережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади іуправління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознакскладу злочину.
Дисциплінарний проступок – це порушення трудової дисципліни, тобтоневиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на ньоготрудових обов’язків. Він тягне дисциплінарну відповідальність, яку врегульованотрудовим законодавством. Стягнення за дисциплінарні проступки накладаютькерівники підприємств, установ і організацій.[6]
Адміністративні проступки — цесуспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чинеобережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сферідержавного управління і охороняються законом. Адміністративнимипроступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої ірозпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягаютьна суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтересигромадян.
Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової таінших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків(наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використанняспеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом —порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів дляконтролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача івикористання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодотранзиту).
Новим видом правопорушення єподаткові проступки — суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушуютьправа і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їхвчинення встановлена юридична відповідальність.[7]
Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, якіполягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майнупідприємства його працівником.
Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння,які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистихнемайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для нихматеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань зацивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідністьлюдини).
Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного,фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки немають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальністьносить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.
Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:
— договірніправопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правовогодоговору;
— позадоговірніправопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимогцивільно-правових норм.
Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкодиабо суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборноїсили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.
Правопорушення за сферами громадськогожиття:
— у сферісоціально-економічних відносин;
— у суспільно-політичній сфері;
— у сфері побуту і дозвілля.
Правопорушенняза колом осіб:
— особисті;
— групові (колективні).
Груповими називаються правопорушення, вчиненіоб'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільностіінтересів, цілей і єдністю дій.
Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.Міжнародні правопорушення — це дії абобездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципамміжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншомусуб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародномуспівтовариству.
У кожному ізвидів правопорушень можливі:
— рецидив —вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходуза перше правопорушення;
— повторність — вчинення новогоправопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.
Крім того,частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цьоговчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і прихованіправопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правовусвідомість як самих правопорушників, так і сами осіб, що знали про їх вчинення.
Від проступку слід відрізняти злочин. Злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне виннедіяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний ладдержави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні,трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільненебезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні направопорядок (наприклад, вбивство людини). Якщо суспільненебезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином невизнається. Якщо проступок має всіознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеногоступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином. Для особи, яка вчинила злочин і притягненадо відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.
Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх нагрупи залежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочиниможна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеностізлочинної діяльності — на закінчені і незакінчені тощо. Кожна з такихкласифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне, іпрактичне значення (наприклад, ст. 13 КК, що визначає закінчений і незакінченийзлочини).
Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язанийіз завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежновід тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох держав, прийняті в останніроки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікаціїзлочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Саме такакласифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно відступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньоїтяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробитиоднозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації берематеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів —ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охороняютьсякримінальним законом.
РОЗДІЛ 2. Причини виникнення правопорушень
Особи, що протиправно вчиняютьвстановлених норм скоюють правопорушення. Переважно правопорушення здійснюютьсязаради досягнення відомих цілей, до здійснення яких людину штовхають їїособисті інтереси, переконання, нерідко це збіг обставин, дуже часто це простенезнання норм чинного законодавства, якеведе до вчинення протиправних дій. Як свідчать соціологічні дослідження,правопорушення не виникали б у такій кількості, коли б не існувало в державістільки нормативних актів, які повністю регулюють всі правовідносини, щовиникають, то, як це не парадоксально, але менше було б і вчинюваних злочинів.Це явище можна пояснити тим, що свідомість рецидивних злочинів полягає в тому,що чим більша і важча кара за правопорушення і злочин, тим більший азарт йоговчиняти.[8]
Оскільки правопорушенняіснують в будь-якій державі, будь вона з найдосконалою системою законодавчихнорм і чіткою системою державних органів, покликаних сприяти правопорядку ізаконності, то межею кожної держави є виявлення причин правопорушень,дослідження їх характеру.[9]
Отже, причини правопорушень – це ті явища соціальноїдійсності, які викликають або полегшують скоєне правопорушень. Причиниправопорушень за загальним правилом в теорії права поділяють на основні інеосновні.
Основними причинами виникнення правопорушень, вважаються тіпричини, яким належить визначальна роль в цьому процесі. Це, наприклад:суперечність чинного законодавства основним правам людини, суттєві вади,недоліки чинного законодавства.
До неосновних можемо віднести ті явища об’єктивноїреальності, які полегшують вчинення правопорушень. Сюди можна віднестинедосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, неналежний контроль задодержанням правил дорожнього руху та ін.
За суб’єктивним ставленням особи, тобто за свідомим чинесвідомим розумінням і сприйняттям особи всі причини виникнення правопорушеньподіляють на об’єктивні і суб’єктивні.
Об’єктивні – це явища, які існують незалежно від волі ісвідомості людини і спричиняють виникнення правопорушень. Наприклад: економічнакриза, низький рівень життя людей, недоліки в роботі державних органів.
Суб’єктивні – це ті явища, що входять до складуіндивідуальної свідомості людини і спричиняють споєння правопорушень.Наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до закону,неправильне розуміння закону.
Для того, щоб краще зрозуміти й усвідомити причиниправопорушень, на мій погляд буде доречним зупинитися на життєвих причинах,фактах, що ведуть до правопорушення і як результат зроблений висновок проспособи їх усунення.
Однією з основних причин виникнення правопорушень, яка дужечасто характерна на сучасному етапі існування суспільства є суттєві вади,недоліки чинного законодавства. Цю причину можна пояснити так: в умовахпереходу держави до правової держави, дуже часто зустрічається колізія нормодних нормативно-правових актів іншим, і особа, співставляючи свої дії і вчинкиу відповідності до норм одного закону і діючи в межах, визначених ним, можепорушити і переступити межі і приписи іншого законодавчого акту, і цим самимздійснити правопорушення.
Не менш поширеною серед основних причин – виникненняправопорушень в суперечність чинного законодавства правом людини. Це означає,що документально всі права задекларовані в тих чи інших нормативно-правовихактах, а в реальному житті вони не реалізовуються. Так, наприклад, вКонституції України, закріплено право кожного на достатній життєвий рівень длясебе і для своєї сім’ї, щовключає достатнє харчування, одяг, житло. Проте держава на даний момент такеправо закріпила, а методи його реалізації не забезпечила. Більша частина людейв Україні перебуває зараз за межею зубожіння і нерідко для того, щоб роздобути“достатнє” харчування, одяг, йде на шлях злочинності, нерідко примушуючи себепереступати в собі людську гідність.
Також до вчиненняправопорушень приводить халатне ставлення до своїх службових обов’язків. Дужечасто на практиці буває так, що одна особа працівник, який несевідповідальність за майно підприємства, у разі пошкодження, знищення чикрадіжки цього майна, неналежним чином веде облік і охорону матеріальнихцінностей, а інша особа, яка в “певний час опинилася в доречному місці”користається нагодою і вчиняє правопорушення.
На даному етапі, коли Україна перебуває на етапі переходу досправжньої правової держави, спостерігається складне економічне становище, як вцілому держави, так і кожного конкретно взятого члена суспільства. В умовах,коли коштів в держбюджеті недостатньо, то мінімальні видатки, які б забезпечилинормальне функціонування усіх громадян, в сфері народного господарства,підприємства існує безладдя, не забезпечуються громадяни робочими місцями, аякщо хтось з них і працює, то не одержує зарплати, та це, як наслідок,приводить до порушення норм законів. Свідомість осіб в цьому випадку спираєтьсяна фразу: “Коли держава сама встановлює закони і порушує їх, то чому ми неможемо порушити їх, що “заробити” таким чином собі і своїй сім’ї на кусок хліба?” А й справді, важко непогодитися з такою думкою. Адже жива людина піде на все, щоб забезпечити собімінімум для прожиття. Про це навіть свідчить теорія Абра хама Маслоу, якаполягає в тому, що найнижчою потребою людини в складній ієрархії потреб єфізіологічні потреби, для задоволення яких людина може переступити будь-якімежі, приписи, догми.[10]
Також в умовах економічної нестабільності, коли не працюютьцілі заводи, фабрики, підприємства, а майно їхнє стоїть бездоглядне, особи, якімають певний доступ до цих матеріальних цінностей, дуже часто здійснюютьправопорушення, порушуючи приписи законодавчих актів.
Також вчинення правопорушень громадянами зумовлененедоліками в роботі державних органів, їхніх структурних підрозділів, метоюяких є донесення до свідомості норм-заборон, приписів законодавчих актів,проведення лекцій для широких мас населення. Дуже часто буває й так, що саміпрацівники державних органів, нехтуючи своїми посадовими повноваженнями,обов’язками та приписами спричиняють такі психологічні умови, що громадяни невитримуючи психологічного тиску, вчиняють ті чи інші правопорушення. Тому, намій погляд, адміністрація державних органів повинна досить прискіпливо іпрофесійно підходити до питаннявизначених осіб, які приймаються на роботу в відповідні органи, досліджуватиїхні особисті характерні риси, особливості психіки й темпераменту.
Також до вчинення правопорушень призводить, як ужезазначалося вище, низький рівень життя людей, їхня неспроможність в складнихумовах забезпечувати собі нормальний рівень для існування.
Всі вище наведені причини правопорушень є основними середусіх наявно існуючих у суспільстві причин.
Також не менш важливими і суттєвими є набір інших причин.Найхарактерніші з них можна охарактеризувати.
Дуже поширеною причиною виникнення правопорушень є незнанняособою чинного законодавства. В наш час майже 60% осіб, які проживають натериторії України (як свідчить статистика) є малоосвіченими і мало правосвідомими в сфері права.
Специфіка правової свідомості полягає в тому, що вонасприймає, а потім і втілює життєві реалії через призму справедливого,праведного, вільного. Вона вимагає встановлення загальнообов’язкових норм поведінки. Правосвідомістьокреслює кордони правового і не правового, правомірного і протиправного. Вона потребуєюридичних мір для забезпечення права.
Правова свідомість здійснює вплив на поведінку людей разом знормами права, поряд з ними, а інколи і в суперечності з ними. З деякоювпевненістю можна говорити, що для більшої частини людей нормативом поведінкислужить саме правосвідомість, оскільки вони не знають конкретнихнормативно-правових приписів, ніколи не стикалися з правовими актами. Проте тутлегко впасти в іншу крайність, а саме – недооцінити роль законодавства вформуванні правосвідомості.
При реалізації права громадянами правосвідомості довіряютьменше, оскільки велика загроза відхилення їх від норми в силу особистоїзаінтересованості. Більше того, набирає реальної загрози негативна рольправосвідомості через її нерозвинутість, відсталість, дезорієнтацію насоціальні цінності.
Слід сказати, що через низьку правосвідомість іправову культури виникають і інші причини, що зумовлюють скоєння правопорушень.Адже інколи, через неправильне розуміння і тлумачення правових норм, особи хочі не бажають вчиняти правопорушення, проте в силу свого неправильного розумінняпорушують правові приписи.
Однією з причин виникнення правопорушень є також, недостатнєприділення часу для виховання батьками неповнолітніх. Адже такі особи, як ніхтоінший підпадають під негативні впливи, а це приводить до того, що спочаткускоюють дрібні правопорушення, які з часом можуть перерости у щось більшсерйозніше.[11]
Заборон в державі не повинно бути дуже багато, тому що всуспільній свідомості існує певний кордон сприйняття правових норм, заборон ісанкцій за правопорушення. Надмірна кількість заборон може призвести до того,що серед заборон, без яких і можна було б обійтись, загубляться дійснонеобхідні заборони. Крім того, коли заборон дуже багато, практично неможливо некарати за кожне правопорушення і тому складається уява, що їх можна безкарнопорушувати.
З цієї ж причини не можна кожну заборону супроводжуватинадмірно строгою санкцією; окрім того, що це неминуче призведе до знеціненнязагрози державним примусам, невідповідність правопорушень і санкцій спричинитьнесприятливі соціальні наслідки: якщо однаково строго караються різні заступінню порушення, у порушника немає стимулу стримуватися від діянь більшнебезпечних.[12] Дотого ж надмірно строга кара за правопорушення може викликати співчуттясуспільства до покараного, породжувати широку недовіру до справедливостізаконодавця, а з іншого боку, надмірне пом’якшення покарання судами привирішенні конкретних справ, може негативно відбитися на авторитеті закону.Проте й недостатньо строгі санкції неефективні: якщо за ухилення від сплатиподатків чи за вчинення в результаті підприємницької діяльності шкодивстановлені відносно невисокі штрафи, недостатній стимул для зупиненняпротиправної поведінки. Міри примусу, передбачені санкцією, повинні сприятиохороні і відновленню правопорядку, виправленню і перевихованню правопорушника.Покарання і штраф повинні бути відповідно строгими для даного видуправопорушень, достатнім для їх попередження. Це відповідність визначаєтьсяпрактикою, статистикою, власним розумінням.[13]
По своєму змісту міри,передбачені санкціями, повинні мати за ціль перевиховання правопорушників,попередження споєння нових правопорушень ними чи ін. особами. усунення причинправопорушень. Ця ціль реалізовується в процесі застосування і реалізаціїсанкцій, тобто в відношенні юридичної відповідальності за правопорушення.
Підводячи підсумок, можнасказати, що існують різні причини і умови злочинності і правопорушень – яксоціальні, так і біологічні, психологічні, ідеологічні, економічні і політичніта інші причини і умови. І завжди слід пам’ятати, що правильне і точневстановлення причин правопорушення – невід’ємна умова їх профілактики і зменшення.
РОЗДІЛ 3. Стан та основні напрямкиборотьби зі злочинністю в Україні
На сьогодні залишаєтьсявисоким рівень тяжких насильницьких злочинів (умисних убивств, тяжких тілесних ушкоджень) та корисливо-насильницьких посягань (розбійних нападів, пограбувань), зростає злочинність у сфері господарської діяльності табл. 1. Ці данні свідчать, у 2006 р.було зареєстровано злочинів менше на 13,3%, ніж 2005 р.
Таблиця 1
Загальна злочинність
Зареєстровано
Розслідувано злочинів
2005
2006
дина-
міка, %
2005
2006
дина-
міка, %
Усього злочинів
485725
420900
-13.3
335309
298306
-11.0
Рівень злочинності
на 10 тис. населення
102.4
89.4
X
з
н
и
х
особливо тяжких
18431
16139
-12.4
15251
13434
-11.9
тяжких
202408
158915
-21.5
129916
105162
-19.1
середньої тяжкості
198077
174472
-11.9
138154
122871
-11.1
невеликої тяжкості
66809
71374
6.8
51988
56839
9.3
Усього злочинів загальнокримінальної спрямованості
440618
378294
-14.1
303915
267802
-11.9
з
н
и
х
особливо тяжких
14262
12644
-11.3
12724
11179
-12.1
тяжких
183258
142213
-22.4
117527
93677
-20.3
середньої тяжкості
186478
163328
-12.4
130377
115549
-11.4
невеликої тяжкості
56620
60109
6.2
43287
47397
9.5
Усього злочинів економічної спрямова