Реферат: Форми співучасті

Курсоваробота

по кримінальномуправу

на тему: Формиспівучасті

Київ – 1999

 

Зміст

Вступ                                                                                                             3

1. Поняття і ознаки співучасті                                                                      4

2. Форми співучасті                                                                                    10

2.1. Проста співучасть                                                                            11

2.2. Складна співучасть                                                                          12

2.3. Форми співучасті за суб’єктивними ознаками                               13

3. Питання відповідальності за співучасть                                                17

3.1. Відмінність співучасті від причепності до злочину                       17

3.2. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті                      20

3.3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть                       23

Висновки                                                                                                     29

Список використанної літератури                                                             30

Вступ

В кримінальній практиці досить частотрапляються випадки, коли в одному зло­чині беруть участь дві або більше осіб,які діють узгоджено і спрямову­ють свої зусилля на досягнення єдиногорезультату.

Об'єднання зусиль двох або більшеосіб при вчиненні злочину підвищує небезпечність самого злочину, полегшує йоговчи­нення і приховування. Коли діють дві або більше особи, то вони підтримуютьодин одного, що, природно, полегшує їм вчинення зло­чину, дає можливість збільшим успіхом нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховатимайно, здобуте злочинним шляхом, тощо. Ось чому у деяких випадках навмиснаспільна кримінально-протиправна діяльність – співучасть – розглядається як кваліфікуючаобставина, що тягне за собою більш тяжку кваліфіка­цію злочину, або вважаєтьсяобтяжуючою обставиною при призначенні покарання.

Головнішими принципами кримінальногоправа встановлені  відповідальніть лише за наявності вини та особистий характервідповідальності. Для того, щоб об’єктивно визначити, як і за що відповідатимуть особи, які безпосередньо у здійсненніоб'єктивних ознак злочину не брали участі, і ті, що безпосередньо вчиняли злочин,яке особисте покарання слід призначити кожній особі, до КК введений інститутспівучасті. Наприклад, як відповідати­ме особа, яка підмовила іншу людину вбитипотерпілого або дала для цього зброю тощо? Адже ця особа безпосередньо вбивствоне вчиняла. Однак на підставі норм про співучасть ця особа визнаватиметьсяпідмов­ником або пособником вбивства і відповідатиме поряд з виконавцем завчинення даного злочину.

Норми КК, що регулюють поняттяспівучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюютьсамостійний інститут співучасті.

1. Поняття і ознаки співучасті

В уголовному праві співучастю називається навмисне спільневчинення злочину двома або більше особами.В ч. 1 ст. 19 КК говориться, що співучастю визнається умиснаспільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Це формулюваннявироблене внаслідок тривалих теоретичних досліджень і у 1960 р. уперше буловключено до чинного КК. Отже, співучасть— це об'єднання,коли двоє або більше осіб вчиняють злочин спільно і умисно.

Вчинення злочину в співучасті завждизначно перевищує суспільну небезпеку аналогічного (тотожного) злочину,вчиненого однією особою.

Відносно групової злочинності чи злочину, вчиненого групоюосіб, можна визначити правило — чим більша злочинна група та чим міцніше вонаорганізована, тим біль­шу суспільну небезпеку вона утворює і тим більшої каривона заслуговує. Такий висновок грунтується на особливостях спільної злочинноїдіяльності, яка забезпечує: а) більшу ефектив­ність цієї діяльності; б) більшулатентність (скритність) вчинюваних злочинів, в) меншу небезпеку для злочинцівбути відкритим і покараним.

В багатьох статтях Особливої частиниКК співучасть визнається найбільш небезпечною формою злочинної діяльності абовиділяється в самостійний кваліфікований склад злочину. Такі, наприклад, —бандитизм (ст. 69 КК), масові безпорядки — (ст.71 КК), а також злочини, вчиненіза по­передньою змовою групою осіб (ст. 81 — 84, 86, 862 КК).

У багатьох випадках вчинення злочинув співучасті визнається законом (п. 2 ст. 41 КК) обставиною, що обтяжуєвідповідальність[1]. Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудьособ­ливих інших підстав відповідальності — підставою відповідальності тут є тойже склад злочину, але такий, що здійснюється у співучасті. Те, що норма проспівучасть розташована в Загальній частині КК, означає лише одне —ця нормазастосовується до будь-якого випадку вчинен­ня злочину, передбаченого вОсобливій частині КК, але вчиненого у співучасті. Так, положення ст. 19 ККзастосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, спекуляції, розкраданнянаркотиків, як і будь-якого іншого злочину. При розкритті змісту співучастіслід встановлю­вати як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону, або, інакшекажучи, об'єктивні і суб'єктивні ознаки цієї форми злочину.

Об'єктивні ознаки цієї співучастівиражені в законі словами — злочин вчинено двома або більше особами спільно.

Об'єктивні ознаки співучастіполягають у тому, що:

1) співучасть є тільки там, де у злочині беруть участь хоча бдвоє осіб (законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їхможе бути і більше). Причому кожна з цих осіб повинна бути наділена ознакамисуб'єкта злочину, тобто бути особою осудною і до­сягти віку кримінальноївідповідальності. Співучасті немає, там, де діюча особане має властивостей суб'єкта (малолітній, неосудний). При використанні допомогинеповнолітнього при вчине­ні злочину хоча б іще не досягнувшого віку уголовноївідповідальності, може виникнути співучасть, якщо ця особа уже спроможна надатизначної допомоги. Так, Пленум Верховного суду України в постанові від 27 бе­резня1992 р. «Про судову практику у справах гро згвалтування та інші статевізлочини» зазначив, що дії учасника згвалтування підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 117 Кримі­нального кодексу як вчинення груповогозгвалтування і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність,недосягнення віку, з якого настає уголовна відповідаль­ність, або іншихпередбачених законом підстав не були при­тягнуті до уголовної відповідальності[2] ;

2) співучасть — це діяльність спільна. Спільність як об'єктивнаознака співучасті включає до себе такі три моменти:

а) злочин здійснюється спільнимизусиллями усіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можутьрізнитися, але при цьо­му злочин — це наслідок загальної, спільної діяльностіусіх співу­часників, кожний з них зробив у вчинення злочину свій внесок;

б) наслідки, які досягаються врезультаті вчинення злочину, є єдиними, неподільними, спільними для усіхспівучасників. За ці наслідки відповідальність несуть усі співучасники,незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. Якщо троє осібвчинили вбивство, то кожна з них повинна нести відповідальність за цілевбивство, а не за 1/3 вбивства, хоча вона безпосередньо і не вбивала жертву.Тому особа, яка підкупила вбивцю, так само як і особа, яка дала для цьогозброю, відповідають за вбивство, вчинене виконавцем. Обсяг відповідальностікожного співучасника і визначається в прин­ципі тим, що вчинив виконавецьзлочину;

в) між діями співучасників і тим злочином,який вчинив викона­вець, має місце причинний зв'язок, причому опосередкований,бо спільний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця.Діяльність кожного співучасника повинна у часі переду­вати тому злочину, якийвчиняє виконавець, вона створює для вико­навця реальну можливість вчинити данийзлочин. Виконавець же перетворює цю можливість у дійсність, спричиняючинеобхідний наслідок. Дійсно, той, хто підмовив особу вбити потерпілого, і той,хто дав для цього зброю, тим самим створили для вбивці реальну мож­ливістьвчинити задумане. Однак перетворення цієї можливості у дійсність залежить віддій виконавця. Тому саме причинний зв'язок тут носить опосередкований характер.Якщо такий причинний зв'язок відсутній, то немає такої об'єктивної ознакиспівучасті, як спільність, а отже, немає і співучасті.

Суб'єктивні ознаки співучасті — цеумисна спільна участь у вчиненні злочину. В законі суб'єктивна сторонаспівучасті у злочині виражена такими словами — злочин вчиняється  умисно іспільно. Лише за наявності умислу спів­учасник підлягає відповідальності нетільки за дії, які він сам вчинив, але й за результат дій усіх інших співучас­ників.Умисний характер співучасті передбачає також усвідом­лення співучасниками того,що їхніми спільними злочин­ними діями або за допомогою таких вчиняється один ітой самий злочин. Поза цим положенням кожен із тих, хто бере участь у злочині,вчиняє самостійний злочин і відпо­відає в межах діяння, вчиненого ним особисто[3]. З цього випливає, що:

а) співучасть можлива лише в умиснихзлочинах;

б) усі особи, які беруть участь узлочині (усі співучасники), діють умисно.

Ці ознаки потребують певноїконкретизації. Насамперед із закону випливає однозначний висновок: співучасть узлочинах, що вчиняються з необережності, неможлива. Питання про співучасть внеобережних злочинах порушувалося в науці досить давно. Так, ще у минуломустолітті деякі криміналісти відстоювали можливість співучасті в необережнихзлочинах. У радянський період відомий вчений А. Н.Трайнін доводив наявністьспівучасті в необережних злочинах. Таку точку зору висловлюють і зараз, зокремав Україні. Пожвавлення дискусії з цього питання викликане значним зростаннямнеобережної злочинності, особливо в сфері «людина – машина»,наприклад, на авто-мототранспорті. Усе частіше доводиться стикатися з випадкаминеобережного співзаподіяння. Наприклад, водії автомашин, що їдуть по шосе зпорушенням правил дорожнього руху, весь час обгоняють один одного, внаслідокчого на одному з обгонів відбувається зіткнення машин і одержують травмипасажири, які в них їхали. В цьому випадку винні діють з необережності, спільнозаподіюючи небезпечні наслідки. Однак такі спільні дії не можна визнатиспівучастю через те, що тут відсутнє об'єднання злочинної волі діючих осіб. Утаких випадках кож­ний із співзаподіювачів несе відповідальність за свої діїсамостійно.

При співучасті не тільки злочин маєбути умисним, а й усі співучас­ники також повинні діяти умисно. Навмисне іспільне вчинення злочи­ну не дозволяє, не дає можливості визнати співучастюдіяння, яке не має взаємоусвідомлення, яке усвідом­люється лише однією діючоюособою і не усвідом­люється іншою (іншими)[4]. Звідсивипливає: якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, дієумисно, то співучасть відсутня. Діяти умисно при співучасті означає, що усіспівучасники мають спільний умисел. Таким чи­ном, спільність характеризує нетільки об'єктивну, а й суб'єктивну сторону співучасті у злочині. Спільністьумислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (узгодженість) навчинення конкретного злочину. Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктив­невираження у спільності дій співучасників. Причому згода (узгод­женість) — цеобов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозуміло, що сама згода (узгодженість)може носити різний характер, виражатися різним способом. Інакше кажучи, формиобміну інформацією можуть бути найрізнішими. У більшості випадків така згоданосить усний характер, коли співучасники узгоджують свої дії словесно, абописьмов — шляхом обміну записками, накресленням плану дій або іншою знаковоюінформацією. Можлива згода і з використанням технічних систем (телефону тощо).Рідше зустрічається згода, яка виражається в конклюдентних діях. Конклюдентнимивва­жаються мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи(від лат. слова соnсlusіо — висновок). Це, наприклад, обмінжес­тами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників ста­ютьузгодженими. У будь-якому разі згода, взаємна узгодженість — це обов'язковаознака співучасті.

Умисел при співучасті, як і узлочині, що вчиняється однією особою, включає до себе інтелектуальні та вольовімоменти. Проте оскільки зло­чин вчиняється у співучасті, і той, і другиймоменти умислу мають свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моментуполягає в тому, що співуча­сник усвідомлює суспільну небезпечність не тількивчиненого особи­сто ним діяння, а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняєвико­навець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавцянастає суспільн-небезпечний наслідок. Тобто співучасник передбачає, щовнаслідок його дій розвиток причинного зв'язку приведе до того, що виконавецьвчинить задуманий співучасниками злочин. Іншими словами, співучасник повиненбути проінформований про злочинні наміри,злочинні дії виконавця. Вимога такої проінфор­мованості — найважливіша ознакаспівучасті.

Вольовий момент умислу при співучастіполягає насамперед у бажанні настання наслідків, коли усі співучасники бажаютьнастання наслідків, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець.У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб викона­вець вчинивзадуману ними злочинну дію.

Говорячи про умисел при співучасті,слід мати на увазі, що усі фахівці визнають можливість прямого умислу приспівучасті, але не усі згодні, що тут можливий й умисел непрямий. Ця останняточка зору викликає сумніви, тому що необгрунтовано звужує поняття співучасті.Сам закон (ст. 19 КК), говорячи про уми­сел при співучасті, нічого не говоритьпро види такого умислу, допускаю­чи тим самим, що він може бути як прямим, такі непрямим. Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких випадкахдії виконавців не вважатимуться співучастю у злочині. Наприклад, три чоловікизвалили на землю потерпілого, завдаючи йому удари ногами, руками по різнимчастинам тіла, не бажаючи заподіяти смерть, але свідо­мо допускаючи і такийнаслідок побоїв. Внаслідок цього потерпілий помер. Очевидно, що особи, яківчинили злочин, будучи співвиконавцями, діють з непрямим умислом, не бажаючинастання смерті жертви, але свідомо її допускаючи. Їх у повній відповідності зіст. 19 КК слід визнати співучасниками. Цілком очевидно, що винні, а усі вони єспівви­конавцями злочину, передбачали, що внаслідок їхніх дій людина можепомерти, проте цього, звичайно, не бажали, але свідомо допускали, тобто діяли знепрямим умислом.

Таким чином, співучасть у злочиніможлива не тільки з прямим, а й з непрямим умислом. Останній може мати місце уповедінці співвиконавця або, навіть, пособника. Що стосується мотивів дійспівучасників, то вони можуть бути як однаковими, так і різними. Так, привчиненні вбивства усі співучасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому.Але можлива ситуація, коли одні з співучасників діють із помсти, а інші — зкорисливих мотивів. Наприклад, при так званому замовленому вбивстві вбивця,підкуплений підмовником, діє з корисливих мотивів, а сам підмовник можекеруватися мотивами помсти, неприязних стосунків, заздрощів до потерпілого. Не­однаковістьмотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може впли­вати у деяких випадкахна кваліфікацію злочину, ураховуватися при призначенні покарання співучасникам.

За сукупності усіх цих ознак настаєкримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за пра­виламипро співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачаєвідповідальність за конкретний злочин.

При обрисовуванні і об'єктивних, ісуб'єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність. Спільністьхарак­теризує і об'єктивну, і суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивніознаки співучасті — це спільність дій співучасників, то суб'єктивні озна­ки —це спільність їх умислу.

Слід також відмітити, що співучастьможе мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесівчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-якінаступні дії осіб — заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині закримінальним правом України визнаватись не можуть[5].

2. Форми співучасті

Форми співучасті — це об'єднанняспівучасників, які розрізняються між собою за характером ролей, які вонивиконують, і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними. В ст. 19 ККговориться, що співучасниками є виконавці, організатори, підмовники іпосібники. Отже, можлива як співучасть, коли усі співучасники злочину будутьйого виконавцями, так і співучасть з розподілом ролей, коли співучасникивиконують у злочині різні функції: один — виконавець, другий — посібник, третій— підмовник тощо. Таким чином, в ст. 19 КК закріплені співучасть у форміспіввиконавства і співучасть з розподілом ролей. У багатьох статтях ККговориться про вчинення зло­чину за попереднім змовленням групою осіб (ч. 2 ст.140 — крадіжка за попереднім змовленням групою осіб, ч. 2ст. 143—шахрайство затими ж ознаками, ч. 2 ст. 2153 — угон автомототранспортних засобівза тих же обставин та ін.). Отже, закон виділяє співучасть за попереднімзаговором (змовленням) співучасників.

У низці статей КК передбаченавідповідальність за вчинення злочи­ну групою, але без попереднього зговору(змовлення). Це, наприклад, ч. 3 ст.117 — згвалтування, вчинене групою осіб, п. «б» ст. 232 — непокора, тобто відкрита відмова від виконаннянаказу начальника групою військовослужбовців.

В той же час в п. 2 ст. 41 ККговориться про вчинення злочину організованою групою. Про цю ж ознаку сказано вч. 3 ст. 862, ч. 3 ст. 144 і деяких інших статтях КК. Вст. 69 КК вказано на вчинення злочи­ну бандою, тобто стійкою озброєною групою,в ст. 691  — про кримінальне злочинне угруповання, створене в місцяхпозбавлення волі для дезорганізації їх діяльності, в ст. 1876 — простворення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп.

Таким чином, закон виділяє співучастьбез попереднього зговору (змовлення), за попереднім зговором (змовленням),організовану групу, злочинну організацію (наприклад, банду). У зв'язку з цимиположення­ми закону  співучасть поділяється на форми за об'єктивними ісуб'єктивними ознаками, тобто за тією роллю, що виконує співучасник у злочині,і за ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасниками.[6]

2.1. Проста співучасть

За об'єктивними ознаками, тобто за тією роллю, щовиконують співучасники у злочині, розрізняють дві форми співучасті: просту таскладну.

Проста співучасть (співвиконавство,співвинність) має місце там, де усі співучасники є виконавцями злочину, і зцієї точки зору усі вони виконують однорідні ролі. Звичайно ж, їх дії можутьносити різний характер. Наприклад, один з виконавців погрожує жертві ножем,другий б'є її, а третій обчищає кишені. Але з точки зору форми співучасті їхролі однорідні — усі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиціїОсобливої частини КК як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину,в даному випадку — розбою. У простій співучасті кожен співучас­ник безпосередньовиконує дії, що повністю чи частково утворюють об'єктивну сторону злочину.

Мінімум дій співвиконавця — цеприсутність на місці вчинення злочину і готовність в кожний момент за змовою зіншими співвиконавцями скоїти злочин.

Пленум Верховного Суду України впостанові від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах прозгвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що за змістом ст.19 КК діїособи, яка не вчинила і не мала наміру вчини­ти статевий акт, але безпосередньозастосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного ста­нуз метою згвалтування її іншою особою, повинні розгля­датися як співвиконавствоу цьому злочині[7].

Всі співвиконавці несуть рівнувідповідальність незалежно від кількості і якості виконаних кожним із них дій.

Дії співвиконавців кваліфікуються заоднією статтею Особливої частини КК без застосування ст. 19 КК.

2.2. Складна співучасть

Складну співучасть (співучасть зрозподілом ролей) поля­гає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі,тут має місце розподіл ролей — один або кілька з них виконавці, інші є підмовни­ками,посібниками тощо. Інакше кажучи, при цій формі співучасті не усі співучасники євиконавцями злочину. Складна співучасть відрізняється тим,що злочин вчиняється з розподілом ролей між співучасниками. Безпосередньо дії,що створюють об'єктивну сторону складу злочину, виконують одні (виконавці). Іншіспівучасники лише сприяють діям виконанців (пособники), чи керують вчиненнямзлочину (організатори), або підбурюють других осіб на вчинення злочину (підмовники).

Особливість співучасті організаторів,підмовників та пособників в тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій,які створюють об'єктивну сторону злочину.

Складна форма співучасті включає: 1)співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожен із співучасників виконуєпевну роль у вчиненні злочину); 2) злочинне угруповання   (банда, організована  група,  незаконне воєнізоване формування чи група).

У складній співучастівідповідальність інших співучас­ників (організаторів, підмовників і пособниківзалежить від відповідальності виконавця злочину (так звана акцесорністьвідповідальності співучасників, тобто залежність). Коли щодо виконавця певнихдій відмовлено в притягненні до уголовної відповідальності через відсутністьскладу злочи­ну, то співучасник цих дій також звільняється від уголовноївідповідальності з цієї ж підстави[8]. Дії підмовників та пособників кваліфіку­ються іззастосуванням ст. 19 КК.

2.3. Форми співучасті за суб’єктивними ознаками

За суб'єктивними ознаками, застійкістю суб'єктивних зв'язків, за стійкістю умислу в статтях КК виділяютьсянаступні форми співучасті:

І. Співучасть без попереднього змовлення (зговору). Має місцетам, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності ви­конавця чиінших співучасників у процесі виконання злочину (коли він вже розпочався), аледо його закінчення. Наприклад, така форма співучасті передбачена ч.3 ст. 117 КК.

ІІ. Співучасть за попереднім змовленням (зговором) –найпоширеніша форма співучасті. Попереднім вважається змовлення, укладене допочатку вчинення злочину. Інакше кажучи, змовлення повинне передувати замахуабо має місце в процесі, в ході замаху на злочин. Попереднє змовлення впринципі підвищує відповідальність. Попередне змовлення може бути прочас, місце чи способи вчинення злочину; про розподіл ролей, про приховуванняслідів, здобутого і т. ін. Це найбільш небезпечна форма співучасті, оскільки 1)тут більша згуртованість співучасників, більша їх зло­чинна стійкість,наполегливість; 2) попередність змови визначає більшу енергійність дій всіхспівучасників.

Співучасть за попереднім змовленнямможлива в елементарній формі і у формі організованої групи.

Співучасть за попереднім змовленням велементарній формі позбавле­на будь-яких ознак, що свідчать про її стійкість.Тут має місце проста домовленість між кількома особами про спільне вчиненнязлочину.

Організованою групою визнаєтьсяспівучасть двох або більше осіб, які попередньо об'єдналися в стійку групу зметою вчинення злочину. Організована група — це стійка група, що вчиняє низкупідготовчих дій (наприклад, розподіляються ролі, підшукуються знаряддя ізасоби, вив­чається місце вчинення злочину, розробляється план його вчиненнятощо). Стійкість групи може виражатися і в систематичності її злочин­ноїдіяльності. Організовану групу характеризують такі ознаки:

1)  розроблений (хочаб у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності абовчинен­ня певного злочину:

2)  розподіл ролей;

3)  наявністьорганізатора (керівника) групи;

4)  прикриття своєїдіяльності як своїми силами, так і з до­помогою сторонніх осіб (в тому числі іпідкупом хабара­ми посадових осіб);

5)  вербування новихчленів;

6)  наявністьзагальних правил поведінки, ієрархія стосун­ків між учасниками групи;

7)  наявністьматеріальної бази — транспорту, приміщень, сховищ, коштів.

ІІІ. Злочинна організація (злочинне співтовариство) —особливо стійка, згуртована група осіб, особливо небезпечна співучасть. Саместворення такої організації визнається законом закінченим злочином. Чиннеуголовне законодавство передбачає такі форми ор­ганізованої злочинності:

1)  банда — ст. 69КК;

2)  злочинна група увиправно- трудових установах — ст 691;

3)  групаконтрабандистів — ст.70 КК;

4)  організованагрупа — ч.3 ст. 862 КК;

Істотними ознаками злочинної групи є:

1)  згуртованістьспівучасників — відданість кожного співучасника групі, готовність жертвувативсім для досяг­нення мети групи і т. ін.

2)  стійкість групи —утворення групи для вчинення багатьох злочинів; намір надовго чинити злочиниабо вчини­ти один, що вимагає старанної та багатобічної підготовки.

Особливість уголовноївідповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає втому, що ство­рення такої групи (організації) містить в діях співучасниківзакінчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК).Усі учасники злочинногоугруповання через узгодже­ність дій щодо досягнення певних цілей підлягаютьвідпо­відальності незалежно від конкретних дій, що кожен із них вчинив яквиконавець злочину, вчиненого відповідним угрупованням. Однак кожному учасникузлочинного угру­повання можуть бути інкриміновані лише ті дії, які він вчинив,і ті злочини, в яких він брав участь[9]. Учасники злочинної організаціїнесуть уголовну відповід­альність лише за ті злочини, в яких вони особистобрали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремомузлочині, підлягають відповідальності лише за членство в цій групі(організації).Дії учасників злочинноїгрупи кваліфікуються без засто­сування ст.19 КК.

Таким чином  форми співучасті можназобразити такою схемою[10]:

/> <td/> />
Схема 1. Форми співучасті.

Через те, що запропонований поділформ співучасті за об'єктивними і суб'єктивними ознаками відбувається з різнихпідстав, то проста співучасть (співвиконавство) може мати місце і безпопереднього змовлення і за попереднім змовленням, виразитися в формі організованоїгрупи і навіть злочинної організації. Те ж саме можна сказати і про співучастьз розподілом ролей, тобто складну співучасть. Вона може бути і без попередньогозмовлення і за попереднім змовленням, виражатися в формі організованої групи чизлочинної організації. Так, якщо кілька чоловік накидаються на ймовірногозлодія і чинять над ним самосуд — це проста співучасть (співвиконавство) безпопереднього змовлення (зговору). Але можлива ситуація, коли злодій вчиняєкрадіжку з сараю, і в цей час проходить мимо перехожий, який бажає приєднатисядо крадіжки, що вчиняється. Злодій говорить йому: «Я сам впораюся, а ти постійна сторожі, щоб ніхто не завадив, а викрадене поділимо.» Перехожий так іробить. Перед нами складна співучасть (співучасть з розподілом ролей: один —виконавець, другий — пособник), вчинена без попереднього змовлення. Те ж самеможна сказати і щодо інших форм співучасті, що відображені на схемі.

3. Питання відповідальності за співучасть3.1. Відмінність співучасті від причепності дозлочину

Причетність до злочину – це дії, щопов'язані зі злочином, але які не сприяли його вчиненню, не обумовили йогопідготовку і вчинення і не є співучастю в ньому. Вони знаходяться зі злочином упевному зв'язку і тим самим об'єктивно сприють вчиненню цього злочину чиперешкод­жають його виявленню або розкриттю. У Кримінальному кодексі Українитермін «причетність» до злочину не вживається. Він використовується внауці кримінального права.

Причетні до злочину дії:

1)  знаходяться за межамискладу злочину;

2)  здійснюються уже післязакінчення злочину;

3)  не мають зі злочиномпричинного зв'язку.

Причетні до злочину дії маютьпричинний зв'язок з ти­ми діями виконавця злочину (чи інших співучасників), якіспрямовані на переховування злочину, злочинця, знарядь чи слідів злочину, абопредметів, здобутих злочином.[11]

Чинним законодавством передбаченілише два види причетності, а теорія і практика кримінального права виділяють щеодин її вид. Таким чином, є такі види причетності: заздалегідь не обіцянепереховування злочину (ст. 20 КК); неповідомлення (або незаявництво) про злочин(ст. 21 КК); попуск злочину.

Переховування злочину — це активнадіяльність особи по переховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину,його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. В деяких випадках ізаздалегідь не обіцяне пе­реховування внаслідок його систематичності даєвиконавце­ві підставу розраховувати на сприяння його діянню і пере­ростає успівучасть. Переховування здійснюється активними діями: наданням сховища; знищенням слідів, знарядь, документів; продажем предметів, здобутих злочином, ітільки з прямим умислом, бо з метою — переховати. Для наяв­ності складу цьогозлочину необхідно також встановити, що суб'єкт усвідомлював, який конкретнозлочин він при­ховує.

Неповідомлення (незаявництво) полягаєв неповідомленні осо­бою органам влади про достовірно відомий злочин, щоготується або вже вчинений. Повідомлення органам влади чи державного керуванняабо органам правоохорони про підготовку чи вчинення небезпечного злочину єюридичний обов'язок кожного громадянина. Його невиконання (бездіяльність)утворює склад злочину. Уголовна відповідальність настає лише за недонесення прозлочини, що перелічені в ст.187 КК. Неповідомлення -  діяльність па­сивна (такзвана чиста бездіяльність). Недонесення скоюється тільки навмисно. Необережнимвоно бути не може.

І переховування, і неповідомленнятягнуть кримінальну відповідальність лише у випадках, чітко зазначених взаконі. Перелік таких злочинів у КК, переховування яких або неповідомлення проякі карані, є вичерпним і встановлений в ст.ст 186, 187 КК.

І переховування, і неповідомленняможливі тільки щодо конкретного злочину, характер якого відомий переховувачуабо незаявнику. Особа повинна вірогідно знати, що вчинений конкретний злочин іякий саме.

Попуск (потурання) полягає в тому, щоособа, яка була зобов'язана і могла перешкодити вчиненню злочину, такомузлочину не перешкоджає і тому він вчиняється.

В Загальній частині КК не встановленовідповідальність за попуск. Питання про відповідальність за попуск вирішуєтьсядвояким чином:

1) якщо він був заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, ботакий попуск є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину;

2) заздалегідь же не обіцяний попуск утворює собою у випадках,передбачених Особливою частиною КК, службовий злочин (зловжи­вання службовимстановищем – ст. 165 КК, недбалість – ст. 167КК).

Отже, із закону випливає, щонаявність заздалегідь даної обіцянки або її відсутність дає можливість датирізну юридичну оцінку переховуванню і попуску. Що ж стосується неповідомленняпро злочин, то неза­лежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяним,воно не може утворювати собою співучасть у злочині і завжди розглядається лишеяк діяльність причетна.

Вирішення питання, чи є дії особиспівучастю у злочині, чи причетністю до нього, дуже важливе. Співучасть можемати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесівчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-якінаступні дії осіб — заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині закримінальним правом України визнаватись не можуть. Це положення закріплене,зокрема, в ст. 20, згідно з якою заздалегідь не обіцяне переховування злочинівне є співучастю, а належить до злочинів особливого роду. На підставі цьогоможна не тільки обмежити коло дій, які утворюють співучасть, але й визначитирізницю між співучастю у злочині, з одного боку, і так званою причетністю дозлочину у формі переховування, недонесення та потурання — з іншого[12].

3.2. Відповідальність за вчинення злочину успівучасті

Уголовна відповідальністьспівучасників має загальні підстави — наявність в діях кожного співучасникаскладу злочину (ч.1 ст.3 КК).

Склад злочину в діях кожногоспівучасника складається із ознак, що характеризують діяльність кожногоспівучасника, і оз­нак того складу злочину, учасником вчинення якого вони були.Дії співучасників кваліфікуються з застосуванням ст.19 КК. Наприклад,співучасть у вбивстві кваліфікується за ст.19 і ст. 94 КК.

Тобто відсутність деяких ознак складузлочину, що перед­бачає відповідальність за вбивство (адже, наприклад, пособникпотерпілого не вбивав, безпосередньо не чинив дій, які призвели до настаннясмерті), доповнюється ознаками статті, яка передбачає відповідальність заспівучасть у злочині (ст.19). Пленум Верховного суду України зокрема вказав, щоякщо особа при вчиненні одних злочинів була виконав­цем, а при інших —організатором, підмовником чи пособником, останні злочини повинні отримуватиокрему кваліфіка­цію з посиланням на відповідну частину ст.19 КК України[13].

У складній співучастівідповідальність інших співучас­ників (організаторів, підмовників і пособниківзалежить від відповідальності виконавця злочину (так звана акцесорністьвідповідальності співучасників, тобто залежність). Коли щодо виконавця певнихдій відмовлено в притягненні до уголовної відповідальності через відсутністьскладу злочи­ну, то співучасник цих дій також звільняється від уголовноївідповідальності з цієї ж підстави[14].

Деякі види спільної злочинноїдіяльності описані в Особ­ливій частині КК як окремі конкретні злочини (окремірізновиди таких злочинів), і це означає, що при квалі­фікації такої спільноїзлочинної діяльності положення За­гальної частини про співучасть, як правило,не застосову­ються. Так, норми закону про співучасть (ст. 19) не поши­рюютьсяна осіб, що вчинили дії організаційного, підмовницького чи пособницькогохарактеру, відповідальність за які передбачена, зокрема, статтями 69, 169, 1876,208. Норми про співучасть не застосовуються і в тих випадках, коли спільнаучасть кількох осіб у вчиненні злочину, пе­редбаченого Особливою частиноюКодексу, надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, розкраданнячужого майна, яке було вчинене за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 статей81—83, 86, 862, 140—144) ви­знається кваліфікованим видомрозкрадання. Ці та інші злочини (ч. 2 ст. 154, ч. 2 ст. 168, ч. 2 ст. 2172тощо), якщо вони були вчинені за попереднім зговором групою осіб(співвиконавство), кваліфікуються за відповідними статтями Особливої частинибез застосування ст. 19 КК.[15]

Відповідальність співучасниківмістить в собі питання про кваліфікацію дій співучасників і про їх покарання.

 Відповідальність співучасників, якідіють в організованій групі або злочинній організації, вирішується таким чином:

а) організатор злочину несе відповідальність за усізлочини, вчи­нені будь-яким співучасником цієї групи за умови, якщо вони (цізлочини) охоплювалися умислом організатора;

б) решта співучасників (учасниківгрупи) несуть відповідаль­ність за ті злочини, в підготовці або у вчиненні якихвони брали участь;

в) дії усіх цих співучасниківкваліфікуються за тією статтею Осо­бливої частини КК, яка передбачаєвідповідальність за вчинення да­ного злочину злочинною організацією абоорганізованою. Тобто, особливість уголовної відповідальності співучасників заорганізовану злочинну діяльність полягає в тому, що ство­рення такої групи(організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 691та ст. 1876 КК). Але учасники злочинної організації несуть уголовнувідповід­альність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Тіособи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині,підлягають відповідальності лише за членство в цій групі (організації).

При простій співучасті, тобто при співвиконавстві,усі співучас­ники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК,яка передбачає вчинений ними злочин.

При співучасті з розподілом ролейпитання про відповідальність вирішується таким чином:

а) виконавець (співвиконавці) відповідаютьзатією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність завчинений ними злочин;

б) решта співучасників (організатори,підмовники, пособники) відповідають за злочин, який вчинив виконавець(співвиконавець);

в) у зв'язку з цим дії усіх співучасників,за винятком виконавця (співвиконавців), кваліфікуються за тією статтеюОсобливої части­ни КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язковимпоси­ланням на відповідну частину ст. 19 КК.

Отже, кваліфікація діянняспівучасників у принципі завжди визна­чається діями виконавця, за виняткомдеяких випадків, про що буде сказано нижче.

При вирішенні питання провідповідальність співучасників слід враховувати обставини, що посилюють або по­м'якшуютьвідповідальність, але харак­теризують лише особу співучасника, навіть якщорешта співучасників знали про їх наявність. Вони можуть бути по­ставлені завину лише тому співучаснику, на боці якого вони є. Іна­кше кажучи, «особисті»обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальністьінших співучасників.

Згідно з ч. 7 ст. 19 КК, крім усіхінших обставин, суд, призначаючи покарання співучасникам, повинен обов'яз­кововраховувати характер і ступінь участі особи в злочині.

Характер участі — це та роль, якувиконує співучасник у злочині (чи був він співвиконавцем або підмовником, чипоєднував він в одній особі кілька ролей тощо).

Ступінь участі — це ступінь інтенсивності, вираженості тієї чи іншої ролі привчиненні злочину. Інтенсивність тієї чи іншої ролі може бути різного ступеня іцю обставину має ураховувати суд, визначаючи конкретну міру покаранняспівучаснику. Так, можна бути активним посібником, а можна сприяти вчиненнюзлочину під впливом погроз, шантажу, примусу. Очевидно, що ступінь участі цихпосібників у зло­чині різний, що й повинен ураховувати суд[16].

3.3. Спеціальні питання відповідальності заспівучасть

Крім розглянутих загальних виникає йнизка так званих спеціал­ьних питань відповідальності за співучасть. До нихвідносяться:

1) Посередня винність  (або посереднє заподіяння чипосереднє виконання). Має місце там, де фактичним (так би мовити, фізичним)виконавцем злочину виступає особа, яка не підлягає кримінальнійвідповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальноївідповідальності.

В таких ситуаціях особа, яка фактичновчиняє злочин, не несе кримінальної відповідальності внаслідок її неосудностіабо недосягнення певного віку. Відсутня в таких випадках і співучасть узлочині. Так званий підмовник або посібник чи організатор, тобто особи, яківикористовують неосудного або особу, яка не досягла віку кримінальноївідповідальності, розглядаються як виконавці вчинено­го злочину. Тут особа, якафактично вчинила злочин (тобто неосудний або малолітній), виступає своєріднимзнаряддям чи засобом вчинення злочину.

2) Співучасть у злочинах з спеціальним суб'єктом. Такі злочинихарактерні тим, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками спеціальногосуб'єкта. У Загальній частині КК питання відповідальності спеціяльного суб’єкта не вирішена, вона передбачена лише щодовійськових злочинів. Так, в ч. 3 ст.231 КК зазначається, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих вцій статті (тобто не військовослужбовців), тягне відповідальність завідповідними статтями цієї глави, тобто глави Особ­ливої частини КК провійськові злочини.

Теорія і практика поширюють цеположення й на інші злочини з спеціальним суб'єктом, вважаючи, що особи, які неє спеціальними суб'єктами, можуть виступати як співучасники злочинів з такимсуб'єктом. Виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб'єкт. Аорганізатором, підмовником, посібником можуть бути й інші особи, не наділеніознаками спеціального суб'єкта. Щоправда, іноді об'єктивна сторона такихзлочинів описується в законі (диспо­зиції) так, що вона не виключає якспіввиконавців (субсидіарних суб'єктів) і осіб, які не є спеціальнимисуб'єктами. Наприклад, при згвалтуванні співвиконавцем цього злочину може бутиі особа жіночої статі. Це прямо випливає з характеру об'єктивної сторони цьогозло­чину — вона полягає не тільки в статевих зносинах, а й у застосуваннінасильства чи погроз до потерпілої. З цих положень можна сформу­лювати кількависновків:

а) суб'єктом злочину з спеціальнимсуб'єктом може бути лише особа, якій властиві ознаки спеціального суб'єкта (наприклад,суб'єкт одержання хабара — це тільки службова особа, ознаки якої описані в ст.164 КК);

б) що виконавцем злочину зспеціальним суб'єктом може бути тільки цей спеціальний суб'єкт;

в) спираючись на положення ч. 3 ст.231 КК, з якої визнається можливість співучасті у військових злочинах осіб, якіне є їх суб'єкта­ми, поширюється це положення і на решту злочинів, в якихпередба­чено вчинення злочинного діяння спеціальними суб'єктами;

г) особи, яким не властиві ознакиспеціально­го суб'єкта, можуть виступати як організатори, підмовники абопособники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб'єкт;

д) співучасники несутьвідповідальність за тією статтею КК, яка передбачає вчинення злочину виконавцем— спеціальним суб'єктом.

е) якщо злочин з спеціальнимсуб'єктом характеризується тим, що частина його об'єктивної сторони може бутивиконана особою, яка не є спеціальним суб'єктом, остання підлягає відповідаль­ностіяк співвиконавець (наприклад, жінка, яка за допомогою фізичного насильства абопогроз сприяє насильнику у вчиненні згвалтування, несе відповідальність якспіввиконувач злочину, передбаченого ст. 117 КК).

3) Провокація злочину. Це така ситуація, коли особа підмовляє(провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з мстою його наступноговикриття.

Так, судовій практиці відома справа,коли охоронник підсобного господарства підмовив двох робітниць вчинити крадіжкуз поля зібраної напередодні кукурудзи. Коли вони пішли на поле і сталинавантажувати лантухи з кукурудзою, він підняв стрілянину і затримав їх задопомогою інших охоронників, які поспішили на постріли. Як було встановлено,охоронник хотів показати начальству свою старанність і зовсім не мав намірубрати участь в крадіжці кукурудзи. Він діяв з мєтою наступного викриття виконавців.

Провокація злочину розглядається якспівучасть в тому злочині, який спровоковано, оскільки різниця в мотивах упровокатора та інших співучасників не має значення для притягнення їх довідпові­дальності.

4) Ексцес виконавця. Для того, щоб співучасник був притягнутийдо відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він повинен бутипоінформований про злочинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна матимісце згода на вчинення конкретного злочину. Але практика стикається звипадками, коли окремі співучасни­ки виходять за межі цієї згоди. Наприклад,пособник і підмовник просили виконавця лише побити потерпілого, а виконавецьвбив жертву. У цьому випадку й говорять про ексцес (вихід за межі задуманого)виконавця.

Ексцес виконавця має місце там, девиконавцем вчинені такі злочинні дії, які не охоплюються ні прямим, ні непрямимумислом інших співуча­сників. Ним вчинені дії, які виходять за межідомовленості, що була до­сягнута між ними. Отже, ексцес виконавця має місцетам, де решта співучасників не передбачали, не бажали і не допускали вчиненнятих злочинних дій, які вчинив виконавець.

Розрізняють два види ексцесу:кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливаєна кваліфікацію, зокрема і на кваліфікацію дій виконавця.

Кількісний ексцес має місце тоді,коли виконавець, розпочавши вчи­нювати той злочин, що був задуманийспівучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тутзадуманий співучасни­ками злочин начебто «переростає» в більш тяжкий. Наприклад,спів­учасники домовилися вчинити крадіжку, а виконавець вимушений бувзастосувати насильство при вилученні майна, тому що раптово застав у квартиріпотерпілого і тим самим вчинив вже не крадіжку, а грабіж або розбій.

В цих випадках виконавець несе відповідальністьза той більш тяж­кий злочин, який він вчинив. У наведеному випадку виконавецьвідповідати­ме за розбій (внаслідок застосування ним насильства з мєтоюзаволодіння майном крадіжка «переросла» в розбій), тобто за ст. 142 КК, рештаспівучасників відповідатиме за співучасть в крадіжці, тобто за ст. 140 КК зпосиланням в разі необхідності на відповідну частину ст. 19 КК.

Якісний ексцес має місце там, девиконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками,злочин на додаток до того, який був узгоджений з співучасниками. При такомуексцесі вико­навець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: зазадуманий і вчинений за згодою співучасників злочин і за той злочин, що ставнаслідком його ексцесу. Наприклад, виконавець, увійшовши в квартиру, раптовозастав там її господарку і, застосувавши насильство, згвалтував її. У цьомувипадку він вчинив два злочини (крадіжку і згвалтування), співучасники жвідповідатимуть тільки за крадіжку.

Таким чином, співучасники як прикількісному, так і при якісному ексцесі виконавця відповідальності за ексцес ненесуть (оскільки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лишев межах згоди, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що був ними спільнозадуманий.

Останнім часом поняття ексцесувиконавця намагаються підмінити більш широким поняттям — ексцесу співучасника,вважаючи, що «автором» ексцесу може бути не тільки виконавець злочину, а йбудь-який інший співучасник. При цьому, однак, не ураховується, що стосовно екс­цесу(до того злочину, який якраз і складає зміст ексцесу) будь-який спів­учасник євиконавцем, оскільки саме він вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторонузлочину, що є наслідком ексцесу. Тому правильно говорити не про ексцесспівучасника, а про ексцес виконавця.

5) Безнаслідкова співучасть. Має місце там, де виконавцю не вда­лосявчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах, на чому йогозлочинна діяльність була перепинена (перервана). В та­ких ситуаціях виконавецьнесе відповідальність за готування до зло­чину або за замах на злочин. Решта жспівучасників відповідають за співучасть в готуванні до злочину або заспівучасть в замаху на злочин залежно від того, на якій з цих стадій булаперепинена (перервана) злочинна діяльність виконавця. Наприклад, виконавецьповинен був підпалити будову і знищити її, однак був затриманий на місці зло­чину.Його дії (замах на підпал) кваліфікуються за ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК, адії решти співучасників — за відповідною частиною ст. 19, ч. 2 ст. 17 і ч. 2ст. 145 КК. Або, наприклад, виконавці, які входили в організовану групу длявчинення вимагання, були затримані. Встанов­лено, що якийсь громадянин, який невходив у групу, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину з тим, щоб післявчинення злочину вони зник­ли з міста події. Дії виконавців, які створилиорганізовану групу, утворюють собою готування до злочину (в нашому випадку — створенняумов для вчинення вимагання) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст.17 і ч. З ст.144 КК (готування до вимагання організованою групою). Пособник несевідповідальність за ч. б ст. 19, ч. 1 ст. 17 і ч. 3 ст.144 КК (пособництво в готуванні до вимаганняорганізованою групою).

6) Невдале підмовництво або пособництво. Має місце там, де мож­ливий(ймовірний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчи­нити злочин (братиучасть у вчиненні злочину), яка може виходити від підмовника, пособника абонавіть організатора. Наприклад, підмовник умовляє виконавця вчинити вбивство,обіцяючи за це грошову винаго­роду. Однак виконавець відхиляє цю пропозиціюпідмовника, не погод­жується з ним, хоча б тому, що боїться викриття імайбутнього покаран­ня. Внаслідок цього тут не може бути й мови про співучасть.Тому відповідальність за правилами про співучасть тут виключається, ст. 19 ККзастосована бути не може. У подібних ситуаціях потенційний (ймовірний)виконавець кримінальної відповідальності не несе, а решта співучасниківвідповідають за готуван­ня до злочину, який вони задумали вчинити, тобто за ч.1 ст. 17 КК і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їх діяльністьпо підшуканню співучасників є не що інше, як створення умов для вчиненнязлочину. В нашому прикладі підмовник відповідатиме за готування до вбивства.

7) Добровільна відмова співучасників. Чинне законодавство немістить норми про добровільну відмову співучасників. Практика і теорія в цихвипадках застосовують положення ст. 18 КК про добровільну відмову. Це означає,що в разі добровільної відмови співучасників зло­чин не повинен бути доведенийдо кінця при усвідомленні винним фак­тичної можливості завершити злочин,закінчити його.

Однак при співучасті діє не одна, акілька осіб, причому їх дії опосередковані свідомою поведінкою виконавцязлочину. Звідси тут застосовуються наступні положення.

1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст.18 КК і не має будь-яких особливостей у порівнянні з добровільною відмо­воюособи, яка діє індивідуально.

2) Решта співучасників при добровільній відмові виконавцянесуть відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежновід того, на якій з цих стадій виконавець добровільно відмовився від доведеннязлочину до кінця. На практиці мав місце такий випадок. Троє співучасниківдомовилися вчинити підпал будови з помсти до її володаря. Підмовник умовиввиконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав виконавцю бензин таінші предмети, необхідні для підпалу. Виконавець, з'явившись на місце злочину,пристосував усе необхідне для підпалу, навіть запалив полум'я, і, усвідомлюючиповну можливість вчинити задумане, підпалювати будову не став, полум'я погасив,тому що побоявся відповідальності. В цій ситуації виконавець відповідальностіне несе внаслідок ст. 18 КК, а підмовник і пособник від відповідальності незвільняються. Вони винні в замаху па підпал, тому що дії виконавця булидоведені до стадії замаху. Кваліфікація дій цих співучасників настає за ч. 2ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК.

3) Організатор, підмовник і пособник звільняються відкримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю добровільної відмови лишетоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) відвернуть вчиненнязлочину виконавцем (наприклад, обеззброють його, попередять потерпі­лого,доставлять виконавця в органи влади тощо). Відмова пособника може виразитися ів пасивних діях. Наприклад, він не надав знаряддя злочину або не вимкнувсигналізацію, внаслідок чого виконавець не вчинив злочин.

В разі добровільної відмовиспівучасника виконавець та інші співу­часники несуть відповідальність заготування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій стадіїїх діяльність була перепинена.

4) Якщо ж співучасник намагався відвернути той злочин, якийпови­нен був вчинити виконавець, але це йому не вдалося (виконавець все ж такидовів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як дійоверозкаяння і оцінюються як пом'якшуюча відповідальність обста­вина припризначенні судом покарання[17].

Висновки

Підводячи підсумки даной роботи,необхідно ще раз відмітити, що груповий злочин набагато ефективніший длявиконання злочинних намірів. Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагатоперевищує суму їх окремих, індивідуальних дій. Саме тому груповий злочиннабагато більше суспільно-небезпечний від злочину, вчиненого поодинці. Вершинисус­пільної небезпеки сягає організована групова злочинність, яка має ознакиорганізації.

Широкого поширення зараз одержалаорганізована злочинність. В цілому від 30 до 40% злочинів вчиняєтьсяорганізованими групами, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вагадосягає 2/3. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливотяжкі злочи­ни, як розкрадання у великих і особливо великих розмірах, розбої,зло­чинне заволодіння зброєю, рекет, злочинне вимагання, контрабанда, незаконнідії з наркотичними засобами. Має місце й вчинення такими злочиннимиугрупованнями вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, згвал­тувань, захопленнязаручників та інших особливо небезпечних посягань. У зв’язку з цим нагальним є всебічне вивчення інститутуспівучасті. Саме за допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальністьбудь-якої особи, яка брала участь у здійсненні злочину у співучасті.

Список використанної літератури

1.    Бажанов М. Г.Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: изд-во «Пороги», 1992(с. 84-86)

2.   КоржанськийМ. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Науковадумка та Українська видавнича група, 1996.

3.   Кримінальнеправо України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред.Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.

4.    Кримінальне правоУкраїни. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред.П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

5.   Уголовныйкодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред. Яценко С. С., ШакунВ. И. – К.: Правові джерела, 1998.