Шпаргалка: Вплив комунального господарства на довкілля на прикладі міста Чернігів

--PAGE_BREAK--2. Окреміскладові комунального господарства2.1 Централізоване водопостачання


Забір води з поверхневих водних об'єктів у межах міської зони здійснюється, як правило, для технічного водопостачання, поливання міських територій і пожежегасіння.

Для централізованого водопостачання міст використовують водні об'єкти, що відповідають нормам і вимогам до джерел господарсько-питного водопостачання і, що знаходяться на екологічно благополучних територіях.

У межах міської зони забір води для питних цілей з поверхневих водних об'єктів проводиться у виняткових випадках. Це можуть бути штучні водні об'єкти – канали або водоймища, спеціально призначені для питного водопостачання, у яких інші види водокористування заборонені. Навколо них обладнається зона санітарної охорони [5].

Зона санітарної охорони обладнається з метою забезпечення надійної санітарно-епідеміологічної обстановки. Зона складається з трьох поясів: першого – суворого режиму, других і третього – режимів обмеження. Границі 1 пояса для водотоку: нагору за течією – не менш 200 м від водозабору, униз – не менш 100 м, по березі – не менш 100 м від урізу води, до протилежного берега – не менш 100 м по акваторії, а при ширині ріки менш 100 м – вся акваторія і 50 м від уреза води всередину протилежного берега; для водойми – у радіусі 100 м від водозабору по акваторії і бережу. Границі ІІ пояса визначаються: нагору за течією водотоку – часом протікання води не менш 3 доби до водозабору; униз – не менш 250 м; бічні границі – від 500 м до 1000 м у залежності від рельєфу; для водойми – у радіусі не менш 3 км від водозабору, а по березі – так само, як і для водотоку. Границі ІІІ поясу по акваторії збігаються з границями ІІ пояса, а по березі складають 3–5 км від урізу води. Територія І пояса повинна бути обгороджена, спланована й озеленена. На акваторії встановлюються попереджувальні буї. Територія охороняється, доступ сторонніх осіб заборонений. У межах І поясу можуть знаходитися тільки будинки і споруди, зв'язані з експлуатацією водопроводу. У межах ІІ й ІІІ поясів приймаються заходи для попередження забруднення джерела водопостачання.

Контроль якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання здійснюється щодня місцевою санепідемслужбою і підприємством, що експлуатує водозабірні споруди.

Питні водозабори з підземних водоносних горизонтів звичайно розташовуються в межах міської території. Навколо них створюється зона санітарної охорони. Підземні води використовуються як для централізованого господарсько-питного водопостачання, так і для децентралізованого.

Одна з найважливіших частин життєзабезпечення міст – централізоване водопостачання – зіштовхується в останні десятиліття з великими труднощами. Дефіцит водних ресурсів потрібної якості приводить до необхідності транспортувати воду на сотні кілометрів. Зношеність і санітарний стан водоводів і розвідних мереж у багатьох містах України досягли критичного рівня.

Істотним недоліком централізованого водопостачання є застосування хлору для знезаражування води, що приведе до утворення і впливу на населення токсичних хлорорганических з'єднань. Хлорування води ефективно тільки стосовно холерного вібріона, збудникам черевного тифу і дизентерії. Відносно стійкими до хлорування залишаються збудники паратифу і мікрококи, спорові форми, ентеровіруси, цисти найпростіших, синьогнійна паличка й ін. Застосування інших методів знезаражування води стримується в зв'язку з їх більш високою вартістю.

Централізоване водопостачання населення міст знаходиться в залежності від роботи систем водовідведення [2].

Потреба людини в питній воді не перевищує 10 л/добу, що складає менш 5% від загального обсягу води, що приходиться на одного міського жителя при централізованому водопостачанні. Якісна питна вода в такій кількості може бути надана городянам з підземних джерел, у першу чергу кондиційних питних підземних вод із глибоких, надійно ізольованих горизонтів. Можуть розглядатися наступні варіанти децентралізованого водопостачання: бутилювання і пакетування екологічно чистої води, розвіз спеціальними автомашинами і відпуст води в тару споживача, організація водорозбірних пунктів і бюветів у житлових кварталах. Досвід використання підземних вод для децентралізованого водопостачання накопичений у Бердянську, Києві, Харкові і деяких інших містах України. Також можуть використовуватися поверхневі води, що пройшли очищення. Так, в Одесі й інших південних містах України через торговельну мережу надходить очищена на фільтрах річкова вода, що набирається населенням у свою тару. У Києві після Чорнобильської катастрофи в терміновому порядку було організовано децентралізоване питне водопостачання з мережі артезіанських свердловин з забором води населенням через стовпчики. У Бердянську водорозбірні пункти обладнані на магістральному водоводі, що подає кондиційну питну воду до головних споруд централізованої системи водопостачання. Розбір води здійснюється безкоштовно (Бердянськ, Київ) або за порівняно невелику плату від 3 до 15 коп. за літр (Одеса, Харків). Вартість бутильованої і пакетирувальної води значно вище – до 1 грн. за літр і вище.

Особливий інтерес представляє спосіб децентралізованого водопостачання з бюветів на базі спеціальних артезіанських свердловин, розміщених безпосередньо в житлових кварталах міст [7].

Скважинні водозабори обладнаються заглибними насосами і накопичувальними резервуарами. Улаштовуються зони санітарної охорони і зручні для населення підходи. Водорозбірні пункти повинні перебувати за межами зони суворого режиму. У розрахунку на неминучі втрати води обладнуються системи водовідводу в зливну систему.

З метою підвищення надійності роботи локальних водозаборів необхідно передбачити запасні системи автономного енергозабезпечення – дизельні електростанції, а також запасні накопичувальні ємності.

Економічні розрахунки показують, що в умовах щільної житлової забудови навіть при глибині водозабірної свердловини 800 м витрати на будівництво бювета при відпускній ціні на воду 5 коп. за літр окупляться за 2–2,5 року, а прибуток при наступній експлуатації одного бювета буде перевищувати 350 тис. грн. на рік.

Технологія децентралізованого питного водопостачання має наступні переваги:

-                   з'являється незалежна, надійно захищена система питного водопостачання на випадок аварій і інших надзвичайних ситуацій;

-                   підвищується надійність системи питного забезпечення, тому що при виході з ладу одного джерела населення може користуватися сусідніми;

-                   ощадливо витрачається артезіанська вода високої питної якості, запаси якої обмежені;

-                   для питних цілей використовується вода, що вимагає менших, у порівнянні з поверхневими вододжерелами, витрат на її підготовку;

-                   питна вода, що розбирається населенням у бюветах, на порядок дешевше бутильованої.

Необхідно підкреслити, що розглянуті варіанти децентралізованого водопостачання є лише доповненням до централізованих систем водопостачання міст і пропонують альтернативне джерело якісної питної води, що підвищує стійкість системи життєзабезпечення в кризових ситуаціях.


    продолжение
--PAGE_BREAK--2.2 Системи водовідведення


Система водовідведення, названа ще каналізаційною системою, включає наступні основні елементи: внутрішні водовідвідні системи в житлових будинках або виробничих приміщеннях; внутрішньоквартальні або внутрішньомайданчикові водовідвідні мережі; зовнішні (позаплощадкові) водовідвідні мережі; регулюючі резервуари; насосні станції і напірні трубопроводи; очисні споруди; випуски очищених стічних вод у водні об'єкти; аварійні випуски стічних вод у водні об'єкти. Водовідвідні системи поділяються на загальсплавні, роздільні і комбіновані. У свою чергу роздільні системи поділяються на повні роздільні, неповні роздільні і напівроздільні [13].

Загальносплавна система водовідведення має одну водовідвідну мережу, призначену для відводу стічних вод усіх категорій: господарсько-побутових, виробничих і дощових (мал. 1). По довжині головного колектора загальносплавної системи можуть влаштовуватися ливньовипуски для безпосереднього скидання в річку частини стоку, що пропускається по системі водовідведення. Це проводиться з метою зменшення розмірів і кількості колекторів у кінцевій частині системи і відповідного її здешевлення.
<img width=«370» height=«201» src=«ref-1_856270074-19820.coolpic» v:shapes="_x0000_i1025">

Рис. 1. Загальнозливна схема водовідведення: РНС – районна насосна станція; ГНС – головна насосна станція; ОС – очисні споруди; ПП – промислове підприємство: 1 – границя міста; 2 – зовнішня (зовнішня) водовідвідна мережа трубопроводів; 3 – ливньовипуски; 4 – дюкер; 5 – напірні трубопроводи; 6 – випуск очищених стічних вод; 7 – лінії вододілів


Ливньовипуски облаштовуються таким чином, щоб виключити можливість переповнення головного колектора під час сильного дощу. Конструкція і розміщення ливньовипусків забезпечують включення їх у роботу, тобто скидання вод у річку, не раніше, ніж через 30 хвилин після початку інтенсивної зливи. За цей час найбільш забруднена частина поверхневого стоку з міської території по загальносплавному колектору надходить на міські очисні споруди, а менш забруднена частина при наповненні головного колектора почне надходити безпосередньо в річку. Зрозуміло, що випуск неочищених стічних вод у річку зв'язаний з її можливим забрудненням. Тому розміри вихідних отворів ливньовипусків і відповідно витрата неочищених вод, що скидаються через них, визначаються виходячи з асимілюючої здатності водотоку. Застосування загальносплавної системи водовідведення доцільно при наявності в місті повноводної річки.

Повна роздільна система водовідведення має два або більше колекторів, призначених для окремого відводу стічних вод визначеної категорії (мал.2).

Господарсько-побутові стічні води відводять на загально-міські очисні споруди, де проводять їх очищення до кондицій, що задовольняють умовам скидання у водні об'єкти. Очищення виробничих стічних вод здійснюють на спеціальних очисних спорудах даного промислового об'єкта або групи таких об'єктів. Після очищення виробничі стічні води можуть бути використані для технічного водопостачання, подані на загально-міські очисні споруди для доочищення або скинуті у водний об'єкт. Талі і дощові води по колектору зливової каналізації подаються на очищення і надалі використовуються для технічного водопостачання або скидаються у водні об'єкти [17].




<img width=«286» height=«350» src=«ref-1_856289894-17887.coolpic» v:shapes="_x0000_i1026">

Рис. 2. Повна роздільна система водовідведення: а – без очищення поверхневого стоку; б і в-з очищенням поверхневого стоку відповідно на локальних і централізованих очисних спорудах; 1 – побутова мережа; 2 – зливна мережа; 3 – межа міста; 4 – виробнича мережа; 5 – межа промислового підприємства; 6 – повернення води на виробництво після очищення; 7 – подача води для доочищення на очисні споруди міста; 8 – подача очищених вод на промислове підприємство; 9 – напірні трубопроводи; 10 – випуск очищених виробничих стічних вод у водойму; 11 – розділові камери; 12 – регулюючий резервуар
Неповна роздільна система водовідведення передбачає відвід господарсько-побутових і виробничих стічних вод по єдиному колектору. Відвід дощових вод проводиться окремо по колекторах, лотках або канавах. Як правило, неповна роздільна система використовується для невеликих об'єктів водовідведення і є первісним етапом створення повної роздільної системи.

Напівроздільна система водовідведення передбачає відвід суміші господарсько-побутових і виробничих стічних вод по одному загальному колектору, а дощових вод – по іншому. Дощові і виробничо-побутові колектори по трасі водовідведення перетинаються (мал. 3). У місці перетину встановлюються розділові камери, за допомогою яких дощовий стік цілком або частково з дощового колектора попадає в головний. При порівняно малих витратах дощових вод вони повністю надходять у головний колектор. При великих витратах дощових вод у головний колектор надходить лише частина дощового стоку, що протікає по нижній (донній) частині дощового колектора. Це найбільш забруднена частина дощового стоку, що відводиться з прилягаючої території в початковий період дощу, коли відбувається змив основної маси забруднюючих речовин. Поступаюча в наступний період менш забруднена частина дощового стоку через розподільну камеру відводиться у водний об'єкт без очищення. У суміші з дощовими водами частково скидаються і стічні води.
<img width=«298» height=«175» src=«ref-1_856307781-8292.coolpic» v:shapes="_x0000_i1027">

Рис. 3. Напівроздільна система водовідведення: 1 – виробничо-побутова мережа; 2 – зливна мережа; 3 – промислове підприємство; 4 – роздільні камери
Комбінована система водовідведення являє собою сукупність загально-сплавної системи з повної роздільної. Така система формується в міру розвитку і реконструкції каналізаційної мережі міста. У старій частині міста може функціонувати загально-сплавна система водовідведення, а в районах новобудов створюється повна роздільна система.



    продолжение
--PAGE_BREAK--2.3 Паливно-енергетичне господарство


Підприємства паливно-енергетичного комплексу – основа формування багатьох елементів територіальної організації народного господарства нашої країни. На базі розміщення об'єктів енергетики виникли потужні промислові центри і вузли, які стали ядрами утворення територіально-виробничих комплексів і промислових районів [8].

Знайдіть ці елементи територіальної організації господарства на карті. Які галузі промисловості дістали розвиток у зв'язку із будівництвом тут об'єктів енергетики?

У паливно-енергетичному комплексі зосереджена значна частка основних виробничих фондів промисловості України (споруди підприємств, машини і обладнання, транспортні засоби тощо) та працюючих. Навколо великих енергетичних об'єктів виросли міста і селища з розвинутою інфраструктурою. Сучасні впорядковані населені пункти в останні десятиліття в Україні формувалися практично тільки на базі будівництва великих атомних і теплових електростанцій.

Оскільки енергетичні ресурси нафти і газу в Україні обмежені, важливим є впровадження державної політики енергозбереження в промисловості, сільському господарстві і на побутовому рівні. Водночас необхідно добиватися зростання енергозабезпечення кожного жителя України і держави в цілому. Без цього неможливі покращання умов життя громадян нашої держави і підвищення продуктивності праці в усіх сферах народного господарства.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, а й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Науково-технічний прогрес коригує характер впливу енергетики на розвиток і розміщення господарства. Так, можливості передачі електроенергії на все більші відстані за допомогою ліній електропередачі (ЛЕП) з мінімальними втратами територіальне не прив'язують промислові підприємства до джерел електроенергії (електростанції). Внаслідок цього переглядаються принципи розміщення окремих виробництв.

Виробництво електроенергії та впровадження енергозберігаючих технологій дають змогу створювати територіально-виробничі комплекси, де поряд із звичайними виробництвами виникають електромісткі та тепломісткі галузі. Частка паливно-енергетичних витрат у собівартості готової продукції у цих галузях і виробництвах значно вища, ніж в інших галузях господарства. Тому енергетика відіграє провідну роль у формуванні найрізноманітніших господарських комплексів. Механізм цього процесу досить простий, але приводить до формування складних територіально-виробничих утворень. Спочатку це впливає переважно на розвиток електромістких виробництв. Вони територіальне тяжіють до великих джерел дешевої електроенергії (найпотужніші електростанції). Навколо них виникають супутні, допоміжні й інші виробництва, що виробляють комплектуючі деталі, переробляють відходи виробництва, дають можливість раціональніше використовувати трудові ресурси тощо [15].


2.4 Теплопостачання міста


Система централізованого теплопостачання міста Чернігова експлуатується підприємством ВАТ «Облтеплокомуненерго». До складу системи входить 40 котелень, 40 теплових пунктів (ЦТП) та 151,8 км теплових мереж (в двотрубному розрахунку). В експлуатації знаходяться 190 котлів різних типів та конструкцій, які працюють на природному газі. Сумарна встановлена потужність теплових джерел становить близько 340,0 Гкал/год. Споживання природного газу в 2004 р. становило 75,7 млн. м3. Підприємство забезпечує теплом понад 1317 об’єктів, в тому числі 695 житлових будинків.

Аналіз вихідних даних та результати енергетичних обстежень показали, що існуючі теплові мережі міста в переважній більшості прокладені в непрохідних залізобетонних каналах типу КЛ і частково на високих та низьких повітряних опорах. Теплова ізоляція теплових мереж міста виконана із мінераловатних матів з покривним шаром із руберойду або скловолокна. Тип ізоляції ХПС-Т-5. Термін експлуатації більшості теплових мереж перевищує 20–25 років. 37% мереж потребують заміни ізоляції, 28% мереж експлуатуються понад 35 років і потребують негайної заміни.

Втрати теплової енергії в мережах визначалися двома методами – аналітичним та згідно з показами лічильників (газу та теплової енергії). Отримані результати перевірялися на типових ділянках мереж під час проведення енергетичних обстежень [8].

За результатами енергетичного обстеження річні втрати теплової енергії в мережах системи теплопостачання міста за 2008 р. становлять:

в опалювальний період – 15,4%;

в літній період (система ГВП) – 26,9%;

загальні річні – 16,8%.

За результатами проведеного енергетичного аудиту підготовлено методичні рекомендації по визначенню втрат теплової енергії в мережах для кожного місяця року.


2.5 Накопичення побутових відходів


Полігон ТПВ в м. Чернігові функціонує з 1961 року. Спосіб складування сміття – висотний. Полігон відноситься до категорії високонавантажуваних. Схемою санітарної очистки міста, експлуатація полігону передбачена до 1997 року, але, у зв'язку з відсутністю альтернативних варіантів, його експлуатація продовжується. Розроблений проект будівництва міського полігону ТПВ біля с. Ведільці (Чернігівський район), однак кошти для його практичної реалізації відсутні. Крім того, значна відстань від обласного центру значно збільшує собівартість розміщення відходів. Розглядається можливість створення сміттєпереробного заводу, де б здійснювалася утилізація не тільки відходів міста, а і тих, що вже нагромаджені на полігоні. На даний час площа під розміщення відходів на полігоні практично вичерпана. Вимоги санітарних правил щодо ізоляції шару сміття ґрунтом, виконуються недостатньо. В районі полігону ТПВ відсутні кар'єри для вибирання ґрунту з метою використання для ущільнення відходів.

Біля об’єкту розташована мережа спостережних свердловин, за допомогою яких ведеться контроль за якісним станом ґрунтових вод. Вміст забруднюючих речовин в пробах води зі спостережних свердловин значно перевищує нормативні показники для питного водопостачання.

Загальні недоліки експлуатації місць видалення відходів:

– деякі сміттєзвалища розташовані на значній відстані від населених пунктів, не мають зручних під’їзних шляхів;

– є випадки, де не витримана санітарно-захисна зона сміттєзвалищ;

– накопичення сміття проводиться безсистемно, карти не визначені;

– ущільнення та ізоляція відходів проводиться не своєчасно;

– об’єкти не забезпечують захист навколишнього природного середовища від забруднення.

Станом на початок 2009 року до реєстру місць видалення відходів занесено 307 об’єктів. Реєстр об’єктів оброблення та утилізації відходів налічує 40 суб’єктів господарювання.

Погіршує санітарно-епідеміологічну ситуацію та завдає шкоди природному середовищу сміття, яке періодично з'являється на вулицях населених пунктів, на землях лісового фонду, вздовж узбіччя доріг тощо. Розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації №656 від 8 жовтня 1998 року створені постійно діючі комісії з питань поводження з безхазяйними відходами, які працюють в кожному районі. Власники або користувачі земельних ділянок, на яких виявлено відходи, що їм не належать, мають можливість вирішувати питання поводження з ними, повідомивши місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, при якому створено комісію [13].

Для вирішення проблеми щодо зменшення навантаження на об’єкти довкілля, негативного впливу побутових відходів на навколишнє середовище в області планується будівництво сміттєпереробної мережі, яка включатиме 14 сміттєпереробних заводів та 3 комплекси з повним сортуванням і переробкою твердих побутових відходів. Схема збору, транспортування та переробки відходів передбачає максимально можливе раціональне їх подальше використання, включаючи отримання біогазів. Головна мета проекту – екологічне оздоровлення, економічний і соціальний розвиток міста Чернігова та Чернігівської області шляхом поетапного переходу від витратної практики розміщення відходів на полігонах та звалищах до повної високорентабельної переробки у товарну продукцію.

Суб’єкти господарювання здійснюють заготівлю макулатури, склобою, відходів полімерних, відходів гумових, матеріалів текстильних вторинних з подальшою відправкою на переробні підприємства. Основна причина зменшення кількості перероблених полімерних відходів – відсутність коштів на їх закупівлю від підприємств, оскільки своя мережа збору ресурсно-цінних відходів відсутня теж через вищезазначену причину.


    продолжение
--PAGE_BREAK--