Шпаргалка: Финансовое право. Контрольная

--PAGE_BREAK--Метод добровільної мобілізації грошових коштіввключає в себе проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян тощо.

В практиці фінансової діяльності держави по розподілу коштів, зібраних в її централізовані фонди, насамперед в Державний бюджет, найпоширенішим є метод фінансування. Якщо ресурси виділяються з Держбюджету, то це є бюджетне фінансування. При виділенні коштів з відомчих фондів фінансування набуває характер відомчого. За наявності у складі фінансової системи позабюжетних фондів може мати місце фінансування з позабюджетних фондів.

Якщо гроші виділяються безвідплатно та безповоротно з вищестоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб”єктам господарювання з метою доповнення дефіциту власних коштів, то таке виділення є дотацією.

В теорії та практиці розрізняють таківиди дотацій:

1)  допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами;

2)  бюджетна дотація – безвідплатна, безповоротна допомога вищестоящого бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

Субвенція– це бюджетна дотація, що носить цільовий характер. Вона застосовується як метод бюджетного регулювання для збалансування нижчестоящих бюджетів. Субвенції можуть спрямовуватись на розвиток соціально-культурної, побутової сфери, вирішення проблем зайнятості та ін.

В практиці фінансової діяльності держави зустрічається і такий метод як субсидія – грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним та фізичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Як метод бюджетного регулювання субсидія застосовується  з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищестоящих ланок бюджетної системи нижчестоящим.

Розрізняють прямі та непрямі субсидії. Прямі субсидії скеровуються на фінансування капіталовкладень у галузі, розвиток яких необхідний для економіки в цілому, на фундаментальні дослідження, перепідготовку кадрів, підтримку військово-промислового комплексу тощо.

Непрямесубсидування – здійснюється в основному шляхом податкової та кредитної політики.

Найпоширенішим методом прямого субсидування в Україні нині є податковий кредит– відстрочка сплати податку на доходи, що надається підприємству податковою інспекцією на умовах зворотності, строковості, відплатності, за наявності згоди фінансового органу, який контролює виконання бюджету.

Якісно відмінну групу методів фінансової діяльності держави складають методи використання грошових ресурсів державних фондів. Серед них насамперед слід назвати метод встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів. Формуючи систему, держава водночас визначає, які грошові кошти і для яких саме потреб їй необхідні.

Таким же поширеним методом фінансової діяльності держави по використанню грошових фондів є метод встановлення державою в особі її відповідного органу порядку використання коштів, отриманих з відповідного фонду.

Як метод фінансової діяльності на завершальному етапі існування державних фінансів держава використовує також встановлення порядку та нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб”єктів.

Надзвичайно важливим методом фінансової діяльності держави на цьому етапі є також встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів.

До цієї групи методів належать також метод планування, метод фінансового контролю та ряд інших.

Правовою формою відображення фінансової діяльностідержави є фінансово-правові акти, які поділяються на :

*                     закони;

                        та

*                     підзаконні акти.


ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами.

Залежно від історичних традицій, державного устрою і політичної системи органами безпосереднього управління державними фінансами, наприклад, є: Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Бундестаг у Німеччині, Верховна Рада в Україні.





Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України.





Міністерство фінансів є спеціалізованим центральним органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами.

Мінфін  у  своїй  діяльності  керується  Конституцією   і законами України, постановами Верховної Ради  України,  указами  й розпорядженнями  Президента  України,  декретами,  постановами   і розпорядженнями  Кабінету   Міністрів   України,   а   також   цим Положенням.  У  межах  своїх  повноважень  Міністерство  організує виконання актів законодавства  України  і  здійснює  систематичний контроль за їх реалізацією.
Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є:



Також управління в галузі фінансової діяльності держави провадять місцеві державні адміністрації. Вони в особі їх фінансових органів:

nрозробляють проекти відповідно обласного, Київського та Севастопольського міських районних, районів в містах бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;

nорганізовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з органами державної податкової адміністрації надходження визначених законом бюджетних коштів та їх цільове використання;

nвносять в ході виконання бюджету зміни і уточнення по доходах і видатках, складають звіти про виконання місцевих бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;

nзабезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та раціональне їх використання;

nвстановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні позики.




Питання 2.  ПРАВОВІ  ОСНОВИ  ДЕРЖАВНОГО  КРЕДИТУ
Поняття та функції державного кредиту
Дефіцит фінансових ресурсів стає особливо гострим в перехідні періоди, коли розбалансовується економіка країни. В такі періоди держава вдається  активно до методу мобілізації грошовихі матеріальних коштів у юридичних та фізичних осіб, заснованому на принципах добровільності, зворотності, відплатності і строковості. Такий вид фінансових правовідносин має назву державного кредиту.

Державний кредит не слід ототожнювати з банківським кредитом. Основною відмінною рисою банківського кредитування  господарюючих суб”єктів є продуктивне використання позичкового фонду. При наданні банківського кредиту в якості забезпечення виступають конкретні цінності – квартира, товари на складі, незаверешене будівництво тощо.

При державному кредиті взяті в борг грошові кошти поступають в розпорядження держави, перетворюючись у її додаткові фінансові ресурси.

При позичках коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що є у її власності, майно відповідної територіальної одиниці чи будь-який її прибуток. Але це не справжня, а уявна застава. В дійсності майнове забезпечення кредитної угоди з боку позичальника коштів – держави – не вказується.

Державний кредит є відносинами вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного доходу.

Об”єктивна можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів, що отримують юридитчні та фізичні особи.

Формування державного кредиту передбачає не лише наявність державної потреби в позичкових коштах та тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб, об”єктивних економічних передумов їх постійного утворення, але й правового закріплення можливості використання названих коштів державою в якості кредитних ресурсів. Тобто для виникнення державно-кредитних відносин необхідна ще одна умова – їх правове забезпечення.

Суспільні відносини, що виникають в галузі державного кредиту, відзначаються складним характером і регулюються нормами не лише фінансового, а й інших галузей права. Це пов”Язано з тим, що державний кредит, як явище суспільного життя, перебуває на стику двох видів грошових відносин – фінансів і кредиту – та несе в собі родові ознаки як одних, так і інших.

Фінансові відносини в сфері державного кредиту, що регулюються фінансовим правом, складаються лише з приводу формування, функціонування і погашення державного боргу. Виникають ці відносини в процесі фінансової діяльності держави. Об”єктом даних правовідносин є позичена частина фінансових ресурсів держави.

Одним із суб”єктів державно-кредитних правовідносин, як і у всіх інших правовідносинах, завжди виступає держава в особі органів законодавчої чи виконавчої влади, а іншим учасником цих правовідносин може бути будь-який суб”єкт фінансових правовідносин.

Тим не менше всі правовідносини в галузі державного кредиту відзначаються державно-владним характером.

Не дивлячись на те, що держава в цих відносинах виступає позичальником коштів і тому є боржником, вона в однобічному порядку встановлює, а інколи й змінює без згоди іншої сторони вже встановлені раніше умови держанвного кредиту: види, строк, платність, підстави зміни та припинення цих відносин.

Як і у всіх видах фінансових правовідносин, суб”єкти відносин в галузі державного кредиту нерівноправні, оскільки основним методом регулювання цього виду відносин виступає метод державно-владних приписів. Грошові кошти, зібрані державою при державному кредиті, складають державний борг. Внутрішній державний борг є загальною сумою заборгованості держави по непогашених боргових зобов”язаннях та невиплачених по них процентах.

Функція управління державним внутрішнім боргом належить державі. Межі строків дії правовідносин в сфері державного кредиту також в однобічному порядку встановлюються боржником – державою.

Виключно законами України, тобто знову ж таки Верховною Радою України, визначаються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Кабінет Міністрів України як орган, уповноважений державою на безпосереднє керівництво господарським життям в країні, в ході своєї безпосередньої діяльності і особливо виконання Державного бюджету на конкретний рік створює умови для зменшення потреби держави в кредитах, а в ході підготовки проекту Державного бюджету на наступний рік обгрунтовує необхідність держави в кредитних ресурсах, їх доцільну структуру.

Крім Кабінету Міністрів України, суб”єктами державно-кредитних відносин є відповідні органи влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування.

Згідно з чинним законодавством України суб”єктами правовідносин в галузі державного кредиту є також Міністерство фінансів України та Національний банк України.

Для фінансування видатків по розміщенню, рефінансуванню, виплаті прибутків і погашенню боргових зобов”язань Уряд України у складі Державного бюджету України створює фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. В цей фонд, згідно із ст.8 Закону України “Про Державний внутрішній борг України”, зараховуються в розмірі 50% кошти, отримані від приватизації майна державних підприємств, а також від інших надходжень.

В сфері державного кредиту виникають також правовідносини, опосередковані безпосередньо функціонуванням державного боргу.До них насамперед належать відносини між:

1)  КМУ і НБУз приводу одержання і повернення кредитів на підставі відповідних статей Закону про Державний бюджет України;

2)  Мінфіном та НБУз приводу вироблення умов про порядок управління державним внутрішнім боргом України відповідно до ст.6 ЗУ “Про державний внутрішній борг України”;

3)  ВРУ, Урядом України та НБУз приводу перерахуванб коштів ресурсів Державного бюджету України на компенсацію витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходів і погашенню боргових зобов”язань згідно з ст.8 ЗУ “Про державний внутрішній борг України”, а також відповідними статтями Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інші правовідносини.

Таким чином, у формуванні додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств, установ та організацій проявляється одна сторона, або функція, відносин у сфері державного кредиту, яка має назву фіскальної функції державного кредиту. За допомогою цієї функції здійснюється формування централізованих грошових фондів держави.

У випадку непродуктивного використання мобілізованих в результаті державних позик капіталів, наприклад, фінансуванні за їх рахунок воєнних чи соціальних видатків, практично єдиним цивілізованим джерелом їх погашення стають податки або нові позики. В подібних випадках незрівнянно менш цивілізований прийом – грошова або кредитна емісія. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за раніше випущеними державними позиками називається рефінансуванням державного боргу.

Другою функцією державного кредиту є регулююча функція. Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан кредитного обігу, рівень ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити необхідну їй фінансову політику.

Таким чином, з юридичної точки зору державний кредит є суспільними відносинами, врегульованими правовими нормами, з приводу акумуляції державою тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб на принципах добровільності, строковості та відплатності з метою покриття бюджетного дефіциту, регулювання грошового обігу та інвестування.
Форми державного внутрішнього кредиту
Нормативні акти України (Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державний внутрішній борг України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про бюджетну систему України”, Указ Президента України “Про першочергові заходи по компенсації громадянам України втрат від обезцінення цінних паперів і грошових нагромаджень” від 15.06.94, Постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року” від 23.08.94, а також ряд інших) дають підстави виділити як самостійні наступні форми державного кредиту в Україні:

а) державні позики;

б) звернення частини заощаджень населення в державні позики;

в) використання коштів загальнодержавного позичкового фонду;

г) казначейські позики;

д) гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ та організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску та реалізації облігацій, казначейських зобов”язань та інших видів державних цінних паперів. Серед останніх облігація – найпоширеніший вид цінних паперів. Воан символізує державне боргове зобов”язання та дає право її власнику після перебігу відповідного строку одержати назад суму боргу та поценти по ньому. Продаючиоблігацію, держава зобов”язується повернути суму боргу у визначений строк з процентами чи виплачувати проценти впродовж всього строку користування позичковими коштами, а після завершення вказаного строку повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість облігацій, яка позначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Ця сума виплачується власнику облігації в момент її погашення і на неї нараховуються проценти.

Наступним видом цінних паперів є     продолжение
--PAGE_BREAK--