Шпаргалка: Правова характеристика шлюбного договору

--PAGE_BREAK--2.3 Зміст шлюбного договору
Існує таке поняття, як зміст шлюбного договору, тобто ті умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Сімейне законодавство не містить умов, які можна б було визначити як обов'язкові умови шлюбного договору. Таким чином, усі умови цього договору можна вважати такими, що визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними. Ці умови можна поділити на дві групи: а) умови з позитивним змістом; б) умови з негативним змістом. Допершої групи належать умови, які сторони, згідно з законом, у першу чергу можуть внести до шлюбного договору. До них зокрема належать умови, що визначають майнові відносини між подружжям та умови, які встановлюють майнові права та обов'язки подружжя як батьків (ч. ч. 1, 2 ст. 93 СК України). Негативними є умови, які сторони не можуть включати до шлюбного договору і наявність яких є підставою для визнання шлюбного договору недійсним. Це умови, що стосуються особистих відносин подружжя, умови, якими сторони зменшують права дитини або ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, та умови щодо передачі передбаченого законом майна у власність одного з подружжя (ч. ч. З – 5 ст. 93 СК України). В прямому розумінні негативні умови не можна визнати умовами договору, оскільки умови (пункти) – це те, що складає зміст договору як юридичного факту. Негативними, по суті, є «антиумови», тобто ті пункти, які сторони не можуть включати до договору і які, відповідно, не можуть складати його зміст.

Новий СК України залишає незмінною існуючу концепцію щодо предмета шлюбного договору. Відповідно до ч. 1,2 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подружжя,встановлюються їхні майнові права й обов'язки. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити:а) правовий режим належного їм майна (ст. 97 СК України);б) порядок користування житлом (ст. 98 СК України);в) право на утримання (ст. 99 СК України). [10, c. 313]

Крім цього, шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.Хоча закон не деталізує це положення, можна припустити, що подружжя може в шлюбному договорі встановити порядок надання дитині утримання, форму такого утримання (грошова або натуральна), визначити питання, пов'язані з наданням коштів на догляд за дитиною, розвиток її здібностей, відпочинку, поїздок за кордон тощо. Незважаючи на широкі можливості сторін щодо формування змісту шлюбного договору, існує ряд умов, які в договір включатися не можуть. Деякі з цих умов прямо названі в законі, інші – можуть визначатися, виходячи з його загального змісту.В ч. 3–5 коментованої статті прямо визначаються умови, які сторони не можуть включати до шлюбного договору. В першу чергу, шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між подружжям, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Ця норма достатньо чітко окреслює межі шлюбного договору і в цьому сенсі однозначно вказує на неможливість включення до нього умов особистого характеру. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовнихпріоритетівтощо. Можна відзначити, що норми законодавства України, які визначають зміст шлюбного договору, істотно відрізняються від законодавства більшості закордонних країн, які надають широкі можливості включення до шлюбних контрактів умов щодо особистих немайнових прав та обов'язків подружжя. В американському праві вони одержали назву «умови про стиль життя». При цьому спектр таких умов дуже широкий. Сторони можуть, наприклад, включити в договір положення, що стосуються: інтересів дітей (про методи виховання та контролю за дитиною; визначення її релігії; порядку зустрічей з дитиною дідусів та бабусь тощо); друзів дружини та чоловіка (скільки і яких друзів вони хотіли б мати, скільки часу вони планують проводити із друзями і які форми спілкування з ними є найкращими); роботи дружини та чоловіка (хто з подружжя буде працювати, скільки приблизно часу дружина та чоловік будуть витрачати на роботу, яким чином вони будуть приймати рішення про зміну роботи тощо); сексуальних відносин дружини та чоловіка (періодичність, способи сексуальних відносин тощо) [13, ст. 670]. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК (ч. 4 ст. 93 СК). Вказана норма є відповідною гарантією майнових прав дитини. Тому батьки не вправі укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо. Треба, однак, відзначити, що ч. 4 ст. 93 СК України сформульована занадто вузько, бо містить вказівку на неможливість зменшення тих прав дитини, які встановлені саме Сімейним кодексом. Разом з тим, не викликає сумніву, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, беззастережно від місця їх нормативного закріплення – в Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому більш точним буде вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, які встановлені законодавством.
 Згідно із ч. 4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Ця норма є новою для вітчизняного сімейного законодавства. В ній вперше закріплюється таке оціночне поняття, як «надзвичайно невигідне матеріальне становище», хоча і не надається його визначення або загальних орієнтирів, за допомогою яких можна було б з'ясувати його зміст. Очевидно, що в реальному житті надзвичайно невигідне матеріальне становище може мати різні конкретні прояви. Наприклад, воно може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість передаватиметься одному з них, натомість другий буде отримувати рухоме майно незначної вартості. Таке становище може виникнути також, коли один із подружжя бере на себе явно обтяжливі обов'язки, наприклад, зобов'язується у разі розірвання шлюбу утримувати свого колишнього дружину/чоловіка, його дітей та близьких родичів тощо. Умови, які не можуть включатися до шлюбного договору, визначаються не лише спеціальними нормами СК України (ч. ч. З – 5 ст. 93 СК України). Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, що порушують загальні норми договірного права. Не можуть сторони закріпити в договорі відмову від прав, які включаються до загального цивільного статусу особи, наприклад, відмову одного з подружжя від одержання в майбутньому заробітної плати на користь другого з подружжя. Аналогічні заборони існують щодо умов, якими подружжя обмежують правота дієздатність своїх дітей або інших родичів. У шлюбному договорі не можуть також передбачатися умови, за якими зобов'язаною особою ставали б не самі сторони (дружина та чоловік), а треті особи – діти подружжя або їхні родичі.

Специфіка шлюбного договору багато в чому визначається тим, що його укладають особи, які пов'язані особливими, особисто-довірчими відносинами. Це дає підставу деяким закордонним юристам визначати шлюбний договір як особистий або навіть інтимний договір. Однак при цьому виникає ряд проблем, пов'язаних з тим, що в ряді випадків укладення шлюбного договору (у частині належності подружжю майна та обсягу їхніх прав на таке майно) зачіпає інтереси третіх осіб і тому не може становити для останніх таємниці. У зв'язку із цим законодавство деяких країн містить істотні обмеження ступеня таємності шлюбних контрактів. Наприклад, у Франції й ряді інших європейських країн шлюбний договір повинен бути обов'язково опублікований, якщо один із подружжя є комерсантом (ст. 1394 ГК Франції). Подібна норма міститься у ст. 46 Сімейного кодексу Російської Федерації, у якій сказано, що чоловік та дружина зобов'язані повідомляти своїх кредиторів про укладення, зміну або розірвання ними шлюбного договору або розділ їхнього спільного майна. При невиконанні цього обов'язку подружжя-боржники не вправі у випадку спору посилатися на положення шлюбного договору або на зроблений поділ їхнього спільного майна. [12, с. 197]
2.4 Порядок і умови укладення шлюбного договору
Шлюбний договір має істотне правове значення для регулювання сімейних відносин, особливо у випадках, коли наречені (подружжя) істотно відхиляються від установлених законом умов регламентації матеріальних взаємовідносин, визначених законом прав та обов’язків. Водночас, шлюбний контракт(договір) не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно, не є «панацеєю» від майбутніх конфліктів, це лише один із засобів їх уникнути або встановити наперед шляхи їх вирішення, обговорити способи захисту прав кожного із подружжя.

Шлюбний договір – двосторонній правочин, специфічність якого визначається предметом правового регулювання – майновими відносинами, майновими правами та обов’язками подружжя [14, с. 162].

Тобто шлюбний договір виступає особливим способом врегулювання існуючих між подружжям майнових відносин, або відносин, що можуть виникнути в майбутньому, виступає засобом захисту майнових прав подружжя, а також засобом здійснення майнових обов’язків.

Особливості шлюбного договору проявляються як у порядку його укладення, так і в його змісті:

1.                 укладення шлюбного договору є правом, а не обов’язком осіб (наречених, подружжя);

2.                 шлюбний договір відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам;

3.                 шлюбний договір укладається тільки у письмові формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Якщо шлюбний договір укладається неповнолітньою особою до реєстрації шлюбу, необхідна письмова згода батьків (піклувальників) на укладення неповнолітнім шлюбного договір, посвідчена нотаріально.

4.                 шлюбний договір можуть укладати особі, які подали заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, а також особи, які вже зареєстрували шлюб. У зв’язку з цим шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набуває чинності з моменту його реєстрації. Якщо шлюбний договір укладено після реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення;

5.                 шлюбний договір регулює лише майнові відносини, у разі закріплення в ньому умов щодо регулювання особистих немайнових відносин, він визнається недійсним;

6.                 умови шлюбного договору обмежені при встановлені чинним законодавством режимами власності на майно: особистої, приватної, часткової, спільної, сумісно;

7.                 умови шлюбного договору не можуть ставити одного із подружжя в надзвичайно не вигідне матеріальне становище, а також не можуть обмежувати подружжя, як власника у праві щодо розпорядження належному йому нерухомого чи рухомого майна.

За договором режим спільного майна подружжя може бути поширений за рахунок включення в нього рухомого і нерухомого майна, що подружжя набуло до шлюбу, успадкувало, отримало в дарунок; придбало за особисті кошти чи отримало іншими способами, яке при легальному режимі було б віднесене до роздільного майна; може бути передбачено право кожного подружжя розпоряджатися всією спільною власністю без згоди іншого, можливість управляти спільним майном тільки одним із подружжя тощо. [12, с. 158]. Відповідно до ст. 96 СК України, у шлюбному договорі може біти встановлений загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків. За домовленістю сторін, у шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Так, у шлюбному договорі подружжя може зазначити, що деякі його умови почнуть діяти не з моменту реєстрації шлюбу, а через три роки або з моменту народження дитини; так само вони можуть обумовити, що умови шлюбного договору діють тільки протягом перших трьох років їхнього сімейного життя тощо. Після спливу зумовлених договором строків, подружжя має право укласти новий договір або погодитись із легальним режимом правового регулювання майнових відносин між подружжям, який встановлено законодавством України. [15, c. 120].Важливим також э положення щодо можливості встановлення сторонами у договорі прав та обов’язків, які можуть виникнути після розірвання шлюбу.



3. Динаміка шлюбного договору
3.1 Зміна та припинення шлюбного договору
Здебільшого шлюбний договір укладається на невизначений строк, а точніше на строк існування шлюбу між подружжям, тому іноді виникає потреба внести ті чи інші зміни до шлюбного договору. За загальним правилом такі зміни можуть бути внесені лише за згодою сторін. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

Зміна шлюбного договору може здійснюватися шляхом:

·                   виключення його окремих умов;

·                   доповнення новими умовами;

·                   коректування існуючих положень договору.

Так, дружина та чоловік можуть прийняти рішення щодо припинення дії одного або кількох умов договору (при наявності тих, які зберігають свою юридичну чинність) або доповнити свій шлюбний договір новими умовами. Крім цього, подружжя може внести корективи у вже існуючі умови договору, змінити ті або інші узгоджені раніше положення.

Шлюбний договір може бути змінений лише за час шлюбу. Хоча цей договір може зберігати чинність і після розірвання шлюбу, вносити в нього корективи після розірвання шлюбу сторони не вправі. Це пояснюється нерозривним зв'язком шлюбного договору з наявністю самого шлюбного союзу жінки та чоловіка та його особливим суб'єктним складом. Шлюбний договір можуть укладати лише наречені або подружжя (ч. 1 ст. 92 СК України). [12, 179]

Зміна умов договору на вимогу однієї із сторін у судовому порядку при відсутності взаємної згоди його учасників у цивільному праві розглядається як виключення. Це пояснюється тим, що договір – це результат узгодженої волі сторін, які свідомо та виважено виробили для себе умови договору. Разом з тим у житті можуть виникнути обставини, які настільки істотно впливають на долю договору, що їх неможливо залишити без уваги. Відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору за рішенням суду допускається у виняткових випадках у зв'язку з істотною зміною обставин і за наявності певних умов. В контексті шлюбного договору основне значення мають наступні умови:

·                   в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

·                   зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

·                   виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Крім зміни умов шлюбного договору, подружжя має право на відмову від нього. Як і при зміненні умов шлюбного договору, одностороння відмова від нього не допускається. За умови взаємної згоди на відмову від шлюбного договору, подружжя має право звернутися із заявою до нотаріуса із заявою про відмову від шлюбного договору. У такому разі права та обов’язки, встановленні шлюбним договором, припиняються з моменту укладення шлюбного договору або в день подання нотаріусу відповідної заяви. [2, c. 112]

Розірвання шлюбного договору може мати місце на вимогу одного із подружжя. Рішення про розірвання шлюбного договору приймає суд, якщо підстави, на які посилається ініціатор розірвання шлюбного договору, мають істотне значення (зокрема, неможливість виконання договору). Сторона, яка звертається до суду, має обґрунтувати те, що на момент посвідчення шлюбного договору його умови були реальними, але через збіг обставин або з об’єктивних причин виконання договору стало неможливим. Наприклад, у шлюбному договорі зумовлено, що один із подружжя зобов’язується на момент виникнення непрацездатності дружини виплачувати відсоток від отримуваного доходу або певну грошову суму коштів, але і зв’язку із втратою роботи він не здатен цієї умови договору дотримуватись. Або ж сторони взяли на себе зобов’язання надати притулок близьким родичам одного із подружжя, але виконання такої умови договору стало неможливим у зв’язку із зменшення їхньої житлової площі.

Шлюбний договір, як і інші подружні договори, в силу певних підстав може бути визнаний недійсним.У цьому випадку він не породжує виникнення прав та обов'язків, тобто тих правових наслідків, настання яких бажали для себе його учасники [3, c. 130]. На відміну від розірвання договору, при якому його дія припиняється лише на майбутнє, а усе виконане сторонами за договором до його розірвання зберігає юридичну силу, визнання договору недійсним анулює договір з моменту його укладення (ст. 236 ЦК України). Виникає ситуація, коли шлюбний договір в юридичному розумінні нібито і не існував. Якщо ж за недійсним договором права та обов'язки сторін передбачалися лише на майбутнє, можливість їхнього настання в майбутньому припиняється і шлюбний договір виконанню не підлягає.

Підставами визнання шлюбного договору недійснимє, в основному, ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Тобто йдеться лише про підстави недійсності правочинів, що встановлені ЦК України (ст. 203). Втім, обмежитися цим не можна, оскільки Сімейний кодекс містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.

З аналізу норм ЦК України та СК України можна дійти висновку, що основними підставами визнання шлюбного договору недійснимє:

1.                 порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми не емансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їхніх батьків або піклувальника (ст. 92, 94 СК України, ст. 220 ЦК України);

2.                 неналежний суб'єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності) (ст. 222, 223, 226 ЦК України);

3.                 зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України (ч. 4 ст. 93 СК України);

4.                 включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК України) або укладення шлюбного договору під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України);

5.                 укладення договору під впливом обману або насильства (ст. 230, 231 ЦК України);

6.                 помилка однієї із сторін договору (ст. 229 ЦК України);

7.                 порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків подружжя, їх неповнолітніх дітей) тощо.

Визнання шлюбу недійсним зумовлює й недійсність шлюбного договору з моменту його укладання. У цьому випадку шлюбного договору, як цивільно-правового правочину, не існує взагалі, оскільки відсутня основна умова його дійсності – шлюб [15, ст. 161]. Проте визнання шлюбного договору недійсним не припиняє чинності шлюбу, оскільки підставою для визнання недійсним шлюбного договору слугувало порушення умов укладання шлюбного договору, а не умов укладення шлюбу.

Таким чином, дія шлюбного договору повною мірою відповідає загальним принципам договірного права і конкретним нормам законодавства, що закріплені в Конституції України, Сімейному та Цивільному кодексах, інших нормативних документах.




3.3 Шляхи вирішення проблемних питань пов’язаних із шлюбним договором
У країнах Західної Європи, Америки, Канади шлюбний договір є доволі актуальним, оскільки законодавство дає можливість регулювати не тільки майнові правовідносини подружжя, а й відносини, які стосуються правил його поведінки, умов виховання дітей тощо.

У повному об’ємі інститут шлюбного договору в Україні запрацював з моменту введення в дію нового Сімейного кодексу України.

Однак слід відзначити, що й сьогодні для більшості сімей укладення шлюбного договору є екзотикою і в основному він укладається або доволі забезпеченими людьми, або на прохання батьків одного з молодих осіб, або шлюб укладається вдруге і т.ін.

Таке ставлення до шлюбного договору, яке склалося в нашому суспільстві, пояснюється багатьма причинами.

По-перше, в Україні немає традиції укладення шлюбних договорів. Шлюб у житті багатьох молодих людей – це своєрідний період, коли діють почуття моралі, кохання. Тому укладення шлюбного договору розцінюють як відсутність кохання і укладення шлюбу з інших, наприклад, матеріальних міркувань.
По-друге, більша частина громадян нашої країни, на жаль, належить до осіб малозабезпечених і не володіє будь-яким цінним майном, правовий режим якого можна було б погоджувати між подружжям в шлюбному договорі.

По-третє, багатьох відлякує сама процедура укладання такого договору, оскільки, відповідно до ст. 94 СК України, шлюбний договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А це також зобов’язує молодих осіб надавати нотаріусу певні документ, виписувати умови шлюбного договір, що не завжди на їх думку, є сумісним з процедурою укладення шлюбу, а саме з почуттями і коханням.

По-четверте, це – недостатня поінформованість членів нашого суспільства про можливості регулювання сімейних правовідносин шляхом укладення шлюбного договору ще до виникнення конфліктних ситуацій у сім’ї і старі стереотипи щодо вирішення майнових питань подружжя шляхом досягнення домовленостей між ними, виходячи із принципів справедливості. При цьому ніхто з подружжя не думає про те, що майнові відносини необхідно вирішувати не тоді, коли вони вже загострилися, а якраз тоді, коли є кохання, взаєморозуміння та повага. Таким інструментом для врегулювання майнових інтересів подружжя і може стати саме шлюбний договір.

З іншого боку, слід зазначити, що не завжди відмова від укладання шлюбного договору є помилкою. Більшість сімей все-таки прекрасно живуть і не думають про поділ майна, навіть якщо розлучаються. Це також відбувається без ускладнень. Однак, як висловлюються деякі молоді люди, шлюбний договір як парасолька, яку ми завжди носимо з собою на випадок дощу. Тобто шлюбний договір відіграє в житті роль парасольки, яку ми носимо на всякий випадок, але ж не обов’язково почнеться дощ, але ми почуваємо себе більш впевнено маючи її.

Я вважаю, що подолати всі проблемні питання, пов’язані із шлюбним договором, у найближчі роки не вдасться. Для цього, перш за все, потрібна переоцінка моральних пріоритетів у суспільстві. І коли ми вийдемо на новий рівень відносин, можна буде говорити про укладення шлюбних договорів для більш широкої маси населення.

Але першими кроками до поширення серед населення шлюбних договорів можуть бути:

1.                 У Сімейному кодексі України більш глибоко розкрити положення про шлюбному договорі.

2.                 Нотаріальним конторам необхідно ширше висвітлювати в засобах масової інформації питання про шлюбному договорі.

3.                 Знайомство подружжя до положень шлюбного договору в період укладання шлюбу в РАГСі[12, c. 177].
    продолжение
--PAGE_BREAK--