Сочинение: Філософія економіки
Реферат на тему
Філософіяекономіки
ПЛАН
1. Сутністьіпроблемнасферафілософіїекономіки
2. Змісттаеволюціяпоняття«економіка»
3. Сутністьтаособливостісуспільноговиробництва
4. Філософіягрошей
5. Використана література.
1. Сутністьіпроблемнасферафілософіїекономіки
Кожналюдина щоденно залучена у сферу економічного життя, економічних явищ, аджевона купує і продає, отримує доходи і сплачує податки, керує іпідпорядковується управлінським рішенням, заощаджує і прагне матеріальнихстатків, виробляє і споживає. Економічна діяльність, праця є одвічною долеюлюдства. Вона не лише створює матеріальний достаток, задовольняє вітальніпотреби, а й розвиває творчі сили, здібності, внутрішній світ людини, надаєйому особливого спрямування.
Сутністьекономічних процесів, проблем у власне людському вимірі, у контекстінайрізноманітніших форм життєдіяльності суспільства і особи розглядаєфілософія економіки.
Філософіяекономіки— сферафілософськогознанняпросутністьекономічногобуттялюдинивбагатовекторномуполісоціумуйгуманістичномуаспекті.
Філософськийвимір економічного життя (економіки) значно ширший від його змістового кола —як самодостатньої умови існування й життєдіяльності людини. У ньому економічнасфера постає як особливий засіб самореалізації людини в процесі зміни неюзовнішнього і власного (внутрішнього) світу, а економіка набуває статусулюдиновимірної, універсальної єдиної матеріально-духовної сфери, в якійособистість реалізує себе як біосоціодуховна цілісність.
Самореалізаціялюдини долає межі функціональної структурності економічного процесу, створюєпередумови для нових форм поєднання діяльності соціальних індивідів. У такомуконтексті самореалізація особи є головним імпульсом і мотивом, який долаєзадану розмірність економіки, сприяє еволюції всіх соціальних форм.
Самореалізаціяяк суб'єктивна орієнтація є особливим духовно-творчим процесом, забезпечуєпостійне наповнення економічної сфери людськими силами. Вона є своєріднименергетично-творчим джерелом економічного процесу, розвитку людськихздібностей, які забезпечують економічну діяльність людини.
Філософіяекономіки розглядає систему господарювання як багатовимірний, суперечливий,об'ємний світ (світ суспільства і природи), який перебуває у постійному русі йрозвитку. Специфіка філософського знання допомагає піднятися над зовнішнім,буденним аналізом поверхневих явищ та їх властивостей, проникнути в сутністьглибинних економічних процесів, які неможливо збагнути ні досвідом, ніпрактикою, оскільки вони виходять за межі раціонального осягнення, але єбуттєвими і за певних обставин достатньо відчутними. Завдяки цьому філософіяекономіки здатна розкривати багатшу за змістом і сутністю економічнуреальність. Філософський підхід дає змогу розглядати економіку як складну, відкриту,нелінійну систему з її незворотністю, можливістю виникнення нових зв'язків івідношень, з'ясувати місце і роль поодиноких людських зусиль у цій системі, якіза певних станів соціального середовища можуть суттєво впливати намакросо-ціальні процеси.
Визначаючисуспільну взаємообумовленість різних типів розподілу і кооперування людськоїдіяльності, перспективи її змін, філософія економіки вирішує методологічне ісвітоглядне завдання. Вона не лише задає систему координат, а й продукуєнайскладніші фрагменти загальної картини економічної реальності, виявляєнеобхідні орієнтири, завдяки яким людська особистість здійснює перспективнемоделювання власної життєвої поведінки, створює необхідні й різноманітні умовидля свого існування і розвитку.
Фактекономічної діяльності у філософській інтерпретації осмислюється у всій йогоглибині, позбавляється чисто об'єктивного сенсу і розкривається у сфері духу.Духовна сфера господарювання охоплює настрої, переживання, оцінки,світовідчуття, світорозуміння, світоусвідомлення, з чого й започатковуютьсяфілософська інтерпретація, осмислення, світоглядне обґрунтування економічнихпроблем. Сукупно вони формують так звану філософію господарювання, вякій економіка постає в універсальній, всезагальній формі, як така, що ввібралав себе весь світ. Тотожна дійсність економіки є найповнішою формою економіки,яку здатна осягнути тільки філософія економіки. Розкриваючи універсальністьекономіки, її всезагальну форму через її буття у світі й нескінченність їїзв'язків із ним, філософія економіки не механічно переносить філософські поняття,категорії на сферу господарювання чи результати економічних моніторингів наінші сфери суспільного життя, а всебічно враховує сферу і специфіку власногофункціонування.
Водночасфілософія економіки дає філософське розуміння змісту багатьох основнихекономічних категорій («економіка», «господарство», «виробництво», «праця»,«гроші», «економічна людина», «свобода», «потреба» та ін.), які за своєю суттюі значенням виходять за сферу економіки. Пізнання їх змісту забезпечуєформування загальних уявлень про природу господарської діяльності, окреслює їїмісце і роль у духовному бутті, моралі, життєвому світі людини, тобто сприяєосягненню людиновимірної сутності економіки.
2. Змісттаеволюціяпоняття«економіка»
Термін«економіка» функціонує у двох значеннях: 1) господарство, сукупність засобів,об'єктів, процесів, які люди використовують для задоволення своїх потреб шляхомстворення необхідних благ, умов і засобів існування за допомогою праці; 2)наука про господарство та засоби його ведення, про відносини між людьми впроцесі виробництва і споживання, обміну товарами і послугами. Походить він відгрецького слова «ойкономія» (оселя, закон), що позначало правила веденнядомашнього господарства, зокрема вміння глави сім'ї управляти дружиною, дітьми,рабами, власністю.
Найповнішевиклав основні принципи ойкономії Арістотель, вперше дослідивши такі явища, якрозподіл праці, обмін, гроші, вартість тощо. Його концепція на тривалий час визначилахарактер економічного знання. Він відстоював ідею самодостатності(натуральності) господарства, але тільки в системі, об'єднаннідомогосподарств-полісів як аналога космосу, що вміщує в собі все суще. Поліс якгармонійне об'єднання домогосподарств в його вченні постає не лише основнимекономічним чинником, а й засобом забезпечення морального вдосконалення,самореаліза-ції його громадян. Таке господарство він називав природним. ВодночасАрістотель зауважив і факт виробництва продукції для обміну (ринку), що, найого думку, є неприродним, оскільки ринкові форми спрямовані не насамозабезпечення і задоволення природних потреб, а на мінову вартість інагромадження грошей. А це розпалює бажання, пристрасті людей, спричинюєруйнацію основного принципу життєдіяльності (помірності, міри), робить людейненаситними, оскільки обсяги грошового багатства, на відмінну від володіннянеобхідними для життя продуктами, не мають природної межі зростання. Формуекономічної діяльності, спрямовану на нагромадження грошей, Арістотельназивав «хрематистикою», яка, за його переконаннями, спричинюєпорушення гармонійності відносин у системі домогосподарство — поліс — космос.
Ідеясамодостатності господарства, розумної міри у прагненні до матеріальногоблагополуччя домінувала у свідомості людей докапіталістичного суспільства. Зрозвитком капіталістичних форм господарювання сформувався новий типекономічного мислення, для якого гроші є головним інструментом уявлення йаналізу багатства, а сам коловорот багатства обумовлюється припливами івідпливами грошей. На арену суспільного буття виходить перша наукова формаекономічного знання — політична економія.
Політичнаекономія— економічневченняпрозакономірностівиробництва, розподілу й обміну матеріальних життєвих благ у суспільствінарізнихетапахйогоісторичногорозвитку.
Засновникомполітичної економії є британський учений Адам Сміт (1723 — 1790), якийакцентував увагу на тому, що багатство — це не гроші чи золото, а продуктпраці, найважливіший феномен господарського життя і фактор господарськоїдіяльності. Політекономія надала праці особливого значення й статусу, і вцьому її величезна заслуга.
Головнимимотивами економічної діяльності людей, за А. Смітом, є потреби та обмінпродуктами для їх задоволення. В актах обміну виявляється принципово відмінназа своєю природою від потреб міра, що визначає рівноцінність і відмінністьречей. Ця міра є об'єктивною, не залежить від настроїв, бажань людей: нею єчас їхнього життя і час їхньої праці. Колообіг товарів, грошей, багатств,стверджував Сміт, відбувається завдяки вкладеній у товари праці.
ПоставленаА. Смітом на наукову основу політекономія вивела економічну науку на новийякісний рівень. Але наприкінці XIX ст. проявились деякі її вади, суперечності, які унеможливили вирішенняактуальних для того часу економічних проблем. Зокрема, за допомогою трудової теоріївартості, яка була покладена в основу політекономії, не вдалося пояснитиприроду економіки, її історичний розвиток, а також особливості економічногопроцесу. У пошуках нових теоретичних підходів до вирішення назрілих проблемекономічна наука наприкінці XIX ст. суттєво змінила свій предмет і свою назву. Термін «політична економія»поступився поняттю «економіка», або «економікс».
Економіко— аналітичне вчення з проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів (праця, капітал, земля, гроші, підприємницькіздібності, знання), управління ними з метою виробництва товарів і послуг, досягнення максимального задоволеннязростаючихматеріальнихпотреблюдей.
Економіксповністю відкидає властиву для політичної економії соціально-моральну складову,натомість продукує своєрідний математизований міф про оптимізаціинии пошукмаксимального продуктивного ефекту за обмежених продуктивних ресурсів, зорієнтованістьна облік неухильно зростаючих потреб населення. Вона налаштовує думати лишепро раціоналізацію щоденних управлінських і самоуправлінських дій споживачів,виробників і будь-яких інших агентів, які ухвалюють економічні рішення. Тобто,на відміну від політичної економії, для якої домінуючими є «праця» і «капітал»,економікс репрезентує нову економічну реальність — суб'єкта, який ухвалюєгосподарські рішення.
Зточки зору нової економічної теорії, основною метою виробництва й обміну єодержання максимального прибутку, найповніше задоволення всезростаючих потреблюдей. Цю мотивацію уточнює дія закону, згідно з яким одержане індивідом відодиниці блага задоволення зменшується із зростанням кількості цих одиниць, щоперебувають у його розпорядженні. Це означає, що всі потреби мають тенденціюдо насичення. Застосування закону спадання (зменшення) корисності дало змогутеоретикам економікс удосконалити аналітичний апарат аналізу поведінки економічногосуб'єкта. Оскільки корисна віддача від кожної наступної одиниці благазнижується, а труднощі, пов'язані з її добуванням, зростають (витрати праці упроцесі виробництва, інших благ у процесі обміну тощо), неодмінно маєнаступити час, коли подальше примноження благ спричинить не зростання, азниження задоволення. Така ситуація може бути описана за допомогою математичнихзасобів, причому можливе визначення точки мак-симізації корисності, до якої маєпрагнути економічний суб'єкт.
Деякідослідники вказують на певну обмеженість новітньої теоретичної економії,звертаючи увагу на її розчленованість на окремі «сегменти», «зони», щопороджує різноманітні суперечності пізнання. Захоплення поверхневимивзаємозв'язками і відношеннями, недооцінка глибинних сутнісних сферекономічного буття, унеможливлює, на їх погляд, бачення реальної цілісноїекономічної системи, а надмірна глобально-математична інтерпретація об'єктапізнання відводить погляд від його економічної природи, спричинює сприйняттяйого як віртуальної реальності, що пов'язано з ризиками отриманнянеправильного результату.
Загалом,зміна форм економічного знання від учення про самодостатність об'єднаннядомогосподарств (полісів) до теорії раціональної поведінки в ринковому середовищібезпосередньо пов'язана зі зміною домінуючих типів господарської діяльності нарізних етапах суспільного розвитку.
3. Сутністьтаособливостісуспільноговиробництва
Основнепризначення економічної сфери полягає в задоволенні постійно зростаючихлюдських потреб. У суспільному та індивідуальному бутті потреба є проявомнеобхідності певних чинників (речовини, енергії, інформації) та бажанняволодіти ними для створення сприятливих умов життєдіяльності організму,людської особистості, соціальної групи, суспільства. Серед різноманітнихпотреб людини найістотнішою є потреба в індивідуальному відтворенні, яка єпротидією закону ентропії (грец. еп і Ігоре — поворот, зміна, перетворення).Пов'язана вона з витратами енергетичного потенціалу організмом і потребою йогопостійного поповнення.
Цяпотреба є найфундаментальнішого, оскільки: а) добування їжі є основнимжиттєвим процесом, який супроводжує людину від народження до смерті; б) цейпроцес за своєю природою є циклічним (постійно поновлюваним); в) необхідністьпостійних зусиль спонукає людину до пошуків способів їх економії шляхомудосконалення засобів забезпечення себе їжею; г) незадоволення цієї потребиспричинює смерть, а тому за ускладнення умов добування їжі людина виявляємаксимум винахідливості і працелюб-ства; ґ) процес добування людиною їжіпоступово перетворюється на процес її виробництва.
Виробництво— процес, задопомогоюякоголюди, використовуючиречовиниісилиприродитавласнісилийздібності, цілеспрямованостворюютьматеріальнійдуховніцінності, здатнізадовольнятиїхніжиттєвіпотреби.
Нестабільнийпроцес задоволення потреби в їжі за простого її добування стає стабільнимвнаслідок її виробництва. Бо, якщо присвоєння дарів природи здійснюється вільноі одноразово, щоразу є закінченою акцією, то виробництво на тривалий часпов'язує людей з предметом праці й здебільшого вимагає осідлості. А тривалістьбудь-якого процесу актуалізує проблему забезпечення умов його перебігу.Виробництво породжує ризик бути перерваним через внутрішні і зовнішні фактори.В очікуванні готового продукту, який з'являється не відразу, людина муситьіснувати, а це означає, що вона має мати необхідні запаси, які утруднюють, азгодом й унеможливлюють кочовий спосіб буття. З часом виробництво значноускладнюється, якісно диференціюється, впливає на набуття людьми нових ознакта особливостей.
Процесвиробництва неоднорідний, вимагає чіткої організації: спеціалізації,упорядкування, регулювання. Тому виробництво поступово набуває суспільногохарактеру, значною мірою визначає основні параметри суспільства.
Суспільневиробництво—процес, завдяки якому люди (суспільство), використовуючи речовини і сили природи, суспільні відносини і соціальні сили, свої духовні багатства та здібності, відтворюють власнеісуспільнежиття.
Виробництвовносить в аморфне життя людей-збирачів продуктів природи чітку організованість,забезпечує струк-туризацію суспільства. Ця структура охоплює такі категоріїлюдей:
—зайняті у сфері виробництва матеріальних благ, без яких суспільство існувати неможе. Ця група є визначальною у суспільстві на всіх етапах історичногорозвитку виробництва;
—технічні керівники процесу виробництва. Необхідність у них постала узв'язку з упровадженням машин і механізмів й існує дотепер;
—категорія людей, які забезпечують стабільність зовнішніх умов виробництва,охорону і захист виробників, процесу і продукту їхньої праці (адміністративні,судові, законодавчі органи й установи);
—зайняті у невиробничій сфері (охорона праці, здоров'я, освіта, побутовеобслуговування, пасажирський транспорт тощо);
—категорія людей, що забезпечують обмін продуктами виробництва (торгівля,фінансово-кредитна система, транспорт, зв'язок, реклама тощо);
—учені, необхідність в яких обумовлена розвитком наукового виробництва.
Усіці групи людей мають безпосереднє відношення до процесу суспільноговиробництва, відтворення суспільного буття, яке здійснюється шляхом створеннянеобхідних продуктів (матеріальних засобів виробництва і предметів споживання,нових форм суспільних відносин, продуктів духовності й інформації, новихсуспільних якостей індивідів).
Суспільневиробництво існує на всіх етапах розвитку людської спільноти, воно властивевсім історичним епохам, оскільки люди, які створюють матеріальні блага і духовніцінності та нові форми суспільних відносин, неодмінно вступають у певнівзаємозв'язки і взаємовідносини. Завжди й у всіх своїх виявах воно єсуспільним, розгалудженою системою, що передбачає наявність таких важливихструктурних елементів, своєрідних підсистем (виробництв):
—матеріальне виробництво, яке забезпечує вітальні людські потреби,предметні умови людського життя;
—виробництво необхідних соціальних умов існування людей, тобтовиробництва форм спілкування;
—духовне виробництво, яке є основою формування власне людського в людині— духовності, її шляху до самовдосконалення і саморозвитку.
Усіскладові суспільного виробництва перебувають у постійній взаємодії, особливостіякої визначаються законом суспільно-історичної виробничої домінанти, згідно зяким на певному щаблі суспільного розвитку домінує відповідна складовавиробництва, надаючи іншим його складовим особливих ознак.
Суспільневиробництво інколи ототожнюють з матеріальним виробництвом. Цієї позиціїдотримується передусім марксизм, в тлумаченні якого суспільне виробництвопостає переважно як процес створення і розвитку суспільства, основна рушійнасила історії. Особливого значення він надає матеріальним виробничим відносинам.
Виробничівідносини—відносиниміжлюдьмиупроцесівиробництва, розподілу,обмінуіспоживанняматеріальнихблаг.
Матеріальнівиробничі відносини марксизм розглядає як об'єктивний критерій періодизаціїсуспільного розвитку, відмежування нижчого його ступеня від вищого,вичле-нування загального (наявного у різних країнах і в різних народів, якіперебувають на одному щаблі суспільного розвитку).
Абсолютизаціяматеріального виробництва, погляд на нього як на рушійну силу і закон розвиткусуспільства простежується в теорії «технологічного детермінізму», теорії«індустріального суспільства» (французький філософ, соціолог Раймон Арон(1905—1985); американський соціолог Даніел Белл (нар. 1919); американськийсоціолог, економіст Волт Ростоу (нар. 1916)).
Духовно-виробничійдомінанті суспільного виробництва, яка полягає в абсолютизації духовноїактивності, духовного життя, значну увагу приділяли Гегель і Кант, неогегелянцій неокатіанці, представники теорії «абсолютного історизму» (англійський філософРоберт-Джордж Коллінгвуд (1889—1943), історіографії італійського філософаБе-недето Кроче (1866—1952), працях німецьких філософів Вільгельма Віндельбанда(1848—1915), Вільгельма Дільтея (1833—1911), Генріха Рікерта (1863-1936) та ін.
Сучаснерозуміння сутності і ролі суспільного виробництва в історичному процесіперебуває під впливом теорії «інформаційного суспільства», яка, конкретизуючитеорію постіндустріального суспільства, вважає основною ознакою цьогосуспільства виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний видпослуг, на товар і навіть на владу.
4. Філософіягрошей
Важливимчинником функціонування суспільного виробництва, економічної сфери є гроші —особлива реальність, з якою пов'язаний кожен день людського буття, яка створюєспецифічне сприйняття людиною світу і себе в ньому. Гроші створюють людиніпроблеми за їх відсутності і ще більш, коли їх вдосталь або надмір. Лише наперший погляд здається, що люди керують грошима, насправді, вони керуютьлюдьми. Гроші диктують свою політику, нав'язують особливий світогляд,філософію. Як об'єкт пізнання вони належать до сфери знань економічної науки.
Гроші—особливийтовар,якийєзагальнимеквівалентом(рівноцінністю) підчасобмінутоварів, їхньоюформоювартості.
Вякості грошей використовують металеві і паперові знаки, асигнації, банкноти,кредитки, бони, купони та ін. Економікс розглядає гроші як засіб обміну, щополегшує торгівлю. Своїм завданням вона вбачає з'ясування кількості необхіднихдля економіки грошей, особливостей і закономірностей процесу формуванняпропозиції грошей, її структури, факторів, що впливають на грошовий потік, функціонуваннягрошового ринку тощо. Однак цього недостатньо для пізнання природи і ролігрошей у житті суспільства. Адже їх вплив на людину не вичерпується сфероюекономіки. Гроші впливають і на формування моралі, ієрархією людськихцінностей, на психологію, світогляд людини і суспільства. Вони давно набулистатусу універсальної категорії. Збагнути їх природу можливо тільки такимиінструментами мислення, які здатні охопити всі форми вияву сутніснихособливостей грошей у їх цілісності. Здійснити це можливо на основіфілософського підходу, чим і займається філософія грошей.
Філософіягрошей—філософськийаналізсистемноговпливулогікигрошей,грошовихвідносиннасвітоглядно-духовнийсвітлюдиниісуспільства.
Ціліснакартина грошей може бути створена на основі їх аналізу не тільки як засобівобігу, але і як мети. В якості засобів обігу гроші сприяли розвитку торгівлі,прискоренню і розширенню руху товарів і послуг, формуванню державних іміждержавних господарських зв'язків. Як мета гроші мали величезний вплив нарозвиток людини, її цілеспрямовуючої діяльності, ставлення до праці. Тобто грошіактуалізували не лише зміни у світі речей, й у світі людей, у внутрішньомусвіті людини, її інтересів, ідеалів і прагнень, моральних критеріїв. Вони суттєвозмінили систему людських цінностей, поставивши себе у їх центр як всезагальнуцінність. Завдяки цьому гроші вийшли за межі своїх природних (традиційних)функцій як еквівалента товару і послуг, розширивши сферу свого функціонування.
Нагромадженнягрошей, з точки зору цінностей ліберального суспільства, є вельми кориснимкроком, оскільки забезпечує розвиток економіки, забезпечує процвітання держави.Обсяги концентрації грошей в руках однієї особи часто асоціюються з їїпродуктивною енергією, силою волі і неординарністю. Нерідко гроші виконуютьроль еквівалента Я їхнього власника, його здібностей і цінностей, а грошовийкапітал сприймається як джерело свободи людини, умова реалізації її творчихсил. Не маючи достатніх грошових статків, людина ризикує бути позбавленою принадсоціального життя, оскільки без належної основи фундаменту свобода особистостізвужується до меж жорстокої необхідності, а бідність, убогість є джереломвідчуття безперспективності, безсилля, побутових конфліктів. Якщо бідність зумовленавідсутністю грошей, то чи не означає це, що вони є джерелом гармонії і щастя,винятковим благом? Ствердна відповідь на це питання можлива тільки за умовиставлення до убогості як до норми людського існування, а за можливості людинищодо самореалізації, свободи вибору і гідного життя — як до особливогопривілею. Погляд на повноцінне життя людини (із свободою вибору, творчості,свободою і можливістю самореалізації), що можливе лише в справдідемократичному, правовому суспільстві як на норму звужує функцію грошей до їхприродного стану.
Особливогозначення гроші набувають у корумпованому суспільстві, в якому відсутнєприродне право людини на свободу, творчість і гідне існування. У такомусуспільстві функції і значення грошей деформовані і гіпертрофовані, а цінністьлюдини визначається як її купівельна здатність (людина може стільки, скількивона здатна купити). Таке суспільство постає перед людиною як товар, адже уньому все може бути купленим (закон, мораль, громадська думка, справедливість інавіть життя). Зрозуміло, що людина не спроможна продати закон, честь,батьківщину, мораль, але спроможна продати себе. Вона може торгувати тільки собою,своїм почуттями, вірою, сумлінням за умови, що все це набуло для неї ознактовару, втратило своє первинне, істинне значення. Тобто людина може продати нелише свою працю, свої послуги, а й свою духовність, втілити її в товар. Нарівні духу людина не продає, але продається, тобто стає товаром.
Грошібезперечно є цінністю. Однак вести мову про реальну їх вартість можна було лишетоді, коли вони існували у формі благородних металів (золота, срібла), такзваних повноцінних грошей. Перехід до інших форм грошей (монети, банкноти), якімають лише номінальну вартість, перетворив їх на знак, символ, носіяінформації.
Усвіті речей важко знайти щось символічніше, ніж гроші, а з виникненням такзваних «електронних грошей», удосконаленням різних форм бухгалтерії, грошівтратили будь-яку конкретність, перетворились на чисту умовність.
Оскількизначення і суть грошей не залежить від форми їх матеріального втілення (гроші— абсолютна ідеальність), вони є цінністю, продовжують бути засобом і метоюобміну. їх цінність випливає не з їх речовинної форми, а зі змісту тогосуспільного процесу, який вони опосередковують своїм рухом і уможливлюютьйого. Маючи свою особливу форму руху від однієї людини до іншої, гроші виражаютьпевний спосіб спілкування. Незалежно від своєї форми (матеріальної чисимволічної), вони є своєрідним інструментом суспільної взаємодії людей черезобмін. І в цьому виявляється їх непересічна цінність для суспільства. Механізмсуспільної взаємодії, що здійснюється завдяки грошам, як правило, зводять доприсвоєння і відчуження, завдяки яким те, що належало індивіду, стає чужим, ачуже починає належати йому. Гроші вносять певний порядок у процес розподілусуспільних цінностей, визначають кількісні межі можливого в діях людей,реалізують принцип еквівалентності відчужених і присвоєних благ в умовахринку. У цій своїй функції вони реалізуються як механізм соціонормативноїрегуляції суспільства, що надає їм безумовної цінності.
Володіючивластивістю загальної обмінності, гроші стають не тільки цінністю, але і міроювартості обмінних благ — «мірою всіх речей». Вони виражають якісну безмежністьможливого в діях людей, виступають стимулом і спонукальним мотивом багатьохвидів діяльності — як гуманних, так і антигуманних. Гроші здатні заохотити добудь-яких зусиль проти людини, перетворити на предмет купівлі — продажу те, щоним не повинно бути в здоровому суспільстві. Це означає, що вони вносять усуспільне буття як порядок, так і елементи хаосу. Але гроші є лише засобомреалізації вольових, розумових зусиль людини. Вони однаково успішнообслуговують як творчі, так і деструктивні людські дії та вчинки. У цій ролівони творять або руйнують людину як особистість, впливають на формування їїіндивідуальної системи цінностей, ієрархію її особистих пріоритетів і цілей.Усе залежить від співвідношення розумово-вольових зусиль і грошового інтересув діяльності людей.
Грошіє продуктом суспільства, його витвором, за який воно має нестивідповідальність. Людина мусить збагнути їх справжнє місце і роль у своємужитті і бутті суспільства, навчитись керувати ними на основі поєднання можливостейсучасної економічної науки (з її практичною спрямованістю) і філософії (з їїспрямуванням на пізнання цілісного світу).
Література
1. Автономов В. С. Модель человека в зкономической науке. — СПб.,1998.
2. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. —К.,1996.
3. АндреевИ.Л.Человекпоимени«Деньги»// Вопросьі философии.—2002.—№12.
4. Бузгалин А. В. «Постиндустриальноеобщество» — тупиковая ветвь социаль-ногоразвития?// Вопросьі философии.—2002. — №5.
5. Кови Стивен Р. Семь навьшов вьісокозффективньїхлюдей. — М., 1998.
6. Кортунов В. В. Философия денег. — М„ 2002.
7. Месникова Л. А. Зкономика постмодернизма и отношения собственнос-ти// Вопросьі философии.—2002. — №7.
8. Мизес Л. Индивид, рьінок и правовое государство. — СПб.,1999.