Тест: Березневі статті Богдана Хмельницького
УКООПСПІКА
ЛЬВІВСЬКАКОМЕРЦІЙНААКАДЕМІЯ
Кафедраісторії Уктраїниі політології
.
Реферат
на тему:
«Березневістатті БогданаХмельницького»
Виконала:
студентка групи
ЛюбовМиронівна
Керівник:
ГалюкВіктор Григорович
м. Львів
1998 р.
План.
1. Вступ.
2. СуперечністьПереяславськоїУгоди.
3. «Березневістатті» — важливийправовий документ.
Висновок.
Література.
1. Вступ.
В історичній науці і до цьогочасу нема сталоїдумки, щодохарактеруПереяславськогодоговору. Сучасникивважали, що цебув договір, який жодноюмірою не порушував сувереннихправ України. Першими зрозумілице в Москві, для якої Українабула окремоюдержавою. В«Статейномусписку» бояринаБатурлінапротиставляеться«Московскоегосударствои войска ЗапорожскогоУкраина». Заявамосковськогоуряду про те, що Ян.-Казімір«клятву своюна чем присягал, переступил, а подданных, вас тем от подданстваучения, вміщеносвободним», підтверджуе, що московськийуряд визнав Україну в моментукладеннядоговору свобідноюдержавою. Вофіційномусоветськомувиданні документів, що стосуютьсяПереяславськоїугоди, вміщено10 листів Хмельницькогов яких просиввін московськийуряд допомогтиу боротьбі зПольщею. Майжевсі ці листиредакториназиваютьпроханням про«включениеУкраины в составРоссии» абопро «воссоединение». Аналіз цихдокументівпоказуе щосьінше. В деякихлистах Хмельницькийписав у неясних виразах просвоє бажання, щоб цар був дляУкраїни «государеми царем, якоправославноесветило», або«царем, и самодержавцембыл. » В пізнішихдокументахйде мова тількипро військовудопомогу прийняття«під високуруку», «ратнюруку помочі»і т. ін. Московськийуряд вважав, що договір зУкраїною бувдійсним тількиза життя БогданаХмельницького,і поновлювавіз кожним наступнимгетьманом, дещозмінюючи, алезавжди називаючиакт 1654 року договором.
2. СуперечністьПереяславськоїУгоди.
В Уркаїнітвердо знали, що Переяславсько-Московськийдоговір непозбавлюв їїсувереннихправ. Договірцей зафіксувавсоюз з Москвоюна добровільнихзасадах, звільнявУкраїну відпідлеглостиПольщі. 1655 рокуБогдан Хмельницькийказав польскомупослові, СтаніславовіЛюбовицькому:‘я став ужепаном всіеїРусі і не віддамїї нікому". Тутхарактернийвираз «уже», септо післядоговору зМосквою. ДоказомнезалежностіУкраїни буличисленні союзи, що їх укладалавона після 1654року з різнимидержавами. Традиція щодохарактеруПереяславсько-Московськогодоговору залишаласяУкраїні довгийчас. Пилип Орлику «Виводі правУкраїни» давблискучухарактеристикуПереяславськоїугоди: «насильнішимі найпереможнішимаргументомі доказомсуверенностиУкраїни — урочистийсоюзний договір, заключеннийміж царем Олексіємі „станами“України. Цейтакий урочистийі докладнийтрактат, названийвічним, повиненбув, здавалося, назавжди установитиспокій, вольності й ладна Україні. Не зважаючина таке одностайнерозуміннясучасникамисуті угодиУкраїни з Москвою,історіографіїне лише в московській, але й в українськійі досі не встановленнотвердої оцінкипро те, що самеявляло собоюця угода. Заразіснує кількапоглядів нацю угоду:
Унія Ураїни з Москвою.
Васалітет.
Пропекторат.
Псевдопротекторат.
Мілітарний союз двох держав.
Такого ж типубули договори, що їх укладавХмельницькийз Кримом, Туреччиною. Григор Орликписав: „Хмельницькійприйняв опікумосковськогоцаря для краюі нацїї з усімаправиламивільної нації.
Хмельницькийрозумів, що дляуспіху повстаннянеобхіднапідтримкаіззовні. Відтак він дедалібільше увагизвертав назовнішню політику. Першу своюдепломатичнуперемогу гетьманздобув, залучившидо союзу з козакамикримськихтатар. Але цейсоюз виявивсяненадійним.До того ж вінне розв’язавключової дляБогдана Хмельницькогопроблеми взаєминміж Україноюта Річчю Посполитою.Спочатку гетьманще не був готовий до ціловитогорозриву. Метоюйого стосунківіз Річчю Посполитою, гнучким представникомякої був великийправославниймагнат ФадамКисіль, полягалав тому, щоб здобутиавтономію дляукраїнськогокозатства, шляхом перетворенняйого на окремийі рівноправнийстан Речі Посполитої. Але впертанехіть шляхтивизнати колишніхпідданих рівнимисобі в політичномувідношеннівиключаламожливістьдосягнути цієїмети.
У сучасноїлюдини, дляякої національнийсуверенітетє чимось цілкомприроднім, виникає питання, чому Хмельницькийне проголосивУкраїну незалежною.Під час повстанняй справді пішовпоголос, що вінхоче відновити“давньоруськекнязівство» чи навітьпланує утворитиокреме" козацькекнязівство". Можливо, ціідеї й розглядались, але здійснитиїх за такихобставин булоб неможливо. Як показалибезперервнівійни, козакихоч і завдавалиполякам тяжкихпоразок, однакне могли постійнопротистоятинеодноразовимнамаганнямшляхти відвоюватиУкраїну. Длязабезпеченнятривалої перемогинад помилкамиХмельницькийпотребувавнадійної підтримки великої чужеземноїдержави. Звичайноюплатою за такудопомогу булазгода на те, щоб визнатизверхністьправителя, якийїї надавав. Головним поштовхомдо повстання виступалопрагненнянародних маспозбутисясоціально-економічнихлих і для багатьохукраїнців те, як ці проблемивирішувати- при своїй владі, чи чужій — булосправою другорядною. Нарешті у СхіднійЄвропі суверенітеттоді ототожнювавсяне з народом, а з особою законногомонарха. З оглядуна те, що за всієїпопулярностіта влади, Хмельницькийне мав такоговизнання, вінвимушений бувзнайти дляУкраїни зверхнина, який його мав.Тут не стоялопитання просамоврядуванняУкраїни, боукраїнці вжездобули його.Їхньою метоюбуло знайтимонарха, що мігби забезпечитиновосформовануй автономнусуспільствузаконністьі захист.
На думкуХмельницького, зручним кандидатомна роль захисникаі покровителяУкраїни наміжнароднійарені був турецькийсултан. Він бувдостатньомогутнім длятого, щоб відбиватиу поляків бажаннянападати наУкраїну, й водночаснадто віддаленим, щоб відкритовтручатисяв її внутрішнісправи. Відтак, у 1651 році післяобліку посольствамиоттаманськаПорта формальноприйняла своїмивасалами гетьманата ВійськоЗапорізькена таких жеумовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія таВалахія. Протечерез поширенусеред українцівненависть до«бугорманів»та внутрішнізміни в самійотаманській Порті ця угодатак і залишиласьнездійсненою.
Значно популярнішимкандидатомна роль попровителяУкраїни бувправославнийМосковськийцар. З початкуповсстанняХмельницькийвмовляв царяв ім'я спільноїдля них православноївіри прийтина допомогу. Але Москвареагуваланадзвичайнообережно. Зазнавшитяжких втрат у недавнійвійні з Польщею, московитиволіли почекати. Проте у 1653 році, коли українцістали погронзувати, що віддадуть перевагу таманськомуваріанту, московитине могли більшезволікати зрішенням. ЦарОлексій Михайловичскликав Земськийсобор, якийвирішив, щозаради православноївіри й святоїцеркви Божої, государевіслід прийнятиїх під високуруку. Приймаючице рішення, московити такожсподівалисьвідібрати деякізахопленіПольщею землі, використатиУкраїну якбуфер протиоттаманськоїімперії і взагалірозширити своївпливи.
В останнідні 1653 р. московськепосольствона чолі з бояриномВасилем Бутурліним зустрілосяз гетьманом, його полковникамита генеральнимштабом ВійськаЗапорізькогов Переяславі, біля Києва 18січня 1654р. Хмельницькийскликав радукозацькоїверхівки, наякій було ухваленоостаточнерішення проперехід Українипід зверхністьцаря. Того ждня було скликанолюдей на міськиймайдан, де усвоєму виступігетьман наголосив на потребіУкріїни у верховномуволодарі, назвав4-х потенційнихкандидатівна цю роль:
польского короля,
кримського хана,
турецького султана,
та московського царя,
й заявив, щонайкращим дляцьогго є православнийцар. Задоволенийтим, що вибірупав на православногоцаря, натовпсхвально відгукнувсяна промовугетьмана. ТодіБатурлін, Хмельницькийта присутнякозацька старшинаввійшла доміської церкви, щоб скріпитице рішенняспільною присягою.
Та несподіванийвипадок завівсправу у глухийкут. За прийнятоюу Польщі традицієюХмельницькийсподівався, що присягатимутьобидві сторони,- українцізаприсягнутьна вірністьцареві, а тойпообіцяє боронитиїх від поляківта шануватиїхні права йпривілеї. АлеБатурлін відмовивсяприсягати відімені свогомонарха, що навідміну відпольськогокороля — цар ємонархом ісоводержавцемі не присягаєсвоїм підданим. Роздратованийвідмовою Батурліна, Хмельницькийгордо вийшовз церкви, погрозившивзагалі скасуватиугоду. ПротеБатурлін упертостояв на своєму. Нарешті побоючисьвтратити підтримкуцаря через, здавалося би, простісінькуформальність, Хмельницькийпогодився всежтаки дати клятву.
Незабаромпісля того по117 містах Українибуло розісланоцарських урядників, перед якими127 тисяч людузаприсяглина вірністьцареві ОлексіюМихайловичу.та його наступникам. Сповненийдраматизмуінценденту переяславськійцеркві висвітливвідмінністьполітичнихцінностей ітрадицій зякими обидвісторони підійшлидо укладенняугоди. Та попривсі ці розбіжностіпідписанняПереяславськоїугоди сталоповоротнимпунктом в історіїУкраїни, Росіїта всієх СхідноїЕвропи. Ранішеізольованаі відсталаМосковія зробилагігантськийкрок упередна шляху перетворенняна велику державу. А доля Українив усьому — добромуі лихому — невід'ємнопов'язаною здолею Росії.
3. «Березневістатті» — важливийправовий документ.
Юридичнооформили рішенняПереяславськоїугоди і визначиливідносне автономне, політичне іправове становищеУкраїни в складіРосійськоїдержави, такзвані «березневістатті». Вонибули одним знайважливішихправових документівв українськійісторії. Цейакт було створенов березні 1654 рокупід час перебуванняу Москві українськогопосольствана чолі з генеральнимсуддею С. Богдановичем-Заруднимта переяславськимполковникомП. Тетерею. Посольствоподало 14 березня1654 року царськимчиновникамсвій варіантдоговірнихумов, який складавсяз 23 пунктів (статей)і дістав у літературіназву «Просительськістатті». В ходіпереговорівукраїнськасторона змушенабула переформулюватисвої вимогиі 21 березня 1654року податиновий текст, власне «Березневісатті» (іншіназви — «СтаттіБогдана Хмельницького»,«Березневістатті БогданаХмельницького»,«Статті військаЗапорізького»), який складавсявже лише з 11пунктів. Ціумови, які булиоформлені увигляді прохань-челобитнихдо царя, дісталисхвалення царяі бояр. В нихпередбачалося:
стаття 1 — право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської казни;
стаття 2 — розміри платні від царського уряду козацькій старшині;
стаття 3 — пожалування козацькій старшині млинів «для прогодовання»;
стаття 4 — розміри витрат казни на козацьку артилерію;
стаття 5 — право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі;
стаття 6 — затвердження маєтків київського метрополита;
стаття 7 — надіслання російських військ під Смоленськ;
стаття 8 — надіслання російських військ на польский кордон;
стаття 9 — розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам;
стаття 10 — наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького;
стаття 11 — забезпечення порохом і провіянтом козацький залог у фортеці Кодан і у Запорізькій Січі.
Окремо післявсіх статейвизначаласьзагальна щільністькозацькоговійська (реєстр)у 60 тисяч осіб, а також, що українцісамі між собоюрозбір зроблять: хто буде козак, а хто буде мужик.
Разом іззатвердженням«Березневихстатей» російськийцар 27 березня1654 року видавукраїнськимпослам жалуваніграмоти:
про прийняття України до складу російської держави, підтверження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки;
про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького;
про передачу Чигиронського староства на гетьианську булаву.
В цих трйохграмотах булозадоволеномайже всі вимоги, що містилисьу «Просительськихстаттях», алене увійшли у«Березневістатті». Зокремабуло передбаченонепорушність«давніх прав», збереженняна Українівласного судоустрою, право козаківсамостійнообирати гетьманапо давньомузвичаю, закріпленняза козакамиі ії нащадкаминалежних іїмаєтків, тощо. «Березневістатті» і доповнюючіїх царськіграмоти разомрозглядаютьсяяк договірУкраїни з Росією. Оригінали всіхзазначенихдокументівне збереглися, але зміст їхне викликаєсумніву, оскількидо нас дійшлоряд перекладів, чорнеток, робочихзаписів московськихчиновниківта інших джерел.
Умови договоруз російськимцарем післяобрання кожногонового українськогогетьманаперезатверджувалисяу так званих«гетьманськихстаттях». (Переяславськихстаттях 1659 року, московськихстаттях 1665 року, Тухівскихстаттях 1669 року, Коломацькихстаттях 1687 року, Решетилівськихстаттях 1709 рокуі інших).
Через конфлікти, що пізнішевиникали міжросіянами таукраїнцями, оцінка угоди, яка поєдналаїхні країни, була предметомчастих суперечокучених. Справаускладнюваласятим, що оригінальнідокументивтрачені, зберіглисялише неточнікопії чи переклади. До того ж російськийархеограф ПетроШафранов доводить, що навіть цікопії сфальцифікованіцарськимипереписувачами. Загалом пропонувалосяп’ять основнихтлумаченьПереяславськоїугоди. На думкуросійськогоісторика праваВасиля Сергеєвича який помер1910року угодаявляла собоюперсональнуунію між Москвоюта Україною, за якою обидвісторони малиспільногомонарха, зберігаючикожна свійокремий уряд.
Інший фахівецьіз російськогоправа МиколаДьяконов доводив, що погоджуючисьна«особистіпідкорення»царенів, українці безумовнопогоджувалисьна поглинанняїхніх земельМосковськимцарством, ітому ця угодабула «реальноюунією». Такіісторики, якросіянин ВенединтМякотін таукраїнецьМихайло Грушевськийвважали, щоПереяславськаугода булаформою васальноїзалежності, за якої сильнішасторона цар погоджуваласязахищати слабину українців, не втручаючись в її внутрішнісправи, українціж зобов'зувалисясплачуватицареві податки, надавати військовудопомогу і т.д.
Інший українськийісторик — ВячиславЛепинський- пропонує думку, що Переяславськаугода 1654 рокубула не чиміншим, як лишетимчасовийвійськовийсоюз між Московієюта Україною. В. Лепинськийтакож вказуєна серйозніпроблеми, яківиникли уХмельницькогопісля підписанняПереяславськоїугоди, зокремаекономічногохарактеру. Мовайде перш завсе, про закріпленняінститутуприватноївласності наземлю, що булаознакою економічногоі культурноголаду ЗахідноїЄвропи. Іншоютакою проблемоюбуло утвореннясаме українськогохарактеру цієїприватноївласностіхарактерулицарського, арестократичногозовсім чужогомосковськимтрадиціям, якщо«В поняттяхмосковських, пише В. Лепинський,-царська земля»жалуєшся"царем на службуйому і могливідбиратисятоді, коли царевізаманеться. В європейськихже поняттяхВійська Запорізькогоземля предків,«кров’ю предківзаслужена», належить рицарськомукозацькомуродові і ніхтоне має прававід нього відбирати, навіть тоді, коли за малолітствомдітей порядкуєвдова. Складнимбуло і політичнестановищеУкраїни післяПереяславськоїугоди. З одногобоку Українапід впливомзахідної європейськоїцивілізаціївиробила укладзгідно хліборобського, осілого життя. З другого боку- Переяславськаугода буланаправленапроти Польщі. А тому захищаючиУкраїну відпольськогонатиску, Москваодночасновідривала їївід заходу іставала в залежністьдо сходу. З цієюметою Хмельницькийнамагавсяунезалежатисебе від агресивноїполітики Москви.
ОстаннєтлумачунняПереяславськоїугоди стоїтьосібно відінших. У 1954 роціпід час пишнихсвяткувань300-річчя українськогосоюзу в СРСРбуло оголошенощоправда, невинили, а Комуністичноюпартією Радянськогосоюзу, що Переяславськаугода сталакульмінаційниммоментом увіковому прагненніукраїнців таросіян до воз'єднанняі що воз'єднанняцих двох народівбуло основноюметою повстання 1648 року. За однієюрадянськоютеорією, величХмельницькогополягає в йогорозумінні, що«порятунокукраїнськогонароду можливийлише в єдностіз великим російськимнародом». Щоправда, в середені1980-х років принаймні один радянський вчений — МихайлоБрайчевський- піддав цейпогляд сумніву що мало катастрофічнийнаслідок дляйого кар’єри, однак для всіхрадянських вчених підтримкапартійноїінтерпритаціїугоди лишалосяобов'язковою.
4. Висновок.
Зараз, в нашчас, немає точноговизначення, точної оцінкиПереяславськійугоді. Я являюсяприхильником думки, що цебув лише воєннийсоюз двох держав, подібні союзиУкраїна укладалаіз Польщею ізКримськимханством ізіншими. Це яскраводоводить всвоїх творахВ. Лепинський. Також критиччнооцінюють такзване «воз’єднання»України з Росієювідомі вченіі дослідникиМ. Грушевський, М. Брайчевський. Російськасторона використалацю угоду в своїхцілях. Українабула бухромміж Москвоюі Туреччиноюі між Москвоюі Польщею. Такісторичносклалось, щовід цього постраждалаУкраїна. Піжнішедо 300-ліття Переяславськоїугоди у 1934 роців РадянськомуСоюзі булоурочисто оголошеноцей договір«воз'єднання». Це було їм таквигідно, щовони не хотіли, щоб Українаотримала своюнезалежність,і щоб вона навікизалишаласьколонією Росії.
Отже, договірміж Україноюі Росією не бувтим договором, про який мизвикли чути, живучи в РадянськомуСоюзі. Це булаугода, зокремавоєнна угода, двох рівнихдержав, на рівнихосновах.
Але супереечкипро Переяславськуугоду ще будутьтривати і тривати, так як оригіналудоговора немає!
Література.
1. БобровникС. В. та ін. «Основидержави і права»,-К — 1993 рік «АН України». Інститут державиі права ім. В. М. Корецького.
2. Гелей С. «ДержавницькийсвітоглядВ'ячеславаЛепинського»-Л — 1994 рік, «Центральнаспілка споживчихтовариствУкраїни», «Львівскийторговельно-економічнийінститут».
3. Полонська-Василенко Н. "Історія України"-К -«Либидь» 1993рік.
4. СубтельнийО. «Україна. Історія. ». -К-«Либидь» 1993 рік.