Курсовая работа: Етап узагальнення та апробації результатів дослідження

--PAGE_BREAK--

9.                 Представити статтю і витяг з протоколу до експертної комісії організації та отримати акт експертизи за встановленою формою.

10.             Направити до редакції журналу текст статті та ілюстрації (по 2 примірники), акт експертизи, авторські довідки та супровідний лист (по 1примірнику).

11.             Отримавши з редакції повідомлення про те, що статтю схвалено редакційною колегією і буде опубліковано в к-му номері журналу, доробити статтю за вимогами редакції (наприклад, скоротити обсяг, зменшити кількість малюнків, усунути неточності тощо) і повернути до редакції у встановлений термін.

Це деякі методичні й технічні прийоми роботи над рукописом на основних етапах підготовки наукової статті до публікації. Треба зауважити, що по спішне опублікування «сирої» статті може спричинити у автора в подальшому відчуття невдоволеності й незручності навіть через багато років. Однак слід уникати і завчасних статей, і зволікання з публікаціями, бо публікація дає пріоритет в авторстві і створює практично необмежену аудиторію для науковця.

Монографія – спеціальне наукове дослідження, присвячене літературному викладенню однієї проблеми. Монографія відрізняється від статті ширшою постановкою проблеми, аргументованістю роздумів, їх доказовістю, посиланням на докази (літературні джерела, показники роботи підприємств та ін.).

Монографія зазвичай має довідковий апарат: список використаної літератури, хронологічний довідник, тематичний або іменний покажчик.

Архітектоніка монографії виражена самостійними структурними підрозділами, які мають заголовки, певну систему кодування таблиць, рисунки схем та ін. Заголовки і підзаголовки розділів, параграфів повинні мати динамічне викладення матеріалу дослідження. Параграфи в разі потреби поділяють на пункти.

Заголовки структурних частин монографії обов'язково повинні розкривати зміст; їх можна також заповнювати підзаголовком.

Робити висновки після кожної частини розділу, параграфа не обов'язково, а слід наводити коротеньке резюме, яке посилює сприйняття викладеного матеріалу.

Висновок є обов'язковою частиною монографії. У ньому викладають результати дослідження, формулюють проблеми, які потребують подальшої розробки. Наприкінці монографії вміщують список використаної літератури, додатки, умовні позначення та інші атрибути наукового апарату. Література з теми дослідження має пізнавальне значення, тому до списку слід включати статті, які містяться у збірниках наукових записок, звіти із закінчених науково-дослідних тем, виконаних іншими дослідниками. Ці звіти зазвичай зберігаються в бібліотеці організації, де вони були виконані, і є власністю вузького кола фахівців.

Дисертація за обраною темою дослідження не відрізняється архітектонікою від монографії. Вона має лише інше функціональне призначення. Дисертація – кваліфікаційна наукова робота в певній галузі знань, яка містить сукупність наукових результатів і положень, висунутих автором для публічного захисту, і засвідчує особистий внесок автора в науку та його здобутки як науковця. Основою дисертації є виконані та опубліковані наукові праці, відкриття або великі винаходи, впроваджені у виробництво машини або технологічні процеси. Для оперативного ознайомлення з основним змістом, результатами, висновками і рекомендаціями автора дисертації складається автореферат, де висвітлюється його внесок у розроблення обраної проблеми, ступінь новизни і практична значущість результатів дослідження.

Розглянуті різновиди наукових праць, літературно узагальнюючі результати виконаного дослідження мають анотацію – коротке викладення змісту статті, реферату, монографії, дисертації. В анотації дається характеристика твору з погляду змісту, призначення, форми та інших особливостей. Відомості про зміст і значення праці, її автора в анотації мають рекомендаційний характер.

Анотація міститься в книжках, брошурах, тематичних планах і рекламних матеріалах, а також у бібліографічних посібниках, друкованих картках. На початку анотації наводиться бібліографічний опис твору.

В анотації зазначають, що нового є в цьому творі порівняно з іншими у разі потреби подають також відомості про автора. Обов'язково зазначають, на яких фахівців розраховане цей твір.

Трохи інша методика підготовки доповіді на науково-практичній конференції. План доповіді практично аналогічний плану статті. Але специфіка усної мови приводить до суттєвих змін і форми, і змісту. У підготовці доповіді треба врахувати, що велика частина інформації міститься в демонстраційному матеріалі (плакати, слайди тощо). На демонстраційні матеріали зазвичай виносять: математичні постановки, метод вирішення, алгоритми, структуру системи, схему експерименту, виявлені залежності в формі таблиць або графіків та ін., тому доповідь повинна містити коментарії ( але не повторення) до ілюстративного матеріалу. Це дає змогу на 20-30 % скоротити доповідь.

У підготовці доповіді треба враховувати, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, який міститься на чотирьох сторінках друкованого тексту (через два інтервали). Тому обсяг доповіді зазвичай менший від обсягу статті. Крім того, доповідач повинен реагувати на попередні виступи за темою його доповіді. Корисним є полемічний характер доповіді: це підвищує зацікавленість слухачів та їхню активність.

Невід’ємним елементом будь-якої науково-дослідної роботи, що потребує обов’язкового додаткового оформлення, є винахідницька діяльність про результати НДР – нові технологічні процеси та агрегати, матеріали та сполуки, пристрої та конструкції – можуть становити предмет винаходу або відкрити. Закони України про промислову власність дають таке визначення поняття винаходу.

Винахід (корисна модель, промисловий зразок) – результат творчої діяльності в будь-якій сфері згідно з технологією або художнім конструюванням.

Законодавством України встановлено, що об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізмів, культура клітин рослиниабо тварини), спосіб, а об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок або забарвлення чи їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу й призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Заявка на отримання патенту (охоронного документа) на винахід (корисну модель) повинна містити:

ü                заяву про видачу патенту України на винахід (корисну модель);

ü                опис винаходу (корисної моделі);

ü                формулу винаходу (корисної моделі);

ü                кресленики (якщо на них є посилання в описі);

ü                реферат.

У заяві про видачу патенту необхідно зазначити заявника, його адресу та винахідника.

Опис винаходу повинен розкривати суть винаходу настільки повно і зрозуміло, щоб його міг здійснити фахівець у відповідній галузі. Опис має суворо обов'язкову структуру і повинен містити:

§                   опис винаходу і клас міжнародної патентної класифікації, до якого він. на думку заявника, має бути включеним;

§                   галузь техніки, якої стосується винахід та сфера його використання;

§                   характеристики аналогів і прототипу винаходу із зазначенням їх вад;

§                   мету, суть та якісні ознаки винаходу;

§                   перелік ілюстративного матеріалу;

§                   приклади конкретного виконання або реалізації винаходу (економічна або інша ефективність);

§                   формулу винаходу.

Формула винаходу – це стисле, складене у вигляді анотації за встановленими правилами і формою викладення суті технічного рішення як єдиної сукупності ознак, необхідних для його здійснення. Формула повинна характеризуватися лаконічністю, загальністю, повнотою, визначеністю та відповідати умові єдиності винаходу. Лаконічність формули потребує гранично стислого визначення винаходу. Загальність передбачає визначення прав винахідника в якомога ширших межах. Повнота формули залежить від включення до неї всіх суттєвих ознак, ще становлять винахід. Єдиність потребує, щоб формула стосувалася одного і тільки одного винаходу.

Реферат складається тільки з інформаційною метою і не може використовуватися для тлумачення або уточнення формули винаходу.

Процес винахідництва складний і багатогранний, він потребує глибокої спеціальної підготовки і досвіду. Тому дослідник-початківець повинен докладно ознайомитися з основними правилами і методами винахідницької діяльності, складанням заявок і формул, а також технічними, процедурними і правовими питаннями оформлення та захисту прав на винахід. Це передбачає вивчення спеціальної літератури, законодавчих і нормативних актів у цій галузі, консультації та допомогу кваліфікованих фахівців – патентознавців.

Аналогічні вимоги законодавство України висуває для оформлення заявки на промисловий зразок, тільки пакет документів у цьому разі повинен містити комплект фотознімків із зображенням виробу (його макета, малюнка), які дають повне уявлення про його зовнішній вигляд.

У процесі виконання науково-дослідної роботи вчений може зробити відкриття – встановити раніше невідомі об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень пізнання. Відкриття лежить в основі науково-технічної революції, надає принципово нового спрямування науці і техніці, революціонує суспільне виробництво. Тому дуже важливо закріпити пріоритет науковця та держави законодавчо.

Радянське законодавство визнавало відкриття об'єктом соціально-правової охорони. В Україні нині теж провадиться робота із запровадження законодавчих та нормативних актів з патентної охорони відкриття. Крім того, у межах СНД можливе звернення до російських органів з реєстрації відкриття, в яких ця робота триває, зберігаючи спадкоємність з колишнім СРСР.

Заявка на видачу диплома на відкриття в такому разі подається до Всеросійського науково-дослідного інституту державної патентної експертизи (ВНДІДПЕ) самим автором (співавторами) чи його спадкоємцями або організацією, в якій працює автор (співавтори). Заявка повинна стосуватися тільки одного відкриття і містити такі документи:

-                     заяву про видачу диплома про відкриття;

-                     опис відкриття;

-                     матеріали, що ілюструють відкриття (фотознімки, графіки, схеми, кресленики тощо), якщо вони необхідні;

-                     документи, що підтверджують пріоритет відкриття, якщо його сутність була відома до подачі заявки;

-                     справу про творчу участь кожною із співавторів у встановленні відкриття;

-                     анотацію опису відкриття;

-                     висновок вченого (науково-технічної ради) організації-заявителя і, за необхідності, висновок інших компетентних органів про достовірність і значущість відкриття;

-                     висновок експертної комісії з питання публікації відкриття.

Опис відкриття класифікується за УДК і містить такі розділи: докази достовірності відкриття; область його наукового та практичного використання; відомості про пріоритет і визнання новизни й достовірності відкриття; формулу відкриття; список використаної літератури.

Назва відкриття повинна бути короткою, точно відбивати його суть і починатися словами: «закономірність», «властивість», «явище». Вступна частина починається із визначення галузі науки та її конкретного розділу, до якого належить відкриття. Потім дається характеристика кожного наукового положення, що передувало відкриттю, із зазначенням джерела інформації, де це положення описане. Завершується опис положенням суті відкриття з поясненням того, у чому саме міститься докорінна зміна рівня пізнання.

У розділі «Докази достовірності відкриття» наводиться теоретичне обґрунтування та/або експериментальне підтвердження, докази, що однозначно підтверджують достовірність відкриття та його причиново-наслідковий зв’язок з іншими закономірностями, властивостями та явищами. Докази достовірності відкриття повинні бути переконливими для фахівців у цій галузі знань. Доцільно подати не тільки дані, отримані автором відкриття, а й послатися, за можливості, на роботи вітчизняних фахівців.

Розділ „Область наукового та практичного використання відкриття” повинен містити характеристику наукових і практичних проблем, які можуть бути вирішені на основі даного відкриття. Тут подаються рекомендації про шляхи можливого використання відкриття з оцінкою очікуваного ефекту або викладаються відомості про стан його використання. Завершується розділ посиланням на те, які нові технічні рішення розроблено на основі відкриття (вказуються авторські свідоцтва та заявки на винаходи).

У розділі «Відомості про пріоритет і визнання новизни й достовірною, відкриття» наводяться документальні дані, що засвідчують пріоритет (висновки компетентних організацій та інші документи, що містять відомості про визнання і достовірність відкриття в країні та за її межами).

У прикінцевій частині опису викладається формула відкриття, що виражає суть виявлених закономірностей, властивостей або явищ матеріального світу, її наукову інтерпретацію й характеристику причиново-наслідкових зв'язків. Формула відкриття повинна складатися з одного граматичного речення.
2.2 Колективне обговорення
За узагальненням результатів настає черга невеликого, але досить важливого етапу обговорення роботи. Якщо роботу виконував колектив (лабораторія, група), то обговорення проводиться за присутності повного його складе Робота може бути поставлена на обговорення і більшого підрозділу (відділу сектору) залежно від чисельності і компетентності колективного виконавця та від теми дослідження – її новизни, складності, комплексності.

Поряд з членами колективу до обговорення залучають працівників суміжних відділів, а за можливості – і працівників суміжних інститутів, ВНЗ лабораторій, що мали відношення до виконаної роботи. Велику користь дає і запрошення до обговорення спеціалістів-практиків.

Учасників обговорення необхідно заздалегідь ознайомити з робочим планом, висновками і пропозиціями, протоколами найважливіших експериментів, з таблицями, графіками, схемами і креслениками, а також з най більш спірними фрагментами роботи. Ще краще, якщо майбутнім учасникам обговорення надати можливість ознайомитися з роботою в цілому Зазвичай усне повідомлення без попереднього ознайомлення з матеріалами навіть за блискучого його викладення малоефективне. Слід заздалегідь роздати учасникам тези або хоча б перелік питань, з яких особливі необхідні їхні поради й допомога. У тезах викладають тільки основні положення роботи без аргументації, але так, аби був зрозумілим їхній логічний зв’язок. На відміну від авторефератів і резюме тези можуть охоплювати не всі частини роботи, а тільки ті, що можуть слугувати предметом наукової дискусії. Немає також необхідності в тезах історію питання, але необхідно охарактеризувати застосовані методи дослідження.

На обговорення слід виносити лише принципові питання. Дрібні зауваження краще робити на берегах роздаткового матеріалу або повідомляти особисто автору, що заощаджує час в обговоренні.

У виконанні прикладних досліджень до кола важливіших питань, що потребують серйозного обговорення, крім спеціальних відносять питання економічного порядку: народногосподарська значущість запропонованого рішення, вартість дослідження, його економічна ефективність, рентабельність, перспективність; економічні заходи, необхідні для успішного впровадження його результатів тощо.

Повідомлення дослідника, що передує обговоренню, повинно бути змістовним, послідовним, чітким і стислим; не слід переобтяжувати його великою кількістю цифр і формул – на слух вони сприймаються важко. У повідомленні слід зупинитися і на відкинутих варіантах рішень, і на існуючих серед теоретиків і практиків поглядах з основних питань, що не збігаються з поглядом дослідника.

Текст повідомлення доцільно попередньо викласти в письмовій формі. У процесі підготовки до повідомлення корисно його прорепетирувати, аби впевнитися, що доповідач вкладається у відведений для нього час. Бажано, щоб повідомлення супроводжувалося демонстрацією наочних матеріалів.

Наукова дискусія є однією з найефективніших форм колективної творчої праці, тому важливо дотримуватися всіх умов, що забезпечують її плідність. Від учасників дискусії вимагається активність, вміння бачити позитивні сторони роботи, що піддається критиці; правильне викладення позиції супротивника, чітка кваліфікація суті його помилки (чи має вона принциповий характер, йдеться про некоректність формулювань чи про неправильність концепції автора), окреслення можливих шляхів її виправлення. Серед цих умов далеко не останнє місце посідає виконання етичних вимог – критикуючи помилки в роботі, учасники дискусії не повинні торкатися особистих якостей і здібностей автора.

Важливим моментом обговорення є відповідне слово дослідника. Щоб побудувати його найекономніше та найефективніше, досліднику необхідно заздалегідь підготовити відповіді на ті заперечення та зауваження, що містилися в письмових відгуках чи висловлювалися на попередніх обговореннях і можуть бути висунуті знову; якомога докладніше особисто записувати виступи; зосередити свою увагу на найбільш принципових зауваженнях; відповідати на них не в тій послідовності, в якій відбувалися виступи і не кожному виступаючому окремо, а відповідно до плану роботи, попередньо згрупувавши заперечення та зауваження за їхнім змістом.

Якщо окремі частини великої і складної роботи попередньо не обговорювалися, доцільно розчленувати загальне обговорення на кілька стадій, щоб надати йому конкретного характеру, а потім обговорити роботу в цілому.


3. Апробація результатів дослідження
3.1 Рецензування
Як і на ранніх етапах, в обговоренні суттєву допомогу можуть надати консультанти. Роль останнього консультанта виконує рецензент. Робота передається на рецензію або відразу після завершального обговорення, якщо воно не виявило необхідності суттєвого доопрацювання, або вже після здійснення автором необхідних змін.

Рецензія (відгук про наукову роботу) – це робота, в якій критично оцінюють основні положення і результати дослідження. Особливу увагу тут звертають на актуальність його теоретичних положень, доцільність та оригінальність застосованих методів досліджень, новизну і достовірність отриманих результатів, їхню практичну корисність.

Складаючи рецензію, зазвичай дотримуються такої послідовності:

v               обґрунтування необхідності (актуальності) теми дослідження;

v               оцінка ідейного і наукового змісту (основна частина рецензії), мови, стилю викладення;

v               послідовність викладення результатів дослідження;

v               оцінка ілюстративного матеріалу, обсягу досліджень і рукопису викладення (рекомендації щодо скорочення або доповнення);

v               загальні висновки, підсумкова оцінка дослідження.

Критика рецензента повинна бути принциповою, науково обґрунтованою, але водночас і доброзичливою, що сприяє поліпшенню дослідження.

Для забезпечення об'єктивності і різнобічності оцінки бажано залучати не менше двох рецензентів, по можливості – різного профілю або різних наукових напрямів. Крім представників відповідної галузі знань рецензентами необхідно залучати спеціалістів-практиків з організації-замовника або з тих організацій, які є потенційними споживачами створеної наукової продукції.    продолжение
--PAGE_BREAK--