Реферат: Оцінка природних ресурсів
Багатовидів природних ресурсів є не лише предметом праці, а й йогорезультатом. До того ж як предмєт праці одні і ті ж ресурси мають багато корисних властивостей, ефект відвикористання яких неоднаковий. Тому існує постійна потреба в оцінці,і економічного змісту природних ресурсів.
Природні ресурси є часткою природного середовища, яке сформувалось без участі людини і потім булозалучене в господарський оборот. Елементи природного середовищастають для суспільства ресурсами лише на певній стадії розвитку продуктивних сил, коли з'являєтьсяпотреба в них і можлнвість їх використання. Так, вода в природному стані є даром природи. Вона знаходиться поза всяким господарським обігом і непідлягає грошовій оцінці. Іншаріч, коли вода, взята з джерел зрошення, набуває новоїякості під впливом засобів і праці,вкладеної в процесі будівництва таексплуатації каналів і споруд. У цьому випадку вонамає певну вартість і є ресурсом для суспільства. Перетворення ж води з продуктуприроди в зрошувальну означає перетворення її в засіб виробництва.
Залучені в господарський обігприродні ресурси є важливим факторомвиробництва і не можуть не враховуватись у національіному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями виробиичихвідносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості. Все це викликаєнеобхідність розглядати природні ресурси як економічну категорію.
Як і будь-яка економічна категорія,природні ресурси історичні. Характер і ступінь використання природного середовища як однієі з умов виробництва визначається рівнем розвиткупродуктивних сил і виробничих відносин. Ще 40—50 років тому уранові руди не мали ніякого практичного застосування, зapaз—це енергетичний ресурс. Постає потребаоцінки природних ресурсів, оскільки продукт господарської діяльностімає вартісну форму.
3 позицій формальної логіки всі дії щодо якісної та кількісноїхарактеристики ресурсів нязивають оцінюванням, сам же результат дії — оцінкою.Оцінювання вимагає встановлення певних відносин між суб'єктом (людиною) і об'єктом оцінки (природнимиресурсами). Наприклад, не-обхіднознати і оцінювати не лише агрокліматичні умови території, а й ті вимоги, які до них висуває людина в певній галузі виробннчої діяльсті (в нашому випадку це сільське господарство). З цим пов'язана проблема добору критеріїв(конкретних показників, від найзагальніших до розгалуженої та складної системипоказників), за допомогою яких відбувається оцінка компонентів природи.
У логіці виділяють чотири компоненти оцінок: суб'ект, об'єкт, характер і основа оцінки.Суб'ект — це той кимпонент, через який«проводиться» ідея релятивізму(відносності) в оцінюванні, тобто ідеяпеобхідності співвідношення кожної оцінки з вимогами суб'єкта. Сам пoсобі природні умови і ресурси ні погані, ні хороші, питання про їх цінністьпостає лише, коли людина вступає у взаємодію з ними в процесігосподарської діяльноісті. Отже, характер оцінки буде змінюватись залежно від мети, для якоївона здійснюється. He можна,наприклад, оцінити клімат чи природу певного регіону як сприятливі чинесприятливі. При такому формулюванні залишається незрозумілим, для якого самєвиду діяльності сприятливий чи несприятливий природний комплекс або який-небудь його компонент. Пра-вильнимибудуть такі формулювання: «природні умови несприятливі длярозвитку хімічної промисловості» або «кліматсприятливий для вирошування озимої пшениці». Отже,предметом для оцінки є взаємодія «об'єкта» і «суб'екта» в кожній конкретній ситуації, а критерії оцінкиформуються залежно від її мети. Оцінки історичні, вони змінюються не лише від суб'єкта до суб'єкта, але в одного і того ж суб'єкта зплином часу.
Справа не лише в тому, що на різних етапах господарської діяльностіможе змінюватися значення, цінність того чи іншого ресурсу. Справа ще й в системі виробничих відносин.Річ, що оцінюється певним суб'єктом позитивно, може через деякий час стати для нього зовсім нецікавою, отже, і не цінною, або навпаки. Тому оцінкаприродних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов —соціальних, економічних, природних, науковотехнічних, від етапуі ступеня використання самих при-родних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкамприродних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обгрунтованими.
Суспільству важливо знати, скількипотрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені вприроді. Отже, оцінка — це не лише елемент товарного виробництва, вона важлива для будь-якого суспільства,оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому.Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані звикористанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства. Вумовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів повинна виражатись у вартісній формі. Без вартісної оцінки сьогодні ще неможливо визначати вклад відповіднихгалузей у сукупні результати виробництва і відповідно дощільні масштаби вкладень суспільних коштів у їх розвиток. Правильна ж оцінка ресурсів, утому числі й природних, з одного боку, забезпечуе рівні економічні(госпрозрахункові) можливості для підприємств, що працюють в різчнх умовах, з другого — забезпечить створення ефективногоматеріального стимулу до раціонального природовикористання.
Поряд з грошовою оцінкою суспільствоможе розрахувати, скільки потрібно витратити праці для придбання (одержання) тих чи інших елементівнавколишнього середовища (трудова оціпка ресурсів), який їх обсяг у нату-ральному вираженні (натуральна оцінка).
Даючи вартісну оцінку елементів природного середовища, необхідноврахувати багато економічних, технічних, географічних, геологічних факторів. Можливебагатоцільове використаннябільшості елементів природного середовища,що також накладає відбиток на оцінку природних ресурсів. Вибір напрямувикористання або їх поєднаннявизначається, як правило, не природними, а соціально-економічними факторами.Майже загальноприйнятим критерієм економічної оцінки всіх видів природних ресурсів в більшості досліджень,що провадяться в цій області, є ди-ференційна рента. Цей показникакумулює в собі оцінки таких факторів,як кількість і місце розташуванняресурсів. Дослідження показника диференціальної ренти відкриває шлях длязіставлення різнорідних природнихресурсів і встановлення єдиних цін на природну сировину, за яких чистий дохід буде народногосподарським показникомефективності їх використання. Однак дискусія з цих проблем ще не завершена,продовжують висловлюватись точки зору про відсутність диференціальної ренти в наших умовах і томубезперспективність будь-яких концепційвстановлення цін на природні ресурси. Це помилкова точка зору, оскількиоднакова за кількістю та якістю праця, вкладена, наприклад, у різні за якістюземельні ділянки, дає різні економічні результати і за будь-яких умов.Аналогічні результати одержуються і на земельних ділянках з різним географічнимположенням відносно районів реалізації готової продукції. Основна ідея рентної оцінки ресурсуполягає в наступному. Рентна оцінка за своім значенням дорівнює народногосподарським (не галузевим і не їндивідуальним) додатковим витратам,які можуть виникнути через вибуття цього ресурсу з експлуатації (наприклад,вичерпання корисної копалнни,затоплення сільськогосподарських земель, заміна рекреаційного використання лісуна лісоексплуатаційне тощо). Звичайно ресурс, який вилучається або, навпаки,залучається замість того, що є, називаєтьсязамикаючим. Ті ресурси, безповоротнавтрата яких не супроводжується економічними втратами ні в даний момент, ні вперспективі, одержують нульову оцінку. Позитивну (не нульову) оцінку мають так званіобмежені ресурси, внаслідок прикладеннясуспільної праці до яких виникає дифе-ренціальна рента. Отже, обмежені ресурси — це такі ресурси, для забезпечення необхідної кількості яких потрібна трудоівадіяльність.
Методика визначення рентної оцінки щеостаточно не розроблена, відсутні самірентні оцінки і плата за ресурси з урахуванням ренти. Останнє часом призводить до того, що ресурсивикористовуються нераціонально, між відомствами недостатньо погоджено їхвикористання.
Ще одним своєрідним підходом до оцінкиприродних ресурсів є розрахунок ціниприродного ресурсу (землі) на підставі витрат наосвоєння угідь. Однак на відміну відоцінки землі на підставі диференціальної ренти при такому підході недовраховуються природні, біологічні властивості грунту. При такому підході найвищу оцінкубудуть мати угіддя, розташовані в несприятливих умовах, оскільки їх освоєння потребує капіталомісткоїпідготовки. Згідно з першнм підходом
ОПР Д.Р.= /> (1)
де 0ПРдр — оцінка природного ресурсу на основі диференціальної ренти; ДР—диференціальна рента; Ен —норматив ефективності.
Відповідно другий підхід передбачає:
ОПРВ2 = ΣВ0 (2)
де ОПРв2 — оцінкаприродного ресурсу за витратами на його освоєння; ΣВ0— витрати на освоєння даногоприродного ресурсу.
Очевидно, найближче доістини буде стояти оцінка природного ресурсу за агрегатованим показником:
/> (3)
Нагромаджено широкий досвід грошового виражения економічної оцінки.
За розрахунками академіка С.Г.Струміліна, середня оцінка сільськогосподарськихугідь, виходячи із витрат на підготовку до використання 1 га, наприкинці 60-х років становила 135 крб.
За даними С. Д. Черемушкіна, який використовував для оцінки диференціальну ренту, середня оцінка 1 га сільськогосподарських угідь в середині 60-х років становила 309 крб. При цьому оцінказемлі була різною в республіках і регіонах (Молдавська РСР — 1780 крб/га,Казахстан — 112 крб/га).Загальна вартість сільськогосподарських угідь становила 188 млрд крб (вартістьосновних фондів без землі на 1 січня 1966 p. — 601 млрд крб).
За розрахунками Е.С.Карнаухової,середня оцінка сільськогосподарських угідьна 1961—1971pp. була визначена в 307крб, а середня оцінка 1 га орних земель— 710 крб з коливаннями від 187 крб. для Далекого Сходу до 2225 крб дляСередньої Азії.
Ha 1991 p. вартість освоєння 1 га землі під ріллю в Україні всередньому становила 4,8—9,5 тис.крб, під кормові угіддя (сінокоси і пасовища) — 3—4 тис. крб/га. При такійоцінці вартість землі як природногоресурсу перевищила б вартість основних виробничих фондівсільськогос-подарського призначенняУкраїни в п'ять разів. Це дуже велика.сума,однак у цьому є своя перевага з точки зору екології — чим вищий порматив оцінки, тим краще він виконуе свою функцію, щодо охорони аграрних угідь від ви-лучення їх на несільськогосподарські потреби, сприяє економії цінних земель.
Оцінка землі як природного ресурсузалежить ще й від її господарського використання, тобто від функціонального стану на якийськонкретний момент. На кінець 1990 р 1 газемлі в центрі середнього міста оцінювавсяв 1 млн крб і в 450 тис. на периферії (вМоскві — 1,5—2 млн і 600 тис. крб відповідно). Це пов’язано з тим, що використання землі для несільськогосподарських цілей в багатьохвипадках приносить набагато більшу ренту, ніж у сільському господарстві.
Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природнихпродуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, якийзалежить від їх внутрішнього потенціалуі попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводитьсяєдина основа, що дає змогу їхпорівнювати.
Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить об'єктивно характеризуєпродуктивність праці.
Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться додії згідно з формулою:
/> (4)
де ОПРЕ — оцінка природнихресурсів епергетична; Ев — енергетичні витрати на утворенняпевного виду природних ресурсів; Be —вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природногоресурсу при його використанні.
Оцінка лісових ресурсів провадиться уформі так званоі лісової такси (тарифу).Це ніби ціна деревини дерев, які ростуть в лісі, вона, за задумом, повинназаміщуватп витрати держави на ведення лісового господарства, на виробництволісу, вирівнювання господарських угідь лісових підприємств. Однак вона не виконує цих завдань передусім тому, що встановлена нанедостатньому рівні. Так, у лісах VI поясу 3-го розряду лісова такса на велику деревину ялинки в 1990 р. становила всього 60 к. за 1 м3, а на дрібну — 45 к.при собівартості заготівель 15—20 крб. Для IV поясу лісова такса ще нижча: за велику деревину — 35 к., задрібну деревину — 22, за ялинову деревину — 25 і за, березову — 16 к.Оскільки на такі занижені тарифи практично неможливо спиратися при розробціоптових цін, були розроблені ціни підприємства,побудовані на основі середніх витрат лісозаготівельнихорганізацій. Але цi ціни пе сприяють використанню гірших лісовихділянок, де собівартість лісозаготівель вища від середніх витрат. тому нагірших ді'лянках — заболочених і низькотоварних — допускається недорубка розрахункових лісосік, а найкращих, навпаки, — перерубка, що погіршує експлуатацію лісового господарства. Недостатньоює і диференціація оп-тових цін залежно від видудеревини — хвойної та м'яко-лнстої, крупно- і тонкомірної, внаслідок чого споживач пе зацікавлений у збільшенні використаннягіршої за якістю деревини.
Очевидно, що з точки зору раціонального використання лісових деревних ресурсів їх ошнка повиннавстановлюватись, виходячн з оптової ціни такого рівня, щоб була вигідною експлуатація і гірших ділянок лісу, звичайно, може призвести до деякогозагального підвищення цін на лісоматеріали, але сприятиме кращому використаннюлісу. Лісова такса повинна покривати витрати на лісовідновлення — підготовкуділянок, посадку сіянців, догляд за ними, на боротьбу із заглушенням хвойнихпосадок малоцінними швидкоростучими породами — осикою, березою тощо.
Особливістю процесу лісовідновлення єтривалість періодів достигання. Так, для хвойних порід вони становлять
80—100рок! в і бі'льше, адлякедра—200—250років. Значнокоротші періоди вирощування м'яколистих порід (берези, осики) до станустиглості. До капітальних вкладень, що потрібні для вирощування хвойних лісовихпорід, які мають тривалі періоди достиганкя, пропонується застосовувати зниженінорми дисконтування, наприклад, 0,03. Виходячи із наявних запасів деревини, собівартості вирощування, нормидисконтування, алгоритмів Т. С. Хачатурова, лісові природні ресурси Україниможна оцінити (за запасами деревипи в лісах, що експлуатуються) в 52 млрд крб.Це оцінка приблизно половини всього запасу деревини в країні. Решта може бути оцінена меншою сумою,враховуючи гірший склад за породами дерев, малу доступність, а точніше —недоступність на сьогодні цих лісів для заготівель і вивезення з них деревини.
3 рентних відносин можна виходити іоцінюючи такий природнпй ресурс, як вода. Тут диференціальна рента виникає в умовах обмеженості водних ресурсів і до певної міри монополії ка воду як одієї із засобів ведення господарства. При достатку води — в океані, в морі, врічці — в самому джерелі вона безплатна, подібно до атмосферного повітря, заумови, що кількість води, що забирається з джерела, постійно компенсуєтьсяприродиим шляхом. Однак використання води ї з цих джерел для господар-ських, комунальних, побутовихпотреб вимагає витрат на її доставку від джерела до місця споживання. Цівитрати — у водозабір і очисні споруди, у водопровід — визначають капітальнівкладення, собівартість води, приведені витрати. Крім того, саме джерело можепотребувати витрат на підтримання його в стані, придатному для застосування (наприклад, роботи по виправленню русла ріки).
В умовах нестачі води і необхідностіїї використання для господарських та інших цілей в дію вступають рентнівідносини. Чим більший дохід господарства відодержуваної для поливу води, тим більша диференціальна рента, тим вища й оцінкаводи. Очевидн·о, повинні бути враховані й інші фактори, що впливають на оцінкуводи. 3 одного боку, оцінка води визначається, як сказано, витратами надоставку води — по зрошувальних каналах, трубах тощо, а такожвитратами на підготовку води до використання і на її очищення. 3 другого боку, на обсяг продукції водо-споживачіввпливає не лише водопостачання, а й умови ведення сільського господарства — наявністьмашин, застосування добрнв, організація праці. Це, звичайно, не має ніякоговідношення до утворення водної ренти.
Подібно до того як диференціальназемельна рента залежить від додаткового доходу, який одержують при неоднаковому використанні землі (рілля, луки. забудова,дорога тощо), що може відбитися на ціні певної ділянки, так і диференціальнарента на воду з одного і того ж джерела (ріки, озера) залежить від напряму її викорцстання, а цим визначається й оцінка води.
На практиці оцінка води пропорційнодиференціальній іі водній рентіпоки що не застосовується. He встановлена і плата за воду з метоюзрошення. Між тим, якби така оцінкаіснувала, можна було б проводити економічніроз-рахунки, порівняння варіантів використания води, порівнянняефективності розвитку в різних місцевостях тих чи інших культур, які потребуютьнеоднакової кількості води дляполиву і різних технологійводогосподарських заходів, наприклад, для реконструкції зрошувальної системи з метою скорочення втратводи чи спорудження гребель і каналів для збільшеиня кількості види, що надходить для зрошення.
Для деяких природних ресурсів, наприклад для повітря, вартісна оцінка поки що впринципі незастосовна. Атмосфернеповітря у нас безплатне і поки що не такий дефіцит, щоб встановлювати за ньогоплату.
Економічпа оцінка природних багатствповинна врахувати довгострокові пародногосподарські результати використанняприродних ресурсів. Щоб виконати це, необхідно оцінювати всі ресурсина єдиній методологічній основі;
враховувати в оцінці потенціальний (ане фактично досягнутнй) ефект їхвикористання; з найбільшою повнотою враховувати фактор часу при проведенні ресурсооцінних робіт. Тому,очевидно, в змішану методику оцінки природних ресурсів слід включативитрати 5, В, Вз, де 5 — витрати коштів па пошук, освоєння нових гіршихресурсів; В — витрати па розробку способів задоволення потреб у дефіцитнихресурсах за рахунок вторинної переробкивідходів і комлексного використання ресурсів; Вз — витрати на дослідження можливостей відтворювати ресурси штучнимшляхом або, якщо це неможливо, створювати їх замінники.
Так, в оцінку відповлюваних природнихресурсів, які спожнваються, слід включити витрати не лшпе на розвідку івидобуток, диференціальний дохід, одержаний від їх експлуатації, витрати, спрямовані на попередження шкоди середовищу, а йна їх відтворення (наприклад, на вирощуваннялісу). Якщо ж використовуються невідновлювані ресурси, в оцінку слід включативитрати на створения їх замінників.Оцінку родовища ресурсів за “змішаною” методикою можна назвати повними витратами ї позначити через з. Тоді оцінка одиниціприродного рссурсу буде розраховуватись за формулою:
/> (5)
Витрати на освоєння нових земельможна розділити на три групи:
– на освоєінняболіт, мілководдя, водойм, чагарників, пісків, кам'янистих місць, солончаків,ділянок під дорогами, засипання ярів, будівництво комплексу споруд для захистуземель від ерозії тощо;
– на обробіток грунту, хімічну меліоращю, внесення органічних імінеральних добрив, посів сільськогосподарських культур тощо;
В міру вичерпання вільних земель длясільського господарства виникає необхідшсть штучного відтворення грунту. Вже сьогодні існують його замінники(гідропоніка, аеропоніка тощо). Людство в майбутньому буде ширше вишуковуватиможливості для задоволення своїх потреб у харчуванні за рахунок повноціннихзамінників (наприклад, тих, що вирощуються в морі).
Оцінка освоєних сільськогосподарських угідь за відтвореннямземлі значно вища, ніж оцінка,розрахована за «витратою», «рентною» або«змішаною» методиками. Оцінка освоєння гектара землі — 47,72 тис. крб. - найбільш реальновідображає витрати суспільства намайбутні 10 років. Така оцінка буде стимулювати виробника берегти землю, дасть змогу навіть стримувати розростання міст. Адже включення в кошторисну вартістьбудівництва промислового підприїмства оцінки сільськогосподарських угідь значнозбільшить витрати на його спорудження. В результаті суспільство шукатиме менш цінні землі для будівництва або здійснюватиме реконструкцію застарілих підприємств, які бзадовольііяли потреби суспільства в тій чи іншій продукції.
Чим більше родючих земель, чим менше їх використовується для несільськогосподарських потреб, тимбільший час їх експлуатації в сільськомугосподарстві. В цьому випадку витратив будуть зменшуватися, що потягне за собою зниження ціни освоюваного гектара земельних угідь (ОПР). I навпаки, чим менше, тим більшою буде ОПР. Внашому прикладі при =10 оцінка одного гектарасільськогосподарських угідь становить 42,72 тис. крб, а при /=20 становить37,72 тис. крб. Крім того, в результаті нау-ково-технічного прогресу витрати В,Вч, Вз можуть дещо знизитись, що потягне за собою наступне зниження витрат 8, аотже, і ОПР. Водночас з розвитком технічного прогресу дещо збільшитьсядиференціальна рента, тому зросгуть витрати а, відповідно і ОПР.
Оскільки у сільськогосподарський обігзалучаються все бідніші землі, а вилучаються частіше родючі (і зменшується), вартість гектара сільськогосподарських угідьдля суспільства буде зростати.
Розрахунок t повинен бути диференційованийз урахувакрям відтворюваності ресурсів.
Для відтворюваних ресурсів (ліс, рибатощо) слід врахувати природнийприріст (ПП) і об'єм видобутку (Тр)на рік. При цьому 7р/7/7, інакше через t років при 7р = const відтворювальнийресурс зникне. В цьому випадку буде розраховуватись за формулою: