Реферат: Сільське господарство

Сільське господарство – одна з головнихгалузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачанняпродовольства для населення та сировини для промисловости. У світіспостерігається бесперервний приріст сільскогосподарського виробництва, але цевідноситься перш за все до економічно розвинених країн. В державах, щорозвиваються, сільське господарство не в змозі прогодувати власне населення. Цепояснюється тим, що через низку соціально-політичних факторів науково-техничнареволюція поки ще слабко вплинула на сільське господарство економічномалоразвитих країн.

Науково-технична революція у сільськомугосподарстві полягає у комплексний механізації усіх галузейсільськогосподарського виробництва, у хімізації сільського господарства, узастосуванні досягнень аграрної та біологічної науки. Активне впрвадженнядосягнень НТР допомагає одержати великий економичний ефект при менших витратахпраці та енергії. Уміле застосування мінеральних добрів, своєчасна та якіснамашинна обробка землі, висока якість насіння дозволяють багаторазово підвищитиврожайність у рослинництві. Економічний розвиток світового сільськогогосподарства відбувається на підставі агропромислової інтеграції, тобтооб’єднання безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції зпідприємствами, що переробляють цю продукцію, а також з виробникамисільськогосподарських машин, мінеральних добрив, отрутохімікатів, ззаготівельниками, транспортними, збутовими фірмами.

Основу сільськогосподарського виробництватворять земельні ресурси. Землі, придатні для ведення сільського господарства,одержали назву сільськогосподарських угідь. Сільськогосподарські угіддязаймають на земній кулі приблизно 1/3 суші, або 4,5 млрд. га. Угіддяскладаються з ріллі (засів та пар, включаючи городи), перелогів, сінокосів,пасовищ, насаджень. У складі оброблюваних земель на ріллю у світі припадаєблизько 1,4 млрд. га, на багаторічні насадження – до 0,4 млрд. Га.

В Європі оброблювані землі мають найбільшупитому вагу, що пояснюється історично тривалим землеробським освоєнням даноїтериторії, щільністю населення та сприятливими природними умовами.

В Азії середній показник освоєності земельтакож досить високий: розорані максимально можливо рівнини сходу, півдня тапівденного сходу, у той час як пустельні райони південного заходу та центруосвоєні тільки у окремих оазах. У Північній Америці, Росії, Білорусії, Україні,Казахстані показники розораності змінюються від 6 % у зоні лісів до 35 – 40 % узонах лісостепу та степу.

У Латинській Америці та Африці показникирозораності земель майже однакові. У Південній Америці найнижчий показникприпадає на найбільш зволожену частину материка – басейн річки Амазонки, а уАфриці – на найпосушливішу  частину, пустелю Сахару.

Територія Австралії слабко розорана, щопояснюється посушливістю клімату та незначною мережею внутрішніх вод. Але, зіншого боку, з тих же причин у Австралії найбільша питома вага кормових угідь:понад 50 % її території (середньосвітовий показник – 22 %).

В Азії кормові угіддя займають тільки 10 %земель, а в Африці – 26 %. Інші регіони займають проміжне положення. Слідсказати, що не всі регіони світу орієнтуються на кормову базу природнихпасовищ. Так, у розвинених країнах тваринництво забезпечується кормами перш завсе за рахунок продукції рільництва.

Традиційне сільське господарство ділятьна дві галузі: рослинництво та тваринництво. Рослинництвовважається провідною галуззю, бо, окрім продуктів харчування та сировини дляпромисловості, воно виробляє корми для домашніх тварин. Мало залежить відрослинництва лише пасовищне та кочове тваринництво.

Зернові культури займають більшу частинупосівних площ земної кулі. Найбільше поширені з зернових продовольчих культурпшениця та рис, а з кормових – кукурудза, жито та овес.

Пшениця –найбільш розповсюджена та найважливіша продовольча культура, районована відпівденних областей Австралії та Південної Америки до Північного Полярного кола,від рівнин та низин – до високогірних районів (3500 – 4000 м). Таке поширенняпшениці дозволяє збирати врожай практично цілий рік: у січні – в Австралії, улипні-серпні – у країнах Європи тощо.

На світовий  ринок щороку надходить біля 200млн. т. Зерна, у тому числі 90-100 млн. т. Пшениці. Експорт пшениці виявивсясконцентрованим в руках порівняно невеликої групи країн – США, Канади, Франції,Австралії, Аргентини. При цьому частка США складає біля 50 % світового експортупшениці.

Великими імпортерами зерна (більше 50 %світового імпорту) є країни, що розвиваються. Вони ввозять головним чиномпродовольче зерно. Наприклад, Єгипет завозить щороку біля 10 млн. т. зерна,Бразилія – 5 млн. т. Але найбільшими імпортерами зерна є Японія (біля 30 млн.т. щороку) та Росія (27 – 35 млн. т.). До імпортерів належать такожВеликобританія, Неміч чина, Нідерланди, Швейцарія, Китай.

Рис культивують перш за все у країнах Південної, Східної та Південно-Східної Азії.На ці регіони припадає близько 90 % світового збору рису. Посіви рису є також уЦентральній Азії, південних районах Європи, на півдні Північної Америки та уокремих регіонах Південної Америки. Найбільшими виробниками рису є Китай,В’єтнам, Корея, Індія, Індонезія, Бангладеш, Таїланд, Бірма, Філіппіни,Бразилія, Мексика, Мадагаскар, Японія, США, Італія, Іспанія.

Азіатські країни – великі виробники рису(тільки Китай та Індія дають понад половину світового врожаю), але до числанайбільших експортерів вони не входять, що пояснюється більшою кількістюнаселення у цих країнах. Натомість основними експортерами рису є Таїланд, США,М’янма, Італія, а імпортерами – Індонезія, Іран, країни Європи.

Кукурудзау більшості країн є кормовою культурою. Але в окремих країнах вона вживаєтьсяяк продовольче зерно. Майже половина кукурудзи, що виробляється у світі,припадає на США. Великими виробниками кукурудзи також є Китай, Франція, ПАР,Бразилія, Мексика, Аргентина, Україна, Росія, Румунія. Основні експортерикукурудзи: США, Аргентина, Франція, Таїланд, ПАР. Головними імпортерами цьогозерна є країни Європи та Японія.

До технічних культурвідносяться цукроносні, олійні, волокнисті культури та каучуконоси. Доцукроносних культур відносяться цукрова тростина та цукровий буряк. Більшеполовини цукру виробляється з цукрової тростини – тропічної трав’янистоїоднорічної культури. Цукрову тростину переробляють поблизу плантацій, бо їїперевезення та тривале зберігання пов’язане з великими труднощами. Отриманий урезультаті переробки цукор-сирець транспортується на будь-яку відстань нацукрорафінадні заводи. Цукрову тростину вирощують у США, Мексиці, Бразилії,Австралії, на Кубі, Філіппінах, у Пакистані, Аргентині, ПАР, Перу, В’єтнамі,Китаї. Головні експортери тростинного цукру-сирцю: Куба, Бразилія, Мексика,Ямайка, Пуерто-Рико, Філіппіни, Маврикій, Австралія. Основними імпортерами єкраїни Європи, Японія, Канада.

Цукровий буряк як цукроносна культура з кожним роком набуває дедалі більшогозначення. Вирощують його переважно у країнах Європи та Північної Америки.Головними виробниками цукру-сирцю з цукрового буряку є Франція, Німеччина,Україна, Італія, Росія, Великобританія, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина.Великих експортерів бурякового цукру немає. Виняток становить хіба що Франція.Поступово стає великим експортером цього продукту Україна. Більшість країнЄвропи та США імпортують цукор, навіть якщо у них є власне виробництво.

Олійні культури є сировиною для одержання жирів рослинного походження, що відіграють ураціоні харчування питомішу роль, ніж жири тваринного походження. Головноюолійною культурою є соєві боби, з яких у світі отримують до 1/3 олії. Близько60 % збору соєвих бобів та 80 % виробництва припадає на США. Ця оліявиробляється також у Китаї, Кореї, Японії, Канаді Бразилії, Індонезії. Важливезначення для корму худоби має те, що залишається після видобування олії збобів, — соєвий шрот. Його експортують з США до країн Європи.

Арахіс вирощуютьу багатьох країнах субтропіків та тропіків. Він поширений в Індії, Нігерії,країнах Західної Африки, Індонезії, Бразилії, Аргентині, США, Китаї. Основніекспортери – країни Західної Африки, імпортери – країни Європи.

Рапс –однорічна трав’яниста рослина; розповсюджений як олійна культура у Польщі,Угорщині, країнах Північної Європи, США, Канаді, Китаї. Найбільшим експортеромрапсового насіння та олії є Канада.

Соняшниквирощується головним чином у Росії, Україні, країнах південної Європи, США,Аргентині, Китаї.

Найбільшу кількість бавовняного насіннязбирають в Індії, Пакистані, Китаї, США, Узбекистані.

Окрім згаданих польових олійних культур, єважливі деревні олійні культури. Так сушена м’якоть кокосових горіхів (копра)переробляється на кокосову олію. Половина світового виробництва копри припадаєна Філіппіни. У країнах південно-східної Азії та екваторіальної Африки поширеніоливні пальми, з плодів яких одержують пальмову та пальмово-ядрову олію, щовикористовується як у харчовий, так і у парфумерній промисловості.

Значне місце серед продукції олії займаємаслична олія, що одержується з маслин – плодів оливкового дерева. Основнийрегіон вирощування довгорічних оливкових дерев – середземноморські країни.Перше місце належить Італії, друге – Іспанії, потім ідуть Португалія Греція,Туреччина, Кіпр, країни Північної Африки, Албанія, Болгарія.

Волокнисті культури є сировиною для текстильної промисловості. Більша частина їхвирощується в країнах і районах тропічного і субтропічного клімату.Найважливішою волокнистою культурою є бавовник. Найцінніші сорти бавовникувирощуються в пустелях при штучному зрошенні (країнах Північної Африки).

Посіви бавовнику у світі займають близько 35млн. га. Вони зосереджуються у північній півкулі між 20° п. ш. і 40° п. ш. Світовевиробництво бавовнику постійно зростає і сягає 18 млн. т.

Найбільші виробники бавовнику: Китай (4,5млн. т.), США (3,4 млн. т.), Індія й Пакистан (по 1,5 млн. т.), Таїланд (1 млн.т.), Узбекистан (1,5 млн. т.), Туреччина (0,7 млн. т.), Бразилія (0,7 млн. т.).Багато бавовнику виробляють також Іран, Ірак, Сирія, Афганістан, Єгипет, Судан,Ефіопія, Уганда, Танзанія, Нігерія, Камерун, Заїр, Мозамбік, Мадагаскар,Мексика, Аргентина, Венесуела, Перу, Австралія.

Експортери бавовнику: США, Узбекистан, Китай,Пакистан, Індія, країни Африки. Імпортери: країни Східної і Південно-СхідноїАзії та Європи.

Льон-довгунець виробляється тільки у країнах Європи: у Білорусії, Росії, Україні,Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Румунії, Франції, Бельгії, Нідерландах.

На світовому ринку волокнистої сировиниважливе місце належить таким твердо волокнистим культурам, як джут, сизаль,абака, кенаф. Ця сировина використовується для виробництва грубих тканин:мішковини, парусини, брезенту. Джут вирощується у Китаї, Індії, Бангладеш,Таїланді, Бразилії, Ірані. Головний експортер необробленого джуту – Бангладеш,а джутових виробів – Індія, Китай, Бразилія; імпортери – країни Європи,Північної Америки, Японія.

Основні виробники та експортери абаки –Філіппіни, сизалю – Бразилія, Мексика, Таїланд, кенафу – Таїланд.

Основними районами вирощування каучуконосів єМалайзія, Індонезія, Таїланд, Шрі-Ланка, Ліберія, В’єтнам. Бразилія втратилазначення великого виробника натурального каучуку, яким вона була у першомудесятиріччі ХХ ст., і тепер на її частку припадає не більш як 3 – 4 % світовогозбору цієї сировини. Натуральний каучук, у зв’язку з подорожчанням нафти тагазу – сировини для синтетичного каучуку, а також у зв’язку з екологічнимипроблемами, успішно конкурує з синтетичним каучуком та поступово повертає своїколишні позиції на світовому ринку.

Особливу групу в рослинництві становлятькультури тропічного землеробства: чай (гербата), кава, шоколадне дерево.Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай, Японія, Індонезія. Розвитокчаївництва спостерігається також у Кенії, Уганді, Мозамбіку, Танзанії,Аргентині, Грузії, Росії та інших країнах. Головними постачальниками чаю насвітовий ринок є Індія та Шрі-Ланка, а його споживачами – країни Європи, США,Канада.

Кавове дерево росте в Африці, ЛатинськійАмериці, Південній та Південно-Східній Азії. Виробники кави: Бразилія,Колумбія, Мексика, Сальвадор, Гватемала, Уганда, Кот д’Івуар, Ефіопія, Камерун,Ангола, Заїр, Індія, Індонезія. Найбільші експортери кави: країни ЛатинськоїАмерики, імпортери – США, країни Європи, Японія, Канада.

Шоколадне дерево росте у Африці та ПівденнійАмериці. Головними виробниками какао-бобів, плодів шоколадного дерева, є Гана,Нігерія, Кот д’Івуар, Камерун, Бразилія, Еквадор. Імпортерами какао-бобів, щойдуть на виготовлення шоколаду та напою какао, є країни Північної Америки таЄвропи.

Тваринництво залежить від кормової бази. Тому воно прив’язано до рослинництва тахарчової промисловості. Тільки в окремих районах, де нема розвиненогорослинництва, переважає кочове або пасовищне тваринництво. Тваринництвопідрозділяється на галузі за основними видами тварин: розведення великоїрогатої худоби, свиней, овець, птахів.

Розведення великої рогатої худоби характеризується її поголів’ям та продуктивністю. Ця галузь маєм’ясний, молочний та м’ясо-молочний напрями. М’ясний напрямок  притаманнийкраїнам з малопродуктивними пасовищами, скотарством у пустельних, гірськихрайонах. Він є також у окремих посушливих районах, де вирощують і відгодовуютьмолодняк, а потім забивають його біля великих міст.

Молочне тваринництво є, перш за все, у країнах з високим рівнем розвитку, де вонозосереджене молоком та молокопродуктами. Найбільшими виробниками молока єкраїни Європи, але його виробляють і в Африці, і в Азії, і на інших континентах.Проте експорт молока не має великого поширення. Молоко переробляється на масло,сир, згущене та сухе молоко. Ці молокопродукти експортуються з країн Європи таНової Зеландії.

Основними експортерами м’яса великої рогатоїхудоби – яловичини – є Монголія, Туреччина, Аргентина, Уругвай, Франція,Ірландія, Нова Зеландія, Австралія. Імпортери: Великобританія, США, Японія.

Свинарство  розвинене у густонаселених районах світу, а також у районахвиробництва зерна, картоплі, поруч із великими переробними підприємствамихарчової промисловості.

В економічно розвинених країнах переважаєінтенсивне свинарство. У більшості цих країн розповсюджені беконні там’ясо-сальні породи. Більше половини поголів’я  свиней припадає на Азію, девиділяється Китай – більш як 1/3 світового поголів’я. Ще третина поголів’явирощується у країнах Європи, одна десята – у США. На Південну Америку таАфрику припадає невелика частина світового поголів’я свиней – свинарство тутрозвинене слабко. Експортери свинини: Бельгія, Данія, Нідерланди, Німеччина,Китай. Імпортери: Великобританія, Росія, інші країни Європи.

Вівчарстворозміщене нерівномірно: переважає воно у тих регіонах, де інші видитваринництва не можуть набути достатнього розвитку, де є пасовища знизкотравною рослинністю. Найбільше поголів’я овець  розміщене в Австралії –приблизно 1/7 світового стада. Великі отари овець у Китаї, Новій Зеландії, ПАР,Індії, Аргентині, трохи менше – у Англії, Іспанії, Ірані, Туреччині, Перу,Уругваї, Болгарії, Румунії, Алжирі, Монголії, Казахстані, Узбекистані,Туркменії. Вівчарство є постачальником не тільки м’яса, але й високоякісноївовни. Основні країни-єкспортери вовни: Австралія, Нова Зеландія, ПАР,Аргентина, Уругвай. Імпортери вовни: Японія, Великобританія, Франція,Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, США. Важливе значення має такожособлива вовна – каракуль, найбільшими виробниками якого є Афганістан, Намібія,країни центральної Азії, ПАР, Судан. Паралельно з експортом вовни здійснюєтьсяекспорт баранини.

Птахівництво – одна з швидко зростаючих галузей тваринництва. У країнах Європи, США,Канади птахівництво розвивається у складі птахо промислових комплексів, на якихвиробляють бройлерне м’ясо. Найбільшими виробниками птахів та продуктівптахівництва – м’яса та яєць – є США, Китай, Італія, Франція, Великобританія,Росія, Україна, Іспанія, Нідерланди, Японія, Канада, Бразилія. Основніекспортери бройлерів: США, Нідерланди, Бельгія, Данія, Франція, а яєць – США,Бельгія, Нідерланди.

Агропромисловий комплекс України дає95% продовольчих ресурсів, і за рахунок його продукції формується більше двохтретин фонду народного споживання.

Перехід АПК до ринкової економіки вимагаєстворення єдиної системи різноманітних форм господарювання, здатної викликати уробітників сільського господарства інтерес до високопродуктивної праці. Відвибору ефективних форм господарювання залежить успіх організаціїсільськогосподарського виробництва.

Національна програма розвитку АПК в Україніспрямована на пошуки і підтримку оптимального співіснування господарств різнихформ власності і розмірів, кожне з яких в конкретних природнокліматичних умовахмає свої переваги і засоби ефективного функціонування.

Тепер в Україні є такі формигосподарювання: колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), державнігосподарства (держгоспи), селянські (фермерські) господарства, акціонернітовариства, асоціації  фермерських господарств, кооперативи.

У структурі сільськогосподарських угідьпровідне місце належить ріллі, проте резерви її збільшення дуже незначні.

Україна має всі умови для розвитку сільськогогосподарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона маєвласні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських ілісових угідь.

Так, Полісся займає близько 20% площі Україниі вирізняється порівняно низьким ступенем розвитку сільського господарства,освоєністю земельного фонду, але високою питомою вагою природних кормовихугідь. Тому для зони характерні дрібно контурність, подрібненість,землекористування. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70%території). На Поліссі обробляється близько 35% земельної площі.

Лісостеп – найбільша зона країни: близько 30%площі. Враховуючи високу освоєність (76%) та розораність (65,9%), значнучастину земель складають сінокоси, ліси та кущі, болота, яри та зсуви, щорозділяють орні масиви. Ґрунтові та кліматичні умови найбільш сприятливі дляінтенсивного ведення сільського господарства. В лісостепу переважають типовічорноземи та сірі опідзолені ґрунти.

Степова зона розділяється на дві підзони:Північну та Південну. Північна частина степу займає більше 25% території.Південний степ – 1/7 частину, але освоєність та розораність земель тут дещонижчі, ніж у Північному степу.

Гірський Крим займає невелику територію, щовирізняється підвищеною лісистістю, а орні землі становлять тут лише 21,8%.

Українські Карпати характеризуютьсянайбільшою лісистістю, низькою сільськогосподарською освоєностю земель.

На Прикарпатті переважають кислі,дерново-підзолисті, глейові та суглинкові ґрунти. Ці фактори несприятливовпливають на розвиток сільського господарства.

Сільське господарство України Складається здвох великих, взаємопов’язаних комплексів – рослинництва та тваринництва. Дорослинництва належать виробництво зерна, буряку, льону-довгунця, соняшнику,картоплі, овочів, плодів, ягід, винограду тощо. У складі тваринництвапереважають скотарство, свинарство, вівчарство, бджільництво, конярство,звіроводство, рибоводство.

У рослинництві України переважають зернові культури. Вони за питомою вагою у структуріпосівних площ перевищують інші культури. У степовій зоні зернові займаютьбільше половини посівних площ, у Лісостепу, Поліссі, Карпатах цей показниктрохи нижчий. Найбільша кількість зерна виробляється у центральних областяхЛісостепу, а також на більшій частині Степу. Менше зерна виробляється уполіссі, Карпатах. Значна відмінність спостерігається у показниках врожайностізернових культур. На Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5 – 2 разинижча, ніж у центральних та південних областях. Середня врожайність Зеровихзначно поступається аналогічним показникам західноєвропейських тапівнічноамериканських країн, що за наявних природних умов недопустимо. Прицьому є ареали, де врожайність пшениці сягає світового рівня.

У структурі посівів зернових переважає озимапшениця – 43%, яровий ячмінь – 21, кукурудза – 13, зернобобові – 7, овес – 5,озиме жито – 4,6, просо – 2,5, озимий ячмінь – 1,5, гречка  -   1,5%. Іншікультури (ярова пшениця, рис, сорго) мають невелику питому вагу – меншеполовини відсотка.

Озима пшениця вирощується майже скрізь, аленайвища її концентрація – у степових та лісостепових районах. Ярова пшеницякультивується у Лісостепу.

Яровий ячмінь поширений у північному Степу,Лісостепу та у передгір’ї  Карпат. Озимий ячмінь останнім часом з'явився  вСтепу.

Озиме жито вирізняється високою холодо- тапосухостійкістю. Невибагливе воно й до піщаних ґрунтів, осушених земель, інавіть засолених ґрунтів. Основне виробництво озимого жита зосереджене наПоліссі, де воно є другою культурою після озимої пшениці.

Кукурудза належить до пізніх ярових культур.Вона вельми вимоглива до родючості ґрунтів, боїться приморозків. Найбільшсприятливі для кукурудзи ґрунти та клімат – у районах Лісостепу та Степу, ітому основні посіви цієї культури на зерно зосереджені саме тут. А більше завсе кукурудзи виробляють центральні райони Полтавської, Дніпропетровської,Донецької областей, Північні райони Запорізької та Луганської областей,південні райони Вінницької та Одеська область. Висока врожайність кукурудзи(понад 30 ц / га) характерна для лісостепової зони та окремих районів Степу,Закарпаття, Полісся. Проте найвищі врожаї (понад 110 – 130 ц / га) можнаодержати тільки на зрошуваних землях півдня Степу, але їх у країні мало.

Значне місце серед зернових культур займаютькруп'яні: просо, гречка, рис. Найбільші площі серед них займає просо, що якпосухостійка культура поширене у Степу та Південних районах Лісостепу.Найбільші врожаї збирають у Лісостепу, особливо у Хмельницькій, Вінницькій,Київській, Черкаській областях.

Гречка має короткий вегетаційний період, томуїї використовують для пересівання загиблих від морозів озимих культур, а такожяк повторну культуру. Найбільш поширена вона у Лісостепу та на Поліссі. Найвищіврожаї збирають у Лісостепу, північному та центральному Степу.

Рис культивується у нас порівняно нещодавно.Його вирощують у п’ятьох районах Криму, у зоні Північно-Кримського каналу, удвох районах Одеської та трьох – Херсонської області. Вирощування рисупов’язане з пов’язане з будівництвом нових зрошувальних систем.

Сорго вирощують в областях Степу та угосподарствах Лісостепу. Більша частина посівів сорго розташована уДніпропетровській області, менша – у Кіровоградській, Запорізькій, Херсонськійобластях.

Важливе значення для раціону харчування людеймають зернобобові культури. Основною зернобобовою культурою є горох, питомавага якого у посівах зернобобових сягає 80%. Горох – вологолюбний, вимогливийдо ґрунтів (гумус, вапно), не витримує суховіїв. Тому його виробництвозосереджене  в областях Лісостепу та, частково, у Степу та на Поліссі.

З інших зернобобових розповсюджені вика,люпин, чечевиця, соя, квасоля тощо. Вика зосереджена у Лісостепу. В інших зонахвона представлена незначно. Посіви люпину на 85% розміщені на Поліссі, і тількинезначна частина – у Лісостепу.

Україна є відомим виробником технічнихкультур, особливо цукрового буряка та соняшника. Цукровий буряк – провіднатехнічна культура, під посівами якої зайнято близько половини площ, відведенихпід технічні культури. Головний ареал цукрового буряку – Лісостеп. Найбільшаконцентрація цієї культури – у Вінницькій, Полтавській, Хмельницькій,Тернопільській, Черкаській та Чернівецькій областях. Цукровий буряк вирощують іна півночі Степової зони і на півдні Полісся, разом у 19 з 25 областей України.При достатньому інвестуванні бурякоцукрового виробництва Україна має всі шансистати найбільшим постачальником цукру на світовий ринок. Необхідно підвищитиврожайність цукрових буряків, удосконалити агротехнічні прийоми йоговирощування.

Соняшник – основна олійна культура. Йогопосівні площі зосереджені переважно на півдні країни. Найбільші площі підсоняшником – у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській областях. Найвищаврожайність соняшнику – у північних та центральних районах Степу.

Важливою технічною культурою є такожльон-довгунець. Посіви льону-довгунця зосереджені у Житомирській, Київській,Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Волинській,Чернівецькій областях.

Значне місце серед технічних культур займаютьефіроолійні культури: коріандр, м’ята, лаванда, троянда та ін. Коріандрвирощують у Кіровоградській, Миколаївській, Запорізькій областях, м’яту – уКиївській, Полтавській, Сумській, Чернігівській, Черкаській областях, кмин – вКриму та Одеській області.

Хміль вирощують на Поліссі, особливо уЖитомирській області. Він на 30% використовується у нас у броварстві, а решта –експортується.

Споживачами тютюну є більш 30 тютюнових іферментаційних підприємств. Його посіви зосереджені у відомих областях. Урозміщенні посівів тютюну головну роль відіграють грунтово-кліматичні умови.Розрізнюють три основних райони виробництва тютюну: Кримський, Закарпатський,Придністровський. Тютюн також культивується в Одеській області.

Картоплю вирощують у всіх областях, алесконцентрована вона на Поліссі та у північних районах Лісостепу. Це пояснюєтьсярізними грунто-кліматичними умовами. На Поліссі врожайність картоплі у 2 разивища, ніж у Південному Степу. Тому виробництво товарної картоплі має бутизосереджено перш за все на Поліссі та у передгір’ї Карпат.

Овочеві культури вирощують у Лісостепу таСтепу, а також у районах міст та промислових ареалах. На півдні, в Степу, уструктурі овочевих культур переважають помідори, на Поліссі та у Карпатах –капуста, огірки. На півдні дають багаті врожаї баклажани, перець, раннякапуста.

Важливою галуззю сільськогосподарськоговиробництва є садівництво і виноградарство. Сади найбільш поширені уприморських зонах великих міст,  а їхні товарні масиви зосереджені в Криму,Вінницькій, Одеській, Харківській та Черкаській областях. Високоякіснієвропейські сорти винограду вирощують у південній частині Криму, Закарпатті таінших регіонах. Великі площі товарного винограду є в Одеській, Миколаївській,Запорізькій областях.

Тваринництво щодо вартості валової продукціїє найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва. Провідне місце у йогоструктурі займає скотарство. Це галузь м’ясо-молочного напряму. Її розміщенняхарактеризується певними територіальними відмінностями у рівні розвитку йвиробничій спеціалізації. У приміських зонах переважає молочно-м’ясний напрям.

На Поліссі розвивається молочно-м'ясне ім'ясне тваринництво, у південних районах переважає м’ясо-молочне. Молочнийнапрям скотарства розвинуто лише в окремих районах, орієнтованих на великімолокопереробні підприємства і міста.

Поблизу великих споживачів розташованіпотужні комплекси відгодівлі та первинної переробки великої рогатої худоби,свиней і птиці, виробництва молока.

У Лісостепу, на Поліссі, у окремих районахКарпат розвивається скотарство м’ясо-молочного напряму. При цьому перевагамолока у товарній продукції спостерігається у приміських районах великих міст.

У валовому виробництві молока на першомумісці Лісостеп, потім – Степ, Полісся, Карпати. У перерахунку на 100 гасільгоспугідь перше місце належить Карпатам, далі йдуть Полісся, Лісостеп,Степ. Збільшення надою молока відбувається як за рахунок зростання поголів’яхудоби, так і за рахунок підвищення продуктивності корів. Перше місце занадоями на одну фуражну корову займає Степ, за ним йдуть Лісостеп, Карпати,Полісся. Проте, середній надій молока на одну фуражну корову коливається від2,2 до 3 тис. Кг на рік, що значно менше за аналогічні показники економічнорозвинених держав Європи та Північної Америки. Продуктивність корів залежитьвід багатьох факторів, але перш за все – від якості кормів, організаціїутримання стада та племінних якостей худоби.

Наступний найважливіший напрям у структуріскотарства – це виробництво яловичини. Найбільша питома вага у територіальнійструктурі виробництва м'яса належить карпатським районам, а також територіямінтенсивного бурякосіяння. У перерахунку на 100 га сільськогосподарських угідьбільше за всіх м'яса виробляють Карпати, потім  — Полісся, Лісостеп, Степ.Вихід яловичини в забійний вазі на 100 голів великої рогатої худоби найвищийпоказник у Карпатах і на Поліссі, менше – у Лісостепу, ще менше – у Степу.

Свинарство – друга за значенням галузьтваринництва у країні. Най поширеною породою є велика біла, — понад 80%поголів’я. Поширені також українська біла степова, миргородська,північнокавказька, велика чорна, естонська беконна, уельська та інші породи.Велика біла порода розводиться в усіх областях країни, її питома вага перевищуєрешту. Українська степова біла порода розводиться у Степу, миргородська – уПолтавській та Хмельницькій областях, північнокавказька – у Запорізькій,Херсонській, Луганській та Донецькій областях, велика чорна – у Донецькій,Луганській, Чернігівській, Сумській областях, естонська беконна – у Криму,Львівській, Київській, уельська – у Харківській та Дніпропетровській областях.

У забезпеченості населення м’ясом часткасвинини, особливо її беконних сортів, у перспективі має зростати. Найбільшевалове виробництво свинини – у Лісостепу та Степу, а на 100 га сільгоспугідь –попереду Карпати, потім – Лісостеп та Полісся. На душу населення більше за всесвинини виробляється у Лісостепу, на Поліссі, а потім ідуть Степ та Карпати.Вихід свинини (у забійній вазі) на 100 структурних голів свиней приблизноодинаків у всіх регіонах, але на Поліссі цей показник трохи вищий.Продуктивність свинарства залежить насамперед від забезпеченості кормами, щомістять активні речовини, збільшення у раціонах питомої ваги концентрованихкормів, від племінних якостей свиней, структури стада тощо. Усі ці факторидіють у кожному регіоні по-різному.

Питома вага вівчарства у структурі товарноготваринництва невелика – лише 2%; тільки в окремих районах цей показникпідіймається до 5%. Тим часом продукція цієї галузі має більший попит як угалузях господарства, так і у населення. У нас розводять тонкорунних,напівтонкорунних та грубововняних овець. Тонкорунна порода переважає надіншими: вона удвоє чисельніша за напівтонкорунну та у десять разів – загрубововняну. В окремих ареалах розводять чорнокарпатських овець та поліпшених напівтонкоруннихбаранів. Серед тонкорунних переважають асканійська порода та прекос, середнапівтонкорунних – цигайська порода, серед грубововняних – каракульська тадеякі місцеві карпатські породи. Є й інші породи: мерино-фляйш, ромни-марш,латвійська темноголова, литовська чорноголова, Лінкольн та ін. Вівці породипрекос зосереджені у Вінницькій, Київській, Тернопільській, Чернігівській,Харківській, Житомирській, Сумській областях. Асканійська порода – уЛуганській, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій,Кіровоградській областях. Цигайські породи розповсюджені у Донецькій, Одеськійобластях та у Криму, а вівці породи ромни-марш – у Сумській, Житомирській,Харківській областях, латвійську темного лову – у Волинській та Львівській, литовськучорноголову – у Рівненській та Чернігівській, меринофляйш – у Львівській,Житомирській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, каракульські – уПолтавській, Одеській, Харківській, Хмельницькій, карпатські – у Закарпатській,Івано-Франковській, Львівській та Чернівецькій областях. У перерахунку на 100га сільгоспугідь найбільша кількість вовни та баранини виробляється у Степу тав Карпатах. Продуктивність овець за настригом вовни на одну вівцю найвища уСтепу, а за виходом баранини – у Карпатах.

Птахівництво забезпечує потреби населення ум'ясі птиці та яйцях. Воно зосереджене у Лісостепу та Степу. На ці зониприпадає найбільше валове виробництво м'яса та яєць. Птахівницькі господарстварозміщуються біля великих міст. Більше за все таких господарств  — у Донецькій,Дніпропетровській, Харківській, Луганській, Одеській, Львівській областях та уКриму. Питома вага м'яса птиці у загальному виробництві м'яса у Степу сягаєоднієї п’ятої, а на Поліссі – однієї десятої. Більше за все яєць на одиницюземельної площі отримується у зоні Карпат, а м'яса птиці – у зоні Степу таЛісостепу. Серед птиці переважають кури: кури-несучки складають 70 — 96%, ам'ясні – 40 – 30%. Основний приріст м'яса птиці відбувається за рахунокбройлерів, перш за все у степових та лісостепових областях: Донецькій,Київській, Луганській, Дніпропетровській та у Криму. На другому місці уптахівництві зосталися качки. Їх розводять у всіх зонах країни. Виробництвокачиного м'яса має тенденцію до зростання: собівартість його значно нижче, ніжкурячого. З іншої птиці поширені гуси та індики, проте питома вага виробництваїхнього м'яса невелика.

Збільшенню м’ясних ресурсів та сировини дляхутро обробної промисловості сприяє розвиток кролівництва. Ця галузь завждипогано розвивалась у колективних господарствах і була зосереджена майже цілкомв особистих господарствах. Виробництво м'яса кролів зосереджене у Лісостепу таСтепу. Найбільше розвинута ця галузь у Чернігівській, Черкаській, Полтавській,Сумській, Миколаївській, Кіровоградській областях.

Рибне господарство розвивається на основіставків, водоймищ Дніпра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, озер, лиманів табагатьох невеликих річок. У нас розвиток ставкового виробництва стримуєтьсянизкою факторів. Серед них – обмежені водні ресурси, слабке використаннянаявних ставкових ресурсів, недостатній агротехнічний та зоотехнічний рівень,погане утримання водосховищ. Теперішнє виробництво товарної риби в Україні незадовольняє потреб її населення.

Бджільництво забезпечує збір меду. Окрімтого, бджоли сприяють запиленню культурних рослин, що важливо для підвищенняврожайності. Рівень розвитку бджільництва визначається наявністю медоносноїрослинності та кількістю виробленого меду. Мед виробляється переважно у Степута Лісостепу, де зосереджені основні медоносні культури: гречка, соняшник. Тамже є великі масиви садів та ягідників.

У нас є гарні можливості для розвиткушовківництва. Шовківництво культивується у більшості областей України,розташованих у різних природно-економічних зонах. Проте його розвиток невідповідає потребам країни у сировині для шовкової промисловості через погануматеріально-технічну базу.